Торзакс^® (Torzax^®) (263700) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Аторвастатин - 20 мг

фармакодинаміка. Аторвастатин є селективним конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази — ферменту, який регулює швидкість перетворення ГМГ-КоА в мевалонат — попередник стеролів (у тому числі ХС). У печінці ТГ і ХС включаються в ЛПДНЩ, проникають у плазму крові і транспортуються до периферичних тканин. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ і катаболізуються переважно шляхом взаємодії з рецепторами, які мають високу афінність до ЛПНЩ (рецептори ЛПНЩ).
Аторвастатин знижує концентрації ХС і ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази, синтезу ХС в печінці і збільшення кількості рецепторів ЛПНЩ на поверхні гепатоцитів, підсилює захоплення і катаболізм ЛПНЩ.
Фармакокінетика
Абсорбція. Швидко всмоктується після перорального прийому; C_max досягається через 1–2 год. Всмоктування і концентрація в плазмі крові підвищуються пропорційно дозі препарату. Біодоступність аторвастатину у формі таблеток порівняно з розчином становить 95 і 99% відповідно. Біодоступність аторвастатину становить близько 12%, а системна доступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази — близько 30%. Низька системна біодоступність зумовлена пресистемним кліренсом у слизовій оболонці травного тракту і біотрансформацією при первинному проходженні через печінку.
Розподіл. Середній обсяг розподілу аторвастатину — близько 381 л. Зв’язування з білками плазми крові становить ≥98%.
Метаболізм. Аторвастатин значною мірою метаболізується за допомогою цитохрому P450 3A4, утворюючи при цьому орто- і парагідроксильовані похідні і різні продукти β-окиснення; далі метаболізується шляхом глюкуронізації. In vitro орто- і парагідроксильовані метаболіти виявляють інгібуючу активність щодо ГМГ-КоА-редуктази еквівалентно дії аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів.
Виведення. Аторвастатин головним чином виводиться з жовчю після печінкової та/або позапечінкової біотрансформації і не зазнає значної шлунково-печінкової рециркуляції. T_½ аторвастатину з плазми крові становить близько 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається протягом 20–30 год внаслідок наявності активних метаболітів.
Особливі групи населення
Пацієнти похилого віку: концентрація аторвастатину і його метаболітів у плазмі крові у здорових добровольців літнього віку вища, ніж у більш молодих пацієнтів, у той же час гіполіпідемічні ефекти порівнянні з такими у пацієнтів молодшого віку.
Стать: концентрація аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові у жінок відрізняється від такої у чоловіків (C_max вища приблизно на 20%, a AUC нижча на 10%). Однак ці розбіжності не мають клінічного значення, а гіполіпідемічний ефект препарату в чоловіків і жінок майже однаковий.
Ниркова недостатність: захворювання нирок не впливають на концентрацію аторвастатину в плазмі крові або на ліпідні ефекти аторвастатину і його активних метаболітів.
Печінкова недостатність: у хворих на алкогольний цироз печінки концентрація аторвастатину та його метаболітів у плазмі крові значно підвищена (C_max — приблизно в 16 разів, значення AUC — в 11 разів).
SLOC1B1-поліморфізм: у пацієнтів з поліморфізмом SLCO1B1 існує ризик підвищеної експозиції аторвастатину, що може призвести до підвищення ризику розвитку рабдоміолізу.

профілактика серцево-судинних захворювань. Для дорослих пацієнтів без клінічно вираженої ІХС, але з декількома факторами ризику розвитку ІХС, такими як вік, тютюнопаління, АГ, низький рівень ЛПВЩ або наявність ранньої ІХС у сімейному анамнезі, аторвастатин показаний для зниження ризику:
- виникнення інфаркту міокарда;
- виникнення інсульту;
- проведення процедур реваскуляризації і стенокардії.
Для пацієнтів з цукровим діабетом II типу і без клінічно вираженої ІХС, але з декількома факторами ризику розвитку ІХС, такими як ретинопатія, альбумінурія, тютюнопаління або АГ, аторвастатин показаний для зниження ризику виникнення:
- інфаркту міокарда;
- інсульту.
Для пацієнтів з клінічно вираженою ІХС аторвастатин показаний для зниження ризику:
- виникнення нелетального інфаркту міокарда;
- виникнення летального і нелетального інсульту;
- проведення процедур реваскуляризації;
- госпіталізації у зв’язку із застійною серцевою недостатністю;
- виникнення стенокардії.
Гіперліпідемія
- Як доповнення до дієти, щоб знизити підвищені рівні загального ХС, ХС ЛПНЩ, аполіпопротеїну В і ТГ, а також для підвищення рівня ХС ЛПВЩ у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (гетерозиготною сімейною і несімейною) і змішаною дисліпідемією (типи IIa і IIb за класифікацією Фредриксона).
- Як доповнення до дієти для лікування пацієнтів з підвищеними рівнями ТГ в плазмі крові (тип IV за класифікацією Фредриксона).
- Для лікування пацієнтів з первинною дисбеталіпопротеїнемією (тип III за класифікацією Фредриксона) у тих випадках, коли дотримання дієти є недостатньо ефективним.
- Для зниження загального ХС і ХС ЛПНЩ у пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад аферез ЛПНЩ), або якщо такі методи лікування недоступні.
- Як доповнення до дієти для зниження рівнів загального ХС, ХС ЛПНЩ і аполіпопротеїну В у хлопчиків, а також у дівчаток після початку менструацій віком 10–17 років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, якщо після відповідної дієтотерапії результати аналізів такі:
a) ХС ЛПНЩ залишається ≥190 мг/дл або
б) ХС ЛПНЩ ≥160 мг/дл і в сімейному анамнезі є ранні серцево-судинні захворювання або 2 чи більше інших факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань у пацієнта дитячого віку.

гіперліпідемія (гетерозиготна сімейна і несімейна) і змішана дисліпідемія (тип IIa і IIb за класифікацією Фредриксона). Рекомендована початкова доза препарату Торзакс становить 10 або 20 мг 1 раз на добу. Для пацієнтів, які потребують значного зниження рівня ХС ЛПНЩ (більше ніж на 45%), терапія може бути розпочата з дозування 40 мг 1 раз на добу. Діапазон дозування препарату Торзакс знаходиться в межах 10–80 мг 1 раз на добу. Препарат можна приймати разовою дозою в будь-який час і незалежно від прийому їжі. Початкова і підтримувальні дози Торзакс повинні бути підібрані індивідуально залежно від мети лікування і відповіді. Після початку лікування та/або після титрування дози препарату Торзакс слід проаналізувати рівні ліпідів протягом 2–4 тиж і відповідним чином скоригувати дозу.
Гетерозиготна родинна гіперхолестеринемія у пацієнтів дитячого віку (віком 10–17 років). Рекомендована початкова доза препарату Торзакс становить 10 мг/добу; максимальна рекомендована доза — 20 мг/добу (дози препарату >20 мг в цій групі пацієнтів не досліджували). Дози препарату слід підбирати індивідуально відповідно до рекомендованої згідно з метою лікування. Коригувати дози слід з інтервалом ≥4 тиж.
Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія. Доза препарату Торзакс для пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією становить 10–80 мг/добу. Торзакс слід застосовувати в якості доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад аферез ЛПНЩ) або якщо гіполіпідемічні методи лікування недоступні.
Одночасна гіполіпідемічна терапія. Торзакс можна застосовувати з препаратами, що посилюють секрецію жовчних кислот. Комбінацію інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) та фібратів слід в цілому використовувати з обережністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Дозування для пацієнтів з порушенням функції нирок. Захворювання нирок не впливають ні на концентрацію в плазмі крові, ні на зниження рівня ХС ЛПНЩ при застосуванні препарату Торзакс; отже, корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дозування для пацієнтів, які приймають циклоспорин, кларитроміцин, ітраконазол або певні інгібітори протеаз. Слід уникати лікування препаратом Торзакс у пацієнтів, що приймають циклоспорин або інгібітори протеази ВІЛ (типранавір + ритонавір), або інгібітор протеази вірусу гепатиту C (телапревір). Торзакс слід з обережністю призначати пацієнтам з ВІЛ, які приймають лопінавір + ритонавір, і застосовувати в мінімальній необхідній дозі. У пацієнтів, які приймають кларитроміцин, ітраконазол, або у пацієнтів з ВІЛ, які приймають в комбінації саквінавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір або фосампренавір + ритонавір, терапевтичну дозу препарату Торзакс слід обмежити дозою в 20 мг, а також рекомендується проводити належні клінічні обстеження для забезпечення застосування мінімальної необхідної дози препарату. У пацієнтів, які приймають інгібітор протеази ВІЛ нелфінавір або інгібітор протеази вірусу гепатиту C боцепревір, лікування препаратом Торзакс слід обмежити дозою до 40 мг, а також рекомендується проведення відповідних клінічних обстежень для забезпечення застосування мінімальної необхідної дози аторвастатину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Діти. Безпека і ефективність препарату у пацієнтів віком 10–17 років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією були досліджені в контрольованому клінічному дослідженні тривалістю 6 міс у хлопчиків-підлітків, а також дівчаток після початку менструацій. Пацієнти, які отримували лікування аторвастатином, мали в цілому подібний профіль небажаних реакцій порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. Інфекційні захворювання були тими небажаними явищами, які найчастіше відзначали в обох групах, незалежно від оцінки причинно-наслідкового зв’язку. У цій групі пацієнтів не досліджували дози >20 мг. У цьому вузькому контрольованому дослідженні не виявлено значущого впливу препарату на зріст або статеве дозрівання хлопчиків або на тривалість менструального циклу у дівчаток (див. ПОБІЧНА ДІЯ, ЗАСТОСУВАННЯ). Дівчаток-підлітків слід проконсультувати з приводу прийнятних методів контрацепції протягом періоду лікування аторвастатином (див. Застосування в період вагітності або годування грудьми).
Аторвастатин не досліджували в контрольованих клінічних дослідженнях за участю пацієнтів препубертатного віку або осіб віком молодше 10 років.
Клінічна ефективність препарату в дозах до 80 мг/добу протягом 1 року була оцінена в неконтрольованому дослідженні у пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, у яке були включені 8 пацієнтів дитячого віку.

підвищена чутливість до аторвастатину або інших компонентів препарату; активні захворювання печінки або персистуюче підвищення активності печінкових трансаміназ (в 3 рази вище норми); період вагітності та годування грудьми, ймовірність настання вагітності внаслідок застосування недостатньо ефективних методів контрацепції.

класифікація частоти побічних реакцій: дуже часто (<1/10); часто (> 1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних).
Інфекційні та паразитарні захворювання: часто — назофарингіт.
З боку крові та лімфатичної системи: рідко — тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: часто — алергічні реакції; дуже рідко — анафілактичні реакції.
З боку обміну речовин: часто — гіперглікемія; нечасто — гіпоглікемія, збільшення маси тіла, втрата апетиту.
Порушення психіки: нечасто — безсоння, кошмарні сновидіння.
З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — запаморочення, парестезії, гіпестезія, зміна смаку, амнезія; рідко — периферична нейропатія.
З боку органа зору: нечасто — нечіткість зору; рідко — розлад зору.
З боку органа слуху та рівноваги: нечасто — дзвін у вухах; дуже рідко — втрата слуху.
З боку сечостатевої системи: лейкоцитурія, інфекції сечовивідних шляхів.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто — фаринголарингеальний біль, носова кровотеча.
З боку травної системи: часто — запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто — блювання, біль у верхній і нижній частині живота, відрижка, панкреатит.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто — гепатит; рідко — холестаз, холестатична жовтяниця; дуже рідко — печінкова недостатність.
З боку шкіри і підшкірних тканин: нечасто — кропив’янка, шкірний висип, свербіж, алопеція; рідко — ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, у тому числі мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: часто — біль у м’язах, біль у суглобах, біль у кінцівках, м’язовий спазм, набряк суглоба, біль у спині; нечасто — біль у шиї, м’язова втома; рідко — міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія, яка іноді ускладнюється розривом.
З боку статевих органів та молочної залози: дуже рідко — гінекомастія, імпотенція.
Загальні розлади і порушення в місці введення: нечасто — дискомфорт, астенія, біль у грудях, периферичні набряки, стомлюваність, підвищена температура тіла.
Лабораторні та інструментальні дані: у пацієнтів, які отримували аторвастатин, відзначали підвищення трансаміназ у плазмі крові, що не вимагає припинення лікування; часто — зміни функціональних проб печінки, підвищення КФК в крові; нечасто — наявність лейкоцитів у сечі.
Діти
З боку нервової системи: часто — головний біль.
З боку травної системи: часто — біль у животі.
Лабораторні та інструментальні дані: часто — підвищений рівень АлАТ, підвищення рівня КФК у крові.
На основі наявних даних передбачається, що частота, тип і тяжкість побічних реакцій у дітей будуть такими ж, як у дорослих.
При застосуванні деяких статинів зареєстровані наступні небажані явища: сексуальна дисфункція; депресія; виняткові випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалій терапії.

скелетні м’язи. Надходили окремі повідомлення про випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю внаслідок міоглобінурії при застосуванні аторвастатину та інших лікарських препаратів цього класу. Наявність в анамнезі порушення функції нирок може бути фактором ризику розвитку рабдоміолізу. Такі пацієнти потребують більш ретельного моніторингу для виявлення порушень з боку скелетних м’язів.
Аторвастатин, як і інші препарати групи статинів, іноді викликає міопатію, яка визначається як біль у м’язах або слабкість м’язів у поєднанні з підвищенням показників КФК у більше ніж 10 разів вище верхньої межі норми. Одночасне застосування аторвастатину в більш високих дозах з певними лікарськими препаратами, такими як циклоспорин і потужні інгібітори CYP 3A4 (наприклад кларитроміцин, ітраконазол і інгібітори протеаз ВІЛ), підвищує ризик міопатії/рабдоміолізу.
Надходили окремі повідомлення про випадки імунологічно опосередкованої некротизуючої міопатії (ІОНМ) — аутоімунної міопатії, пов’язаної із застосуванням статинів. ІОНМ характеризується наступними ознаками: слабкість проксимальних м’язів і підвищений рівень КФК у плазмі крові, які зберігаються, незважаючи на припинення лікування статинами; за допомогою м’язової біопсії виявляють некротизуючу міопатію без значного запалення; при застосуванні імуносупресивних засобів спостерігається позитивна динаміка.
Можливість розвитку міопатії слід розглянути у будь-якого пацієнта з дифузною міалгією, болючістю або слабкістю м’язів та/або значним підвищенням КФК. Пацієнтам слід порекомендувати негайно повідомляти про випадки болю у м’язах, болючості або слабкості м’язів невідомої етіології, особливо якщо це супроводжується відчуттям нездужання або підвищенням температури тіла, або якщо ознаки і симптоми захворювання м’язів зберігаються після припинення прийому препарату Торзакс. Лікування слід припинити у разі значного підвищення рівня КФК, діагностування або підозри на міопатію.
Ризик міопатії під час лікування препаратами цього класу підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, кларитроміцину, інгібітора протеази вірусу гепатиту C телапревіру, комбінацій інгібіторів протеази ВІЛ, у тому числі саквінавір + ритонавір, лопінавір + ритонавір, типранавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір і фосампренавір + ритонавір, а також ніацину або антімікотиків групи азолів. Лікарі, які розглядають можливість комбінованої терапії препаратом Торзакс і похідними фіброєвої кислоти, еритроміцином, кларитроміцином, комбінаціями саквінавір + ритонавір, лопінавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір, фосампренавір + ритонавір, антимікотиками групи азолів або ліпідомодифікуючими дозами ніацину, повинні ретельно зважити потенційні переваги і ризики, а також ретельно моніторувати стан здоров’я пацієнтів за ознаками або симптомами болю, хворобливості або слабкості в м’язах, особливо протягом початкових місяців терапії і протягом будь-якого з періодів титрування дози в напрямку підвищення будь-якого з препаратів. Слід розглянути можливість застосування аторвастатину в низьких початкових і підтримувальних дозах при одночасному прийомі з вищевказаними лікарськими препаратами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). У таких ситуаціях може розглядатися можливість періодичного визначення КФК, але немає гарантії, що такий моніторинг допоможе запобігти випадкам тяжкої міопатії.
Повідомлялося про випадки міопатії, у тому числі рабдоміолізу, при одночасному застосуванні аторвастатину з колхіцином, тому аторвастатин з колхіцином слід призначати пацієнтам з обережністю (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Терапію препаратом Торзакс слід тимчасово припинити або повністю зупинити у будь-якого пацієнта з гострим, тяжким станом, що вказує на розвиток міопатії, або за наявності фактора ризику розвитку ниркової недостатності внаслідок рабдоміолізу (наприклад тяжка гостра інфекція, гіпотензія, хірургічна операція, травма, тяжкі метаболічні, ендокринні й електролітичні розлади, а також неконтрольовані судоми).
Порушення функції печінки. Показано, що статини, як і деякі інші гіполіпідемічні терапевтичні засоби, пов’язані з відхиленням від норми біохімічних показників функції печінки. Стійке підвищення (більше ніж в 3 рази вище верхньої межі нормального діапазону, яке виникло 2 рази або більше) рівнів трансаміназ у плазмі крові відзначали у 0,7% пацієнтів, які отримували аторвастатин у ході клінічних досліджень. Частота випадків цих відхилень від норми становила 0,2; 0,2; 0,6 і 2,3% для доз 10; 20; 40 і 80 мг відповідно.
Під час клінічних досліджень аторвастатину у одного пацієнта розвинулася жовтяниця. Підвищені показники функціональних проб печінки у інших пацієнтів не були пов’язані з жовтяницею або іншими клінічними ознаками і симптомами. Після зниження дози, перерви в застосуванні препарату або припинення його застосування рівні трансаміназ поверталися до рівнів перед лікуванням або приблизно до цих рівнів без залишкових явищ. 18 з 30 пацієнтів зі стійким підвищенням показників функціональних проб печінки продовжували лікування аторвастатином у більш низьких дозах.
Перед тим як починати терапію препаратом, рекомендується отримати результати аналізів показників ферментів печінки і здавати аналізи повторно у разі клінічної необхідності. Повідомлялося про випадки летальної і нелетальної печінкової недостатності у пацієнтів, що приймали препарати групи статинів, у тому числі аторвастатин. У разі серйозного ураження печінки з клінічними симптомами та/або гіпербілірубінемією або жовтяницею при застосуванні препарату Торзакс потрібно негайно припинити лікування. Якщо не визначено альтернативної етіології, не слід повторно починати лікування препаратом.
Торзакс слід з обережністю призначати пацієнтам, які вживають алкоголь у значній кількості та/або мають в анамнезі захворювання печінки. Торзакс протипоказаний при активному захворюванні печінки або стійкому підвищенні рівнів печінкових трансаміназ невідомої етіології (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Ендокринна функція. Повідомлялося про підвищення рівня HbA1c і концентрації глюкози в плазмі крові натще при застосуванні інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі й аторвастатину.
Статини перешкоджають синтезу ХС і теоретично можуть послаблювати секрецію надниркової залози та/або гонадних стероїдів. Клінічні дослідження показали, що аторвастатин не знижує базальну концентрацію кортизолу в плазмі крові і не пошкоджує наднирковий резерв. Вплив статинів на здатність до запліднення сперми не досліджували у достатньої кількості пацієнтів. Невідомо, яким чином препарат впливає і чи впливає взагалі на систему статеві залози — гіпофіз — гіпоталамус у жінок в передменопаузальний період. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні групи статинів з лікарськими препаратами, які можуть знижувати рівні або активність ендогенних стероїдних гормонів, таких як кетоконазол, спіронолактон і циметидин.
Геморагічний інсульт. Терапія аторвастатином у дозі 80 мг у пацієнтів без серцево-судинних захворювань, у яких за ≤6 міс до початку лікування відмічали інсульт або транзиторну ішемічну атаку, підвищує частоту виникнення геморагічного інсульту. У пацієнтів, у яких геморагічний інсульт виник на початку терапії, ризик повторного геморагічного інсульту підвищувався. Аторвастатин у дозі 80 мг зменшує загальну кількість інсультів та кількість випадків серцево-судинних захворювань.
Перед початком лікування. Аторвастатин необхідно з обережністю призначати пацієнтам з наявністю факторів, що спричиняють виникнення рабдоміолізу. Визначати рівні КФК перед початком лікування статинами потрібно в наступних випадках: при нирковій недостатності; гіпотиреозі; наявності спадкових м’язових захворювань в індивідуальному або сімейному анамнезі; якщо раніше при лікуванні статинами або фібратами спостерігалася м’язова токсичність; якщо пацієнт раніше переніс захворювання печінки та/або вживає алкоголь; у осіб похилого віку (≥70 років) необхідність проведення цього дослідження визначається з урахуванням наявності інших факторів, які спричиняють розвиток рабдоміолізу; у випадках можливого підвищення концентрації в плазмі крові, наприклад при взаємодії з лікарськими засобами та в особливих групах населення, у тому числі генетичні субпопуляції (див. Фармакокінетика).
У подібних ситуаціях необхідно ретельно зважити співвідношення користь/ризик лікування. Рекомендується проводити ретельний клінічний моніторинг. При значному підвищенні початкових рівнів КФК (більше ніж в 5 разів порівняно з верхньою межею норми) лікування цим препаратом не починають.
Визначення рівня КФК. Визначення рівня КФК не слід проводити після інтенсивних фізичних навантажень або за наявності будь-яких інших чинників, які можуть підвищувати рівень КФК, оскільки це може призвести до неточних результатів. При значному підвищенні початкових рівнів КФК (більше ніж в 5 разів порівняно з верхньою межею норми) рекомендується повторне проведення дослідження через 5–7 днів, щоб підтвердити отримані результати.
Під час лікування:
- пацієнтам необхідно негайно повідомляти лікаря про всі випадки виникнення болю в м’язах, судом або слабкості, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням і підвищенням температури тіла;
якщо подібні симптоми виникають у пацієнта під час лікування аторвастатином, тоді необхідно визначити рівень КФК. У разі підвищення цього показника (більше ніж у 5 разів порівняно з верхньою межею норми) препарат необхідно відмінити;
- у разі якщо м’язові симптоми тяжкого ступеня і викликають значний дискомфорт, навіть якщо рівень КФК менше ніж в 5 разів перевищує верхню межу норми, лікування необхідно припинити;
- якщо симптоми повністю зникають і рівень КФК нормалізується, тоді можна знову призначити аторвастатин або інший препарат групи статинів, знизивши його дозу і постійно спостерігаючи пацієнта;
- лікування аторвастатином слід припинити при клінічно значимому підвищенні рівня КФК (більше ніж в 10 разів порівняно з верхньою межею норми) або в разі діагностованого рабдоміолізу чи підозри на його виникнення.
Одночасне застосування з іншими лікарськими препаратами. Ризик розвитку рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину з деякими лікарськими засобами, такими як потужні інгібітори CYP 3A4 або транспортні білки (наприклад циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол і інгібітори протеази ВІЛ, включаючи ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, дарунавір і т.д.).
Ризик розвитку міопатії також підвищується при одночасному застосуванні гемфіброзилу та інших похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, ніацину і езетимібу. Якщо можливо, слід застосовувати інші лікарські препарати (які не взаємодіють з аторвастатином) замість вищевказаних.
Якщо необхідно проводити поєднане лікування аторвастатином і вищевказаними препаратами, слід ретельно зважити співвідношення користь/ризик від одночасного лікування. Якщо пацієнти приймають лікарські препарати, що підвищують концентрацію аторвастатину в плазмі крові, рекомендується знижувати дозу аторвастатину до мінімальної. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів CYP 3A4 слід розглянути можливість застосування нижчої початкової дози аторвастатину. Також рекомендується проводити належний клінічний моніторинг стану здоров’я цих пацієнтів.
Не рекомендується одночасно призначати аторвастатин і фузидієву кислоту, тому варто розглянути можливість тимчасової відміни аторвастатину в період лікування фузидієвою кислотою.
Інтерстиціальна хвороба легень. Під час лікування деякими статинами (особливо під час тривалої терапії) були описані виняткові випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легень. Симптоми можуть включати диспное, непродуктивний кашель, загальне погіршення самопочуття (стомлюваність, зменшення маси тіла і лихоманку). У разі виникнення підозри на інтерстиціальну хворобу легень слід припинити лікування статинами.
Обмеження застосування. Препарат не досліджували в умовах, коли основним відхиленням від норми з боку ліпопротеїнів є підвищення рівня хіломікронів (типи I і V за класифікацією Фредриксона).
Препарат містить лактозу, тому його не слід приймати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушеннями абсорбції.
1 таблетка 10 мг містить лактози 45,82 мг;
1 таблетка 20 мг містить лактози 91,63 мг;
1 таблетка 40 мг містить лактози 183,26 мг;
1 таблетка 80 мг містить лактози 366,53 мг.
Застосування в період вагітності та годування груддю. Аторвастатин протипоказаний вагітним і жінкам, які можуть завагітніти. Статини можуть завдавати шкоди плоду при застосуванні у вагітних. Аторвастатин можна застосовувати у жінок репродуктивного віку, тільки якщо дуже малоймовірно, що такі пацієнтки завагітніють, і вони були поінформовані про потенційні фактори ризику. Якщо жінка завагітніла під час лікування препаратом Торзакс, слід негайно припинити прийом препарату і повторно проконсультувати пацієнтку щодо можливих факторів ризику для плода і відсутності відомої клінічної користі від продовження прийому препарату в період вагітності.
При нормальному перебігу вагітності рівні ХС і ТГ в плазмі крові підвищуються. Прийом гіполіпідемічних лікарських засобів у період вагітності не матиме позитивного ефекту, оскільки ХС і його похідні необхідні для нормального розвитку плода. Атеросклероз — хронічний процес, а, отже, перерва в прийомі гіполіпідемічних препаратів у період вагітності не повинна мати значного впливу на результати довгострокового лікування первинної гіперхолестеринемії.
Адекватних і добре контрольованих досліджень застосування аторвастатину в період вагітності не проводилося. Надходили окремі повідомлення про вроджені аномалії після внутрішньоутробної експозиції статинів. При проспективному спостереженні приблизно 100 випадків вагітності у жінок, які лікувалися іншими препаратами групи статинів, частота випадків вроджених аномалій плода, викиднів і внутрішньоутробних смертей/мертвонароджень не перевищувала частоту, очікувану для загальної популяції. Однак це дослідження могло тільки виключити 3–4-кратне підвищення ризику вроджених аномалій розвитку плода порівняно з фоновою частотою. У 89% цих випадків лікування починалося до вагітності і припинялося в I триместр після виявлення вагітності.
Період годування грудьми. Невідомо, чи проникає аторвастатин у жіноче грудне молоко, проте відомо, що невелика кількість іншого лікарського препарату цього класу проникає в жіноче грудне молоко. Оскільки статини потенційно здатні викликати серйозні небажані реакції у немовлят, яких годують грудьми, жінкам, які потребують лікування препаратом Торзакс, не слід годувати грудьми (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Аторвастатин незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати зі складними механізмами, але рекомендується дотримуватися обережності при здійсненні вищевказаних дій.

ризик розвитку міопатії під час лікування статинами підвищується при одночасному застосуванні похідних фіброєвої кислоти, ліпідомодифікуючих доз ніацину, циклоспорину або потужних інгібіторів CYP 3A4 (наприклад кларитроміцину, інгібіторів протеази ВІЛ та ітраконазолу) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Потужні інгібітори CYP 3A4. Аторвастатин метаболізується цитохромом P450 3A4. Одночасне застосування препарату з потужними інгібіторами CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ступінь взаємодії і посилення дії залежать від мінливості впливу на CYP 3A4. Слід за можливості уникати одночасного застосування з потужними інгібіторами CYP 3A4 (наприклад циклоспорином, телітроміцином, кларитроміцином, делавірдином, стирипентолом, кетоконазолом, вориконазолом, ітраконазолом, позаконазолом і інгібіторами протеаз ВІЛ, у тому числі ритонавіром, лопінавіром, атазанавіром, індинавіром, дарунавіром і т.д.). Якщо неможливо уникнути одночасного застосування цих препаратів з аторвастатином, слід розглянути можливість застосування аторвастатину в нижчій початковій і максимальній дозі. Також рекомендується проводити належний клінічний моніторинг стану здоров’я пацієнта.
Помірні інгібітори CYP 3A4 (наприклад еритроміцин, дилтіазем, верапаміл і флуконазол) можуть підвищити концентрацію аторвастатину в плазмі крові. Підвищення ризику розвитку міопатії спостерігається при одночасному застосуванні еритроміцину в комбінації зі статинами. Аміодарон і верапаміл пригнічують діяльність CYP 3A4 і їх одночасне застосування з аторвастатином може привести до збільшення експозиції аторвастатину.
При одночасному застосуванні з помірними інгібіторами CYP 3A4 слід розглянути питання про призначення аторвастатину в низькій максимальній дозі і провести відповідне клінічне спостереження пацієнта. Клінічний моніторинг рекомендується також після початку терапії або після корекції дози інгібітора.
Грейпфрутовий сік. Містить один або більше компонентів, які пригнічують CYP 3A4, отже, може підвищувати концентрації в плазмі крові речовин, які метаболізуються під дією CYP 3A4. Застосування 240 мл (1 склянка) грейпфрутового соку призводить до зниження AUC на 20,4% активного ортогідроксиметаболіту. Велика кількість грейпфрутового соку (>1,2 л/добу протягом 5 днів) збільшує показник AUC аторвастатину в 2,5 раза і показник AUC активного аторвастатину і його метаболітів.
Кларитроміцин. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалося при одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 80 мг і кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) порівняно із застосуванням тільки аторвастатину. Отже, у пацієнтів, що приймають кларитроміцин, необхідно з обережністю застосовувати аторвастатин у дозі вище 20 мг (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбінація інгібіторів протеаз. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалося при одночасному застосуванні аторвастатину з декількома комбінаціями інгібіторів протеази ВІЛ, а також з інгібітором протеази вірусу гепатиту C телапревіром порівняно із застосуванням тільки аторвастатину. Тому у пацієнтів, що приймають інгібітор протеази ВІЛ типранавір + ритонавір або інгібітор протеази вірусу гепатиту C телапревір, слід уникати одночасного застосування препарату Торзакс. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають інгібітор протеази ВІЛ лопінавір + ритонавір, і застосовувати в мінімальній необхідній дозі. У пацієнтів, які приймають інгібітори протеази ВІЛ саквінавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір або фосампренавір + ритонавір, доза аторвастатину не повинна перевищувати 20 мг і застосовуватися з обережністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ). При застосуванні у пацієнтів, які приймають інгібітор протеази ВІЛ нелфінавір або інгібітор протеази вірусу гепатиту C боцепревір, доза аторвастатину не повинна перевищувати 40 мг, а також рекомендується проведення ретельного клінічного моніторингу хворих.
Ітраконазол. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалося при одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 40 мг та ітраконазолу в дозі 200 мг. Отже, пацієнтам, які приймають ітраконазол, слід дотримуватися обережності, якщо доза аторвастатину перевищує 20 мг (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ).
Циклоспорин. Аторвастатин та його метаболіти є субстратами транспортера OATP1B1. Інгібітори OATP1B1 (наприклад циклоспорин) можуть підвищувати біодоступність аторвастатину. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалося при одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5,2 мг/кг/добу порівняно із застосуванням тільки аторвастатину. Слід уникати одночасного застосування аторвастатину та циклоспорину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Таблиця. Взаємодії лікарських засобів, пов’язані з підвищеним ризиком міопатії/рабдоміолізу

Гемфіброзил. У зв’язку з підвищеним ризиком міопатії/рабдоміолізу при одночасному прийомі інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази з гемфіброзилом слід уникати одночасного застосування аторвастатину з гемфіброзилом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші фібрати. Оскільки відомо, що ризик розвитку міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази підвищується при одночасному прийомі інших фібратів, аторвастатин слід призначати з обережністю при одночасному застосуванні з іншими фібратами (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ніацин. Ризик виникнення побічних явищ з боку скелетних м’язів може підвищуватися при застосуванні препарату в комбінації з ніацином, а значить, за таких умов слід розглянути можливість зниження дози аторвастатину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Рифампіцин або інші індуктори CYP 3A4. Одночасне застосування аторвастатину і стимуляторів P450 3A4 (рифампіцин, ефавіренз, звіробій звичайний) може викликати зниження концентрації аторвастатину різного ступеня в плазмі крові.
У зв’язку з подвійним механізмом дії рифампіцину (індуктор цитохрому P450 3A4 і інгібітор ферменту — переносника ОАТР1В1 у печінці) рекомендується одночасно застосовувати його з аторвастатином, оскільки відстрочене застосування аторвастатину після терапії рифампіцином супроводжувалося значним зниженням концентрації аторвастатину в плазмі крові. При необхідності одночасного застосування слід контролювати ефективність препарату.
Дилтіазему гідрохлорид. Одночасний прийом аторвастатину (40 мг) та дилтіазему (240 мг) супроводжується підвищенням концентрації аторвастатину в плазмі крові.
Циметидин. У результаті проведених досліджень ознак взаємодії аторвастатину та циметидину не виявлено.
Антациди. Одночасне застосування аторвастатину і суспензії пероральних антацидів, яка містить гідроксиди алюмінію і магнію, знижує концентрацію аторвастатину в плазмі крові приблизно на 35%, однак це не впливало на зниження рівня ХС ЛПНЩ.
Колестипол. При одночасному застосуванні аторвастатину і колестиполу концентрація аторвастатину та його активних метаболітів в плазмі крові знижувалася приблизно на 25%. Водночас гіполіпідемічний ефект при застосуванні цих препаратів у комбінації був більш вираженим, ніж при прийомі кожного із засобів окремо.
Азитроміцин. Одночасне застосування аторвастатину (10 мг щодня) і азитроміцину (500 мг щодня) не змінювало концентрацію аторвастатину в плазмі крові.
Інгібітори транспортних білків. Інгібітори транспортних білків (наприклад циклоспорин) можуть підвищувати біодоступність аторвастатину. У разі необхідності одночасного застосування рекомендується зниження дози і клінічний моніторинг ефективності.
Езетиміб. Ризик виникнення м’язових подій підвищується при одночасному застосуванні езетимібу і аторвастатину. Рекомендується клінічний моніторинг пацієнтів.
Фузидієва кислота. При одночасному застосуванні аторвастатину і фузидієвої кислоти відзначені м’язові події, у тому числі рабдоміоліз. Пацієнтів слід ретельно контролювати і в разі необхідності тимчасово припинити лікування аторвастатином.
Дигоксин. При багаторазовому одночасному прийомі дигоксину і 10 мг аторвастатину рівноважні концентрації дигоксину в плазмі крові трохи підвищилися. Пацієнти, які приймають дигоксин, повинні перебувати під постійним контролем.
Оральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину і пероральних контрацептивів призводить до підвищення концентрації в плазмі крові норетиндрону і етинілестрадіолу. Ці підвищення слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінки, яка застосовує препарат.
Варфарин. Одночасне застосування аторвастатину з варфарином призводить до незначного зниження протромбінового часу в перші дні такого лікування, проте через 15 діб застосування аторвастатину цей показник нормалізується. Однак необхідний постійний контроль за станом здоров’я пацієнтів, які отримують варфарин, якщо у схему лікування додають аторвастатин.
Антипірин. Оскільки аторвастатин не змінює фармакокінетику антипірину, взаємодія з іншими препаратами, які метаболізуються за допомогою цього ж цитохрому (такими як терфенадин, толбутамід, тріазолам, пероральні контрацептиви), є малоймовірною.
Амлодипін. У дослідженнях взаємодії лікарських засобів одночасне застосування 80 мг аторвастатину з 10 мг амлодипіну у здорових добровольців супроводжувалося збільшенням експозиції аторвастатину, хоча не мало клінічно значимого ефекту.
Колхіцин. При одночасному застосуванні аторвастатину з колхіцином повідомлялося про випадки міопатії, у тому числі рабдоміолізу, тому слід з обережністю призначати аторвастатин з колхіцином.
Вищенаведені взаємодії і застереження слід враховувати при лікуванні дітей.

специфічного лікування немає; проводять симптоматичну і підтримувальну терапію. Необхідно провести аналіз функцій печінки і вимірювати рівень КФК у плазмі крові. Оскільки аторвастатин зв’язується з білками плазми крові, гемодіаліз малоефективний.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.