Сіофор^® (Siofor^®)

Метформіну гідрохлорид...................................... 1000 мг
Допоміжні речовини: гіпромелоза (15000 мПа·с та 5 мПа·с), повідон (К 25), магнію стеарат, поліетиленгліколь 6000, титану діоксид (Е171).

Метформіну гідрохлорид - 1000 мг

фармакодинаміка.
Механізм дії. Метформін — це бігуанід з антигіперглікемічною дією як на базальну, так і на постпрандіальну гіперглікемію. Він не стимулює секрецію інсуліну, і тому не викликає гіпоглікемії.
Метформін знижує базальну гіперінсулінемію, а в комбінації з інсуліном знижує потребу в інсуліні.
Антигіперглікемічну дію метформін чинить за допомогою декількох механізмів.
Метформін зменшує продукування глюкози у печінці.
Метформін полегшує периферичне поглинання та утилізацію глюкози, частково за рахунок посилення дії інсуліну. Метформін змінює обіг глюкози в кишечнику: поглинання з кровообігу збільшується, а всмоктування з їжі зменшується. Серед додаткових механізмів, пов’язаних із кишечником, — збільшення вивільнення глюкагоноподібного пептиду 1 (ГПП-1) та зменшення резорбції жовчних кислот. Метформін змінює мікробіом кишечнику.
Метформін може покращувати ліпідний профіль у осіб з гіперліпідемією.
У клінічних дослідженнях застосування метформіну асоціювалося або зі стабільною масою тіла, або з помірною втратою ваги.
Метформін активує аденозинмонофосфат-протеїнкіназу (AMPK) і збільшує транспортну здатність усіх відомих на сьогодні типів мембранних транспортерів глюкози (GLUT).
Клінічна ефективність та безпека. У ході проспективного рандомізованого дослідження (UKPDS) встановлена тривала користь регулярного контролю рівня глюкози в крові у дорослих пацієнтів із цукровим діабетом II типу.
Аналіз даних, отриманих у пацієнтів з надмірною масою тіла, яким метформіну гідрохлорид був призначений після того, як дієтотерапія для них виявилася неефективною, показав:

• статистично значуще зниження абсолютного ризику розвитку діабетичних ускладнень у пацієнтів, які застосовували метформіну гідрохлорид (29,8 випадка/1000 пацієнто-років) порівняно з окремо взятою дієтотерапією (43,3 випадка/1000  пацієнто-років; р=0,0023), і порівняно з сумарними показниками пацієнтів, які застосовували монотерапію похідними сульфонілсечовини та інсуліном (40,1 випадка/1000 пацієнто-років; р=0,0034);
• статистично значуще зниження абсолютного ризику летальності, пов’язаної з цукровим діабетом: метформіну гідрохлорид — 7,5 випадка/1000 пацієнто-років; тільки дієтотерапія — 12,7 випадка/1000 пацієнто-років (р=0,017);
• статистично значуще зниження абсолютного ризику летальності з усіх причин: у пацієнтів, які застосовували метформіну гідрохлорид (13,5 випадка/1000 пацієнто-років порівняно з окремо взятою дієтотерапією (20,6 випадка/1000 пацієнто-років; р=0,011), і порівняно з сумарними показниками пацієнтів, які застосовували монотерапію похідними сульфонілсечовини та інсуліном (18,9 випадка/1000 пацієнто-років; р=0,021);
• статистично значуще зниження абсолютного ризику розвитку інфаркту міокарда: метформіну гідрохлорид — 11 випадків/1000 пацієнто-років; тільки дієтотерапія — 18 випадків/1000 пацієнто-років (р=0,01).

Перевага метформіну гідрохлориду, що застосовується як препарат другого вибору в комбінації з похідним сульфонілсечовини, з точки зору клінічного результату не підтверджена.
У деяких пацієнтів із цукровим діабетом I типу метформіну гідрохлорид застосовували у комбінації з інсуліном, однак клінічна перевага такої комбінованої терапії офіційно не встановлена.
Діти та підлітки. За даними контрольованих клінічних випробувань, у ході яких препарат протягом 1 року застосовували у невеликої кількості дітей і підлітків віком 10–16 років, ефективність препарату щодо контролю рівня глюкози в крові була приблизно такою ж, як і у дорослих.
Фармакокінетика
Всмоктування. Після перорального застосування метформіну гідрохлориду C_max у плазмі крові досягається через 2,5 год. Абсолютна біодоступність метформіну гідрохлориду у лікарській формі таблетки по 500 та 850 мг у здорових добровольців становить 50–60%. Після перорального застосування неабсорбована фракція, що виводиться з калом, становить 20–30%.
Після перорального застосування всмоктування метформіну гідрохлориду має насичуваний та неповний характер. Припускається, що фармакокінетика його всмоктування нелінійна.
При рекомендованих дозах та схемах застосування метформіну гідрохлориду рівноважна концентрація в плазмі крові досягається протягом 24–48 год та зазвичай не перевищує 1 мкг/мл. У проведених дослідженнях C_max (середнє значення) у плазмі крові не перевищувало 4 мкг/мл навіть при застосуванні в максимальних дозах. Їжа знижує ступінь та дещо — швидкість всмоктування метформіну. Після перорального застосування таблетки метформіну гідрохлориду 850 мг C_max у плазмі крові знижувалася на 40%, AUC зменшувалася на 25%, а час досягнення C_max у плазмі крові збільшувався на 35 хв. Клінічне значення подібних ефектів не встановлено.
Розподіл. Зв’язування метформіну з білками плазми крові незначне.
Метформіну гідрохлорид проникає в еритроцити. C_max препарату в крові нижча, ніж його C_max у плазмі крові, проте досягається приблизно за той самий час.
Імовірно, еритроцити становлять другу фазу розподілу.
Середній об’єм розподілу (V_d) варіює від 63 до 276 л.
Біотрасформація. Метформін виводиться в незміненому стані із сечею. Його метаболіти в організмі людини не виявлені.
Виведення. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв, що свідчить про його виведення за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального застосування T_½ становить близько 6,5 год.
При порушенні функції нирок нирковий кліренс скорочується пропорційно до кліренсу креатиніну, що збільшує його T_½ та, відповідно, призводить до підвищення рівня метформіну в плазмі крові.
Діти та підлітки. Випробування з разовими дозами: у дітей та підлітків, у яких одноразово застосовували метформіну гідрохлорид у дозі 500 мг, фармакокінетичні параметри були схожі на такі у здорових дорослих.
Випробування з багаторазовим застосуванням: дані обмежені тільки одним випробуванням. Після застосування метформіну гідрохлориду у дітей і підлітків повторно у дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів відмічали зниження C_max у плазмі крові та загального впливу AUC_0-t приблизно на 33 і 40% відповідно порівняно з дорослими хворими на цукровий діабет, які застосовували препарат повторно в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 14 днів. Оскільки доза препарату підбирається індивідуально на підставі вмісту глюкози в крові, клінічна значущість наведених даних обмежена.

Сіофор^® 500, Сіофор^® 850
Лікування цукрового діабету ІІ типу у дорослих та дітей віком від 10 років, особливо при наявності надлишкової маси тіла, при неефективності дієтотерапії та фізичного навантаження.
Для дітей віком від 10 років Сіофор^® 500 мг та Сіофор^® 850 мг можна застосовувати у якості монотерапії або у комбінації з інсуліном.
Сіофор^® 1000
Цукровий діабет II типу при неефективності дієтотерапії та режиму фізичних навантажень, особливо у пацієнтів з надмірною масою тіла;

• як монотерапія чи комбінована терапія поєднано з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або поєднано з інсуліном для лікування дорослих;
• як монотерапія або комбінована терапія з інсуліном для лікування дітей віком від 10 років та підлітків.

Для зменшення розвитку ускладнень у дорослих пацієнтів із цукровим діабетом II типу і надмірною масою тіла як препарат першої лінії після неефективної дієтотерапії.

дорослі з нормальною функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) ≥90 мл/хв).
Монотерапія та комбінація з іншими пероральними протидіабетичними засобами. Початкова доза становить 1 таблетку, вкриту плівковою оболонкою, 500 мг або 850 мг метформіну гідрохлориду 2–3 рази на добу, яку слід приймати під час або після їди. Через 10–15 діб дозу слід відкоригувати залежно від показників рівня глюкози в крові. Поступове підвищення дози позитивно впливає на переносимість препарату травним трактом. Пацієнтам, які застосовують високі дози метформіну гідрохлориду (2 або 3 г на добу), можливо замінити застосування 2 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 500 мг метформіну гідрохлориду, на 1 таблетку, вкриту плівковою оболонкою, Сіофор^® 1000.
Максимальна рекомендована доза метформіну гідрохлориду становить 3 г і розподілена на три прийоми. При переведенні з іншого перорального протидіабетичного засобу на метформіну гідрохлорид слід відмінити попередній засіб, а потім розпочати терапію у вищезазначених дозах.
Комбінація з інсуліном. Для досягнення кращого контролю рівня глюкози в крові метформін та інсулін можна застосовувати у комбінованій терапії. Зазвичай початкова доза становить 500 або 850 мг метформіну гідрохлориду 2–3 рази на добу, у той час як дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози в крові.
Пацієнти літнього віку. У зв’язку з можливим порушенням функції нирок у пацієнтів літнього віку дозу препарату визначають на основі ниркових проб. Необхідний регулярний контроль функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти віком від 10 років
Монотерапія чи комбінована терапія з інсуліном. Лікарський засіб Сіофор^® можна застосовувати дітям від 10 років. Звичайна початкова добова доза становить 500 або 850 мг метформіну гідрохлориду 1 раз на добу під час або після їди. Через 10–15 діб дозу слід відкоригувати на основі даних про вміст глюкози в крові. Поступове підвищення дози покращує переносимість препарату з боку травного тракту. Максимальна добова доза метформіну гідрохлориду становить 2 г/добу, розподілена на 2–3 прийоми.
Ниркова недостатність. Слід визначити ШКФ перед початком лікування препаратами, що містять метформін, а також не рідше одного разу на рік після початку лікування. У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого ускладнення ниркової недостатності, а також в осіб літнього віку функцію нирок слід перевіряти частіше, а саме кожні 3–6 міс.

Інструкція щодо застосування. Сіофор^® 1000, таблетку, вкриту плівковою оболонкою, можна розподілити навпіл двома руками або поклавши її на плоску поверхню широким клиновидним заглибленням вниз та натиснути великим пальцем.
Діти. Метформіну гідрохлорид можна застосовувати для лікування дітей віком від 10 років.

підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої допоміжної речовини.
Будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (лактоацидоз, діабетичний кетоацидоз), діабетична прекома.
Ниркова недостатність тяжкого ступеня (ШКФ <30 мл/хв).
Гострі стани, що здатні негативно вплинути на функцію нирок, наприклад дегідратація, тяжке інфекційне захворювання, шок.
Захворювання, здатні спричинити гіпоксію тканин (особливо гострі захворювання або загострення хронічної хвороби): декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок.
Печінкова недостатність, гостра алкогольна інтоксикація, алкоголізм.

при аналізі небажаних ефектів за основу взято такі значення частоти виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1 000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/1 000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (доступна інформація не дозволяє оцінити частоту).
З боку обміну речовин.
Часто: Зниження рівня/дефіцит вітаміну B₁₂ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дуже рідко: лактоацидоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нервової системи.
Часто: порушення смаку.
З боку травного тракту.
Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, втрата апетиту. Ці явища виникають на початку лікування та у більшості випадків минають самовільно. З метою їх профілактики дозу метформіну слід розподіляти на 2–3 прийоми і застосовувати під час або після їди. Повільне збільшення дози покращує переносимість препарату з боку травного тракту.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Дуже рідко: порушення показників функції печінки або гепатити, що мають оборотний характер після припинення застосування метформіну гідрохлориду.
З боку шкіри та підшкірно-жирової тканини.
Дуже рідко: шкірні реакції, наприклад, почервоніння, свербіж, кропив’янка.
Діти та підлітки
Згідно з опублікованими даними, досвідом післяреєстраційного застосування і результатами контрольованих клінічних досліджень, у ході яких препарат протягом 1 року застосовували обмеженій кількості дітей і підлітків у віці 10–16 років, побічні дії у цієї групи за характером і ступенем тяжкості були подібні до тих, що спостерігалися у дорослих.

лактоацидоз — рідкісне, але серйозне порушення обміну речовин, що найчастіше виникає на тлі гострого погіршення функції нирок, кардіопульмонарної патології або сепсису. Накопичення метформіну виникає на тлі гострого порушення функції нирок і підвищує ризик виникнення лактоацидозу.
У разі зневоднення (сильна діарея чи блювання, лихоманка або обмежене вживання рідини) лікування метформіном слід тимчасово припинити і рекомендується звернутися до лікаря.
Лікування пацієнтів, які застосовують метформін, препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (наприклад антигіпертензивні препарати, діуретики або НПЗП), слід розпочинати з обережністю. Іншими факторами ризику виникнення лактоацидозу є зловживання алкоголем, печінкова недостатність, недостатній контроль цукрового діабету, кетоз, тривале голодування та будь-які стани, пов’язані з гіпоксією, а також поєднане застосування препаратів, що можуть спричинити лактоацидоз (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Діагноз. Пацієнти та/або особи, які здійснюють нагляд за пацієнтами, повинні бути поінформовані про ризик виникнення лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у шлунку, м’язовими спазмами, астенією та гіпотермією, що переходить у кому. У разі виникнення підозрюваних симптомів пацієнту необхідно припинити застосування метформіну та негайно звернутися за медичною допомогою. Підставою для підтвердження діагнозу є такі зміни лабораторних показників, як зниження рН крові (<7,35), підвищення вмісту лактату в плазмі крові (>5 ммоль/л), збільшення аніонного інтервалу і співвідношення лактат/піруват.
Лікарі повинні попередити пацієнтів про ризик розвитку і симптоми лактоацидозу.
Функція нирок. Оскільки метформін виділяється нирками, слід визначити ШКФ перед початком лікування, а також проводити регулярний контроль цього показника після початку лікування (див. ЗАСТОСУВАННЯ):

• не рідше 1 разу на рік пацієнтам із нормальною функцією нирок;
• не рідше 2–4 разів на рік пацієнтам із кліренсом креатиніну на нижній межі норми, а також пацієнтам літнього віку.

Метформін протипоказаний пацієнтам із ШКФ <30 мл/хв, лікування препаратом слід тимчасово припинити в разі наявності станів, що можуть чинити вплив на функцію нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Порушення функції нирок у пацієнтів літнього віку розвивається часто з безсимптомним перебігом. Слід бути особливо обережним у випадках, коли виникає ризик порушення функції нирок, наприклад при застосуванні антигіпертензивних або сечогінних засобів та на початку застосування НПЗП. У таких випадках також рекомендується перевіряти функцію нирок перед початком лікування метформіном.
Серцева функція. Пацієнти із серцевою недостатністю мають вищий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати при регулярному моніторингу серцевої та ниркової функції. Метформін протипоказаний пацієнтам із гострою та нестабільною серцевою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Введення йодовмісних контрастних речовин. В/в застосування рентгеноконтрастних засобів може призвести до нефропатії, спричиненої контрастною речовиною, у результаті чого в організмі накопичується метформін і підвищується ризик розвитку лактоацидозу. Застосування метформіну необхідно припинити на час процедури або до її проведення і відновити не раніше ніж через 48 год після завершення процедури за умови, що був проведений контроль функції нирок, у результаті якого встановлено, що функція нирок стабільна (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хірургічні втручання. Застосування метформіну гідрохлориду слід припинити на період проведення операції під наркозом чи зі спінальною або епідуральною анестезією. Продовжити терапію слід не раніше ніж через 48 год після хірургічного втручання і за умови, що був проведений контроль функції нирок, у результаті якого встановлено, що функція нирок стабільна.
Інші запобіжні заходи. Усім пацієнтам слід дотримуватися дієтичного харчування з рівномірним розподілом вуглеводів протягом доби. Пацієнтам із надмірною масою тіла необхідно дотримуватися низькокалорійної дієти. Стандартні для хворих на цукровий діабет лабораторні дослідження слід проводити регулярно. Монотерапія метформіном гідрохлоридом не спричиняє гіпоглікемії, однак рекомендується дотримуватися обережності при комбінованому застосуванні препарату з інсуліном та іншими протидіабетичними препаратами для прийому внутрішньо (наприклад препаратами сульфонілсечовини або меглітидину).
Метформін може знижувати рівень вітаміну В₁₂ у сироватці крові. Ризик низького рівня вітаміну В₁₂ зростає з підвищенням дози метформіну, тривалості лікування та/або у пацієнтів із факторами ризику, які, як відомо, спричиняють дефіцит вітаміну В₁₂. У разі підозри на дефіцит вітаміну В₁₂ (наприклад, анемія або нейропатія) слід контролювати рівень вітаміну В₁₂ у сироватці крові. Пацієнтам із факторами ризику дефіциту вітаміну В₁₂ може бути необхідний періодичний моніторинг вітаміну В₁₂. Терапію метформіном слід продовжувати до тих пір, поки він переноситься і немає протипоказань, а відповідне корекційне лікування дефіциту вітаміну В₁₂ слід проводити відповідно до поточних клінічних рекомендацій.
Педіатрична популяція. Перед застосуванням метформіну гідрохлориду слід підтвердити діагноз цукрового діабету II типу. Метформіну гідрохлорид не замінює дієти та щоденних фізичних вправ, які необхідно виконувати відповідно до рекомендацій. Під час однорічних контрольованих клінічних досліджень впливу метформіну на ріст та розвиток, а також на статеве дозрівання не виявлено, але дані за цими показниками при тривалішому застосуванні відсутні, тому рекомендується їх ретельний контроль у дітей, які отримують метформіну гідрохлорид, особливо в пубертатний період.
У контрольовані клінічні дослідження за участю дітей включено лише 15 дітей віком 10–12 років. Незважаючи на те що застосування метформіну гідрохлориду у цих дітей не відрізнялося за ефективністю та безпекою від застосування в осіб старшого віку, призначати метформіну гідрохлорид дітям віком 10–12 років слід з особливою обережністю.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Вагітність. Неконтрольований цукровий діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) підвищує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Є обмежені дані застосування метформіну у вагітних, що не вказують на підвищений ризик вроджених аномалій. Дослідження на тваринах не виявили негативного впливу на вагітність, ембріональний розвиток, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування вагітності, а також у разі настання вагітності слід відмінити терапію метформіном, повідомити лікаря та призначити інсулінотерапію для підтримання рівня глюкози в крові якомога ближче до нормального, наскільки це можливо, щоб знизити ризик вад розвитку плода.
Період годування грудьми. Метформін проникає в грудне молоко. У новонароджених/малюків, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких застосовують препарат, жодних ефектів метформіну не виявлено.
Однак оскільки даних щодо застосування препарату в подібних випадках недостатньо, жінкам, які застосовують метформін, не рекомендується годувати грудьми. Рішення про доцільність відмови від грудного вигодовування слід приймати, беручи до уваги як корисність грудного вигодовування, так і потенційний ризик небажаної дії препарату на дитину.
Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні в дозах 600 мг/кг/добу, що майже в 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Монотерапія метформіну гідрохлоридом не спричиняє гіпоглікемії, тому не впливає на здатність керувати транспортними засобами чи роботу з іншими механізмами. Але пацієнт має бути поінформований про те, що стани гіпоглікемії можуть виникати при комбінованому застосуванні метформіну гідрохлориду з іншими протидіабетичними засобами (інсулін, препарати сульфонілсечовини, меглітидин).

одночасне застосування не рекомендується
Етанол. У разі гострої алкогольної інтоксикації підвищується ризик лактоацидозу, особливо при голодуванні, недостатньому харчуванні або печінковій недостатності.
Вживання алкоголю та застосування етанолвмісних лікарських засобів слід уникати.
Йодовмісні контрастні речовини. Застосування метформіну необхідно припинити на час процедури або до її проведення і відновити не раніше ніж через 48 год після завершення процедури за умови, що був проведений контроль функції нирок, у результаті якого встановлено, що функція нирок стабільна (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
В/в застосування йодовмісних рентгеноконтрастних речовин може спричинити ниркову недостатність і внаслідок цього — акумуляцію метформіну та підвищення ризику розвитку лактоацидозу.
Одночасне застосування, що потребує особливої перестороги
Деякі лікарські засоби можуть зумовлювати негативний вплив на функцію нирок, що може підвищити ризик виникнення лактоацидозу, наприклад, НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо петльові діуретики. На початку, а також у процесі лікування такими препаратами у комбінації з метформіном необхідний ретельний моніторинг функції нирок.
Лікарські засоби, здатні спричинити гіперглікемію (наприклад глюкокортикоїди (системне та місцеве застосування) та симпатоміметики. Може виникнути необхідність у частішому контролі рівня глюкози в крові, особливо на початку лікування. За необхідності дозу протидіабетичного засобу слід відкоригувати на період застосування та після відміни цих препаратів.
Транспортери органічних катіонів (OCT). Метформін є субстратом обох транспортерів OCT1 і OCT2.
Одночасне застосування метформіну з:
— інгібіторами OCT1 (такими як верапаміл) може знизити ефективність метформіну;
— індукторами OCT1 (такими як рифампіцин) може підвищити шлунково-кишкове всмоктування та ефективність метформіну;
— інгібіторами OCT2 (такими як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) може знизити ниркове виведення метформіну з наступним підвищенням концентрації метформіну в плазмі крові;
— інгібіторами обох OCT1 і OCT2 (такими як кризотиніб, олапариб) може вплинути на ефективність та ниркове виведення метформіну.
Тому рекомендується дотримуватися особливої обережності при одночасному застосуванні цих препаратів з метформіном, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки концентрація метформіну в плазмі крові може підвищитися. Слід розглянути необхідність корекції дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори OCT можуть вплинути на ефективність метформіну.

при застосуванні метформіну гідрохлориду в дозах до 85 г гіпоглікемії не виявлено, але розвивався лактоацидоз, який також може бути спричинений передозуванням метформіну гідрохлориду або супутніми факторами ризику. Пацієнти з ознаками лактацидозу потребують негайної медичної допомоги у стаціонарних умовах. Найдієвішим засобом для виведення лактату та метформіну є гемодіаліз.

спеціальні умови зберігання не потрібні. Зберігати у недоступному для дітей місці.