Метилпреднізолон-ФС (Methylprednisolone-PS) (267832) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Метилпреднізолон - 4 мг

Метилпреднізолон — це потужний протизапальний стероїд. Він має більш виражену протизапальну активність і меншу схильність до затримки натрію та води, ніж преднізолон. Відносна активність метилпреднізолону та гідрокортизону становить щонайменше 4:1.
Фармакодинаміка. Метилпреднізолон належить до групи синтетичних глюкокортикостероїдів.
Глюкокортикоїди проникають через клітинні мембрани й утворюють комплекси зі специфічними цитоплазматичними рецепторами, які проникають у клітинне ядро, зв’язуються з ДНК (хроматином), стимулюють транскрипцію мРНК і подальший синтез різних ферментів, чим і пояснюється ефект при системному застосуванні глюкокортикоїдів.
Глюкокортикоїди не тільки проявляють істотний вплив на запальний процес та імунну відповідь, а також впливають на вуглеводний, білковий та жировий обмін, серцево-судинну систему, скелетні м’язи і ЦНС.
Вплив на запальний процес та імунну відповідь. Більшість показань для застосування глюкокортикоїдів обумовлені їх протизапальними, імуносупресивними і протиалергічними властивостями. Завдяки цим властивостям досягаються такі терапевтичні ефекти:
— зменшення кількості імуноактивних клітин поблизу осередку запалення;
— зменшення вазодилатації;
— стабілізація лізосомальних мембран;
— інгібування фагоцитозу;
— зменшення продукування простагландинів та споріднених сполук.
Доза 4,4 мг метилпреднізолону ацетату (доза 4 мг метилпреднізолону) чинить таку ж глюкокортикостероїдну (протизапальну) дію, що й 20 мг гідрокортизону.
Метилпреднізолон чинить лише мінімальну мінералокортикоїдну дію (200 мг метилпреднізолону еквівалентні 1 мг дезоксикортикостерону).
Вплив на вуглеводний і білковий обмін.
Глюкокортикоїди спричинюють катаболічну дію відносно білків.
Амінокислоти, що вивільняються, перетворюються у процесі глюконеогенезу в печінці у глюкозу і глікоген.
Всмоктування глюкози в периферичних тканинах знижується, що може призвести до гіперглікемії та глюкозурії, особливо у хворих, схильних до цукрового діабету.
Вплив на жировий обмін. Глюкокортикоїди чинять ліполітичну дію, що в першу чергу проявляється на тканинах кінцівок. Глюкокортикоїди також виявляють ліпогенетичну дію, що найбільш виражена у ділянці грудної клітки, шиї та голови, що призводить до перерозподілу жирових відкладень.
Максимальна фармакологічна активність кортикостероїдів виявляється тоді, коли пікові концентрації у плазмі крові вже пройдені, тому вважається, що переважна більшість терапевтичних ефектів препаратів зумовлена в першу чергу модифікацією активності ферментів, а не прямою дією препарату.
Фармакокінетика. Фармакокінетика метилпреднізолону є лінійною, незалежно від способу застосування.
Всмоктування. Абсолютна біодоступність метилпреднізолону у здорових людей після перорального застосування в цілому висока (82–89%).
Після прийому внутрішньо метилпреднізолон швидко всмоктується і C_max метилпреднізолону в плазмі крові досягається приблизно протягом 1,5–2,3 год (залежно від дози) після перорального прийому цього лікарського засобу здоровими людьми.
Розподіл. Метилпреднізолон широко розподіляється в тканинах, проникає через ГЕБ і виділяється в грудне молоко.
Зв’язування метилпреднізолону з білками плазми крові у людей становить близько 77%.
Уявний об’єм розподілу метилпреднізолону становить близько 1,4 л/кг.
Метаболізм. Метилпреднізолон метаболізується переважно в печінці до неактивних метаболітів.
Основні метаболіти — 20-α-гідроксиметилпреднізолон та 20-β-гідроксиметилпреднізолон.
Його метаболізм у печінці відбувається переважно за участю ізоферменту CYP 3A4 (для переліку лікарських взаємодій, які базуються на метаболізмі, опосередкованому ізоферментами CYP 3A див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Метилпреднізолон, подібно до багатьох субстратів CYP 3A4, може також бути субстратом для транспортного білка Р-глікопротеїну родини АТФ-зв’язувальних касет (ABC), що впливає на його розподіл в тканинах і взаємодію з іншими лікарськими засобами.
Виведення. Середній Т_½ загальної кількості метилпреднізолону становить 1,8–5,2 год. Загальний кліренс становить близько 5–6 мл/хв/кг.
Пацієнтам із нирковою недостатністю корекції дози не потрібно.
Метилпреднізолон виводиться шляхом гемодіалізу.

ендокринні захворювання. Первинна та вторинна недостатність коркового шару надниркової залози (при цьому препаратами першого ряду є гідрокортизон або кортизон; у разі необхідності синтетичні аналоги можна застосовувати у поєднанні з мінералокортикоїдами; одночасне застосування мінералокортикоїдів особливо важливе для лікування дітей раннього віку); вроджена гіперплазія надниркової залози; негнійний тиреоїдит; гіперкальціємія при злоякісних пухлинах.
Неендокринні захворювання
Ревматичні захворювання. Як додаткова терапія для короткочасного застосування (для виведення хворого із гострого стану або при загостренні процесу) при таких захворюваннях:
— псоріатичний артрит;
— ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може бути необхідна підтримувальна терапія низькими дозами);
— анкілозуючий спондиліт;
— гострий і підгострий бурсит;
— гострий неспецифічний тендосиновіт;
— гострий подагричний артрит;
— посттравматичний остеоартрит;
— синовіт при остеоартриті;
— епікондиліт.
Колагенози. У період загострення або в окремих випадках як підтримувальна терапія при таких захворюваннях:
— системний червоний вовчак;
— гострий ревмокардит;
— системний дерматоміозит (поліміозит);
— ревматична поліміалгія при гігантоклітинному артеріїті.
Захворювання шкіри:
— пухирчатка;
— бульозний герпетиформний дерматит;
— тяжка мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона);
— фунгоїдний мікоз;
— тяжкі форми псоріазу;
— ексфоліативний дерматит;
— тяжкий себорейний дерматит.
Алергічні стани. Для лікування нижчезазначених тяжких та інвалідизуючих алергічних станів у разі неефективності стандартного лікування:
— бронхіальна астма;
— контактний дерматит;
— дерматит атопічний;
— реакції гіперчутливості до лікарських засобів;
— сироваткова хвороба;
— сезонний або цілорічний алергічний риніт.
Захворювання очей. Тяжкі гострі, хронічні алергічні й запальні процеси з ураженням очей та придаткового апарату, такі як:
— алергічні крайові виразки рогівки;
— ураження очей, спричинене Herpes zoster;
— запалення переднього відділу ока;
— дифузний задній увеїт та хоріоїдит;
— симпатична офтальмія;
— алергічний кон’юнктивіт;
— кератит;
— хоріоретиніт;
— ірит та іридоцикліт;
— неврит зорового нерва.
Захворювання органів дихання:
— симптоматичний саркоїдоз;
— синдром Лефлера, який не піддається терапії іншими методами;
— бериліоз;
— фульмінантний або дисемінований легеневий туберкульоз (застосовувати у комбінації з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією);
— аспіраційний пневмоніт.
Гематологічні захворювання:
— ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура у дорослих;
— вторинна тромбоцитопенія у дорослих;
— набута (аутоімунна) гемолітична анемія;
— еритробластопенія (еритроцитарна анемія);
— вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія.
Онкологічні захворювання. Як паліативна терапія при таких захворюваннях:
— лейкози та лімфоми у дорослих;
— гострий лейкоз у дітей.
Набряковий синдром. Для індукції діурезу або лікування протеїнурії при нефротичному синдромі без уремії, ідіопатичного типу або спричиненої системним червоним вовчаком.
Захворювання травного тракту. Для виведення хворого з критичного стану при таких захворюваннях:
— виразковий коліт;
— хвороба Крона.
Захворювання нервової системи:
— розсіяний склероз у фазі загострення;
— набряк головного мозку, спричинений пухлиною.
Захворювання інших органів та систем:
— туберкульозний менінгіт із субарахноїдальним блоком або при загрозі розвитку блоку, у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією;
— трихінельоз із ураженням нервової системи або міокарда.
Трансплантація органів.

хрестоподібна насічка на таблетках не є функціональною та не призначена для поділу таблетки.
Початкова доза препарату для дорослих може варіювати залежно від показання.
При менш тяжких захворюваннях зазвичай бувають достатніми і низькі дози, хоча окремим пацієнтам можуть знадобитися і вищі стартові дози.
Високі дози можна застосовувати при таких захворюваннях і станах, як розсіяний склероз (200 мг/добу), набряк головного мозку (200–1000 мг на добу), трансплантація органів (до 7 мг/кг маси тіла на добу). У лікуванні розсіяного склерозу у фазі загострення пероральне застосування метилпреднізолону по 500 мг/добу протягом 5 днів або по 1000 мг/добу протягом 3 днів є ефективним. Якщо через належний період не буде досягнуто задовільного клінічного ефекту, терапію таблетками метилпреднізолону слід відмінити та призначити пацієнту альтернативне лікування. Якщо після тривалої терапії препарат необхідно відмінити, то рекомендується проводити це поступово, а не раптово. Якщо внаслідок терапії досягнутий задовільний ефект, слід підібрати хворому індивідуальну підтримувальну дозу шляхом поступового зниження початкової дози через певні проміжки часу, поки не буде визначена найнижча доза, що дозволить підтримувати досягнутий клінічний ефект.
Слід пам’ятати, що необхідний постійний контроль дозування препарату. До ситуацій, при яких може виникнути потреба в корекції дози препарату, належать зміни клінічного стану, зумовлені настанням ремісії або загостренням захворювання; індивідуальна відповідь хворого на препарат; вплив на пацієнта стресових ситуацій, що прямо не пов’язані з основним захворюванням, на яке спрямована терапія. В останньому випадку може виникнути необхідність у підвищенні дози метилпреднізолону на певний період, що залежить від стану пацієнта. Слід підкреслити, що потрібна доза може варіювати і її слід підбирати індивідуально залежно від характеру захворювання та реакції пацієнта на терапію.
Альтернуюча терапія. Альтернуюча терапія — це такий режим дозування кортикостероїдів, при якому подвоєну добову дозу кортикостероїду слід призначати через день, уранці. Метою такого виду терапії є досягнення у пацієнта, який потребує тривалої терапії, максимальних переваг застосування кортикостероїдів при зведенні до мінімуму деяких небажаних ефектів, таких як пригнічення гіпофізарно-наднирникової системи, кушингоїдний стан, синдром відміни кортикостероїдів і пригнічення росту у дітей.
Діти. Препарат можна застосовувати у педіатричній практиці.
Слід ретельно спостерігати за особливостями розвитку і росту немовлят та дітей при застосуванні тривалої терапії кортикостероїдами.
У дітей при тривалому застосуванні препарату щоденно по декілька разів на добу можливе уповільнення росту.
Тому такий режим дозування слід використовувати тільки за найбільш нагальними показаннями.
Застосування альтернуючої терапії, як правило, дає змогу уникнути цього побічного ефекту або звести його до мінімуму (див. ЗАСТОСУВАННЯ Альтернуюча терапія).
Немовлята і діти, які отримують довготривалу терапію кортикостероїдами, мають особливий ризик підвищення внутрішньочерепного тиску.
Високі дози кортикостероїдів можуть спричинити панкреатит у дітей.

— підвищена чутливість до метилпреднізолону або інших компонентів препарату;
— системні інфекції у тих випадках, коли специфічна протимікробна терапія не призначена;
— системні грибкові інфекції;
Введення живих або живих атенуйованих вакцин протипоказане пацієнтам, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів.

нижче зазначені побічні реакції, пов’язані з лікуванням, вказані за класом систем органів, MedDRA та частотою. У кожній групі частоти побічні реакції зазначені у порядку зниження тяжкості. Частота побічних реакцій відображена як часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000); невідомо (частоту неможливо встановити за наявними даними).
Інфекції та паразитарні інвазії: часто — інфекції (включаючи підвищення сприйнятливості до інфекцій та їх тяжкості з маскуванням симптомів та ознак); невідомо — перитоніт⁺, активізація латентних інфекцій, рецидив латентного туберкульозу, опортуністичні інфекції.
Новоутворення доброякісні, злоякісні та не встановлені (включаючи цисти та поліпи): невідомо — саркома Капоші.
З боку системи крові та лімфатичної системи: невідомо — лейкоцитоз.
З боку імунної системи: невідомо — гіперчутливість до лікарського засобу (включаючи анафілактичні та анафілактоїдні реакції).
З боку ендокринної системи: часто — кушингоїдний синдром, невідомо — гіпопітуїтаризм.
Метаболічні та аліментарні розлади: часто — затримка натрію, затримка рідини в організмі; невідомо — гіпокаліємічний алкалоз, метаболічний ацидоз, дисліпідемія, порушення толерантності до глюкози, підвищення потреби в інсуліні та пероральних цукрознижувальних препаратів у хворих на цукровий діабет, ліпоматоз, підвищення апетиту (що може призвести до збільшення маси тіла), епідуральний ліпоматоз.
Психічні розлади: часто — афективний розлад (у тому числі депресивний настрій та ейфоричний настрій); невідомо — психози (включаючи манію, марення, галюцинації, загострення шизофренії), психотична поведінка, афективні розлади (включаючи афективну лабільність, психологічна залежність, схильність до суїциду), психічний розлад, зміни особистості, перепади настрою, сплутаність свідомості, патологічна поведінка, тривожність, безсоння, дратівливість.
З боку нервової системи: невідомо — судоми, підвищення внутрішньочерепного тиску (з набряком диска зорового нерва (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія)), когнітивна дисфункція (включаючи амнезію), запаморочення, головний біль.
З боку органа зору: часто — катаракта, невідомо — глаукома, екзофтальм, стоншення рогівки та склери, хоріоретинопатія.
З боку органа слуху та рівноваги: невідомо — вертиго.
З боку серця: невідомо — застійна серцева недостатність (у пацієнтів зі схильністю до цього), розрив міокарда в ділянці перенесеного інфаркту міокарда.
Розлади з боку судин: часто — АГ; невідомо — артеріальна гіпотензія, артеріальна емболія, тромботичні явища.
Розлади з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: невідомо — легенева емболія, гикавка.
З боку травного тракту: часто — пептичні виразки (з можливою перфорацією та кровотечею), невідомо — перфорація кишечнику, шлункова кровотеча, панкреатит, виразковий езофагіт, здуття живота, езофагіт, біль у животі, діарея, диспепсія, нудота.
З боку гепатобіліарної системи: невідомо — підвищення рівнів печінкових ферментів (наприклад АлАТ, АсАТ).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — атрофія шкіри, акне; невідомо — еритема, ангіоневротичний набряк, свербіж, кропив’янка, екхімоз, петехії, висипання, гірсутизм, гіпергідроз, телеангіектазії, уповільнення регенерації, стриї шкіри.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: часто — м’язова слабкість, затримка росту; невідомо — патологічні переломи, остеонекроз, атрофія м’язів, нейропатична артропатія, міопатія, остеопороз, артралгія, міалгія.
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо — нерегулярні менструації.
Загальні розлади та реакції у місці введення: часто — порушення загоєння ран; невідомо — периферичний набряк, підвищена втомлюваність, загальне нездужання, симптоми синдрому відміни стероїдів (занадто раптове зниження дози кортикостероїдів після тривалого застосування може призвести до гострої недостатності кори надниркової залози, гіпотензії та летального наслідку) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дослідження: часто – гіпокаліємія, невідомо — підвищення внутрішньоочного тиску, зниження толерантності до вуглеводів, підвищення рівня кальцію у сечі, підвищення рівня ЛФ в крові, підвищення рівня сечовини в крові, пригнічення реакцій при проведенні шкірних тестів*.
Травми, отруєння і ускладнення процедур: невідомо — розрив сухожилля (особливо ахіллового сухожилля), компресійний перелом хребта.
Частота виникнення передбачуваних побічних реакцій, що асоціювалися із застосуванням кортикостероїдів, включаючи гіпоталамо-пітуїтарно-адреналову супресію, корелює з відносною активністю лікарського засобу, дозуванням, часом прийому та тривалістю терапії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
⁺Перитоніт може бути первинною головною ознакою або симптомом розладів ШКТ, таких як перфорація, обструкція або панкреатит (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
*Назва терміну не належить до класифікації MedDRA.

імуносупресивні ефекти/підвищена сприйнятливість до інфекцій. Кортикостероїди можуть підвищувати сприйнятливість до інфекцій; вони можуть маскувати деякі симптоми інфекцій; крім того, на фоні кортикостероїдної терапії можуть розвиватися нові інфекції.
При застосуванні кортикостероїдів може знижуватися резистентність до інфекцій та відмічатися нездатність організму локалізувати інфекцію.
Інфекції, викликані будь-яким збудником, у тому числі бактеріями, грибами, вірусами, найпростішими або гельмінтами з будь-якою локалізацією в організмі, які можуть розвиватися на тлі застосування кортикостероїдів у якості монотерапії чи в поєднанні з іншими імуносупресивними засобами, що впливають на стан клітинного і гуморального імунітету та функцію нейтрофілів.
Інфекції можуть бути легкими, але можуть бути і тяжкими, а в деяких випадках — летальними.
При підвищенні дози кортикостероїдів частота розвитку інфекційних ускладнень підвищується.
Пацієнти, які приймають лікарські засоби, що пригнічують імунну систему, більш сприйнятливі до інфекцій, ніж здорові.
Вітряна віспа і кір, наприклад, можуть мати більш серйозні або навіть летальні наслідки у неімунізованих дітей або дорослих, які приймають кортикостероїди.
Застосування живих або живих ослаблених вакцин пацієнтам, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах, протипоказане.
Пацієнтам, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах, можна проводити вакцинацію, застосовуючи вбиті чи інактивовані вакцини, однак їх відповідь на такі вакцини може бути знижена. Зазначені процедури імунізації можна проводити пацієнтам, які отримують кортикостероїди не в імуносупресивних дозах.
Застосування кортикостероїдів при активному туберкульозі слід призначати лише у випадках фульмінантного або дисемінованого туберкульозу, коли кортикостероїди необхідно застосовувати у поєднанні з відповідною протитуберкульозною терапією.
Якщо кортикостероїди показані хворим із латентним туберкульозом або в період віражу туберкулінових проб, лікування слід проводити під суворим наглядом лікаря, оскільки можлива реактивація процесу. Під час тривалої кортикостероїдної терапії таким хворим необхідно отримувати хіміопрофілактичні препарати.
Повідомлялося про випадки саркоми Капоші у пацієнтів, які отримували терапію кортикостероїдами.
У таких випадках припинення терапії кортикостероїдами може призвести до клінічної ремісії.
Не існує єдиної думки щодо ролі кортикостероїдів у терапії пацієнтів із септичним шоком.
У дослідженнях, що проводилися раніше, повідомлялося як про позитивні, так і про негативні наслідки застосування кортикостероїдів у цій клінічній ситуації.
Результати досліджень, що проводилися пізніше, свідчили, що кортикостероїди в якості додаткової терапії сприятливо впливали на пацієнтів зі встановленим септичним шоком, в яких відзначалася недостатність надниркової залози.
Однак рутинне застосування цих препаратів у пацієнтів із септичним шоком не рекомендується. За результатами систематичного огляду даних після коротких курсів високих доз кортикостероїдів у таких пацієнтів було зроблено висновок про відсутність доказових даних на користь такого показання до застосування цих препаратів.
Однак за даними метааналізу та одного огляду було продемонстровано, що більш тривалі (5–11 днів) курси лікування кортикостероїдами у низьких дозах можуть зумовлювати зниження летальності, особливо у пацієнтів із септичним шоком, залежним від вазопресорної терапії.
Вплив на імунну систему. Можуть виникати алергічні реакції (наприклад ангіоневротичний набряк).
Оскільки у рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували терапію кортикостероїдами, реєструвалися шкірні реакції та анафілактичні/анафілактоїдні реакції, перед застосуванням слід вжити відповідних застережних заходів, особливо якщо у пацієнта в анамнезі відмічається алергія на будь-який лікарський засіб.
Лікарський засіб містить лактозу, отриману з коров’ячого молока. Пацієнтам з відомою або підозрюваною гіперчутливістю до білка коров’ячого молока, його складових або інших молочних продуктів слід бути обережними, оскільки препарат може містити мікроелементи молочних складових.
Вплив на ендокринну систему. Пацієнтам, яким проводиться терапія кортикостероїдами та які піддаються впливу незвичайної стресової ситуації, показане підвищення дози швидкодіючих кортикостероїдів до, під час та після стресової ситуації.
Тривале застосування глюкокортикоїдів у фармакологічних дозах може пригнічувати гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову систему (вторинна адренокортикальна недостатність). Ступінь і тривалість адренокортикальної недостатності варіюють у різних пацієнтів і залежать від дози, частоти, часу застосування, а також тривалості терапії глюкокортикоїдами.
Цей ефект може бути мінімізований шляхом застосування альтернуючої терапії (див. ЗАСТОСУВАННЯ). При раптовій відміні глюкокортикоїдів може розвиватися гостра недостатність надниркової залози, що може призвести до летального наслідку.
Адренокортикальна недостатність, спричинена введенням препарату, може бути мінімізована шляхом поступового зниження дози.
Цей тип відносної недостатності може утримуватися протягом кількох місяців після відміни терапії; отже, якщо у цей період виникне будь-яка стресова ситуація, гормональну терапію необхідно відновити.
Оскільки може бути порушена секреція мінералокортикоїдів, одночасно слід вводити мінералокортикоїди та/або вживати сіль.
Після різкого припинення застосування глюкокортикоїдів може також розвиватися синдром відміни стероїдів, на перший погляд не пов’язаний з недостатністю кори надниркової залози.
До цього синдрому належать такі симптоми, як анорексія, нудота, блювання, летаргія, головний біль, підвищення температури тіла, біль у суглобах, десквамація, міалгія, зменшення маси тіла та/або артеріальна гіпотензія. Вважається, що ці ефекти є наслідком раптової зміни концентрації глюкокортикоїдів, а не низьких рівнів кортикостероїдів.
Оскільки глюкокортикостероїди можуть спричиняти або посилювати синдром Кушинга, пацієнтам із хворобою Кушинга слід уникати їх застосування.
Відзначається більш виражений вплив кортикостероїдів на хворих із гіпотиреоїдизмом.
Розлади метаболізму та харчування. Кортикостероїди, включаючи метилпреднізолон, можуть збільшувати вміст глюкози у крові, погіршувати стан пацієнтів з наявним цукровим діабетом та зумовлювати схильність до розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які застосовують кортикостероїди довгостроково.
Психічні розлади. При застосуванні кортикостероїдів можливі різні психічні розлади: від ейфорії, безсоння, змін настрою, зміни особистості до тяжкої депресії з вираженням психотичних маніфестацій.
Крім того, на тлі прийому кортикостероїдів можуть посилюватися існуючі емоційна нестабільність та схильність до психотичних реакцій.
При застосуванні системних кортикостероїдів можуть розвиватися потенційно тяжкі психічні розлади (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Симптоми зазвичай виникають протягом кількох днів чи тижнів з часу початку терапії.
Більшість реакцій зникає після зниження дози чи відміни препарату, хоча може виникнути необхідність у призначенні спеціального лікування.
Відзначалися реакції з боку психіки при відміні кортикостероїдів; їх частота невідома.
Пацієнтам та особам, які за ними доглядають, слід рекомендувати звертатися до лікаря, якщо у пацієнта розвиваються будь-які розлади з боку психіки, особливо якщо є підозри на те, що пацієнт знаходиться у депресивному настрої чи у нього виникли суїцидальні думки.
Пацієнтам та особам, які за ними доглядають, слід бути пильними щодо можливих психічних розладів, які можуть виникнути під час застосування або одразу після поступового зниження дози чи відміни системних стероїдів.
Якщо пацієнт, який отримує стероїдну терапію, зазнає впливу незвичайної стресової ситуації, слід підвищити дозу швидкодіючих стероїдів до, під час і після стресової ситуації.
Розлади з боку нервової системи. Пацієнтам із судомами, а також із міастенією гравіс слід застосовувати кортикостероїди з обережністю (див. Розлади з боку опорно-рухового аппарату).
Хоча у контрольованих клінічних дослідженнях була встановлена ефективність кортикостероїдів щодо прискорення усунення загострень розсіяного склерозу, проте вони не продемонстрували впливу кортикостероїдів на кінцевий результат або природний перебіг цього захворювання.
Згідно з результатами цих досліджень для демонстрації значного ефекту слід застосовувати відносно високі дози кортикостероїдів (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Надходили повідомлення про виникнення епідурального ліпоматозу у пацієнтів, які застосовують кортикостероїди, зазвичай при тривалому прийомі у високих дозах.
Розлади з боку органа зору. При системному і місцевому застосуванні кортикостероїдів можливі повідомлення про порушення зору. При наявності таких симптомів, як затуманення зору або інші порушення зору, слід розглянути можливість направлення пацієнта до офтальмолога для виявлення можливих причин, які можуть включати катаракту, глаукому або таку рідкісну хворобу як центральна серозна хоріоретинопатія, про виникнення яких повідомляли після застосування системних і місцевих кортикостероїдів. Центральна серозна хоріоретинопатія може призвести до відшарування сітківки ока.
При ураженні очей, спричиненому вірусом простого герпесу, кортикостероїди слід застосовувати з обережністю, оскільки при цьому можлива перфорація рогівки.
При тривалому застосуванні кортикостероїдів можуть розвинутися задня субкапсулярна катаракта та ядерна катаракта (особливо у дітей), екзофтальм чи підвищення внутрішньоочного тиску, що може призвести до глаукоми з можливим ураженням зорового нерва.
У пацієнтів, які застосовують глюкокортикоїди, зростає імовірність розвитку вторинних інфекцій ока, спричинених грибами та вірусами.
Застосування кортикостероїдів було пов’язане з розвитком центральної серозної хоріопатії, яка може призводити до відшарування сітківки.
Розлади з боку серця. Побічні реакції, пов’язані із застосуванням глюкокортикоїдів, з боку серцево-судинної системи, такі як розвиток дисліпідемії та артеріальної гіпертензії, може викликати схильність пацієнтів з уже існуючими факторами ризику ускладнень з боку серцево-судинної системи до розвитку додаткових серцево-судинних ефектів, якщо застосовувати їх у високих дозах і тривалими курсами.
У зв’язку з цим кортикостероїди слід розсудливо застосовувати у таких пацієнтів, а також зважати на модифікацію факторів ризику і, при необхідності, додатково моніторувати серцеву діяльність. Низькі дози та альтернуюча терапія можуть знизити частоту виникнення ускладнень при проведенні терапії кортикостероїдами.
Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю системні кортикостероїди слід застосовувати з обережністю та лише у разі нагальної потреби.
Розлади з боку судин. Повідомлялося про випадки тромбозу, у тому числі венозної тромбоемболії при застосуванні кортикостероїдів. Тому слід дотримуватися обережності при призначенні кортикостероїдів пацієнтам, які мають тромбоемболічні розлади або можуть бути схильні до них.
Кортикостероїди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з АГ.
Розлади з боку шлунково-кишкового трату. Високі дози кортикостероїдів можуть спричиняти розвиток гострого панкреатиту.
Не існує єдиної думки з приводу того, що саме кортикостероїди спричиняють розвиток пептичної виразки шлунка у ході терапії.
Кортикостероїди можуть маскувати симптоми пептичної виразки, тому можливе виникнення перфорації або кровотечі без вираженого больового синдрому. Терапія глюкокортикоїдами може маскувати перитоніт або інші ознаки чи симптоми, що асоціюються із порушеннями з боку шлунково-кишкового тракту, такі як перфорація, обструкція або панкреатит.
У комбінації з НПЗП ризик розвитку шлунково-кишкових виразок підвищується.
Кортикостероїди слід призначати з обережністю при неспецифічному виразковому коліті, якщо є ризик перфорації, утворення абсцесу або іншої гнійної інфекції; при дивертикуліті; у разі нещодавно накладених кишкових анастомозів; при активній або латентній пептичній виразці.
Розлади з боку гепатобіліарної системи. Повідомлялося про поодинокі гепатобіліарні розлади, більшість з яких мали зворотний характер після відміни препарату.
Отже, належний моніторинг є необхідним.
Розлади з боку опорно-рухового апарату. Повідомлялося про випадки гострої міопатії при застосуванні кортикостероїдів у високих дозах, що найчастіше відмічали у пацієнтів із розладами нейром’язової передачі (наприклад міастенією гравіс) або у пацієнтів, які отримують супутню терапію антихолінергічними засобами, такими як засоби, що блокують нервово-м’язову передачу (наприклад панкуроній).
Ця гостра міопатія ‒ генералізована, може уражувати м’язи очей та дихальні м’язи й призводити до тетрапарезу.
Можливе підвищення рівня креатинкінази.
Для покращання клінічного стану або одужання після припинення застосування кортикостероїдів може знадобитися від кількох тижнів до кількох років.
Остеопороз — одна з побічних реакцій, яка відмічається часто, але рідко діагностується, розвивається при тривалому застосуванні високих доз глюкокортикоїдів.
Розлади з боку нирок та сечовидільної системи. Застосовувати з обережністю  пацієнтам із системною склеродермією, оскільки спостерігалося  збільшення кількості випадків виникнення склеродермічного ниркового кризу при застосуванні кортикостероїдів, у тому числі метилпреднізолону. Кортикостероїди слід застосовувати з обережністю пацієнтам із нирковою недостатністю.
Дослідження. При застосуванні гідрокортизону або кортизону в середніх та високих дозах можливі підвищення АТ, затримка солей та води, збільшення екскреції калію.
Ці ефекти спостерігають рідше при застосуванні синтетичних похідних цих препаратів, окрім випадків, коли застосовуються високі дози.
Під час тривалого лікування метилпреднізолоном з метою профілактики гіпокаліємії необхідне призначення відповідної дієти з обмеженням споживання солі і прийом калієвих харчових добавок. Усі кортикостероїди підвищують екскрецію кальцію.
Травми, отруєння і ускладнення процедур. Системні кортикостероїди не показані і тому не мають застосовуватись для лікування черепно-мозкових травм. Багатоцентрове дослідження виявило збільшення летальності через 2 тижні і через 6 місяців після травми у пацієнтів, які приймали метилпреднізолон, порівняно з тими, хто приймав плацебо. Причинно-наслідкового зв’язку з лікуванням метилпреднізолоном не встановлено.
Інші. Оскільки ускладнення при лікуванні глюкокортикоїдами залежать від дози препарату і тривалості терапії, у будь-якому разі слід проводити оцінку співвідношення користі від застосування препарату і потенційного ризику відносно як дози і тривалості лікування, так і вибору режиму введення — щоденно чи переривчастим курсом.
При проведенні лікування кортикостероїдами слід призначати найнижчу дозу, яка забезпечує достатній терапевтичний ефект, і коли стає можливим зниження дози, його слід проводити поступово.
Вважається, що при одночасному застосуванні з інгібіторами CYP 3A, у тому числі препаратами, які містять кобіцистат, підвищується ризик виникнення системних побічних ефектів.
Такої комбінації слід уникати, якщо тільки користь не перевищує підвищений ризик виникнення системних побічних реакцій при застосуванні кортикостероїдів; у таких випадках необхідно здійснювати нагляд за станом пацієнта щодо розвитку системних побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням кортикостероїдів.
Ацетилсаліцилову кислоту і НПЗП необхідно з обережністю застосовувати у комбінації з кортикостероїдами.
Після застосування системних кортикостероїдів повідомлялося про розвиток феохромоцитомного кризу, який може призводити до летального наслідку.
Кортикостероїди мають призначатися пацієнтам із підозрюваною або встановленою феохромоцитомою лише після відповідної оцінки співвідношення ризик/користь.
Цей лікарський засіб містить 5,3 або 1,3 мг натрію крохмальгліколят (відповідно до дозування лікарського засобу Метилпреднізолон-ФС 4 мг або 8 мг). Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.
При лікуванні глюкокортикоїдами протягом тривалого часу рекомендується регулярно контролювати АТ, визначати рівень глюкози у сечі та крові, проводити аналіз калу на приховану кров, визначати показники осідання еритроцитів, рентгенологічний контроль хребта.
Слід ретельно контролювати електролітний баланс при комбінованому застосуванні метилпреднізолону з діуретиками.
Не виявлено канцерогенної та мутагенної дії препарату, а також його несприятливого впливу на репродуктивні функції.
Системні кортикостероїди не слід застосовувати у високих дозах при лікуванні пацієнтів із травматичними ураженнями головного мозку.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції застосовувати метилпреднізолон не рекомендується.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Результати досліджень на тваринах продемонстрували, що введення самкам кортикостероїдів у високих дозах може призводити до виникнення вад розвитку у плода. Хоча немає доказів того, що кортикостероїди зумовлюють виникнення вроджених вад розвитку при застосуванні вагітним жінкам, результати досліджень при лікуванні вагітних не повністю виключають ураження плода.
Оскільки адекватних досліджень впливу метилпреднізолону на репродуктивну функцію людини не проводили, цей лікарський засіб слід призначати у період вагітності лише після ретельного оцінювання співвідношення ризик/користь для матері та плода.
Деякі кортикостероїди легко проникають через плацентарний бар’єр.
Відомо, що в одному ретроспективному дослідженні у матерів, які приймали кортикостероїди, відзначалося збільшення частоти випадків низької маси тіла немовлят при народженні. Було виявлено, що у людей ризик народження з низькою масою тіла є дозозалежним і може бути мінімізований шляхом застосування нижчих доз кортикостероїдів. Немовлята, матері яких у період вагітності отримували досить високі дози кортикостероїдів, повинні знаходитися під ретельним наглядом для виявлення ознак недостатності надниркових залоз, хоча недостатність надниркових залоз у новонароджених, які зазнавали дії кортикостероїдів внутрішньоутробно, відзначається рідко.
Вплив кортикостероїдів на перебіг і наслідки пологів невідомий.
У немовлят, матері яких у період вагітності отримували довготривале лікування кортикостероїдами, спостерігалася катаракта.
Період годування груддю. Кортикостероїди проникають у грудне молоко та можуть пригнічувати ріст і впливати на ендогенне продукування глюкокортикоїдів у немовлят, які знаходяться на грудному вигодовуванні. Цей лікарський засіб слід застосовувати жінкам, які годують груддю, лише після ретельного оцінювання співвідношення ризик/користь для матері та немовляти.
Фертильність. Доведено, що кортикостероїди знижують фертильність при введенні щурам, однак даних цих досліджень недостатньо.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дані про вплив препарату на швидкість реакції не були системно оцінені. Але під час лікування кортикостероїдами існує ризик виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, вертиго, порушення з боку зору, втома. У цьому разі пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

метилпреднізолон є субстратом ферменту цитохрому Р450 (CYP), метаболізується переважно з участю ізоферменту CYP 3A4, який є домінуючим ферментом найбільш поширеного підвиду CYP у печінці дорослих людей.
Він каталізує 6-β-гідроксилювання стероїдів, що є ключовим етапом І фази метаболізму як для ендогенних, так і для синтетичних кортикостероїдів.
Багато інших сполук також є субстратами CYP 3А4, деякі з них (як і інші лікарські засоби) змінюють метаболізм глюкокортикоїдів, індукуючи (підсилюючи активність) або інгібуючи ізофермент CYP 3A4.
Інгібітори CYP 3A4 — лікарські засоби, що інгібують активність CYP 3A4, як правило, знижують печінковий кліренс і підвищують плазмові концентрації лікарських засобів — субстратів CYP 3A4, таких як метилпреднізолон. За наявності інгібітора CYP 3A4, можливо, буде необхідно титрувати дозу метилпреднізолону з метою уникнення стероїдної токсичності. До інгібіторів CYP 3A4 належать грейпфрутовий сік, макролідні антибіотики (тролеандоміцин), фармакокінетичний підсилювач кобіцистат.
Індуктори CYP 3A4 — лікарські засоби, що стимулюють активність CYP 3A4, як правило, підвищують печінковий кліренс та знижують плазмові концентрації лікарських засобів — субстратів CYP 3A4. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів може знадобитися підвищення дози метилпреднізолону для досягнення бажаного результату.
До таких лікарських засобів належать антибактеріальний та протитуберкульозний засіб рифампіцин та протисудомні засоби фенітоїн, фенобарбітал.
Субстрати CYP 3A4 — наявність іншого субстрату CYP 3A4 може призводити до впливу на печінковий кліренс метилпреднізолону, при цьому необхідна відповідна корекція дози. Можливо, побічні реакції, пов’язані із застосуванням одного з таких лікарських засобів у якості монотерапії, будуть більш імовірними при їх одночасному застосуванні. До таких належать імунодепресанти циклофосфамід, такролімус.
Результати взаємодії з іншими лікарськими засобами (які не є ізоферментами CYP 3A4)
Антибактеріальний засіб: ізоніазид. Інгібітор CYP 3A4. Метилпреднізолон, крім іншого, потенціює підвищення швидкості ацетилювання та кліренсу ізоніазиду.
Антикоагулянти (для перорального застосування): вплив метилпреднізолону на антикоагулянти для перорального застосування є варіабельним. Надходили повідомлення як про посилення, так і про зниження ефектів антикоагулянтів при їх поєднаному застосуванні з кортикостероїдами. У зв’язку з цим необхідно ретельно стежити за показниками зсідання крові для підтримання бажаного рівня антикоагулянтної дії.
Протисудомний засіб: карбамазепін. Індуктор та субстрат CYP3A4.
Антихолінергічні засоби (блокатори нервово-м’язової передачі). Кортикостероїди можуть впливати на ефекти антихолінергічних засобів:
— повідомляли про випадки гострої міопатії при поєднаному застосуванні кортикостероїдів у високих дозах і антихолінергічних засобів, що блокують нервово-м’язову передачу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);
— повідомляли про антагонізм до ефектів блокади нервово-м’язової передачі панкуронію і векуронію у пацієнтів, які застосовують кортикостероїди. Цю взаємодію можна очікувати для всіх конкурентних блокаторів нервово-м’язової передачі.
Антихолінестеразні засоби. Кортикостероїди можуть знижувати терапевтичний ефект антихолінестеразних засобів при лікуванні міастенії гравіс.
Антидіабетичні препарати. Оскільки кортикостероїди можуть збільшувати концентрацію глюкози в крові, може виникнути необхідність у корекції дози антидіабетичних засобів.
Протиблювальні засоби: апрепітант, фосапрепітант. Інгібітори та субстрати CYP3A4.
Протигрибкові засоби: ітраконазол, кетоконазол.
Блокатори кальцієвих каналів: дилтіазем.
Макролідні антибіотики: кларитроміцин, еритроміцин.
Контрацептивні засоби (для перорального застосування): етинілестрадіол/норетиндрон.
Противірусні препарати — інгібітори ВІЛ-протеази. Інгібітори та субстрати CYP3A4:
— інгібітори протеази, такі як індинавір та ритонавір, можуть призводити до збільшення концентрацій кортикостероїдів у плазмі крові;
— кортикостероїди можуть індукувати метаболізм інгібіторів ВІЛ-протеази, в результаті чого зменшуються їх концентрації у плазмі крові.
Інгібітори ароматази — аміноглутетимід. Пригнічення кори надниркових залоз, спричинене аміноглутетимідом, може загострювати ендокринні зміни, спричинені тривалим лікуванням глюкокортикоїдом.
Імунодепресанти: циклоспорин.
При одночасному застосуванні метилпреднізолону та циклоспорину були відзначені випадки виникнення судом. При одночасному застосуванні цих препаратів відбувається взаємне гальмування метаболізму, внаслідок чого можуть підвищуватися плазмові концентрації одного з цих лікарських засобів або обох, очевидно, судоми та інші побічні ефекти, пов’язані із застосуванням кожного з цих препаратів у якості монотерапії, при їх одночасному застосуванні можуть виникати частіше.
НПЗП ацетилсаліцилова кислота у високих дозах. Застосування метилпреднізолону разом з НПЗП може підвищувати вірогідність виразкового ураження слизової оболонки шлунка та збільшувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.
Метилпреднізолон може призводити до збільшення кліренсу ацетилсаліцилової кислоту, що застосовували у високих дозах. Це може спричинити зниження рівнів саліцилату в сироватці крові. Припинення застосування метилпреднізолону може призводити до підвищення рівнів саліцилату в сироватці крові, що може спричинити підвищення ризику токсичності саліцилату.
Препарати, що виводять калій. У випадку застосування кортикостероїдів разом із препаратами, що виводять калій (таких як діуретики), пацієнти мають бути під пильним наглядом щодо можливого розвитку гіпокаліємії. Також існує підвищений ризик розвитку гіпокаліємії у випадку застосування кортикостероїдів разом з амфотерицином В, ксантеном або антагоністами β₂-адренорецепторів.

не зареєстровано клінічного синдрому гострого передозування кортикостероїдів. Повідомлення про гостру токсичність та/або летальний наслідок після передозування кортикостероїдів надходили рідко.
У разі передозування не існує специфічного антидоту; проводиться підтримувальне та симптоматичне лікування. Метилпреднізолон піддається діалізу.

в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.