Ксипогама^® (Xipagamma^®) (271580) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Ксипамід - 10 мг

фармакодинаміка. Ксипамід є діуретичним засобом, що пригнічує реабсорбцію в дистальному канальці нефрону і спочатку приводить до виведення хлору та натрію, потім до збільшення поліурії за рахунок осмотично зв’язаної води. За рахунок збільшення току в дистальному канальці стимулюється секреція калію. Також збільшується виведення бікарбонату кальцію та магнію. Механізм дії ксипаміду відрізняється від тіазидів, незважаючи на структурну спорідненість. Ксипамід не впливає на ренальну гемодинаміку, на частку гломерулярної фільтрації. Діуретична дія наступає через 1 год і досягає свого максимуму між 3-ю та 6-ю годинами. Виведення хлору і натрію здійснюється на 12–24-й годині, тому ефекту рикошету немає. Гранична доза ксипаміду становить 5 мг (перорально). При перевищенні 80 мг подальшого салурезу та діурезу немає.
Гіпотензивна дія ксипаміду настає на початку лікування. Максимальний ефект зниження АТ досягається через 2–3 тиж.
Фармакокінетика. Приблизно через 1 год досягається C_max ксипаміду у плазмі крові. Білковозв’язувальна здатність становить 99%. Т_½ сягає 7 год. Пероральна резорбція ксипаміду є повною.
При нирковій недостатності Т_½ збільшується до 9 год, при цирозі печінки — незважаючи на підвищений рівень ксипаміду у плазмі крові, залишається незмінним.
Ренальне виведення незміненої речовини становить 30–40%. Екстраренальне виведення (загалом близько ⅔ природного ксипаміду) здійснюється наполовину за рахунок глюкуронідації. Неактивний метаболіт, утворюваний таким чином, виводиться нирками, решта — через кишечник.

АГ.
Кардіальні, ренальні та гепатогенні набряки.

дорослим приймати 1 раз на добу 10–20 мг ксипаміду як при АГ, так і при набряках.
Доза для лікування набряків може становити 40 мг ксипаміду. У разі високого ступеня обмеження функції нирок добову дозу ксипаміду можна підвищити до 80 мг.
Не рекомендується підвищення дози понад 80 мг ксипаміду на добу.
Після зменшення вираженості набряків можна перейти на дозу 20 мг або 10 мг ксипаміду для профілактики рецидивів.
Після тривалого лікування слід поступово припиняти прийом ксипаміду.
Таблетки не розжовуючи запивати достатньою кількістю води (приблизно 1 склянка), краще всього вранці після сніданку.
Порушення функції печінки. При порушенні функції печінки дозування ксипаміду має відповідати ступеню обмеження функції.
Знижена серцева функція. При тяжкій кардіальній декомпенсації резорбція ксипаміду може бути значно обмеженою.

– підвищена чутливість до ксипаміду, інших сульфонамідних дериватів або тіазидів чи до інших компонентів лікарського засобу;
– тяжкі порушення функції печінки (прекома та coma hepaticum);
– тяжка ниркова недостатність;
– гіпокаліємія, що не піддається лікуванню;
– тяжка гіпонатріємія;
– гіперкальціємія;
– гіповолемія;
– подагра;
– спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази, мальабсорбції глюкози та галактози.

частоту побічних реакцій визначено таким чином: дуже часто (≥10%), часто (≥1%—<10%), іноді (≥0,1%–<1%), рідко (≥0,01%–<0,1%), дуже рідко (<0,01% або невідомо).
З боку ЦНС: часто — головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, сухість у роті, підвищене потовиділення.
З боку серцево-судинної системи: часто — ортостатична гіпотензія, відчуття серцебиття, при високих дозах, зокрема при венозних захворюваннях, підвищується ризик тромбозу та емболії.
З боку ШКТ: часто — абдомінальний біль, спастичний біль у животі, діарея, запор, гострий холецистит за наявності жовчнокам’яної хвороби; рідко — геморагічний панкреатит; дуже рідко — жовтуха.
З боку шкіри: алергічні реакції (у тому числі свербіж, еритема, кропив’янка, хронічна фотосенсибілізація) (припинення терапії).
З боку органа зору: рідко — невеликі порушення зору, посилення вже наявної короткозорості (припинення терапії); хоріоїдний випіт (частота невідома).
З боку кровотворних органів та лімфатичної системи: дуже рідко — тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія (припинення терапії).
Психіатричні розлади: часто — апатія, летаргія, відчуття тривоги, збудження.
Метаболічні порушення: рідко — гіперліпідемія. Може проявитися прихований цукровий діабет. Підвищення рівня глюкози в крові може вказувати, що у пацієнта наявний цукровий діабет.
З боку сечовивідної системи: дуже рідко — гострий інтерстиціальний нефрит.
З боку опорно-рухового апарату: часто — м’язові спазми та судоми.
Електролітний та рідинний баланс: розлад електролітного та рідинного балансу спостерігається часто під час лікування ксипамідом як результат підвищення виведення рідини та електролітів. Тому необхідно контролювати рівень електролітів (калій, натрій та кальцій).
У пацієнтів дуже часто відзначають гіпокаліємію, що може виражатися в таких симптомах, як нудота, блювання, зміни на ЕКГ, підвищена чутливість до глікозидів, порушення серцевого ритму або гіпотонія скелетних м’язів.
Споживання калію знижується або втрата калію збільшується в разі блювання, при хронічній діареї, сильному потовиділенні. Наслідком підвищеної ниркової втрати калію може бути гіпокаліємія, яка може проявлятися у вигляді нервово-м’язових симптомів (м’язова слабкість, парестезії, парези), симптомів з боку ШКТ (блювання, запор, метеоризм), симптомів з боку нирок (поліурія, полідипсія) та кардіологічних симптомів (наприклад порушення генерації імпульсу і провідності серця). Гіпокаліємія тяжкого ступеня може призвести до паралітичного ілеусу, втрати свідомості або коми.
Унаслідок підвищеної втрати натрію у пацієнтів може виникнути гіпонатріємія. Найчастіше спостерігаються такі симптоми гіпонатріємії: апатія, судоми, втрата апетиту, слабкість, сонливість, блювання, сплутаність свідомості.
Підвищення виведення кальцію нирками може призвести до гіпокальціємії. При гіпокальціємії можлива тетанія.
У разі підвищеного виведення нирками магнію зрідка можуть виникати тетанія або серцеві аритмії.
Як наслідок втрати рідини та електролітів при терапії ксипамідом у пацієнтів може розвинутися метаболічний алкалоз або посилитися вже наявний метаболічний алкалоз.
Підвищення рівня сечової кислоти в крові може призвести до розвитку подагри у пацієнтів, які до цього схильні.
Надмірний діурез може стати причиною дегідратації. Як результат — гіповолемія, гемоконцентрація, зрідка — судоми, втрата свідомості, судинний колапс, запаморочення.
Інші: рідко — анафілактоїдні реакції.

лікарський засіб містить лактози моногідрат. При рідкісній спадковій непереносимості галактози, лактазній недостатності Лаппа або мальабсорбції глюкози/галактози не можна застосовувати цей лікарський засіб.
Водний та електролітний баланс. Не слід застосовувати ксипамід при електролітному дисбалансі, що не піддається лікуванню, ортостатичному порушенні регуляції АТ, порушеннях ЦНС, панкреатиті, змінах картини крові (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія), гострому холециститі, у разі появи васкуліту, посиленні короткозорості.
При захворюваннях печінки може мати місце печінкова енцефалопатія. У такому разі слід негайно припинити прийом лікарського засобу.
При хронічному надмірному застосуванні діуретиків може виникати псевдосиндром Барттера (екстраадренальний гіперальдостеронізм) з набряками. Ці набряки є проявом підвищення реніну з наступним вторинним гіперальдостеронізмом.
Рівень натрію у сироватці крові слід перевіряти перед початком лікування, а потім регулярно, через певні проміжки часу. Оскільки зниження рівня натрію у крові може спочатку бути безсимптомним, слід постійно контролювати стан пацієнтів, особливо літнього віку та пацієнтів з цирозом печінки.
Рівень калію у сироватці крові. Під час тривалого лікування ксипамідом може мати місце гіпокаліємія. Сироваткові електроліти (зокрема калій, натрій, кальцій), бікарбонат, креатинін, сечовину та сечову кислоту, а також рівень глюкози у крові слід регулярно перевіряти. Заміщення калію може бути потрібним пацієнтам літнього віку, у яких не засвоюється достатня кількість калію.
Виникнення гіпокаліємії (рівень калію у крові менше 3,4 мкмоль/л) слід уникати, зокрема у випадку великої втрати рідини (наприклад унаслідок блювання, діареї або інтенсивного потіння) та у пацієнтів з груп ризику, тобто у хворих літнього віку, виснажених пацієнтів, хворих, які отримували неодноразове медикаментозне лікування, а також у пацієнтів з цирозом печінки та набряками й асцитом, пацієнтів із ішемічною хворобою серця та серцевою недостатністю. У таких хворих за рахунок гіпокаліємії підвищується кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик порушень серцевого ритму. Гіповолемію або дегідратацію, а також значні електролітні порушення або порушення кислотно-лужного балансу слід контролювати. У разі необхідності потрібно тимчасово припинити лікування препаратом Ксипогама^®.
До пацієнтів групи ризику належать особи з подовженим інтервалом Q–T, незалежно від того, є ця вада вродженою чи набутою. Наявність гіпокаліємії та брадикардії спричиняє виникнення серйозних серцевих аритмій, зокрема потенційно летальної тахікардії типу «пірует».
В усіх зазначених вище випадках необхідно частіше перевіряти рівень калію у крові, причому перший аналіз потрібно зробити на першому тижні лікування. Гіпокаліємію слід коригувати.
Рівень кальцію у крові. Лікування тіазидними діуретиками та близькими до них лікарськими засобами може призвести до зменшення виділення кальцію із сечею та значного тимчасового підвищення рівню кальцію у крові. Явна гіперкальціємія може виникати через гіперфункцію паращитовидних залоз. Перед обстеженням функції паращитовидної залози слід перервати лікування.
Рівень глюкози у крові. У хворих на цукровий діабет потрібно перевіряти рівень глюкози у крові, зокрема в разі одночасно наявної гіпокаліємії.
Рівень сечової кислоти. У пацієнтів з гіперурикемією підвищується ризик нападів подагри.
Функція нирок і діуретики. Тіазидні діуретики та їх похідні ефективні в повній мірі при нормальній функції нирок або при незначному порушенні (рівень креатиніну в сироватці крові <25 мг/л або <220 мкмоль/л у дорослих). У літніх пацієнтів рівень креатиніну в сироватці крові має відповідати віку, масі тіла та статі пацієнта.
Гіповолемія, спричинена втратою рідини або натрію, яку спричинили діуретики на початку лікування, призводить до зменшення клубочкової (гломерулярної) фільтрації. Через це може підвищитися рівень сечовини та азоту в крові. Ця тимчасова функціональна ниркова недостатність у людей зі здоровими нирками не має наслідків, але може посилити вже наявну ниркову недостатність.
Якщо не вдалося відкоригувати електролітний баланс, лікування слід припинити.
Хоріоїдальний випіт, гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома. Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гострою закритокутовою глаукомою. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату.
Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до остаточної втрати зору. Основне лікування — це якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, потрібно застосовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи лікування. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Застосування ксипаміду в період вагітності або годування грудьми протипоказане.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Оскільки реакція на препарат індивідуальна, швидкість реакції може змінюватися настільки, що здатність до керування транспортними засобами, рівновага можуть бути порушені. Це може відбуватися на початку лікування, під час підвищення дози та зміни препаратів.
Діти. Дітям застосовувати ксипамід не можна, оскільки безпека та дія препарату для цієї категорії пацієнтів не визначена.

нижченаведені взаємодії, які були зареєстровані під час застосування тіазидних діуретиків та подібних лікарських засобів, які можуть виникнути також під час застосування ксипаміду.
Комбінація, яку не рекомендується застосовувати
Літій. При одночасному лікуванні літієм посилюється кардіо- та нейротоксична дія літію. Якщо лікування діуретиками уникнути не можна, потрібно контролювати рівень літію у крові та привести у відповідність дозування.
Комбінації, які вимагають особливих запобіжних заходів
Речовини, які можуть спричинити тахікардію типу «пірует»:
‒ клас Іа антиаритмічних засобів (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
‒ клас ІІІ антиаритмічних засобів (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
‒ деякі антипсихотичні засоби: фенотіазини (наприклад хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин), бензоміди (наприклад сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (наприклад дроперидол, галоперидол);
‒ інші: бепридил, цизаприл, дифеманіл, еритроміцин в/в, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін в/в.
Підвищується ризик вентрикулярної аритмії, тахікардії типу «пірует» (при гіпокаліємії).
Контролювати та за необхідності коригувати гіпокаліємію слід до того, як розпочато лікування такою комбінацією. Потрібний контроль рівня електролітів плазми крові та ЕКГ.
Переважно необхідно використовувати речовини, які не викликають тахікардії типу «пірует», якщо у пацієнта відмічають гіпокаліємію.
НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, високі дози саліцилової кислоти (>3 г/добу). Можливе зниження гіпотензивної дії ксипаміду. Підвищується ризик ГНН при дегідратації (клубочкова (гломерулярна) фільтрація). Необхідно слідкувати за достатнім надходженням рідини і контролювати функцію нирок на початку лікування. Лікування високою дозою саліцилату може посилити його токсичну дію на ЦНС.
Інгібітори АПФ. Ризик сильного зниження АТ та/або ГНН з початком лікування інгібіторами АПФ у пацієнтів з уже наявним дефіцитом натрію (зокрема при стенозі ниркової артерії).
Якщо лікування ксипамідом при АГ призвело до зниження рівня натрію, необхідно:
‒ або відмовитися від прийому ксипаміду за 3 дні до початку лікування інгібіторами АПФ і потім додати ксипамід;
‒ або розпочати лікування інгібіторами АПФ з низьких доз і потім поступово підвищувати їх.
При декомпенсованій серцевій недостатності слід розпочинати з дуже низької дози інгібіторів АПФ.
У кожному разі слід контролювати функцію нирок (визначення рівня креатиніну у крові) у перші тижні лікування інгібіторами АПФ.
Інші діуретики, антитигіпертензивні препарати, блокатори β-адренорецепторів, нітрати, вазодилататори, барбітурати, фенотіазин, трициклічні антидепресанти, алкоголь. Гіпотензивна дія ксипаміду може посилюватися.
Інші засоби, які знижують рівень калію: амфотерицин В (в/в), ГКС та мінералокортикоїди (системні), тетракозактид, стимулювальні проносні засоби. Підвищується ризик гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід контролювати і коригувати рівень калію у плазмі крові, зокрема під час лікування серцевими глікозидами.
Баклофен. Посилює зниження АТ. Необхідно забезпечити достатнє надходження рідини і контролювати функцію нирок на початку лікування.
Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія та/або гіпомагнезіємія, що підсилюють токсичні побічні реакції дигіталісних глікозидів. Потрібен контроль калію у крові та ЕКГ.
Комбінації, за яких можливі додаткові взаємодії
Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен). Навіть якщо ця комбінація вважається доцільною для деяких пацієнтів, вона може спричинити гіпокаліємію або гіперкаліємію (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом). Необхідним є визначення рівня калію в плазмі крові та ЕКГ, а також коригування терапії в разі необхідності.
Діуретичні засоби, які спричиняють виведення калію (наприклад фуросемід), ГКС, АКТГ, карбеноксолон, пеніцилін G, амфотерицин або проносні засоби. Одночасне застосування із ксипамідом може призвести до збільшення втрат калію. При одночасному застосуванні ксипаміду і петльових діуретиків (наприклад фуросемід) ризик розвитку порушень електролітного балансу і балансу рідини підвищується. Потрібен ретельний моніторинг стану пацієнта.
Метформін. Підвищується ризик лактоацидозу, індукованого метформіном, через можливість функціональної ниркової недостатності під час терапії діуретиками, особливо петльовими діуретиками.
Метформін не застосовують, якщо креатинін у крові становить 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) — у жінок.
Контрастні засоби із вмістом йоду. При гідратації, спричиненій діуретиками, існує підвищений ризик ГНН, якщо застосовувати контрастні засоби, що містять йод (зокрема у високих дозах). Необхідна регідратація перед застосуванням контрастних засобів із вмістом йоду.
Трициклічні антидепресанти (іміпрамін), нейролептики. Гіпотензивна дія та підвищений ризик ортостатичної гіпотензії.
Кальцій (солі). Ризик гіперкальціємії за рахунок зменшення виділення кальцію в сечу.
Циклоспорин, такролімус. Ризик підвищення рівня креатиніну в сироватці крові.
Кортикостероїди, тетракосактид (систематичні). Зниження гіпотензивної дії (затримка рідини та натрію за рахунок кортикостероїдів).
Цитостатики (наприклад циклофосфамід, фторурацил, метотрексат). Ризик токсичності, зокрема зниження рівня гранулоцитів.
Антидіабетичні лікарські засоби, препарати, що знижують рівень сечової кислоти в сироватці крові, норадреналін, адреналін. Ефект цих препаратів може бути ослаблений при одночасному прийомі із ксипамідом.
Хінідин. Виділення хінідіну може бути знижене.
Міорелаксанти (алкалоїди типу кураре). Посилений і тривалий ефект міорелаксантів.
Колестипол та колестирамін. Може знижуватися абсорбція ксипаміду.

гострі інтоксикації проявляються насамперед порушенням водного та електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Клінічними симптомами можуть бути нудота, блювання, різке зниження АТ, судоми, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія чи олігурія аж до анурії (за рахунок гіповолемії).
Невідкладні заходи: прийом активованого вугілля. Відновлення водного та електролітного балансу.
У разі передозування необхідно негайно припинити прийом лікарського засобу і звернутися до лікаря. Лікування симптоматичне.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.