МОЕКС^® (MOEX)

діюча речовина: moexipril;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 7,5 мг або 15 мг моексиприлу гідрохлориду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, кросповідон, магнію оксид легкий, желатин, магнію стеарат, гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, макрогол 6000, заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171).

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих (тільки як початкова монотерапія або у комбінації з антигіпертензивними препаратами інших класів).

• Гіперчутливість до активної речовини, моексиприлу гідрохлориду, будь-яких інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту або до будь-якої допоміжної речовини препарату.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ.
• Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Одночасне застосування з лікарськими засобами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»).
• Стеноз ниркової артерії (білатеральний або стеноз анатомічно чи функціонально єдиної нирки).
• Нещодавно перенесена трансплантація нирки.
• Стеноз аортального або мітрального клапана з ознаками порушення гемодинаміки.
• Гіпертрофічна кардіоміопатія.
• Протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Не застосовувати пацієнтам, яким проводиться гемодіаліз, пацієнтам з первинними захворюваннями печінки чи з порушенням функції печінки, пацієнтам з нелікованою декомпенсованою серцевою недостатністю.

Для запобігання виникненню життєво небезпечних анафілактичних реакцій інгібітори АПФ не слід застосовувати:

• при проведенні діалізу або гемофільтрації з використанням (акрилонітрил, натрій-2-метилалілсульфонат, AN 69)-високопроточних мембран;
• при аферезі ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) з декстрану сульфатом;
• під час проведення десенсибілізаційної терапії при ураженні отрутами комах (наприклад при укусах бджіл або ос).

Надмірне зниження артеріального тиску може розвинутися на початку терапії препаратом Моекс^®, особливо у пацієнтів з дефіцитом солі та/або гіповолемією (наприклад при діалізі, блюванні/діареї, застосуванні діуретиків), з такими супутніми захворюваннями: серцева недостатність, тяжка гіпертензія або дисфункція лівого шлуночка.

У разі можливості, слід скоригувати дефіцит солі та/або гіповолемію, та попередньо застосовану терапію діуретиками слід зменшити або, при необхідності, припинити, до початку терапії Моекс^®.

Таким хворим терапію слід розпочинати з найнижчої разової дози препарату Моекс^® 7,5 мг — ½ таблетки (еквівалент моексиприлу гідрохлориду 3,75 мг), приймати вранці.

Після введення першої дози, але також і при збільшенні дози моексиприлу гідрохлориду та/або петльових діуретиків, такі пацієнти повинні знаходитись під пильним моніторингом впродовж приблизно 6 годин з метою уникнення неконтрольованої гіпотензивної реакції.

Стан пацієнтів із злоякісною гіпертензією або пацієнтів із супутньою тяжкої серцевою недостатністю слід стабілізувати терапією Моекс^® в лікарні.

У всіх інших випадках, наступні інструкції щодо дозування ефективні для дорослих, якщо інше не призначено:

Для пацієнтів з неускладненою есенціальною гіпертензією, які не приймають діуретики, рекомендована початкова доза становить 7,5 мг 1 раз на добу вранці. Дозу слід скоригувати відповідно до показників артеріального тиску. Якщо нормалізацію артеріального тиску не можна досягти за допомогою такого дозування, дозу можна збільшити від 15 до 30 мг/ добу моексиприлу гідрохлориду.

Не слід скорочувати інтервал між збільшеннями дози більш ніж на 3 тижні.

Підтримуюча доза становить 7,5–15 мг моексиприлу гідрохлориду на добу за один прийом. Максимальна доза становить 30 мг/добу моексиприлу гідрохлориду.

Дози понад 30 мг/добу препарату призначали, проте вони не призводили до посилення ефекту.

Якщо не вдається контролювати артеріальний тиск за допомогою монотерапії моексиприлом, можна додати до схеми лікування діуретик у низькій дозі. Гідрохлоротіазид у дозі 12,5 мг продемонстрував адитивний ефект. Після додавання діуретика можливе зниження дози моексиприлу гідрохлориду.

Пацієнти, які приймають діуретики.

Гіпотензивний ефект моексиприлу гідрохлориду може посилюватись при одночасному застосуванні з діуретиками.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують діуретичну терапію, можливе виникнення симптоматичної гіпотензії після призначення першої дози моексиприлу гідрохлориду. Це більш можливо, у пацієнтів, які отримують супутнє лікування діуретиками. Слід з обережністю призначати препарат таким пацієнтам з огляду на присутність у них дефіциту солі та гіповолемії. Прийом діуретика, якщо це можливо, слід припинити за 2–3 дні до початку лікування моексиприлом для зменшення вірогідності виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування»). Слід проводити моніторинг функції нирок та рівня калію у плазмі крові. Дозу препарату слід скоригувати відповідно до показників артеріального тиску. Якщо артеріальний тиск у пацієнта неможливо контролювати за допомогою монотерапії препаратом, лікування діуретиками слід відновити (як описано вище).

Якщо лікування діуретиками не можна припинити, початкова доза препарату має становити 3,75 мг (½ таблетки 7,5 мг), а пацієнт має перебувати під наглядом лікаря протягом кількох годин після прийому препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти з порушенням функції нирок.

• Пацієнти з помірним порушенням функції нирок (ШКФ від 30 до 59 мл/хв/1,73 м² або концентрація креатиніну у плазмі крові >1,2 та <2,8 мг/дл) та пацієнти похилого віку (від 65 років).

За даними досліджень моексиприлу гідрохлориду немає необхідності у корекції дози таким пацієнтам. Однак лікар для кожного пацієнта індивідуально має розглянути можливість зменшення початкової дози моексиприлу гідрохлориду, наприклад, до 3,75 мг (½ таблетки 7,5 мг), з пильним спостереженням за вмістом калію та концентрацією креатиніну в плазмі крові.

Таким пацієнтам слід також регулярно вимірювати концентрації калію та креатиніну у плазмі крові впродовж всього курсу лікування.

• Пацієнти з тяжким порушенням функції нирок (ШКФ ≤ 29 мл/хв/1,73 м²).

Розпочинати лікування пацієнтів з ШКФ ≤ 29 мл/хв/1,73 м² слід з обережністю з дози 3,75 мг (½ таблетки 7,5 мг) 1 раз на добу. Дозу можна підвищувати до максимальної добової дози 15 мг.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Для пацієнтів з порушенням функції печінки рекомендована початкова доза моексиприлу гідрохлориду становить 3,75 мг (½ таблетки 7,5 мг).

Застосування пацієнтам після хірургічної трансплантації нирки або пацієнтам, які отримують діаліз.

З огляду на те що не існує досвіду застосування моексиприлу гідрохлориду пацієнтам, які нещодавно перенесли хірургічну трансплантацію нирки або отримували діаліз, застосування моексиприлу гідрохлориду таким хворим не рекомендовано.

Діти.

Безпека та ефективність препарату для дітей (від народження до 18 років) не встановлені; тому його застосування не рекомендується цій популяції.

Моекс^® слід застосовувати перед сніданком, визначену добову дозу слід приймати у вигляді одноразової дози запиваючи невеликою кількістю рідини вранці.

Не слід перевищувати визначену добову дозу.

Залежно від клінічного успіху, терапія препаратом Моекс^® може бути продовжена без обмеження в часі, у разі якщо не спостерігаються побічні ефекти. Тривалість лікування визначає лікар з урахуванням характеру, ступеня тяжкості та особливості перебігу захворювання, стабільності досягнутого терапевтичного ефекту і переносимості препарату.

Частота виникнення небажаних ефектів визначена таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко, у тому числі окремі випадки (< 1/10000).

Найчастішими небажаними ефектами, що були розцінені як «можливо» або «вірогідно» пов'язані з моексиприлу гідрохлоридом (розвиваються у більш як 1% пацієнтів, що брали участь у контрольованих дослідженнях), були головний біль, кашель, запаморочення та втомлюваність.

У цілому у зв'язку з прийомом моексиприлу гідрохлориду спостерігалися нижченаведені небажані ефекти.

З боку крові та лімфатичної системи*див. також розділ ^b1) (нижче наведена дія інгібіторів АПФ у відповідності до класів органів): нечасто — зниження гемоглобіну, гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко — анемія, нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, в окремих випадках агранулоцитоз або панцитопенія (особливо у пацієнтів зі зниженням функції нирок або колагенозами, або у тих, хто одночасно приймає алопуринол, прокаїнамід або імуносупресивні препарати) (див. також розділ «Особливості застосування»); дуже рідко — панцитопенія, агранулоцитоз.

З боку метаболізму та харчування: нечасто — втрата апетиту.

З боку психіки: рідко — сплутаність свідомості, депресія.

З боку нервової системи: часто — головний біль, запаморочення; нечасто — гостре порушення мозкового кровообігу, транзиторна ішемічна атака (ТІА), вертиго; рідко — оніміння, депресія, парестезія, порушення рівноваги, сонливість, порушення сну, відчуття поколювання, зміна або втрата смаку.

З боку органів зору: рідко — порушення зору (наприклад затьмарення зору).

З боку органів слуху та рівноваги: рідко — дзвін у вухах.

З боку серця: нечасто — інфаркт міокарда, стенокардія, порушення ритму, тахікардія, серцебиття.

З боку судинної системи*див. також розділ ^b2): нечасто — синкопе, артеріальна гіпотензія, ортостаз, припливи.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння*див. також розділ ^b3): часто — кашель; рідко — бронхоспазм, бронхіт, задишка, синусит, риніт; обструкція дихальних шляхів унаслідок ангіоневротичного набряку язика, голосових зв'язок або гортані може привести до летального наслідку (див. також розділ «Особливості застосування»).

З боку травного тракту*див. також розділ ^b4): нечасто — біль у животі, порушення травлення, діарея, запор, нудота, блювання; рідко — глосит, сухість у роті; дуже рідко — панкреатит, ілеус.

З боку гепатобіліарної системи*див. також розділ «Особливості застосування»: дуже рідко — гепатит, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, підвищення рівня печінкових ферментів та/або білірубіну сироватки крові.

З боку шкіри та підшкірної клітковини*див. також розділ ^b5): нечасто — алергічні реакції, наприклад екзантема, кропив'янка, свербіж; рідко — ангіоневротичний набряк (губи, обличчя та/або кінцівки, див. також розділ «Особливості застосування»), кропив'янка, свербіж; дуже рідко — пухирчатка, мультиформна еритема, псоріазоподібні висипи, фоточутливість, алопеція, оніхолізис, посилення симптомів Рейно.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — поява або посилення порушення функції нирок; рідко — гостра ниркова недостатність, зниження функції нирок. Про гостру ниркову недостатність були повідомлення у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, у тому числі моексиприлу гідрохлорид (див. також розділ «Особливості застосування»).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — імпотенція.

Загальні розлади: часто — стомлюваність; нечасто — біль у грудній клітці; рідко — відчуття слабкості; дуже рідко — анафілактичний шок.

Лабораторні дослідження*див. також розділ ^а1): нечасто — зниження гемоглобіну, гематокриту, кількості лейкоцитів та тромбоцитів (особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок); рідко — підвищення рівня сечовини сироватки (азоту сечовини крові) та креатиніну сироватки, підвищення рівня сироваткового калію спостерігалось у пацієнтів хворих на цукровий діабет, гіперкаліємія, гіпонатріємія (особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок); дуже рідко — підвищення рівня печінкових ферментів та/або білірубіну сироватки.

Нижче наводиться інформація щодо індивідуальних серйозних та/або частих побічних реакцій, або таких, що проявлялися в особливо тяжких випадках, а також стосовно заходів для запобігання конкретним побічним реакціям та дій, котрі потрібно здійснити у разі виникнення конкретних побічних реакцій.

Судинні розлади.

Артеріальна гіпотензія, синкопе, припливи є нечастими побічними реакціями.

Ці реакції у ході контрольованих клінічних досліджень призвели до припинення терапії у 2 пацієнтів, які отримували монотерапію моексиприлу гідрохлоридом та 1 пацієнта, який отримував комбінацію моексиприлу гідрохлориду та гідрохлоротіазиду.

Артеріальна гіпотензія, спричинена моексиприлу гідрохлоридом, виникала переважно у групах ризику (див. розділ «Особливості застосування»). Симптоматична гіпотензія, спричинена моексиприлу гідрохлоридом, може бути асоційована з запамороченням, відчуттям слабкості, пітливістю, порушеннями зору та рідко — з втратою свідомості (синкопе).

Ретельний контроль артеріального тиску також рекомендований у пацієнтів з ішемічною хворобою серця, аортальним стенозом (див. також розділ «Протипоказання») та цереброваскулярними захворюваннями, коли виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У разі вираженої артеріальної гіпотензії пацієнт повинен знаходитись у горизонтальному положенні, лежачи на спині; якщо необхідно, вводять внутрішньовенно рідину. Зазвичай лікування моексиприлу гідрохлоридом можна продовжити після відновлення адекватного артеріального тиску та необхідного об'єму рідини.

Розлади з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, у тому числі моексиприлу гідрохлоридом.

Ангіоневротичний набряк язика, голосових зв'язок та гортані може призвести до летального наслідку через обструкцію дихальних шляхів.

Невідкладна терапія повинна включати внутрішньовенне введення кортикостероїдів, антагоністів H1 та Н2-рецепторів. У разі недостатності таких заходів необхідно ввести адреналін внутрішньовенно повільно, під контролем ЕКГ. У випадку спадкового ангіоневротичного набряку, пов'язаного з дефіцитом С1-інактиватора, спричиненого терапією інгібітором АПФ, потрібно додаткове уведення С1-інактиватора. Можливе проведення трахеотомії або інтубації.

Гепатобіліарні розлади.

У разі значного підвищення рівня печінкових ферментів або виникнення жовтяниці слід припинити лікування інгібітором АПФ та ретельно наглядати за пацієнтом.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Ураження шкіри, спричинені інгібіторами АПФ, можуть бути асоційовані з гарячкою, міалгією, артралгією, васкулітами, серозитами та змінами лабораторних показників (наприклад еозинофілією, лейкоцитозом та/або підвищенням ШОЕ, та/або титру АНА). У разі тяжких шкірних реакцій слід проконсультуватися з лікарем та при необхідності припинити прийом моексиприлу гідрохлориду.

a. Далі наведена інформація щодо індивідуальних серйозних та/або частих побічних реакцій, або таких, що проявлялися в особливо тяжкій формі.

З метою їх уникнення слід вжити запобіжних заходів, що наведені нижче.

a¹⁾ Лабораторні дослідження.

Підвищення рівня калію сироватки крові спостерігалося у пацієнтів з маніфестним цукровим діабетом.

Препарати калію та калійзберігаючі діуретики слід призначати з обережністю пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ, та часто контролювати рівень калію сироватки крові.

Важливо: вищезазначені лабораторні показники слід визначати перед початком та регулярно протягом лікування моексиприлу гідрохлоридом. Моніторинг електролітів сироватки, креатиніну та показників крові показаний протягом короткого періоду на початку лікування та пацієнтам з високим ризиком (пацієнти з порушенням функції нирок, колагенозами або пацієнти, які отримують алопуринол, прокаїнамід, глікозиди наперстянки, кортикостероїди, проносні засоби або імуносупресивні препарати).

b. Далі описані побічні реакції, які характерні для класу інгібіторів АПФ, але ще не спостерігалися при прийомі моексиприлу гідрохлориду:

b¹⁾ Розлади з боку крові та лімфатичної системи.

Для гемолізу/гемолітичної анемії під час лікування інгібіторами АПФ, рідко пов'язаної з дефіцитом Г-6-ФДГ, зв'язку з терапією інгібіторами АПФ не встановлено.

b ²⁾ Судинні розлади.

Дуже рідко спостерігалося посилення вазоспазму при хворобі Рейно під час лікування інгібіторами АПФ.

b ³⁾ Розлади з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Дуже рідко повідомлялося про випадки еозинофільного пневмоніту при застосуванні інших інгібіторів АПФ.

b ⁴⁾ Шлунково-кишкові розлади.

Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику при лікуванні інгібіторами АПФ. Впродовж застосування моексиприлу гідрохлориду повідомлень про ангіоневротичний набряк кишечнику досі не було (див. також розділ «Особливості застосування»).

b ⁵⁾ Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Дуже рідко під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалися псоріазоподібні ураження шкіри, фотосенсибілізація, алопеція та оніхолізис.

Ураження шкіри, спричинені інгібіторами АПФ, можуть бути асоційовані з лихоманкою, міальгією, артралгією, васкулітами, серозитами та змінами лабораторних показників (наприклад еозинофілією, лейкоцитозом та/або підвищенням ШОЕ, та/або титру АНА). У випадку тяжких шкірних реакцій слід проконсультуватися з лікарем та при необхідності припинити прийом моексиприлу гідрохлориду.

На даний момент про випадки передозування не повідомлялося.

Симптомами передозування можуть бути тяжка артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, ступор, брадикардія, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, запаморочення, тривожність та кашель. Немає доступної спеціальної інформації щодо лікування передозування моексиприлу гідрохлоридом. Лікування має бути симптоматичним та підтримуючим.

У випадку прийняття надмірної дози за пацієнтом слід ретельно спостерігати за його життєво-важливими функціями у відділенні інтенсивної терапії. Слід часто визначати електроліти сироватки та креатинін. Лікувальні заходи залежать від природи симптомів та ступеня їх тяжкості. Якщо після прийому препарату пройшло не більше 1 години, слід провести заходи, спрямовані на запобігання всмоктуванню та прискорення виведення препарату, наприклад застосувати сорбенти, натрію сульфат або промити шлунок. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину, швидко ввести сольовий розчин та збільшити об'єм циркулюючий крові. Слід розглянути можливість застосування терапії ангіотензином II та/або введенням катехоламінів внутрішньовенно. Брадикардію або обширні вагусні реакції слід лікувати шляхом введення атропіну. У разі резистентної до терапії брадикардії показано встановлення штучного водія ритму. Досі невідомо, чи видаляється моексиприлу гідрохлорид за допомогою гемодіалізу. Слід часто контролювати показники життєво-важливих функцій, рівні електролітів та креатиніну в сироватке крові.

Нерекомендована комбінація.

Калійзберігаючі діуретики та препарати калію: моексиприлу гідрохлорид може зменшити індуковану діуретиками втрату калію. Калійзберігаючі діуретики, наприклад спіронолактон, триамтерен або амілорид, препарати калію та калієвмісні замінники солі можуть призвести до значного підвищення рівня сироваткового калію. Якщо супутнє призначення цих препаратів необхідне у зв'язку з вираженою гіпокаліємією, їх слід застосовувати з обережністю та часто визначати рівень сироваткового калію.

Застосування, що вимагає обережності.

Діуретики.

У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо при наявності дефіциту солі та/або гіповолемії, може розвинутися значне зниження артеріального тиску після початку терапії моексиприлу гідрохлоридом. У пацієнтів, які приймають діуретики та особливо у пацієнтів, які почали застосовувати цю терапію нещодавно, може розвинутися значне зниження артеріального тиску після початку терапії моексиприлу гідрохлоридом. Можливість артеріальної гіпотензії може бути зменшена шляхом припинення прийому діуретика, збільшення вживання солі перед прийомом препарату або початку лікування з менших доз. Подальше збільшення дози слід проводити з обережністю. (див. розділ «Особливості застосування»).

Антигіпертензивні препарати.

Збільшення гіпотензивного ефекту моексиприлу гідрохлориду.

Літій.

Повідомлялося про випадки оборотного підвищення концентрації літію в сироватці крові та симптоми літієвої інтоксикації у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час лікування препаратами літію. Комбінацію цих препаратів слід призначати з обережністю, рекомендований частий контроль концентрації літію в сироватці крові. При одночасному застосуванні також і тіазидних діуретиків зростає ризик літієвої інтоксикації та можливе посилення вже існуючого підвищення токсичності літію. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і літію не рекомендовано. У разі будь-якої необхідності застосування даної комбінації, слід ретельно контролювати рівні сироваткового літію (див. розділ «Особливості застосування»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні.

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з моексиприлу гідрохлоридом може призвести до додаткового зниження артеріального тиску або ортостатичної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування»).

Алопуринол, цитостатики або імуносупресивні засоби, системні кортикостероїди або прокаїнамід.

Застосування у комбінації з моексиприлу гідрохлоридом може призвести до підвищення ризику розвитку лейкопенії (див. розділ «Особливості застосування»).

Антациди.

Можуть спричиняти зниження біодоступності інгібіторів АПФ.

Симпатоміметики.

Симпатоміметики можуть знизити антигіпертензивний ефект моексиприлу гідрохлориду; для підтвердження отримання бажаного ефекту пацієнтам слід перебувати під ретельним наглядом.

Препарати золота.

Про нітритоїдні реакції (припливи, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія, що призводить до колапсу) рідко повідомлялося у пацієнтів, які отримували парентерально препарати золота (натрію ауротіомалат) та інгібітори АПФ одночасно.

Інгібітори дипептидилпептидази-IV.

При сумісному застосуванні інгібіторів АПФ і вілдагліптину спостерігалося збільшення випадків ангіоневротичного набряку. Більшість небажаних реакцій були помірної тяжкості та зникали впродовж терапії вілдагліптином.

Застосування, що вимагає підвищеної уваги.

Нестероїдні протизапальні препарати.

Призначення нестероїдних протизапальних препаратів (наприклад ацетилсаліцилової кислоти (в схемах лікування протизапальних процесів), інгібітори ЦОГ-2 і неселективні НПЗП) може зменшити антигіпертензивний ефект моексиприлу гідрохлориду. Крім того, описано, що одночасне застосування НПЗП та інгібіторів АПФ може спричиняти адитивний ефект на підвищення ризику погіршення ниркової функції, включаючи гостру ниркову недостатність, сироваткового калію, виникає головним чином у пацієнтів з порушенням функції нирок. Таким чином, комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись під ретельним спостереженням функції нирок на початку супутньої терапії та періодично потому.

Натрію хлорид.

Натрію хлорид послаблює антигіпертензивний ефект моексиприлу гідрохлориду.

Алкоголь.

Алкоголь посилює гіпотензивний ефект.

Протидіабетичні препарати (інсулін та похідні сульфонілсечовини).

Може підвищитись ризик зниження рівня цукру крові.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин- альдостеронової системи (РААС).

Дані клінічних досліджень продемонстрували, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) завдяки сумісному застосуванню інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з більш високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження ниркової функції (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з застосуванням монотерапії блокаторів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» і «Фармакологічні властивості»).

Фармакодинаміка.

У тварин, як і у людей, взаємодія між ренін-ангіотензин-альдостероновою системою та калікреїн-кініновою системою забезпечує важливу біохімічну основу для гомеостазу артеріального тиску. При артеріальній гіпертензії нормальний механізм зворотного зв'язку, створений ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (РААС), може порушуватися, що призводить до стану постійної артеріальної гіпертензії. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) були розроблені для блокування цієї системи і зниження таким чином артеріального тиску. Після всмоктування, моексиприл гідролізується до моексиприлату (інгібітор пептидил діпептідази). Моексиприлат сильно пригнічує АПФ і, як наслідок, утворення ангіотензину II, активного агента РААС. Ангіотензин II додатково стимулює секрецію альдостерона у корі наднирників. Інгібування AПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II, що зумовлює зниження вазоконстрикторного ефекту та зниження секреції альдостерону, що спричиняє подальше зниження артеріального тиску.

Останній ефект може призвести до збільшення концентрації калію в сироватці крові. Припинення негативного зворотного зв'язку ангіотензину II на секрецію реніну зумовлює збільшення активності реніну у плазмі крові.

Оскільки АПФ ідентичний до кінінази II, ферменту, що бере участь у деградації сильного вазодилататора брадикініну, інгібування АПФ призводить до додаткового, не опосередкованого нирками зниження системного артеріального тиску. Пригнічення АПФ призводить до підвищення активності циркулюючої і локальної калікреїн-кінінової системи (та таким чином активації системи простагландину). На даний час не з'ясовано чи впливають підвищені рівні брадикініну у крові на зниження артеріального тиску та деякі небажані ефекти моексиприлу гідрохлориду. У дослідженнях гемодинамики моексприлу гідрохлорид призводив до значного зниження периферичного судинного опору, а це в свою чергу до покращення ефективності роботи серця та якості життя пацієнтів, які страждають на серцеву недостатність.

Клінічно значущих змін швидкості плазмового потоку в нирках та швидкості клубочкової фільтрації, загалом не спостерігалось.

Моексиприлу гідрохлорид знижує тиск крові у хворих на артеріальну гіпертензію в положенні лежачи і стоячи, не приводячи до компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень.

Останні дані стверджують, що інгібітори АПФ зменшують патологічну проліферацію та метаболізм клітин, що виникають у тканинах серця та судин осіб з тяжкою артеріальною гіпертензією.

У більшості пацієнтів максимальний ефект спостерігався через 3–6 годин після введення дози.

Зазвичай максимальний гіпотензивний ефект певної дози моексиприлу гідрохлориду спостерігається через 4 тижні. З прийомом рекомендованої добової дози, антигіпертензивний ефект зберігається також впродовж довготривалої терапії.

Два великих рандомізованих контрольованих дослідження (ONTARGET (незакінчене; застосування телмісартану окремо та в поєднанні з раміприлом, світове дослідження з кінцевими точками) і VA NEPHRON-D (нефропатія пов'язана з цукровим діабетом у пацієнтів похилого віку)) вивчали застосування комбінації інгібіторів АПФ з блокаторами рецепторів ангіотензину II.

Дослідження ONTARGET, проведене з участю пацієнтів із серцево-судинними та цереброваскулярними захворюваннями, або з цукровим діабетом 2 типу з ознаками пошкодження органів-мішеней. Дослідження VA NEPHRON-D проведено з участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією.

Ці дослідження не виявили потужного позитивного впливу на результати з боку нирок та/або серцево-судинної системи та летальні наслідки, однак спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострого пошкодження нирок та/або гіпотензії у порівнянні з монотерапією.

З огляду на подібні фармакодинамічні профілі цих результатів, їх також застосовують і до інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Таким чином інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Дослідження ALTITUDE (дослідження аліскірену з участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з кінцевими точками оцінки захворювань серцево-судинної системи та нирок) встановлювало користь застосування від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторів рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями, або обох захворювань разом. Дослідження було достроково припинено у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку небажаних результатів.

Летальні наслідки внаслідок серцево-судинної недостатності та інсульту найчастіше зустрічались у групі аліскірену, ніж у групі плацебо, так само й побічні реакції та серйозні побічні реакції, що пов'язані з захворюваннями (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) найчастіше спостерігалися у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.

Фармакокінетика.

Проліки моексиприлу гідрохлориду швидко абсорбуються та деестерифікуються до активного метаболіту моексиприлату. Фармакокінетичні параметри моексиприлу гідрохлориду та моексиприлату однакові при одноразовому та багаторазовому дозуванні та є пропорційними до дози. Незалежно від дози, максимальна концентрація в плазмі крові незміненого моексиприлу гідрохлориду досягається приблизно через 1 годину після введення дози, активного метаболіту — приблизно через 1,5 години.

Період напіввиведення становить 1–2 години для моексиприлу гідрохлориду і приблизно 8 годин для моексиприлату.

Моексиприлу гідрохлорид інтенсивно метаболізується; метаболіти виводяться частково із сечею (65%) і частково з калом. Тільки близько 1–2% від початкової речовини виводиться з сечею без зміни.

Основний метаболіт, моексиприлат — це активна речовина препарату Moeкс^®, інші метаболіти неактивні.

Моексиприлу гідрохлорид та моексиприлат мають помірний ступінь зв'язування з білками плазми — приблизно 90% та 70% відповідно, переважно з альбумінами. Таким чином, вірогідність впливу інших препаратів на зв'язування з білками моексиприлу гідрохлориду та моексиприлату низька і не має клінічного значення. Метаболіти моексиприлу гідрохлориду представлені дикетопіперазиновими похідними моексиприлу та моексиприлату. Моексиприлу гідрохлорид та моексиприлат виводяться з сечею, моексиприлат також виводиться з фекаліями.

Фармакокінетичний профіль моексиприлу гідрохлориду та моексиприлату дає змогу застосовувати пацієнтам з незначним та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну > 40 мл/хв) ті ж самі дози, що й пацієнтам зі збереженою функцією нирок. При тяжких порушеннях функції нирок (кліренс креатиніну < 40 мл/хв) рекомендоване зниження дози. Фармакокінетика моексиприлу гідрохлориду та моексиприлату значно відрізняється у пацієнтів з цирозом печінки порівняно зі здоровими особами, але стосовно загальної біодоступності моексиприлату та кумуляції медичного препарату корекція дози не є необхідною. Абсорбція моексиприлу гідрохлориду порушується при прийомі їжі зі зниженням пікових плазмових рівнів С_mах та AUC, але без впливу на пригнічення АПФ. Не виявлено значної взаємодії з гідрохлоротіазидом, дигоксином, циметидином, варфарином або ніфедипіном.

5 років.

Зберігати у сухому, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у картонній коробці.

За рецептом.

ЮСБ Фарма ГмбХ, Німеччина/
UCB Pharma GmbH, Germany

Альфред-Нобель-Штрассе 10, 40789 Монхайм, Німеччина/

Alfred-Nobel-Strasse 10, 40789 Monheim, Germany

Ейсіка Фармасьютикалз ГмбХ, Німеччина/
Aesica Pharmaceuticals GmbH, Germany