Нурофєн^® для дітей суспензія оральна (Nurofen^® for children oral suspension)

Ібупрофен - 100 мг/5 мл

фармакодинаміка. Ібупрофен — це НПЗП, похідний пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність шляхом пригнічення синтезу простагландинів. У людини ібупрофен зменшує вираженість болю при запаленні, набряків та лихоманки. Ібупрофен чинить анальгезивну, жарознижувальну та протизапальну дію. Продемонстровано, що початок знеболювальної та жарознижувальної дії ібупрофену настає в межах 30 хв. Крім того, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.
Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. У дослідженні, коли разову дозу ібупрофену 400 мг приймали в межах 8 год до або в межах 30 хв після прийому ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг), відмічали знижений ефект ацетилсаліцилової кислоти на формування тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Проте обмеженість цих даних та невпевненість відносно екстраполяції даних ex vivo на клінічну картину не дає підстави зробити чіткі висновки щодо систематичного застосування ібупрофену. Отже, при несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними.
Фармакокінетика. Ібупрофен швидко всмоктується після застосування та швидко розподіляється в усьому організмі. Виведення є швидким і повним та відбувається через нирки.
C_max у плазмі крові досягаються через 45 хв після перорального застосування натще. При застосуванні з їжею пікові рівні відмічаються через 1–2 год. Цей час може варіювати для різних лікарських форм.
Т_½ становить близько 2 год.
В обмежених дослідженнях ібупрофен виявлений у грудному молоці в дуже низьких концентраціях.

симптоматичне лікування лихоманки та болю різного походження у дітей віком від 3 міс до 12 років з масою тіла ≥5 кг (включаючи лихоманку після імунізації, гострі респіраторні вірусні інфекції, грип, біль при прорізуванні зубів, біль після видалення зуба, зубний біль, головний біль, біль у горлі, біль при розтягненні зв’язок та інші види болю, у тому числі запального ґенезу).

найнижча ефективна доза повинна застосовуватися протягом найменшого періоду, необхідного для зменшення вираженості симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Побічні ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, необхідної для контролю симптомів, протягом найкоротшого періоду.
Для перорального застосування. Рекомендована добова доза препарату становить 20–30 мг/кг маси тіла, розділена на рівні дози, залежно від віку та маси тіла, з інтервалом між прийомами 6–8 год. Для забезпечення точного дозування упаковка містить шприц-дозатор. Не слід перевищувати рекомендовану дозу. Тільки для короткотривалого застосування.

Не застосовувати у дітей віком до 3 міс, якщо це не рекомендовано лікарем.
Не використовувати цей лікарський засіб для дітей з масою тіла <5 кг.
Для дітей віком 3–6 міс: якщо симптоми зберігаються довше 24 год від початку лікування або їх вираженість збільшується (після 3 доз), слід негайно звернутися до лікаря.
Якщо у дітей віком від 6 міс до 12 років симптоми зберігаються більше 3 днів від початку лікування або їх вираженість збільшується, слід звернутися до лікаря.
При лихоманці після імунізації (діти віком 3–6 міс) рекомендована добова доза становить 2,5 мл суспензії (50 мг), у разі необхідності — ще 2,5 мл суспензії (50 мг) через 6 год, але не більше ніж 5 мл суспензії (100 мг) протягом 24 год. Якщо симптоми зберігаються, необхідно звернутися до лікаря.
Пацієнтам з чутливим шлунком препарат слід застосовувати під час їди.
Перед застосуванням збовтати.
Особливі категорії пацієнтів
Ниркова недостатність: пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до помірного ступеня зниження дози не потребується (щодо пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Печінкова недостатність: пацієнтам з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня зниження дози не потребується (щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
У разі застосування дози, що перевищує рекомендовану, слід негайно звернутися до лікаря.
Діти. Препарат застосовують у дітей віком від 3 міс до 12 років з масою тіла не менше 5 кг.

• підвищена чутливість до ібупрофену або будь-якої з допоміжних речовин препарату.
• Реакції підвищеної чутливості в анамнезі (наприклад бронхоспазм, БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка) після прийому ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.
• Виразкова хвороба шлунка/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два або більше виражених епізоди підтвердженої виразкової хвороби чи кровотечі).
• Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, пов’язані із застосуванням НПЗП.
• Тяжка печінкова недостатність, тяжка ниркова недостатність або тяжка серцева недостатність.
• Тяжке зневоднення (спричинене блюванням, діареєю або недостатнім вживанням рідини).
• Останній триместр вагітності.
• Цереброваскулярні або інші кровотечі.
• Порушення кровотворення нез’ясованої етіології або згортання крові.
• Спадкова непереносимість фруктози.

перелік наступних побічних реакцій включає всі небажані реакції, про які стало відомо при лікуванні ібупрофеном, включаючи ті, що виявлені при застосуванні у високих дозах, при довготривалій терапії пацієнтів з ревматизмом.
Зазначена частота, що виходить за межі дуже рідкісних повідомлень, стосується короткотривалого застосування доз (максимум 1200 мг ібупрофену на добу) для пероральних лікарських форм.
Слід враховувати, що зазначені побічні реакції є переважно дозозалежними та варіюють індивідуально для кожного пацієнта.
Побічні реакції, що виникали при застосуванні ібупрофену, наводяться нижче за системами органів та частотою їх прояву. Частота побічних реакцій визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) та частота невідома (не підлягає оцінці з огляду на наявні дані). У межах кожної групи частоти побічні реакції наводяться в порядку зниження ступеня тяжкості.
Найчастіше відмічали побічні реакції з боку ШКТ. Здебільшого побічні реакції є залежними від дози, зокрема ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі залежить від дози та тривалості лікування. Можуть виникнути шлунково-кишкові виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальні, особливо у пацієнтів літнього віку. Повідомлялося про нудоту, блювання, діарею, здуття живота, запор, диспепсію, біль у животі, мелену, криваве блювання, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона після застосування ібупрофену. Рідше відмічали гастрит.
Повідомлялося про набряк, АГ, серцеву недостатність, що асоціювалися з лікуванням НПЗП.
Дані клінічного дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі по 2400 мг/добу та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язане з дещо підвищеним ризиком розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Є опис випадків загострення запалень, пов’язаних з інфекцією, наприклад розвиток некротизуючого фасциту, що в часі співпадали із застосуванням НПЗП. Це, можливо, пов’язано з механізмом дії НПЗП.
При виникненні або збільшенні вираженості ознак інфекції під час застосування ібупрофену пацієнту рекомендується негайно звернутися до лікаря. Необхідно з’ясувати наявність показань до терапії антимікробними засобами/антибіотиками.
При довготривалій терапії необхідно регулярно проводити аналіз крові.
Пацієнту слід негайно звернутися до лікаря та припинити застосування ібупрофену при виникненні одного із симптомів реакцій гіперчутливості, які можуть розвинутися навіть при першому застосуванні лікарського засобу. У таких випадках потрібна негайна медична допомога.
При виникненні сильного болю в епігастральній ділянці, мелени або кривавого блювання слід припинити застосування лікарського засобу та негайно звернутися до лікаря.
Інфекції та інвазії: дуже рідко — загострення запалення, пов’язаного з інфекцією (наприклад розвиток некротизуючого фасциту. У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин).
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими ознаками є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, носова та шкірна кровотеча, гематоми.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості¹; нечасто — кропив’янка та свербіж; дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок); загострення БА.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення, безсоння, збудження, дратівливість або втома; дуже рідко — асептичний менінгіт².
З боку серцевої системи: дуже рідко — серцева недостатність, прискорене серцебиття, набряк, інфаркт міокарда.
З боку судинної системи: дуже рідко — АГ, васкуліт.
З боку травної системи: часто — біль у животі, нудота, диспепсія, діарея, метеоризм, запор, печія, блювання та невеликі шлунково-кишкові крововтрати, що у виняткових випадках можуть призвести до анемії; нечасто — виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, перфорації або шлунково-кишкові кровотечі, мелена, криваве блювання, іноді летальні (особливо в осіб літнього віку), виразковий стоматит, гастрит, загострення коліту та хвороби Крона; дуже рідко — езофагіт, утворення діафрагмоподібних стриктур кишечнику, панкреатит.
З боку печінки: дуже рідко — порушення функції печінки, ураження печінки, особливо при довготривалій терапії, печінкова недостатність, гострий гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — різний висип на шкірі¹; дуже рідко — тяжкі форми шкірних реакцій, таких як бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз¹, алопеція; частота невідома — медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзантематозний пустульоз; реакції світлочутливості.
З боку дихальних шляхів та органів середостіння: частота невідома — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, бронхоспазм або задишку¹.
З боку нирок та сечовидільної системи: рідко — гостре порушення функції нирок, особливо при довготривалому застосуванні НПЗП, в поєднанні з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові, також включає папілонекроз; дуже рідко — утворення набряків, особливо у пацієнтів з АГ або нирковою недостатністю, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, що може супроводжуватися ГНН.
Лабораторні дослідження: рідко — зниження рівня гемоглобіну.
З боку психіки: дуже рідко — психотичні реакції, депресія; при тривалому застосуванні — галюцинації, сплутаність свідомості.
З боку органа зору: частота невідома — при тривалому лікуванні можуть виникати порушення зору, неврит зорового нерва.
З боку органа слуху: частота невідома — при тривалому лікуванні може виникати запаморочення; рідко — дзвін у вухах.
Загальні порушення: частота невідома — нездужання та втома.
Опис окремих побічних реакцій
¹Існують повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, (б) реакції з боку дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм або задишку або (в) різні розлади з боку шкіри, включаючи висип різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та рідше — ексфоліативний та бульозний дерматоз (включаючи епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та мультиформну еритему).
²Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозуміло не повною мірою. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, вказують на реакцію гіперчутливості (через часове відношення до прийому препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема, під час лікування ібупрофеном пацієнтів з наявними аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) відмічали поодинокі випадки симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація).

побічні ефекти, пов’язані з ібупрофеном, можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, потрібної для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду.
Особи літнього віку мають підвищену частоту побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкові кровотечі та перфорації, які можуть бути летальними. У пацієнтів літнього віку існує підвищений ризик наслідків побічних реакцій. Не рекомендується тривале застосування НПЗП особам літнього віку. При необхідності тривалої терапії слід регулярно стежити за станом пацієнтів.
Слід дотримуватися обережності пацієнтам з наступними станами:
— системний червоний вовчак, а також змішане захворювання сполучної тканини — через підвищений ризик асептичного менінгіту;
— вроджене порушення метаболізму порфірину, наприклад гостра суміжна порфірія;
— розлади з боку ШКТ та хронічне запальне захворювання кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона);
— наявність в анамнезі АГ та/або серцевої недостатності, оскільки існують повідомлення про затримку рідини та набряк, що пов’язані з терапією НПЗП;
— ниркова недостатність — через можливість погіршення функції нирок;
— порушення функції печінки;
— безпосередньо після обширних хірургічних втручань;
— сінна лихоманка, носові поліпи або хронічні обструктивні захворювання дихальних шляхів у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення алергічних реакцій. До них належать напади БА (так звана анальгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка;
— пацієнтам, які мають в анамнезі алергічні реакції на інші речовини, через підвищений ризик можливості виникнення реакцій гіперчутливості на ібупрофен.
Вплив на органи дихання. У пацієнтів з БА або алергічними захворюваннями або цими захворюваннями в анамнезі може виникнути бронхоспазм.
Інші НПЗП. Слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, оскільки це підвищує ризик розвитку побічних реакцій.
Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при системному червоному вовчаку та змішаному захворюванні сполучної тканини через підвищений ризик асептичного менінгіту.
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.
Дані клінічного дослідження й епідеміологічні дані свідчать, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу) та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркт міокарда або інсульт). У цілому епідеміологічні дослідження не показують, що низькі дози ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) асоціюються з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда.
Вплив на нирки. Загалом звичне застосування анальгетиків, особливо комбінацій різних знеболювальних засобів, може призвести до тривалого ураження нирок з ризиком ниркової недостатності (анальгетична нефропатія).
Слід дотримуватися обережності пацієнтам з нирковою недостатністю у зв’язку з можливістю погіршення функції нирок.
Існує ризик ниркової недостатності у дітей та підлітків зі зневодненням.
Вплив на печінку. Порушення функції печінки.
Вплив на ШКТ. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями ШКТ в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може загостритися. Таким пацієнтам слід звернутися за консультацією до лікаря.
Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, що можуть бути летальними, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації зростає при підвищенні доз НПЗП, у разі наявності виразкової хвороби в анамнезі, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. Цим пацієнтам слід починати лікування з найнижчої дози. Таким пацієнтам, а також пацієнтам, яким потребується одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищити ризик з боку ШКТ, рекомендується комбінована терапія захисними препаратами (наприклад мізопростол або інгібітори протонної помпи).
Пацієнтам з наявністю шлунково-кишкової токсичності в анамнезі, особливо особам літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування.
Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які одночасно застосовують препарати, що можуть підвищити ризик утворення виразок або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота).
У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.
Порушення фертильності у жінок. Існують обмежені дані, що інгібітори синтезу ЦОГ/простагландину можуть погіршувати фертильність у жінок, впливаючи на овуляцію. Це є зворотним при припиненні терапії.
Тяжкі шкірні реакції. Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до смерті, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані із застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції настає в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантематозного пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, які містять ібупрофен.
Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірний висип, ураження слизової оболонки або будь-які інші ознаки гіперчутливості.
У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗП на погіршення перебігу цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у випадку вітряної віспи.
Дуже рідко відмічаються тяжкі реакції гострої гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок). При перших ознаках реакції гіперчутливості після застосування ібупрофену терапію слід припинити та негайно звернутися до лікаря.
Маскування симптомів основних інфекцій. Цей лікарський засіб може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це відмічали при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли лікарський засіб застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або їх вираженість збільшується.
Ібупрофен може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Тому рекомендується ретельно стежити за станом пацієнтів із порушеннями згортання крові.
При тривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, функцію нирок, а також гематологічну функцію/картину крові.
Тривале застосування будь-яких знеболювальних засобів для лікування головного болю може погіршити цей стан. У таких випадках слід звернутися до лікаря та припинити лікування. Слід розглянути ймовірність головного болю внаслідок зловживання лікарським засобом у пацієнтів з частим або щоденним головним болем, незважаючи на (або через) регулярне застосування лікарських засобів проти головного болю.
При поєднаному вживанні алкоголю та застосуванні НПЗП можуть посилитися небажані реакції, пов’язані з діючою речовиною, особливо ті, що стосуються ШКТ або ЦНС.
НПЗП можуть маскувати симптоми інфекції та лихоманки.
Цей лікарський засіб містить рідкий мальтит. Його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями толерантності до фруктози. Через вміст рідкого мальтиту цей лікарський засіб може зумовлювати легкий послаблювальний ефект.
Цей лікарський засіб містить 27,75 мг натрію на 15 мл суспензії (що відповідає 1,85 мг натрію на 1 мл суспензії). Це слід враховувати пацієнтам, які дотримуються низькосольової дієти.
Дорослим пацієнтам слід звернутися до лікаря або фармацевта, перш ніж приймати цей лікарський засіб, у наступних випадках: пацієнтка є вагітною або намагається завагітніти; похилий вік, куріння.
Застосування у період вагітності і годування грудьми
Препарат застосовують у дітей віком до 12 років.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Вважається, що ризик підвищується з підвищенням дози та тривалості терапії. Абсолютний ризик серцево-судинних вад зростав з менше ніж 1% до близько 1,5%.
Ібупрофен не слід приймати в перші два триместри вагітності, якщо тільки, на думку лікаря, потенційна користь для пацієнтки не перевищує потенційний ризик для плода. Якщо ібупрофен застосовує жінка, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместрів вагітності, слід використовувати найнижчу можливу дозу протягом найкоротшого періоду.
Протягом III триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть становити такі ризики:
— для плода: кардіопульмональна токсичність (що характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією); порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном;
— для матері та новонародженого, наприкінці вагітності: можливі збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів. Можливе підвищення ризику утворення набряків у матері. Тому ібупрофен протипоказаний протягом III триместру вагітності.
Годування грудьми. Ібупрофен та його метаболіти потрапляють у грудне молоко в низькій концентрації. На сьогодні невідомо про негативний вплив на немовля, тому при короткотривалому лікуванні болю та лихоманки рекомендованими дозами зазвичай не потрібно припиняти годування грудьми.
Фертильність. Існують деякі свідчення, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландинів, можуть порушити жіночу фертильність, впливаючи на овуляцію. Цей ефект є зворотним при відміні лікування.
Тому застосування ібупрофену не рекомендується у жінок, яким складно завагітніти. Стосовно жінок, які мають труднощі із зачаттям або які проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути питання про відміну цього лікарського засобу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Препарат застосовують у дітей віком до 12 років. За умови застосування згідно з рекомендованими дозами та тривалістю лікування не очікується впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати в комбінації з:
— ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилову кислоту (доза не вище 75 мг/добу) призначав лікар. Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати антиагрегантну дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. Проте обмеженість цих даних та непевність відносно екстраполяції даних ex vivo на клінічну картину не дає підстави зробити чіткі висновки щодо систематичного застосування ібупрофену. Отже, при несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;
— іншими НПЗП, в тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП, оскільки це може підвищити ризик побічних ефектів.
Слід з обережністю застосовувати ібупрофен у комбінації з такими препаратами:
антикоагулянти: НПЗП можуть посилити ефект антикоагулянтів, таких як варфарин;
антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ, блокатори бета-адренорецепторів та антагоністи ангіотензину II) та діуретики: НПЗП можуть знижувати ефект цих препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад пацієнти зі зневодненням або пацієнти літнього віку з порушеною функцією нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів бета-адренорецепторів або антагоністів ангіотензину ІІ та інгібіторів ЦОГ може призвести до подальшого порушення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай є зворотною. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо в осіб літнього віку. Пацієнтам слід вживати достатню кількість рідини, а також контролювати функцію печінки після початку поєднаної терапії та періодично згодом. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗП;
кортикостероїди: підвищений ризик утворення виразок та кровотеч у ШКТ;
антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;
серцеві глікозиди, наприклад дигоксин: НПЗП можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові. Одночасне застосування ібупрофену з препаратами дигоксину може підвищити рівень цих лікарських засобів у сироватці крові. При правильному застосуванні (максимум протягом 4 днів) контролю рівня дигоксину в сироватці крові зазвичай не потребується;
літій: існують свідчення потенційного підвищення рівня літію в плазмі крові. При правильному застосуванні (максимум протягом 4 днів) контролю рівня літію в сироватці крові зазвичай не потребується;
метотрексат: існує ймовірність підвищення рівня метотрексату в плазмі крові. Застосування ібупрофену протягом 24 год до або після застосування метотрексату може призвести до підвищення концентрації метотрексату та підвищення його токсичного ефекту;
циклоспорин: підвищений ризик нефротоксичності;
міфепристон: НПЗП не слід застосовувати раніше, ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони можуть знизити його ефективність;
такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП з такролімусом;
зидовудин: підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією у разі поєднаного лікування зидовудином та ібупрофеном;
хінолонові антибіотики: дані, отримані в дослідженнях на тваринах, показують, що НПЗП можуть підвищувати ризик судом, пов’язаних із застосуванням хінолонових антибіотиків. Пацієнти, які приймають НПЗП та хінолони, можуть мати підвищений ризик розвитку судом;
препарати групи сульфонілсечовини: можливе посилення ефекту. Клінічні дослідження продемонстрували взаємодію між НПЗП та антидіабетичними засобами (препаратами сульфонілсечовини). Хоча на цей час взаємодія між ібупрофеном та препаратами сульфонілсечовини не описана, при одночасному застосуванні цих лікарських засобів рекомендується контролювати рівень глюкози в крові в якості запобіжного заходу;
фенітоїн: можливе підвищення рівня цих лікарських засобів у сироватці крові. При правильному застосуванні (максимум протягом 4 днів) контролю рівня фенітоїну в сироватці крові зазвичай не потребується;
пробенецид та сульфінпіразон: лікарські засоби, що містять пробенецид або сульфінпіразон, можуть затримувати виведення ібупрофену;
калійзберігаючі діуретики: одночасне застосування ібупрофену та калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії (рекомендується контролювати рівень калію в сироватці крові);
інгібітори CYP 2C9: одночасне застосування ібупрофену з інгібіторами CYP 2C9 може підвищувати вплив ібупрофену (субстрат CYP 2C9). У дослідженні із застосуванням вориконазолу та флуконазолу (інгібітори CYP 2C9) продемонстровано підвищення впливу S(+)-ібупрофену приблизно на 80–100%. При одночасному застосуванні ібупрофену з сильними інгібіторами CYP 2C9 рекомендується зниження дози ібупрофену, особливо коли високі дози ібупрофену застосовуються разом з вориконазолом або флуконазолом.

у дитячому віці симптоми передозування можуть виникати при прийомі дози ібупрофену, що перевищує 400 мг/кг маси тіла. У дорослих реакції на дозу менш виражені. Т_½ при передозуванні становить 1,5–3 год.
Симптоми. У більшості пацієнтів застосування клінічно значущої кількості НПЗП викликало лише нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або рідше — діарею. Також можуть виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можливі токсичні ураження ЦНС у вигляді вертиго, запаморочення, сонливості, інколи — збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів розвиваються судоми. При тяжкому отруєнні можуть виникати гіперкаліємія та метаболічний ацидоз, а також збільшення протромбінового часу/МНВ (ймовірно, через взаємодію з факторами згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі). Можуть розвинутися ГНН, пошкодження печінки, гіпотензія, пригнічення дихальної функції та ціаноз. У хворих на БА можливе загострення перебігу БА. Можливі ністагм, порушення чіткості зору та втрата свідомості.
Лікування. Специфічного антидота не існує. Лікування повинно бути симптоматичним і підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і моніторинг серцевої функції та основних показників життєдіяльності до нормалізації стану пацієнта. Розглянути необхідність перорального застосування активованого вугілля або промивання шлунка, якщо минуло не більше 1 год після прийому пацієнтом потенційно токсичної дози препарату. Якщо ібупрофен вже всмоктався, можна застосовувати лужні речовини, що сприяють виведенню кислотного ібупрофену з сечею. При частих або тривалих судомах слід призначати в/в введення діазепаму або лоразепаму. У разі загострення БА слід призначати бронходилататори. Необхідно звернутися до лікаря за медичною допомогою.

у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.