Сіаліс® таблетки, вкриті плівковою оболонкою 2,5 мг №14

Тадалафіл - 2,5 мг

Сіаліс є відносно новим препаратом для лікування еректильної дисфункції — перші публікації, що стосуються досвіду його клінічного застосування, з’явилися лише у 2001 р. (Padma-Nathan H., 2001). Протягом останніх років ведуться активні дослідження його ефективності, аналізуються побічні ефекти, переваги та недоліки, а також інші можливості його застосування.

Механізм дії Сіалісу

В основі дії Сіалісу лежать терапевтичні ефекти тадалафілу — специфічного зворотного інгібітора фосфодіестерази 5-го типу (ФДЕ-5). Фосфодіестерази — це суперродина ензимів, які інактивують цАМФ та цГМФ. Ці дві речовини є вторинними трансмітерами у реакціях із простацикліном або оксидом азоту. Обґрунтуванням його клінічного застосування є здатність інгібіторів ФДЕ-5 експресувати шлях оксиду через інгібування гідролізу цГМФ. Зростання концентрації останнього чинить вазодилататорний, антипроліферативний та проапоптотичний ефекти. Також доведена здатність препарату безпосередньо покращувати скоротливу функцію правого шлуночка (Beltrán-Gámez M.E., 2015).
Механізм його основного ефекту можна описати таким чином. Внаслідок сексуальної стимуляції у тканинах зовнішніх статевих органів чоловіка локально вивільняється велика кількість оксиду азоту (латентна фаза). Паралельно із цим завдяки інгібуванню ФДЕ-5 тадалафілом у кавернозному тілі статевого члена зростає рівень цГМФ. Це сприяє релаксації гладком’язових структур та припливу крові до тканин, завдяки чому виникає ерекція (фаза туменесценції), достатня для здійснення статевого акту (інструкція МОЗ України).

Показання та спосіб застосування

Звичайно ж, основним та найбільш відомим показанням до застосування Сіалісу є еректильна дисфункція. Для одноразових епізодів сексуальної активності оптимальним є прийом препарату «за вимогою» (Bansal U.K., 2018). У цьому випадку пацієнту рекомендується разова доза 10 мг, яка приймається не менше ніж за 30 хв до сексуальної активності (хоча початковий терапевтичний ефект починається вже через 16 хв після прийому всередину). Якщо ефект від вказаної дози недостатній, то разову дозу можна подвоїти. Препарат приймають 1 р/добу, при повторних статевих актах протягом доби повторний прийом препарату не потрібен.
Якщо у чоловіка передбачається більш часте застосування Сіалісу (з інтервалом не більше 2–3 днів), то більш раціональним буде систематичний щоденний прийом препарату в дозі 5 мг (Peng Z., 2017). Якщо вказана доза сприяє розвитку різко вираженого терапевтичного ефекту, то можна індивідуально знизити добову дозу до 2,5 мг (Brock G., 2016).
У першу чергу Сіаліс актуальний для лікування еректильної дисфункції судинного генезу. Однак він також чинить позитивний терапевтичний ефект при психогенній еректильній дисфункції (Li G., 2017), а також при неврогенній патології — наслідках травми спинного мозку (García-Perdomo H.A., 2017).
Інгібітори ФДЕ-5 ефективні для лікування еректильної дисфункції, навіть якщо вона розвивається внаслідок радикальної або розширеної простатектомії. Ці операції виконуються при раку передміхурової залози та техніка виконання втручання зазвичай потребує пересічення статевого нерва, який забезпечує соматичну іннервації статевого члена. Дослідження якості життя показують, що еректильна функція краще відновлюється при систематичному застосуванні препарату, аніж при його прийомі за вимогою (Qui Sh., 2016). Аналогічний ефект спостерігається після радіотерапії — Сіаліс ефективно допомагає при еректильній дисфункції, яка виникла внаслідок одного чи декількох курсів брахітерапії (метод лікування, при якому джерело випромінювання в капсулі вводиться безпосередньо у тканину ураженого органа) (Incrocci L., 2007).
При виборі препарату для лікування еректильної дисфункції необхідно чітко розуміти, що прийом Сіалісу не може прирівнюватися до отримання стійкої ерекції без додаткової стимуляції. Він лише покращує реакцію чоловіка на сексуальну стимуляцію. Препарат не впливає на статевий потяг, тому не може бути рекомендований для застосування у жінок (інструкція МОЗ України), однак сьогодні ведуться дослідження застосування тадалафілу для покращання статевого життя у жінок в менопаузальний період (Borghi C., 2017). Якщо ж препарат не викликає у чоловіка очікуваного ефекту, необхідно ретельно збирати анамнез — можливо, раніше він застосовував стимулюючі біодобавки, у які тадалафіл або інші інгібітори ФДЕ-5 додаються безконтрольно (Park H.N., 2017), іноді навіть у дозах, що значно перевищують вміст діючої речовини в оригінальному препараті.
Регулярний або разовий прийом Сіалісу не потребує корекції дози інсуліну у хворих на цукровий діабет, а також не впливає на переносимість алкоголю.

Інші варіанти клінічного застосування Сіалісу

Канадський лікарський експертний комітет у 2015 р. опублікував рекомендацію застосовувати тадалафіл для стартової терапії при легеневій артеріальній гіпертензії ІІ або ІІІ функціонального класу. Постмаркетингове дослідження в Японії (Yamazaki H., 2017) продемонструвало безпеку тривалого застосування препарату (2 роки та більше) для лікування цієї патології. Застосування препаратів групи інгібіторів ФДЕ-5 має відносно коротку історію. Рекомендація FDA щодо застосування першого представника цієї групи — силденафілу — для лікування легеневої гіпертензії з’явилася відносно нещодавно, лише у 2005 р., тадалафіл же був схвалений на 4 роки пізніше — у 2009 р. (Beltrán-Gámez M.E., 2015).
Існує також інформація про можливість застосування препарату для усунення набряку легень при гірській хворобі (Leshem E., 2012). Це специфічне захворювання альпіністів, яке виникає внаслідок значного перепаду тиску та рівня кисню протягом короткого проміжку часу. Гірська хвороба є вкрай тяжким гострим патологічним процесом та може навіть призвести до летального наслідку, якщо не евакуювати людину на меншу висоту. Тому важливо розуміти, що Сіаліс не є засобом для лікування набряку легень у даній ситуації та тим більше не дозволяє продовжити сходження. Але він може з успіхом застосовуватися в якості першої допомоги.
У наш час вивчаються можливості застосування тадалафілвмісних препаратів для лікування ускладнень гіпертонічної хвороби. Тадалафіл позитивно впливає на ригідність артеріального русла за умови відсутності виражених атеросклеротичних змін, а також на діастолічну функцію лівого шлуночка (Özdabakoğlu O., 2016).
Існує велика кількість інформації про терапію доброякісної гіперплазії передміхурової залози препаратами, що містять тадалафіл. При цьому відмічається, що максимальний терапевтичний ефект досягається при поєднанні інгібіторів ФДЕ-5 із тамсулозином (Pattanaik S., 2019). Препарат не тільки покращує оксигенацію залозистої тканини, а й сприяє розслабленню гладеньких м’язів шийки сечового міхура навколо передміхурової залози, зменшує вираженість запальних явищ, покращує тазовий кровотік та аферентну передачу нервового імпульсу (Fukumoto K., 2016). Таким чином, тадалафіл значно полегшує симптоми хронічного тазового болю (Nishino Y., 2017).
Доведено також (Tan P., 2017), що тривале застосування інгібіторів ФДЕ-5 сприяє помірному підвищенню рухливості сперматозоїдів та покращенню їхніх морфологічних характеристик у чоловіків із безпліддям. Проте в офіційній інструкції вказано, що Сіаліс сприяє зниженню концентрації сперматозоїдів в еякуляті (можливо, за рахунок розрідження слизової фракції).
Перспективним також може вважатися застосування тадалафілу для профілактики остеопорозу у жінок, які з тих чи інших показань перенесли двобічну оваріектомію (Hamit H.A., 2017), тобто піддалися хірургічній кастрації. У подібній ситуації гормональні зміни відбуваються не поступово, як при клімаксі, тому й переносяться набагато важче.
У літературі описаний досвід застосування тадалафілу для терапії затримки внутрішньоутробного розвитку плода (Kubo M., 2016). Препарат зменшує вираженість дистрес-синдрому плода та модулює процеси внутрішньоутробного розвитку. Однак в офіційній інструкції Сіалісу вагітність вважається протипоказанням до застосування даного препарату.
В експерименті на щурах доведені нефропротекторні властивості тадалафілу — він здатний захищати ниркову тканину та знижувати рівень прозапальних цитокінів у разі короткочасної ішемії нирки із подальшою її реперфузією (Medeiros V.F., 2017). Нефропротекторні властивості можуть бути використані для терапії контраст-індукованої нефропатії — своєрідного пошкодження ниркової паренхіми препаратами для рентгеноконтрастного або МР-контрастного дослідження (Abassi Z., 2015).
Окрім того, зафіксований позитивний ефект від застосування тадалафілу при змодельованому синдромі поліорганної недостатності (Oliveira G.G., 2017). Він значно знижує тяжкість пошкодження внутрішніх органів як під час ішемії, так і під час реперфузії. Однак на сьогодні ці властивості не знайшли клінічного застосування. Пояснити це можна тим фактом, що тадалафіл як в оригінальному, так і в генеричних препаратах представлений виключно у таблетованій формі, яка не може бути застосована в інтенсивній терапії — через особливості клінічної ситуації перевага надається парентеральним способам введення. Із описаних експериментів може бути винесена єдина практична рекомендація на даний момент — Сіаліс можна застосовувати в комплексі передопераційної підготовки при великих втручаннях, при яких очікується значна операційна травма.

Особливості застосування та побічні ефекти

У доступній літературі повідомляється про можливість часткової втрати зору після застосування Сіалісу (Bella A.J., 2006). Це явище пов’язували із специфічним станом, який називається неартеріальною ішемічною зоровою нейропатією. На сьогодні не доведено, що препарат є безпосередньою причиною порушення кровопостачання зорового нерва, однак його безконтрольне застосування може стати тригером для розвитку подібних патологічних процесів.
Також існують окремі повідомлення про зворотну втрату слуху, пов’язану із прийомом Сіалісу (Wester J.L., 2018). Симптоматика приглухуватості (попередній тінітус) свідчить про неврологічний генез патології. У цьому разі патогенез захворювання, імовірно, аналогічний описаній вище нейропатії зорового нерва.
Регулярне застосування тадалафілу може призводити до спонтанної міграції конкрементів із дистальних відділів сечовивідних шляхів (Bai Y., 2017), що супроводжуватиметься неприємними відчуттями різного ступеня тяжкості, аналогічними симптомам ниркової кольки.
Пацієнти, що одноразово приймають високі дози інгібіторів ФДЕ-5, часто відмічають специфічний побічний ефект — імперативні позиви до дефекації. Це явище не вважається значущим з медичної точки зору, однак тим, хто вперше приймає препарат, необхідно враховувати подібні явища.
Пріапізм — рідкісний побічний ефект прийому Сіалісу, оскільки ерекція виникає не самовільно, а лише після сексуальної стимуляції. Однак якщо у пацієнта є деформації статевого члена (вродженого або травматичного походження) або хвороба Пейроні (фіброзне переродження тканини кавернозних тіл), то можливий розвиток стійкої болісної ерекції навіть після сексуального контакту. У цьому разі необхідно терміново звернутися за медичною допомогою (інструкція МОЗ України).
Згадані вище побічні реакції викликають певний дискомфорт при застосуванні Сіалісу, тому виникла необхідність порівняльного аналізу інгібіторів ФДЕ-5. У результаті проведеного метааналізу (Gong B., 2017) було встановлено, що тадалафіл є аналогічним до силденафілу за швидкістю досягнення терапевтичного ефекту, його вираженістю та тривалістю. Однак сидленафіл значно поступається тадалафілу при врахуванні частоти побічних ефектів.