Флекаїнід Сандоз^® (Flecainide Sandoz^®) (266382) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Флекаїніду ацетат є антиаритмічним засобом класу IC, призначеним для лікування загрозливої для життя симптоматичної вентрикулярної аритмії та суправентрикулярної аритмії високого ступеня тяжкості.
За електрофізіологічними властивостями флекаїнід є місцевим анестетиком (клас IC) протиаритмічної дії. Це місцевий анестетик амідного типу, структурно близький до прокаїнаміду та енкаїніду, оскільки зазначені речовини також є похідними бензаміду.
Флекаїнід як сполука класу IC має три основні властивості: виражене пригнічення швидких натрієвих каналів серця; повільний початок дії та зміщені кінетичні характеристики гальмування натрієвих каналів (що є наслідком повільного зв’язування та відокремлення від натрієвих каналів); диференційований вплив засобу на тривалість зміни біоелектричного потенціалу м’язів шлуночків та волокна Пуркіньє, а саме: відсутність впливу на перші та значне скорочення тривалості зміни для останніх. Така комбінація властивостей забезпечує значне зниження провідності волокон, деполяризація яких залежить від швидких натрієвих каналів, при помірному збільшенні ефективного рефрактерного періоду, про що свідчать результати досліджень із застосуванням ізольованих серцевих тканин. Зазначеними електрофізіологічними властивостями флекаїніду ацетату зумовлена можливість подовження інтервалу P–R та комплексу QRS на ЕКГ. У дуже високій концентрації флекаїнід викликає слабке пригнічення повільних каналів міокарда. Цей вплив асоціюється з негативним інотропним ефектом.
Фармакокінетика. Флекаїнід Сандоз^® при пероральному прийомі абсорбується майже повністю і не зазнає активного метаболічного перетворення першого проходження. Згідно з наявною інформацією біологічна доступність флекаїніду у формі ацетату становить близько 90%. Діапазон терапевтичної концентрації у плазмі крові, як прийнято вважати, становить 200–1000 нг/мл. При в/в введенні середня тривалість періоду до досягнення C_max у сироватці крові становить 0,67 год, а середній показник біологічної доступності — 98%, порівняно з 1 год та 78% відповідно при отриманні засобу у формі розчину для внутрішнього застосування та 4 год і 81% відповідно — у формі таблеток. Близько 40% флекаїніду зв’язується з білками плазми крові.
Лікарський засіб проникає через плаценту та екскретується в грудне молоко.
Флекаїнід Сандоз^® зазнає активного метаболічного перетворення (залежного від генетичного поліморфізму), двома головними метаболітами є мета-О-деалкілований флекаїнід та мета-О-деалкілований лактам флекаїніду, обидва метаболіти є відносно активними. Метаболічне перетворення відбувається за участю ізоферменту системи цитохрому Р450, а саме ізоферменту CYP 2D6, й асоційоване з генетичним поліморфізмом.
Флекаїнід Сандоз^® виводиться переважно із сечею, близько 30% отриманої дози виводиться у формі незміненої речовини, решта — у формі метаболітів. Близько 5% виводиться з калом. Рівень виведення флекаїніду знижується при нирковій недостатності, захворюваннях печінки, серцевій недостатності та при лужній сечі. При гемодіалізі виводиться лише 1% флекаїніду у формі незміненої речовини. T_½ флекаїніду становить близько 20 год.

 AV-вузлова стійка тахікардія; аритмії, асоційовані із синдромом Вольфа — Паркінсона — Уайта та подібними порушеннями, обумовленими наявністю додаткових провідних шляхів — у разі неефективності інших видів лікування.
 Симптоматична пароксизмальна вентрикулярна аритмія високого ступеня тяжкості, що загрожує життю пацієнта, при відсутності відповіді на інші види терапії. Також застосовується при непереносимості або неможливості проведення інших форм терапії.
 Пароксизмальна аритмія передсердь (фібриляція передсердь, тріпотіння передсердь, тахікардія передсердь) у пацієнтів з несприятливою симптоматикою після конверсії, за умови наявності безсумнівної потреби в терапії, що підтверджується тяжкістю клінічної симптоматики, якщо інші види лікування є неефективними.
Перед початком застосування слід виключити наявність серцевих захворювань органічного генезу та/або порушення фракції викиду лівого шлуночка, оскільки в такому випадку зростає ризик небажаного підсилення аритмії.

препарат застосовують перорально. Для усунення впливу їжі на абсорбцію лікарської речовини Флекаїнід Сандоз^® слід приймати натще або за 1 год до їди. Таблетку Флекаїніду Сандоз^® 100 мг можна розділити на дві рівні частини.
Початок терапії із застосуванням флекаїніду ацетату та зміни режиму дозування слід здійснювати під медичним наглядом з ЕКГ-моніторингом та контролем концентрації речовини в плазмі крові. Деяким пацієнтам на цей час необхідна госпіталізація, зокрема пацієнтам з вентрикулярною аритмією, що загрожує життю. Рішення про необхідність госпіталізації приймається спеціалістом. У пацієнтів із серцевими захворюваннями органічного генезу, особливо за наявності в анамнезі інфаркту міокарда, терапію із застосуванням флекаїніду слід починати виключно у випадках, якщо інші лікарські засоби протиаритмічної дії, за винятком препаратів класу IС (особливо аміодарону), є неефективними або непереносимими, і за умови, що безмедикаментозне лікування (хірургічне втручання, ампутація, імплантація дефібрилятора) не показане. У період проведення терапії необхідний постійний ЕКГ-моніторинг та контроль концентрації речовини в плазмі крові.
Дорослі та діти віком від 13 років. Суправентрикулярна аритмія: рекомендована початкова доза флекаїніду становить 50 мг 2 рази на добу. Для більшості пацієнтів прийом зазначеної дози забезпечує контроль небажаної симптоматики. Якщо це необхідно, дозу можна підвищити максимум до 300 мг/добу.
Вентрикулярна аритмія: рекомендована початкова доза становить 100 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 400 мг, але таку дозу застосовують лише в терапії пацієнтів крупної статури або при необхідності швидкого забезпечення контролю аритмії. Через 3–5 днів рекомендується поступова корекція дози до мінімально достатнього рівня, який забезпечує контроль аритмії. При тривалому застосуванні препарату можливе подальше зниження дози препарату.
Пацієнти літнього віку. У терапії пацієнтів літнього віку препарат застосовується в початковій добовій дозі, що не перевищує 100 мг (1 таблетка 50 мг 2 рази на добу), оскільки швидкість виведення флекаїніду з плазми крові осіб літнього віку може бути зниженою. Це слід враховувати також і при корекції дози. Максимальна доза для пацієнтів літнього віку не повинна перевищувати 300 мг (по 150 мг 2 рази на добу).
Рівень в плазмі крові. За показниками усунення шлуночкових екстрасистол, для забезпечення максимального терапевтичного ефекту вміст речовини в плазмі крові повинен становити 200–1000 нг/мл. Концентрація в плазмі крові понад 700–1000 нг/мл асоціюється з підвищенням імовірності розвитку несприятливих явищ.
Порушення функції нирок. У терапії пацієнтів з порушенням функцій нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну 35 мл/хв/1,73 м² або нижчий) початкова доза не повинна перевищувати 100 мг/добу (або по 50 мг 2 рази на добу). При застосуванні препарату в терапії таких пацієнтів наполегливо рекомендується моніторинг концентрації речовини в плазмі крові. Залежно від ефекту та переносимості дозу можна поступово і обережно підвищувати. Через 6–7 днів режим дозування підлягає коригуванню із урахуванням ефективності та переносимості терапії. У деяких пацієнтів із порушенням функцій нирок тяжкого ступеня кліренс флекаїніду є дуже повільним, наслідком чого є збільшення T_½ (60–70 год).
Порушення функції печінки. При застосуванні препарату в терапії пацієнтів із порушенням функції печінки необхідний ретельний моніторинг, початкова доза не повинна перевищувати 100 мг/добу (по 50 мг 2 рази на добу).
У терапії пацієнтів з імплантованим кардіостимулятором препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 100 мг, яку розділяють на 2 прийоми.
При одночасному застосуванні препарату разом з циметидином або аміодароном необхідний ретельний моніторинг. У терапії деяких пацієнтів дозу слід знижувати, добова доза не повинна перевищувати 100 мг, яку розділяють на 2 прийоми. Необхідно проводити моніторинг стану пацієнтів як при початковій, так і підтримувальній терапії.
Рекомендований моніторинг концентрації речовини в плазмі крові та ЕКГ-моніторинг (проведення контрольних ЕКГ 1 раз на місяць). На етапі початкової терапії та при підвищенні дози ЕКГ-обстеження слід проводити кожні 2–4 дні.
При застосуванні Флекаїніду Сандоз^® у терапії пацієнтів, які потребують обмеження доз, слід часто робити ЕКГ-моніторинг (на додаток до моніторингу концентрації флекаїніду в плазмі крові). Корекція дози здійснюється з інтервалами в 6–8 днів. Для контролю індивідуального режиму дозування ЕКГ-обстеження таких пацієнтів слід проводити через 2 та 3 тиж після початку терапії.

 реакція підвищеної чутливості до флекаїніду або будь-якої з допоміжних речовин препарату.
 Серцева недостатность, інфаркт міокарда в анамнезі з безсимптомною вентрикулярною ектопією або безсимптомною нестійкою вентрикулярною тахікардією.
 Кардіогенний шок.
 Довготривала фібриляція передсердь, при терапії яких не робилася спроба конверсії синусового ритму, а також вальвулярні серцеві захворювання із значущими порушеннями гемодинамічних показників.
 Знижені або порушені вентрикулярні функції, за наявності кардіогенного шоку, брадикардії високого ступеня тяжкості (<50 уд./хв), гіпотензії високого ступеня тяжкості.
 Застосування в комбінації з протиаритмічними засобами класу I (блокатори натрієвих каналів).
 Синдром Бругада.
 У разі відсутності можливості проведення кардіостимуляції флекаїнід не слід застосовувати в терапії пацієнтів з порушенням функцій синусного вузла, порушенням провідності передсердь, при AV-блокаді ІІ або більш високого ступеня, блокаді ніжки пучка Гіса або блокаді дистальних відділів.
 Безсимптомна вентрикулярна аритмія або незначною мірою виражені симптоми вентрикулярної аритмії.

як і інші протиаритмічні засоби, флекаїнід може викликати посилення аритмії. Можливе підвищення інтенсивності симптомів існуючої аритмії або розвиток нового епізоду. Ризик проаритмічного впливу є найбільшим для пацієнтів із серцевими захворюваннями органічного генезу та/або із значними порушеннями функцій лівого шлуночка.
Найчастішими побічними явищами є AV-блокада II або III ступеня тяжкості, брадикардія, серцева недостатність, біль у грудях, інфаркт міокарда, гіпотензія, припинення активності синусного вузла, тахікардія (передсердна та шлуночкові тахікардія) та сильне серцебиття.
Такі часті побічні явища, як запаморочення та порушення зору, відмічають у приблизно 15% пацієнтів при проведенні терапії. Ці несприятливі явища є зазвичай тимчасовими та зникають при подальшому застосуванні лікарського засобу або зниженні дози. Наведений перелік побічних явищ ґрунтується на досвіді, отриманому при проведенні клінічних досліджень, та інформації, отриманій у межах фармакологічного нагляду після реєстрації препарату.
Побічні явища класифіковані за системами органів та класами, а також за частотою. Частота визначається таким чином: дуже часті (≥1/10), часті (від ≥1/100 до <1/10), нечасті (від ≥1/1000 до <1/100), поодинокі (від ≥1/10 000 до <1/1000), рідкісні (<1/10 000), частота невідома (неможливо визначити за наявними даними).
З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: нечасті — зменшення кількості еритроцитів, лейкоцитів та тромбоцитів.
З боку імунної системи: рідкісні — збільшення кількості антинуклеарних антитіл, асоційоване або не асоційоване із системним запаленням.
З боку психіки: поодинокі — галюцинації, депресія, сплутаність свідомості, тривожність, амнезія, безсоння.
З боку нервової системи: дуже часті — запаморочення, що зазвичай швидко минає; поодинокі — парестезія, атаксія, гіпостезія, гіпергідроз, непритомність, тремор, припливи, сонливість, головний біль, периферична нейропатія, судоми, дискінезія.
З боку органа зору: дуже часті — порушення зору, такі як диплопія та нечіткість зору; рідкісні — преципітат на роговій оболонці.
З боку органа слуху і рівноваги: поодинокі — дзвін у вухах, запаморочення за типом вертиго.
З боку серцевої системи: часті — проаритмічний вплив (найвища ймовірність для пацієнтів із серцевими захворюваннями органічного генезу); нечасті — у пацієнтів із тріпотінням передсердь можливий розвиток AV–провідності із збільшенням ЧСС; частота невідома — можливе залежне від дози збільшення інтервалів P–R та QRS, зміна порогу чутливості до сигналу кардіостимулятора, AV-блокада II або III ступеня тяжкості, зупинка серця, брадикардія, серцева недостатність/застійна серцева недостатність, біль у грудях, гіпотензія, інфаркт міокарда, сильне серцебиття, припинення активності синусного вузла, тахікардія (передсердна та шлуночкова) або фібриляція передсердь. Прояв симптомів наявного синдрому Бругада.
З боку дихальної системи: часті — задишка; поодинокі — пневмоніти; частота невідома — фіброз легень, інтерстиційне захворювання легень.
З боку травної системи: нечасті — нудота, блювання, запор, абдомінальний біль, зниження апетиту, діарея, диспепсія, метеоризм.
З боку гепатобіліарної системи: поодинокі — зростання активності печінкових ферментів, із жовтяницею або без неї; частота невідома — порушення функцій печінки.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасті — алергічні дерматити, у тому числі висип, алопеція; поодинокі — кропив’янка тяжкого ступеня; рідкісні — реакція фоточутливості.
Системні порушення та порушення, пов’язані з місцем введення: часті — астенія, втомлюваність, лихоманка, набряки.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: частота невідома — артралгія, міалгія

Флекаїнід Сандоз^® для перорального застосування слід призначати виключно в умовах стаціонару або під безпосереднім наглядом спеціаліста для лікування пацієнтів з:
– AV-вузловою стійкою тахікардією, аритмією, асоційованою із синдромом Вольфа — Паркінсона — Уайта, та подібними порушеннями, асоційованими з наявністю додаткових провідних шляхів;
– пароксизмальною фібриляцією передсердь за наявності несприятливої симптоматики.
Застосування препарату за іншими показаннями слід починати в умовах стаціонару.
Доведено, що флекаїнід підвищує ризик смерті пацієнтів після інфаркту міокарда з безсимптомною вентрикулярною аритмією.
Флекаїнід Сандоз^®, як і інші засоби протиаритмічної дії, може зумовлювати посилення аритмії, тобто може викликати аритмію більш тяжкого ступеня, підвищення частоти епізодів аритмії або інтенсивності небажаної симптоматики.
Слід уникати застосування флекаїніду в терапії пацієнтів із серцевими захворюваннями органічного генезу або порушеннями фракції викиду лівого шлуночка.
Флекаїнід слід застосовувати з обережністю в терапії пацієнтів з гострим розвитком фібриляції передсердь після кардіологічного хірургічного втручання.
Флекаїнід викликає подовження інтервалу Q–T та ширину комплексу QRS на 12–20%. Вплив на інтервал Q–T є незначним.
Можлива поява симптому Бругада при отриманні пацієнтом флекаїніду. У разі виявлення змін за результатами ЕКГ-обстеження, які можуть свідчити про наявність синдрому Бругада, на фоні терапії із застосуванням флекаїніду слід розглянути доцільність відміни подальшої терапії.
Оскільки виведення флекаїніду із плазми крові пацієнтів із порушеннями печінкових функцій тяжкого ступеня може бути значно повільнішим, флекаїнід не слід застосовувати в терапії таких пацієнтів, за винятком випадків, коли можлива користь перевищує потенційні ризики. Рекомендований моніторинг концентрації речовини в плазмі крові.
Флекаїнід Сандоз^® слід з обережністю застосовувати в терапії пацієнтів із порушенням функцій нирок (кліренс креатиніну 35 мл/хв/1,73 м² або нижчий); рекомендований терапевтичний моніторинг.
Швидкість виведення флекаїніду з плазми крові пацієнтів похилого віку може бути зниженою. Про це слід пам’ятати при корекції режиму дозування.
Порушення балансу електролітів (наприклад гіпокаліємію та гіперкаліємію) слід виправляти до початку терапії із застосуванням флекаїніду.
Брадикардію тяжкого ступеня або значну гіпотензію слід усунути перед початком терапії із застосуванням флекаїніду.
Відомо, що лікарський засіб Флекаїнід Сандоз^® підвищує поріг чутливості ендокарду до сигналів кардіостимуляторів, тобто чутливість ендокарду до кардіостимуляції зменшується. Цей ефект є зворотним та більше впливає на поріг гострої, а не хронічної чутливості. Отже, флекаїнід слід застосовувати з обережністю в терапії пацієнтів із встановленими постійними або тимчасовими кардіостимуляторами і не слід застосовувати в терапії пацієнтів із високим порогом чутливості до кардіостимуляції та в разі застосування непрограмованого кардіостимулятора при відсутності належного реанімаційного обладнання.
Зазвичай подвоєння частоти або амплітуди стимулювального імпульсу (напруги) є достатнім для нормалізації роботи серця, але на початкових етапах після імплантації при прийомі пацієнтом флекаїніду дуже важко забезпечити поріг вентрикулярної чутливості <1В.
Відмічали труднощі при дефібриляції. У більшості таких випадків у пацієнтів в анамнезі були серцеві захворювання із збільшенням розміру серця, інфаркт міокарда, артеріосклеротичні серцеві захворювання та серцева недостатність.
Є повідомлення про випадки зростання швидкості скорочення шлуночків при фібриляції передсердь за відсутності терапевтичного ефекту. Лікарський засіб Флекаїнід Сандоз^® чинить селективну дію, що підвищує рефракторний період антероградного й, особливо, ретроградного проведення від синусного вузла до шлуночків серця. Цей вплив виявляється на ЕКГ більшості пацієнтів як подовження коригованого інтервалу Q–T, отже, вплив на інтервал Q–T є незначним. Однак є повідомлення і про випадки подовження інтервалу Q–T на 4%. Втім, цей ефект є менш вираженим, ніж при застосуванні протиаритмічних засобів класу Iа.
Застосування в педіатричній практиці. Флекаїнід Сандоз^® не рекомендований до застосування в терапії дітей віком до 12 років через відсутність належних даних стосовно безпеки та ефективності.
Молочні продукти (молоко, дитяче харчування і, можливо, йогурти) можуть знижувати абсорбцію флекаїніду у дітей та у новонароджених. Повідомлялося про токсичність флекаїніду, який застосовували дітям за умови скорочення споживання молока, а також новонародженим, яким молочне дитяче харчування замінили на харчування із вмістом глюкози.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Флекаїнід Сандоз^® проникає через плаценту та до плода при прийомі препарату в період вагітності. Тому його не слід застосовувати в період вагітності, якщо очікувана користь не перевищує потенційний ризик.
Застосування в період годування груддю. Флекаїнід Сандоз^® потрапляє в грудне молоко. Концентрація в плазмі крові дитини, що перебуває на грудному вигодовуванні, у 5–10 разів нижча за терапевтичну. У разі необхідності лікування слід припинити годування груддю.
Діти. Флекаїнід Сандоз^® не рекомендований до застосування в терапії дітей віком до 13 років через відсутність належних даних стосовно безпеки та ефективності.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Рекомендовано утримуватися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами, враховуючи можливість розвитку запаморочення, порушень зору.

протиаритмічні засоби класу I. Флекаїнід Сандоз^® не слід застосовувати одночасно із протиаритмічними засобами класу I.
Протиаритмічні засоби класу II. Слід враховувати можливість посилення небажаного інотропного впливу протиаритмічних засобів класу II, таких як блокатори β-адренорецепторів, при одночасному застосовуванні з флекаїнідом.
Протиаритмічні засоби класу III. При одночасному застосовуванні флекаїніду з аміодароном звичайну дозу флекаїніду слід знизити вдвічі та забезпечити ретельний моніторинг стану пацієнта для своєчасного виявлення небажаних явищ. Також рекомендується моніторинг концентрації флекаїніду в плазмі крові.
Протиаритмічні засоби класу IV. Одночасне застосовування флекаїніду з блокаторами кальцієвих каналів, наприклад із верапамілом, слід здійснювати з обережністю.
Можливі небажані явища, що загрожують життю пацієнта, асоційовані з лікарськими взаємодіями, що викликають підвищення концентрації речовини в плазмі крові. Метаболічне перетворення флекаїніду забезпечується, здебільшого, ізоферментами CYP 2D6. При одночасному застосуванні із лікарськими засобами, що пригнічують (наприклад, антидепресантів, нейролептиків, пропранололу, ритонавіру, деяких антигістамінів) або підвищують активність (наприклад, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) цього ізоферменту, відмічають відповідне зростання або зниження концентрації флекаїніду в плазмі крові. Підвищення концентрації флекаїніду в плазмі крові може бути також обумовлене і порушенням функцій нирок внаслідок зниження кліренсу флекаїніду.
Гіпокаліємію, як і гіперкаліємію, або інші порушення електролітного балансу слід скоригувати до початку застосування флекаїніду. Гіпокаліємія може бути наслідком одночасного застосування сечогінних засобів, кортикостероїдів або проносних засобів.
Антигістамінні засоби. Ризик розвитку вентрикулярної аритмії зростає при призначенні разом з мізоластином та терфенадином. Слід уникати одночасного застосування.
Противірусні засоби. Концентрація речовини в плазмі крові підвищується при одночасному застосуванні флекаїніду з ритонавіром, лопінавіром та індинавіром (підвищення ризику вентрикулярної аритмії), тому слід уникати одночасного їх застосування.
Антидепресанти. Флуоксетин, пароксетин та інші антидепресанти сприяють зростанню концентрації флекаїніду в плазмі крові; при одночасному прийомі із трициклічними антидепресантами підвищується ризик вентрикулярної аритмії.
Протиепілептичні засоби. Обмежені дані, отримані при прийомі пацієнтами препарату разом з активаторами ферментів (фенітоїном, фенобарбіталом, карбамазепіном), свідчать про збільшення швидкості виведення флекаїніду на 30%.
Нейролептичні засоби. При одночасному застосуванні флекаїніду з клозапіном спостерігається зростання ризику аритмії.
Протималярійні засоби. Хінін сприяє зростанню концентрації флекаїніду в плазмі крові.
Протигрибкові засоби. Тербінафін може сприяти зростанню концентрації флекаїніду в плазмі крові внаслідок пригнічення активності ізоферменту CYP 2D6.
Сечогінні засоби. Класовий ефект препаратів, гіпокаліємія, наслідком якої є збільшення кардіотоксичного впливу.
Н₂-антигістамінні засоби (для лікування виразок шлунка). Антагоніст Н₂-рецепторів циметидин пригнічує метаболічне перетворення флекаїніду. У здорових волонтерів, що отримували циметидин (по 1 г/добу) протягом 1 тиж, значення AUC флекаїніду зросло приблизно на 30%, а T_½ збільшився приблизно на 10%.
Лікарські засоби, що допомагають кинути курити. Одночасний прийом бупропіону (метаболічне перетворення якого здійснюється за участю ізоферменту CYP 2D6) та флекаїніду слід здійснювати з обережністю і розпочинати лікування з найнижчої дози рекомендованого діапазону. Якщо бупропіон призначають при отриманні пацієнтом флекаїніду, слід розглянути доцільність зниження дози останнього.
Кардіоглікозиди. При застосуванні флекаїніду можливе збільшення вмісту дигоксину в плазмі крові на 15%, що навряд чи має клінічне значення в разі концентрації в плазмі крові пацієнтів у діапазоні терапевтичного рівня. Рекомендовано визначати рівень дигоксину в плазмі крові пацієнтів, що отримують препарати дигіталісу, не менше ніж через 6 год після отримання дигоксину, незалежно від дози, до або після прийому флекаїніду.
Антикоагулянти. Флекаїнід можна застосовувати одночасно із антикоагулянтами для перорального застосування.

передозування Флекаїнідом Сандоз^® є загрозливим для життя та потребує невідкладного медичного втручання. Підвищена чутливість до препарату та зростання концентрації в плазмі крові до рівня, що перевищує терапевтичний, можуть також бути обумовлені взаємодією з іншими лікарськими засобами. Специфічний антидот невідомий. Не існує відомого методу швидко вивести Флекаїнід Сандоз^® із організму. Проведення діалізу або гемоперфузії є неефективним.
Необхідна підтримувальна терапія, можливе усунення ще не абсорбованої речовини з ШКТ. У подальшому можливе застосування препаратів інотропної дії або стимуляторів серцевої активності, таких як допамін, добутамін або ізопротеренол, а також механічна вентиляція легень та заходи для підтримки кровообігу (наприклад, насос для допоміжного кровообігу). Слід розглянути доцільність застосування тимчасового трансвенозного кардіостимулятора в разі блокади провідності. Оскільки T_½ із плазми крові становить близько 20 год, ці заходи підтримувальної терапії слід проводити протягом тривалого часу.
Форсований діурез із окисненням сечі теоретично сприяє виведенню флекаїніду.
В/в введення 8,4% р-ну бікарбонату натрію знижує активність флекаїніду.
В/в жирова емульсія та екстрапоральна мембранна оксигенація можуть розглядатися для кожного окремого випадку.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.