0
UA | RU

Маніт (Mannit)

різних виробників

Склад і форма випуску

Маніт
Юрія-Фарм
РечовинаКількість
Манітол150 мг/мл
Допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.
№ UA/8478/01/01 від 17.01.2018
За рецептом
РечовинаКількість
Манітол150 мг/мл
Допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.
№ UA/8478/01/01 від 17.01.2018
За рецептом
РечовинаКількість
Манітол150 мг/мл
Допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.
№ UA/8478/01/01 від 17.01.2018
За рецептом
Інфузія
РечовинаКількість
Манітолу гексанітрат15 %
Допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.
№ UA/4535/01/01 від 09.09.2020
За рецептом
РечовинаКількість
Манітолу гексанітрат15 %
Допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.
№ UA/4535/01/01 від 09.09.2020
За рецептом
Маніт-Новофарм
Новофарм-Біосинтез
РечовинаКількість
Манітол150 мг/мл
№ UA/3653/01/01 від 14.11.2019
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Актуальна інформація

Маніт — це готовий р-н для в/в введення, діючою речовиною якого є манітолу гексанітрат у концентрації 150 мг/мл (інструкція МОЗ України). Манітолу гексанітрат є поліолом чи цукровим спиртом. Його осмотичний ефект пов’язаний з тим, що молекула манітолу гексанітрату завелика для простої дифузії (Налетов А.В., 2017), тому підвищує осмотичний тиск плазми крові та фільтрації без подальшої реабсорбції в ниркових канальцях. Окрім виведення рідини з нирок, маніт як препарат осмотичної дії сприяє збільшенню ОЦК (інструкція МОЗ України) за рахунок транслокації води з міжклітинного простору в судинне русло.

Маніт: застосування в неврології та нейрохірургії

Маніт в якості масивної дегідратаційної терапії може застосовуватися при субарахноїдально-паренхіматозних крововиливах внаслідок розриву аневризм артерій головного мозку. При цьому припустимою є доза 90 г/добу манітолу (Цимейко О.А., 2014), що відповідає 600 мл 15% р-ну.

Маніт застосовується в якості допоміжного засобу у пацієнтів із синдромом Арнольда — Кіарі — пролабуванням мигдаликів мозочка у великий потиличний отвір. У разі наявності такої аномалії нейроінфекція (серозний менінгіт) супроводжується лікворною гіпертензією та зміщенням нижньої частини мозочка з транслокацією довгастого мозку чи без неї. Зміщення може бути безсимптомним або супроводжуватися брадикардією та мозочковими симптомами, особливо якщо на фоні лікворної гіпертензії проводиться люмбальна пункція. Для мінімізації ускладнень р-н манітолу вводять у комплексі з іншими препаратами патогенетичної дії (Егорова Т.В., 2012).

Манітол застосовується периопераційно при операціях з видалення пухлин мозочка, особливо при субтемпоральному оперативному доступі (Балязин-Парфенов И.В., 2015). Методика передбачає резекцію кістки, а перед розсіченням твердої мозкової оболонки — проведення люмбальної пункції, введення маніту в дозі 1–1,5 г/кг маси тіла (у перерахунку на манітолу гексанітрат), форсування діурезу петльовими діуретиками до появи чітко візуалізованої пульсації головного мозку (Тухтабеков З.Л., 2011).

З дегідратаційною метою маніт вводиться пацієнтам, що перенесли черепно-мозкову травму середньої тяжкості (забій головного мозку) (Игнатьева О.И., 2006). Застосування у таких пацієнтів маніту при систолічному АТ вище 90 мм рт. ст. має II рівень доказовості та дозволяє виконувати всі необхідні процедури діагностичного та лікувального напрямку при стабільному внутрішньочерепному тиску (Дзяк Л.А., 2015). За явності набряку чи забою головного мозку рекомендовано розраховувати дозу маніту як 0,5–1,0 г/кг/добу манітолу гексанітрату та поєднувати його з петльовими діуретиками (фуросемід) (Маркевич Д.П., 2020).

Перспективним напрямком сучасної медицини вважається контрольоване підвищення проникності ГЕБ під впливом маніту, що вводиться в сонну артерію. Інтракаротидне введення гіпертонічного р-ну призводить до вазодилатації та зморщування ендотеліальних клітин, внаслідок чого збільшуються дифузія та об’ємний потік через ГЕБ. Таке порушення функції ГЕБ триває більше 30 хв, що використовується для проникнення через ГЕБ деяких лікарських засобів, що застосовуються для лікування захворювань головного мозку (наприклад хвороба Паркінсона, ішемічний інсульт, внутрішньочерепні злоякісні новоутворення) (Бойко А.В., 2018). На цьому принципі ґрунтується методика послідовного в/в введення р-ну манітолу та водного р-ну натрієвої солі бензилпеніциліну при лікуванні нейросифілісу (Бархатов М.В., 2010).

У той же час не рекомендовано застосовувати маніт (15% р-н) системно при ішемічному інсульті — за даними дослідників, його застосування може призводити до збільшення зони інфаркту головного мозку, а отже, і до погіршення прогнозу захворювання (Семененко А.И., 2015).

Маніт: застосування в кардіохірургії

Маніт включають до складу перфузійного р-ну при екстракорпоральному (штучному) кровообігу, зокрема при операції коронарного шунтування у пацієнтів з ІХС. Гіпертонічні властивості покращують показники гемодинаміки та киснетранспортувальної функції крові не тільки під час штучного кровообігу, а й у найближчий післяопераційний період, одночасно знижуючи волемічне навантаження на організм (достовірне зниження фракції легеневого шунта) та потребу в інотропних препаратах. Маніт перешкоджає розвитку набряку міокарда та забезпечує збереження кардіоміоцитів (Чижов А.В., 2007). Також маніт (15% р-н) входить до складу кардіоплегічного р-ну при операціях на зупиненому серці (Булгунаева Н.М., 2011).

Маніт: застосування в інтенсивній терапії

Рекомендовано застосовувати маніт у складі комплексної інфузійної терапії тиреотоксичного кризу в терапії набряку головного мозку (Жамуханова Р.У., 2012). Препарат перешкоджає декоменсації ендокринної офтальмопатії та знижує ризик незворотної сліпоти (Лузьянина Г.А., 2014).

Абстинентний синдром алкогольного генезу призводить до наростання набряку головного мозку та клітинної декомпенсації, так що для його лікування застосовуються маніт та глюкокортикостероїдні препарати (Донской В.В., 2014).

Рекомендовано застосовувати маніт поєднано з петльовими діуретиками в терапії набряку головного мозку при менінгококовій інфекції (Гульман Л.А., 2009). Дегідратаційну терапію поєднують зі спинномозковою пункцією з повільною евакуацією ліквору до нормалізації тиску (Учайкин Г.Ф., 2002).

Інфузія маніту (у дозі 0,46 г/кг маси тіла манітолу гексанітрату) застосовується для профілактики реперфузійного синдрому в ішемізованій кінцівці при операціях аутовенозної пластики з приводу атеросклерозу магістральних артерій кінцівки (Немков А.С., 2011). Також маніт застосовується для зменшення набряку при компартмент-синдромі, пов’язаному з переломом трубчастих кісток (Рушай А.К., 2012). Форсування діурезу при рабдоміолізі сприяє вимиванню міоглобіну з ниркових канальців та усуненню їх обструкції (Андриевская Т.Г., 2011).

Осмотична стимуляція діурезу манітом застосовується в комплексі заходів терапії гемотрансфузійних реакцій (Ажханова Т.М., 2012).

При застосуванні маніту в інтенсивній терапії важливо враховувати, що застосування осмотичних та петльових діуретиків знижує діагностичну цінність добового діурезу, що важливо при підрахунку введеної та виведеної рідини (Дац А.В., 2012). У такому випадку при оцінці гіповолемії у пацієнта слід орієнтуватися на ортостатичну гіпотензію (зниження систолічного АТ на 15 мм рт. ст. при вставанні) чи ортостатичну тахікардію (підвищення ЧСС більш ніж на 30 уд./хв) (Дац А.В., 2010).

Маніт: інші сфери застосування

Манітолу гексанітрат входить до складу сольового агару з манітом (Садыхова Ф.Э., 2017), селективного диференціюючого поживного середовища, на яке роблять посів культури стафілококів. Здатність штамів S. aureus ферментувати манітолу гексанітрат є одним з критеріїв ідентифікації патогену (Морозова Г.Г., 2012), у тому числі й здатність до ферментації в анаеробних умовах (Кирдей Е.Г., 1998).

Цікаво, що 0,8% р-р манітолу гексанітрату застосовується в якості розчинника для препарату бусерелін-депо (Королева И.А., 2019).

При проведенні резекції нирки для зменшення крововтрати рекомендоване проведення посегментної холодової перфузії. Однак цю маніпуляцію слід виконувати при заповнених ниркових канальцях для профілактики розвитку гострого канальцевого некрозу. Для цього за 15–20 хв до перекриття кровотоку в/в вводиться маніт та петльовий діуретик у високій дозі (Перлин Д.В., 2010).

Маніт: висновки

Маніт широко застосовується в інтенсивній терапії станів, що потребують посилення діурезу: набряк головного мозку, внутрішньочерепна гіпертензія, судомні стани, асцит, посттрансфузійні ускладнення, отруєння барбітуратами та ін. (інструкція МОЗ України). Окрім того, препарат застосовується в таких сучасних медичних маніпуляціях, як штучний кровообіг та селективне внутрішньоартеріальне введення препаратів у головний мозок.

Інструкція МОЗ

Маніт розчин для інфузій 150 мг/мл, Юрія-Фарм ТОВ (Україна, Київ)

Склад

діюча речовина: маніт;

1 мл розчину містить маніту 150,0 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості. Прозора, безбарвна або злегка жовтуватого кольору

рідина.

Фармакотерапевтична група

Розчини осмотичних діуретиків. Код АТХ В05В С01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Маніт чинить виражену діуретичну дію за рахунок підвищення осмотичного тиску плазми і фільтрації без наступної канальцевої реабсорбції, приводить до утримання води в канальцях і збільшення об’єму сечі, підвищуючи осмолярність плазми, спричиняє переміщення рідини з тканин у судинне русло. Він сприяє швидкому виведенню рідини із судинного русла, підвищує нирковий кровотік, завдяки чому зменшується гіпоксія ниркової тканини. Не впливає на клубочкову фільтрацію. Діурез супроводжується виведенням значної кількості натрію без помітного впливу на виведення калію. Діуретичний ефект визначається кількістю і швидкістю введеного і профільтрованого нирками препарату, тому він неефективний при порушенні фільтраційної функції нирок, а також при азотемії у хворих на цироз печінки та з асцитом. Спричиняє підвищення об’єму циркулюючої крові (через зростання осмотичного тиску у судинному руслі). Після внутрішньовенного введення маніт знижує реабсорбцію води, збільшує об’єм циркулюючої крові, чинить сечогінну дію, знижує внутрішньочерепний тиск.

Фармакокінетика.

Фільтрується нирками без наступної канальцевої реабсорбції. Період напіввиведення — приблизно 100 хв (при гострій нирковій недостатності може зрости до 36 годин).

Діуретичний ефект проявляється через 1–3 години після введення, зниження тиску спинномозкової рідини і внутрішньоочного тиску — протягом 15 хв після початку інфузії.

Максимальне зниження внутрішньоочного тиску відзначається через 30–60 хв після початку введення. Зниження тиску спинномозкової рідини зберігається протягом 3–8 годин, зниження внутрішньоочного тиску — протягом 4–8 годин після закінчення інфузії. Маніт незначною мірою метаболізується у печінці з утворенням глікогену.

Приблизно 80% введеної дози виводиться із сечею протягом 3 годин.

При нирковій недостатності період напіввиведення може зростати до 36 годин.

Клінічні характеристики

Показання

Набряк мозку, церебральна гіпертензія, інтенсивна терапія судомного стану, асцит; гостра печінкова та ниркова недостатність зі збереженою фільтраційною здатністю нирок та інші стани, які потребують посилення діурезу (епілептичний статус, гострий напад глаукоми, операції із застосуванням екстракорпорального кровообігу, посттрансфузійні ускладнення після введення несумісної крові, отруєння барбітуратами та інші отруєння).

Протипоказання

Підвищена чутливість до препарату; тяжка серцева недостатність; тяжкі форми дегідратації; гіперосмолярний стан, ниркова недостатність з порушенням фільтраційної функції нирок; гостра ниркова недостатність з тривалістю анурії понад 12 годин; геморагічний інсульт; субарахноїдальний крововилив; гіпонатріємія; гіпохлоремія; гіпокаліємія; ураження головного мозку, що супроводжуються порушенням цілісності гематоенцефалічного бар’єра, коматозні стани.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Потенціює сечогінний ефект салуретиків, інгібіторів карбоангідрази та інших діуретичних засобів. При поєднанні з неоміцином підвищується ризик розвитку ото- та нефротоксичних реакцій. Не допускається призначення маніту разом із серцевими глікозидами через можливе збільшення їхньої токсичної дії.

Особливості застосування.

Препарат застосовувати тільки в умовах стаціонару.

Необхідно контролювати рівень артеріального тиску, діурез, осмотичність крові, баланс води та іонів із показниками центральної гемодинаміки. З обережністю призначають пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю. Після введення пробної дози необхідно стежити за діурезом. Не можна робити висновки, виходячи з питомої ваги сечі.

Не застосовувати при ураженнях головного мозку, що супроводжуються порушенням цілісності гематоенцефалічного бар’єра, коматозних станах. У разі виникнення таких симптомів, як головний біль, запаморочення, блювання, порушення зору, необхідно припинити введення препарату. У разі випадання кристалів препарат нагріти на водяній бані при температурі 50–70 °С. Якщо кристали розчиняться, розчин стане прозорим і при

охолодженні до температури нижче 36 °С кристали не випадуть знову, препарат придатний для застосування. Незмочування внутрішньої поверхні пляшок не є протипоказанням для застосування препарату.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності або годування груддю препарат не застосовувати.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Немає даних щодо впливу манітолу на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, оскільки препарат можна застосовувати тільки в умовах стаціонару.

Спосіб застосування та дози

Препарат вводити внутрішньовенно краплинно або повільно струминно. Загальна доза і швидкість введення залежать від показань і клінічного стану хворого.

Дорослим вводити 50–100 г препарату зі швидкістю, яка забезпечує рівень діурезу не менше 30–50 мл/год.

При набряку мозку, підвищеному внутрішньочерепному тиску або глаукомі проводять інфузію з розрахунку 0,25–1 г/кг маси тіла протягом 30–60 хв. Для пацієнтів з низькою масою тіла або знесилених хворих достатньою є доза 0,5 г/кг. При отруєннях вводити 50–180 г зі швидкістю інфузії, що забезпечує діурез на рівні 100–500 мл/год. Максимальна доза для дорослих — 140–180 г протягом 24 годин.

Дітям, як діуретичний засіб, вводити внутрішньовенно краплинно з розрахунку 0,25–1 г/кг або 30 г на 1 м2 поверхні тіла протягом 2–6 годин. При набряку мозку, підвищеному внутрішньочерепному тиску або глаукомі — 0,5–1 г/кг або 15–30 г на 1 м2 поверхні тіла протягом 30–60 хв. Для дітей з низькою масою тіла або знесилених пацієнтів достатньою є доза 0,5 г/кг. При отруєннях у дітей проводити внутрішньовенну інфузію у дозі до 2 г/кг маси тіла або 60 г на 1 м2 поверхні тіла.

При нирковій недостатності з олігурією вводити 0,2 г манітолу на 1 кг маси тіла протягом 3–5 хв, далі спостерігати за діурезом упродовж 1–2 годин; якщо він становить понад 30 мл на годину або підвищиться на 50%, продовжувати введення препарату внутрішньовенно повільно так, щоб діурез утримувався на рівні 40 мл на годину.

Пробна доза: пацієнтам з олігурією або при підозрі на наявність порушення вивідної функції нирок необхідно вводити контрольну дозу манітолу. Для дорослих звичайна контрольна доза становить 0,2 г/кг маси тіла; для дітей — 0,2 г/кг маси тіла або 6 г/м2 поверхні тіла. Контрольна доза вводиться протягом 3–5 хв. Діурез має збільшитися до 30–50 мл/год протягом 2–3 годин. Якщо діурез не збільшився, може бути введена повторна контрольна доза.

Діти.

Ефективність та безпечність препарату у педіатрії недостатньо вивчена, тому препарат застосовувати тільки за життєвими показаннями.

Передозування

Швидке введення препарату у високих дозах може призвести до збільшення об’єму позаклітинної рідини, гіпонатріємії і гіперкаліємії, а також до перенавантаження серця об’ємом, особливо у хворих з гострою або хронічною нирковою недостатністю; до зневоднення організму.

Лікування симптоматичне.

Побічні реакції

Порушення обміну речовин, метаболізму: зневоднення організму, порушення водно-сольового балансу, гіпонатріємія, гіпокаліємія.

Зміни з боку шкіри та підшкірної клітковини: сухість шкіри, шкірні висипання, свербіж.

Кардіальні розлади: тахікардія, біль за грудиною, зниження та підвищення артеріального тиску.

Неврологічні розлади: судоми, галюцинації, головний біль.

Шлунково-кишкові розлади: диспепсія, сухість у роті, спрага.

Інші: м’язова слабкість, флебіт, набряк обличчя.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Не заморожувати.

У разі випадання кристалів препарат нагрівати на водяній бані при температурі 50–70 °С. Якщо кристали розчиняться, розчин стане прозорим і при охолодженні до температури нижче 36 °С кристали не випадуть знову, препарат придатний для застосування. Незмочування внутрішньої поверхні пляшок не є протипоказанням для застосування препарату.

Несумісність.

Не допускається призначення маніту разом із серцевими глікозидами через можливе збільшення їх токсичної дії.

Упаковка

По 100 мл або 200 мл, або 400 мл у пляшках та по 100 мл або 250 мл, або 500 мл у контейнерах.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ТОВ «Юрія-Фарм».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Україна, 18030, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Вербовецького, 108. Тел: (044) 281–01–01

Маніт розчин для інфузій 15 %, Інфузія ПрАТ (Україна, Київ)

Склад

діюча речовина: маніт;

100 мл розчину містять маніту 15 г;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка жовтуватого кольору рідина; теоретична осмолярність — 1131 мосмоль/л, рН 4,5–7,0.

Фармакотерапевтична група

Розчини для внутрішньовенного введення. Розчини осмотичних діуретиків. Код АТХ В05В С01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Маніт чинить виражену діуретичну дію за рахунок підвищення осмотичного тиску плазми і фільтрації без наступної канальцевої реабсорбції, сприяє утриманню води в канальцях і збільшенню об’єму сечі, підвищуючи осмолярність плазми, спричиняє переміщення рідини з тканин у судинне русло. Він сприяє швидкому виведенню рідини із судинного русла, підвищує нирковий кровотік, завдяки чому зменшується гіпоксія ниркової тканини. Препарат не впливає на клубочкову фільтрацію. Діурез супроводжується виведенням значної кількості натрію без помітного впливу на виведення калію.

Діуретичний ефект визначається кількістю і швидкістю введеного і профільтрованого нирками препарату, тому він неефективний при порушенні фільтраційної функції нирок, а також при азотемії у хворих на цироз печінки та з асцитом. Спричиняє підвищення об’єму циркулюючої крові (через зростання осмотичного тиску в судинному руслі). Після внутрішньовенного введення маніт знижує реабсорбцію води, збільшує об’єм циркулюючої крові, чинить сечогінну дію, знижує внутрішньочерепний тиск.

Фармакокінетика.

Фільтрується нирками без наступної канальцевої реабсорбції. Період напіввиведення становить приблизно 100 хв (при гострій нирковій недостатності період напіввиведення може зростати до 36 годин). Діуретичний ефект проявляється через 1–3 години після введення, зниження тиску спинномозкової рідини і внутрішньоочного тиску — протягом 15 хвилин після початку інфузії. Максимальне зниження внутрішньоочного тиску відзначається через 30–60 хвилин після початку введення. Зниження тиску спинномозкової рідини зберігається протягом 3–8 годин, зниження внутрішньоочного тиску — протягом 4–8 годин після закінчення інфузії. Маніт незначною мірою метаболізується у печінці з утворенням глікогену.

Приблизно 80% введеної дози виводиться із сечею протягом 3 годин.

Клінічні характеристики

Показання

Набряк мозку, церебральна гіпертензія, інтенсивна терапія судомного стану, асцит; гостра печінкова або ниркова недостатність зі збереженою фільтраційною здатністю нирок та інші стани, які потребують посилення діурезу (епілептичний статус, гострий напад глаукоми, операції із застосуванням екстракорпорального кровообігу, посттрансфузійні ускладнення після введення несумісної крові, отруєння барбітуратами та інші отруєння).

Протипоказання

Підвищена чутливість до лікарського засобу; тяжка серцева недостатність; тяжкі форми дегідратації; гіперосмолярний стан, ниркова недостатність з порушенням фільтраційної функції нирок; гостра ниркова недостатність з тривалістю анурії понад 12 годин; геморагічний інсульт; субарахноїдальний крововилив; гіпонатріємія; гіпохлоремія; гіпокаліємія; ураження головного мозку, що супроводжуються порушенням цілісності гематоенцефалічного бар’єра; коматозні стани.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Потенціює сечогінний ефект салуретиків, інгібіторів карбоангідрази та інших діуретичних засобів. При поєднанні з неоміцином підвищується ризик розвитку ото- та нефротоксичних реакцій. Не допускається призначення маніту разом із серцевими глікозидами через можливе збільшення їх токсичної дії.

Особливості застосування.

Препарат застосовувати тільки в умовах стаціонару.

Необхідно контролювати рівень артеріального тиску, діурез, осмотичність крові, баланс води та іонів з показниками центральної гемодинаміки. З обережністю призначати пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю. Після введення пробної дози необхідно стежити за діурезом. Не можна робити висновки, виходячи з питомої ваги сечі.

Не застосовувати при ураженнях головного мозку, що супроводжуються порушенням цілісності гематоенцефалічного бар’єра, коматозних станах. У разі виникнення таких симптомів, як головний біль, запаморочення, блювання, порушення зору, необхідно припинити введення препарату. У разі випадання кристалів препарат слід нагріти на водяній бані при температурі 50–70 °C. Якщо кристали розчиняться, розчин стане прозорим і при охолодженні до температури нижче 36 °C кристали не випадають знову, препарат придатний для застосування. Лікарський засіб можна використовувати тільки тоді, коли пляшка не пошкоджена. Використовувати тільки прозорий, безбарвний або злегка жовтуватого кольору розчин. Лікарський засіб слід негайно використати після відкриття пляшки. Ні за яких умов відкриту пляшку з лікарським засобом не можна зберігати з метою проведення подальшої інфузії. Невикористаний залишок розчину лікарського засобу та інші матеріали, що використовувались, потрібно утилізувати відповідно до законодавства України.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності або годування груддю препарат не застосовувати.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Немає даних щодо впливу маніту на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, оскільки препарат застосовують тільки в умовах стаціонару.

Спосіб застосування та дози

Препарат вводити внутрішньовенно краплинно або повільно струминно. Загальна доза і швидкість введення залежать від показань і клінічного стану хворого.

Дорослим вводити 50–100 г препарату зі швидкістю, яка забезпечує рівень діурезу не менше 30–50 мл/год.

При набряку мозку, підвищеному внутрішньочерепному тиску або глаукомі дорослим проводити інфузію з розрахунку 0,25–1 г/кг маси тіла протягом 30–60 хвилин. Для пацієнтів з низькою масою тіла або знесилених хворих достатньою є доза 0,5 г/кг маси тіла. При отруєннях вводити 50–180 г зі швидкістю інфузії, що забезпечує діурез на рівні 100–500 мл/год. Максимальна доза для дорослих — 140–180 г протягом 24 годин.

Дітям як діуретичний засіб вводити внутрішньовенно краплинно з розрахунку 0,25–1 г/кг маси тіла або 30 г на 1 м2 поверхні тіла протягом 2–6 годин. При набряку мозку, підвищеному внутрішньочерепному тиску або глаукомі — 0,5–1 г/кг маси тіла або 15–30 г на 1 м2 поверхні тіла протягом 30–60 хвилин. Для дітей з низькою масою тіла або знесилених пацієнтів достатньою є доза 0,5 г/кг маси тіла. При отруєннях у дітей проводити внутрішньовенну інфузію у дозі до 2 г/кг маси тіла або 60 г на 1 м2 поверхні тіла.

При нирковій недостатності з олігурією вводити 0,2 г маніту на 1 кг маси тіла протягом 3–5 хвилин, далі спостерігати за діурезом упродовж 1–2 годин; якщо він становить понад 30 мл на годину або підвищився на 50%, продовжувати введення препарату внутрішньовенно повільно так, щоб діурез утримувався на рівні 40 мл/год.

Пробна доза: пацієнтам з олігурією або при підозрі на наявність порушення вивідної функції нирок необхідно вводити контрольну дозу маніту. Для дорослих звичайна контрольна доза становить 0,2 г/кг маси тіла, для дітей — 0,2 г/кг маси тіла або 6 г/м2 поверхні тіла. Контрольну дозу необхідно вводити протягом 3–5 хвилин. Діурез має збільшитися до 30–50 мл/год протягом 2–3 годин. Якщо діурез не збільшився, можна ввести повторну контрольну дозу.

Діти.

Ефективність та безпечність препарату в педіатрії недостатньо вивчена, тому дітям лікарський засіб слід застосовувати тільки за життєвими показаннями.

Передозування

Швидке введення препарату у високих дозах може призвести до збільшення об’єму позаклітинної рідини, гіпонатріємії і гіперкаліємії, а також до перенавантаження серця об’ємом, особливо у хворих з гострою або хронічною нирковою недостатністю, до зневоднення організму. Лікування симптоматичне.

Побічні реакції

З боку обміну речовин, метаболізму: зневоднення організму, порушення водно-сольового балансу, гіпонатріємія, гіпокаліємія.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: сухість шкіри, шкірні висипи, свербіж.

Кардіальні розлади: тахікардія, біль за грудиною, зниження та підвищення артеріального тиску.

Неврологічні розлади: судоми, галюцинації, головний біль.

З боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія, сухість у роті, спрага.

Інші: м’язова слабкість, флебіт, набряк обличчя.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

У разі випадання кристалів препарат нагрівати на водяній бані при температурі 50–70 °С. Якщо кристали розчиняться, розчин стане прозорим і при охолодженні до температури нижче 36 °С кристали не випадуть знову, препарат придатний для застосування.

Несумісність.

Не допускається призначення маніту разом із серцевими глікозидами через можливе збільшення їхньої токсичної дії.

Упаковка

По 100 мл, 200 мл, 400 мл у пляшках.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Приватне акціонерне товариство «Інфузія».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Україна, 23219, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Вінницькі Хутори, вул. Немирівське шосе, б. 84А.

Маніт-Новофарм розчин для інфузій 150 мг/мл, Новофарм-Біосинтез ТОВ (Україна, Новоград-Волинський)

Склад

діюча речовина: 1 мл розчину містить маніту 150 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка жовтуватого кольору рідина; теоретична осмолярність — близько 1382±22 мосмоль/л.

Фармакотерапевтична група

Розчини осмотичних діуретиків.

Код АТХ 

В05В С01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Маніт чинить виражену діуретичну дію за рахунок підвищення осмотичного тиску плазми крові та фільтрації без наступної канальцевої реабсорбції, призводить до утримання води в канальцях і збільшення об’єму сечі, підвищуючи осмолярність плазми крові, спричиняє переміщення рідини з тканин у судинне русло. Він сприяє швидкому виведенню рідини із судинного русла, підвищує нирковий кровотік, завдяки чому зменшується гіпоксія ниркової тканини. Не впливає на клубочкову фільтрацію. Діурез супроводжується виведенням значної кількості натрію без помітного впливу на виведення калію. Діуретичний ефект визначається кількістю та швидкістю введеного та профільтрованого нирками лікарського засобу, тому він неефективний при порушенні фільтраційної функції нирок, а також при азотемії у хворих на цироз печінки та з асцитом. Спричиняє підвищення об’єму циркулюючої крові (через зростання осмотичного тиску у судинному руслі). Після внутрішньовенного введення маніт знижує реабсорбцію води, збільшує об’єм циркулюючої крові, чинить сечогінну дію, знижує внутрішньочерепний тиск.

Фармакокінетика.

Фільтрується нирками без наступної канальцевої реабсорбції. Період напіввиведення — приблизно 100 хв (при гострій нирковій недостатності може зрости до 36 годин). Діуретичний ефект проявляється через 1–3 години після введення, зниження тиску спинномозкової рідини і внутрішньоочного тиску — протягом 15 хв після початку інфузії. Максимальне зниження внутрішньоочного тиску відзначається через 30–60 хв після початку введення. Зниження тиску спинномозкової рідини зберігається протягом 3–8 годин, зниження внутрішньоочного тиску — протягом 4–8 годин після закінчення інфузії. Маніт незначною мірою метаболізується у печінці з утворенням глікогену.

Приблизно 80% введеної дози виводиться із сечею протягом 3 годин.

При нирковій недостатності період напіввиведення може зростати до 36 годин.

Клінічні характеристики

Показання

Набряк мозку, церебральна гіпертензія, інтенсивна терапія судомного стану, асцит; гостра печінкова та ниркова недостатність зі збереженою фільтраційною здатністю нирок та інші стани, які потребують посилення діурезу (епілептичний статус, гострий напад глаукоми, операції із застосуванням екстракорпорального кровообігу, посттрансфузійні ускладнення після введення несумісної крові, отруєння барбітуратами та інші отруєння).

Протипоказання

Підвищена чутливість до лікарського засобу; тяжка серцева недостатність; тяжкі форми дегідратації; гіперосмолярний стан, ниркова недостатність з порушенням фільтраційної функції нирок; гостра ниркова недостатність з тривалістю анурії понад 12 годин; геморагічний інсульт; субарахноїдальний крововилив; гіпонатріємія; гіпохлоремія; гіпокаліємія; ураження головного мозку, що супроводжуються порушенням цілісності гематоенцефалічного бар’єра, коматозні стани.

Особливі заходи безпеки

Лікарський засіб можна використовувати тільки тоді, коли пляшка не пошкоджена. Використовувати тільки прозорі, безбарвні або злегка жовтуватого кольору розчини. Лікарський засіб слід негайно використати після відкриття пляшки. Ні за яких умов відкриту пляшку з лікарським засобом не можна зберігати з метою проведення подальшої інфузії. Невикористану кількість розчину лікарського засобу та інші матеріали, що використовувались, треба утилізувати відповідно до законодавства України.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Потенціює сечогінний ефект салуретиків, інгібіторів карбоангідрази та інших діуретичних засобів. При поєднанні з неоміцином підвищується ризик розвитку ото- та нефротоксичних реакцій. Не допускається призначення маніту разом із серцевими глікозидами через можливе збільшення їхньої токсичної дії.

Особливості застосування

Лікарський засіб застосовувати тільки в умовах стаціонару.

Необхідно контролювати рівень артеріального тиску, діурез, осмотичність крові, баланс води та іонів із показниками центральної гемодинаміки. З обережністю призначати пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю. Після введення пробної дози необхідно стежити за діурезом. Не можна робити висновки, виходячи з питомої ваги сечі.

Не застосовувати при ураженнях головного мозку, що супроводжуються порушенням цілісності гематоенцефалічного бар’єра, коматозних станах. У разі виникнення таких симптомів як головний біль, запаморочення, блювання, порушення зору необхідно припинити введення лікарського засобу. У разі утворення кристалів лікарський засіб нагріти на водяній бані при температурі 50–70 °С. Якщо кристали розчиняться, розчин стане прозорим і при охолодженні до температури нижче 36 °С кристали не утворяться знову, лікарський засіб придатний для застосування. Незмочування внутрішньої поверхні пляшок не є протипоказанням для застосування лікарського засобу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності або годування груддю лікарський засіб не застосовувати.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Немає даних щодо впливу маніту на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або іншими механізмами, оскільки лікарський засіб можна застосовувати тільки в умовах стаціонару.

Спосіб застосування та дози

Лікарський засіб вводити внутрішньовенно краплинно або повільно струминно. Загальна доза і швидкість введення залежать від показань і клінічного стану хворого.

Дорослим вводити 50–100 г лікарського засобу зі швидкістю, яка забезпечує рівень діурезу не менше 30–50 мл/год.

При набряку мозку, підвищеному внутрішньочерепному тиску або глаукомі проводити інфузію з розрахунку 0,25–1 г/кг маси тіла протягом 30–60 хв. У пацієнтів з низькою масою тіла або знесилених хворих достатньою є доза 0,5 г/кг. При отруєннях вводити 50–180 г зі швидкістю інфузії, що забезпечує діурез на рівні 100–500 мл/год. Максимальна доза для дорослих — 140–180 г протягом 24 годин.

Дітям як діуретичний засіб вводити внутрішньовенно краплинно з розрахунку 0,25–1 г/кг або 30 г на 1 м2 поверхні тіла протягом 2–6 годин. При набряку мозку, підвищеному внутрішньочерепному тиску або глаукомі — 0,5–1 г/кг або 15–30 г на 1 м2 поверхні тіла протягом 30–60 хв. У дітей з низькою масою тіла або знесилених пацієнтів достатньою є доза 0,5 г/кг. При отруєннях у дітей проводити внутрішньовенну інфузію у дозі до 2 г/кг маси тіла або 60 г на 1 м2 поверхні тіла.

При нирковій недостатності з олігурією вводити 0,2 г маніту на 1 кг маси тіла протягом 3–5 хв, далі спостерігати за діурезом упродовж 1–2 годин; якщо він становить понад 30 мл на годину або підвищиться на 50%, продовжувати введення лікарського засобу внутрішньовенно повільно так, щоб діурез утримувався на рівні 40 мл на годину.

Пробна доза: пацієнтам з олігурією або при підозрі на наявність порушення вивідної функції нирок необхідно вводити контрольну дозу манітолу. Для дорослих звичайна контрольна доза становить 0,2 г/кг маси тіла; для дітей — 0,2 г/кг маси тіла або 6 г/м2 поверхні тіла. Контрольну дозу вводити протягом 3–5 хв. Діурез має збільшитися до 30–50 мл/год протягом 2–3 годин. Якщо діурез не збільшився, може бути введена повторна контрольна доза.

Діти.

Ефективність та безпечність лікарського засобу у педіатрії недостатньо вивчена, тому лікарський засіб застосовувати тільки за життєвими показаннями.

Передозування

Швидке введення лікарського засобу у високих дозах може призвести до збільшення об’єму позаклітинної рідини, гіпонатріємії і гіперкаліємії, а також до перенавантаження серця об’ємом, особливо у хворих з гострою або хронічною нирковою недостатністю; до зневоднення організму. Лікування симптоматичне.

Побічні реакції

З боку обміну речовин, метаболізму: зневоднення організму, порушення водно-сольового балансу, гіпонатріємія, гіпокаліємія.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: сухість шкіри, шкірні висипання, свербіж.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, біль за грудиною, зниження або підвищення артеріального тиску.

З боку нервової системи: судоми, галюцинації, головний біль.

З боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія, сухість у роті, спрага.

Інші: м’язова слабкість, флебіт, набряк обличчя.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Не заморожувати. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Примітки. 1. У разі утворення кристалів лікарський засіб нагрівати на водяній бані при температурі 50–70 °С. Якщо кристали розчиняться, розчин стане прозорим і при охолодженні до температури нижче 36 °С кристали не утворяться знову, лікарський засіб придатний для застосування.

2. Незмочування внутрішньої поверхні пляшок не є протипоказанням для застосування лікарського засобу.

Несумісність

Не допускається призначення маніту разом із серцевими глікозидами через можливе збільшення їх токсичної дії.

Упаковка

По 200 мл або 250 мл, або 400 мл, або 500 мл у пляшках скляних.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Україна, 11700, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 38.

Дата додавання: 14.10.2021 р.
© Компендіум 2019

Діагнози, при яких застосовують Маніт

Абстинентний стан після відміни алкоголю з делірієм МКХ F10.4
Внутрішньомозковий крововилив МКХ I61.9
Внутрішньомозковий крововилив в півкулю МКХ I61.2
Внутрішньомозковий крововилив в півкулю субкортикальну МКХ I61.0
Внутрішньомозковий крововилив в стовбур мозку МКХ I61.3
Внутрішньочерепна травма з тривалим коматозним станом МКХ S06.7
Геміплегія МКХ G81.9
Генералізована ідіопатична епілепсія та епілептичні синдроми МКХ G40.3
Глаукома МКХ H40.9
ДНО (доброякісне новоутворення) оболонок мозку МКХ D32.9
Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія МКХ G93.2
Епілептичний статус неуточнений МКХ G41.9
Інфаркт мозку, викликаний закупоркою або стенозом мозкових артерій МКХ I63.5
Інфаркт мозку, викликаний тромбозом мозкових артерій МКХ I63.3
Менінгіома МКХ D32.0
Набряк диска зорового нерва МКХ H47.1
Перелом основи черепа МКХ S02.1
Стареча катаракта неуточнена МКХ H25.9
Субарахноїдальний крововилив з каротидного синуса і біфуркації МКХ I60.0
Травматичний субдуральний крововилив МКХ S06.5
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko