ЛАМОТРИН (LAMOTRIN)

Склад і форма випуску

Ламотрин®
Ціни в аптеках
Ламотриджин
25 мг
№ UA/14222/01/01 від 06.02.2020 до 06.02.2025
За рецептом
Ціни в аптеках
Ламотриджин
50 мг
№ UA/14222/01/02 від 06.02.2020 до 06.02.2025
За рецептом
Ціни в аптеках
Ламотриджин
100 мг
№ UA/14222/01/03 від 06.02.2020 до 06.02.2025
За рецептом
Ламотрин 25
таблетки 25 мг блістер № 30
Ціни в аптеках
таблетки 25 мг блістер № 60
Ціни в аптеках
Ламотриджин
25 мг
№ UA/2112/01/03 від 02.10.2019
За рецептом
Ламотрин 50
таблетки 50 мг блістер № 30
Ціни в аптеках
таблетки 50 мг блістер № 60
Ціни в аптеках
Ламотриджин
50 мг
№ UA/2112/01/01 від 02.10.2019
За рецептом
Ламотрин 100
таблетки 100 мг блістер № 30
Ціни в аптеках
таблетки 100 мг блістер № 60
Ціни в аптеках
Ламотриджин
100 мг
№ UA/2112/01/02 від 02.10.2019
За рецептом
Ціни в аптеках
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Ламотриджин — похідна речовина фенілтриазину — це протиепілептичний засіб, механізм дії якого пов’язаний з блокуванням потенціалозалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та з пригніченням надлишкового вивільнення збуджуючих нейротрансміттерів, насамперед глутамату (амінокислота, яка відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Фармакокінетика. Після перорального застосування препарат швидко та повністю абсорбується в ШКТ. Cmax у плазмі крові досягається приблизно через 2,5 год.

Ламотриджин активно метаболізується, головним метаболітом є N-глюкуронід. У середньому T½ у дорослих становить 29 год. Ламотриджин має лінійний фармакологічний профіль. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів та частково в незміненому вигляді, переважно з сечею. У дітей T½ менший, ніж у дорослих.

Особливі групи пацієнтів

Діти. Кліренс залежно від маси тіла у дітей вищий, ніж у дорослих, найвищі показники — у дітей віком до 5 років. T½ ламотриджину у дітей зазвичай коротший, ніж у дорослих, із середнім значенням близько 7 год при одночасному застосуванні з такими індукторами ензимів, як карбамазепін та фенітоїн, та підвищенням середнього значення до 45–50 год при одночасному застосуванні винятково з вальпроатом.

Пацієнти літнього віку. Повідомлялося, що результати фармакокінетичного аналізу в групах пацієнтів, який включав як хворих літнього віку, так і молодих пацієнтів з епілепсією, які брали участь в одному дослідженні, виявив, що кліренс ламотриджину не змінився клінічно значущою мірою. Є дані, що після одноразових доз явний кліренс зменшився на 12% з 35 мл/хв/кг у пацієнтів віком 20 років до 31 мл/хв/кг у пацієнтів віком 70 років. Зниження після 48 тиж лікування становило 10% від 41 мл/хв у молодих пацієнтів до 37 мл/хв у літніх пацієнтів. Повідомлялося, що фармакокінетика ламотриджину була вивчена у пацієнтів літнього віку, яким була призначена одноразова доза 150 мг. Також повідомлялося, що середнє значення кліренсу у пацієнтів літнього віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться між середнім значенням кліренсу (від 0,31 до 0,65 мл/хв/кг), отриманим у дослідженнях, проведених серед дорослих пацієнтів не літнього віку після отримання ними одноразової дози від 30 до 450 мг.

Пацієнти з порушенням функцій нирок. Під час досліджень пацієнтам із хронічними порушеннями функцій нирок та пацієнтам на гемодіалізі було застосовано одноразову дозу у 100 мг ламотриджину. Середні значення CL/F становили 0,42 мл/хв/кг (хронічні порушення функцій нирок), 0,33 мл/хв/кг (період між гемодіалізом) та 1,57 мл/хв/кг (під час гемодіалізу) порівняно з 0,58 мл/хв/кг у здорових пацієнтів. Середній T½ з плазми крові становив 42,9 год (хронічні порушення функцій нирок), 57,4 год (період між гемодіалізом) та 13,0 год (під час гемодіалізу), порівняно з 26,2 год у здорових пацієнтів. Упродовж 4-годинної сесії гемодіалізу кількість ламотриджину зменшувалася приблизно на 20% (від 5,6 до 35,1). Для даної групи пацієнтів визначення початкової дози ламотриджину має ґрунтуватися на режимі прийому протиепілептичних препаратів пацієнтом; зниження підтримувальної дози може бути ефективним для пацієнтів зі значною функціональною нирковою недостатністю.

Пацієнти з порушенням функцій печінки. Фармакокінетичне дослідження одноразової дози проводилося за участю пацієнтів з різним ступенем порушення функцій печінки та здорових добровольців. Середнє значення явного кліренсу ламотриджину становило 0,31 мл/хв/кг, 0,24 мл/хв/кг та 0,10 мл/хв/кг у пацієнтів зі ступенем А, В та С (за класифікацією Чайльда — П’ю) порушення функцій печінки відповідно порівняно з 0,34 мл/хв/кг у здорових пацієнтів. Зазвичай початкова, підвищена та підтримувальна дози мають бути знижені приблизно на 50% для пацієнтів з помірним ступенем порушення функцій печінки (ступінь В за класифікацією Чайльда — П’ю) та на 75% у пацієнтів з тяжким ступенем (ступінь С за класифікацією Чайльда — П’ю) порушення функцій печінки. Підвищену та підтримувальну дози необхідно коригувати залежно від реакції на лікування.

Показання ЛАМОТРИН

епілепсія

Дорослі та діти віком від 13 років: монотерапія та додаткова терапія парціальних і генералізованих нападів епілепсії, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов’язані з синдромом Леннокса — Гасто.

Препарат Ламотрин призначають як додаткову терапію, але при синдромі Леннокса — Гасто він може бути призначений як початковий протиепілептичний препарат (ПEП).

Діти віком 2–12 років: додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних і генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов’язані із синдромом Леннокса — Гасто.

Після досягнення контролю нападів прийом допоміжних препаратів можна припинити і продовжити монотерапію ламотриджинином.

Монотерапія типових абсансів.

Біполярні розлади у дорослих (віком від 18 років). Запобігання депресивним станам у хворих із біполярним розладом І типу, у яких переважно відмічають депресивні стани.

Препарат Ламотрин не показаний для невідкладної терапії маніакальних або депресивних епізодів.

Застосування ЛАМОТРИН

препарат Ламотрин, таблетки, слід ковтати не розжовуючи і не розламуючи.

Таблетки ламотриджину, що диспергуються, слід розчинити в невеликій кількості води (достатній для того, щоб покрити всю таблетку) або ковтати цілими, запиваючи водою. Якщо розрахована доза ламотриджину, наприклад, для лікування дітей з епілепсією, або пацієнтів з порушенням функції печінки не є кратною цілим таблеткам, доза, що вводиться, має відповідати найближчій меншій кількості цілих таблеток.

У разі неможливості дозування препарату Ламотрин для дітей необхідно застосовувати ламотриджин в іншій лікарській формі та у відповідному дозуванні.

Повторний початок лікування

Лікарям слід оцінити необхідність підвищення дози до підтримувальної при поновленні прийому ламотриджину для пацієнтів, які з будь-якої причини припинили прийом ламотриджину, оскільки ризик розвитку серйозного висипання пов’язаний із високими початковими дозами та перевищенням рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Чим більший проміжок часу після прийому попередньої дози, тим більше уваги слід приділяти підвищенню дози до підтримувальної. Якщо інтервал від моменту припинення прийому ламотриджину перевищує 5 Т½, слід підвищити дозу препарату Ламотрин до підтримувальної за існуючою схемою.

Не рекомендується поновлення прийому ламотриджину для пацієнтів, які припинили прийом через висип, пов’язаний з попередньою терапією ламотриджином, за винятком випадків, коли потенційна користь від лікування явно переважає ризик.

Епілепсія

Рекомендації щодо підвищення дози та підтримувальні дози для дорослих і дітей віком від 13 років (табл. 1), а також для дітей віком від 2 до 12 років (табл. 2) наведено нижче. Через ризик розвитку висипу не слід перевищувати початкову дозу та темп подальшого її підвищення (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

У разі припинення застосування супутніх ПЕП або додавання інших ПЕП/лікарських засобів до схем лікування, що містять ламотриджин, слід враховувати вплив, який вони можуть мати на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Таблиця 1

Рекомендована схема лікування епілепсії для дорослих і дітей віком від 13 років

Схема лікування 1-й та 2-й тижні 3-й та 4-й тижні Звичайна підтримувальна доза
Монотерапія 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1 прийом) 100–200 мг/добу (за 1 або 2 прийоми) досягається поступовим підвищенням дози на 50–100 мг кожні 1–2 тиж до досягнення оптимальної відповіді.

Деяким пацієнтам була потрібна доза 500 мг/добу для досягнення бажаної відповіді

Додаткова терапія із застосуванням вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Передбачає застосування вальпроату, незважаючи на застосування інших супутніх лікарських засобів 12,5 мг/добу (прийом по 25 мг через день) 25 мг/добу (1 прийом) 100–200 мг/добу (за 1 або 2 прийоми) досягається поступовим підвищенням дози на 25–50 мг кожні 1–2 тиж до досягнення оптимальної відповіді.
Додаткова терапія без вальпроату та із застосуванням індукторів глюкуронизації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Не передбачає застосування вальпроату, але можливим є прийом фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 50 мг/добу (1 прийом) 100 мг/добу (2 прийоми) 200–400 мг/добу (за 2 прийоми) досягається поступовим підвищенням дози на 100 мг кожні 1–2 тиж до досягнення оптимальної відповіді
Додаткова терапія без вальпроату та індукторів глюкуронизації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Передбачає застосування інших лікарських засобів, які не виявляють значного індукторного або інгібіторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1 прийом) 100–200 мг/добу (за 1 або 2 прийоми) досягається поступовим підвищенням дози на 50–100 мг кожні 1–2 тиж до досягнення оптимальної відповіді

Пацієнтам, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід застосовувати схему лікування, рекомендовану для одночасного застосування ламотриджину та вальпроату.

Таблиця 2

Рекомендована схема лікування епілепсії для дітей віком 2–12 років (загальна добова доза в мг/кг маси тіла на добу)

Режим лікування 1-й та 2-й тижні 3-й та 4-й тижні Звичайна підтримувальна доза
Монотерапія типових абсансів 0,3 мг/кг/добу (1–2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу (1–2 прийоми 1–15 мг/кг/добу (1–2 прийоми) досягається поступовим підвищенням дози на 0,6 мг/кг кожні 1–2 тиж до досягнення оптимальної відповіді, максимум — 200 мг/добу
Додаткова терапія із застосуванням вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Передбачає застосування вальпроату, незважаючи на прийом інших супутніх лікарських засобів 0,15 мг/кг/добу* (1 прийом 0,3 мг/кг/добу (1 прийом) 1–5 мг/кг/добу (1–2 прийоми) досягається поступовим підвищенням дози на 0,3 мг/кг кожні 1–2 тиж до досягнення оптимальної відповіді, максимум — 200 мг/добу
Додаткова терапія без застосування вальпроату та із застосуванням індукторів глюкуронизації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Не передбачає застосування вальпроату, але можливим є прийом фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 0,6 мг/кг (2 прийоми) 1,2 мг/кг (2 прийоми) 5–15 мг/кг (1–2 прийоми) досягається поступовим підвищенням дози на 1,2 мг/кг кожні 1–2 тиж до досягнення оптимальної відповіді, максимум — 400 мг/добу
Додаткова терапія без застосування вальпроату та індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Передбачає застосування інших лікарських засобів, які не виявляють значного індукторного або інгібіторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину 0,3 мг/кг/добу (1–2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу (1–2 прийоми) 1–10 мг/кг/добу (1–2 прийоми) досягається поступовим підвищенням дози на 0,6 мг/кг кожні 1–2 тиж до досягнення оптимальної відповіді, максимум — 200 мг/добу

Пацієнтам, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід застосовувати схему лікування, яка рекомендується для одночасного застосування ламотриджину та вальпроату.

*Якщо розрахункова добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроат, становить 1 мг або більше, але менше ніж 2 мг, дозволяється прийом 2 мг ламотриджину, таблеток, що диспергуються, через день протягом 2 перших тижнів. Якщо розрахункова доза у пацієнтів, які приймають вальпроат, становить менше 1 мг, приймати ламотриджин не рекомендується.

Для дітей, маса тіла яких не дозволяє призначати таблетки ламотриджину 25 мг, слід застосовувати іншу лікарську форму.

Для забезпечення підтримання терапевтичної дози необхідно контролювати масу тіла дитини та змінювати дозу в разі зміни маси тіла. Цілком імовірно, що пацієнти у віці від 2 до 6 років потребують підтримувальної дози, яка наближається до верхньої межі рекомендованого діапазону.

Якщо епілептичний контроль досягається за допомогою додаткової терапії, застосування супутніх ПЕП можна відмінити та продовжити монотерапію препаратом Ламотрин.

Діти віком до 2 років. Дані щодо ефективності та безпеки застосування ламотриджину для додаткової терапії парціальних нападів у дітей віком від 1 міс до 2 років (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ) обмежені. Дані щодо застосування ламотриджину у дітей віком до 1 міс відсутні. Тому ламотриджин не рекомендується для застосування дітям віком до 2 років.

Якщо на підставі клінічної потреби прийнято рішення щодо терапії ламотриджином, див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

Біполярний розлад. Рекомендоване підвищення дози та підтримувальні дози для дорослих віком від 18 років наведені в табл. 3–5. Схема переходу включає підвищення дози ламотриджину до підтримувальної стабілізаційної дози протягом 6 тиж (табл. 3), після чого інші психотропні та/або протиепілептичні препарати можуть бути відмінені в разі клінічної доцільності (табл. 4). Схеми коригування дози після додаткового призначення інших психотропних лікарських засобів та/або ПЕП наведено в табл. 5. Через ризик розвитку висипу початкова доза та темп подальшого підвищення дози не повинні перевищуватися (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Таблиця 3

Рекомендована схема підвищення дози ламотриджину для досягнення підтримувальної стабілізаційної добової дози під час лікування дорослих (віком від 18 років) з біполярними розладами

Схема лікування 1-2-й тижні 3-4-й тижні 5-й тиждень Стабілізаційна доза (6-й тиждень)*
Монотерапія ламотриджином або додаткова терапія без застосування вальпроату та індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Передбачає застосування інших лікарських засобів, які не виявляють значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1–2 прийоми) 100 мг/добу (1–2 прийоми) 200 мг/добу — звичайна цільова доза для отримання оптимальної відповіді (1–2 прийоми).

У клінічних дослідженнях застосовували дози 100–400 мг/добу

Додаткова терапія із застосуванням вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Передбачає застосування вальпроату, незважаючи на прийом інших супутніх засобів 12,5 мг/добу (25 мг через день) 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1–2 прийоми) 100 мг/добу — звичайна цільова доза для отримання оптимальної відповіді (1–2 прийоми).

Можна застосовувати максимальну дозу — 200 мг/добу залежно від клінічної відповіді

Додаткова терапія без вальпроату та із застосуванням індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Не передбачає застосування вальпроату, але передбачає застосування фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 50 мг/добу (1 прийом) 100 мг/добу (2 прийоми) 200 мг/добу (2 прийоми) 300 мг/добу на 6-й тиждень, підвищуючи до 400 мг/добу у разі необхідності на 7-й тиждень (за 2 прийоми) для досягнення оптимальної відповіді

Пацієнтам, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід застосовувати схему підвищення дози, яка рекомендується для одночасного застосування ламотриджину з вальпроатом.

*Цільова стабілізаційна доза змінюється залежно від клінічної відповіді.

Таблиця 4

Підтримувальна стабілізаційна добова доза після відміни застосування супутніх лікарських засобів для лікування біполярних розладів у дорослих (віком від 18 років).

Після досягнення необхідної підтримувальної стабілізаційної дози інші психотропні препарати можуть бути відмінені згідно з наведеними нижче схемами.

Схема лікування Поточна стабілізаційна доза (до припинення прийому) 1-й тиждень

(починається з припинення прийому)

2-й тиждень З 3-го тижня*
Припинення прийому вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ) залежно від початкової дози ламотриджину
У разі припинення застосування вальпроату стабілізаційну дозу подвоюють, не перевищуючи рівня підвищення більш ніж на 100 мг/тиж 100 мг/добу 200 мг/добу Підтримувати дозу 200 мг/добу (розподілену на 2 прийоми)
200 мг/добу 300 мг/добу 400 мг/добу Підтримувати дозу 400 мг/добу
Припинення прийому індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ) залежно від початкової дози ламотриджину
Не передбачає застосування вальпроату, але можливим є прийом фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 400 мг/добу 400 мг/добу 300 мг/добу 200 мг/добу
300 мг/добу 300 мг/добу 225 мг/добу 150 мг/добу
200 мг/добу 200 мг/добу 150 мг/добу 100 мг/добу
Припинення прийому лікарських засобів, які не виявляють значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Передбачає застосування інших лікарських засобів, які не виявляють значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати дозу, отриману при її підвищенні (200 мг/добу), розподілену на 2 прийоми (100–400 мг)

Для пацієнтів, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), рекомендована схема лікування ламотриджином передбачає початкове підтримання поточної дози та подальшу корекцію дози ламотриджину залежно від клінічної відповіді.

*Дозу можна підвищити у разі необхідності до 400 мг/добу.

Таблиця 5

Корекція добової дози при додатковому призначенні інших препаратів для дорослих пацієнтів (віком від 18 років) із біполярними розладами.

Клінічного досвіду зміни дозування ламотриджину при призначенні інших препаратів немає.

Проте, на основі даних щодо взаємодії лікарських засобів, можуть бути рекомендовані такі схеми:

Схема лікування Поточна стабілізаційна доза (до додаткового призначення) (мг/добу) 1-й тиждень (починається з додаткового призначення) 2-й тиждень З 3-го тижня
Додаткове призначення вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ залежно від початкової дози ламотриджину)
Слід застосовувати в разі додаткового призначення вальпроату незалежно від застосування будь-яких супутніх лікарських засобів 200 100 мг Підтримувати дозу (100 мг/добу)
300 150 мг Підтримувати дозу (150 мг/добу)
400 200 мг Підтримувати дозу (200 мг/добу)
Додаткове призначення індукторів глюкуронізації ламотриджину пацієнтам, які не приймають вальпроат (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), залежно від початкової дози ламотриджину
Слід застосовувати у разі додаткового призначення нижчезазначених препаратів без застосування вальпроату: фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон, рифампіцин, лопінавір/ритонавір 200 200 мг 300 мг 400 мг
150 150 мг 225 мг 300 мг
100 100 мг 150 мг 200 мг
Додаткове призначення лікарських засобів, які не виявляють значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Слід застосовувати в разі додаткового призначення інших лікарських засобів, які не виявляють значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати дозу, досягнуту після режиму підвищення дози (200 мг/добу; діапазон доз 100–400 мг)

У пацієнтів, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід застосовувати схему лікування, яка рекомендується для одночасного застосування ламотриджину та вальпроату.

Відміна ламотриджину у пацієнтів з біполярними розладами. Відомо, що за даними клінічних досліджень, не відзначалося підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після швидкої відміни ламотриджину порівняно з плацебо. Тому пацієнти можуть припиняти прийом ламотриджину без поступового зниження дози.

Діти (віком до 18 років). Ламотриджин не рекомендується для застосування дітям з біполярними розладами (віком до 18 років), оскільки рандомізовані дослідження відміни не продемонстрували його значної ефективності та показали підвищення рівня суїцидальності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Загальні рекомендації щодо дозування для особливих груп пацієнтів

Жінки, які приймають гормональні контрацептиви. Застосування комбінації етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) збільшує кліренс ламотриджину приблизно у 2 рази, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрування може бути необхідним застосування більш високих підтримувальних доз ламотриджину (майже вдвічі вищих) для досягнення максимальної терапевтичної відповіді. Протягом тижня, коли препарат не приймався, спостерігалося підвищення рівня ламотриджину в 2 рази. Дозозалежні побічні реакції не виключаються. Тому слід розглянути питання про застосування контрацепції, що не передбачає тижня, коли препарат не приймається як терапії першої лінії (наприклад постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Початок прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які приймають підтримувальні дози ламотриджину і не приймають індукторів його глюкуронізації. Підтримувальну дозу ламотриджину у більшості випадків потрібно буде підвищити у 2 рази (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Рекомендується, щоб від початку прийому гормональних контрацептивів доза ламотриджину підвищувалася від 50–100 мг/добу кожного тижня, відповідно до індивідуальної клінічної відповіді. Підвищення дози не має перевищувати зазначеного рівня, якщо тільки згідно з клінічною відповіддю на лікування таке перевищення не буде необхідним.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в плазмі крові до і після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. За необхідності дозу слід адаптувати. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, що передбачають 1 тиж неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в плазмі слід проводити протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го до 21-го дня циклу прийому таблеток. Необхідно розглянути можливість застосування контрацептивних препаратів, що не передбачають тижня без прийому таблеток, як терапії першої лінії (наприклад постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримувальні дози ламотриджину і не приймають препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину. Підтримувальну дозу ламотриджину у більшості випадків необхідно знизити на 50% (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Добову дозу ламотриджину рекомендується знижувати поступово на 50–100 мг щотижня (не більше 25% від загальної дози на тиждень) протягом 3 тиж, якщо не існує інших показань на підставі індивідуальної клінічної відповіді.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в плазмі крові до і після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. У жінок, які бажають припинити прийом гормональних контрацептивів, що передбачають 1 тиж неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в плазмі крові повинен проводитися протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го до 21-го дня циклу прийому таблеток. Зразки для оцінки рівня ламотриджину після припинення прийому контрацептиву не слід збирати протягом першого тижня після відмови від застосування препарату.

Початок терапії ламотриджином у жінок, які вже приймають гормональні контрацептиви. Підвищення дози має відповідати рекомендаціям щодо стандартної дози, наведеним у таблицях.

Початок і припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримувальні дози ламотриджину, а також індуктори глюкуронізації ламотриджину. Коригування рекомендованої підтримувальної дози ламотриджину не є обов’язковим.

Застосування разом з атазанавіром/ритонавіром. Коригування рекомендованої дози ламотриджину в разі його додавання до існуючої терапії атазанавіром/ритонавіром не є обов’язковим.

Пацієнтам, які вже приймають підтримувальну дозу ламотриджину та не приймають індукторів глюкуронізації, у разі додаткового призначення атазанавіру/ритонавіру може бути потрібне підвищення дози ламотриджину, а в разі припинення прийому атазанавіру/ритонавіру — її зниження.

Контроль рівня ламотриджину в плазмі крові слід проводити до та протягом 2 тиж після початку або припинення застосування атазанавіру/ритонавіру для визначення необхідності коригування дози ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Одночасне застосування з лопінавіром/ритонавіром. Коригування рекомендованої дози ламотриджину в разі його додавання до існуючої терапії лопінавіром/ритонавіром не є обов’язковим.

Пацієнтам, які вже приймають підтримувальні дози ламотриджину та не приймають індуктори глюкуронізації, при додатковому призначенні лопінавіру/ритонавіру може знадобитися підвищення дози ламотриджину, а в разі припинення застосування лопінавіру/ритонавіру — її зниження. Моніторинг ламотриджину в плазмі крові слід проводити до і протягом 2 тиж після початку або припинення застосування лопінавіру/ритонавіру для визначення необхідності коригування дози ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Пацієнти літнього віку (старше 65 років). Коригування дози препарату відповідно до рекомендованої схеми не є обов’язковим. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі не відрізняється від такої у пацієнтів віком до 65 років.

Порушення функцій печінки. Початкову дозу, підвищення дози та підтримувальну дозу слід знизити загалом на 50% для пацієнтів з помірним (ступінь В за шкалою Чайлда — П’ю) та на 75% — з тяжким (ступінь С за шкалою Чайлда — П’ю) порушенням функції печінки. Підвищення дози та підтримувальну дозу коригують згідно з клінічним ефектом.

Порушення функції нирок. При призначенні хворим із порушенням функцій нирок слід дотримуватися обережності. При лікуванні хворих із термінальною стадією порушення функції нирок початкова доза ламотриджину базується на індивідуальній схемі протиепілептичного лікування, при лікуванні хворих зі значним порушенням функції нирок слід знижувати підтримувальну дозу ламотриджину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Діти. Дія ламотриджину як монотерапії для лікування дітей віком до 2 років або додаткової терапії для лікування дітей віком до 1 міс не вивчалася. Ефективність та безпека ламотриджину як додаткової терапії парціальних нападів у дітей віком від 1 міс до 2 років не встановлені. Тому препарат не рекомендується застосовувати у цієї віковій категорії.

Ламотриджин не показаний для застосування дітям (до 18 років) з біполярним розладом, оскільки ефективність препарату не було встановлено та у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних намірів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Протипоказання

ламотриджин протипоказаний пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ламотриджину або будь-якого іншого компонента препарату.

Побічна дія

побічні реакції для показань до лікування епілепсії та біполярних розладів, що ґрунтуються на наявних даних контрольованих клінічних досліджень та іншого клінічного досвіду, зазначені в нижче. Частотні категорії отримані в процесі контрольованих клінічних досліджень (монотерапії епілепсії (позначені як ) та біполярного розладу (позначені як §)). Якщо частотні категорії за клінічними даними досліджень епілепсії та біполярного розладу відрізняються, застосовується найнижча частота. За відсутності даних контрольованих клінічних досліджень частотні категорії були отримані з іншого клінічного досвіду.

Для оцінки частоти виникнення побічних реакцій використано таку класифікацію: дуже часто (> 1/10), часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто — шкірний висип5, †, §; нечасто — алопеція; рідко — синдром Стівенса — Джонсона; дуже рідко — токсичний епідермальний некроліз, реакція на ліки з еозинофілією та системними проявами.

З боку системи крові і лімфатичної системи: дуже рідко — гематологічні відхилення1 (що включають нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію та агранулоцитоз), гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — лімфаденопатія1.

З боку імунної системи: дуже рідко — синдром гіперчутливості2, включаючи лихоманку, лімфоденопатію, набряк обличчя, порушення з боку печінки та крові, дисеміновану внутрішньосудинну коагуляцію та поліорганну недостатність; невідомо — гіпогаммаглобулінемія.

З боку психіки: часто — агресивність, дратівливість; дуже рідко — тик, галюцинації та сплутаність свідомості; невідомо — кошмари.

З боку нервової системи: дуже часто — головний біль§; часто — сонливість†, §, безсоння, запаморочення†, §, тремор, тривожний стан§; нечасто — атаксія; рідко — ністагм; дуже рідко — нестійкість, розлади руху, загострення хвороби Паркінсона3, екстрапірамідні ефекти, хореоатетоз, підвищення частоти нападів; рідко — асептичний менінгіт (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку органа зору: нечасто — диплопія, завіса перед очима.

З боку ШКТ: часто — нудота, блювання та діарея, сухість у роті§.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — підвищення показників функціональних печінкових тестів, порушення функції печінки4, печінкова недостатність.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто — артралгія§; дуже рідко — вовчакоподібні реакції.

Загальні порушення: часто — стомлюваність, біль§, біль у спині§.

Опис окремих небажаних реакцій

1Гематологічні відхилення та лімфаденопатія можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані з синдромом гіперчутливості (див. Розлади з боку імунної системи).

2Також повідомлялося про висип як частину синдрому гіперчутливості, який супроводжувався різноманітними системними симптомами, включаючи гарячку, лімфаденопатію, набряк обличчя, відхилення в параметрах крові та порушення функції печінки. Синдром може мати різні ступені тяжкості та у поодиноких випадках може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад гарячка та лімфаденопатія) можуть з’являтися навіть за відсутності шкірного висипу. За наявності таких симптомів пацієнта слід негайно обстежити та, за відсутності інших причин, відмінити прийом ламотриджину.

3Ці реакції спостерігалися в клінічній практиці при інших клінічних станах.

Було відзначено, що ламотриджин може погіршувати симптоми паркінсонізму в пацієнтів із хворобою Паркінсона, та окремі повідомлення про екстрапірамідні ефекти та хореоатетоз у пацієнтів без цього стану.

4Порушення функції печінки зазвичай асоціюється з реакціями гіперчутливості, але описані окремі випадки без виражених симптомів гіперчутливості.

5У клінічних дослідженнях серед дорослих шкірний висип спостерігався у 8–12% пацієнтів, що приймали ламотриджин, та у 5–6% пацієнтів, що застосовували плацебо. Висип був причиною відміни препарату в 2% пацієнтів. Шкірний висип мав макуло-папульозний характер, найчастіше виникав протягом 8 тиж від початку лікування та зникав після відміни ламотриджину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Повідомлялося про виникнення тяжких потенційно небезпечних для життя шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та реакцію на ліки з еозинофілією та системними проявами (DRESS). Хоча більшість пацієнтів після відміни ламотриджину одужують, у деяких пацієнтів залишаються незворотні рубці; у рідкісних випадках ці синдроми призводили до смерті (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, вочевидь, тісно пов’язаний із:

— високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми підвищення дози при терапії ламотриджином (див. ЗАСТОСУВАННЯ);

— одночасним застосуванням вальпроату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Також повідомлялося, що шкірний висип є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різноманітними системними симптомами (див. Розлади з боку імунної системи).

Існують повідомлення про зниження мінеральної щільності кісткової тканини, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які перебувають на тривалій терапії ламотриджином. Механізм, за допомогою якого ламотриджин впливає на кістковий метаболізм, не визначено.

Особливості застосування

спеціальні застереження

Шкірний висип. Протягом перших 8 тиж від початку лікування ламотриджином може виникати побічна реакція з боку шкіри у вигляді висипу. У більшості випадків висип помірний і минає без лікування, однак повідомлялося про виникнення тяжких шкірних реакцій, що потребували госпіталізації та припинення лікування ламотриджином. До них належали випадки виникнення висипу, що потенційно загрожував життю, зокрема синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Пацієнтам, у яких розвивалися синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз після застосування ламотриджину, призначати повторно ламотриджин не можна.

У дорослих, які брали участь у дослідженнях із дотриманням сучасних рекомендацій з дозування ламотриджину, частота тяжкого шкірного висипу становить приблизно 1/500 хворих на епілепсію. Приблизно у половині цих випадків діагностували синдром Стівенса — Джонсона (1/1000).

Частота тяжкого шкірного висипу у хворих на біполярні розлади становить 1/1000.

У дітей ризик виникнення серйозного шкірного висипу вищий, ніж у дорослих.

За даними досліджень, частота випадків висипу, що призводили до госпіталізації, у дітей варіює від 1/300 до 1/100 хворих.

У дітей перші ознаки шкірного висипу можуть бути помилково сприйняті за інфекцію. Тому лікарі повинні брати до уваги можливість розвитку побічної реакції на препарат у дітей, якщо виникають висип і лихоманка протягом перших 8 тиж терапії.

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, очевидно, тісно пов’язаний з високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми підвищення доз при терапії ламотриджином (див. ЗАСТОСУВАННЯ), а також із поєднаним застосуванням вальпроату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

З обережністю слід застосовувати ламотриджин для лікування хворих, у яких відмічали алергію або висип при застосуванні інших протиепілептичних препаратів в анамнезі, оскільки частота появи помірного висипу після лікування ламотриджином у цієї групи пацієнтів була у 3 рази вищою, ніж у групі без такого анамнезу.

Усі пацієнти (дорослі та діти), у яких з’явився висип, повинні негайно бути оглянуті лікарем та негайно припинити лікування ламотриджином, за винятком тих випадків, коли розвиток висипів не пов’язаний з прийомом ламотриджину. Не рекомендується відновлювати прийом ламотриджину у випадках, коли його попереднє призначення було відмінене у зв’язку з розвитком шкірних реакцій, якщо тільки очікуваний терапевтичний ефект від застосування не перевищує ризик виникнення побічних реакцій. Якщо застосування ламотриджину призвело до розвитку синдрому Стівенса — Джонсона, токсичного епідермального некролізу або лікарської реакції з еозинофілією і системними симптомами, відновлювати прийом ламотриджину не можна.

Також повідомлялося, що шкірний висип є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різноманітними системними симптомами, що включають лихоманку, лімфоденопатію, набряк обличчя, зміни параметрів крові та порушення функції печінки, асептичний менінгіт (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад лихоманка та лімфаденопатія) можуть виникати навіть за відсутності шкірного висипу. За наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та за відсутності інших причин припинити прийом ламотриджину.

У більшості випадків після відміни препарату асептичний менінгіт має зворотний характер, але іноді може повторюватися при повторному призначенні ламотриджину. Повторне призначення ламотриджину спричиняє швидке повернення симптомів, що часто мають більш тяжкий характер. Пацієнтам, яким ламотриджин був відмінений у зв’язку з появою асептичного менінгіту при попередньому його прийомі, призначати ламотриджин повторно не можна.

Гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз (ГЛГ). Повідомлялося про ГЛГ у пацієнтів, які приймали ламотриджин (див. ПОБІЧНА ДІЯ). ГЛГ характеризується такими ознаками та симптомами, як лихоманка, висип, неврологічні симптоми, гепатоспленомегалія, лімфаденопатія, цитопенія, підвищення сироваткової концентрації феритину, гіпертригліцеридемія та порушення функції печінки й згортання крові. Симптоми виникають, як правило, протягом 4 тиж від початку лікування.

Пацієнтів слід поінформувати про симптоми, пов’язані з ГЛГ, а також їм слід порадити негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів під час лікування ламотриджином.

Необхідно негайно оглянути пацієнтів, у яких розвиваються ці ознаки й симптоми, та розглянути діагноз ГЛГ. Слід негайно припинити терапію ламотриджином, якщо інша причина розвитку симптомів не може бути встановлена.

Клінічне погіршення та суїцидальний ризик. У хворих на епілепсію можуть виникати симптоми депресії та/або біполярного розладу. Є дані, що хворі на епілепсію та біполярний розлад мають підвищений суїцидальний ризик.

При лікуванні хворих за різними показаннями, включаючи епілепсію, протиепілептичними препаратами повідомлялося про суїцидальні наміри та поведінку. Дані метааналізу рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень із застосуванням протиепілептичних препаратів, включаючи ламотриджин, продемонстрували незначне підвищення ризику суїцидальних намірів та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, але наявні дані не виключають можливості підвищення цього ризику через застосування ламотриджину. Тому хворих слід ретельно контролювати на наявність у них ознак суїцидальних намірів та поведінки. У разі появи таких ознак хворі та ті, хто доглядає за ними, повинні звернутися за медичною допомогою.

За станом пацієнтів, які лікуються ламотриджином з приводу біполярного розладу, необхідно уважно спостерігати при клінічному погіршенні (що включає появу нових симптомів) та суїцидальності, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дозування. У деяких пацієнтів, тих, хто має в анамнезі суїцидальну поведінку або думки, у молодих хворих та пацієнтів, які демонстрували значною мірою суїцидальні наміри до початку лікування, може бути вищий ризик появи суїцидальних думок або суїцидальних спроб, що потребуватиме уважного спостереження під час лікування.

Пацієнтів та осіб, які доглядають за ними, потрібно попередити про необхідність спостереження за будь-яким погіршенням їхнього стану (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки або схильністю до самоушкодження для того, щоб негайно звернутися за медичною допомогою у разі їх виникнення.

При цьому слід оцінити ситуацію та внести відповідні зміни до терапевтичного режиму, що включає можливе припинення лікування для пацієнтів з проявами клінічного погіршення (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки, особливо якщо ці симптоми є тяжкими, виникають раптово і не є частиною вже існуючих симптомів.

Гормональні контрацептиви

Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину. Було отримано дані, що комбінація етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг збільшує виведення ламотриджину приблизно у 2 рази, що, зі свого боку, знижує рівень ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Для отримання максимального терапевтичного ефекту в більшості випадків потрібно підвищити (шляхом титрації) підтримувальну дозу ламотриджину (в 2 рази). У жінок, які ще не приймають препарати — індуктори глюкуронізації ламотриджину і вже приймають гормональні контрацептиви (з тижневою перервою між курсами), може спостерігатися поступове тимчасове підвищення рівня ламотриджину під час тижневої перерви. Це підвищення буде більшим, якщо дозу ламотриджину підвищити за день до або протягом тижневої перерви (див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів розділу ЗАСТОСУВАННЯ). Тому жінки, які починають приймати пероральні контрацептиви або закінчують курс їх застосування, повинні постійно перебувати під наглядом лікаря і в більшості випадків їм потрібна корекція дози ламотриджину.

Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчалися, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину.

Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів

За результатами клінічного дослідження щодо вивчення взаємодії, у якому брали участь 16 здорових добровольців, було виявлено незначне збільшення виведення левоноргестрелу та зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці крові у разі, коли ламотриджин застосовували разом з гормональними контрацептивами (комбінація етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Вплив цих змін на овуляцію невідомий. Але не можна відкидати можливості, що у деяких пацієнтів, які одночасно приймають ламотриджин і гормональні контрацептиви, ці зміни призводять до зниження ефективності останніх. Тому пацієнти повинні своєчасно повідомляти про зміни в менструальному циклі, наприклад про появу раптової кровотечі.

Вплив ламотриджину на субстрати органічних катіонних транспортерів 2 (ОКТ 2). Ламотриджин є інгібітором ниркової тубулярної секреції через білки органічних катіонних транспортерів. Це може спричиняти підвищення плазмового рівня деяких препаратів, що екскретуються головним чином вищенаведеним шляхом. Тому застосування ламотриджину із субстратами ОКТ 2, що мають вузький терапевтичний індекс, наприклад з дофетилідом, не рекомендується.

Дигідрофолатредуктаза. Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази, тому при тривалому застосуванні можливий його вплив на метаболізм фолатів. Однак при тривалому застосуванні ламотриджину не відбувалося будь-яких істотних змін кількості гемоглобіну, середнього об’єму еритроцитів, концентрації фолатів у плазмі кровы та еритроцитах протягом 1 року та концентрації фолатів в еритроцитах протягом 5 років.

Ниркова недостатність. У ході досліджень одноразової дози у пацієнтів з термінальними стадіями ниркової недостатності концентрації ламотриджину в плазмі крові суттєво не змінювалися. Однак можлива кумуляція глюкуронідного метаболіту. Тому при лікуванні пацієнтів з ураженнями нирок необхідно дотримуватися обережності.

Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотриджин. Ламотриджин не слід призначати пацієнтам, які вже лікуються будь-яким іншим препаратом, що містить ламотриджин, без консультації лікаря.

Застосування дітям. Даних стосовно впливу ламотриджину на зростання, статеве дозрівання, формування когнітивних, емоційних та поведінкових функцій немає.

Бругадоподібні зміни на ЕКГ. Повідомлялося про розвиток аритмогенної аномалії ST–T, а також типових бругадоподібних змін на ЕКГ у пацієнтів, які отримували ламотриджин. У зв’язку з цим перед застосуванням ламотриджину пацієнтам із синдромом Бругада слід ретельно розглянути можливість такого лікування.

Заходи безпеки, пов’язані з епілепсією. Раптове припинення прийому ламотриджину, як і інших протиепілептичних засобів, може спровокувати підвищення частоти нападів. За винятком тих випадків, коли стан пацієнта потребує раптового припинення прийому препарату (як, наприклад, при появі висипу), дозу ламотриджину слід знижувати поступово, протягом не менше 2 тиж.

За опублікованими даними, тяжкі епілептичні напади можуть спричиняти рабдоміоліз, поліорганну недостатність і синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, інколи з летальним наслідком. Аналогічні випадки можливі і на тлі лікування ламотриджином.

Може спостерігатися суттєве клінічне погіршення щодо частоти виникнення нападів замість покращення стану. У хворих, у яких відмічають більше ніж один тип нападів, покращення контролю за одним типом нападів слід ретельно зважити порівняно з погіршенням контролю за іншим типом нападів. Лікування ламотриджином може загострювати міоклонічні напади.

Є дані, що відповідь на лікування комбінацією з індукторами ферментів є слабшою, ніж на лікування комбінацією неіндукуючих ферментів протиепілептичних засобів. Причина цього невідома.

При лікуванні дітей з типовими малими епілептичними нападами ефект досягається не у всіх пацієнтів.

Заходи безпеки, пов’язані з біполярним розладом

Діти (віком до 18 років). Лікування антидепресантами пов’язане з підвищеним ризиком суїцидальних намірів та поведінки у дітей (віком до 18 років) з великими депресивними та іншими психічними розладами.

Ламотрин, таблетки дисперговані, 25 мг, 50 мг або 100 мг, містить 0,65, 1,3 або 2,6 мг сахарину натрію відповідно. Це необхідно брати до уваги при розрахунку добової норми споживання натрію для пацієнтів, які застосовують натрій-контрольовану дієту.

Ламотрин, таблетки, містить лактозу, тому пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не слід його приймати.

Ламотрин, таблетки, містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Ризик, пов’язаний із застосуванням ПЕП у цілому. Жінкам репродуктивного віку слід звернутися за порадою до лікаря. Під час планування вагітності необхідність лікування ПЕП слід переглянути. Жінкам, хворим на епілепсію, які вже лікуються, слід уникати раптового переривання протиепілептичної терапії, оскільки це може спричинити загострення нападів та мати тяжкі наслідки як для жінки, так і для дитини.

Ризик виникнення вроджених вад вищий при комбінованій протиепілептичній терапії порівняно з монотерапією, тому слід за можливості застосовувати монотерапію.

Ризик, пов’язаний із застосуванням ламотриджину

Вагітність. Постмаркетингові дані з кількох проспективних реєстрів за участю понад 8700 жінок, які отримували монотерапію ламотриджином у І триместр вагітності, не вказують на суттєве підвищення ризику виникнення серйозних вроджених вад розвитку, у тому числі розщілини ротової порожнини. Дослідження на тваринах показали ембріофетальну токсичність.

Якщо терапія ламотриджином вважається необхідною під час вагітності, рекомендується його застосування у мінімально можливій терапевтичній дозі.

Ламотриджин має слабкий інгібіторний вплив на дигідрофолатредуктазу і тому теоретично може підвищити ризик порушення ембріонального розвитку шляхом зниження рівня фолієвої кислоти (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Тому слід зважити на необхідність прийому фолієвої кислоти під час планування та у ранні строки вагітності.

Фізіологічні зміни під час вагітності можуть впливати на рівень ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Відмічено випадки зниження рівня ламотриджину в плазмі крові під час вагітності, що потенційно підвищувало ризик втрати контролю за нападами. Після народження дитини рівень ламотриджину може швидко підвищитися з потенційним ризиком виникнення дозозалежних побічних реакцій. Тому рівень ламотриджину у плазмі крові слід перевіряти до, у період вагітності та після пологів. У разі необхідності дозу ламотриджину слід модифікувати для підтримки концентрації ламотриджину у плазмі крові на тому рівні, що був до вагітності, або адаптувати відповідно до клінічного стану. Додатково слід контролювати дозозалежні побічні реакції після народження дитини.

Період годування грудьми. Повідомлялося, що ламотриджин виділяється у грудне молоко у варіабельних концентраціях. При цьому рівень ламотриджину у немовляти може досягати 50% відповідного рівня у матері. Тому у деяких дітей, які знаходилися на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину у сироватці крові міг досягати рівнів, при яких був можливий фармакологічний ефект.

У зв’язку з цим користь від годування грудьми слід порівнювати з можливим ризиком виникнення побічних реакцій у дитини. Якщо жінка, яка отримує лікування ламотриджином, вирішує годувати грудьми, необхідно ретельно спостерігати за малюком та відстежувати небажані явища, такі як седативний ефект, висип, недостатній приріст маси тіла.

Фертильність. Відомо, що застосування ламотриджину у ході репродуктивних досліджень на тваринах не порушувало фертильності. Даних про вплив ламотриджину на фертильність у людей немає.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. За даними двох досліджень за участю добровольців, було виявлено, що ефект ламотриджину, пов’язаний з координацією зору, руху очей, управлінням тілом, і суб’єктивний седативний ефект не відрізняються від такого при застосуванні плацебо. При застосуванні ламотриджину у клінічних дослідженнях повідомлялося про побічні реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопія, тому пацієнти повинні спочатку оцінити власну реакцію на лікування ламотриджином, перед тим як сісти за кермо автомобіля або працювати з іншими механізмами. Оскільки існує індивідуальна реакція на протиепілептичні лікарські засоби, пацієнту слід проконсультуватися з лікарем стосовно можливості керування автомобілем у цих випадках.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

було встановлено, що уридиндифосфоглюкуронілтрансфераза — це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину.

Таким чином, препарати, що індукують або інгібують глюкуронізацію, можуть впливати на кліренс ламотриджину. Індуктори ферменту цитохрому Р450 3А4 (CYP 3A4) сильної або помірної дії, які, як відомо, індукують глюкуронілтрансферазу, також можуть посилити метаболізм ламотриджину.

Ті препарати, які, як доведено, мають клінічно значущий вплив на метаболізм ламотриджину, зазначені в табл. 6. Спеціальні рекомендації щодо дозування цих лікарських засобів представлені в розділі ЗАСТОСУВАННЯ.

Немає доказів того, що ламотриджин може спричинити клінічно значущу стимуляцію або пригнічення окисних ферментів цитохрому Р450. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм, але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків.

Таблиця 6

Вплив інших ліків на глюкуронізацію ламотриджину

Лікарські засоби, які значно пригнічують печінкові ферменти Лікарські засоби, які значно індукують печінкові ферменти Лікарські засоби, які не пригнічують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину
Вальпроат Карбамазепін

Фенітоїн

Примідон

Фенобарбітал

Рифампіцин

Лопінавір/ритонавір

Атазановір/ритонавір*

Комбінація етинілестрадіол/левоноргестрел**

Літій

Бупропіон

Оланзапін

Окскарбазепін

Фелбамат

Габапентин

Леветирацетам

Прегабалін

Топірамат

Зонізамід

Арипіпразол

Лакозамід

Перампанел

*Щодо дозування див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів розділу ЗАСТОСУВАННЯ.

**Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчалися, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину (див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів розділу ЗАСТОСУВАННЯ щодо дозування для жінок, які приймають гормональні контрацептиви, та Гормональні контрацептиви розділу ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Взаємодія з ПЕП (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Вальпроат, який гальмує глюкуронізацію ламотриджину, уповільнює метаболізм ламотриджину і збільшує середній Т½ приблизно в 2 рази.

Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), що індукують мікросомальні ферменти цитохрому Р450, індукують метаболізм глюкуронізації ламотриджину та прискорюють метаболізм ламотриджину.

Є повідомлення про побічні явища з боку ЦНС, що включають запаморочення, атаксію, диплопію, помутніння зору і нудоту, у пацієнтів, які отримували карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища зазвичай зникають при зниженні дози карбамазепіну. Подібний ефект було виявлено при дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну за участю здорових дорослих добровольців, але зниження дози не вивчали.

У ході досліджень за участю здорових дорослих добровольців, які приймали дозу ламотриджину 200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотриджин, у свою чергу, не змінював метаболізм окскарбазепіну.

У ході досліджень за участю здорових добровольців було виявлено, що поєднане застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу і ламотриджину в дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів не мало клінічно значущого впливу на фармакокінетику останнього.

Відповідно до даних ретроспективного аналізу плазмових рівнів у пацієнтів, які застосовували ламотриджин із або без габапентину, було виявлено, що габапентин не змінює наявний рівень кліренсу ламотриджину.

Потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацином та ламотриджином була вивчена шляхом оцінювання рівня концентрацій обох препаратів у сироватці крові під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень. За цими даними, речовини не змінюють фармакокінетику одна одної.

Стійка концентрація ламотриджину у плазмі крові не змінюється при одночасному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на плазмову концентрацію ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15% підвищує концентрацію топірамату.

За даними дослідження, застосування зонісаміду (200–400 мг/добу) з ламотриджином (150–500 мг/добу) протягом 35 днів для лікування епілепсії суттєво не впливало на фармакокінетику ламотриджину.

На концентрацію ламотриджину в плазмі крові не впливало сумісне застосування лакозаміду (200, 400 або 600 мг/добу) у плацебоконтрольованих клінічних випробуваннях у пацієнтів із парціальними нападами судом. В об’єднаному аналізі даних із 3 плацебо-контрольованих клінічних досліджень, у яких досліджували додатковий одночасний прийом перампанелу у пацієнтів з парціальними і первинними генералізованими тоніко-клонічними нападами, найвища досліджена доза перампанелу (12 мг/добу) збільшила кліренс ламотриджину менше ніж на 10%. Ефект такої величини не вважається клінічно значущим.

Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі крові, доступні дані досліджень показують, що ламотриджин не впливає на концентрацію в плазмі супутніх протиепілептичних засобів. Результати досліджень in vitro засвідчили, що ламотриджин не впливає на зв’язування інших протиепілептичних препаратів з білками сироватки крові.

Взаємодія з іншими психотропними речовинами (див. також ЗАСТОСУВАННЯ). При одночасному прийомі 100 мг/день ламотриджину та 2 г глюконату літію, що застосовувався 2 рази на добу протягом 6 днів 20 пацієнтами, фармакокінетика літію не змінилася.

Багаторазові пероральні дози бупропіону не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотриджину в ході досліджень за участю 12 пацієнтів, лише призвели до слабкого підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину.

У ході дослідження за участю здорових дорослих добровольців 15 мг оланзапіну зменшували AUC та Cmax ламотриджину в середньому на 24 та 20% відповідно. Такий високий ефект у клінічній практиці відмічали рідко. Ламотриджин у дозі 200 мг не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

Багаторазове пероральне введення доз ламотриджину 400 мг/добу не спричиняло клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону при прийомі разової дози 2 мг у ході досліджень за участю 14 здорових дорослих добровольців. При поєднаному застосуванні 2 мг рисперидону з ламотриджином у 12 з 14 добровольців повідомлялося про виникнення сонливості порівняно з 1 на 20 добровольців при застосуванні лише рисперидону. Не виявлено жодного випадку сонливості при застосуванні тільки ламотриджину.

У ході клінічного дослідження за участю 18 дорослих пацієнтів з біполярним розладом, які отримували ламотриджин (≥100 мг/добу) та арипразол, дозу арипіпразолу було підвищено з 10 до 30 мг/кг/добу протягом 7 днів та застосовано ще протягом 7 днів. Загалом відмічено приблизно 10% зменшення Cmax та AUC ламотриджину. Не очікується, що ефект таких змін буде мати клінічні наслідки.

Експерименти in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину, 2-N-глюкуроніду, лише мінімально можуть впливати амітриптилін, бупропіон, клоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму буфуралолу в мікросомах печінки людини, можна визначити, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, які метаболізуються головним чином за допомогою CYP 2D6. Результати експериментів in vitro також дають можливість стверджувати, що на кліренс ламотриджину не можуть вплинути клозапін, фенелзин, рисперидон, серталін або тразодон.

Взаємодія з гормональними контрацептивами

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину. У ході дослідження за участю 16 жінок-добровольців, які приймали таблетку ламотриджину з комбінацією етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг, було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що, у свою чергу, спричинило зменшення AUC та Cmax ламотриджину в середньому на 52 та 39% відповідно. Концентрація ламотриджину в сироватці крові поступово зростала протягом тижневої перерви, досягаючи в середньому приблизно у 2 рази вищої концентрації ближче до кінця тижневої перерви, ніж при одночасному застосуванні препаратів (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів. За даними досліджень, у 16 жінок-добровольців незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, який є частиною комбінованої таблетки перорального контрацептиву. Виявлено постійне невелике збільшення виведення левоноргестрелу, що, зі свого боку, спричиняло зменшення AUC та Cmax левоноргестрелу в середньому на 19 та 12% відповідно. Вимірювання сироваткового рівня ФСГ, ЛГ та естрадіолу протягом дослідження свідчить про пригнічення яєчникової гормональної активності в деяких жінок, хоча вимірювання рівня прогестерону в сироватці крові показали відсутність гормональних симптомів овуляції у всіх 16 жінок. Вплив змін рівнів сироваткових ФСГ та ЛГ та незначного збільшення виведення левоноргестрелу на активність яєчників невідомий (див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів розділу ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ щодо дозування для жінок, які приймають гормональні контрацептиви, та Гормональні контрацептиви розділу ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Вплив ламотриджину в добовій дозі понад 300 мг не досліджувався. Дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводилися.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. У ході досліджень за участю 10 чоловіків-добровольців, які приймали рифампіцин, підвищувався рівень виведення та зменшувався період напіврозпаду ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. Пацієнтам, які отримують супутню терапію рифампіцином, слід дотримуватися режиму лікування, рекомендованого для ламотриджину і відповідних індукторів глюкуронізації (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

За даними досліджень за участю здорових добровольців, лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижують плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації. Пацієнтам, які вже застосовують лопінавір/ритонавір, слід дотримуватися режиму терапії, рекомендованого при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

За даними досліджень за участю здорових добровольців, застосування атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та Cmax ламотриджину у плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32 та 6% відповідно (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Вивчення in vitro впливу ламотриджину на ОКТ 2 продемонстрували, що ламотриджин, але не метаболіт 2-N-глюкуронід, є інгібітором ОКТ 2 у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані демонструють, що ламотриджин є більш потужним інгібітором ОКТ 2, ніж циметидин, з ІС50 — показниками 53,8 µМ та 186 µМ відповідно (див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів розділу ЗАСТОСУВАННЯ).

Взаємодія із залученням лабораторних тестів. Повідомлялося про вплив ламотриджину на результати тестів щодо швидкого визначення деяких лікарських засобів у сечі, результатом чого можуть стати хибнопозитивні показники, особливо при визначенні фенциклідину. Для підтвердження позитивних результатів необхідно застосувати альтернативний, більш специфічний хімічний метод.

Передозування

симптоми та ознаки. Є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що у 10–20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), включаючи летальні випадки. Симптомами передозування були атаксія, ністагм, порушення свідомості, великі епілептичні напади та кома. Також при передозуванні повідомлялося про розширення зубця QRS (затримка внутрішньошлуночкового проведення). Розширення комплексу QRS до більше ніж 100 мс може бути пов’язане з більш тяжкою токсичністю.

Лікування. У разі передозування пацієнта необхідно госпіталізувати для проведення відповідної підтримувальної терапії. Необхідно застосувати терапію, спрямовану на зниження абсорбції (активоване вугілля), якщо це необхідно. Додаткове лікування призначається за клінічними показаннями. Немає досвіду застосування гемодіалізу для лікування передозування. У 6 добровольців із нирковою недостатністю 20% ламотриджину було виведено з організму під час 4-годинного сеансу гемодіалізу.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.

Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2020

Інструкція МОЗ

Діагнози, при яких застосовують ЛАМОТРИН

Біполярний афективний розлад, поточний епізод гіпоманії МКХ F31.0
Біполярний афективний розлад, поточний епізод легкої або помірної депресії МКХ F31.3
Біполярний афективний розлад, поточний епізод манії МКХ F31.1
Біполярний афективний розлад, поточний епізод тяжкої депресії МКХ F31.4
Генералізована ідіопатична епілепсія та епілептичні синдроми МКХ G40.3
Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії МКХ F23.1
Деменція МКХ F03
Депресивний епізод середнього ступеня МКХ F32.1
Змішаний тривожний і депресивний розлад МКХ F41.2
Інші змішані розлади поведінки та емоцій МКХ F92.8
Інші органічні розлади особистості і поведінки, обумовлені хворобою, травмою та дисфункцією головного мозку МКХ F07.8
Локалізована (фокальна) (парціальна) ідіопатична епілепсія з судомними нападами з фокальним початком МКХ G40.0
Локалізована (фокальна) (парціальна) симптоматична епілепсія та епілептичні синдроми з комплексними парціальними судомними нападами МКХ G40.2
Локалізована (фокальна) (парціальна) симптоматична епілепсія та епілептичні синдроми з простими парціальними нападами МКХ G40.1
Напади grand mal (з малими нападами (petit mal) або без них) МКХ G40.6
Невротичний розвиток особистості МКХ F43.2
Посттравматична епілепсія МКХ G40.8
Рекурентний депресивний розлад, поточний епізод середнього ступеня МКХ F33.1
Розумова відсталість помірна, зі значним порушенням поведінки, що потребує догляду і лікування МКХ F71.1
Шизоафективний розлад, депресивний тип МКХ F25.1
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko