ВІНОРЕЛСИН (VINORELSIN) (271445) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: вінорелбін;

1 мл розчину містить 13,85 мг вінорелбіну тартрату (що еквівалентно 10 мг вінорелбіну);

допоміжна речовина: вода для ін'єкцій.

Концентрат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна до злегка жовтуватого кольору рідина.

Антинеопластичні засоби. Алкалоїди рослинного походження та інші препарати природного походження. Вінорелбін.

Код АТХ L01С А04.

Фармакодинаміка.

Вінорелбін є цитостатичним антинеопластичним препаратом, алкалоїдом барвінку з молекулярною дією, направленою на динамічну рівновагу тубуліну в мікротрубочковому апараті клітини. Він інгібує полімеризацію тубуліну і зв'язує переважно мітотичні мікротубули, у високих дозах впливає на аксональні мікротубули. Дія на спіралізацію тубуліну у вінорелбіну вища, ніж у вінкристину. Вінорелбін блокує мітоз на G2-М фазі, внаслідок чого спричиняє загибель клітин у інтерфазі або при продовженні мітозу.

Фармакокінетика.

Розподіл. Рівноважний об'єм розподілу вінорелбіну великий і в середньому становить 21,2 л/кг (діапазон 7,5–39,7 л/кг), що свідчить про екстенсивний розподіл у тканинах організму. Зв'язування з білками плазми крові низьке (13,5%). Однак вінорелбін добре зв'язується з клітинними елементами крові, особливо тромбоцитами (78%). Значною мірою поглинається легенями, де, за даними хірургічних біопсій, досягає концентрацій, до 300 разів вищих, ніж у сироватці крові. Вінорелбін не виявляється у тканинах центральної нервової системи.

Біотрансформація. Усі метаболіти вінорелбіну утворюються за участю ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому P450, за винятком 4-О-деацетилвінорелбіну, який формується за участю карбоксилестераз. 4-О-деацетилвінорелбін є єдиним активним метаболітом і головним метаболітом, що виявляється у крові. Сульфатних і глюкуронідних кон'югатів не виявлено.

Виведення. Середній період напіввиведення в термінальній фазі становить близько 40 годин. Кліренс вінорелбіну високий, він наближається до швидкості печінкового кровотоку і становить у середньому 0,72 л∙год^–1∙кг^–1 (діапазон 0,32–1,26 л∙год^–1∙кг^–1). Менше 20% внутрішньовенної дози виводиться нирками, переважно у незміненому вигляді. Більша частина препарату виводиться з жовчю у вигляді незміненого вінорелбіну та його метаболітів.

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів.

Пацієнти з порушеннями функції нирок та печінки.

Фармакокінетика вінорелбіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок не вивчалася, однак зниження доз у таких випадках не потрібне з огляду на низьку ниркову екскрецію вінорелбіну.

Результати дослідження фармакокінетики вінорелбіну у пацієнток з раком молочної залози з метастазами у печінку показали, що зміна середнього кліренсу вінорелбіну спостерігалася лише при ураженні понад 75% печінки.

Під час фармакокінетичного дослідження з підбором доз у рамках I фази у 6 онкологічних пацієнтів з помірними порушеннями функції печінки (рівень білірубіну не більше ніж у 2 рази вищий за верхню межу норми (ВМН) і рівні трансаміназ не більше ніж у 5 разів вищі за ВМН), які отримували вінорелбін у дозах до 25 мг/м² поверхні тіла, а також у 8 онкологічних пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (рівень білірубіну у понад 2 рази вищий за ВМН і рівні трансаміназ у понад 5 разів вищі за ВМН), які отримували вінорелбін у дозах до 20 мг/м² поверхні тіла, середній загальний кліренс вінорелбіну був порівнянний з кліренсом у пацієнтів з нормальною функцією печінки. Тобто фармакокінетика вінорелбіну не змінюється у пацієнтів з помірними або тяжкими порушеннями функції печінки. Однак як запобіжний захід рекомендується зменшувати дозу до 20 мг/м² поверхні тіла та систематично контролювати гематологічні показники у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки.

Літні пацієнти.

Дослідження за участю літніх (віком понад 70 років) хворих на недрібноклітинний рак легенів показало, що фармакокінетика вінорелбіну у пацієнтів старшого віку не змінюється. Однак оскільки літні пацієнти ослаблені, при збільшенні доз вінорелбіну необхідна обережність.

Фармакокінетичні/фармакодинамічні залежності.

Була продемонстрована сильна залежність між системною експозицією вінорелбіну та зниженням кількості лейкоцитів або поліморфноядерних клітин.

• Монотерапія або у складі терапії першої лінії 3 або 4 стадії недрібноклітинного раку легенів.
• Лікування метастатичного раку молочної залози 3 або 4 стадії, рецидивуючого після терапії антрациклінами або у разі її неефективності.

• Підвищена чутливість до вінорелбіну або до інших алкалоїдів барвінку;
• інтратекальне введення препарату;
• тяжкі порушення функції печінки, не пов'язані з пухлинним процесом;
• вагітність;
• препарат не призначають пацієнткам репродуктивного віку, які не користуються ефективними контрацептивними засобами;
• застосування вакцини від жовтої лихоманки у період лікування вінорелбіном;
• кількість нейтрофільних гранулоцитів < 1500/мм³ або серйозні інфекції (наявні або у недавньому минулому, в останні 2 тижні);
• кількість тромбоцитів < 100000/мм³;
• період годування груддю.

Взаємодії загальні для всіх цитотоксичних препаратів.

У зв'язку з підвищеним ризиком розвитку тромботичних подій при онкологічних захворюваннях хворим часто призначають антикоагулянти. З огляду на високу інтраіндивідуальну варіабельність коагуляційного статусу залежно від перебігу хвороби, а також потенційну можливість взаємодії між пероральними антикоагулянтами і антинеопластичними препаратами, необхідно частіше контролювати МНС (міжнародне нормалізоване співвідношення).

Одночасне застосування протипоказане.

Вакцина від жовтої лихоманки: у період лікування вінорелбіном протипоказане застосування вакцини від жовтої лихоманки через потенційний ризик розвитку летальної системної вакцинної хвороби (див. розділ «Протипоказання»).

Нерекомендовані комбінації.

Живі атенуйовані вакцини: ризик розвитку генералізованої інфекції з можливим летальним наслідком, особливо у пацієнтів з імунодефіцитом унаслідок наявного захворювання. Рекомендується застосовувати інактивовані вакцини, якщо такі існують (наприклад, проти поліомієліту).

Фенітоїн, фосфенітоїн: не рекомендується застосовувати вінорелбін у поєднанні з фенітоїном або фосфенітоїном через ризик посилення судом унаслідок зниження шлунково-кишкової абсорбції фенітоїну та фосфенітоїну, а також ризик посилення токсичних ефектів або зниження ефективності вінорелбіну унаслідок посилення печінкового метаболізму, спричиненого фенітоїном або фосфенітоїном.

Імуносупресанти (циклоспорин, такролімус, еверолімус, сиролімус): слід враховувати можливість надмірної імуносупресії з ризиком розвитку лімфопроліферації.

Взаємодії, характерні для алкалоїдів барвінку

Нерекомендовані комбінації.

Ітраконазол, посаконазол: посилення нейротоксичності ітраконазолу внаслідок зниження печінкового метаболізму.

Одночасне застосування, яке потрібно взяти до уваги.

Мітоміцин С: ризик виникнення бронхоспазму та диспное, інтерстиціальної пневмонії через посилення побічних реакцій мітоміцину С.

Вінорелбін є субстратом для Р-глікопротеїну, тому при супутньому застосуванні інгібіторів (наприклад ритонавіру, кларитроміцину, циклоспорину, верапамілу, хінідину) або індукторів цього транспортного білка (наприклад фенітоїну, фенобарбіталу, рифампіцину, карбамазепіну, Hypericum Perforatum) концентрація вінорелбіну в крові може змінюватися.

Взаємодії, характерні для вінорелбіну.

При комбінованому застосуванні вінорелбіну та інших препаратів з мієлосупресивною дією пригнічення функції кісткового мозку може посилюватися.

Оскільки ізофермент CYP3A4 відіграє головну роль у метаболізмі вінорелбіну, при супутньому застосуванні індукторів (наприклад фенітоїну, фенобарбіталу, рифампіцину, карбамазепіну, Hypericum Perforatum) або інгібіторів CYP3A4 (наприклад ітраконазолу, кетоконазолу, інгібіторів протеази ВІЛ, еритроміцину, кларитроміцину, телітроміцину, нефазодону) концентрація вінорелбіну у крові може змінюватися. При застосуванні інгібіторів концентрація вінорелбіну в крові збільшується, а при застосуванні індукторів — знижується.

При поліхіміотерапії вінорелбіном і цисплатином (дуже часто вживана комбінація) не спостерігається взаємної фармакокінетичної взаємодії протягом декількох курсів лікування. Однак частота розвитку гранулоцитопенії при такій комбінованій терапії вища, ніж при монотерапії вінорелбіном.

При комбінованому застосуванні вінорелбіну (внутрішньовенно, 3-тижневий режим з дозуванням 22,5 мг/м² у 1-й та на 8-й день) та лапатинібу (щоденно в дозі 1000 мг) можливе збільшення кількості випадків нейтропенії 3–4 ступеня, тому лікування із застосуванням такої комбінації слід проводити з обережністю.

Вінорелбін, можливо, підвищує захоплення клітинами метотрексату, якщо препарати застосовують одночасно. Таким чином, для досягнення терапевтичного ефекту необхідна менша кількість метотрексату.

L-аспарагіназа може знижувати кліренс вінорелбіну у печінці, підвищуючи його токсичність. Для зменшення проявів даної взаємодії вінорелбін слід призначати за 12–24 години до застосування L-аспарагінази.

Допускається лише внутрішньовенне введення препарату.

Перед початком введення дуже важливо переконатися, що голка знаходиться у вені. При попаданні вінорелбіну у навколишні тканини можливе значне подразнення, целюліт і навіть некроз тканин. Якщо це сталося, слід негайно припинити введення вінорелбіну, промити вену 0,9% розчином натрію хлориду і продовжити введення в іншу вену. У разі екстравазації внутрішньовенне введення кортикостероїдів дає змогу знизити ризик розвитку флебіту.

Інфузійні флакони, мішки та системи з полівінілхлориду і прозорого нейтрального скла не абсорбують вінорелбін і не взаємодіють з ним.

Лікування слід проводити під наглядом лікаря, який має досвід роботи з протипухлинними препаратами. Оскільки пригнічення кровотворної системи є основним ризиком лікування вінорелбіном, терапію препаратом проводять під ретельним гематологічним контролем, визначаючи число лейкоцитів, нейтрофілів, тромбоцитів і рівень гемоглобіну перед кожним черговим введенням.

Головним дозолімітуючим побічним ефектом при лікуванні вінорелбіном є нейтропенія. Вона має некумулятивний характер. Мінімальна кількість нейтрофілів спостерігається через 7–14 днів після введення препарату, після чого показники швидко нормалізуються (протягом 5–7 днів). При зниженні кількості нейтрофілів до рівня < 1500/мм³ і кількості тромбоцитів до рівня < 100000/мм³ введення вінорелбіну відстрочують до нормалізації гематологічних показників.

При появі симптомів інфекції пацієнта необхідно негайно обстежити і призначити відповідне лікування.

Інтерстиціальну хворобу легенів реєстрували частіше у японців. Особливу увагу слід приділяти цій групі пацієнтів.

Особлива обережність необхідна при лікуванні пацієнтів з ішемічною хворобою серця в анамнезі.

Клінічна значущість зниження печінкової елімінації вінорелбіну у пацієнтів із порушеннями функції печінки точно не встановлена. Тому рекомендації щодо корекції доз у таких випадках дотепер не розроблені. Проте відомо, що під час фармакокінетичних досліджень вінорелбін призначали хворим із тяжкими порушеннями функції печінки у максимальній дозі 20 мг/м² поверхні тіла. Необхідно з обережністю призначати вінорелбін пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки. У таких випадках як запобіжний захід рекомендується зменшення дози до 20 мг/м² та регулярний моніторинг гематологічних параметрів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вінорелсин не слід призначати у комбінації з променевою терапією на ділянку печінки.

Слід вживати усіх заходів для запобігання попаданню вінорелбіну в очі, оскільки це може спричинити тяжке подразнення і навіть виразки на рогівці, якщо препарат розпилюється під тиском. Якщо це все ж сталося, очі необхідно негайно промити 0,9% розчином натрію хлориду і звернутися за допомогою до лікаря-офтальмолога.

У період лікування вінорелбіном не рекомендується проводити вакцинацію живими атенуйованими вакцинами (застосування вакцини проти жовтої лихоманки протипоказане).

Потужні інгібітори або індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть змінювати концентрацію вінорелбіну, тому при супутньому застосуванні цих препаратів необхідна обережність (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії»).

При комбінованому застосуванні вінорелбіну і мітоміцину С можлива поява задишки, болю у грудях, бронхоспазму. Необхідно оцінювати доцільність проведення терапії з метою профілактики бронхоспазму (особливо при комбінованій терапії вінорелбіном і мітоміцином С). Амбулаторних пацієнтів слід попередити, що при появі задишки необхідно інформувати про це лікаря.

З огляду на низьку ниркову екскрецію вінорелбіну, немає фармакокінетичних підстав для зниження доз при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції нирок. На початковому етапі лікування таких пацієнтів необхідна обережність.

Недостатньо даних щодо застосування вінорелбіну вагітним жінкам. Але досліди на тваринах продемонстрували ембріотоксичність та тератогенність. Враховуючи ці дані, а також фармакологічну дію лікарського засобу, існує потенційний ризик аномалій розвитку ембріона та плода. Тому препарат протипоказаний у період вагітності.

У разі лікування вагітної пацієнтки Вінорелсином за життєвими показаннями необхідно провести медичну консультацію щодо ризику шкідливого впливу вінорелбіну на дитину.

Пацієнткам репродуктивного віку необхідно користуватися ефективними контрацептивними засобами під час лікування препаратом та мінімум протягом 3 місяців після його завершення та негайно інформувати лікаря, якщо настала вагітність. Якщо пацієнтка вагітніє у період лікування вінорелбіном, її слід попередити про ризик для плода. Вона повинна перебувати під пильним медичним наглядом. У таких випадках доцільно проконсультуватися з фахівцем-генетиком.

Годування груддю. Невідомо, чи проникає вінорелбін у грудне молоко. Екскреція вінорелбіну у грудне молоко під час досліджень на тваринах не була вивчена. Не можна виключати ризику потрапляння препарату у грудне молоко, тому годування груддю слід припинити до початку терапії препаратом.

Фертильність. Зважаючи на можливу генотоксичну дію вінорелбіну, чоловікам рекомендується запобігати зачаттю у процесі лікування і протягом 6 місяців (мінімум 3 місяців) після закінчення терапії препаратом.

Оскільки лікування вінорелбіном може спричинити необоротну безплідність, чоловікам, які бажають стати батьками у майбутньому, рекомендується вдатися до кріоконсервації сперми до початку терапії.

Дослідження впливу вінорелбіну на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами не проводилися, але з огляду на фармакодинамічний профіль вінорелбін не впливає на здатність керувати автотранспортними засобами чи іншими механізмами. Однак пацієнтам, яких лікують вінорелбіном, необхідна обережність, враховуючи деякі небажані ефекти препарату.

Препарат можна вводити лише внутрішньовенно після належного розведення.

Інтратекальне введення не допускається (може бути летальним).

Вінорелбін слід застосовувати під наглядом лікаря, який має значний досвід лікування цитостатиками.

Перед введенням розчину вінорелбіну необхідно впевнитися, що голка знаходиться у вені.

При потраплянні препарату в навколишні тканини можливе місцеве подразнення. У разі попадання розчину Вінорелсину поза вену слід негайно припинити введення. Залишок розчину для інфузій вводять в іншу вену.

У разі екстравазації для зменшення ризику виникнення флебіту слід внутрішньовенно ввести глюкокортикостероїди.

Метод застосування

Вінорелбін можна вводити повільно болюсно (протягом 6–10 хвилин) після розведення у 20–50 мл 0,9% розчину натрію хлориду чи 5% розчину глюкози або короткою інфузією (протягом 20–30 хвилин) після розведення у 125 мл 0,9% розчину натрію хлориду чи 5% розчину глюкози. Після закінчення введення препарату необхідно провести інфузію як мінімум 250 мл 0,9% розчину натрію хлориду з метою очищення вени від залишків препарату.

Перед введенням розчину для інфузій його перевіряють візуально. Можна вводити лише прозорі, безбарвні або світло-жовті розчини без механічних включень.

Інструкцію для персоналу див. у розділі «Особливі заходи безпеки».

Дози для дорослих

Недрібноклітинний рак легенів

При монотерапії вінорелбін зазвичай вводять у дозі 25–30 мг/м² поверхні тіла 1 раз на тиждень. При поліхіміотерапії схема введення залежить від протоколу лікування. Зазвичай препарат вводять у такій самій дозі (25–30 мг/м² поверхні тіла), але через більші проміжки часу, наприклад, у 1-й і на 5-й дні або у 1-й і на 8-й дні курсу тривалістю 3 тижні згідно зі схемою.

Поширений або метастатичний рак молочної залози

Зазвичай вінорелбін вводять у дозі 25–30 мг/м² поверхні тіла 1 раз на тиждень.

Максимальна разова доза вінорелбіну — 35,4 мг/м² поверхні тіла.

Лікування особливих груп пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Не виявлено будь-якої різниці у пацієнтів літнього віку щодо швидкості відповідної реакції на лікування, хоча не можна виключити більш виражену чутливість у деяких із цих пацієнтів. Фармакокінетика вінорелбіну не залежить від віку пацієнта.

Пацієнти з порушеннями функції печінки

Фармакокінетика вінорелбіну не змінюється у пацієнтів із помірною або серйозною печінковою недостатністю. Однак, при лікуванні пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки необхідна обережність. У таких випадках як запобіжний захід рекомендується зменшити дозу до 20 мг/м² та регулярно контролювати гематологічні параметри.

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Пацієнтам із порушеннями функції нирок коригувати дозу не потрібно.

Термін зберігання після розведення. Було доведено фізико-хімічну і мікробіологічну стабільність препарату після розведення в рекомендованому розчині для інфузії протягом 24 годин при 2–8 °С та 25 °С.

З мікробіологічної точки зору розведений розчин повинен бути використаний негайно, якщо тільки розведення розчину не відбувається у контрольованих і валідованих асептичних умовах.
Якщо розчин не використовується негайно або протягом 24 годин при 2–8 °С, відповідальність за тривалість і умови зберігання готового до застосування розчину несе користувач.

Симптоми. При передозуванні внаслідок застосування препарату у дозах, що значно перевищують терапевтичні, можливе пригнічення системи кровотворення, що супроводжується гарячкою, інфекціями і паралітичною кишковою непрохідністю.

Лікування.

Рекомендоване симптоматичне лікування з переливанням крові, переливання концентрованої суміші гранулоцитів, введення препаратів, що стимулюють гранулоцитопоез, факторів росту і застосування антибіотиків широкого спектра. Відомого специфічного антидоту не існує.

Оскільки специфічного антидоту при передозуванні внутрішньовенного вінорелбіну немає, у разі передозування необхідні симптоматичні заходи, наприклад:

• постійний контроль показників життєдіяльності та уважне спостереження за пацієнтом;
• щоденний аналіз крові для виявлення необхідності переливання крові, факторів росту та визначення необхідності інтенсивної терапії і зведення до мінімуму ризику інфекцій;
• заходи з попередження або лікування паралітичної кишкової непрохідності;
• контроль за системами кровообігу та печінковою функцією.

У разі ускладнень внаслідок інфекції може бути необхідним застосування антибіотиків широкого спектра.

Найчастіше повідомлялося про такі небажані реакції на вінорелбін, як пригнічення кісткового мозку з нейтропенією, анемія, неврологічні розлади, шлунково-кишкова токсичність з нудотою, блюванням, стоматитом і запором, тимчасові підвищення показників печінкової функції, алопеція і місцевий флебіт.

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100, < 1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000, < 1/1000), поодинокі (< 1/10000), невідомо (частота не може бути встановлена за наявними даними).

Інфекції та інвазії.

Поширені: бактеріальні, вірусні або грибкові інфекції різної локалізації (дихальної системи, сечовидільної системи, травного тракту) від легкого до помірного ступеня, зазвичай оборотні при відповідному лікуванні.

Непоширені: тяжкий сепсис з іншими вісцеральними порушеннями. Септицемія.

Поодинокі: ускладнена септицемія, інколи з летальним наслідком.

Невідомо: нейтропенічний сепсис (інколи з летальним наслідком).

З боку системи крові та лімфатичної системи.

Дуже поширені: пригнічення функції кісткового мозку, що виявляється переважно нейтропенією, оборотною протягом 5–7 днів, яка не ускладнюється з плином часу. Лейкопенія, анемія.

Поширені: тромбоцитопенія може проявлятися, але рідко буває тяжкою.

Невідомо: фебрильна нейтропенія, панцитопенія.

З боку імунної системи.

Невідомо: системні алергічні реакції, включаючи анафілаксію, анафілактичний шок чи анафілактоїдні реакції.

Ендокринні порушення.

Невідомо: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ).

З боку метаболізму.

Рідко поширені: тяжка гіпонатріємія.

Невідомо: анорексія.

З боку нервової системи (як правило оборотні).

Дуже поширені: неврологічні порушення, включаючи зниження глибоких сухожильних рефлексів. Про слабкість нижніх кінцівок повідомлялося після тривалої хіміотерапії.

Непоширені: тяжкі парестезії із сенсорними і моторними симптомами. Ці ефекти, як правило, оборотні.

З боку серцево-судинної системи.

Непоширені: артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, відчуття припливів і похолодніння кінцівок.

Рідко поширені: ішемічна хвороба серця (стенокардія, транзиторні зміни ЕКГ, інфаркт міокарда, інколи летальні), тяжка артеріальна гіпотензія, колапс.

Поодинокі: тахікардія, відчуття серцебиття, порушення серцевого ритму.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Поширені: задишка, бронхоспазм.

Рідко поширені: про інтерстиціальні захворювання легенів (іноді летальні) повідомлялося, зокрема, у пацієнтів, які отримували вінорелбін у поєднанні з мітоміцином.

З боку травного тракту.

Дуже поширені: стоматит (при монотерапії вінорелбіном), нудота і блювання (протиблювотна терапія може зменшити ці побічні реакції), запор (основний симптом, що рідко прогресує і призводить до кишкової непрохідності як при монотерапії вінорелбіном, так і при комбінації вінорелбіну з іншими хіміотерапевтичними засобами), езофагіт.

Поширені: діарея, зазвичай слабкого або помірного ступеня.

Рідко поширені: паралітична непрохідність кишечнику (лікування може бути відновлено після відновлення нормальної моторики кишечнику), панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи.

Дуже поширені: відхилення від норми результатів печінкових тестів без клінічних симптомів (транзиторне підвищення рівнів загального білірубіну, лужної фосфатази, АЛТ, АСТ).

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Дуже поширені: алопеція, як правило, легкого характеру, може виникати при монотерапії вінорелбіном.

Рідко поширені: генералізовані шкірні реакції (висипання, свербіж, кропив'янка).

Невідомо: еритема долонь і підошов.

З боку кістково-м'язової системи і сполучної тканини.

Поширені: артралгія, включаючи біль у щелепі, та міалгія.

З боку нирок і сечовидільної системи.

Поширені: підвищення рівня креатиніну.

Ефекти загального характеру та місцеві реакції.

Дуже поширені: реакції у місці введення (еритема, печіння, біль, зміни кольору вени і шкіри у місці введення, місцевий флебіт) при монотерапії вінорелбіном.

Поширені: астенія, підвищена втомлюваність, пропасниця, біль різної локалізації (зокрема біль у грудях та біль у місці пухлини).

Рідко поширені: некроз м'яких тканин у місці введення (правильне позиціонування голки або внутрішньовенного катетера та болюсне введення з подальшим промиванням вени може обмежити такий ефект).

Як і інші алкалоїди барвінку вінорелбін має помірну шкірнонаривну силу.

3 роки.

Зберігати при температурі від 2 до 8 °С в оригінальній упаковці для захисту від світла. Зберігати в місцях, недоступних для дітей. Не заморожувати.

Скляні флакони по 10 мг/мл та 50 мг/5 мл, закорковані за допомогою пробок з сірої резини та металевими кришечками, зверху яких знаходиться поліпропіленовий диск. 1 флакон в пачці картонній.

За рецептом.