Сибазон таблетки 5 мг №20

діюча речовина: diazepam;

1 таблетка містить діазепаму 5 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний; лактоза, моногідрат; магнію стеарат; тальк; целюлоза мікрокристалічна.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору круглої циліндричної форми з плоскою поверхнею та фаскою.

Анксіолітики. Похідні бензодіазепіну. Код АТХ N05B A01.

Фармакодинаміка.

Дія діазепаму проявляється у посиленні ГАМК-ергічного (ГАМК — гамма-аміномасляна кислота) блоку на синаптичному рівні, у першу чергу у лімбічній системі, субкортикальних структурах, таламусі та гіпоталамусі. ГАМК є головним нейротрансмітером центральної нервової системи. Алостерична частина ГАМК_А-рецептора є місцем зв’язку депресантів центральної нервової системи, таких як бензодіазепіни, у тому числі й діазепам. Агоністи бензодіазепінових рецепторів мають анксіолітичну, протисудомну, седативну, снодійну і міорелаксуючу дію. Загальну нейрональну блокаду не спричиняють.

Внаслідок приєднання бензодіазепінів до ГАМК_А-рецептора зростає чутливість останнього до ГАМК. У результаті канали іона хлору рецепторного комплексу довше перебувають у стані активації, завдяки чому більша кількість іонів хлору здатна проникнути в нейрон, посилюючи ступінь гіперполяризації клітинної мембрани та блокуючи проведення сигналу.

Фармакокінетика.

Діазепам добре та швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту, через 30–90 хвилин досягає рівня максимальної концентрації у плазмі крові, значною мірою зв’язується з білками плазми крові (приблизно 99%), добре розчинний у жирах, проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Основними метаболітами є N-дезметилдіазепам (нордазепам) і оксазепам. Діазепам і нордазепам у ході повільного гідроксилювання перетворюються в інші активні метаболіти, як, наприклад, оксазепам. Триваліший час напіврозпаду нордазепаму (приблизно 60 годин) збільшує період дії препарату. При тривалому застосуванні відбувається відносне збільшення кількості нордазепаму в організмі. Метаболізм діазепаму у печінці здійснюється також з утворенням такого метаболіту як темазепам. Концентрація діазепаму у плазмі крові знижується у дві фази: за початковою фазою швидкого розпаду, з 1-годинним періодом напіврозпаду, настає приблизно 24–48-годинна кінцева фаза елімінації, тривалість якої продовжується метаболітами. Діазепам виводиться із організму з сечею, головним чином, у вигляді вільних і кон’югованих метаболітів. У немовлят, а також в осіб літнього і старечого віку та при захворюваннях печінки і нирок період виведення з організму може збільшуватися у кілька разів. Діазепам і його метаболіти проникають через плацентарний бар’єр, проникають у грудне молоко.

Дорослі.

Тривожні розлади.

Безсоння (бензодіазепіни показані тільки при тяжких розладах, особливо для пацієнтів, які мають критичні патологічні стани).

Усунення м’язових спазмів, асоційованих зі спазмами церебральної етіології.

У складі комплексного лікування епілепсії.

Премедикація при незначних хірургічних втручаннях.

• Підвищена чутливість до бензодіазепінів чи до інших похідних бензодіазепіну або до будь-якого компонента лікарського засобу.
• Гостра закритокутова глаукома.
• Гостра дихальна недостатність.
• Пригнічення дихання.
• Синдром нічного апное.
• Тяжка печінкова та ниркова недостатність.
• Фобія або обсесивні розлади, хронічний психоз.
• Міастенія gravis.
• Залежність від алкоголю, наркотичних засобів (за винятком гострих випадків припинення застосування алкоголю) або інших засобів, що пригнічують центральну нервову систему.
• Отруєння психотропними речовинами або лікарськими засобами.
• Не можна застосовувати у вигляді монотерапії для лікування депресії або тривоги, пов’язаної з депресією, оскільки це може призвести до суїциду. Не призначають для первинного лікування психічних захворювань.
• І триместр вагітності.
• Період годування груддю.

Фармакокінетичні взаємодії.

Окиснювальний метаболізм діазепаму відбувається з участю ізоферментів СYP3А та CYP2C19. Оксазепам та темазепам далі кон’югуються із глюкуроновою кислотою.

Субстанції, які є модуляторами СYP3А та/або CYP2C19, можуть змінювати фармакокінетику діазепаму. Лікарські засоби циметидин, кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, флувоксамін, флуоксетин та омепразол інгібують СYP3А та CYP2C19, що може призвести до посилення та тривалого седативного ефекту. Існують дані, що метаболічна елімінація фенітоїну впливає на діазепам.

Цизаприд може призвести до тимчасового посилення седативного ефекту при пероральному застосуванні бензодіазепінів за рахунок швидкого всмоктування.

Рифампіцин, індуктор печінкових ферментів, прискорює метаболізм діазепаму (підвищує кліренс діазепаму) і послаблює фармакологічну дію препарату. Подібний вплив на метаболізм діазепаму можуть спричиняти теофілін і тютюнопаління.

Ізоніазид, еритроміцин, дисульфірам, циметидин, флувоксамін, флуоксетин, омепразол, пероральні контрацептивні засоби гальмують процеси біотрансформації діазепаму (знижують кліренс діазепаму), що може потенціювати фармакологічну дію препарату.

Одночасне застосування з антацидами може уповільнити всмоктування діазепаму.

Фармакодинамічні взаємодії.

Підвищення седативного ефекту, дихання і гемодинаміки може виникати при одночасному застосуванні діазепаму з депресантами центральної дії, такими як нейролептики, транквілізатори/заспокійливі засоби, антидепресанти, інгібітори моноаміноксидази (МАО), снодійні, протиепілептичні засоби, наркотичні аналгетики, анестетики та седативні антигістамінні препарати або етанол. Крім того, наркотичні анальгетики можуть викликати ейфорію та у зв’язку з цим — розвиток психічної залежності.

Діазепам вступає у взаємодію з леводопою (сприяє ослабленню її дії), з фенітоїном і препаратами, що зменшують гіпертонус скелетної мускулатури (сприяючи посиленню їх дії).

Під час лікування бензодіазепінами не можна вживати алкоголь.

При одночасному застосуванні діазепаму з опіатами може посилюватися пригнічувальний вплив на дихання. При застосуванні з іншими міорелаксантами наслідки непередбачувані, існує ризик зупинки дихання.

Діазепам не рекомендують застосовувати протягом 2 тижнів після припинення застосування неселективного інгібітора МАО лінезоліду, оскільки можуть посилитися побічні ефекти та токсичність.

Препарат потенціює дію гіпотензивних засобів.

При одночасному застосуванні діазепаму з альфа-блокаторами та моксонідином посилюється седативний ефект.

Седативний ефект діазепаму може посилити також альфа-агоніст лофексидин, міорелаксант баклофен або тизанідин, набілон і цизаприд.

Дію діазепаму можуть посилити противірусні препарати (ампренавір, ритонавір), збільшуючи ризик пригнічення дихання.

Перед початком лікування препаратом Сибазон лікарю слід провести ретельний аналіз наявних розладів.

Якщо через 7–14 днів лікування пацієнт не спостерігає поліпшення або наступає рецидив безсоння, необхідно повідомити про це лікарю.

Загальна інформація, що стосується спостережуваних ефектів після лікування бензодіазепінами й іншими препаратами подібної дії, яку слід враховувати при застосуванні препарату Сибазон, наведена нижче.

Одночасне застосування алкоголю/депресантів центральної нервової системи (ЦНС).

Під час лікування препаратом Сибазон не можна вживати алкоголь та/або інші депресанти ЦНС. Така комбінація посилює клінічні ефекти бензодіазепінів, включаючи тяжкий седативний ефект, клінічно пов’язаний із лікуванням дихальної та/або серцево-судинної депресії.

Сибазон з обережністю призначати пацієнтам, в анамнезі яких було зафіксовано зловживання алкоголем або наркотичними лікарськими засобами.

Сибазон не рекомендується призначати пацієнтам, залежним від застосування депресантів ЦНС або алкоголю, за винятком періоду загострення абстинентного синдрому.

Толерантність.

Регулярне застосування бензодіазепінів або препаратів подібної дії, зокрема діазепаму, впродовж кількох тижнів може призвести до зменшення ефективності їх дії.

Гіпнотичний ефект може минути після декількох тижнів повторного застосування бензодіазепінів.

Лікарська залежність.

Застосування бензодіазепінів або препаратів подібної дії може призвести до розвитку психічної і фізичної лікарської залежності. Ризик розвитку лікарської залежності збільшується разом із дозою і тривалістю лікування і зростає у пацієнтів з алкогольною залежністю, а також у пацієнтів із залежністю до інших лікарських препаратів в анамнезі, розладами особистості. Таким пацієнтам необхідний регулярний моніторинг, слід уникати повторного призначення препарату, лікування слід припиняти поступово.

Синдром відміни.

Раптове припинення застосування бензодіазепінів супроводжується синдромом відміни. Характерними проявами синдрому відміни є: головний біль, м’язовий біль, підвищена тривожність, збудження та емоційне напруження, сплутаність свідомості та дратівливість. У тяжких випадках можуть з’явитися дереалізація (розлад сприйняття навколишнього світу), деперсоналізація, тактильна, акустична і світлова гіперестезія, поколювання та оніміння кінцівок, галюцинації або епілептичні напади.

Відновлення симптомів безсоння і тривожності.

Різке припинення лікування діазепамом може спровокувати виникнення феномену рикошету, який проявляється загостренням стану з наступною швидкою редукцією симптомів (зміни настрою, тривожність або порушення сну, неспокій). Щоб запобігти виникненню феномену рикошету/синдрому відміни, рекомендується поступове зниження дози препарату.

Тривалість лікування.

Тривалість лікування має бути якомога коротшою залежно від показань, але не повинна перевищувати при безсонні 4 тижнів, станах тривожності — 8–12 тижнів, включаючи період поступового зниження дози препарату. Тривалість лікування збільшують тільки після ретельної оцінки стану пацієнта.

Пацієнтів слід проінформувати про початок і тривалість лікування та пояснити про поступове зменшення дози. Крім того, пацієнта слід попередити про можливе виникнення абстинентного синдрому, для зниження стану неспокою, особливо при припиненні терапії препаратом.

Для забезпечення ефективного та безпечного застосування препарату необхідно попередити пацієнтів про те, що не можна самому збільшувати дозу, а також без дозволу лікаря раптово припиняти застосування лікарського засобу.

Антероградна амнезія.

Діазепам, як і бензодіазепіни та подібні препарати, може спричиняти антероградну амнезію. Антероградна амнезія може проявлятися при застосуванні терапевтичних доз, ризик зростає при прийомі вищих доз. Стан проявляється частіше за все впродовж кількох годин після застосування бензодіазепінів внутрішньо, тому для зниження ризику пацієнтам слід надати можливість безперервного сну 7–8 годин.

Психічні та парадоксальні реакції.

Діазепам, як і бензодіазепіни та подібні препарати, може спричиняти парадоксальні реакції, такі як неспокій, збудження, дратівливість, агресивність, марення, гнів, кошмарні сновидіння, галюцинації, психози, сомнамбулізм, порушення особистості, виражене безсоння, неадекватна поведінка та інші розлади поведінки. Ці реакції значно частіше спостерігаються у пацієнтів літнього віку. У разі появи таких симптомів необхідно відразу ж припинити застосування препарату.

Особливі групи пацієнтів.

Препарат Сибазон слід застосовувати з великою обережністю пацієнтам літнього віку (віком від 65 років) у зв’язку з можливим збільшенням побічних дій, що стосуються, головним чином, розладів орієнтації і координації рухів (падіння, травми). Пацієнтам літнього віку та ослабленим хворим необхідне зниження дози.

Протипоказано застосовувати бензодіазепіни і подібні препарати пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю, оскільки дані препарати можуть прискорювати розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із хронічними захворюваннями печінки дози слід зменшувати.

Діазепам слід застосовувати з обережністю пацієнтам із хронічною дихальною недостатністю, оскільки встановлено, що бензодіазепіни пригнічують дихальний центр. Може бути необхідне зменшення дози.

При лікуванні пацієнтів із порушенням функцій нирок від слабкого до помірного ступеня тяжкості слід дотримуватися звичайних застережних заходів. При тяжкій нирковій недостатності лікарський засіб застосовувати протипоказано.

Протипоказано застосовувати бензодіазепіни і подібні препарати пацієнтам із психозами.

Застосування при депресії.

Бензодіазепіни не слід застосовувати як монотерапію для лікування депресій або тривожних станів. У цих пацієнтів можуть з’являтися суїцидальні схильності. У зв’язку з можливістю умисного передозування цим пацієнтам слід призначати бензодіазепіни і подібні препарати, наскільки це можливо, у найменших дозах.

Пацієнтам із симптомами ендогенної депресії або тривожності, пов’язаної з депресією, лікар повинен призначити декілька препаратів одночасно. Застосування тільки препарату Сибазон пацієнтам із депресією може спричинити посилення симптомів депресії, зокрема суїцидальних думок.

Бензодіазепіни і подібні препарати необхідно з великою обережністю застосовувати пацієнтам із алкогольною, лікарською і наркотичною залежністю в анамнезі. Таким пацієнтам під час лікування діазепамом слід знаходитися під суворим контролем, оскільки входять до групи ризику розвитку звикання і психічної залежності.

Діазепам необхідно з обережністю застосовувати пацієнтам із порфірією. Застосування діазепаму може спричинити посилення симптомів цієї хвороби.

Діазепам слід застосовувати з обережністю пацієнтам із м’язовою слабкістю, у разі коми, органічних уражень мозку (особливо атеросклерозу).

Слід ретельно оцінити необхідність застосування діазепаму пацієнтам із порушеннями дихання та зниженою увагою через загрозу пригнічення дихання.

З обережністю застосовувати пацієнтам з глаукомою, особливо із закритокутовою формою.

Гіпоальбумінемія може потенціювати ефект діазепаму.

У разі тривалого лікування діазепамом показані періодичні дослідження крові (морфологічний аналіз з мазком) і функціональні проби печінки.

Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Під час лікування діазепамом і ще 3 дні потому не можна вживати ніяких спиртних напоїв.

Лікарський засіб не застосовувати у період вагітності або годування груддю.

Діазепам проникає у грудне молоко, тому при необхідності лікування цим препаратом слід припинити годування груддю. Якщо препарат призначають жінкам репродуктивного віку, вони мають повідомити лікаря щодо припинення лікування, якщо вони завагітніли або підозрюють, що завагітніли.

Пацієнта слід попередити про те, що під час застосування діазепаму необхідно відмовитися від роботи, для виконання якої необхідна швидка реакція (робота з технічними пристроями, керування транспортом тощо), оскільки препарат може викликати сонливість, послабити пам’ять та здатність концентруватися. Алкоголь потенціює зазначені ефекти.

Впродовж 3 днів після закінчення лікування не можна керувати автотранспортними засобам, обслуговувати механічні пристрої та виконувати роботу, що вимагає особливої уваги та швидкої реакції.

Дозування і тривалість лікування повинні індивідуально підбиратися для кожного пацієнта.

Лікування слід розпочинати з мінімальної ефективної дози, що відповідає певному показанню.

Таблетки застосовувати внутрішньо.

Тривалість лікування.

Тривалість лікування повинна бути якомога коротшою залежно від показань. При лікуванні безсоння тривалість курсу не повинна перевищувати 4 тижнів, при станах тривожності — 8–12 тижнів, включаючи період поступового зниження дози.

На початку лікування необхідно повідомити пацієнта, що терапія матиме обмежений термін, і пояснити схему поступового зниження дози. Щоб зменшити тривожність через виникнення феномену рикошету, пацієнт має знати про можливість його появи упродовж терміну лікування (див. розділ «Особливості застосування»).

Слід враховувати, що при застосуванні бензодіазепінів з короткою тривалістю дії симптоми синдрому відміни можуть проявлятися в інтервалах між застосуванням разових доз, особливо при застосуванні великих доз. При застосуванні бензодіазепінів з тривалою дією не слід замінювати їх на бензодіазепіни короткої дії через можливість розвитку синдрому відміни.

Тривожні стани: звичайна доза для дорослих — 5 мг. Максимальна доза — до 30 мг на добу у кілька прийомів. Режим дозування встановлює лікар індивідуально.

Безсоння, пов’язане з тривожністю у дорослих: по 5–15 мг за півгодини до сну.

Необхідно застосовувати найменші ефективні дози, що усувають симптоми захворювання.

Не слід продовжувати лікування у повній дозі довше 4 тижнів.

Тривале застосування препарату не рекомендується.

Відміну препарату слід проводити шляхом поступового зниження дози. Для пацієнтів, які застосовували бензодіазепіни впродовж тривалого часу, може знадобитися триваліший період для зменшення дози. Дозу може зменшувати тільки лікар.

Спастичні стани м’язів: м’язові спазми — 5–15 мг на добу, розподілених на дози по 5 мг 1–3 рази на добу; спазми церебральної етіології в окремих випадках — 5–60 мг на добу у кілька прийомів.

Премедикація: 5–20 мг.

Пацієнти літнього віку.

Пацієнти літнього віку чутливіші до препаратів, що діють на центральну нервову систему. Застосовані дози не повинні перевищувати половини дози, рекомендованої дорослим пацієнтам.

Пацієнти з печінковою та/або нирковою недостатністю.

Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів із порушеннями функцій печінки та/або нирок. Може виникнути необхідність зменшення дози препарату.

Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта, залежно від ступеня недостатності ураженого органу.

Лікарський засіб Сибазон, таблетки по 5 мг, не можна застосовувати дітям через неможливість точного дозування (поділу таблетки).

Симптоми: сонливість, атаксія, дизартрія та ністагм. Передозування препарату рідко може спричинити загрозу для життя, але може призвести до відсутності рефлексів, апное, артеріальної гіпотензії, пригнічення серцево-дихальної системи та коми. Кома, як правило, триває кілька годин, але може бути тривалішою і циклічною, особливо у пацієнтів літнього віку. Пригнічення дихання бензодіазепінами у пацієнтів із захворюваннями дихальної системи має тяжчий перебіг.

Бензодіазепіни посилюють ефекти інших депресантів центральної нервової системи, включаючи алкоголь.

Лікування: моніторинг основних життєвих функцій організму. Симптоматична терапія, спрямована на підтримання функцій серцево-судинної, дихальної системи та центральної нервової системи.

Подальшого всмоктування можна запобігти, якщо вжити відповідні заходи лікування, наприклад, застосування активованого вугілля впродовж 1–2 годин. Якщо пацієнт непритомний, йому необхідно зробити штучне дихання. Промивання шлунка не є звичайним заходом для виведення препарату. При пригніченні нервової системи застосовувати флумазеніл — антагоніст бензодіазепінів. Це слід проводити в умовах стаціонару. Флумазеніл має короткий період напіввиведення (близько 1 години), тому хворі, яким вводять флумазеніл, потребують ретельного моніторингу після його застосування. Флумазеніл застосовувати з обережністю при одночасному введенні лікарських засобів, що знижують судомний поріг (наприклад, трициклічні антидепресанти).

Для отримання подальшої інформації щодо правильного застосування флумазенілу слід уважно прочитати інструкцію для медичного застосування цього препарату.

При виникненні збудження не слід застосовувати барбітурати.

Найчастіше виникають підвищена стомлюваність, сонливість, м’язова слабкість. У більшості випадків після кількох днів застосування вони спонтанно зникають. Також їх можна уникнути шляхом зниження дози препарату.

З боку серцево-судинної системи: брадикардія, біль у грудній клітці, артеріальна гіпотензія, недостатність кровообігу, серцева недостатність, включаючи зупинку серця.

З боку нервової системи: головний біль і запаморочення, дезорієнтація, втрата свідомості, тремор, погіршення настрою, гнів, атаксія, дизартрія, порушення мовлення. Зі збільшенням терапевтичної дози препарату підвищується ризик виникнення антероградної амнезії. Амнестичні ефекти можуть супроводжуватись аномальною поведінкою.

Психічні порушення: неспокій, збудження, дратівливість, агресивність, марення, ворожість, нічні кошмари, галюцинації, психози, безсоння, підвищення м’язового тонусу, зміни поведінки та інші несприятливі поведінкові ефекти (переважно у дітей та в осіб літнього віку; у разі їх появи необхідно негайно припинити застосування лікарського засобу), сплутаність свідомості, емоційна бідність, зниження уваги, депресія, погіршення настрою, зміни лібідо. Антероградна амнезія.

Довготривале застосування препарату (навіть у терапевтичних дозах) може призвести до розвитку фізичної залежності: припинення терапії може спричинити синдром відміни або феномен рикошету.

Були повідомлення про зловживання бензодіазепінами (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку кровотворної системи: порушення морфологічного складу крові (лейкоцитопенія, гранулоцитопенія), нейтропенія (в окремих випадках).

З боку імунної системи: анафілактичні реакції, висипання, свербіж, кропив’янка.

З боку органів зору: нечіткість зору, диплопія.

З боку органів слуху: вертиго.

З боку травної системи: нудота, втрата апетиту, блювання, відчуття сухості в роті або гіперсалівація, запор, коліки та інші шлунково-кишкові розлади.

З боку сечовидільної системи: затримка сечі, нетримання сечі.

З боку шкіри: шкірні реакції.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця, порушення функцій печінки.

З боку дихальної системи: у пацієнтів із захворюваннями дихальних шляхів (хронічний бронхіт) можуть посилитися порушення дихання (утруднене дихання); пригнічення дихання, включаючи дихальну недостатність.

Травми, отруєння, процедурні ускладнення: підвищений ризик падінь і переломів при застосуванні бензодіазепінів був зареєстрований у пацієнтів літнього віку.

Інші: біль у суглобах, м’язові спазми, напади судом, зміна лібідо, підвищення потовиділення.

Лабораторні показники: порушення серцевого ритму; збільшення рівнів трансаміназ, лужної фосфатази в крові.

5 років.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 2 блістери у коробці.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.