АЛМІФОРТ (ALMIFORT) (264879) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Капсули.

Селективні імуносупресивні препарати. Кислота мікофенолова.
Код АТС L04A A06.

Фармакодинаміка. Мофетилу мікофенолат — це 2-морфоліноетиловий ефір мікофенолової кислоти (МФК). 2-морфоліноетиловий ефір мікофенолової кислоти — потужний селективний неконкурентний і оборотний інгібітор інозинмонофосфатдегідрогенази (ІМФДГ), що пригнічує синтез гуанозинових нуклеотидів de novo без включення в ДНК. 2-морфоліноетиловий ефір мікофенолової кислоти здійснює більш виражену цитостатичну дію на лімфоцити, ніж на інші клітини, оскільки проліферація Т- і В-лімфоцитів дуже залежить від синтезу пуринів de novo, в той час як клітини інших типів можуть переходити на обхідні шляхи метаболізму.

Фармакокінетика. Після перорального прийому відбувається швидке і повне всмоктування і повний передсистемний метаболізм мофетилу мікофенолату з утворенням активного метаболіту мікофенолової кислоти (МФК). На основі супресії гострого відторгнення трансплантата нирки імуносупресивна активність препарату корелює з концентрацією мікофенолової кислоти. Біодоступність мофетилу мікофенолату при пероральному прийомі відповідно до величини AUC_МФК (площа під кривою «концентрація-час») становить у середньому 94% від такої ж при його внутрішньовенному введенні. Прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування мофетилу мікофенолату (AUC_МФК) при його призначенні по 1,5 г два рази на добу хворим після трансплантації нирки. Однак максимальна концентрація 2-морфоліноетилового ефіру мікофенолової кислоти при застосуванні препарату під час їжі знижується на 40%. Після перорального застосування концентрації мофетилу мікофенолату в плазмі крові не визначаються.

Розподіл.

Як правило, приблизно через 6–12 годин після прийому препарату спостерігається вторинне підвищення концентрації 2-морфоліноетилового ефіру мікофенолової кислоти у плазмі, що свідчить про печінково-кишкову рециркуляцію препарату. При одночасному застосуванні холестираміну AUC_МФК знижується приблизно на 40%, що свідчить про переривання печінково-кишкової рециркуляції. У клінічно значимих концентраціях мікофенолова кислота на 97% зв'язується з альбуміном плазми.

Метаболізм.

2-морфоліноетиловий ефір мікофенолової кислоти метаболізується в основному під дією глюкуронілтрансферази з утворенням фармакологічно неактивного фенольного глюкуроніду 2-морфоліноетилового ефіру мікофенолової кислоти. In vivo фенольний глюкуронід 2-морфоліноетилового ефіру мікофенолової кислоти перетворюється у вільний 2-морфоліноетиловий ефір мікофенолової кислоти у ході ентерогепатичної циркуляції.

Виведення.

Незначні кількості препарату (< 1% дози) виводяться із сечею у вигляді 2-морфоліноетилового ефіру мікофенолової кислоти. Після перорального прийому радіоактивно міченого мофетилу мікофенолату 93% отриманої дози виділяється із сечею, а 6% — з калом. Значна частина (близько 87%) введеної дози виводиться із сечею у вигляді глюкуроніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти. Концентрації 2-морфоліноетилового ефіру мікофенолової кислоти та глюкуроніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти, що визначаються клінічно, не видаляються шляхом гемодіалізу. Проте при вищих концентраціях глюкуроніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти (> 100 мкг/мл) деяка його частина може бути видалена. Секвестранти жовчних кислот типу холестираміну знижують AUC_МФК, перериваючи печінково-кишкову рециркуляцію.

У ранньому посттрансплантаційному періоді (до 40 днів після трансплантації нирок, серця або печінки) середні величини AUC_МФК були приблизно на 30%, а максимальні концентрації — приблизно на 40% нижчими, ніж у пізньому посттрансплантаційному періоді (3–6 місяців після трансплантації).

Фармакокінетика в особливих випадках.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

У ході досліджень з разовим прийомом препарату у хворих з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 25 мл/хв/1,73 м²) AUC_МФК була на 28–75% більше, ніж у здорових добровольців та хворих із менш вираженими ураженнями нирок. Після прийому разової дози AUC_МФКГ у 3–6 разів більше у хворих з тяжкою нирковою недостатністю, що узгоджується з відомими даними про виведення глюкуроніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти печінкою. Досліджень багаторазового виведення мофетилу мікофенолату при тяжкій нирковій недостатності не проводили. Немає даних щодо пацієнтів з тяжкою хронічною нирковою недостатністю після трансплантації серця і печінки.

Затримка функції ниркового трансплантата.

У хворих із затримкою функції ниркового трансплантата після пересадки середнє значення AUC_0–12 для 2-морфоліноетилового ефіру мікофенолової кислоти порівнянне з таким у хворих, у яких трансплантат починав функціонувати після пересадки без затримки, а середнє значення AUC_0–12 для глюкуроніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти в плазмі було в 2–3 рази більше. Може спостерігатися транзиторне підвищення вільної фракції і концентрації мікофенолової кислоти в плазмі крові у пацієнтів із затримкою функції ниркового трансплантата. Корекція препарату у таких випадках не потрібна.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

У добровольців з алкогольним цирозом печінки було виявлено, що ураження паренхіми печінки відносно не впливає на процес глюкуронідації мікофенолової кислоти. Вплив печінкової патології на процес залежить від конкретного захворювання. У випадку захворювання печінки з переважанням ураження жовчних шляхів (наприклад, первинний міліарний цироз) ефект може бути іншим.

Діти віком від 2 до 18 років.

Фармакокінетичні параметри вивчалися у дітей після трансплантації нирки, які отримували мофетилу мікофенолат у дозі 600 мг/м² перорально 2 рази на добу. При застосуванні цієї дози AUC_МФК була подібною до такої у дорослих пацієнтів після трансплантації нирки, які отримували мікофенолову кислоту у дозі 1 г 2 рази на день в ранньому і пізньому посттрансплантаційному періодах. Величина AUC_МФК в різних вікових групах була порівняною в ранньому і пізньому посттрансплантаційному періодах.

Хворі літнього віку.

У хворих літнього віку (≥ 65 років) фармакокінетика не вивчалася.

Пероральні контрацептиви.

Мофетилу мікофенолат не впливає на фармакокінетику пероральних контрацептивів. При одночасному прийомі з комбінованими пероральними контрацептивами, що містять етинілестрадіол (0,02–0,04 мг) і левоноргестрел (0,05–0,2 мг), дезогестрел (0,15 мг) або гестоден (0,05–0,1 мг), препарат (1 г 2 рази на добу) не виявляє клінічно значимого впливу на рівень прогестерону, лютеїнізуючого гормону і фолікулостимулюючого гормону. Таким чином, препарат не впливає на пригнічення овуляції під дією пероральних контрацептивів.

Профілактика гострого відторгнення органа та лікування рефрактерного до терапії відторгнення органа у хворих після алогенної трансплантації нирки. Профілактика гострого відторгнення органа та поліпшення виживаності трансплантата і виживаності пацієнтів після алогенного пересадження серця.

Профілактика гострого відторгнення органа у хворих після алогенного пересадження печінки

Препарат призначається у складі комбінованої терапії з циклоспорином і кортикостероїдами.

Гіперчутливість до мофетилу мікофенолату, мікофенолової кислоти та інших компонентів препарату.

Дослідження взаємодії проводилися лише у дорослих.

Ацикловір. При застосуванні мофетилу мікофенолату разом з ацикловіром спостерігалися більш високі концентрації глюкуроніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти (МФК) та ацикловіру в плазмі, ніж при призначенні кожного препарату окремо. Оскільки плазмові концентрації глюкуроніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти, як і ацикловіру або його пропрепарату валганцикловіру, підвищуються при нирковій недостатності, є ймовірність, що ці два препарати конкурують відносно канальцевої секреції, що може спричинити подальше підвищення концентрації обох лікарських засобів.

Антациди та інгібітори протонного насоса. При прийомі разом з антацидами всмоктування мофетилу мікофенолату зменшується.

Холестирамін. Після застосування разової дози 1,5 г мофетилу мікофенолату здоровим добровольцям, які попередньо застосовували по 4 г холестираміну 3 рази на добу протягом 4 днів, спостерігалося зменшення AUC_МФК на 40%. Необхідно бути обережним при одночасному призначенні мофетилу мікофенолату і холестираміну у зв'язку з вірогідністю зниження ефективності препарату.

Лікарські засоби, що впливають на кишково-печінкову циркуляцію. Необхідно дотримуватися обережності при одночасному прийомі мофетилу мікофенолату з препаратами, що впливають на печінково-кишкову циркуляцію, оскільки вони можуть зменшити ефективність мофетилу мікофенолату.

Циклоспорин А. Мофетилу мікофенолат не впливає на фармакокінетику циклоспорину А. При одночасному застосуванні вплив мікофенольної кислоти знижується приблизно на 30%.

Азатіоприн: одночасне призначення із Селлсептом не рекомендується, тому що їхній сумісний прийом не вивчався.

Ганцикловір. За результатами дослідження з разовим пероральним прийомом рекомендованих доз мофетилу мікофенолату і внутрішньовенним введенням ганцикловіру, з урахуванням відомого впливу ниркової недостатності на фармакокінетику мофетилу мікофенолату і ганцикловіру, можна припустити, що одночасне застосування цих препаратів (що конкурують у процесі канальцевої секреції) спричинить підвищення концентрацій глюкороніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти і ганцикловіру. Істотної зміни фармакокінетики 2-морфоліноетилового ефіру мікофенолової кислоти не очікується, тому коригувати дозу мофетилу мікофенолату не потрібно. Якщо мофетилу мікофенолат і ганцикловір або його пропрепарат валганцикловір призначають хворим із нирковою недостатністю, необхідно дотримуватися рекомендованого для ганцикловіру режиму дозування і ретельно спостерігати за хворими.

Пероральні контрацептиви. Мофетилу мікофенолат не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку пероральних контрацептивів.

Рифампіцин. У пацієнтів, які не приймають циклоспорин, одночасне застосування препарату і рифампіцину супроводжувалося зниженням експозиції мікофенолової кислоти на 18–70% (AUC _0–12). Рекомендується контроль за експозицією мікофенолової кислоти та корекція дози препарату для підтримання клінічного ефекту при сумісному застосуванні.

Сіролімус. У пацієнтів після трансплантації нирки одночасне застосування препарату і циклоспорину А супроводжувалося зниженням експозиції мікофенолової кислоти на 30–50% порівняно з пацієнтами, які отримували комбінацію сіролімуса і мофетилу мікофенолату в подібних дозах.

Севеламер. Зниження С_макс і AUC_0–12 мікофенолової кислоти на 30% та 25% відповідно спостерігалося при одночасному застосуванні мофетилу мікофенолату з севеламером без будь-яких клінічних наслідків (тобто без відторгнення трансплантата). Однак з метою зведення до мінімуму впливу севеламеру на всмоктування мікофенолової кислоти рекомендується приймати мофетилу мікофенолат щонайменше за 1 годину до або через 3 години після прийому севеламеру.

Триметоприм/сульфаметоксазол. Не впливають на біодоступність мікофенолової кислоти.

Норфлоксацин, метронідазол. У здорових добровольців не спостерігалося значимої взаємодії між мофетилу мікофенолатом і з одним із антибактеріальних препаратів при одночасному призначенні. Однак, одночасне застосування мофетилу мікофенолату в комбінації з норфлоксацином та метронідазолом знижує AUC _0–48 мікофенолової кислоти на 30% після одноразового застосування мофетилу мікофенолату.

Взаємодія мофетилу мікофенолату з ципрофлоксацином та амоксациліном з клавулоновою кислотою. Протягом декількох днів відразу після перорального застосування ципрофлоксацину чи амоксациліну з клавулоновою кислотою у пацієнтів з пересадкою нирки спостерігалося зниження предозової (мінімальної) концентрації мікофенолової кислоти приблизно на 50%. Із продовженням антибіотикотерапії даний ефект мав тенденцію до зменшення та зникав після припинення лікування антибіотиками. Зміни предозового рівня мікофенолової кислоти не можуть точно свідчити про зміни загальної експозиції мікофенолової кислоти, тому клінічне значення цих спостережень невідоме. Однак необхідний ретельний клінічний моніторинг під час комбінованого лікування і відразу після закінчення антибіотикотерапії.

Такролімус. При одночасному застосуванні не виявлено значимого впливу на AUC та С_макс мікофенолової кислоти у пацієнтів після пересадки печінки та нирок. У хворих зі стабільним печінковим трансплантатом AUC такролімусу після багаторазового застосування мофетилу мікофенолату у дозі 1,5 г двічі на добу зростала приблизно на 20%. Однак, у пацієнтів після трансплантації нирок прийом мофетилу мікофенолату не впливав на концентрацію такролімусу.

Інші взаємодії. Блокатори канальцієвої секреції (пробенецид) підвищують концентрацію глюкуроніду 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти. Севеламер та інші фосфатзв'язуючі препарати, що не містять кальцію, потрібно призначати через 2 години після прийому препарату для зменшення впливу на всмоктування мікофенолової кислоти.

Живі вакцини не слід вводити пацієнтам у стані імуносупресії. Антитілоутворення у відповідь на інші вакцини може бути знижене.

Як і на тлі комбінованої імуносупресії взагалі, при призначенні мофетилу мікофенолату як компонента імуносупресивної схеми існує підвищений ризик розвитку лімфом та інших злоякісних новоутворень, особливо шкіри (див. розділ «Побічні реакції»). Цей ризик пов'язаний не із застосуванням будь-якого препарату як такого, а з інтенсивністю і тривалістю імуносупресії.

Як і всім хворим із підвищеним ризиком раку шкіри, пацієнтам, які приймають Алміфорт, слід обмежити вплив сонячних і ультрафіолетових променів носінням відповідного закритого одягу і використанням сонцезахисних кремів з високим значенням захисного фактора.

Хворих, які застосовують мофетилу мікофенолат, потрібно проінформувати про необхідність відразу ж повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції, кровоточивості, кровотеч або інших ознак пригнічення кісткового мозку.

Надмірне пригнічення імунної системи може також підвищити чутливість до інфекцій (бактеріальних, грибкових, вірусних і протозойних), у тому числі до опортуністичних, сепсису та інших інфекцій із летальним наслідком. До таких опортуністичних інфекцій належать ВК вірусасоційована нефропатія і прогресивна мультифокальна лейкоенцефалопатія, асоційована з вірусом JC. Ці інфекції часто пов'язані з високою сумарною імуносупресією і можуть призвести до серйозних або фатальних наслідків. Ці захворювання слід враховувати при проведенні диференційного діагнозу у пацієнтів з імуносупресією і порушенням функції нирок або з неврологічними симптомами.

Пацієнтів, які отримують Алміфорт, слід моніторувати на предмет нейтропенії, яка може бути пов'язана як із терапією мофетилом мікофенолатом, так і з застосуванням інших лікарських засобів, із вірусними інфекціями або з поєднанням цих факторів. При лікуванні мофетилом мікофенолатом необхідно визначати розгорнуту формулу крові протягом першого місяця — щотижнево, протягом другого і третього місяців лікування — два рази на місяць, а потім протягом першого року — щомісячно. При нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів < 1300 в 1 мкл) необхідно припинити лікування Алміфортом або зменшити його дозу і ретельно спостерігати за станом пацієнта.

Були зареєстровані випадки червоноклітинної аплазії у пацієнтів, яким проводилося лікування препаратом у комбінації з іншими імуносупресантами. Механізм виникнення червоноклітинної аплазії при застосуванні мофетилу мікофенолату невідомий. Вплив інших імуносупресантів у разі їх комбінації при імуносупресивній терапії також невідомий. У деяких випадках червоноклітинна аплазія була оборотною при зменшенні дози або припиненні лікування препаратом. Зміни в лікуванні препаратом слід проводити лише при відповідному спостереженні пацієнтів після трансплантації з метою мінімізації ризику відторгнення трансплантата.

Під час лікування мофетилом мікофенолатом вакцинація може бути менш ефективною, необхідно уникати живих ослаблених вакцин. Можна проводити вакцинацію проти грипу відповідно до національних рекомендацій.

Так як застосування мофетилу мікофенолату може супроводжуватися побічними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту (звиразкування слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, шлунково-кишкові кровотечі, перфорації шлунково-кишкового тракту), необхідно з обережністю призначати препарат пацієнтам із захворюваннями шлунково-кишкового тракту у стадії загострення.

Оскільки мофетилу мікофенолат є інгібітором інозинмонофосфатдегідрогенази, з теоретичної точки зору, його не слід призначити пацієнтам із рідкісним генетично обумовленим спадковим дефіцитом гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази (синдроми Леша-Найєна і Келлі-Зигміллера).

Мофетилу мікофенолат не рекомендується призначати одночасно з азатіоприном, так як обидва препарати пригнічують кістковий мозок та їх одночасне застосування не вивчалося.

Необхідно дотримуватися обережності при одночасному прийомі мофетилу мікофенолату з препаратами, що впливають на печінково-кишкову циркуляцію, оскільки вони можуть зменшити ефективність мофетилу мікофенолату.

Співвідношення ризику-користі при застосуванні мофетилу мікофенолату у комбінації з такролімусом або сіролімусом не встановлене.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Терапію препаратом не слід починати доти, доки не отримано негативного результату обстеження на вагітність. До початку терапії мофетилу мікофенолатом, у ході лікування і протягом 6 тижнів після його закінчення обов'язковим є використання ефективних методів контрацепції. Пацієнток потрібно проінформувати про необхідність негайної консультації з лікарем після настання вагітності.

Пацієнтка, яка планує завагітніти, не повинна застосовувати мофетилу мікофенолат доти, доки ефективні інші імуносупресивні препарати. Вагітним препарат може бути призначений лікарем лише у виняткових випадках, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Існують обмежені дані застосування препарату вагітним. Повідомлено про випадки вроджених вад розвитку, у тому числі аномалії розвитку вуха у дітей, народжених від пацієнток, які отримували мофетилу мікофенолат у комбінації з іншими імуносупресантами. Повідомлено про випадки мимовільного викидня в першому триместрі вагітності.

Невідомо, чи проникає мофетилу мікофенолат у грудне молоко. З огляду на ймовірність виникнення серйозних побічних реакцій у дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні, препарат протипоказаний при годуванні груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження впливу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами та роботу з машинами і складними механізмами не проводились. Проте при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами рекомендується дотримуватися особливої обережності, враховуючи можливість розвитку небажаних реакцій (див. розділ «Побічні реакції»).

Профілактика відторгнення нирки

Дорослі. Прийом препарату необхідно починати протягом 72 годин після проведення трансплантації. Хворим із нирковими трансплантатами рекомендується прийом по 1 г двічі на добу (добова доза 2 г).

Діти віком від 2 до 18 років. Рекомендована доза становить 600 мг/м² перорально двічі на добу (до максимальної добової дози 2 г). Капсули слід призначати лише пацієнтам з площею поверхні тіла не менше 1,25 м². Пацієнтам з площею поверхні тіла від 1,25 до 1,5 м² капсули можна призначати у дозі 750 мг 2 рази на добу (добова доза — 1,5 г). Пацієнтам з площею поверхні тіла більше 1,5 м² капсули можливо призначати у дозі 1 г 2 рази на добу (добова доза — 2 г). Оскільки деякі побічні реакції виникають частіше у дітей, ніж у дорослих, може виникнути потреба у тимчасовому зниженні дози або припиненні лікування препаратом. При цьому слід враховувати важливі клінічні фактори, у тому числі тяжкість реакції.

Діти віком до 2 років. Існують обмежені дані щодо безпеки та ефективності препарату для дітей віком до 2 років. Тому застосування препарату дітям віком до 2 років не рекомендується.

Лікування рефрактерного відторгнення нирки.

Як для початкового лікування рефрактерного до терапії іншими імуносупресорами гострого клітинно-опосердкованого відторгнення, так і для підтримуючої терапії хворим рекомендується добова доза в 3 г (1,5 г 2 рази на добу). Алміфорт повинен призначатися одночасно зі стандартною терапією циклоспорином і кортикостероїдами.

Профілактика відторгнення серця

Дорослі. Прийом препарату необхідно починати протягом 5 днів після проведення трансплантації. Хворим з трансплантатом серця рекомендується прийом по 1,5 г 2 рази на добу (добова доза — 3 г).

Діти. Даних з безпеки та ефективності застосування препарату дітям після трансплантації серця немає.

Профілактика відторгнення печінки

Дорослі. Після трансплантації печінки першу дозу препарату слід приймати якомога швидше. Рекомендований режим дозування — по 1,5 г 2 рази на добу (добова доза — 3 г).

Діти. Даних з безпеки та ефективності застосування препарату дітям після трансплантації печінки немає.

Спеціальні рекомендації щодо дозування.

Пацієнти літнього віку.

Для хворих літнього віку (≥65 років) після трансплантації нирки, рекомендована доза становить 1 г 2 рази на добу, а після трансплантації серця і печінки — 1,5 г 2 рази на добу.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Хворим з тяжкою хронічною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації менше 25 мл/хв/1,73 м²) не в найближчому посттрансплантаційному періоді або у стані після терапії з приводу гострого або рефрактерного відторгнення слід уникати доз, що перевищують 1 г 2 рази на добу. За такими пацієнтами необхідно ретельно спостерігати.

Корекція дози хворим із затримкою функції ниркового трансплантата не потрібна. Немає даних щодо пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, які перенесли пересадку серця або печінки.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Хворим після трансплантації нирки, які мають тяжке ураження паренхіми печінки, корекція дози не потрібна. Даних щодо пацієнтів з тяжким ураженням паренхіми печінки, які перенесли трансплантацію серця, немає.

Лікування протягом епізодів відторгнення.

Мікофенолова кислота є активним метаболітом мофетилу мікофенолату. Відторгнення ниркового трансплантата не призводить до зміни фармакокінетики мікофенолової кислоти. У таких випадках припинення лікування препаратом або зменшення його дози не потрібне. Немає даних щодо фармакокінетики мікофенолової кислоти під час відторгнення трансплантата печінки. Немає даних щодо корекції дози при відторгненні трансплантата серця.

Пацієнти з нейтропенією.

При нейтропенії (абсолютне число нейтрофілів <1300 в 1 мкл крові) необхідно припинити лікування препаратом або зменшити його дозу і ретельно спостерігати за станом пацієнта.

Діти. Даних з безпеки та ефективності застосування препарату дітям після трансплантації печінки та після трансплантації серця немає. Існують обмежені дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату дітям віком до 2 років після трансплантації нирки.

Поводження з препаратом

Оскільки мофетилу мікофенолат в експерименті на щурах і кролях виявив тератогенну дію, капсули Алміфорту не слід відкривати або розламувати. Необхідно уникати вдихання порошку, що міститься в капсулах Алміфорту, або його прямого потрапляння на шкіру або слизові оболонки. Якщо це відбулося, потрібно ретельно промити уражену ділянку водою з милом, а око — просто водою.

Дані про передозування мофетилу мікофенолату були отримані в ході клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування. Небажані реакції, що виникли при передозуванні, співпадали з відомим профілем безпеки препарату. Очікується, що передозування мофетилу мікофенолату може призвести до імуносупресії (а в результаті цього — до підвищення чутливості до інфекцій) та пригнічення кісткового мозку. У випадку розвитку нейтропенії застосування мофетилу мікофенолату слід припинити або знизити дозу препарату.

Мофетилу мікофенолат або глюкоронід 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти не можна видалити з організму методом гемодіалізу. Препарати, що зв'язують жовчні кислоти, наприклад холестирамін, можуть сприяти виведенню 2-морфолінового ефіру мікофенолової кислоти з організму, зменшуючи його кишково-печінкову рециркуляцію.

Основними побічними реакціями, пов'язаними із застосуванням мофетилу мікофенолату у комбінації з циклоспорином і кортикостероїдами, є діарея, лейкопенія, сепсис і блювання; існують також дані про підвищення частоти опортуністичних інфекцій (див. розділ «Особливості застосування»).

Злоякісні новоутворення.

У пацієнтів, які отримують комбіновану імуносупресивну терапію, у тому числі мофетилу мікофенолат, підвищений ризик виникнення лімфом та інших злоякісних новоутворень, зокрема шкіри (див. розділ «Особливості застосування»). Лімфопроліферативні захворювання або лімфоми розвилися у 0,6% пацієнтів, які отримували лікування мофетилу мікофенолатом (у дозі 2 або 3 г на добу) у комбінації з іншими імунодепресантами в контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів після трансплантації нирки (у дозі 2 г), а також після трансплантації серця і печінки, за якими проводили спостереження не менше одного року. Карцинома шкіри (за винятком меланоми) спостерігалася у 3,6% хворих, злоякісні новоутворення інших типів — у 1,1% хворих. Трирічні дані з безпеки стосовно пацієнтів після пересадки нирки або серця не містять інформації про будь-які неочікувані зміни частоти злоякісних новоутворень порівняно з показниками за рік. Після пересадки печінки за хворими спостерігали не менше 1 року, але менше 3 років.

Опортуністичні інфекції

Ризик опортуністичних інфекцій був підвищений у всіх пацієнтів і зростав зі збільшенням сумарної дози імунодепресантів. При призначенні мофетилу мікофенолату (2 чи 3 г на добу) в комбінації з іншими імунодепресантами хворим, за якими проводили спостереження протягом року після пересадки нирки (у дозі 2 г), серця та печінки, найчастішими інфекціями були кандидоз шкіри і слизових оболонок, цитомегаловірусна віремія/цитомегаловірусний синдром (13,5%), інфекція, спричинена вірусом простого герпесу.

Діти віком від 2 до 18 років

Тип і частота побічних реакцій в клінічному дослідженні, в якому брали участь діти віком від 2 до 18 років та отримували мофетилу мікофенолат у дозі 600 мг/м² перорально 2 рази на добу, в цілому були подібними до тих, що спостерігалися у дорослих, які отримували мофетилу мікофенолат у дозі 1 г 2 рази на добу. Однак, при порівнянні з дорослими у дітей частіше спостерігалися наступні побічні явища, пов'язані з лікуванням, зокрема у дітей віком до 6 років: діарея, сепсис, лейкопенія, анемія та інфекції.

Хворі літного віку (≥65 років).

У хворих літнього віку в цілому підвищений ризик побічних реакцій у зв'язку з імуносупресією. У хворих літнього віку при лікуванні мофетилу мікофенолатом у складі комбінованої терапії ризик деяких інфекцій (включаючи тканинні інвазивні форми маніфестної цитомегаловірусної інфекції), а також шлунково-кишкових кровотеч і набряку легень вищий, ніж у пацієнтів молодшого віку (див. розділ «Особливості застосування»).

Розлади, пов'язані з імуносупресією: тяжкі інфекції, що загрожують життю, в тому числі менінгіт, ендокардит, туберкульоз, атипова мікобактеріальна інфекція. У пацієнтів, які отримують імуносупресивні препарати, у тому числі мофетилу мікофенолат, були випадки ВК вірусасоційованої нефропатії, а також випадки JC-вірусасоційованої прогресивної мультифокальної лейкоенцефалопатії. Ця інфекція може асоціюватися із тяжкими наслідками, що іноді призводять до втрати ниркового трансплантата. Агранулоцитоз і нейтропенія. Повідомлялося про випадки апластичної анемії і пригнічення кісткового мозку, інколи з летальним наслідком.

Інші побічні реакції.

Побічні ефекти спостерігалися у хворих, які лікувалися мофетил мікофенолатом у комбінації з циклоспорином та кортикостероїдами після пересадки нирки, серця та печінки.

Інфекції та інвазії: сепсис, кандидоз травного тракту, інфекції сечових шляхів, інфекція, спричинена вірусом простого герпесу, інфекція, спричинена вірусом оперізувального герпесу, пневмонія, грип, інфекція дихальних шляхів, кандидоз дихальних шляхів, інфекції травного тракту, кандидоз, гастроентерит, інфекція, бронхіт, фарингіт, синусит, грибкова інфекція шкіри, кандидоз шкіри, вагінальний кандидоз, риніт.

Доброякісні та злоякісні новоутворення (включаючи кісти та поліпи): рак шкіри, доброякісне новоутворення шкіри.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія (в тому числі гіпохромна анемія), екхімози, панцитопенія, лейкоцитоз, поліцитемія, петехії, збільшення протромбінового і тромбопластинового часу.

Були зареєстровані випадки червоноклітинної аплазії у пацієнтів, які отримували лікування мофетил мікофенолату у комбінації з іншими імуносупресантами. Окремі випадки порушення морфології нейтрофілів, у тому числі аномалія Pelger-Huet. Ці зміни не асоціювалися з порушенням функції нейтрофілів і можуть свідчити про зсув вліво показника зрілості нейтрофілів при дослідженні крові, що може помилково сприйматися як ознака інфекції у пацієнтів з імуносупресією, які, наприклад, отримують лікування мофетил мікофенолатом.

Метаболічні порушення: білірубінемія; підвищення рівня креатиніну, гіперволемія, гіпонатріємія, збільшення маси тіла, підвищення азоту сечовини крові, порушення загоєння ран, гіпопротеїнемія, ацидоз (метаболічний або респіраторний), гіперкаліємія, гіпоглікемія, гіпокаліємія, гіперглікемія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіперхолестеринемія, гіперліпідемія, гіпофосфатемія, гіперурикемія, подагра, анорексія, дегідратація, гіповолемія, гіпоксія, спрага, зменшення маси тіла, алкалоз.

Психічні порушення: збудження, сплутаність свідомості, депресія, тривога, порушення мислення, безсоння.

З боку нервової системи: психомоторне збудження, судоми, підвищений гіпертонус скелетної мускулатури, тремор, сонливість, міастенічний синдром, запаморочення, головний біль, парестезії, порушення смаку, емоційна лабільність, галюцинації, нейропатія, делірій, сухість у роті, психоз.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, брадикардія, серцева недостатність, перикардіальний випіт, тахікардія, стенокардія, аритмії (суправентрикулярні і шлуночкові екстрасистоли, мерехтіння і тріпотіння передсердь, суправентрикулярні і шлуночкові тахікардії), зупинка серця, застійна серцева недостатність, артеріальна гіпотензія (у тому числі ортостатична), артеріальна гіпертензія, вазодилатація, тромбоз, легенева гіпертензія, втрата свідомості, вазоспазм, підвищення венозного тиску, артеріальний тромбоз.

З боку дихальної системи: посилення кашлю, фарингіт, пневмонія, бронхіт; бронхіальна астма, риніт, синусит; ателектаз, плевральний випіт, задишка, кашель, набряк легень, апное, носові кровотечі, кровохаркання, новоутворення, пневмоторакс, посилення виділення мокротиння, зміна голосу, гіпервентиляція, кандидоз дихальних шляхів, гикавка.

Були окремі випадки інтерстиціального захворювання легень і фіброзу легень, інколи з летальним наслідком, у пацієнтів, які отримували мофетилу мікофенолат у комбінації з іншими імуносупресивними засобами.

Зміни з боку шкіри: свербіж, підвищена пітливість, гіпертрофія шкіри, висипання, акне, алопеція, грибковий дерматит, гірсутизм, гіпертрофія шкіри, шкірні виразки, крововиливи, везикулобульозні висипання.

З боку травного тракту: блювання, абдомінальний біль, діарея, нудота, диспепсія, анорексія, шлунково-кишкова кровотеча, перитоніт, кишкова непрохідність, коліт (у тому числі цитомегаловірусний коліт), виразка шлунка, виразка дванадцятипалої кишки, гастрит, езофагіт, стоматит, запор, диспепсія, метеоризм, відрижка, дисфагія, гінгівіт, гіперплазія ясен, гастроентерит, мелена, ураження прямої кишки, виразки у роті, атрофія кишкових ворсин.

З боку гепатобіліарної системи: холангіт, гепатит, жовтяниця (у тому числі холестатична), гіпербілірубінемія, панкреатит.

З боку кістково-м'язової системи: судоми в ногах, біль у м'язах, м'язова слабкість, артралгія, остеопороз.

З боку сечовидільної системи: гематурія, некроз ниркових канальців, інфекції сечовивідних шляхів, олігурія, порушення функції нирок, альбумінурія, дизурія, гідронефроз, імпотенція, пієлонефрит, часте сечовипускання, гематурія, ніктурія, ниркова недостатність, нетримання і затримка сечі; гостра ниркова недостатність, набряк мошонки.

Загальні розлади: грижі, перитоніт, асцит, набряк, гарячка, озноб, болі (у тому числі абдомінальні болі, болі в спині, болі в грудній клітці), нездужання, астенія, кісти (у тому числі лімфоцеле і гідроцеле), набряки обличчя, грипоподібний синдром, кровотечі, біль у ділянці таза, целюліт, біль у шиї, блідість шкірних покривів, абсцес.

Лабораторні показники: підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня лактатдегідрогенази в крові, підвищення рівня сечовини в крові, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, зниження маси тіла.

З боку органів чуття: амбліопія, катаракта, кон'юнктивіт, порушення зору, глухота, біль у вухах, крововилив в око, вестибулярні запаморочення.

З боку ендокринної системи: цукровий діабет, захворювання паращитовидних залоз, синдром Кушинга, гіпотиреоз.

Реакції гіперчутливості: були повідомлення про реакції гіперчутливості, в тому числі про ангіоневротичний набряк і анафілактичну реакцію.

Вроджені вади розвитку: вроджені вади розвитку, включаючи вади розвитку вуха, були зареєстровані у новонароджених, матері яких застосовували мофетилу мікофенолат з іншими імуносупресивними препаратами під час вагітності.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 капсул, у блістері з полівінілхлоридної плівки та фольги алюмінієвої. По 10 блістерів у пачці з картону разом з інструцією.

За рецептом.

Інтас Фармасьютікалс Лімітед, Індія.

Ділянки № 457 та 458, Саркха — Балва Хайвей, Матода, Сананд, Ахмедабад, Гуджарат, ІN — 382210, Індія.