ТЕНОЛОЛ™ (TENOLOL) (267795) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: atenolol;

1 таблетка містить атенололу 50 мг або 100 мг;

допоміжні речовини: магнію карбонат, важкий, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат;

плівкова оболонка: гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк, барвник жовтий захід FCF (E 110) , поліетиленгліколь 6000.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Селективні блокатори β-адренорецепторів.

• Лікування артеріальної гіпертензії;
• лікування і профілактика нападів стенокардії (хронічна стабільна та нестабільна стенокардія, особливо у випадках поєднання з тахікардією та артеріальною гіпертензією);
• порушення серцевого ритму (аритмія, синусова тахікардія, профілактика надшлуночкової тахікардії, пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія, мерехтіння та тріпотіння передсердь; вентрикулярні (шлуночкові аритмії), в тому числі, спричинені підвищеним фізичним навантаженням, прийомом симпатоміметичних засобів; профілактика шлуночкової тахікардії та мерехтіння шлуночків;
• інфаркт міокарда (лікування і профілактика для зниження летальності та зменшення ризику повторного інфаркту).

• Гостра серцева недостатність;
• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада ІІ та ІІІ ступеня;
• синдром слабкості синусового вузла;
• синоатріальна блокада;
• синусова брадикардія (ЧСС менше 45 за хвилину);
• артеріальна гіпотензія (систолічний тиск менше 90 мм. рт. ст.);
• бронхіальна астма;
• метаболічний ацидоз;
• пізні стадії порушення периферичного кровообігу;
• одночасний прийом інгібіторів МАО (за винятком інгібіторів МАО-В);
• підвищена чутливість до атенололу та до інших β-адреноблокаторів;
• нелікована феохромоцитома;
• ниркова недостатність;
• підвищена чутливість до інших компонентів препарату.

Таблетки ковтають, не розжовуючи і запиваючи невеликою кількістю рідини, перед прийомом їжі, бажано в один і той самий час.

Дози прийому препарату та тривалість лікування встановлюються лікарем індивідуально залежно від отриманого терапевтичного ефекту.

Інфаркт міокарда: після внутрішньовенного введення, через 12 годин після ін'єкції призначають 50 мг перорально та 100 мг ще через 12 годин.

Хронічна стабільна та нестабільна стенокардія: зазвичай призначають по 100 мг атенололу 1 раз на добу або 50 мг, які приймають за 2 рази.

Артеріальна гіпертензія: лікування, як правило, розпочинають із застосування 100 мг Тенололу^™ 1 раз на добу. Деяким пацієнтам достатньо 50 мг на добу. Ефект спостерігається через 2 тижні. У разі неефективності застосовують атенолол у поєднанні з діуретиками.

Суправентрикулярні (надшлуночкові) і вентрикулярні (шлуночкові) аритмії:

Тенолол^ТМ призначають 1–2 рази на добу по 50–100 мг.

Максимальна добова доза становить 200 мг.

У хворих зі значним порушенням функції нирок дози Тенололу^ТМ залежать від рівня кліренсу креатиніну: при кліренсі креатиніну 10–30 мл/хв дози знижують у 2 рази (по 50 мг на день або через день), а при кліренсі креатиніну менш ніж 10 мл/хв дози знижують у 4 рази в порівнянні зі звичайними.

Хворим, які перебувають на гемодіалізі, слід застосовувати 50 мг препарату після кожного діалізу. Це слід робити в умовах стаціонару, оскільки може відбутися помітне зниження артеріального тиску.

• З боку серцево-судинної системи: брадикардія, артеріальна гіпотензія, порушення атріовентрикулярної провідності (аж до зупинки серця) та прояви симптомів серцевої недостатності, відчуття холоду та парестезії в кінцівках. В окремих випадках у хворих зі стенокардією не можна виключити посилення нападів;
• з боку центральної нервової системи: запаморочення, відчуття втоми, головний біль, порушення сну, нічні кошмари, депресивні розлади настрою, галюцинації, психози, безсоння або сонливість, сплутаність свідомості;
• з боку травного тракту: диспепсія, діарея, нудота, запор, гепатотоксичність, сухість у роті, порушення рівня трансаміназ, внутрішньопечінковий холестаз;

• з боку ендокринної системи: можливий розвиток гіпоглікемічного стану, особливо у хворих з цукровий діабет на фоні гіпоглікемічної терапії;
• з боку імунної системи: свербіж, почервоніння шкіри, екзантема, фотосенсибілізація, реакції гіперчутливості (ангіоневротичний набряк), шкірні висипання (загострення псоріазу), уртикарні висипання, підвищення рівня антинуклеарних антитіл;
• з боку сечостатевої системи: в окремих випадках спостерігалися випадки порушення лібідо та потенції, гінекомастія, імпотенція, утруднене сечовипускання.
• з боку дихальної системи: у хворих зі схильністю можливі прояви бронхіальної обструкції, бронхоспазм;
• з боку системи кровотворення та лімфатичної системи: пурпура, тромбоцитопенія.
• Інші: сухість у роті, кон'юнктивіт або зменшення секреції слізних залоз, посилене потовиділення, порушення зору, м'язова слабкість, відчуття сухості в очах, алопеція, псоріазоподібні шкірні реакції.

Симптоми: клінічна картина залежить від ступеня інтоксикації і проявляється, в основному, порушенням з боку кардіоваскулярної та центральної нервової систем.

Передозування може призвести до артеріальної гіпотензії, брадикардії, серцевої недостатності та кардіогенного шоку. У тяжких випадках спостерігаються порушення дихання, бронхоспазм, блювання, порушення свідомості; вкрай рідко — генералізовані судомні напади.

Лікування: у разі передозування або при стані, коли є загроза зниження частоти серцевих скорочень та/або артеріального тиску, лікування Тенололом^ТМ припиняють. У відділеннях інтенсивної терапії слід проводити ретельний нагляд за життєвими параметрами і при необхідності їх коригувати.

При необхідності призначають:

• атропін (0,5 — 2 мг внутрішньовенно у вигляді болюсу);
• глюкагон: початкова доза 1 — 10 мг внутрішньовенно (струминно), надалі — 2 — 2,5 мг/год у вигляді тривалої інфузії;
• симпатоміметики залежно від маси тіла і ефекту (допамін, добутамін, ізопреналін, оксипреналін, або адреналін).

Якщо спостерігається рефрактерність до терапії брадикардії, можлива тимчасова електрокардіостимуляція.

При бронхоспазмі призначають β₂-симпатоміметики у вигляді аерозолю (при недостатності ефекту також внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно.

При генералізованих судомах призначають повільне внутрішньовенне введення діазепаму.

Видаляється шляхом гемодіалізу.

При одночасному застосуванні Тенололу^ТМ та:

• протидіабетичних засобів для внутрішнього застосування, таких як інсулін, можливе посилення або пролонгування їхньої дії. При цьому симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардія та тремор) можуть маскуватись або зникати. У зв'язку з цим необхідно здійснювати регулярний контроль цукру в крові;
• трициклічних антидепресантів, барбітуратів, фенотіазидів, нітрогліцерину, діуретиків, вазодилататорів та інших антигіпертензивних засобів (наприклад, празозину) можливе підсилення гіпотензивного ефекту;

• блокаторів кальцієвих каналів (типу ніфедипін), крім підсилення гіпотензивного ефекту, може розвинутись серцева недостатність;
• блокаторів кальцієвих каналів з негативним інотропним ефектом (типу верапаміл, дилтіазем) можливе підсилення їхньої дії, особливо у пацієнтів з порушеннями вентрикулярної функції та/або атріовентрикулярної провідності, що підвищує ризик розвитку гіпотензії, брадикардії. У разі необхідності внутрішньовенного введення верапамілу це слід робити не менш ніж через 48 годин після відміни атенололу.
• серцевих глікозидів, резерпіну, α-метилдопу, гуанфацину та клонідину може виникнути значне уповільнення частоти серцевих скорочень;
• індометацину може знижуватись антигіпертензивний вплив атенололу;
• наркотичних засобів та антисептиків підсилюється антигіпертензивний ефект. При цьому проявляється адитивна, негативна ізотропна дія обох засобів;
• периферичних міорелаксантів (наприклад, суксаметоній, тубокурарин) може виникнути посилення нервово-м'язової блокади, тому перед операцією, що супроводжується наркозом, анестезіолога слід проінформувати про те, що хворий приймає Тенолол^ТМ.
• еуфіліну і теофіліну можливе взаємне пригнічення терапевтичних ефектів;
• лідокаїну можливе зменшення його виведення і підвищення ризику токсичної дії лідокаїну.
• симпатоміметичних засобів, наприклад адреналіну, може сприяти ослабленню дії β-адреноблокаторів.

У хворих, які приймають одночасно Тенолол^ТМ і клонідин, останній можна відмінений тільки через кілька днів після припинення лікування Тенололом^ТМ.

Фармакодинаміка. Кардіоселективний блокатор β-адренорецепторів. Має антиангінальний, антигіпертензивний та антиаритмічний ефекти. Не має внутрішньої симпатоміметичної і мембраностабілізуючої активності. Зменшує автоматизм синусового вузла, уповільнює атріовентрикулярну провідність, знижує скоротливість міокарда та його потребу в кисні. Має негативну хроно-, дромо-, батмо- та ізотропну дії.

Фармакокінетика.

Всмоктування: після прийому внутрішньо у травному тракті всмоктується 50 — 60% атенололу. Максимальна концентрація у плазмі крові (2 мкг/мл) спостерігається через 2–4 години. Період напіввиведення становить 6–7 годин.

Розподіл: менше 5% атенололу зв'язується з білками крові. Атенолол — гідрофільний засіб, погано проникає крізь ГЕБ, проникає крізь плацентарний бар'єр та надходить у грудне молоко.

Метаболізм: атенолол незначною мірою (менше 10%) метаболізується у печінці.

Виведення: більша частина атенололу (85%) виводиться з сечею у незмінному стані.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках: період напіввиведення у хворих на ниркову недостатність може бути тривалішим. Видаляється при гемодіалізі.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

По 14 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці.

За рецептом.

Іпка Лабораторіз Лімітед.

Плот №255/1, віладж — Атал, Ю.T. Дадра та Нагар Хавелі, 396 230 — Сільвасса, Індія