Ірбетан (Irbetan)

Ірбесартан - 300 мг

фармакодинаміка
Механізм дії. Ірбесартан — це потужний активний при пероральному прийомі селективний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ₁). Він може блокувати всі ефекти ангіотензину ІІ, опосередковані рецептором АТ₁, незалежно від джерела або способу синтезу ангіотензину ІІ.
Селективний антагонізм рецепторів ангіотензину ІІ (АТ₁) зумовлює підвищення рівнів реніну та ангіотензину ІІ у плазмі крові, а також зниження концентрації альдостерону в плазмі крові.
На рівні калію в сироватці крові ірбесартан сам по собі у разі його застосування в рекомендованих дозах не проявляє значущого впливу. Ірбесартан не інгібує АПФ (кініназу ІІ) — фермент, який каталізує утворення ангіотензину ІІ і деградацію брадикініну до неактивних метаболітів. Ірбесартан активний без метаболічної активації.
Клінічна ефективність. АГ. Ірбесартан знижує АТ, мінімально змінюючи ЧСС. Зниження АТ є дозозалежним з тенденцією до утримання плато на тлі застосування доз понад 300 мг. При застосуванні лікарського засобу в дозах 150–300 мг 1 раз на добу АТ у положенні лежачи або сидячи на момент мінімальної ефективності препарату (тобто через 24 год після прийому дози) в середньому на 8–13/5–8 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний) нижчий, ніж при застосуванні плацебо.
Максимальне зниження АТ відбувається протягом 3–6 год після прийому засобу, і ефект зниження АТ зберігається протягом принаймні 24 год. При застосуванні рекомендованих доз зниження АТ через 24 год після прийому лікарського засобу становить 60–70% від відповідної максимальної діастолічної і систолічної відповіді. Прийом лікарського засобу в дозі 150 мг 1 раз на добу забезпечує мінімальний ефект і середній добовий результат, подібний до такого, що спостерігається при прийомі лікарського засобу 2 рази на добу у такій самій загальній добовій дозі.
Ефект зниження АТ від застосування лікарського засобу Ірбетан розвивається протягом 1–2 тиж, при цьому максимальний ефект настає через 4–6 тиж від початку терапії. Цей антигіпертензивний ефект підтримується в ході довгострокової терапії.
Після відміни лікарського засобу АТ поступово повертається до початкового рівня. Рикошетна гіпертензія не спостерігалася.
Ефект зниження АТ від застосування ірбесартану і тіазидних діуретиків є адитивним. У пацієнтів, у яких монотерапія ірбесартаном не забезпечує належного контролю АТ, додавання до ірбесартану низької дози гідрохлоротіазиду (12,5 мг) 1 раз на добу призводило до додаткового зниження (з поправкою на плацебо) АТ на 7–10/3–6 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний) на момент мінімальної ефективності препарату.
Ефективність лікарського засобу Ірбетан не залежить від віку або статі. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, у пацієнтів негроїдної раси з АГ виявляють помітно меншу відповідь на монотерапію ірбесартаном. Якщо ірбесартан застосовувати одночасно з низькою дозою гідрохлоротіазиду (наприклад 12,5 мг/добу), антигіпертензивна відповідь пацієнтів негроїдної раси наближається до такої хворих європеоїдної раси.
Клінічно значущий вплив лікарського засобу на рівні сечової кислоти в сироватці крові або секрецію сечової кислоти з сечею відсутній.
Фармакокінетика. Після перорального прийому ірбесартан добре всмоктується: біодоступність становить 60–80%.
На біодоступність ірбесартану одночасний прийом їжі не проявляє будь-якого значущого впливу. Зв’язування ірбесартану з білками плазми крові становить приблизно 96%, а зв’язування з клітинними складовими крові несуттєве. Об’єм розподілу ірбесартану становить 53–93 л.
Після перорального або в/в застосування ¹⁴С-ірбесартану 80–85% циркулюючої в плазмі крові радіоактивності відноситься до незміненого ірбесартану.
Ірбесартан метаболізується у печінці завдяки кон’югації з глюкуронідами та окисненню.
Основним циркулюючим метаболітом ірбесартану є глюкуронід (приблизно 6%). Наявна інформація, що ірбесартан окиснюється переважно ферментом CYP 2C9 цитохрому Р450; ізофермент CYP 3A4 бере у його метаболізмі несуттєву участь.
Ірбесартан має лінійні і дозопропорційні фармакокінетичні характеристики в рамках діапазону доз від 10 до 600 мг. Спостерігалося менш ніж дозопропорційне підвищення всмоктування препарату після перорального прийому при застосуванні доз понад 600 мг (що удвічі більше за максимальну рекомендовану дозу); механізм цього не з’ясований. С_max у плазмі крові досягаються через 1,5–2 год після перорального прийому препарату.
Загальний та нирковий кліренс лікарського засобу становлять відповідно 157–176 і 3–3,5 мл/хв.
Термінальний Т_½ ірбесартану становить 11–15 год. Рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 3 днів після початку прийому препарату в режимі 1 раз на добу. При багатократному прийомі ірбесартану 1 раз на добу спостерігається обмежена кумуляція препарату в плазмі крові (<20%). Відомо, що у пацієнтів жіночої статі з АГ спостерігалися дещо вищі рівні концентрації ірбесартану у плазмі крові порівняно з чоловіками. Однак відмінностей за Т_½ і кумуляцією ірбесартану у чоловіків та жінок виявлено не було. У пацієнтів жіночої статі коригування дози препарату не потрібне. Значення AUC і C_max ірбесартану також були дещо вищими у пацієнтів літнього віку (≥65 років), ніж у молодих пацієнтів (18–40 років).
Однак термінальний Т_½ значущо не відрізнявся. У пацієнтів літнього віку коригування дози препарату не потрібне.
Ірбесартан і його метаболіти виводяться як з жовчю, так і з сечею. Як після перорального, так і після в/в застосування ¹⁴С-ірбесартану близько 20% радіоактивності виводилося з сечею, а решта — з калом. Менше 2% дози виводилося із сечею у формі незміненого ірбесартану.
Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються.
Ірбесартан не виводиться за допомогою гемодіалізу.
Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або середнім ступенем тяжкості цирозу печінки параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються.
Дослідження за участю пацієнтів з тяжкою печінковою дисфункцією не проводили.

– лікування есенціальної АГ у дорослих.
– лікування хронічного захворювання нирок у дорослих пацієнтів з АГ і цукровим діабетом ІІ типу як складова схеми антигіпертензивної терапії.

лікарський засіб призначено для перорального застосування.
Звичайна рекомендована початкова та підтримувальна доза становить 150 мг (½ таблетки) 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Ірбесартан у дозі 150 мг 1 раз на добу, як правило, забезпечує кращий добовий контроль АТ, ніж у дозі 75 мг. Однак слід зважити доцільність початку лікування із застосуванням дози 75 мг, зокрема у пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, а також у осіб літнього віку понад 75 років.
У пацієнтів, у яких доза ірбесартану 150 мг 1 раз на добу не забезпечує достатній контроль, її може бути підвищено до 300 мг (1 таблетка) або можуть бути додатково призначені інші антигіпертензивні засоби. Зокрема було показано, що додаткове застосування такого діуретика, як гідрохлоротіазид має адитивний ефект до дії лікарського засобу Ірбетан (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
У пацієнтів з АГ та цукровим діабетом ІІ типу терапію ірбесартаном слід розпочинати з дози 150 мг 1 раз на добу і титрувати до дози 300 мг 1 раз на добу, яка при лікуванні хронічного захворювання нирок є бажаною підтримувальною дозою. Переваги лікарського засобу Ірбетан стосовно функції нирок у пацієнтів з АГ та цукровим діабетом ІІ типу були продемонстровані результатами досліджень, у яких ірбесартан застосовували додатково до інших антигіпертензивних засобів, якщо це було потрібно, з метою досягнення цільового АТ.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок коригування дози лікарського засобу не потрібне. Для пацієнтів, у яких застосовують гемодіаліз, слід розглянути доцільність призначення нижчої початкової дози лікарського засобу (75 мг) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Порушення функції печінки. Пацієнтам з легкою або помірною печінковою дисфункцією коригування дози лікарського засобу не потрібне. Клінічного досвіду застосування засобу у пацієнтів з тяжкою печінковою дисфункцією немає.
Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів віком від 75 років слід розглянути доцільність початку лікування препаратом у дозі 75 мг, коригування дози зазвичай не потрібне.
Діти. Безпека та ефективність лікарського засобу Ірбетан для дітей (віком до 18 років) не встановлені.
Дію ірбесартану вивчали в педіатричних популяціях пацієнтів віком 6–16 років, але доступних на сьогодні даних недостатньо для розширення показань до застосування препарату на дітей (див. ПОБІЧНА ДІЯ), поки не з’являться додаткові дані з цього приводу.

– гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин (див. СКЛАД).
– Вагітним та жінкам, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
– Одночасне застосування лікарського засобу Ірбетан з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою дисфункцією (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73м²) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

у рамках плацебо-контрольованих досліджень за участю пацієнтів з АГ загальна частота виникнення побічних ефектів у групах осіб, які приймали ірбесартан (56,2%) і плацебо (56,5%), не відрізнялася. Відміна препарату через будь-який клінічний або лабораторний побічний ефект у групі прийому ірбесартану (3,3%) спостерігалася рідше, ніж у групі прийому плацебо (4,5%). Частота виникнення побічних ефектів не залежала від дози препарату (у межах рекомендованого діапазону доз), статі, віку, раси пацієнтів або тривалості лікування.
Серед пацієнтів з АГ та цукровим діабетом з мікроальбумінурією і нормальною функцією нирок ортостатичне запаморочення і ортостатична артеріальна гіпотензія на фоні прийому препарату спостерігалися у 0,5% пацієнтів (тобто не часто), проте частіше, ніж у групі плацебо.
Нижче представлені побічні реакції, зареєстровані у плацебо-контрольованих дослідженнях, у ході яких ірбесартан приймали 1965 пацієнтів з АГ. Терміни, позначені зірочкою (*), вказують на побічні реакції, про які повідомлялося додатково та які спостерігалися у >2% пацієнтів з АГ, цукровим діабетом, ХНН і явною протеїнурією та частота яких була вищою, ніж у групі плацебо.
Також перераховані побічні реакції, додатково зареєстровані у рамках досвіду післяреєстраційного застосування препарату. Про ці побічні реакції надходили спонтанні повідомлення.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, такі як ангіоневротичний набряк, висипання, кропив’янка.
Метаболічні та аліментарні розлади: гіперкаліємія.
З боку нервової системи: запаморочення, ортостатичне запаморочення, вертиго, головний біль.
З боку органа слуху та рівноваги: шум у вухах.
З боку серця: тахікардія.
З боку судин: ортостатична гіпотензія, гіперемія.
З боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння: кашель.
З боку ШКТ: нудота/блювання, діарея, диспепсія/печія, дисгевзія.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця, гепатит, порушення функції печінки.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: лейкоцитокластичний васкуліт.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканин: біль у м’язах і кістках, артралгія, міалгія (у деяких випадках асоційована з підвищеними рівнями креатинінкінази в плазмі крові), м’язові спазми.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, включаючи випадки ниркової недостатності у пацієнтів з підвищеним ризиком цього ускладнення (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: порушення статевої функції.
Загальні розлади та реакції у місці введення: підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці.
Результати досліджень: гіперкаліємія* у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримували ірбесартан, виникала частіше, ніж у пацієнтів, які приймали плацебо. У пацієнтів з АГ, цукровим діабетом, мікроальбумінурією і нормальною функцією нирок гіперкаліємія (≥5,5 мЕкв/л) спостерігалася у 29,4% хворих у групі прийому ірбесартану в дозі 300 мг і у 22% пацієнтів у групі плацебо. У пацієнтів з АГ, цукровим діабетом, ХНН і явною протеїнурією гіперкаліємія (≥5,5 мЕкв/л) спостерігалася у 46,3% хворих у групі прийому ірбесартану і у 26,3% пацієнтів у групі плацебо.
У осіб, які лікувалися ірбесартаном, часто спостерігалося значуще підвищення рівнів креатинінкінази в плазмі крові (1,7%). Жоден випадок такого підвищення не був асоційований з клінічними проявами з боку опорно-рухової системи, які могли бути ідентифіковані.
У 1,7% пацієнтів з АГ та діабетичною нефропатією на пізніх стадіях, які лікувалися ірбесартаном, спостерігалося зниження рівнів гемоглобіну*, яке не було клінічно значущим.
Педіатрична популяція. У рандомізованому дослідженні за участю 318 дітей та підлітків з АГ віком 6–16 років протягом 3-тижневої подвійної сліпої фази спостерігалися такі побічні реакції: головний біль (7,9%), артеріальна гіпотензія (2,2%), запаморочення (1,9%), кашель (0,9%). У 26-тижневому відкритому періоді цього дослідження найбільш частими відхиленнями від норми з боку результатів лабораторних аналізів були підвищення рівнів креатиніну (6,5%) та креатинкінази у 2% дітей, які отримували препарат.

внутрішньосудинна гіповолемія. У пацієнтів, у яких внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання розвивається гіповолемія та/або натріємія, може спостерігатися симптомна артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози лікарського засобу. Такі стани слід коригувати до початку застосування лікарського засобу Ірбетан.
Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує, отримують лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). Таким чином, при застосуванні будь-яких антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ слід очікувати на подібні ефекти.
Ниркова недостатність і трансплантація нирок. Під час застосування лікарського засобу у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується здійснювати періодичний моніторинг рівнів калію і креатиніну в сироватці крові. Досвід застосування лікарського засобу Ірбетан у пацієнтів, яким нещодавно була виконана трансплантація нирок, відсутній.
Пацієнти з АГ, цукровим діабетом ІІ типу та хронічним захворюванням нирок. Вплив ірбесартану як на нирки, так і на серцево-судинну систему не був однаковим в усіх підгрупах, які були проаналізовані в дослідженні за участю пацієнтів з хронічним захворюванням нирок на пізніх стадіях. Зокрема, його переваги виявилися менш вираженими у жінок та осіб, що не належали до європеоїдної раси.
Подвійна блокада РААС. Існують доказові дані на користь того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (у тому числі розвитку ГНН). У зв’язку із цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо терапія у вигляді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, її слід застосовуватися лише під наглядом лікаря та за умови частого контролю функції нирок, вмісту електролітів та рівня АТ.
Інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Гіперкаліємія. Подібно до інших лікарських засобів, які впливають на РААС, під час лікування ірбесартаном може виникати гіперкаліємія, особливо на тлі ниркової дисфункції, явної протеїнурії внаслідок діабетичної нефропатії та/або серцевої недостатності. Рекомендується здійснювати ретельний моніторинг рівнів калію в сироватці крові у пацієнтів, у яких відмічають ризик розвитку цього ускладнення (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Літій. Одночасно застосовувати літій та ірбесартан не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, спеціальних запобіжних заходів слід вживати щодо пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапанів або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, які діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи. У зв’язку із цим у таких пацієнтів застосування лікарського засобу Ірбетан не рекомендується.
Загальні застереження. У хворих, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності РААС (наприклад у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю або з первинним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, які впливають на цю систему, асоційоване з випадками розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або (рідко) з виникненням ГНН. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засобу, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призводити до інфаркту міокарда або інсульту.
Подібно до інгібіторів АПФ, ірбесартан та інші антагоністи ангіотензину виявилися менш ефективними для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси порівняно з особами інших рас, що може пояснюватися більшим поширенням знижених рівнів реніну серед популяції пацієнтів негроїдної раси з АГ (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).
Лактоза. Цей лікарський засіб містить лактозу. Пацієнти з такими рідкісними спадковими порушеннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози, не повинні приймати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних.
Період годування грудьми. Оскільки інформація щодо застосування лікарського засобу Ірбетан під час годування дитини грудьми наразі відсутня, прийом препарату таким пацієнткам не рекомендується, перевага має віддаватися альтернативним лікарським засобам з краще вивченими профілями безпеки під час годування грудьми, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Невідомо, чи проникає ірбесартан або його метаболіти в материнське молоко.
Фертильність. Ірбесартан не чинив впливу на фертильність щурів і їх потомство до рівнів доз, що викликали перші ознаки токсичності для материнського організму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження з вивчення впливу лікарського засобу на здатність керувати транспортними засобами і працювати з механізмами не проводилися. Виходячи з фармакодинамічних властивостей ірбесартану, його вплив на цю здатність малоймовірний. Але при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід враховувати, що під час лікування може виникати запаморочення або підвищена втомлюваність.

діуретики та інші антигіпертензивні препарати. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії на тлі прийому ірбесартану може посилюватися при його одночасному застосуванні із іншими антигіпертензивними препаратами, однак ірбесартан безпечно застосовували з деякими іншими антигіпертензивними препаратами, такими як блокатори β-адренорецепторів, блокатори кальцієвих каналів тривалої дії і тіазидні діуретики. Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призводити до гіповолемії і підвищувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії після початку прийому лікарського засобу Ірбетан (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Аліскіренвмісні препарати або інгібітори АПФ. Відомо, що подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з підвищеною частотою виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (у тому числі розвитку ГНН) порівняно із застосуванням якогось одного засобу, що впливає на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Калієві харчові добавки і калійзберігаючі діуретики. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, які впливають на РААС, одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, калієвих харчових добавок, калійвмісних замінників солі або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати рівні калію в плазмі крові (наприклад гепарину), може призводити до підвищення рівнів калію в сироватці крові і тому не рекомендується (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Літій. Було відзначено зворотне підвищення рівнів концентрації літію в сироватці крові і токсичних ефектів літію під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ. На сьогодні повідомлялося про дуже рідкісні випадки розвитку подібних ефектів при застосуванні ірбесартану. Таким чином, така комбінація не рекомендується (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Якщо вона є необхідною, то рекомендується здійснювати ретельний моніторинг рівня літію в плазмі крові.
НПЗП. Якщо антагоністи ангіотензину ІІ застосовувати одночасно з НПЗП (а саме: із селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (>3 г/добу) і неселективними НПЗП), може спостерігатися послаблення антигіпертензивного ефекту.
Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, одночасний прийом антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗП може призводити до погіршення функції нирок, включаючи виникнення ГНН, і до підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Таку комбінацію слід застосовувати обачно, особливо у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти повинні бути адекватно гідратовані, і для них може бути доцільним моніторинг функції нирок на початку такої комбінованої терапії, а також періодично в подальшому.
Додаткова інформація про взаємодії ірбесартану. У клінічних дослідженнях гідрохлоротіазид не порушує фармакокінетику ірбесартану. Ірбесартан метаболізується переважно за допомогою ферменту CYP 2С9 і меншою мірою за рахунок глюкуронідації. Істотних фармакокінетичних або фармакодинамічних взаємодій при одночасному застосуванні ірбесартану з варфарином (лікарським засобом, який метаболізується ферментом CYP 2С9) не спостерігалося. Вплив таких індукторів CYP 2С9, як рифампіцин, на фармакокінетику ірбесартану не оцінювався.
При одночасному застосуванні ірбесартану з дигоксином фармакокінетика дигоксину не змінювалася.

при застосуванні лікарського засобу у дорослих у дозах до 900 мг/добу протягом 8 тиж жодних токсичних реакцій не спостерігалося. Найбільш імовірними проявами передозування ірбесартану вважаються артеріальна гіпотензія і тахікардія; також при передозуванні може виникати брадикардія. Будь яка спеціальна інформація про лікування передозування лікарського засобу на сьогодні відсутня. Стан пацієнта необхідно постійно контролювати, а лікування має бути симптоматичним і підтримувальним.
До рекомендованих заходів належать стимулювання блювання та/або промивання шлунка.
При лікуванні передозування може бути корисним активоване вугілля.
Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.