Еплепрес (Eplepres) (265708) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Еплеренон - 25 мг

фармакодинаміка. Еплеренон має відносну селективність у зв’язуванні з рекомбінантними рецепторами людини до мінералокортикоїдів порівняно з його взаємодією з рекомбінантними рецепторами людини до глюкокортикоїдів, прогестерону та андрогенів. Еплеренон перешкоджає зв’язуванню рецепторів з альдостероном — важливим гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що бере участь у регулюванні АТ та задіяна в патофізіологічних механізмах розвитку серцево-судинних захворювань.
Еплеренон приводить до стійкого підвищення рівня реніну у плазмі крові та альдостерону в плазмі крові, що збігається з пригніченням шляху негативного зворотного впливу альдостерону на секрецію реніну. При цьому підвищення активності реніну у плазмі крові та рівня альдостерону у крові не призводить до пригнічення дії еплеренону.
При хронічній серцевій недостатності (класи ІІ–IV за класифікацією NYHA) додавання еплеренону до стандартної схеми лікування приводило до очікуваного дозозалежного підвищення рівнів альдостерону.
Відомо, що в процесі кардіологічно-нефрологічного піддослідження (дослідження ефективності та летальності при застосуванні еплеренону в пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, ускладненим дисфункцією лівого шлуночка та серцевою недостатністю) лікування еплереноном призводило до значного підвищення рівня альдостерону. Отримані результати підтверджують блокування рецепторів до мінералокортикоїдів у цій популяції.
У ході досліджень не виявлено стійкого впливу еплеренону на ЧСС, тривалість комплексу QRS або інтервалів P–R та Q–T.
Були повідомлення про дослідження ефективності впливу еплеренону, доданого до стандартного лікування, на клінічні результати пацієнтів із систолічною серцевою недостатністю та симптомами легкого ступеня (функціональний клас II за класифікацією NYHA).
Діти. Застосування еплеренону дітям із серцевою недостатністю не досліджували. Повідомлялося про дослідження застосування еплеренону в дозах 25–100 мг на добу дітям віком 4–16 років із АГ. Ефективного зниження АТ не було досягнуто. Застосування еплеренону дітям віком до 4 років із АГ не досліджувалось, оскільки дослідження з участю дітей старшого віку продемонструвало відсутність ефективності (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Досліджень будь-якого (довготривалого) впливу на гормональний статус дітей не проводили.
Фармакокінетика
Абсорбція. Абсолютна біодоступність еплеренону після застосування дози 100 мг перорально становить 69%. C_max лікарського засобу у плазмі крові досягається приблизно через 1.5–2 год. C_max та AUC змінюються пропорційно дозі в діапазоні 10–100 мг та менш ніж дозопропорційно при застосуванні доз понад 100 мг. Рівноважний стан настає протягом 2 днів від початку лікування. Їжа не впливає на абсорбцію лікарського засобу.
Розподіл. Еплеренон зв’язується з білками плазми крові приблизно на 50% та, головним чином, з α₁-кислими глікопротеїнами. Уявний об’єм розподілу еплеренону в рівноважному стані розцінюють як такий, що дорівнює 42–90 л. Еплеренон не схильний до зв’язування з еритроцитами.
Біотрансформація. Метаболізм еплеренону переважно здійснюється за рахунок ферменту CYP 3A4. У плазмі крові людини не виявлено жодних активних метаболітів еплеренону.
Виведення. Менше ніж 5% дози еплеренону виводиться із сечею і калом у вигляді незміненого лікарського засобу. Після перорального застосування разової дози радіоактивно міченого лікарського засобу близько 32% дози було виведено з організму з калом та близько 67% — із сечею. Т_½ еплеренону становить близько 3–6 год. Уявний кліренс з плазми крові дорівнює близько 10 л/год.
Застосування особливим групам пацієнтів
Вік, стать та раса. Дослідження фармакокінетики еплеренону при застосуванні в дозі 100 мг 1 раз на добу проводили у осіб літнього віку (віком від 65 років), у чоловіків та жінок, а також у представників негроїдної раси. Значних відмінностей у фармакокінетиці еплеренону у чоловіків та жінок не виявлено. У пацієнтів літнього віку в рівноважному стані відмічали підвищення рівнів C_max (22%) та AUC (45%) порівняно з більш молодими пацієнтами (18–45 років). У представників негроїдної раси в рівноважному стані C_max була нижча на 19%, а AUC — нижча на 26% (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти. Встановлено, що маса тіла пацієнта має статистично значущий вплив на об’єм розподілу еплеренону, але не на його виведення. Передбачається, що об’єм розподілу еплеренону та експозиція піку у пацієнтів з більшою масою тіла будуть подібні до таких у дорослих з подібною масою тіла. У пацієнтів з масою тіла 45 кг об’єм розподілу є нижчим (майже на 40%); передбачається, що експозиція піку буде вищою, ніж така у дорослих.
Ниркова недостатність. Фармакокінетику еплеренону оцінювали у пацієнтів з різними ступенями порушення ниркової функції та у пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі. У пацієнтів із тяжкою формою ниркової недостатності AUC та C_max у рівноважному стані були підвищені на 38 та 24% відповідно порівняно з контрольною групою. У пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі, ці показники були знижені на 26 та 3% відповідно порівняно з контрольною групою пацієнтів. Кореляції між кліренсом еплеренону з плазми крові та кліренсом креатиніну не виявлено. Еплеренон не виводиться за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Дітям застосовували початкову дозу еплеренону 25 мг 1 раз на добу; після 2 тиж дозу було збільшено до 25 мг 2 рази на добу, а в разі клінічної необхідності — до 50 мг 2 рази на добу. При застосуванні таких доз найвищі концентрації еплеренону у дітей не були значно вищі порівняно з такими, що спостерігалися у дорослих при застосуванні початкової дози 50 мг 1 раз на добу.
Печінкова недостатність. Фармакокінетику еплеренону в дозі 400 мг досліджували у пацієнтів з помірними ураженнями печінки (клас В за класифікацією Чайлда — П’ю) та порівнювали результати з результатами, отриманими для пацієнтів без порушення функції печінки. C_max та AUC еплеренону в рівноважному стані були підвищені на 3,6 та 42% відповідно (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Оскільки досліджень застосування еплеренону для лікування пацієнтів з тяжкими порушеннями функцій печінки не проводили, призначення еплеренону таким пацієнтам протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцева недостатність. Повідомлялося про дослідження фармакокінетики еплеренону у дозі 50 мг у пацієнтів із серцевою недостатністю (класи II–IV за класифікацією NYHA). Значення C_max та AUC у рівноважному стані у пацієнтів із серцевою недостатністю були на 38% та 30% відповідно вищими, ніж у здорових добровольців відповідного віку, маси тіла та статі. Кліренс еплеренону у пацієнтів із серцевою недостатністю не відрізняється від кліренсу цього лікарського засобу у здорових добровольців літнього віку.

доповнення до стандартного лікування із застосуванням блокаторів β-адренорецепторів з метою зниження ризику захворюваності та летальності, пов’язаних із серцево-судинними захворюваннями, у стабільних пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤40%) та клінічними ознаками серцевої недостатності після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда.
Доповнення до стандартної оптимальної терапії з метою зниження ризику захворюваності та летальності, пов’язаної із серцево-судинними захворюваннями, у дорослих пацієнтів із серцевою недостатністю II класу (хронічною) за класифікацією NYHA та дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤30%) (див. Фармакодинаміка).

дорослі. Еплеренон можна приймати як з їжею, так і незалежно від прийому їжі (див. Фармакокінетика).
Максимальна добова доза лікарського засобу становить 50 мг/добу.
Пацієнти з серцевою недостатністю після перенесеного інфаркту міокарда. Рекомендована підтримувальна доза еплеренону становить 50 мг 1 раз на добу. Лікування слід розпочинати з дози 25 мг 1 раз на добу та поступово підвищувати до цільової дози 50 мг 1 раз на добу. Бажано досягти цього рівня дози за 4 тиж, враховуючи рівень калію в плазмі крові (таблиця). Лікування еплереноном зазвичай необхідно розпочинати через 3–14 діб після гострого інфаркту міокарда.
Пацієнти з серцевою недостатністю II класу (хронічною) за класифікацією NYHA. Лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю II класу за класифікацією NYHA слід розпочинати з дози 25 мг 1 раз на добу та поступово підвищувати до цільової дози 50 мг 1 раз на добу. Бажано досягти цього рівня дози за 4 тиж, враховуючи рівень калію в плазмі крові (див. таблицю та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам, у яких рівень калію в плазмі крові перевищує 5 ммоль/л, не слід розпочинати лікування еплереноном (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Рівень калію в плазмі слід визначати до початку лікування еплереноном, під час 1-го тижня лікування та через 1 міс після початку лікування або корекції дози. У разі необхідності слід періодично визначати рівень калію в плазмі крові впродовж лікування.
Після початку лікування дозу лікарського засобу слід коригувати з урахуванням концентрації калію в плазмі крові, як вказано в таблиці нижче.
Корекція дози після початку лікування

Після тимчасової відміни еплеренону через підвищення рівня калію до ≥6 ммоль/л відновлення лікування можливе в дозі 25 мг 1 раз на 2 дні після зниження концентрації калію нижче рівня 5 ммоль/л.
Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів літнього віку немає потреби в корекції початкової дози лікарського засобу. У зв’язку з віковим зниженням інтенсивності функції нирок ризик розвитку гіперкаліємії у пацієнтів літнього віку підвищується. Ризик може додатково підвищуватися в разі наявності супутнього захворювання, що супроводжується підвищенням системної експозиції лікарського засобу, зокрема порушення функцій печінки легкого та помірного ступеня. Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію в плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Порушення функції нирок. Пацієнти з легким порушенням функції нирок не потребують корекції початкової дози. Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію в плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ) та коригувати дозу лікарського засобу відповідно до таблиці вище.
Пацієнтам з порушеннями функції нирок помірної тяжкості (кліренс креатиніну 30–60 мг/мл) слід починати лікування з дози 25 мг 1 раз на 2 дні та коригувати дозу лікарського засобу залежно від концентрації калію (див. таблицю вище). Рекомендовано проводити періодичний контроль рівня калію в плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Досвід застосування лікарського засобу пацієнтам із кліренсом креатиніну <50 мл/хв та серцевою недостатністю після інфаркту міокарда відсутній. Для лікування таких пацієнтів еплеренон слід застосовувати з обережністю.
Застосування доз, що перевищують 25 мг/добу, пацієнтам із кліренсом креатиніну <50 мл/хв не досліджували.
Еплеренон протипоказаний пацієнтам з тяжкими ураженнями нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Еплеренон не виводиться з організму за допомогою діалізу.
Порушення функцій печінки. Пацієнти з легким або помірним порушенням функції печінки не потребують корекції початкової дози, проте внаслідок підвищення рівня системної експозиції еплеренону цій категорії пацієнтів та особливо пацієнтам літнього віку рекомендовано проводити частий та регулярний контроль концентрації калію в плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбіноване застосування. У разі одночасного застосування зі слабкими або помірними інгібіторами CYP 3A4 (наприклад аміодароном, дилтіаземом та верапамілом) можна починати лікування еплереноном з початкової дози 25 мг 1 раз на добу. Доза лікарського засобу не повинна перевищувати 25 мг 1 раз на добу (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Діти. Безпека та ефективність застосування еплеренону у дітей не встановлені. Наявна на даний час інформація наведена в розділах Фармакодинаміка та Фармакокінетика.

гіперчутливість до еплеренону або будь-якої з допоміжних речовин.
Рівень калію в плазмі крові >5 ммоль/л на момент початку лікування.
Ниркова недостатність тяжкого ступеня (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації <30 мл/хв/1,73 м²).
Печінкова недостатність тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлда — П’ю).
Лікування калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними добавками або потужними інгібіторами CYP 3A4 (наприклад ітраконазолом, кетоконазолом, ритонавіром, нелфінавіром, кларитроміцином, телітроміцином та нефазодоном) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Одночасне застосування еплеренону в потрійній комбінації разом з інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину.

з боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія.
З боку ендокринної системи: гіпотиреоз.
З боку нервової системи: запаморочення, синкопе, головний біль, гіпестезія.
З боку серцево-судинної системи: лівошлуночкова недостатність, фібриляція передсердь, тахікардія, артеріальна гіпотензія, тромбоз артерій кінцівок, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель.
З боку ШКТ: діарея, нудота, запор, блювання, здуття живота.
З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, свербіж, гіпергідроз, ангіоневротичний набряк.
З боку кістково-м’язової системи та сполучних тканин: м’язові спазми, біль у кістково-м’язовій системі, біль у спині.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: холецистит.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: гінекомастія.
З боку психіки: безсоння.
З боку метаболізму та травлення: гіперкаліємія (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); гіпонатріємія, зневоднення, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія.
Загальні розлади: астенія, нездужання.
Інфекції та інвазії: інфекції, пієлонефрит, фарингіт.
Лабораторні дослідження: підвищення сечовини крові, рівня креатиніну, зменшення кількості рецепторів епідермального фактора росту, підвищення рівня глюкози в крові.
Повідомлялося про дослідження у групі пацієнтів віком ≥75 років, у процесі якого було зареєстровано чисельно більшу кількість випадків інсульту. Водночас статистично достовірної різниці у частоті інсультів між групами еплеренону (30) та плацебо (22) виявлено не було.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу здійснювати безперервний моніторинг співвідношення користі та ризиків застосування лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до місцевих вимог.

гіперкаліємія. Під час лікування еплереноном відповідно до його механізму дії можливий розвиток гіперкаліємії. У всіх пацієнтів на початку лікування та під час зміни дози лікарського засобу слід контролювати рівні калію у плазмі крові. У подальшому рекомендовано проводити періодичний контроль, особливо у пацієнтів, які належать до групи ризику виникнення гіперкаліємії (таких як пацієнти літнього віку, пацієнти з нирковою недостатністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ) та цукровим діабетом). Після початку лікування еплереноном не рекомендовано використовувати калієвмісні добавки через підвищений ризик розвитку гіперкаліємії. Зниження дози еплеренону призводить до зниження концентрації калію в плазмі крові. У ході одного дослідження було продемонстровано, що додаткове призначення гідрохлоротіазиду під час лікування еплереноном компенсувало підвищення концентрації калію у плазмі крові.
При застосуванні еплеренону в комбінації з інгібітором АПФ та/або блокатором рецепторів ангіотензину ризик гіперкаліємії може підвищуватися.
Еплеренон не слід застосовувати одночасно в потрійній комбінації з інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Порушення функцій нирок. У пацієнтів з порушеннями функцій нирок (у тому числі з діабетичною мікроальбумінурією) слід регулярно контролювати рівень калію. Зниження функції нирок супроводжується підвищенням ризику гіперкаліємії. У групі пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу та мікроальбумінурією відмічали підвищену частоту виникнення гіперкаліємії. Відповідно, лікування таких пацієнтів слід проводити з обережністю. Еплеренон не видаляється за допомогою гемодіалізу.
Порушення функцій печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушенням функції печінки (класи А та В за класифікацією Чайлда — П’ю) підвищення рівня калію в плазмі крові понад 5,5 ммоль/л не відбувалося. Такі пацієнти потребують контролю рівнів електролітів. Застосування еплеренону для лікування пацієнтів з тяжкими порушеннями функцій нирок не вивчали, тому еплеренон протипоказаний таким пацієнтам (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Індуктори CYP 3A4. Одночасне призначення еплеренону та потужних індукторів CYP 3A4 не рекомендовано (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Літій, циклоспорин, такролімус не слід призначати під час лікування еплереноном (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Фертильність. Інформації щодо впливу на фертильність людини немає.
До складу лікарського засобу входить лактоза, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями (непереносимістю галактози, вродженою недостатністю лактази Лаппа або синдромом порушення всмоктування глюкози та галактози).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Адекватних даних щодо застосування еплеренону вагітним немає. Відомості, отримані в ході досліджень на тваринах, не вказують на безпосередній або опосередкований несприятливий вплив на перебіг вагітності, розвиток ембріона та плода, пологи та післяродовий розвиток. Призначати еплеренон вагітним слід з обережністю.
Годування грудьми. Невідомо, чи проникає еплеренон в грудне молоко людини після перорального застосування. Водночас дані доклінічних досліджень свідчать про наявність еплеренону та/або його метаболітів у молоці щурів та про нормальний розвиток потомства, що зазнало впливу еплеренону у такий спосіб. Оскільки потенціал виникнення побічних ефектів у немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, не досліджений, слід прийняти клінічне рішення щодо припинення годування грудьми або припинення застосування лікарського засобу залежно від важливості лікування для жінки.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження впливу еплеренону на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами не проводилися. Еплеренон не спричиняє сонливості або порушення когнітивних функцій, але під час керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення під час терапії лікарським засобом.

фармакодинамічні взаємодії.
Калійзберігаючі сечогінні засоби та калієвмісні добавки. Еплеренон не слід призначати пацієнтам, які отримують інші калійзберігаючі сечогінні засоби та калієвмісні добавки, через підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Під впливом калійзберігаючих сечогінних засобів також може посилюватися дія гіпотензивних лікарських засобів та інших сечогінних препаратів.
Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину. При застосуванні еплеренону в комбінації з інгібітором АПФ та/або блокатором рецепторів ангіотензину ризик гіперкаліємії може підвищуватися. Рекомендовано здійснювати ретельний контроль за рівнем калію в плазмі крові та показниками функції нирок, особливо у пацієнтів з ризиком порушення ниркових функцій, наприклад у пацієнтів літнього віку. Еплеренон не слід застосовувати одночасно в потрійній комбінації з інгібітором АПФ та блокатором рецепторів ангіотензину (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Літій. Досліджень взаємодії еплеренону з літієм не проводили. Разом з тим, у пацієнтів, які отримували літій одночасно з інгібіторами АПФ та сечогінними засобами, були описані випадки токсичної дії літію (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід уникати одночасного застосування еплеренону та препаратів літію. Якщо немає можливості уникнути застосування цієї комбінації, необхідно контролювати рівень літію у плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Циклоспорин, такролімус можуть спричинити порушення функції нирок та підвищити ризик розвитку гіперкаліємії. Слід уникати одночасного застосування еплеренону та циклоспорину або такролімусу. У разі необхідності призначення циклоспорину та такролімусу в ході лікування еплереноном рекомендовано ретельно контролювати рівень калію в плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
НПЗП. За рахунок безпосереднього впливу на клубочкову фільтрацію лікування НПЗП може призвести до ГНН, особливо у пацієнтів, які належать до групи підвищеного ризику (літній вік та/або зневоднення). Пацієнтам, які отримують еплеренон та НПЗП, до початку лікування слід забезпечити адекватний водний режим та контролювати функцію нирок.
Триметоприм. Одночасне призначення триметоприму та еплеренону підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Слід контролювати рівень калію в плазмі крові та показники функцій нирок, особливо у пацієнтів літнього віку та пацієнтів з порушеннями функцій нирок.
Блокатори α₁-адренорецепторів (наприклад празозин, альфузозин). При комбінуванні блокаторів α₁-адренорецепторів та еплеренону існує можливість підсилення гіпотензивної дії та/або виникнення ортостатичної гіпотензії. У разі одночасного застосування блокаторів α₁-адренорецепторів слід контролювати клінічний стан пацієнтів щодо ортостатичної гіпотензії.
Трициклічні антидепресанти, нейролептики, аміфостин, баклофен. Одночасне призначення цих лікарських засобів та еплеренону потенційно може підсилювати гіпотензивну дію та підвищувати ризик ортостатичної гіпотензії.
Глюкокортикоїди, тетракозактид. При одночасному призначенні цих лікарських засобів та еплеренону існує можливість послаблення гіпотензивної дії внаслідок затримки рідини та натрію.
Фармакокінетична взаємодія. Дослідження in vitro свідчать, що еплеренон не є інгібітором ізоферментів CYP 1A2, CYP 2C19, CYP 2C9, CYP 2D6 або CYP 3A4. Еплеренон не є субстратом або інгібітором Р-глікопротеїну.
Дигоксин. Рівень системної експозиції (AUC) дигоксину при одночасному застосуванні з еплереноном зростає на 16% (90% ДІ: 4–30%). Слід з обережністю призначати дигоксин у дозах, наближених до верхньої межі терапевтичного діапазону.
Варфарин. Клінічно важливих фармакокінетичних взаємодій з варфарином не описано. Слід з обережністю призначати варфарин у дозах, наближених до верхньої межі терапевтичного діапазону.
Субстрати CYP 3A4. Результати фармакокінетичних досліджень зі зразками-субстратами CYP 3A4 (тобто мідазоламом та цизапридом) не виявили ознак виражених фармакокінетичних взаємодій при одночасному застосуванні цих лікарських засобів та еплеренону.
Інгібітори CYP 3A4
Потужні інгібітори CYP 3A4. При одночасному застосуванні еплеренону та лікарських засобів, що пригнічують активність ферменту CYP 3A4, можливий розвиток виражених фармакокінетичних взаємодій. Під впливом потужного інгібітора CYP 3A4 (кетоконазол 200 мг 2 рази на добу) AUC еплеренону збільшувалася на 441% (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Протипоказане одночасне застосування еплеренону та потужних інгібіторів CYP 3A4 (кетоконазолу, ітраконазолу, ритонавіру, нелфінавіру, кларитроміцину, телітроміцину та нефазодону) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Слабкі та помірні інгібітори CYP 3A4. Одночасне застосування з еритроміцином, саквінавіром, аміодароном, дилтіаземом, верапамілом та флуконазолом призводило до виражених фармакокінетичних взаємодій з підвищенням рівнів AUC на 98–187%. Відповідно, при одночасному призначенні еплеренону та слабких або помірних інгібіторів CYP 3A4 доза еплеренону не повинна перевищувати 25 мг (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Індуктори CYP 3A4. Одночасне застосування еплеренону та звіробою (потужний індуктор CYP 3A4) призводило до зниження AUC еплеренону на 30%. Застосування більш потужних індукторів CYP 3A4 (таких як рифампіцин) може призводити до більш вираженого зниження AUC еплеренону. Через ризик зниження ефективності еплеренону не рекомендовано застосовувати одночасно з цим лікарським засобом потужні індуктори CYP 3A4 (рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал, звіробій) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антациди. Виходячи з результатів клінічного фармакокінетичного дослідження, при одночасному застосуванні еплеренону та антацидних лікарських засобів не очікується виражених взаємодій.

симптоми. Повідомлень про побічні реакції, пов’язані з передозуванням еплеренону у людей, не отримано. Найбільш імовірними проявами передозування лікарського засобу є артеріальна гіпотензія або гіперкаліємія.
Лікування. Еплеренон неможливо вивести з організму за допомогою гемодіалізу. Еплеренон ефективно зв’язується з активованим вугіллям. У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід розпочинати підтримувальне лікування. При розвитку гіперкаліємії слід починати лікування згідно зі стандартами.

при температурі не вище 25 °C.