Риссет^® розчин (Risset solution)

діюча речовина: рисперидон;

1 мл розчину містить рисперидону 1 мг;

допоміжні речовини: кислота бензойна (E 210), кислота винна, вода очищена.

Розчин оральний.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина без видимих включень.

Антипсихотичні засоби.

Код АТХ N05A X08.

Фармакодинаміка.

Рисперидон — це селективний моноамінергічний антагоніст. Він виявляє високу спорідненість до серотонінових 5-HT₂- та дофамінових D₂-рецепторів. Також рисперидон зв'язується з α₁-адренорецепторами і меншою мірою — з H₁-гістаміновими та α₂-адренорецепторами. При цьому рисперидон не має спорідненості до холінергічних рецепторів. Хоча рисперидон є потужним D₂-антагоністом, який знімає симптоми шизофренії, він рідше викликає пригнічення моторної активності і каталепсію, ніж класичні антипсихотики. Збалансований центральний серотоніновий та дофаміновий антагонізм забезпечує меншу схильність до екстрапірамідних побічних ефектів і широку терапевтичну активність щодо негативних та афективних симптомів шизофренії.

Фармакокінетика.

При метаболізмі рисперидону утворюється 9-гідроксирисперидон, фармакологічна активність якого подібна до вихідної сполуки.

Всмоктування

Після перорального прийому відбувається повне всмоктування рисперидону, пікові концентрації у плазмі крові досягаються за 1–2 години, у пацієнтів літнього віку — у межах 2-3 годин. На всмоктування препарату не впливає вживання їжі, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Рівноважна концентрація рисперидону у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається за 4–5 діб.

Розподіл

В організмі відбувається швидкий розподіл рисперидону. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та α₁-кислим глікопротеїном. Зв'язування рисперидону з білками плазми крові становить 90%, а 9-гідроксирисперидону — 77%.

Біотрансформація та виведення

Метаболізм рисперидону відбувається за участі CYP2D6 і з утворенням 9-гідроксирисперидону, фармакологічна активність якого подібна до рисперидону. Разом ці дві сполуки утворюють активну антипсихотичну фракцію. CYP2D6 має генетичний поліморфізм. Екстенсивні метаболізатори CYP2D6 швидко перетворюють рисперидон на 9-гідроксирисперидон, а слабкі метаболізатори CYP2D6 здійснюють цей процес повільніше. Хоча екстенсивні метаболізатори забезпечують нижчі концентрації рисперидону і більш високі рівні 9-гідроксирисперидону, ніж слабкі метаболізатори, загальна фармакокінетика рисперидону і 9-гідроксирисперидону (тобто активної антипсихотичної фракції) після одноразового та багаторазового прийому подібна для екстенсивних і слабких метаболізаторів CYP2D6.

Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-деалкілювання. Рисперидон у клінічних концентраціях не викликає значного гальмування метаболізму препаратів, перетворення яких в організмі відбувається за участю ізоферментів цитохрому P450, включаючи CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/9/10, CYP2D6, CYP2E1, CYP3A4 і CYP3A5. За тиждень після прийому із сечею виводиться 70% дози, ще 14% — із калом. У сечі вміст рисперидону і 9-гідроксирисперидону відповідає 35–45% від прийнятої дози.

Решта — це неактивні метаболіти. Після перорального прийому пацієнтами із психозом період напіввиведення рисперидону становить 3 години. Період напіввиведення 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції становить 24 години, а у пацієнтів літнього віку — 34 години.

Лінійність

У терапевтичному діапазоні доз плазмові концентрації рисперидону пропорційні величині дози.

Літній вік, ниркова або печінкова недостатність

Фармакокінетичні дослідження разової дози з пероральним рисперидоном показали в середньому на 43% вищу концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі крові, на 38% довший період напіввиведення та знижений на 30% кліренс активної антипсихотичної фракції у пацієнтів літнього віку.

У дорослих пацієнтів із помірною нирковою недостатністю кліренс активної антипсихотичної фракції становив приблизно 48% від значення кліренсу у молодих здорових добровольців. У дорослих пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю кліренс активної антипсихотичної фракції становив приблизно 31% від значення кліренсу у молодих здорових добровольців. Період напіввиведення активних метаболітів становив 16,7 години у дорослих пацієнтів, 24,9 години — у пацієнтів із помірною нирковою недостатністю (приблизно у 1,5 раза довше, ніж у дорослих пацієнтів) та 28,8 години — у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (приблизно у 1,7 раза довше, ніж у дорослих пацієнтів). Концентрації рисперидону в плазмі крові були нормальними у пацієнтів із печінковою недостатністю, але середня вільна фракція рисперидону у плазмі крові була збільшена на 37,1%.

Кліренс після перорального застосування та період напіввиведення рисперидону і його активних метаболітів у дорослих пацієнтів з помірною або тяжкою печінковою недостатністю суттєво не відрізнялися від цих параметрів у здорових добровольців.

Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей так ж сама, як і у дорослих.

Стать, раса та тютюнопаління

Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив виразного впливу статі, раси або тютюнопаління на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції.

Дослідження взаємодії проводилися лише за участі дорослих пацієнтів. Невідомо, чи можуть отримані результати бути застосовані до дітей.

Комбінаційне застосування психостимуляторів (зокрема метилфенідату) із рисперидоном серед дітей та підлітків не змінювало фармакокінетику та ефективність рисперидону.

Приклади

Приклади препаратів, що потенційно можуть вступати у взаємодію з рисперидоном або для яких продемонстрована відсутність взаємодії з рисперидоном, наведені далі.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику рисперидону

Антибактеріальні засоби

• Еритроміцин є помірним інгібітором CYP3A4 та інгібітором P-gp і не змінює фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції.
• Рифампіцин є сильним індуктором CYP3A4 та індуктором P-gp і знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі.

Антихолінестеразні засоби

• Донепезил і галантамін, які обидва є субстратами CYP2D6 і CYP3A4, не виявляють клінічно значимого ефекту на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.

Протиепілептичні засоби

• Карбамазепін є сильним індуктором CYP3A4 та індуктором P-gp і знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі. Подібний ефект може відмічатися при застосуванні, наприклад, фенітоїну та фенобарбіталу, які також виступають індукторами CYP3A4 і P-gp.
• Топірамат помірним чином знижує біодоступність рисперидону, однак не впливає на біодоступність активної антипсихотичної фракції. Отже, малоймовірно, що ця взаємодія має клінічне значення.

Протигрибкові засоби

• Ітраконазол є сильним інгібітором CYP3A4 та інгібітором P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію в плазмі активної антипсихотичної фракції рисперидону, застосованого в дозі 2–8 мг/добу, приблизно на 70%.
• Кетоконазол є сильним інгібітором CYP3A4 та інгібітором P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону в плазмі і знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону в плазмі.

Антипсихотики

• Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, однак не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції.

Противірусні засоби

• Інгібітори протеази: немає даних офіційних досліджень з цього приводу, однак оскільки ритонавір є сильним інгібітором CYP3A4 і слабким інгібітором CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, підсилені ритонавіром, можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Бета-адреноблокатори

• Деякі бета-адреноблокатори можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі крові без впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції.

Блокатори кальцієвих каналів

• Верапаміл є помірним інгібітором CYP3A4 та інгібітором P-gp, який збільшує концентрацію у плазмі крові рисперидону і активної антипсихотичної фракції.

Засоби для лікування шлунково-кишкового тракту

• Антагоністи H₂-гістамінових рецепторів: циметидин і ранітидин є слабкими інгібіторами CYP2D6 і CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону з незначним збільшенням біодоступності активної антипсихотичної фракції.

СІЗЗС та трициклічні антидепресанти

• Флуоксетин є сильним інгібітором CYP2D6, який збільшує концентрацію рисперидону в плазмі і незначною мірою — концентрацію активної антипсихотичної фракції.
• Пароксетин є сильним інгібітором CYP2D6, що збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, однак у дозах до 20 мг/добу призводить до незначного збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі. Проте вищі дози пароксетину можуть спричиняти підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону.
• Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, однак не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції.
• Сертралін є слабким інгібітором CYP2D6, а флувоксамін — слабким інгібітором CYP3A4, які при застосуванні у дозах до 100 мг/добу не пов'язуються з клінічно значимими змінами концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак дози сертраліну або флувоксаміну вище 100 мг/добу можуть призводити до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Одночасне застосування психостимуляторів (зокрема метилфенідату) із рисперидоном може призвести до появи екстрапірамідних симптомів при зміні дозування одного або обох лікарських засобів (див. розділ «Особливості застосування»).

Клоназепам, габапентин, ламотриджин, метилфенідат: зважаючи на фармакокінетику рисперидону та зазначених діючих речовин, взаємодії між ними не очікується, хоча відповідних досліджень не проводилося.

Вплив рисперидону на фармакокінетику інших лікарських засобів

Протиепілептичні засоби

• Рисперидон не продемонстрував клінічно значимого впливу на фармакокінетику вальпроату або топірамату.

Антипсихотики

• Арипіпразол, субстрат CYP2D6 і CYP3A4: рисперидон у формі таблеток або ін'єкцій не впливає на сукупну фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу.

Глікозиди наперстянки

• Рисперидон не продемонстрував клінічно значимого впливу на фармакокінетику дигоксину.

Літій

• Рисперидон не продемонстрував клінічно значимого впливу на фармакокінетику літію.

При одночасному застосуванні нейролептиків та літію спостерігалися випадки енцефалопатій, екстрапірамідних розладів та злоякісного нейролептичного синдрому. Частіше повідомлялося про випадки екстрапірамідних розладів та гіперкінезії при застосуванні літію з нейролептиками, ніж окремо літію.

Одночасне застосування рисперидону з фуросемідом

Див. розділ «Особливості застосування», в якому викладена інформація щодо підвищення рівня смертності серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які одночасно отримують фуросемід.

Перед призначенням препарату Риссет^® дітям слід ретельно зважити співвідношення ризик-користь. Необхідно регулярно ретельно оцінювати потребу у продовженні лікування. Показання «симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки, зухвало-опозиційних розладів та/або інших розладів соціальної поведінки» та «аутичні розлади» досліджувалися лише у дітей віком від 5 років. Тому не слід призначати Риссет^® дітям з такими показаннями віком до 5 років.

Немає досвіду застосування препарату Риссет^® дітям віком до 15 років для лікування шизофренії та дітям віком до 10 років для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах.

Дітям із розладами поведінки призначати Риссет^® слід лише після ретельного вивчення можливих фізичних та соціальних причин агресивної поведінки (наприклад, біль або невідповідні вимоги оточення).

Через можливий вплив на здатність до навчання у цій популяції необхідний ретельний моніторинг седативного ефекту препарату. Час прийому препарату Риссет^® необхідно вибрати таким чином, щоб оптимізувати вплив седативного ефекту на здатність концентрації уваги дітей та підлітків.

Лікування рисперидоном пов'язували з помірним збільшенням маси тіла та індексу маси тіла (ІМТ). Рекомендується проводити зважування до початку лікування та регулярно контролювати масу тіла в подальшому.

Виявлені у довготривалих відкритих продовжених дослідженнях зміни росту не виходили за межі очікуваних вікових норм. Вплив тривалого лікування препаратом Риссет^® на статевий розвиток та зріст достатнім чином не досліджено.

Через потенційний вплив тривалої гіперпролактинемії на фізичний та статевий розвиток дітей і підлітків необхідні регулярні клінічні оцінки ендокринологічного стану, що включають дані про зріст, масу тіла, оцінку статевого розвитку, моніторинг перебігу менструальних циклів та інших потенційних пролактинових ефектів.

Результати невеликого післяреєстраційного обсерваційного дослідження продемонстрували, що пацієнти віком від 8 до 16 років, які застосовували рисперидон, були в середньому на 3,0-4,8 см вищими порівняно з пацієнтами, які застосовували інші атипові антипсихотичні препарати. Дані цього дослідження є недостатніми для того, щоб визначити, чи впливає застосування рисперидону будь-яким чином на остаточний зріст у дорослому віці або чи були отримані результати, зумовлені безпосереднім впливом рисперидону на ріст кісток або впливом основного захворювання, або покращенням контролю над основним захворюванням, що призвело до підвищення лінійного росту.

Під час лікування рисперидоном необхідні регулярні обстеження для виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів.

Сонливість. Повідомлялося про часту сонливість у дітей з аутизмом. Більшість випадків були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Сонливість спостерігалася переважно на початку лікування, з найбільшою частотою — впродовж перших двох тижнів лікування, минала самостійно, середня тривалість становила 16 днів. Для пацієнтів із сонливістю може бути доцільною зміна режиму дозування.

Рисперидон застосовують для лікування розладів соціальної поведінки або агресивної поведінки, а також аутичних розладів дітям віком від 5 років; для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах дітям віком від 10 років.

Вплив тривалого лікування рисперидоном на статеве дозрівання і ріст недостатньо вивчені.

• Лікування шизофренії та інших психічних розладів, у тому числі підтримуюча терапія, у пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на терапію, з метою запобігання рецидиву хвороби;
• короткочасне лікування вираженої агресії або тяжких психічних симптомів у пацієнтів із деменцією при існуванні загрози заподіяння шкоди собі чи іншим;
• лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах (допоміжна терапія у комбінації з нормотиміками як початкове лікування або як монотерапія на період тривалістю до 12 тижнів);
• симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки, зухвалих опозиційних розладів або інших розладів соціальної поведінки у дітей, підлітків та дорослих із розумовим розвитком нижче середнього або розумовою відсталістю, які мають прояви деструктивної поведінки (імпульсивність, аутоагресія);
• симптоматичне лікування аутичних розладів у дітей віком від 5 років, у яких симптоми варіюють від гіперактивності до роздратованості (включаючи агресію, заподіяння собі тілесних ушкоджень, тривожність та патологічні циклічні дії).

Гіперчутливість до активної субстанції або до інших компонентів препарату.

Деменція та симптоми хвороби Паркінсона (ригідність, брадикінезія та паркінсонічні порушення постави).

Деменція та підозра на деменцію з тільцями Леві (окрім симптомів деменції — щонайменше два з таких симптомів: паркінсонізм, візуальні галюцинації, хиткість ходи).

Фармакодинамічні взаємодії

Лікарські засоби, здатні подовжувати інтервал QT

Як і з іншими антипсихотичними засобами, рекомендується обережність при призначенні препарату Риссет^® разом із препаратами, які збільшують інтервал QT, зокрема з антиаритмічними препаратами (наприклад, хінідин, дизопірамід, прокаїнамід, пропафенон, аміодарон, соталол), трициклічними антидепресантами (зокрема амітриптилін), тетрациклічними антидепресантами (зокрема мапротилін), певними антигістамінами, іншими антипсихотичними засобами, певними протималярійними засобами (зокрема хінін та мефлохін) і препаратами, що порушують електролітний баланс (викликають гіпокаліємію, гіпомагніємію), викликають брадикардію, а також із препаратами, які гальмують метаболізм препарату Риссет^® у печінці. Наведений перелік орієнтовний і не є вичерпним.

Лікарські засоби центральної дії та алкоголь

Через підвищений ризик надмірного седативного ефекту рисперидон застосовують з обережністю при одночасному застосуванні з речовинами, що впливають на ЦНС, такими як алкоголь, опіати, антигістаміни та бензодіазепіни.

Леводопа та агоністи допаміну

Риссет^® може мати антагоністичну дію на терапевтичний ефект леводопи та інших агоністів допаміну. Якщо така комбінація все ж необхідна, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, призначають мінімальну ефективну дозу кожного препарату.

Лікарські засоби з гіпотензивною дією

Постмаркетинговий нагляд виявив клінічно значущу артеріальну гіпотензію при одночасному застосуванні препарату Риссет^® із гіпотензивними препаратами.

Паліперидон

Паралельний прийом рисперидону перорально з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, і комбінація цих двох препаратів може призвести до надмірної сумарної дії активної антипсихотичної фракції.

Фармакокінетичні взаємодії

Вживання їжі не впливає на абсорбцію рисперидону.

Рисперидон переважно метаболізується за допомогою CYP2D6 і меншою мірою — за допомогою CYP3A4. Рисперидон і його активний метаболіт, 9-гідроксирисперидон, є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Речовини, що змінюють активність CYP2D6 або виступають потужними інгібіторами чи індукторами CYP3A4 та/або активності P-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Сильні інгібітори CYP2D6

При супутньому застосуванні рисперидону із сильними інгібіторами CYP2D6 можливе збільшення концентрації рисперидону в плазмі, проте концентрація активної антипсихотичної фракції підвищується не так суттєво. При застосуванні високих доз сильного інгібітора CYP2D6 може спостерігатися збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. далі). Очікується, що інші інгібітори CYP2D6, наприклад хінідин, також здатні аналогічним чином впливати на плазмові концентрації препарату Риссет^®. На початку або при припиненні одночасного застосування пароксетину, хінідину або іншого сильного інгібітора CYP2D6, особливо у високих дозах, лікар повинен переглянути дозу рисперидону.

Інгібітори CYP3A4 та/або P-gp

При супутньому застосуванні рисперидону із сильними інгібіторами CYP3A4 та/або P-gp можливе значне підвищення концентрації в плазмі крові активної антипсихотичної фракції рисперидону. На початку або при припиненні одночасного застосування ітраконазолу або інших сильних інгібіторів CYP3A4 та/або P-gp лікар повинен переглянути дозу рисперидону.

Індуктори CYP3A4 та/або P-gp

При супутньому застосуванні рисперидону із сильними індукторами CYP3A4 та/або P-gp можливе зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі. На початку або при припиненні застосування карбамазепіну чи інших сильних індукторів CYP3A4 та/або Р-глікопротеїну лікар повинен переглянути дозу рисперидону. Ефект індукторів CYP3A4 проявляється залежно від часу, при цьому максимальний ефект досягається щонайменше через 2 тижні після початку застосування. Аналогічним чином, після припинення лікування індукція CYP3A4 може зберігатися впродовж мінімум 2 тижнів.

Лікарські засоби, що значною мірою зв'язуються з білками плазми

При застосуванні рисперидону разом із препаратами, що значною мірою зв'язуються з білками плазми, не відбувається клінічно значимого заміщення одного лікарського засобу на інший у зв'язках з білками плазми.

У разі супутнього застосування декількох лікарських засобів необхідно ознайомитися з інструкціями для медичного застосування таких засобів щодо шляхів метаболізму та можливої потреби у коригуванні доз.

Пацієнти літнього віку з деменцією

Підвищений рівень смертності. Метааналіз 17 випробувань атипових антипсихотичних засобів у контрольованих умовах (також і рисперидону) виявив підвищений, порівняно з плацебо, рівень смертності серед пацієнтів літнього віку з деменцією при їх лікуванні атиповими антипсихотиками. Випробування рисперидону у цій групі пацієнтів за схемою «плацебо-контроль» виявили частоту випадків смертності у групі рисперидону 4,0% порівняно з 3,1% у групі плацебо. Середній вік пацієнтів, які померли, був 86 років (діапазон — 67–100 років). Специфічний профіль факторів ризику смертності у групі пацієнтів, які приймали рисперидон, не визначений. Причини смерті були типовими для цієї вікової групи (віком від 65 років): серцево-судинні та цереброваскулярні захворювання, пухлини, інфекції (наприклад, пневмонія) та діабет. Дані двох ґрунтовних неекспериментальних досліджень показали, що пацієнти літнього віку з деменцією, які лікуються традиційними антипсихотичними препаратами, також піддаються дещо вищому ризику летальних наслідків порівняно з пацієнтами, які не лікуються. Даних для точної оцінки величини ризику недостатньо, причина підвищеного ризику невідома. Межі, до яких можна асоціювати підвищений рівень смертності із застосуванням антипсихотичних препаратів, на відміну від характеристик пацієнтів, нечіткі.

Одночасне застосування з фуросемідом. У випробуваннях рисперидону за схемою «плацебо-контроль» серед пацієнтів літнього віку з деменцією підвищений рівень смертності спостерігався при одночасному застосуванні фуросеміду з рисперидоном (7,3%; середній вік 89 років, діапазон 75–97), порівняно з пацієнтами, які лікувалися тільки рисперидоном (3,1%; середній вік 84 роки, діапазон 70–96) або фуросемідом (4,1%; середній вік 80 років, діапазон 67–90). Зростання рівня смертності серед пацієнтів при застосуванні комбінації фуросемід плюс рисперидон спостерігалося у двох із чотирьох випробувань. Одночасний прийом рисперидону разом з іншими сечогінними (головним чином низькодозові тіазидні діуретики) не був пов'язаний із подібними змінами.

Патофізіологічні механізми подібних змін не виявлені, також були відсутні закономірності причин цих летальних випадків. Тому лікування необхідно призначати лише після ретельного вивчення потенційних ризиків та терапевтичних переваг таких комбінацій або супутнього прийому з іншими сильними діуретиками. Серед пацієнтів, які приймали разом із рисперидоном інші діуретики, ризик летального наслідку не збільшувався. Незалежно від лікування загальним фактором ризику летального наслідку є дегідратація, що вимагає ретельної її профілактики серед пацієнтів літнього віку з деменцією.

Цереброваскулярні небажані реакції

За результатами досліджень спостерігався приблизно у 3 рази підвищений ризик цереброваскулярних небажаних реакцій у пацієнтів із деменцією, які приймали деякі атипові антипсихотики. Зведені дані 6 досліджень із застосуванням рисперидону переважно пацієнтам літнього віку (вік > 65 років) з деменцією показали, що цереброваскулярні небажані реакції (серйозні та нетяжкі, комбіновані) спостерігалися у 3,3% пацієнтів, які лікувалися рисперидоном, та у 1,2% пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього підвищеного ризику невідомий. Підвищений ризик не можна виключати при лікуванні іншими антипсихотичними препаратами або при лікуванні інших популяцій пацієнтів. Рисперидон слід застосовувати з обережністю пацієнтам із факторами ризику інсульту.

Ризик цереброваскулярних небажаних реакцій значно вищий у пацієнтів із деменцією змішаного або васкулярного типу, ніж у хворих на деменцію Альцгеймера. Тому пацієнтам із деменцією іншого типу (не Альцгеймера) не рекомендується застосовувати рисперидон.

Лікарю слід оцінити ризик та терапевтичні переваги застосування рисперидону пацієнтам літнього віку з деменцією, враховуючи прогностичні фактори ризику інсульту у конкретного пацієнта. З особливою обережністю слід призначати рисперидон пацієнтам із деменцією, у яких наявна артеріальна гіпертензія, захворювання серцево-судинної системи, та пацієнтам із судинною деменцією. Пацієнтів та їх оточення необхідно попередити про необхідність термінового повідомлення симптомів і ознак потенційних цереброваскулярних небажаних реакцій, зокрема про раптову слабкість або оніміння обличчя, рук або ніг, порушення мови або зору. У цьому випадку терміново розглядають усі терапевтичні варіанти, включаючи припинення прийому рисперидону.

При стійкій агресії у пацієнтів із деменцією Альцгеймера Риссет^® призначений лише для короткочасного застосування для доповнення нефармакологічних заходів при їх неефективності або обмеженості при існуванні загрози заподіяння шкоди собі чи іншим.

Необхідна регулярна переоцінка стану пацієнтів і обґрунтування потреби у подальшому лікуванні.

Ортостатична гіпотензія

Може спостерігатись ортостатична гіпотензія (особливо на початку лікування), яка зумовлена α-адреноблокуючою дією рисперидону. Клінічно значуща гіпотензія спостерігалась у постмаркетинговий період при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних засобів. Риссет^® слід з обережністю застосовувати пацієнтам із відомими кардіоваскулярними захворюваннями (наприклад, серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). У цих випадках дозу слід титрувати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Слід розглянути можливість зменшення дози при виникненні артеріальної гіпотензії.

Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз

При застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі рисперидону, повідомлялося про випадки розвитку лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. Протягом постмаркетингового періоду про випадки агранулоцитозу повідомляли дуже рідко (<1/10000 пацієнтів).

Пацієнти, які мали в анамнезі суттєве зниження кількості лейкоцитів або лейкопенію/нейтропенію внаслідок дії препаратів, повинні перебувати під наглядом протягом декількох перших місяців терапії, а при перших ознаках клінічно значущого зниження кількості лейкоцитів за відсутності інших причин слід розглянути питання про відміну рисперидону.

Слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів із клінічно значущою нейтропенією для виявлення гарячки або симптомів інфекції та негайно забезпечити необхідне лікування у разі появи таких симптомів або ознак. У пацієнтів із тяжкою нейтропенією (абсолютне число нейтрофілів < 1×10⁹/л) необхідно відмінити терапію рисперидоном та контролювати кількість лейкоцитів до повернення до нормальних значень.

Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми

При застосуванні препаратів із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів відмічалось виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами (переважно язика та/або обличчя). Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії. При виникненні ознак або симптомів пізньої дискінезії розглядають можливість припинення прийому всіх антипсихотичних засобів.

Обережність виправдана у пацієнтів, які отримують одночасно психостимулятори (наприклад, метилфенідат) і рисперидон, оскільки при зміні дозування одного або обох лікарських засобів можуть з'явитися екстрапірамідні симптоми (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується поступова відміна терапії стимуляторами.

Злоякісний нейролептичний синдром

При лікуванні антипсихотичними засобами повідомляли про випадки злоякісного нейролептичного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, вегетативною нестабільністю, порушенням свідомості та підвищенням рівня креатинфосфокінази. Серед інших ознак можуть спостерігатися міоглобінурія (рабдоміоліз) та гостра ниркова недостатність. У цьому випадку припиняють прийом усіх антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон.

Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві

При призначенні антипсихотичних засобів, у тому числі препарату Риссет^®, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві лікарю слід оцінити співвідношення ризику з очікуваними терапевтичними перевагами. Прийом препарату може викликати загострення хвороби Паркінсона. Пацієнти, хворі на будь-яке із вказаних вище захворювань, можуть мати підвищений ризик розвитку нейролептичного злоякісного синдрому, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів; таких пацієнтів було виключено з клінічних досліджень. Додатково до екстрапірамідних симптомів прояви такої підвищеної чутливості можуть включати сплутаність свідомості, притуплення больової чутливості та нестійкість постави з частими падіннями.

Гіперглікемія та цукровий діабет

Під час лікування препаратом Риссет^® зафіксовано випадки гіперглікемії, цукрового діабету та загострення цукрового діабету. В деяких випадках повідомляли про попереднє збільшення маси тіла, що може сприяти розвитку згаданих явищ. Дуже рідко повідомляли про зв'язок з кетоацидозом і рідко — про зв'язок з діабетичною комою. Тому рекомендується проводити відповідний клінічний моніторинг згідно із застосовними стандартами для антипсихотичних лікарських засобів. Пацієнти, які отримують лікування будь-якими атиповими антипсихотичними препаратами, у тому числі рисперидоном, повинні перебувати під наглядом з метою виявлення симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а хворі на цукровий діабет повинні проходити регулярне обстеження з приводу можливого погіршення контролю рівня глюкози.

Збільшення маси тіла

При застосуванні рисперидону повідомляли про суттєве збільшення маси тіла. Слід проводити моніторинг маси тіла.

Гіперпролактинемія

Гіперпролактинемія — це побічна реакція, що часто спостерігається при лікуванні рисперидоном. У пацієнтів з ознаками пролактинзалежних побічних реакцій (гінекомастія, менструальні порушення, відсутність овуляції, порушення фертильності, зниження лібідо, еректильна дисфункція, галакторея) рекомендується провести оцінку рівня пролактину в плазмі крові.

Дослідження культур тканин дають змогу припустити, що ріст клітин у людських пухлинах молочної залози може бути стимульований пролактином. Хоча клінічні та епідеміологічні дослідження не виявили безпосереднього зв'язку з прийомом антипсихотичних засобів, рекомендується обережність при лікуванні пацієнтів із відповідним анамнезом. Риссет^® слід застосовувати з обережністю пацієнтам із гіперпролактинемією або пацієнтам, у яких не виключена наявність пролактинзалежних пухлин.

Подовження інтервалу QT

Про випадки подовження інтервалу QT повідомлялося дуже рідко у постмаркетинговий період. Як і у випадку будь-яких інших антипсихотичних засобів, необхідна обережність при призначенні препарату Риссет^® пацієнтам із відомими серцево-судинними хворобами, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією та порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки таке лікування може збільшити ризик аритмогенних ефектів. Також необхідно бути обережними при призначенні комбінацій лікарських засобів, які здатні подовжувати інтервал QT.

Епілептичні напади

Риссет^® слід застосовувати з обережністю пацієнтам з епілептичними нападами в анамнезі або з іншими порушеннями, що можуть знижувати судомний поріг.

Пріапізм

Унаслідок a-адренергічних блокувальних ефектів лікування препаратом Риссет^® може супроводжуватися виникненням пріапізму.

Регуляція температури тіла

З антипсихотичними засобами пов'язують порушення здатності організму регулювати внутрішню температуру тіла. Рекомендується відповідна обережність при призначенні препарату Риссет^® пацієнтам, спосіб життя яких пов'язаний із впливами, що можуть збільшувати внутрішню температуру тіла, наприклад інтенсивні фізичні навантаження, дія високих температур, супутнє лікування засобами з антихолінергічною активністю, стани дегідратації.

Протиблювотний ефект

Повідомлялося про протиблювотний ефект рисперидону. За цим ефектом, якщо він спостерігається у людини, можуть приховуватись ознаки передозування деякими лікарськими засобами або такі захворювання, як кишкова непрохідність, синдром Рея та пухлина мозку.

Ниркова та печінкова недостатність

У пацієнтів з нирковою недостатністю, на відміну від осіб з нормальною функцією нирок, знижується здатність до виведення з організму активної антипсихотичної фракції. У пацієнтів із печінковою недостатністю спостерігається збільшення концентрації вільної фракції рисперидону в плазмі. Пацієнтам із порушеннями функції печінки та нирок рекомендується призначати половину початкової та підтримувальної доз (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Венозна тромбоемболія

При лікуванні антипсихотичними засобами зафіксовано випадки венозної тромбоемболії. Оскільки пацієнти, які потребують лікування антипсихотичними засобами, часто мають набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, перед призначенням препарату Риссет^® (та під час лікування ним) необхідно виявити усі фактори ризику венозної тромбоемболії і вжити можливих профілактичних заходів.

Інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки

Під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували a₁-адреноблокатори, в тому числі рисперидон, спостерігався інтраопераційний синдром атонічної райдужки (ІСАР). ІСАР підвищує ризик розвитку ускладнень з боку очей під час та після операції. Перед операцією хірург-офтальмолог повинен знати про те, що пацієнт застосовує або застосовував раніше a₁-адреноблокатори. Потенційна користь від припинення терапії a₁-адреноблокаторами до проведення операції з приводу катаракти не встановлена і повинна бути визначена, зважаючи на ризик відміни лікування антипсихотичними лікарськими засобами.

Вагітність

Немає досвіду застосування препарату вагітним жінкам. У дослідженнях на тваринах не було виявлено тератогенної дії рисперидону, проте спостерігались інші види репродуктивної токсичності, спостерігався опосередкований вплив на рівень пролактину. Потенційний ризик для людини невідомий. Рисперидон не можна застосовувати під час вагітності, крім випадків, коли це є вкрай необхідним.

У новонароджених, матері яких приймали антипсихотичні засоби (у тому числі рисперидон) протягом ІІІ триместру вагітності, після народження існує ризик розвитку небажаних явищ, у тому числі оборотних екстрапірамідних симптомів та/або синдрому відміни препарату, що можуть бути різними за тяжкістю та тривалістю. Зафіксовано збудженість, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, порушення дихання або харчування. У деяких випадках вони самі зникали через певний проміжок часу, у деяких — був необхідний моніторинг стану немовлят у відділенні інтенсивної терапії або тривала госпіталізація.

Якщо необхідно припинити лікування препаратом у період вагітності, не слід робити це раптово.

Годування груддю

Рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникають у грудне молоко. Отже, жінкам, які приймають Риссет^®, слід припинити годування груддю.

Фертильність

Як і інші антагоністи допамінових D₂-рецепторів, рисперидон викликає збільшення рівня пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати вироблення гонадотропін-рилізинг-гормону в гіпоталамусі й призводити до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це може інгібувати репродуктивну функцію шляхом порушення гонадального стероїдогенезу як у жінок, так і у чоловіків.

Риссет^® може мати незначний або помірний вплив на здатність керувати автомобілем та працювати зі складними механізмами через потенційну дію на нервову систему та зір. У процесі лікування рекомендується утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, доки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

Звичайна доза

Риссет^® можна застосовувати 1 або 2 рази на добу. Дози більше ніж 8 мг слід розділяти на два прийоми (вранці та ввечері).

Шизофренія

Дорослі (віком до 65 років)

Риссет^® можна призначати 1 або 2 рази на добу.

Розпочинати прийом слід з 2 мг препарату Риссет^® на добу, на другий день дозу можна збільшити до 4 мг. Після цього дозу можна підтримувати без змін або, за необхідності, продовжувати індивідуальну корекцію дози. Для більшості пацієнтів рекомендована доза становить 4–6 мг на добу. Деяким пацієнтам може бути показане поступове підвищення дози або знижена початкова доза.

Максимальна добова доза препарату становить 10 мг.

Дози, які перевищують 10 мг/добу, не виявили вищої ефективності порівняно з меншими дозами, але вони можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. Оскільки безпека доз, що перевищують 16 мг/добу, не вивчалась, дози, що перевищують цей рівень, застосовувати не можна.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)

Рекомендована початкова доза — по 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 1–2 мг 2 рази на добу шляхом підвищення на 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності додаткової седації можна одночасно застосовувати бензодіазепін.

Короткочасна терапія вираженої агресії або тяжких психічних симптомів у пацієнтів з деменцією

Рекомендована початкова доза — 0,25 мг 2 рази на добу. За необхідності дозу можна збільшити шляхом підвищення дози 0,25 мг 2 рази на добу не частіше ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 0,5 мг 2 рази на добу. Однак для деяких пацієнтів ефективну дозу можна збільшити до 1 мг 2 рази на добу. Після досягнення оптимальної дози можна розглянути можливість прийому добової дози 1 раз на добу. Як і при інших видах симптоматичного лікування, при довготривалому застосуванні препарату Риссет^® необхідно періодично переглядати дози і коригувати їх протягом усієї терапії.

Відміна лікування препаратом Риссет^® повинна відбутися не пізніше ніж через 3 місяці від початку терапії, терапію можна поновити лише у разі, якщо поведінкові розлади з'являються знову.

Маніакальні епізоди при біполярних розладах (дорослі та діти віком від 10 років)

Дорослі

Рекомендована початкова доза препарату Риссет^® — 2 мг 1 раз на добу, ввечері. Дозу можна індивідуально збільшити додаванням 1 мг/добу не частіше ніж через кожні 24 години. Рекомендований діапазон доз — від 2 до 6 мг/добу.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, при довготривалому застосуванні препарату Риссет^® необхідно періодично переглядати дози і коригувати їх протягом усієї терапії. Немає даних щодо ефективності препарату Риссет^® при лікуванні гострої біполярної манії тривалістю понад 12 тижнів. Якщо Риссет^® застосовують у комбінації з нормотиміками, терапію можна припинити раніше, оскільки початок ефекту від лікування можна очікувати у перші тижні терапії. Навіть після появи першої відповіді на лікування слід враховувати можливість повторного виникнення симптомів депресії через особливості перебігу хвороби та побічні реакції лікарських засобів, що застосовувалися для лікування, у тому числі препарату Риссет^®.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)

Рекомендована початкова доза — по 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 1–2 мг 2 рази на добу, підвищуючи на 0,5 мг 2 рази на добу. Оскільки досвід застосування пацієнтам літнього віку обмежений, рекомендується обережність.

Діти віком від 10 років

Рекомендована початкова доза — 0,5 мг 1 раз на добу, вранці або ввечері. Дозу можна індивідуально збільшувати, додаючи від 0,5 до 1 мг/добу не частіше ніж через кожні 24 години до досягнення рекомендованої дози 2,5 мг/добу. Ефективність лікування було продемонстровано у діапазоні доз від 0,5 до 6 мг/добу, дози вище 6 мг/добу не вивчалися.

Пацієнтам із сонливістю може бути рекомендовано розділення добової дози на два прийоми.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, при довготривалому застосуванні препарату Риссет^® необхідно періодично переглядати дози і коригувати їх протягом усієї терапії.

Симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки або агресивної поведінки

Пацієнти з масою тіла ≥ 50 кг

Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг 1 раз на добу. За необхідності дозу слід коригувати шляхом додавання 0,5 мг 1 раз на добу не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 1 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів для досягнення позитивного ефекту достатньо не більше 0,5 мг 1 раз на добу, тоді як інші можуть потребувати 1,5 мг 1 раз на добу.

Пацієнти (діти віком від 5 років та дорослі) з масою тіла < 50 кг

Рекомендована початкова доза — 0,25 мг 1 раз на добу. За необхідності дозу можна коригувати шляхом додавання 0,25 мг 1 раз на добу не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 0,5 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів достатньо не більше ніж 0,25 мг 1 раз на добу для досягнення позитивного ефекту, тоді як інші можуть потребувати 0,75 мг 1 раз на добу.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, довготривале застосування препарату Риссет^® необхідно періодично переглядати і коригувати протягом усієї терапії.

Аутизм (діти віком від 5 років)

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта та клінічної відповіді.

Пацієнти з масою тіла < 50 кг

Рекомендована початкова доза становить 0,25 мг 1 раз на добу. З 4-го дня дозу можна збільшити на 0,25 мг. Слід підтримувати дозу 0,5 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Збільшення дози на 0,25 мг з інтервалом у 2 тижні можна розглядати лише для пацієнтів із недостатньою клінічною відповіддю.

Пацієнти з масою тіла ≥ 50 кг

Рекомендована початкова доза — 0,5 мг 1 раз на добу. З 4-го дня дозу можна збільшити на 0,5 мг. Слід підтримувати дозу 1 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Збільшення дози на 0,5 мг з інтервалом у 2 тижні можна розглядати лише для пацієнтів із недостатньою клінічною відповіддю.

Таблиця 1

Дози препарату Риссет^® для дітей з аутизмом (добова доза у мг/добу)

* Пацієнти з масою тіла більше 45 кг можуть потребувати більших доз; максимальна доза, яка застосовувалася під час клінічних досліджень, становила 3,5 мг/добу.

Таблиця 2

Відповідність доз препарату Риссет^® у мг та мл

Риссет^® можна застосовувати 1 або 2 рази на добу.

Пацієнтам, у яких виникає сонливість після прийому препарату, краще застосовувати добову дозу препарату Риссет^® перед сном або у два прийоми. Під час клінічних досліджень приблизно дві третини дітей з аутизмом скаржилися на слабкість, що особливо відмічалося протягом початкової фази лікування.

Як тільки буде досягнута адекватна клінічна відповідь, слід розглянути можливість поступового зменшення дози для досягнення оптимального відношення клінічної ефективності та безпечності.

Інформації, отриманої протягом контрольованих клінічних досліджень, недостатньо для визначення рекомендованої тривалості лікування препаратом Риссет^® пацієнтів з аутизмом. Тому досвідчений спеціаліст повинен проводити ретельний моніторинг стану пацієнта.

При виникненні тяжких побічних реакцій (наприклад, екстрапірамідних розладів, пізньої дискінезії або неконтрольованого збільшення маси тіла) слід зменшити дозу препарату Риссет^® або припинити лікування.

Спосіб прийому

Риссет^® призначений для перорального застосування. Їжа не впливає на всмоктування рисперидону.

Закінчуючи лікування, рекомендується поступово зменшувати дози. Описувалися поодинокі випадки гострих симптомів відміни після раптового припинення прийому високих доз антипсихотичних медикаментів, у тому числі нудота, блювання, підвищене потовиділення та безсоння. Також можливе відновлення психотичних симптомів і повідомлялося про випадки появи неконтрольованих рухів (наприклад, акатизія, дистонія та дискінезія).

Пацієнти із захворюваннями печінки та нирок

У пацієнтів із порушеннями функції нирок активна антипсихотична фракція виводиться з організму повільніше, ніж у пацієнтів із здоровими нирками. У пацієнтів із порушеннями функції печінки концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі крові збільшується.

Незалежно від показання, цим пацієнтам призначається половина початкової та підтримуючої доз, титрування дози повинно бути повільнішим.

Риссет^® потрібно застосовувати з обережністю даній категорії пацієнтів.

Перехід з інших антипсихотичних препаратів

Якщо це клінічно виправдано, під час терапії препаратом Риссет^® рекомендується поступово припинити попередню терапію іншими препаратами. При цьому, якщо пацієнт переводиться з терапії антипсихотичними препаратами у формі «депо», лікування препаратом Риссет^® рекомендується розпочати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.

Флакон має кришечку із захистом від дітей. Щоб відкрити, натисніть пластикову кришечку вниз до упору і поверніть проти годинникової стрілки.

Вставте дозуючий пристрій у флакон через отвір в адаптері (який підтримує дозатор впродовж заповнення).

Притримуючи нижній обідок дозуючого пристрою, витягніть поршень до необхідної позначки в мілілітрах або міліграмах.

Притримуючи нижній обідок, вийміть дозуючий пристрій із флакона.

Влийте вміст дозуючого пристрою у будь-який безалкогольний напій, окрім чаю, натискаючи на поршень.

Закрийте флакон та сполосніть дозатор водою.

Картонна коробка містить також адаптер для дозуючого пристрою, який може використовуватися для його зберігання. На боці адаптера, який є увігнутим, знаходиться липка поверхня, яка може бути приєднана до пляшки. Зніміть захисну фольгу з липкої поверхні.

Притисніть липку поверхню адаптера (великим отвором догори) до нижньої частини пляшки. Тепер можна вставити вимитий дозуючий пристрій у його адаптер.

Симптоми

Загалом повідомлялося про ознаки та симптоми, які були викликані посиленим проявом вже відомих фармакологічних ефектів препарату Риссет^®. Серед них сонливість та седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія та екстрапірамідні симптоми. При передозуванні повідомлялося про подовження інтервалу QT і конвульсії. Про тріпотіння-мерехтіння шлуночків повідомлялося для комбінованого передозування рисперидону з пароксетином.

У разі гострого передозування необхідно перевірити можливість прийому кількох препаратів.

Лікування

Для забезпечення достатньої оксигенації та вентиляції слід звільнити і підтримувати прохідність дихальних шляхів. Якщо препарат прийнято не більше ніж годину тому, слід провести промивання шлунка (якщо постраждалий втратив свідомість, після інтубації) і застосувати активоване вугілля з проносним засобом. Одразу розпочинають постійний кардіографічний моніторинг, що включає безперервну реєстрацію ЕКГ для виявлення можливих аритмій.

Риссет^® не має специфічного антидоту, тому слід застосовувати відповідні підтримувальні заходи. У разі гострого передозування необхідно проаналізувати можливість лікарської взаємодії кількох препаратів. Артеріальну гіпотензію або судинний колапс лікують відповідними заходами, зокрема внутрішньовенними рідинами та/або симпатоміметичними препаратами. У разі гострих екстрапірамідних симптомів хворому призначають антихолінергічні препарати. Слід продовжувати постійне медичне спостереження до моменту, коли пацієнт повністю одужає.

Найчастіше повідомляли (частота ≥ 10%) про такі небажані реакції, як паркінсонізм, седативний ефект/сонливість, головний біль та безсоння.

Дозозалежні побічні реакції включають паркінсонізм та акатизію.

Побічні реакції, наведені нижче, включають ті, про які повідомлялося під час клінічних випробувань та у постмаркетинговому періоді. Частота виникнення побічних реакцій: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до

У кожній групі побічні реакції представлені у порядку зменшення ступеня тяжкості.

Інфекції та інвазії. Часто: пневмонія, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, інфекції сечовивідних шляхів, інфекції вуха, грип. Нечасто: інфекції дихальних шляхів, цистит, очні інфекції, тонзиліт, оніхомікоз, запалення підшкірної клітковини, локалізована інфекція, вірусні інфекції, акародерматит. Рідко: інфекція.

З боку крові та лімфатичної системи. Нечасто: нейтропенія, зниження кількості лейкоцитів, тромбоцитопенія, анемія, зниження рівня гематокриту, збільшення кількості еозинофілів. Рідко: агранулоцитоз^с.

З боку імунної системи. Нечасто: гіперчутливість. Рідко: анафілактична реакція^с.

З боку ендокринної системи. Часто: гіперпролактинемія^а. Рідко: порушення секреції антидіуретичного гормону, присутність глюкози в сечі.

З боку метаболізму. Часто: збільшення маси тіла, збільшення апетиту, зниження апетиту. Нечасто: цукровий діабет^b, гіперглікемія, полідипсія, зниження маси тіла, анорексія, підвищення рівня холестерину в крові. Рідко: водна інтоксикація^с, гіпоглікемія, гіперінсулінемія^с, збільшення рівня тригліцеридів у крові. Дуже рідко: діабетичний кетоацидоз.

З боку психіки. Дуже часто: безсоння^d. Часто: розлади сну, ажитація, депресія, тривога. Нечасто: манія, сплутаність свідомості, зниження лібідо, нервозність, жахливі сновидіння. Рідко: притуплений афект, аноргазмія.

З боку нервової системи. Дуже часто: седативний ефект, сонливість, паркінсонізм^d, головний біль. Часто: акатизія^d, дистонія^d, запаморочення, дискінезія^d, тремор. Нечасто: пізня дискінезія, церебральна ішемія, відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, пригнічений стан свідомості, судоми^d, синкопе, психомоторна гіперактивність, розлади рівноваги, порушення координації, постуральне запаморочення, порушення уваги, дизартрія, дисгевзія, гіпестезія, парестезія. Рідко: злоякісний нейролептичний синдром, цереброваскулярний розлад, діабетична кома, ритмічне похитування голови.

З боку органів зору. Часто: нечіткість зору, кон'юнктивіт. Нечасто: фотофобія, сухість очей, посилене сльозовиділення, гіперемія очей. Рідко: глаукома, розлади рухів очей, ротаторний ністагм, кірка по краю повіки, синдром атонічної райдужки (інтраопераційний)^с.

З боку органів слуху. Нечасто: вертиго, шум або дзвін у вухах, біль у вухах.

З боку серця. Часто: тахікардія. Нечасто: фібриляція передсердь, атріовентрикулярна блокада, розлади провідності, подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, брадикардія, відхилення на електрокардіограмі, пальпітація. Рідко: синусова аритмія. Невідомо: синдром постуральної ортостатичної тахікардії.

З боку судинної системи. Часто: артеріальна гіпертензія. Нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи. Рідко: легенева емболія, тромбоз вен.

З боку дихальної системи. Часто: задишка, біль у глотці та гортані, кашель, носова кровотеча, закладеність носа. Нечасто: аспіраційна пневмонія, легеневий застій, погіршення прохідності дихальних шляхів, хрипи, свистяче дихання, дисфонія, розлад дихання. Рідко: синдром нічного апное, гіпервентиляція.

З боку травного тракту. Часто: абдомінальний біль, абдомінальний дискомфорт, блювання, нудота, запор, діарея, диспепсія, сухість у роті, зубний біль. Нечасто: нетримання калу, каловий конкремент, гастроентерит, дисфагія, метеоризм. Рідко: панкреатит, обструкція шлунково-кишкового тракту, набряк язика, хейліт. Дуже рідко: непрохідність кишечнику.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Нечасто: підвищення рівня трансаміназ, підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази, підвищення рівня печінкових ферментів. Рідко: жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Часто: висипання, еритема. Нечасто: кропив'янка, свербіж, алопеція, гіперкератоз, екзема, сухість шкіри, зміна кольору шкіри, акне, себорейний дерматит, захворювання шкіри, ушкодження шкіри. Рідко: медикаментозні висипання, лупа. Дуже рідко: ангіоневротичний набряк.

З боку кістково-м'язової системи. Часто: м'язові спазми, м'язово-скелетний біль, біль у спині, артралгія. Нечасто: підвищення рівня креатинфосфокінази крові, порушення постави, скутість суглобів, набряк суглобів, м'язова слабкість, біль у шиї. Рідко: рабдоміоліз.

З боку сечовидільної системи. Часто: нетримання сечі. Нечасто: полакіурія, затримка сечовиділення, дизурія.

Вагітність, післяпологовий період та неонатальні стани. Дуже рідко: екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни препарату у новонароджених^с.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Нечасто: еректильна дисфункція, порушення еякуляції, аменорея, порушення менструального циклу^d, гінекомастія, галакторея, сексуальна дисфункція, біль у молочних залозах, відчуття дискомфорту в молочних залозах, піхвові виділення. Рідко: пріапізм^с, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз.

Загальні розлади. Часто: набряк^d, гарячка, біль у грудній клітці, астенія, підвищена втомлюваність, біль. Нечасто: набряк обличчя, озноб, підвищення температури тіла, порушення ходи, спрага, дискомфорт у грудній клітці, нездужання, гарячка, незвичні відчуття, дискомфорт. Рідко: гіпотермія, зниження температури тіла, відчуття холоду у кінцівках, синдром відміни препарату, ущільнення^с.

Ушкодження та отруєння. Часто: падіння. Нечасто: біль після хірургічних втручань.

^a У певних випадках гіперпролактинемія може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї, галактореї, ановуляції, розладу фертильності, еректильної дисфункції, зниження лібідо.

^b Під час плацебоконтрольованих досліджень зафіксовано цукровий діабет у 0,18% пацієнтів, які отримували рисперидон, порівняно з 0,11% у групі, де застосовували плацебо. Загальна частота у всіх клінічних випробуваннях становила 0,43% у пацієнтів, які приймали рисперидон.

^с Не відмічалися у клінічних дослідженнях, однак спостерігалися під час постмаркетингового застосування рисперидону.

^d Можливі такі екстрапірамідні порушення: паркінсонізм (гіперсекреція слини, скутість у м'язах та суглобах, паркінсонізм, слинотеча, ригідність на зразок «зубчастого колеса», брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, ригідність потиличних м'язів, ригідність м'язів, паркінсонічна хода, порушення глабелярного рефлексу, паркінсонічний тремор), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром неспокійних ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія може проявлятися власне дистонією, гіпертонією, кривошиєю, мимовільними скороченнями м'язів, міогенною контрактурою, блефароспазмом, рухами очних яблук, паралічем язика, тиком (у ділянці обличчя), ларингоспазмом, міотонією, опістотонусом, ротоглотковим спазмом, плевротонусом, спазмом язика та тризмом.

Включено більший перелік симптомів, що не обов'язково мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає: порушення засинання, інтрасомнічний розлад. Судоми включають: великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають: нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає: генералізований набряк, периферичний набряк, «точковий» набряк.

Побічні реакції, які спостерігалися на тлі застосування препаратів із вмістом паліперидону

Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі безпеки цих препаратів (як пероральних форм, так і ін'єкційних) збігаються. Крім зазначених вище небажаних явищ при застосуванні препаратів із вмістом паліперидону відмічались наведені нижче побічні реакції, які можуть проявлятись також і на тлі застосування рисперидону.

Серцеві розлади: синдром постуральної ортостатичної тахікардії.

Клас-специфічні ефекти. Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, у постмаркетинговому періоді повідомляли про дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT на тлі застосування рисперидону. Також повідомляли про інші побічні реакції з боку серця, при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT, такі як шлуночкова аритмія, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця, тріпотіння-мерехтіння.

Венозна тромбоемболія. При застосуванні антипсихотичних препаратів повідомлялося про розвиток венозної тромбоемболії, в тому числі легеневої емболії та тромбозу глибоких вен.

Збільшення маси тіла

Порівняння кількості пацієнтів, які застосовували рисперидон, та пацієнтів, які застосовували плацебо та мали збільшення маси тіла на ≥ 7% у плацебоконтрольованих дослідженнях тривалістю від 6 до 8 тижнів, показали статистично значущу різницю у частоті випадків збільшення маси тіла у групі пацієнтів, які приймали рисперидон (18%) порівняно з такою у пацієнтів, які застосовували плацебо (9%). У процесі 3-тижневих плацебоконтрольованих досліджень у дорослих пацієнтів з гострою манією частота збільшення маси тіла на ≥ 7% була співставною з такою у групі пацієнтів, які приймали рисперидон (2,5%), та у групі пацієнтів, які приймали плацебо (2,4%), та була дещо вищою у групі активного контролю (3,5%).

У популяції дітей із порушеннями поведінки протягом довготривалих досліджень маса тіла пацієнтів збільшувалась у середньому на 7,3 кг після 12 місяців лікування. Очікуване збільшення маси тіла для дітей з нормальною масою тіла у віці 5–12 років — від 3 до 5 кг на рік. Починаючи з 12 років збільшення маси тіла для дівчат залишається від 3 до 5 кг на рік, тоді як хлопці набирають у середньому 5 кг на рік.

Додаткова інформація щодо особливих категорій пацієнтів

Нижче наведені небажані медикаментозні реакції, про які серед пацієнтів літнього віку з деменцією та у дітей повідомляли з більш високою частотою, ніж серед дорослих.

Пацієнти літнього віку з деменцією. У пацієнтів літнього віку з деменцією повідомлялося про випадки транзиторної ішемічної атаки та інсульту, які спостерігалися протягом клінічних досліджень із частотою 1,4% та 1,5% відповідно. Окрім цього, про такі побічні реакції повідомлялося з частотою ≥ 5% у пацієнтів літнього віку з деменцією та з щонайменше з удвічі вищою частотою, ніж у інших категорій дорослих пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, сонливість та кашель.

5 років. Після першого відкриття — 6 місяців.

Препарат не потребує спеціальних умов зберігання. Не заморожувати.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 30 або 100 мл розчину у флаконі; по 1 флакону разом із адаптером і дозуючим пристроєм у коробці.

За рецептом.

Меркле ГмбХ.

Людвіг-Меркле-Штрассе 3, 89143 Блаубойрен, Німеччина.