ЦИФЛОКС (CIFLOX) (264323) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: ципрофлоксацин;

100 мл розчину містять 200 мг ципрофлоксацину;

допоміжні речовини: глюкози моногідрат, кислоти молочної розчин, вода для ін'єкцій.

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або злегка жовтуватий розчин, без видимих часток.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Група фторхінолонів. Код АТХ J01M A02.

Фармакодинаміка.

Бактерицидна дія ципрофлоксацину як антибактеріального фторхінолону забезпечується пригніченням топоізомерази типу ІІ (ДНК-гірази) та топоізомерази IV, необхідних для реплікації, транскрипції, репарації і рекомбінації бактеріальної ДНК.

Ефективність засобу переважно залежить від взаємозв'язку між максимальною концентрацією препарату у сироватці (C_max) та мінімальною інгібуючою концентрацією (МІК) ципрофлоксацину для бактеріального патогену, а також від залежності між площею зони під кривою «концентрація–час» (AUC) та МІК.

Резистентність до ципрофлоксацину in vitro може бути набута поетапно, шляхом мутацій сайтів-мішеней ДНК-гірази та топоізомерази IV. Ступінь перехресної резистентності між ципрофлоксацином та іншими фторхінолонами, що виникає внаслідок цього, різна. Разові мутації можуть не призводити до клінічної резистентності, але багаторазові мутації зазвичай призводять до клінічної резистентності до багатьох чи всіх активних речовин класу.

Резистентність, що забезпечується непроникністю або механізмом ефлюксної помпи, по-різному впливає на чутливість до фторхінолонів, що залежить від фізико-хімічних властивостей діючих речовин певного класу та спорідненості транспортної системи для кожної з них. Усі механізми резистентності in vitro часто спостерігаються у клінічних ізолятах. Механізми резистентності, що дезактивують інші антибіотики, такі як непроникний бар'єр (поширений у Pseudomonas aeruginosa) та механізм рефлюксної помпи, можуть впливати на чутливість до ципрофлоксацину.

Відмічалася опосередкована плазмідами резистентність, кодована qnr-генами.

Спектр дії ципрофлоксацину охоплює такі мікроорганізми:

Загалом чутливі до ципрофлоксацину:

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Bacillus anthracis, Staphylococcus aureus (метицилінчутливі ізоляти), Staphylococcus saprophyticus, Streptococcus spp.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Aeromonas spp., Moraxella catarrhalis, Brucella spp., Neisseria meningitidis, Citrobacter koseri, Pasteurella spp., Francisella tularensis, Salmonella spp., Haemophilus ducreyi, Shigella spp., Haemophilius influenzae, Vibrio spp., Legionella spp., Yersinia pestis.

Анаеробні мікроорганізми: Mobiluncus.

Інші мікроорганізми: Chlamydia trachomatis, Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma hominis, Mycoplasma pneumoniae.

Різну чутливість до ципрофлоксацину виявляють: Acinetobacter baumann, Burkholderia cepacia, Campylobacter spp., Citrobacter freudii, Enterococcus faecalis, Enterobacter aerogenes, Enterobacter clocae, Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca, Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providencia spp., Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Serratia marcescens, Streptococcus pneumoniae, Peptostreptococcus spp., Propionibacterium acnes.

Вважається, що нижчезазначені мікроорганізми виявляють спадкову резистентність до ципрофлоксацину:

Staphylococcus aureus (метицилінрезистентні) та Stenotrophomonas maltophilia, Actinomyces, Enterococcus faecium, Listeria monocytogenes, Mycoplasma genitalium, Ureaplasma urealitycum, анаеробні мікроорганізми (за винятком Mobiluncus, Peptostreptocoсcus, Propionibacterium acnes).

Фармакокінетика. При внутрішньовенній інфузії ципрофлоксацину середня максимальна концентрація досягається наприкінці інфузії. При внутрішньовенному застосуванні фармакокінетика ципрофлоксацину носить лінійний характер в інтервалі доз до 400 мг.

При порівнянні параметрів фармакокінетики при внутрішньовенному застосуванні двічі та тричі на добу не було виявлено акумуляції ципрофлоксацину або його метаболітів.

Ступінь зв'язування ципрофлоксацину з білками низький (20–30%). У плазмі ципрофлоксацин присутній значним чином у неіонізованій формі; об'єм розподілу у стаціонарному стані значний — 2–3 л/кг маси тіла. Концентрації ципрофлоксацину досягають високого рівня у різних тканинах, таких як легені (епітеліальна рідина, альвеолярні макрофаги, біоптати), пазухи, ділянки запалення (рідина пухирів, зумовлених кантаридами) та сечостатеві шляхи (сеча, простата, ендометрій), де загальна концентрація перевищує рівні препарату у плазмі.

Визначено невеликі концентрації чотирьох метаболітів, таких як десетиленципрофлоксацин (М1), сульфоципрофлоксацин (М2), оксоципрофлоксацин (М3) та формілципрофлоксацин (М4). Метаболіти також проявляють протимікробні властивості in vitro, але меншою мірою, ніж вихідна сполука.

Ципрофлоксацин є помірним інгібітором ізоферменту CYP450 1A2.

Ципрофлоксацин головним чином виводиться нирками та меншою мірою — з фекаліями.

Нирковий кліренс становить 180–330 мл/кг/год, а загальний кліренс організму — 480–600 мл/кг/год. Ципрофлоксацин зазнає як гломерулярної фільтрації, так і канальцієвої секреції. При тяжкому порушенні функцій нирок період напіввиведення ципрофлоксацину подовжується до 12 годин.

Неренальний кліренс ципрофлоксацину забезпечується переважно завдяки активній секреції у кишечнику та метаболізму. 1% від дози виводиться з жовчю.

Діти

Дані з фармакокінетики у дітей обмежені.

У ході досліджень за участю дітей віком від 1 року не спостерігалося вікової залежності C_max і показника AUC. Після багаторазового застосування препарату (10 мг/кг тричі на день) значного підвищення C_max і AUC не спостерігалося.

Цифлокс показаний для лікування нижчезазначених інфекцій (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»). Перед початком терапії слід звернути особливу увагу на всю доступну інформацію щодо резистентності до ципрофлоксацину.

Слід взяти до уваги офіційні рекомендації з належного застосування антибактеріальних препаратів.

Дорослі

• Інфекції нижніх дихальних шляхів, спричинені грамнегативними бактеріями:
• загострення хронічного обструктивного захворювання легень;
• бронхо-легеневі інфекції при кістозному фіброзі або при бронхоектазах;
• пневмонія.

• Хронічний гнійний отит середнього вуха.
• Загострення хронічного синуситу, особливо якщо він спричинений грамнегативними бактеріями.
• Інфекції сечового тракту.
• Інфекційні ураження статевої системи:
• орхоепідидиміт, зокрема спричинений чутливими штамами Neisseria gonorrhoeae;
• запальні захворювання тазових органів, зокрема спричинені чутливими штамами Neisseria gonorrhoeae.
• Інфекції шлунково-кишкового тракту (наприклад діарея мандрівників).
• Інтраабдомінальні інфекції.
• Інфекції шкіри та м'яких тканин, спричинені грамнегативними бактеріями.
• Важкий перебіг отиту зовнішнього вуха.
• Інфекції кісток та суглобів.
• Легенева форма сибірської виразки (профілактика після контакту і радикальне лікування).

Ципрофлоксацин можна застосовувати для ведення пацієнтів із нейтропенією та гіпертермією у разі підозри щодо бактеріального інфекційного генезу лихоманки у вказаної категорії пацієнтів.

Діти та підлітки.

• Бронхолегеневі інфекції при кістозному фіброзі, спричинені синьогнійною паличкою (Pseudomonas aeruginosa)
• Ускладнені інфекції сечового тракту та пієлонефрит.
• Легенева форма сибірської виразки (профілактика після контакту і радикальне лікування).

Ципрофлоксацин можна також застосовувати для лікування тяжких інфекцій у дітей та підлітків, коли лікар вважає це необхідним.

Лікування повинен розпочинати лікар, який має досвід лікування кістозного фіброзу та/або тяжких інфекцій у дітей та підлітків (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»).

Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших препаратів групи фторхінолонів, або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Одночасне застосування ципрофлоксацину та тизанідину протипоказане (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вплив інших засобів на ципрофлоксацин.

Препарати, які подовжують інтервал QT.

Ципрофлоксацин, як і інші фторхінолони, слід призначати з обережностю пацієнтам, які отримують препарати, що подовжують інтервал QT (наприклад антиаритмічні засоби класу IA і III, трициклічні антидепресанти, макроліди, антипсихотики) (див. розділ «Особливості застосування»).

Пробенецид.

Пробенецид впливає на ниркову секрецію ципрофлоксацину. Одночасне застосування пробенециду та ципрофлоксацину призводить до підвищення концентрації ципрофлоксацину у сироватці крові.

Метоклопрамід.

Метоклопрамід прискорює всмоктування ципрофлоксацину (пероральної форми), в результаті чого досягнення максимальної концентрації у плазмі крові відбувається швидше. Не відзначено впливу на біодоступність ципрофлоксацину.

Омепразол.

Одночасне застосування ципрофлоксацину і лікарських засобів, що містять омепразол, призводить до незначного зниження C_max і AUC ципрофлоксацину.

Вплив ципрофлоксацину на інші лікарські засоби.

Тизанідин.

Тизанідин не можна застосовувати одночасно з ципрофлоксацином (див. розділ «Протипоказання»). У здорових добровольців при одночасному застосуванні ципрофлоксацину і тизанідину виявлено збільшення концентрації тизанідину у плазмі крові (збільшення С_max у 7 разів, діапазон — 4–21 раз; збільшення показника AUC — у 10 разів, діапазон — 6–24 рази). Зі збільшенням концентрації тизанідину в сироватці крові асоціюються гіпотензивні та седативні побічні реакції.

Метотрексат.

При одночасному застосуванні ципрофлоксацину можливе уповільнення тубулярного транспортування метотрексату, що може призводити до підвищення концентрації метотрексату в плазмі крові. При цьому може збільшуватися імовірність виникнення побічних токсичних реакцій, спричинених метотрексатом, тому їх одночасне застосування не рекомендується (див. розділ «Особливості застосуваня»).

Теофілін.

Одночасне застосування ципрофлоксацину та теофіліну може призвести до небажаного підвищення концентрації теофіліну в сироватці крові, що у свою чергу, може спричинити розвиток побічних реакцій. У поодиноких випадках такі побічні реакції можуть загрожувати життю або мати летальний наслідок. Тому при одночасному застосуванні ципрофлоксацину та теофіліну слід контролювати концентрацію теофіліну в сироватці крові та при необхідності знижувати його дозу (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші похідні ксантину.

При одночасному застосуванні ципрофлоксацину та кофеїну або пентоксифіліну (окспентифіліну) повідомлялося про підвищення концентрацій похідних цих ксантинів у сироватці крові.

Фенітоїн.

Одночасне застосування ципрофлоксацину та фенітоїну може призвести до підвищення або зниження сироваткових концентрацій фенітоїну, тому рекомендується моніторинг рівнів препарату.

Циклоспорин.

Було визначено транзиторне підвищення креатиніну сироватки крові при одночасному застосуванні ципрофлоксацину та лікарських засобів, що містять циклоспорин. Тому необхідний частий (2 рази на тиждень) контроль концентрації креатиніну сироватки крові у цих пацієнтів.

Антагоністи вітаміну К.

При одночасному застосуванні ципрофлоксацину та антагоністів вітаміну К може посилюватися їх антикоагулянтна дія. Ступінь ризику може варіювати залежно від основного виду інфекції, віку, загального стану хворого, тому точно оцінити вплив ципрофлоксацину на підвищення значення Міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) складно. Слід здійснювати частий контроль МНВ під час та одразу після одночасного застосування ципрофлоксацину та антагоністів вітаміну К (наприклад варфарину, аценокумаролу, фенпрокумону, флуїндіону).

Дулоксетин.

У ході клінічних досліджень було показано, що одночасне застосування дулоксетину із сильними інгібіторами CYP450 1A2, такими як флувоксамін, може призвести до збільшення AUC і C_max дулоксетину. Незважаючи на відсутність клінічних даних про можливу взаємодію з ципрофлоксацином, можна очікувати схожих ефектів при одночасному застосуванні вказаних препаратів (див. розділ «Особливості застосуваннія»).

Ропінірол.

Одночасне застосування ропініролу з ципрофлоксацином, інгібітором ізоензиму CYP450 1A2 помірної дії, призводить до підвищення С_max і AUC ропініролу на 60% та 84% відповідно. Моніторинг побічних ефектів ропініролу та відповідне корегування дози рекомендуються здійснювати під час та одразу після одночасного застосування з ципрофлоксацином (див. розділ «Особливості застосування»).

Лідокаїн.

У здорових добровольців одночасне застосування ципрофлоксацину, помірного інгібітора ізоферментів цитохрому Р450 1А2, і лікарських засобів, що містять лідокаїн, знижує кліренс внутрішньовенного лідокаїну на 22%. Незважаючи на нормальну переносимість лікування лідокаїном, можлива взаємодія з ципрофлоксацином, що асоціюється з побічними реакціями при одночасному застосуванні вказаних препаратів.

Клозапін.

Після одночасного застосування 250 мг ципрофлоксацину з клозапіном упродовж 7 днів сироваткові концентрації клозапіну і N-десметилклозапіну були підвищені на 29% і 31% відповідно. Рекомендується здійснювати клінічний нагляд та відповідну корекцію дози клозапіну під час та одразу після одночасного застосування з ципрофлоксацином (див. розділ «Особливості застосування»).

Силденафіл.

C_max і AUC силденафілу збільшилися приблизно в 2 рази у здорових добровольців після одночасного перорального застосування 50 мг силденафілу та 500 мг ципрофлоксацину. Тому слід дотримуватися обережності при супутньому призначенні ципрофлоксацину із силденафілом та враховувати співвідношення ризик/користь.

Тяжкі інфекції та/або змішані інфекції, спричинені грампозитивними або анаеробними бактеріями.

Ципрофлоксацин не застосовувати як монотерапію для лікування тяжких інфекцій та інфекцій, спричинених грампозитивними або анаеробними бактеріями. Для лікування вказаних інфекцій ципрофлоксацин слід застосовувати у комбінації з відповідними антибактеріальними засобами.

Стрептококові інфекції (включаючи Streptococcus pneumoniae).

Ципрофлоксацин не рекомендується для лікування стрептококових інфекцій через недостатню ефективність.

Інфекції статевих шляхів.

Орхоепідидиміт та запальні хвороби органів таза можуть бути спричинені фторхінолон-резистентними Neisseria gonorrhoeae. Ципрофлоксацин слід застосовувати разом з іншими належними антибактеріальними засобами, якщо тільки резистентність Neisseria gonorrhoeae не може бути виключена. Якщо через 3 дні лікування клінічного покращення не відбувається, терапію слід переглянути.

Інфекції сечового тракту.

У країнах Європейського Союзу спостерігається різна резистентність до фторхінолонів з боку Escherichia coli, найпоширенішого збудника, що спричиняє інфекції сечовивідних шляхів. Під час призначення терапії лікарям рекомендується враховувати локальну поширеність резистентності Escherichia coli до фторхінолонів.

Інтраабдомінальні інфекції.

Дані щодо ефективності ципрофлоксацину при лікуванні постопераційних інтра-абдомінальних інфекцій обмежені.

Діарея мандрівників.

При виборі препарату слід взяти до уваги інформацію про резистентність до ципрофлоксацину відповідних мікроорганізмів у країнах, які були відвідані.

Інфекції кісток та суглобів.

Ципрофлоксацин слід застосовувати в комбінації з іншими антимікробними засобами залежно від результатів мікробіологічного дослідження.

Легенева форма сибірської виразки.

Застосування людям ґрунтується на даних визначення чутливості in vitro, дослідів на тваринах та на обмежених даних, отриманих під час застосування людині. Лікар повинен діяти відповідно до національних та/або міжнародних протоколів лікування сибірської виразки.

Бронхолегеневі інфекції при кістозному фіброзі.

У клінічні дослідження було включено дітей та підлітків віком 5–17 років. Більш обмежений досвід лікування дітей віком від 1 до 5 років.

Ускладнені інфекції сечового тракту та пієлонефрит.

Слід розглянути можливість лікування інфекцій сечового тракту із застосуванням ципрофлоксацину, коли інше лікування неможливе. Лікування повинно ґрунтуватися на результатах мікробіологічного дослідження.

За даними клінічних досліджень оцінювали застосування ципрофлоксацину дітям та підліткам віком 1–17 років.

Інші специфічні тяжкі інфекції.

Застосування ципрофлоксацину може бути виправдане за результатами мікробіологічного дослідження у разі інших тяжких інфекцій згідно з офіційними рекомендаціями або після ретельної оцінки користь/ризик, коли інше лікування застосувати не можна, або коли загальноприйняте лікування виявилося неефективним.

Застосування ципрофлоксацину у разі специфічних тяжких інфекцій, окрім згаданих вище, не оцінювалось у ході клінічних досліджень, а клінічний досвід — обмежений. Отже, до лікування пацієнтів із такими інфекціями рекомендується підходити з обережністю.

Підвищена чутливість до препарату.

Гіперчутливість та алергічні реакції, включаючи анафілактичні/анафілактоїдні реакції, можуть спостерігатися після застосування разової дози ципрофлоксацину (див. розділ «Побічні реакції»), та представляти загрозу для життя. У такому разі застосування ципрофлоксацину необхідно припинити і, у разі необхідності, провести належне медикаментозне лікування.

Скелетно-м'язова система.

Загалом ципрофлоксацин не можна застосовувати пацієнтам із захворюваннями сухожиль/ розладами, пов'язаними із застосуванням хінолонів в анамнезі. Попри це, у рідкісних випадках після мікробіологічного дослідження збудника та оцінки співвідношення користь/ризик цим пацієнтам можна призначати ципрофлоксацин для лікування окремих тяжких інфекційних процесів, а саме — у випадку неефективності стандартної терапії або бактеріальної резистентності, коли результати мікробіологічних досліджень виправдовують застосування ципрофлоксацину. При застосуванні ципрофлоксацину може виникнути тендиніт або розрив сухожилля (особливо ахіллового сухожилля), іноді двобічний, навіть у перші 48 годин лікування. Запалення або розрив сухожиль може виникнути навіть протягом кількох місяців після закінчення лікування ципрофлоксацином. Ризик тендинопатії може бути підвищеним у пацієнтів літнього віку або у пацієнтів, які одночасно застосовують кортикостероїди (див. розділ «Побічні реакції»). При виникненні будь-яких ознак тендиніту (таких як болючий набряк, запалення) застосування ципрофлоксацину слід припинити. Ураженій кінцівці слід забезпечити спокій.

Ципрофлоксацин застосовувати з обережністю пацієнтам із міастенією гравіс, через можливе загострення симптоматики вказаного захворювання (див. розділ «Побічні реакції»).

Фоточутливість.

Доведено, що ципрофлоксацин спричиняє реакції фоточутливості. Пацієнтам, які застосовують ципрофлоксацин, рекомендується під час лікування уникати прямого сонячного світла або УФ-випромінення (див. розділ «Побічні реакції»).

Центральна нервова система.

Відомо, що ципрофлоксацин, як і інші хінолони, може спричиняти судоми або знижувати поріг судомної готовності. Повідомляли про випадки розвитку епілептичного статусу. Ципрофлоксацин застосовувати з обережністю пацієнтам із розладами ЦНС, які можуть мати схильність до виникнення судом. При виникненні судом прийом ципрофлоксацину слід припинити (див. розділ «Побічні реакції»). Навіть після першого застосування ципрофлоксацину можуть виникнути психотичні реакції. У поодиноких випадках депресія або психоз можуть прогресувати до суїцидальних думок та вчинків, таких як самогубство або його спроба. У цих випадках застосування ципрофлоксацину слід припинити.

У пацієнтів, які застосовували ципрофлоксацин, повідомлялося про випадки поліневропатії (на основі неврологічних симптомів, таких як біль, печіння, сенсорні розлади або м'язова слабкість, окремо або в комбінації). Застосування ципрофлоксацину слід припинити пацієнтам, які мають симптоми невропатії, зокрема біль, печіння, відчуття пощипування, заніміння та/або слабкість, з метою попередження розвитку необоротних станів (див. розділ «Побічні реакції»).

Серцеві розлади.

Слід з обережністю застосовувати фторхінолони, в тому числі ципрофлоксацин, пацієнтам з відомими факторами ризику подовження інтервалу QT, зокрема:

• при спадковому синдромі подовження інтервалу QT;
• у випадку одночасного застосування препаратів, що можуть подовжувати інтервал QT (наприклад, протиаритмічні засоби класів IA та III, трициклічні антидепресанти, макроліди, нейролептики);
• при невідкоригованому електролітному дисбалансі (наприклад гіпокаліємія, гіпомагніємія);
• у разі наявності захворювань серця (наприклад серцева недостатність, інфаркт міокарда, брадикардія).

Пацієнти літнього віку та жінки можуть виявляти більшу чутливість до препаратів, що подовжують QTc. Тому слід з обережністю застосовувати фторхінолони, у тому числі ципрофлоксацин, у цих групах хворих (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Побічні реакції», «Передозування»).

Шлунково-кишковий тракт.

Виникнення протягом або після лікування тяжкої і стійкої діареї (навіть через декілька тижнів після лікування) може свідчити про розвиток антибіотикасоційованого коліту (такого, що загрожує життю з можливим летальним наслідком) та потребувати невідкладного лікування (див. розділ «Побічні реакції»). У таких випадках застосування ципрофлоксацину необхідно припинити і розпочати відповідну терапію. Лікарські засоби, які пригнічують перистальтику, протипоказані у вказаній клінічній ситуації.

Нирки та сечовидільна система.

Повідомлялося про кристалурію, пов'язану із застосуванням ципрофлоксацину (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнти, які приймають ципрофлоксацин, повинні отримувати достатню кількість рідини. Слід уникати надмірної лужності сечі.

Порушення функції нирок.

Оскільки ципрофлоксацин виводиться переважно у незміненій формі нирками, у пацієнтів з порушенням функції нирок необхідно проводити корекцію дози згідно з зазначеним у розділі «Спосіб застосування та дози», щоб уникнути підвищення частоти побічних реакцій, спричинених накопиченням ципрофлоксацину.

Гепатобіліарна система.

При застосуванні ципрофлоксацину повідомлялося про випадки розвитку некрозу печінки та печінкової недостатності, що загрожує життю пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку появи будь-яких ознак і симптомів захворювання печінки (таких як анорексія, жовтяниця, темна сеча, свербіж або напруженість передньої черевної стінки), лікування слід припинити.

Дефіцит глюкозо-6-фосфат дегідрогенази.

При застосуванні ципрофлоксацину повідомлялося про гемолітичні реакції у пацієнтів із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Слід уникати застосування ципрофлоксацину таким пацієнтам, за винятком випадків, коли потенційна користь переважає потенційний ризик. У такому разі слід спостерігати за можливою появою гемолізу.

Резистентність.

Під час або після курсу лікування ципрофлоксацином резистентні бактерії можуть бути виділені, з або без клінічно визначеної суперінфекції. Може існувати певний ризик виділення ципрофлоксацин-резистентних бактерій під час тривалих курсів лікування та при лікуванні внутрішньолікарняних інфекцій та/або інфекцій, спричинених видами Staphylococcus і Pseudomonas.

Цитохром Р450.

Ципрофлоксацин пригнічує CYP1A2 і тому може спричинити підвищення сироваткової концентрації одночасно застосованих речовин, які також метаболізуються цим ферментом (наприклад теофіліну, клозапіну, оланзапіну, ропініролу, тизанідину, дулоксетину). Одночасне застосування ципрофлоксацину і тізанідину протипоказане. Отже, за пацієнтами, які застосовують ці речовини одночасно з ципрофлоксацином, слід уважно спостерігати щодо можливого виникнення клінічних ознак передозування. Також може виникнути необхідність у визначенні сироваткових концентрацій (наприклад, теофіліну) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Метотрексат.

Одночасне застосування ципрофлоксацину і метотрексату не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вплив на результати лабораторних аналізів.

Ципрофлоксацин in vitro може впливати на результати посіву на Mycobacterium tuberculosis шляхом пригнічення росту культури мікобактерій, що може призвести до хибно-негативних результатів аналізу посіву у пацієнтів, які приймають ципрофлоксацин.

Реакції у місці введення.

При внутрішньовенному застосуванні ципрофлоксацину відмічалися місцеві реакції, що трапляються частіше, якщо тривалість інфузїі становить 30 хв або менше. Вони можуть проявлятися у вигляді місцевих шкірних реакцій, що швидко минають після завершення інфузії. Подальше внутрішньовенне застосування не протипоказане, якщо тільки реакції не повторюються чи не посилюються.

Навантаження глюкозою.

Ципрофлоксацин, розчин для інфузій, містить 5 г глюкози в 100 мл розчину. Це необхідно брати до уваги пацієнтам з цукровим діабетом.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Наявні дані про застосування ципрофлоксацину вагітним не свідчать про здатність спричиняти вроджені вади плода/новонароджених. Результати дослідження на тваринах не свідчать про прямий чи непрямий шкідливий вплив на репродукцію. У нестатевозрілих тварин та плодів після експозиції хінолонів спостерігався вплив на несформований хрящ, тому не можна виключати, що препарат здатний пошкоджувати суглобні хрящі у недозрілому організмі людини/плода.

З міркувань безпеки не застосовують ципрофлоксацин у період вагітності.

Годування груддю

Ципрофлоксацин проникає у грудне молоко. Через ризик шкідливого впливу на суглоби препарат не слід застосовувати у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Ципрофлоксацин може впливати на здатність пацієнта керувати автотранспортом і працювати з механізмами через реакції з боку нервової системи (див. розділ «Побічні реакції»). Тому здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами може бути порушена.

Доза визначається згідно з показанням, тяжкістю та місцем інфекції, чутливістю збудника (збудників) до ципрофлоксацину, нирковою функцією пацієнта, а у дітей та підлітків — згідно з масою тіла.

Тривалість лікування залежить від тяжкості перебігу захворювання, особливостей клінічної картини та типу збудника.

Лікування інфекцій, спричинених певними бактеріями (наприклад Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter або Staphylococci), може вимагати застосування вищих доз ципрофлоксацину та одночасного застосування інших необхідних антибактеріальних препаратів.

Лікування деяких інфекцій (наприклад запальних захворювань органів малого таза, інтра-абдомінальних інфекцій, інфекцій у пацієнтів із нейтропенією, інфекцій кісток та суглобів) може вимагати одночасного застосування інших необхідних антибактеріальних препаратів залежно від виду виявлених патогенів.

Дорослі.

Інфекції нижніх дихальних шляхів: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу, 7–14 діб.

Інфекції верхніх дихальних шляхів:

• Загострення хронічного синуситу та хронічний гнійний отит середнього вуха: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу, 7–14 діб.
• Важкий перебіг отиту зовнішнього вуха: 400 мг тричі на добу, від 28 днів до 3 місяців.

Інфекції сечового тракту (див.розділ «Особливості застосування»):

• Ускладнений та неускладнений пієлонефрит: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу, 7–21 діб, при деяких особливих клінічних випадках (таких як абсцеси) лікування можна продовжувати понад 21 добу.
• Простатит: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу, від 2 до 4 тижнів (гострий).

Інфекції статевих органів:

• Орхоепідидиміт та запальні захворювання органів малого таза: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу, не менше 14 діб.

Інфекції шлунково-кишкового тракту та інтраабдомінальні інфекції:

• Діарея, спричинена бактеріальними патогенами, зокрема Shigella spp., окрім Shigella dysenteriae, тип 1, і емпіричне лікування тяжкої діареї мандрівників: 400 мг двічі на добу, 1 добу.
• Діарея, спричинена Shigella dysenteriae, тип 1: 400 мг двічі на добу, 5 діб.
• Діарея, спричинена Vibrio cholerae: 400 мг двічі на добу, 3 доби.
• Тифоїдна лихоманка: 400 мг двічі на добу, 7 діб.
• Інтраабдомінальні інфекції, спричинені грамнегативними бактеріями: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу, 5–14 діб.

Інфекції шкіри та м'яких тканин: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу. Від 7 до 14 днів.

Інфекції кісток та суглобів: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу. Максимально 3 місяці.

Пацієнти із нейтропенією та гіпертермією у разі підозри щодо бактеріального інфекційного генезу лихоманки: від 400 мг двічі на добу до 400 мг тричі на добу. Терапію слід продовжувати упродовж усього періоду нейтропенії. Ципрофлоксацин необхідно застосовувати одночасно з відповідними антибактеріальними препаратами/препаратом згідно з офіційними рекомендаціями.

Профілактика після контакту і лікування легеневої форми сибірської виразки в осіб, які потребують лікування парентеральним шляхом. 400 мг двічі на добу, 60 діб з дня підтвердженого контакту з Bacillus anthracis. Застосування препарату слід розпочинати якомога скоріше після підозрюваного або підтвердженого контакту:

Діти та підлітки.

Кістозний фіброз: 10 мг/кг маси тіла тричі на добу при максимальній разовій дозі 400 мг, 10–14 діб.

Ускладнені інфекції сечового тракту та пієлонефрит: від 6 мг/кг маси тіла тричі на добу до 10 мг/кг маси тіла тричі на добу при максимальній разовій дозі 400 мг, від 10 до 21 днів.

Профілактика після контакту і лікування легеневої форми сибірської виразки у пацієнтів, які можуть отримувати лікування пероральним шляхом, якщо це є клінічно необхідним: від 10 мг/кг маси тіла двічі на добу до 15 мг/кг маси тіла двічі на добу при максимальній разовій дозі 400 мг, 60 днів з дня підтвердженого контакту з Bacillus anthracis. Застосування препарату слід розпочинати якомога скоріше після підозрюваного або підтвердженого контакту.

Інші тяжкі інфекції: 10 мг/кг маси тіла тричі на добу, при максимумі 400 мг на одну дозу. Відповідно до типу інфекцій.

Пацієнти літнього віку.

Пацієнти літнього віку повинні отримувати дозу, обрану згідно з тяжкістю інфекції та кліренсом креатиніну пацієнта.

Ниркова та печінкова недостатність.

Рекомендовані початкові та підтримуючі дози для пацієнтів із порушеною нирковою функцією:

Кліренс креатиніну >60 мл/хв./1,73 м² (концентрація креатиніну в сироватці <124 мкмоль/л): дивись звичайне дозування.

Кліренс креатиніну від 30 до 60 мл/хв./1,73 м² (концентрація креатиніну в сироватці від 124 до 168 мкмоль/л): 200–400 мг кожні 12 годин.

Кліренс креатиніну <30 мл/хв./1,73 м² (концентрація креатиніну в сироватці >169 мкмоль/л): 200–400 мг кожні 24 години.

Пацієнти на гемодіалізі з кліренсом креатиніну >169: 200–400 мг кожні 24 годин (після діалізу).

Пацієнти на перитонеальному діалізі з кліренсом креатиніну >169: 200–400 мг кожні 24 годин.

У пацієнтів з печінковою недостатністю немає потреби у зміні дозування ципрофлоксацину.

Досліджень щодо дозування ципрофлоксацину для дітей із порушеною нирковою та/або печінковою функціями не проводили.

Метод ведення:

Перед застосуванням необхідно візуально перевірити розчин Цифлоксу. Не використовувати мутний розчин.

Ципрофлоксацин необхідно вводити шляхом внутрішньовенної інфузії. Для дітей, тривалість інфузії становить 60 хвилин, для дорослих 30 хвилин. Інфузійний розчин можна вводити безпосередньо або після змішування з сумісними розчинами.

Сумісність з іншими розчинами

Інфузійний розчин ципрофлоксацину сумісний з розчином Рінгера, 0,9% розчином натрію хлориду, 5% та 10% розчином глюкози, 10% розчином фруктози, 5% розчином глюкози з 0,225% NaCl або 0,45% NaCl. Якщо сумісність з іншими інфузійними розчинами не підтверджена, інфузійний розчин ципрофлоксацину слід вводити окремо. Видимими ознаками несумісності є випадання осаду, помутніння або зміна кольору розчину.

Діти.

Застосування ципрофлоксацину дітям та підліткам необхідно проводити згідно з чинними офіційними рекомендаціями. Лікування із застосуванням ципрофлоксацину повинен проводити лікар із досвідом ведення дітей та підлітків, хворих на кістозний фіброз та/або тяжкі інфекції.

Ципрофлоксацин спричиняв артропатію опорних суглобів у незрілих тварин. Данні, дослідження продемонстрували збільшення частоти виникнення артропатій у дітей, пов'язаної із застосуванням препарату. Проте, зростання кількості випадків артропатій, які пов'язані із застосуванням препарату, було статистично незначущим. Однак лікування ципрофлоксацином дітей та підлітків потрібно розпочинати тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик через можливий ризик розвитку побічних реакцій, пов'язаних із суглобами та/або навколишніми тканинами.

Передозування.

Повідомлялося, що передозування внаслідок прийому 12 г препарату призводило до симптомів помірної токсичності. Гостре передозування в дозі 16 г призводило до розвитку гострої ниркової недостатності.

Симптоми передозування включали запаморочення, тремор, головний біль, підвищену втомлюваність, судоми, галюцинації, сплутаність свідомості, абдомінальний дискомфорт, ниркову та печінкову недостатність, а також кристалурію та гематурію. Повідомлялося також про оборотну ниркову токсичність.

Окрім звичайних невідкладних заходів, що проводяться при передозуванні, рекомендовано моніторинг функції нирок, зокрема визначення рН сечі і в разі необхідності — підвищення її кислотності для попередження явищ кристалурії. Пацієнти повинні отримувати достатню кількість рідини. Антациди, що містять у своєму складі кальцій або магній, теоретично мають знижувати всмоктування ципрофлоксацину при передозуванні.

За допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу виводиться тільки невелика кількість ципрофлоксацину (<10%).

У випадку передозування необхідно проводити симптоматичне лікування. Через можливе подовження інтервалу QT доцільним також є проведення ЕКГ-моніторування.

Найпоширенішими побічними реакціями на препарат були нудота, діарея, блювання, тимчасове підвищення активності трансаміназ, висипання та реакції у місці ін'єкції та інфузії.

Інфекції та інвазії: грибкова суперінфекція, антибіотикоасоційований коліт (дуже рідко — з можливим летальним наслідком) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку системи крові: еозинофілія, лейкопенія, анемія, нейтропенія, лейкоцитоз, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, гемолітична анемія, агранулоцитоз, панцитопенія (загрозлива для життя), депресія кісткового мозку (загрозлива для життя).

З боку імунної системи: алергічні реакції, алергічний набряк/ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції, анафілактичний шок (що загрожують життю) (див. розділ «Особливості застосування»), стани, подібні до сироваткової хвороби.

З боку обміну речовин: анорексія, гіперглікемія.

З боку психіки: психомоторна збудливість/тривожність, сплутаність свідомості, дезорієнтація, реакції занепокоєння, аномальні сновидіння, депресія (з можливими суїцидальними ідеями/думками або спроби/ вчинення самогубства) (див. розділ «Особливості застосування»), галюцинації, психотичні реакції (з можливими суїцидальними ідеями/думками або спроби/ вчинення самогубства) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, порушення сну, розлади смаку, пара- та дизестезія, гіпоестезія, тремор, судоми (включаючи епілептичний статус див. розділ «Особливості застосування»), вертимо, мігрень, порушення координації, порушення ходи, порушення з боку нюху, інтракраніальна (внутрішньочерепна) гіпертензія, псевдопухлини мозку, периферична нейропатія (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органів зору: порушення зору (наприклад диплопія), порушення сприйняття кольорів.

З боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах, втрата слуху/пошкодження слуху.

З боку серця: тахікардія, шлуночкова аритмія, подовження інтервалу QT (див. розділи «Особливості застосування», «Передозування»), аритмія типу «пірует» (визначали переважно у пацієнтів із факторами ризику щодо подовження інтервалу QT).

З боку судин: вазодилатація, артеріальна гіпотензія, синкопе, васкуліт

З боку органів дихання, торакальні та медіастинальні розлади: диспное (включаючи астматичні стани).

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, діарея, втрата апетиту, блювання, біль в епігастральній ділянці та животі, диспепсія, метеоризм, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових трансаміназ, білірубінемія, порушення функції печінки, холестатична жовтяниця, гепатит, некроз печінки (дуже рідко з прогресуванням до загрозливої для життя печінкової недостатності) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, реакції фото чутливості (див. розділ «Особливості застосування»), петехії, мультиформна еритема, вузликова еритема, синдром Стівенса–Джонсона (що потенційно загрожує життю), токсичний епідермальний некроліз (що потенційно загрожує життю), гострий генералізо-ваний екзантематозний пустульоз (ГГЕП).

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: скелетно-м'язовий біль (наприклад у кінцівках, спині, грудях), артралгія, міалгія, артрит, підвищений тонус м'язів, судоми, м'язова слабкість, загострення симптомів міастенії гравіс (див. розділ «Особливості застосування»), тендиніт, розрив сухожиль (переважно ахіллових) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, ниркова недостатність, гематурія, кристалурія (див. розділ «Особливості застосування»), тубулоінтерстиціальний нефрит.

Розлади загального стану та реакції у місці введення: реакції у місці ін'єкції або інфузії (лише при внутрішньовенному застосуванні), астенія, гарячка, набряки, підвищення потовиділення (гіпергідроз).

Лабораторні показники: підвищення рівня лужної фосфатази крові, аномальні протромбінові рівні, підвищені рівні амілази, збільшення рівня МНВ (у пацієнтів, які одночасно застосовують антагоністи вітаміну К).

Застосування дітям

У дітей артропатія спостерігається частіше.

3 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці в оригінальній упаковці при температурі не вище 25^оС. Не зберігати в холодильнику, не заморожувати.

По 100 мл розчину в пакеті, по 10 пакетів в картонній коробці.

За рецептом.

ЕйСіЕс Добфар Інфо ЕсЕй / ACS Dobfar Info SA.

Казай 7748 Кампасціо, Швейцарія./Casai 7748 Campascio, Switzerland.

Апотекс Інк./Apotex Inc.

150 Сігнет Драйв, Торонто, Онтаріо, Канада, M9L 1T9./150 Signet Drive, Toronto, Ontario, Canada, M9L 1T9.