Маніт (Mannit) (269324) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Манітол - 150 мг/мл

Маніт — це готовий р-н для в/в введення, діючою речовиною якого є манітолу гексанітрат у концентрації 150 мг/мл (інструкція МОЗ України). Манітолу гексанітрат є поліолом чи цукровим спиртом. Його осмотичний ефект пов’язаний з тим, що молекула манітолу гексанітрату завелика для простої дифузії (Налетов А.В., 2017), тому підвищує осмотичний тиск плазми крові та фільтрації без подальшої реабсорбції в ниркових канальцях. Окрім виведення рідини з нирок, маніт як препарат осмотичної дії сприяє збільшенню ОЦК (інструкція МОЗ України) за рахунок транслокації води з міжклітинного простору в судинне русло.

Маніт: застосування в неврології та нейрохірургії

Маніт в якості масивної дегідратаційної терапії може застосовуватися при субарахноїдально-паренхіматозних крововиливах внаслідок розриву аневризм артерій головного мозку. При цьому припустимою є доза 90 г/добу манітолу (Цимейко О.А., 2014), що відповідає 600 мл 15% р-ну.
Маніт застосовується в якості допоміжного засобу у пацієнтів із синдромом Арнольда — Кіарі — пролабуванням мигдаликів мозочка у великий потиличний отвір. У разі наявності такої аномалії нейроінфекція (серозний менінгіт) супроводжується лікворною гіпертензією та зміщенням нижньої частини мозочка з транслокацією довгастого мозку чи без неї. Зміщення може бути безсимптомним або супроводжуватися брадикардією та мозочковими симптомами, особливо якщо на фоні лікворної гіпертензії проводиться люмбальна пункція. Для мінімізації ускладнень р-н манітолу вводять у комплексі з іншими препаратами патогенетичної дії (Егорова Т.В., 2012).
Манітол застосовується периопераційно при операціях з видалення пухлин мозочка, особливо при субтемпоральному оперативному доступі (Балязин-Парфенов И.В., 2015). Методика передбачає резекцію кістки, а перед розсіченням твердої мозкової оболонки — проведення люмбальної пункції, введення маніту в дозі 1–1,5 г/кг маси тіла (у перерахунку на манітолу гексанітрат), форсування діурезу петльовими діуретиками до появи чітко візуалізованої пульсації головного мозку (Тухтабеков З.Л., 2011).
З дегідратаційною метою маніт вводиться пацієнтам, що перенесли черепно-мозкову травму середньої тяжкості (забій головного мозку) (Игнатьева О.И., 2006). Застосування у таких пацієнтів маніту при систолічному АТ вище 90 мм рт. ст. має II рівень доказовості та дозволяє виконувати всі необхідні процедури діагностичного та лікувального напрямку при стабільному внутрішньочерепному тиску (Дзяк Л.А., 2015). За явності набряку чи забою головного мозку рекомендовано розраховувати дозу маніту як 0,5–1,0 г/кг/добу манітолу гексанітрату та поєднувати його з петльовими діуретиками (фуросемід) (Маркевич Д.П., 2020).
Перспективним напрямком сучасної медицини вважається контрольоване підвищення проникності ГЕБ під впливом маніту, що вводиться в сонну артерію. Інтракаротидне введення гіпертонічного р-ну призводить до вазодилатації та зморщування ендотеліальних клітин, внаслідок чого збільшуються дифузія та об’ємний потік через ГЕБ. Таке порушення функції ГЕБ триває більше 30 хв, що використовується для проникнення через ГЕБ деяких лікарських засобів, що застосовуються для лікування захворювань головного мозку (наприклад хвороба Паркінсона, ішемічний інсульт, внутрішньочерепні злоякісні новоутворення) (Бойко А.В., 2018). На цьому принципі ґрунтується методика послідовного в/в введення р-ну манітолу та водного р-ну натрієвої солі бензилпеніциліну при лікуванні нейросифілісу (Бархатов М.В., 2010).
У той же час не рекомендовано застосовувати маніт (15% р-н) системно при ішемічному інсульті — за даними дослідників, його застосування може призводити до збільшення зони інфаркту головного мозку, а отже, і до погіршення прогнозу захворювання (Семененко А.И., 2015).

Маніт: застосування в кардіохірургії

Маніт включають до складу перфузійного р-ну при екстракорпоральному (штучному) кровообігу, зокрема при операції коронарного шунтування у пацієнтів з ІХС. Гіпертонічні властивості покращують показники гемодинаміки та киснетранспортувальної функції крові не тільки під час штучного кровообігу, а й у найближчий післяопераційний період, одночасно знижуючи волемічне навантаження на організм (достовірне зниження фракції легеневого шунта) та потребу в інотропних препаратах. Маніт перешкоджає розвитку набряку міокарда та забезпечує збереження кардіоміоцитів (Чижов А.В., 2007). Також маніт (15% р-н) входить до складу кардіоплегічного р-ну при операціях на зупиненому серці (Булгунаева Н.М., 2011).

Маніт: застосування в інтенсивній терапії

Рекомендовано застосовувати маніт у складі комплексної інфузійної терапії тиреотоксичного кризу в терапії набряку головного мозку (Жамуханова Р.У., 2012). Препарат перешкоджає декоменсації ендокринної офтальмопатії та знижує ризик незворотної сліпоти (Лузьянина Г.А., 2014).
Абстинентний синдром алкогольного генезу призводить до наростання набряку головного мозку та клітинної декомпенсації, так що для його лікування застосовуються маніт та глюкокортикостероїдні препарати (Донской В.В., 2014).
Рекомендовано застосовувати маніт поєднано з петльовими діуретиками в терапії набряку головного мозку при менінгококовій інфекції (Гульман Л.А., 2009). Дегідратаційну терапію поєднують зі спинномозковою пункцією з повільною евакуацією ліквору до нормалізації тиску (Учайкин Г.Ф., 2002).
Інфузія маніту (у дозі 0,46 г/кг маси тіла манітолу гексанітрату) застосовується для профілактики реперфузійного синдрому в ішемізованій кінцівці при операціях аутовенозної пластики з приводу атеросклерозу магістральних артерій кінцівки (Немков А.С., 2011). Також маніт застосовується для зменшення набряку при компартмент-синдромі, пов’язаному з переломом трубчастих кісток (Рушай А.К., 2012). Форсування діурезу при рабдоміолізі сприяє вимиванню міоглобіну з ниркових канальців та усуненню їх обструкції (Андриевская Т.Г., 2011).
Осмотична стимуляція діурезу манітом застосовується в комплексі заходів терапії гемотрансфузійних реакцій (Ажханова Т.М., 2012).
При застосуванні маніту в інтенсивній терапії важливо враховувати, що застосування осмотичних та петльових діуретиків знижує діагностичну цінність добового діурезу, що важливо при підрахунку введеної та виведеної рідини (Дац А.В., 2012). У такому випадку при оцінці гіповолемії у пацієнта слід орієнтуватися на ортостатичну гіпотензію (зниження систолічного АТ на 15 мм рт. ст. при вставанні) чи ортостатичну тахікардію (підвищення ЧСС більш ніж на 30 уд./хв) (Дац А.В., 2010).

Маніт: інші сфери застосування

Манітолу гексанітрат входить до складу сольового агару з манітом (Садыхова Ф.Э., 2017), селективного диференціюючого поживного середовища, на яке роблять посів культури стафілококів. Здатність штамів S. aureus ферментувати манітолу гексанітрат є одним з критеріїв ідентифікації патогену (Морозова Г.Г., 2012), у тому числі й здатність до ферментації в анаеробних умовах (Кирдей Е.Г., 1998).
Цікаво, що 0,8% р-р манітолу гексанітрату застосовується в якості розчинника для препарату бусерелін-депо (Королева И.А., 2019).
При проведенні резекції нирки для зменшення крововтрати рекомендоване проведення посегментної холодової перфузії. Однак цю маніпуляцію слід виконувати при заповнених ниркових канальцях для профілактики розвитку гострого канальцевого некрозу. Для цього за 15–20 хв до перекриття кровотоку в/в вводиться маніт та петльовий діуретик у високій дозі (Перлин Д.В., 2010).

Маніт: висновки

Маніт широко застосовується в інтенсивній терапії станів, що потребують посилення діурезу: набряк головного мозку, внутрішньочерепна гіпертензія, судомні стани, асцит, посттрансфузійні ускладнення, отруєння барбітуратами та ін. (інструкція МОЗ України). Окрім того, препарат застосовується в таких сучасних медичних маніпуляціях, як штучний кровообіг та селективне внутрішньоартеріальне введення препаратів у головний мозок.