Лоратадин таблетки 0,01 г блістер №10

1 таблетка містить лоратадину в перерахуванні на 100% речовину (0,01 г) 10 мг;
допоміжні речовини: крохмаль картопляний, лактози моногідрат, повідон, кальцію стеарат.

Лоратадин - 0,01 г

фармакодинаміка.
Лоратадин – трициклічний антигістамінний засіб із селективною активністю відносно периферичних Н₁-рецепторів.
У більшості пацієнтів при застосуванні в рекомендованій дозі лоратадин не чинить клінічно значущої седативної та антихолінергічної дії. Упродовж тривалого лікування не спостерігалося клінічно значущих змін у показниках життєво важливих функцій організму, лабораторних досліджень, фізикального обстеження або електрокардіограми. Лоратадин не має значущого впливу на Н₂-гістамінові рецептори. Препарат не інгібує захоплення норепінефрину і фактично не має впливу на функцію серцево-судинної системи або на активність водія ритму серця.
Дослідження з проведенням шкірних проб на гістамін після застосування разової дози 10 мг показали, що антигістамінний ефект виникає через 1-3 години, досягає піку через 8-12 годин і триває більше 24 годин. Не відзначалося розвитку толерантності до дії препарату після 28 днів застосування лоратадину.
Клінічна ефективність і безпека.
Більше 10000 пацієнтів (віком від 12 років) отримували лікування лоратадином (таблетки по 10 мг) у контрольованих клінічних дослідженнях. Лоратадин (таблетки) в дозі 10 мг 1 раз на добу був ефективнішим, ніж плацебо, і таким же ефективним, як клемастин, відносно покращення стану при симптомах (назальних і не назальних) алергічного риніту. У цих дослідженнях сонливість виникала з меншою частотою при застосуванні лоратадину, ніж клемастину, і практично з такою ж частотою, як і при застосуванні терфенадину та плацебо.
Серед учасників цих досліджень (у віці від 12 років) 1000 пацієнтів із хронічною ідіопатичною кропив’янкою були зареєстровані у плацебо-контрольованих дослідженнях. Лоратадин у дозі 10 мг 1 раз на добу був ефективнішим за плацебо у лікуванні хронічної ідіопатичної кропив’янки, що підтверджується послабленням свербежу, еритеми та алергічного висипання. У цих дослідженнях частота сонливості була подібною при застосуванні лоратадину та плацебо.
Діти. Близько 200 дітей (віком від 6 до 12 років) із сезонним алергічним ринітом отримували лоратадин (сироп) у дозах до 10 мг 1 раз на добу в контрольованих клінічних дослідженнях. В іншому дослідженні 60 дітей (у віці від 2 до 5 років) отримували лоратадин (сироп) у дозі 5 мг 1 раз на добу. Непередбачені побічні реакції не спостерігались. Ефективність у дітей була подібною до ефективності у дорослих.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Лоратадин швидко і добре всмоктується. Застосування препарату під час їди може дещо затримувати всмоктування лоратадину, проте це не впливає на клінічний ефект. Показники біодоступності лоратадину та його активного метаболіту є пропорційними до дози.
Розподіл. Лоратадин зв’язується активно (від 97 % до 99 %) з білками плазми крові, а його активний метаболіт – з помірною активністю (від 73 % до 76%). У здорових добровольців період напіврозподілу лоратадину та його активного метаболіта в плазмі крові становить приблизно 1 та 2 години відповідно.
Біотрансформація. Після перорального застосування лоратадин швидко і добре абсорбується, а також екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку, головним чином за допомогою CYP3A4 і CYP2D6. Основний метаболіт дезлоратадин є фармакологічно активним і більшою мірою відповідає за клінічний ефект. Лоратадин і дезлоратадин досягають максимальної концентрації у плазмі крові (Tmax) через 1-1,5 години і 1,5-3,7 години відповідно, після застосування препарату.
Виведення. Приблизно 40% дози виводиться із сечею і 42% з калом упродовж 10 днів, в основному у формі кон’югованих метаболітів. Приблизно 27% дози виводиться із сечею упродовж перших 24 годин. Менше 1 % діючої речовини виводиться у незміненій активній формі – як лоратадин або дезлоратадин. У дорослих здорових добровольців середній період напіввиведення лоратадину становив 8,4 години (діапазон від 3 до 20 годин), а основного активного метаболіту – 28 годин (діапазон від 8,8 до 92 годин).
Порушення функції нирок. У пацієнтів із хронічним порушенням функції нирок підвищувалися показники AUC і максимальної концентрації у плазмі крові (C_max) лоратадину і його активного метаболіта порівняно з такими показниками у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Середній період напіввиведення лоратадину і його активного метаболіту не відрізнявся значною мірою від показників у здорових людей. У пацієнтів із хронічним порушенням функції печінки гемодіаліз не впливає на фармакокінетику лоратадину і його активного метаболіту.
Порушення функції печінки. У пацієнтів із хронічним алкогольним ураженням печінки показники AUC і C_max лоратадину були в два рази вищими, а їх активного метаболіту – не змінювалися істотно при порівнянні з такими показниками у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Період напіввиведення лоратадину і його активного метаболіту становить 24 і 37 годин відповідно і збільшується залежно від тяжкості захворювання печінки.
Пацієнти літнього віку. Показники фармакокінетики лоратадину і його активного метаболіту були аналогічними у здорових дорослих добровольців і здорових добровольців літнього віку.

симптоматичне лікування хронічної ідіопатичної кропив’янки та алергічного риніту.

перорально. Таблетки можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Дорослим та дітям віком від 12 років слід приймати по 1 таблетці (10 мг лоратадину) 1 раз на добу.
Для дітей у віці від 2 до 12 років дозування залежить від маси тіла. При масі тіла більше 30 кг: 10 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. Дітям з масою тіла менше 30 кг застосовувати лоратадин у вигляді сиропу.
Пацієнти літнього віку. Не вимагається корекції дозування людям літнього віку.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам з порушеннями функцій печінки тяжкого ступеня слід призначати препарат у нижчій початковій дозі, оскільки в них можливе зниження кліренсу лоратадину. Для дорослих і дітей із масою тіла більше 30 кг рекомендована початкова доза становить 10 мг через день.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Немає необхідності в корекції дози для пацієнтів з порушенням функції нирок.
Діти.
Ефективність та безпека застосування лоратадину дітям віком до 2 років не встановлена.
Препарат Лоратадин, таблетки, призначати дітям з масою тіла більше 30 кг.

препарат протипоказаний пацієнтам з підвищеною чутливістю до діючої речовини або до будь-якого іншого компонента препарату.

коротка характеристика профілю безпеки. У клінічних дослідженнях з участю дорослих і підлітків при застосуванні лоратадину в рекомендованій дозі 10 мг на добу при показаннях, що включають алергічний риніт і хронічну ідіопатичну кропив’янку, про побічні реакції повідомлялося у 2% пацієнтів (що перевищує показник у пацієнтів, які отримували плацебо). Побічними реакціями, про які повідомлялося частіше, ніж при застосуванні плацебо, були: сонливість (1,2%), головний біль (0,6%), посилення апетиту (0,5%) і безсоння (0,1%). У клінічних дослідженнях у дітей віком від 2 до 12 років відзначалися такі небажані явища як головний біль (2,7%), нервозність (2,3%) або втома (1%).
З боку імунної системи: анафілаксія, включаючи ангіоедему.
З боку нервової системи: запаморочення, судоми.
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, пальпітація.
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, сухість у роті, гастрит.
З боку гепатобіліарної системи: патологічні зміни функції печінки.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, алопеція.
Порушення загального стану і пов’язані зі способом застосування препарату: втома.

Лоратадин слід з обережністю застосовувати для пацієнтів із тяжкою формою порушення функції печінки.
До складу препарату входить лактоза. Пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа і мальабсорбція глюкози-галактози не слід застосовувати даний препарат.
Застосування препарату Лоратадин необхідно припинити як мінімум за 48 годин перед проведенням шкірних тестів, оскільки антигістаміни можуть нейтралізувати або іншим чином послабляти позитивну реакцію при визначенні індексу реактивності шкіри.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Даних про застосування лоратадину вагітним жінкам дуже мало. Дослідження на тваринах не виявили прямих або непрямих негативних ефектів, що стосуються репродуктивної токсичності. Бажано, як захід безпеки, уникати застосування препарату Лоратадин у період вагітності.
Годування груддю. Фізико-хімічні дані свідчать про виведення лоратадину/метаболітів із грудним молоком. Оскільки ризик для дитини не може бути виключений, препарат Лоратадин не слід застосовувати у період годування груддю.
Фертильність. Дані щодо впливу лоратадину на жіночу або чоловічу фертильність відсутні.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Загалом препарат не впливає або впливає незначним чином на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Проте пацієнта необхідно проінформувати, що дуже рідко повідомлялося про випадки сонливості, які можуть впливати на здатність керувати автотранспортом або роботу з іншими механізмами.

при застосуванні одночасно з алкоголем ефекти лоратадину не посилюються, що підтверджено дослідженнями психомоторної функції.
Потенційна взаємодія може мати місце при застосуванні всіх відомих інгібіторів CYP3A4 або CYP2D6, що призводить до підвищення рівнів лоратадину, а це в свою чергу може бути причиною підвищення частоти виникнення побічних реакцій.
Повідомлялося про підвищення концентрацій лоратадину у плазмі крові після одночасного застосування з кетоконазолом, еритроміцином і циметидином, що не супроводжувалося клінічно значущими змінами (у тому числі на ЕКГ).
Діти. Дослідження взаємодій з іншими препаратами проводили тільки з участю дорослих пацієнтів.

передозування лоратадину підвищує частоту виникнення антихолінергічних симптомів. При передозуванні повідомлялося про сонливість, тахікардію і головний біль. У разі передозування рекомендовано симптоматичне та підтримуюче лікування упродовж необхідного періоду часу. Можливе застосування активованого вугілля у вигляді водної суспензії. Також можна провести промивання шлунка. Лоратадин не виводиться з організму при проведенні гемодіалізу; ефективність перитонеального діалізу у виведенні препарату невідома. Після невідкладної допомоги пацієнт має залишитися під медичним наглядом.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Лоратадин є антагоністом Н₁-рецепторів гістаміну II покоління, за своєю хімічною будовою належить до піперединового класу речовин. Тривалість його дії дозволяє приймати препарат 1 р/добу перорально. Лоратадин застосовується як симптоматичний лікарський засіб у терапії алергічного риніту (АР), як сезонного, так і цілорічного, хронічної кропив’янки та різноманітних шкірних захворювань алергічного ґенезу (інструкція МОЗ України).
Також існує інформація, що застосування лоратадину може бути клінічно ефективним у якості допоміжного методу в терапії БА фізичного навантаження (Baki A., Orhan F., 2001).

Лоратадин: фізіологічні основи клінічної ефективності

Гістамін відіграє важливу роль у здоров’ї людини, спричиняючи різнобічний вплив на 4 типи рецепторів. Через H₁-рецептори гістамін бере участь у проліферації та диференціюванні клітин, кровотворенні, ембріональному розвитку, регенерації та загоєнні ран, а також є ключовою ланкою алергічних реакцій. Він є нейротрансміттером, виявляє протисудомну активність та сприяє регуляції циклу сну-бадьорості, енергетичного та ендокринного гомеостазу, процесів пізнання та пам’яті (Simon E.R., Simons K.J., 2008). Вивільнення гістаміну викликає свербіж, біль, розширення судин та гіпотензію, підвищену проникність судинної стінки та набряк, головний біль, тахікардію, бронхоспазм, стимуляцію кашльових рецепторів та блукаючого нерва. Окрім того, під впливом гістаміну відбувається збільшення вивільнення додаткової кількості гістаміну (виникає замкнене коло) та інших медіаторів запалення, підвищується експресія молекул клітинної адгезії та хемотаксис еозинофілів і нейтрофілів, активність антигенпрезентуючих клітин, стимулюються клітинна ланка імунітету та аутоімунні реакції.
Блокатори Н₁-гістамінових рецепторів пригнічують алергічне запалення через рецептор Н₁ прямо або опосередковано через ядерний фактор κB, пригнічують презентацію антигену, експресію прозапальних цитокінів і молекул клітинної адгезії та хемотаксис (Simon E.R., Simons K.J., 2008).
На сьогодні найбільш часто використовується функціональна система класифікації антигістамінних засобів, у якій виділяється два покоління антигістамінних препаратів. Представники I покоління легко проникають через ГЕБ, відповідно, виявляють пов’язані із цим побічні ефекти (сонливість, седація, порушення когнітивних та психомоторних функцій). Представники ж II покоління проникають через ГЕБ у мінімальній кількості та практично не спричиняють пригнічувального ефекту на ЦНС. При цьому порівняно із цетиризином або акривастином, лоратадин виявляє менш виражений седативний ефект.

Лоратадин у лікуванні АР

АР ― це запальне захворювання верхніх дихальних шляхів, яке характеризується IgE-опосередкованим запаленням слизової оболонки носа. Це захворювання має широку розповсюдженість та уражає близько 10–30% населення світу: за підрахунками, АР відмічають у 1,4 млрд людей у всьому світі (Schwindt C.D., Settipane R., 2012).
АР є найбільш розповсюдженим видом хронічного риніту та статистичні дані свідчать про те, що розповсюдженість цього захворювання підвищується. Тяжкі форми АР пов’язані із значними порушеннями якості життя, сну та ефективності праці (Small P. et al., 2018).
Класичними симптомами АР є закладеність носа, свербіж у носі, ринорея та чхання. Ретельний збір анамнезу, фізикальне обстеження та шкірне тестування на алергени дозволяють встановити діагноз АР. При зборі анамнезу важливо визначити також частоту застудних захворювань у пацієнта, оскільки багато пацієнтів не відносять назальні симптоми до алергічних і вважають себе тими, хто часто хворіє на ГРВІ. Пероральні антигістамінні препарати II покоління та інтраназальні кортикостероїди є основою лікування.
При алергічному риніті багаточисельні запальні клітини, у тому числі опасисті клітини, CD4 Т-клітини (переважно Th-2), В-клітини, макрофаги й еозинофіли, проникають у слизову оболонку носа при впливі стимулюючого алергену (наприклад часток пилового кліща, тараканів, лупи тварин, пліснявки або пилку рослин), інфільтрують слизову оболонку носа. При цьому Th-2 виділяють цитокіни (наприклад інтерлейкіни IL-3, IL-4, IL-5 і IL-13), які стимулюють утворення IgE плазматичними клітинами.
Опасисті клітини, у свою чергу, викликають вивільнення медіаторів, таких як гістамін та лейкотрієни, які відповідають за розширення артеріол, підвищення проникності судин, свербіж, ринорею, секрецію слизу та скорочення гладких м’язів бронхів. Медіатори та цитокіни, що вивільняються під час ранньої фази імунної відповіді на алерген, запускають подальшу клітинну запальну відповідь протягом наступних 4–8 год (пізня фаза запальної відповіді), що призводить до рецидивуючих симптомів (зазвичай закладеність носа), які часто зберігаються тривалий час (Small P. et al., 2018).
Раніше АР вважався локальним розладом, який уражає носові ходи. Сучасні дані вказують на те, що він може бути однією зі складових системного захворювання дихальних шляхів, яке охоплює весь дихальний тракт. Існує ряд фізіологічних, функціональних та імунологічних взаємозв’язків між верхніми (ніс, носова порожнина, приносові пазухи, євстахієва труба, глотка та гортань) та нижніми (трахея, бронхи, бронхіоли та легені) дихальними шляхами. Наприклад, і верхні, і нижні дихальні шляхи встелені миготливим епітелієм, який складається із війчастих та келихоподібних клітин. Потрапляння алергену до верхніх дихальних шляхів не лише призводить до місцевої запальної відповіді, але й може зумовити розвиток запальних процесів у нижніх дихальних шляхах, і це підтверджується тим фактом, що АР і БА часто співіснують. Відповідно, АР і БА у багатьох випадках, вірогідно, являють собою комбіноване запальне захворювання дихальних шляхів, і це необхідно враховувати для забезпечення оптимальної оцінки та ведення пацієнтів з АР (Small P. et al., 2018).
Загострення сезонного АР можуть бути пов’язані з одним або декількома видами пилкових алергенів (таких як амброзія, різноманітні трави або пилок дерев, найчастіше берези). Пацієнти скаржаться на чихання, закладеність носа, свербіж у носі та носоглотці. Також у період загострення нерідко виникають очні симптоми: почервоніння очей та повік, свербіж та сльозотеча. Лоратадин, за існуючими даними, ефективно полегшує як назальні, так і очні симптоми АР вже після першого прийому та може бути рекомендований для терапії як сезонного, так і цілорічного АР (Tenn M.W., 2018).

Чи є місце лоратадину в пульмонологічній практиці?

БА фізичного навантаження характеризується зменшенням ОФВ1 (об’єм форсованого видоху за 1 с) більш ніж на 15% після тренування або фізичного навантаження. Ознаки БА фізичного навантаження відмічають у 70–80% дітей з БА. Відомо, що лоратадин виявляє деякий бронходилататорний ефект при алерген-індукованій бронхоконстрикції. У дослідженні оцінювався вплив лоратадину на вираженість симптомів БА фізичного навантаження у дітей (n=11). Діти приймали досліджуваний препарат 3 доби по 10 мг 1 р/добу. Після проведеної терапії у них вимірювали ОФВ1, потім діти розпочинали тренування на біговій доріжці, а ОФВ1 повторно вимірювали через 2; 5; 10 і 30 хв після тренування. Лоратадин значно гальмував зниження ОФВ1 після навантаження, при цьому він не попереджав індуковану фізичним навантаженням бронхоконстрикцію, але суттєво зменшував її вираженість (Baki A., Orhan F., 2001).
Антигістамінні препарати чинять протикашльовий вплив у пацієнтів із БА, постназальним затіканням та АР. Підвищені рівні гістаміну можуть сприяти персистенції кашлю у таких хворих. У одному з досліджень (n=28, із них 10 пацієнтів із ринітом, 7 — з хронічним ідіопатичним кашлем та 11 здорових добровольців) вивчався вплив лоратадину на кашель, викликаний подразненням кашльових рецепторів. Для провокації кашлю за допомогою ультразвукового інгалятора розпилювалася дистильована вода. Лоратадин значно знижував інтенсивність кашлю у пацієнтів із постназальним затіканням та із хронічним кашлем нез’ясованого ґенезу, але не у здорових добровольців. При цьому, за даними спірографій, він не спричиняв впливу на функцію легень (Tanaka S. еt al., 1996).

Лоратадин у дерматології

Алергічні реакції на укуси комах можуть проявлятися свербежем, набряком та почервонінням місця укусу та є розповсюдженою проблемою. Лоратадин ― один із препаратів, які ефективно та безпечно полегшують ці симптоми як у дорослих, так і у дітей (Foëx B.A., Lee C).
Найбільш часто від свербежу та набряку в місці укусу кровосисних комах страждають діти. Ефект лоратадину (0,3 мг/кг маси тіла) був досліджений у 28 дітей віком 2–11 років з алергією на укуси комарів. Встановлено, що лоратадин зменшував розмір пухирів, що виникали на місці укусу лабораторних комарів Aedes aegypti, на 45%. Інтенсивність супутнього свербежу (визначалася за візуальною аналоговою шкалою, ВАШ, 0–10 балів) знизилася на 78% вже через 15 хв після прийому лоратадину. При цьому препарат переносився добре, побічні реакції не відмічені. Отримані результати дозволяють рекомендувати лоратадин для полегшення симптомів дітям з алергією на укуси комарів (Karppinen A. et al., 2000).
Іншим дерматологічним захворюванням, у симптоматичній терапії якого успішно застосовується лоратадин, є кропив’янка.
Кропив’янка ― гетерогенне захворювання шкіри, яке може бути гострим або хронічним, інтермітуючим або персистуючим. Окрім того, вона може виникати відокремлено або в поєднанні з іншими захворюваннями, такими як ангіоневротичний набряк. Кропив’янка зазвичай визначається як раптова поява на шкірі папул, які сверблять, із центральною припухлістю та еритемою навколо, які потім розсмоктуються без утворення рубців. Висип при цьому може з’являтися на будь-якій частині тіла і часто буває поліморфним. Ізольована кропив’янка без ангіоневротичного набряку відмічається приблизно в 40% випадків, тоді як ангіоневротичний набряк виникає одночасно з кропив’янкою у до 40% випадків і по суті являє собою розповсюдження запального процесу в більш глибокі шари шкіри. Лоратадин може бути рекомендований як для симптоматичної терапії гострої кропив’янки, так і для тривалого прийому при хронічній кропив’янці (Fine L.M., Bernstein J.A., 2016).

Потенційні сфери застосування лоратадину

Гіперпігментація шкіри є серйозною дерматологічною проблемою.
Вважається, що різні типи імунних клітин, включаючи опасисті клітини, відіграють важливу роль у меланогенезі. Різні запальні дерматози можуть викликати постзапальну гіперпігментацію, впливаючи на функціональну активність меланоцитів. Окрім того, важлива роль відводиться медіаторам запалення, таким як гістамін, простагландини та оксид азоту. Було проведено дослідження ефективності антагоністів H₁-рецепторів, щоб визначити, чи інгібують вони меланогенез. Виявлено, що лоратадин, не спричиняючи цитотоксичної дії, був особливо ефективним стосовно цього. Лоратадин пригнічує тирозиназу в меланоцитах та знижує вміст меланіну у меланоцитах, регулює меланогенез шляхом інгібування меланогенних білків. Антимеланогенні ефекти лоратадину потенційно можуть застосовуватися в дерматологічній практиці (Moon H.R. еt al., 2019).
Іншою сферою потенційного застосування лоратадину є онкологія. Ефект рентгенотерапії варіює залежно від фази клітинного циклу. Зокрема, клітини у фазі G2/M особливо чутливі до впливу радіації. Встановлено, що in vitro лоратадин інгібує ріст пухлинних клітин, збільшуючи частку клітин у фазі G2/M клітинного циклу шляхом зміни активності регуляторних білків. Попередня обробка лоратадином клітин ракової пухлини товстого кишечнику підвищувала індуковану радіацією цитотоксичність, тим самим підвищуючи ефективність рентгенотерапії. Окрім того, ДНК-аналіз виявив картину попередження ДНК в клітинах, оброблених лоратадином, на додаток до такого радіотерапії. Таким чином, протипухлинний ефект лоратадину є багатофакторним, і даний препарат потенційно може застосовуватися в якості додаткового лікарського засобу, який підвищує чутливість пухлинних клітин до опромінення (Soule B.P., 2010).

Висновки

Лоратадин ефективно купірує симптоми АР і є одним із препаратів першої лінії у симптоматичній терапії даного захворювання. Було виявлено, що пероральні антивітаміні препарати II покоління, у тому числі лоратадин, ефективно зменшують чхання, свербіж та ринорею при регулярному прийомі в період загострення захворювання або одноразово перед впливом алергену (Small P. et al., 2018). АР патогенетично тісно пов’язаний із БА, та застосування лоратадину доцільно як при поєднанні даних захворювань, так і у пацієнтів із БА фізичного навантаження. Окрім того, він ефективно полегшує неназальні (очні) симптоми у пацієнтів з АР. Лоратадин широко застосовується у дерматологічній практиці, перш за все в симптоматичному лікуванні кропив’янки.