Паракод ІС^® (Paracod IC) (263041) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Парацетамол - 500 мг

Кодеїну фосфат гемігідрат - 8 мг

фармакодинаміка. Парацетамол — анальгетик і антипіретик (знеболювальний і жарознижувальний засіб).
Кодеїн — анальгетичний засіб, ефекти якого подібні до ефектів морфіну, проте зі значно слабшою анальгезивною дією і більш м’яким седативним ефектом. Кодеїн є слабким анальгетиком центральної дії. Кодеїн чинить свою дію, взаємодіючи з μ-опіоїдними рецепторами, хоча він має до них низьку спорідненість, знеболювальний ефект кодеїну зумовлений його перетворенням у морфін. Кодеїн також слід застосовувати як протикашльовий та антидіарейний засіб.
Показано, що кодеїн, особливо в комбінації з іншими анальгетиками, такими як парацетамол, ефективний у лікуванні гострого ноцицептивного болю.
Фармакокінетика парацетамолу і кодеїну фосфату не змінюється при одночасному застосуванні цих компонентів.
Парацетамол після прийому внутрішньо швидко і майже повністю всмоктується у травному тракті. C_max парацетамолу досягається у плазмі крові через 45–75 хв після перорального застосування. Парацетамол метаболізується в печінці з утворенням неактивних сполук з глюкуроновою кислотою та сульфатами. У незначній кількості (менше 4%) метаболізується шляхом окиснення з утворенням цистеїну і меркаптопурової кислоти (за участю цитохрому Р450).
Виводиться із сечею, здебільшого у вигляді метаболітів. У незміненому стані виводиться близько 5% прийнятої дози.
Т_½ становить близько 3 год.
Метаболізм парацетамолу у хворих літнього віку та пацієнтів з печінковою недостатністю не змінюється.
Кодеїну фосфат швидко всмоктується у травному тракті при застосуванні внутрішньо та широко розподіляється у тканинах і органах. C_max у плазмі крові досягається через 60 хв. Т_½ з плазми крові становить 3–4 год. Метаболізується О- і N-деметилюванням у печінці з утворенням морфіну та норкодеїну. Кодеїн та його метаболіти екскретуються нирками, переважно у вигляді кон’югатів із глюкуроновою кислотою. Більшість продуктів екскреції виводиться із сечею протягом 6 год і до 86% дози виводиться з організму протягом 24 год. Близько 70% дози виводиться у вигляді вільного кодеїну, 10% — у вигляді вільного та кон’югованого морфіну і ще 10% — у вигляді вільного або кон’югованого норкодеїну. Тільки сліди продуктів екскреції виявляються в калі.
У пацієнтів літнього віку метаболізм та елімінація кодеїну можуть відбуватися повільніше.
Кодеїн і його солі проникають крізь плацентарний бар’єр, а також потрапляють у грудне молоко.

для короткочасного лікування гострого помірного болю, який не полегшується парацетамолом, ібупрофеном або ацетилсаліциловою кислотою (головний біль, мігрень, періодичний біль, зубний біль, невралгія, ревматичний і м’язовий біль, біль у спині).

таблетки приймати внутрішньо, запиваючи водою.
Дорослі. По 1–2 таблетки залежно від інтенсивності больового синдрому кожні 4–6 год у разі необхідності, але не більше 8 таблеток на добу. Інтервал між повторними прийомами повинен бути не менше 4 год, але більш оптимальним є інтервал 6 год. Максимальна добова доза — 8 таблеток.
Діти віком 12–18 років. По 1–2 таблетки залежно від інтенсивності больового синдрому кожні 6 год у разі необхідності, але не більше 8 таблеток на добу. Максимальна добова доза — 8 таблеток.
Кодеїн не застосовувати дітям віком 12–18 років, яким проводять тонзилектомію та/або аденоїдектомію задля запобігання виникнення обструктивного апное під час сну (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Діти).
Кодеїн не застосовувати у дітей віком 12–18 років зі скомпрометованою дихальною функцією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Діти).
Діти віком до 12 років. Не застосовувати (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, Діти).
У разі вираженої ниркової недостатності (кліренс креатиніну <10 мл/хв) інтервал між прийомами препарату повинен становити не менше 8 год (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Не слід перевищувати рекомендовану дозу.
Тривалість лікування визначає лікар. Лікарський засіб не можна приймати більше ніж 3 доби без консультації лікаря. Якщо симптоми не зникають (зокрема, якщо головний біль стає постійним), слід звернутися до лікаря.
Не приймати разом з іншими лікарськими засобами, що містять парацетамол.
Діти. Препарат показаний дітям віком 12–18 років для лікування гострого помірного болю, який не полегшується іншими знеболювальними засобами, такими як парацетамол або ібупрофен (у якості монопрепаратів).
Дітям віком до 12 років препарат протипоказаний через ризик розвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій за рахунок варіабельного та непередбачуваного шляху перетворення кодеїну в морфін у пацієнтів цієї вікової групи (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Кодеїн не застосовувати у дітей віком 12–18 років, яким проводять тонзилектомію та/або аденоїдектомію задля запобігання виникнення обструктивного апное під час сну, через ризик розвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Кодеїн не застосовувати у дітей віком 12–18 років зі скомпрометованою дихальною функцією через ризик розвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Кодеїн не застосовувати у дітей віком 12–18 років, які є ультрашвидкими/екстенсивними метаболізаторами за CYP 2D6 (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

підвищена чутливість до кодеїну або інших опіоїдних анальгетиків, або будь-якого з компонентів препарату. Захворювання печінки, тяжкі порушення функції печінки або нирок, гостра респіраторна депресія, обструктивні захворювання дихальних шляхів, БА (не слід застосовувати опіоїди під час астматичного нападу), дихальна недостатність, вроджені гіпербілірубінемії (у тому числі синдром Жильбера), дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, захворювання крові (у тому числі виражена анемія, лейкопенія), черепно-мозкові травми або стани, що супроводжуються підвищеним внутрішньочерепним тиском (на додаток до ризику респіраторної депресії та підвищення внутрішньочерепного тиску кодеїн може чинити вплив на зіничну реакцію та інші вітальні реакції при оцінці неврологічного статусу), стан алкогольного сп’яніння; стани, при яких інгібування перистальтики слід уникати або при яких розвивається здуття живота; ризик паралітичної непрохідності кишечнику.
Препарат протипоказаний наступним групам пацієнтів:
дітям віком до 12 років;
дітям віком 12–18 років, яким проводять тонзилектомію та/або аденоїдектомію задля запобігання виникнення обструктивного апное під час сну;
дітям віком 12–18 років зі скомпрометованою дихальною функцією;
жінкам у період вагітності або годування груддю;
пацієнтам будь-якого віку, які є ультрашвидкими/екстенсивними метаболізаторами за CYP 2D6.

при правильному застосуванні препарату в рекомендованих дозах побічні реакції виникають вкрай рідко і залежать від дози та тривалості прийому.
Слід припинити застосування препарату та негайно звернутися до лікаря в разі виникнення побічних реакцій.
Пов’язані з парацетамолом:
з боку імунної системи: анафілаксія, реакції гіперчутливості, включаючи шкірний свербіж, висип на шкірі та слизових оболонках (зазвичай генералізований, еритематозний висип, кропив’янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса — Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла);
з боку травного тракту: нудота, біль в епігастрії;
з боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці;
з боку ендокринної системи: гіпоглікемія, можливий розвиток гіпоглікемічної коми;
з боку системи кровотворення та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анемія (у тому числі гемолітична анемія), сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у ділянці серця), кровотечі, синці;
з боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти або до інших НПЗП;
з боку сечостатевої системи: асептична піурія.
Пов’язані з кодеїном:
з боку імунної системи: макулопапульозний висип розглядається як симптом синдрому гіперчутливості, пов’язаний з пероральним застосуванням кодеїну; лихоманка, спленомегалія і лімфаденопатія, утруднене дихання;
психічні розлади: депресія, галюцинації, кошмарні сновидіння, стан неспокою, сплутаність свідомості, раптові зміни настрою, ейфорія, дисфорія;
з боку нервової системи: сонливість, запаморочення, судоми (особливо у немовлят і дітей), головний біль, підвищення внутрішньочерепного тиску, розвиток толерантності або залежності;
з боку органа зору: звуження зіниць, порушення гостроти зору, світлочутливість, міоз, порушення зору (зокрема розмитість, подвоєння контурів видимих предметів);
з боку органа слуху та лабіринту: запаморочення;
з боку серцево-судинної системи: тахікардія, брадикардія, відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія, гіперемія шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (при застосуванні у високих дозах);
з боку дихальної системи: задишка, пригнічення дихання (при застосуванні у високих дозах);
з боку травного тракту: нудота, блювання, запор, сухість у роті, спазми шлунка, панкреатит;
гепатобіліарні розлади: спазм жовчовивідних шляхів, який може бути пов’язаний зі зміною рівня печінкових ферментів);
з боку ендокринної системи: гіперглікемія;
розлади метаболізму та харчування: анорексія;
з боку шкіри та підшкірної клітковини: алергічні реакції, такі як висип, кропив’янка, свербіж, підвищене потовиділення, набряк обличчя;
з боку кістково-м’язової системи: неконтрольовані м’язові рухи, ригідність м’язів (при застосуванні у високих дозах);
з боку сечовидільної системи: спазм сечовивідних шляхів, утруднене сечовипускання, затримка сечі, дизурія, антидіуретичний ефект;
з боку репродуктивної системи: статева дисфункція, еректильна дисфункція, зниження лібідо та потенції;
загальні порушення: відчуття нездужання, підвищена втомлюваність, гіпотермія.
Толерантність і деякі з найбільш поширених побічних ефектів — сонливість, нудота, блювання, сплутаність свідомості — як правило, розвиваються при тривалому застосуванні кодеїну.
Регулярне тривале застосування кодеїну, як відомо, призводить до розвитку залежності, толерантності та виникнення стану неспокою, дратівливості після припинення лікування. Слід пам’ятати, що толерантність знижується швидко після припинення прийому кодеїну, тому повторне застосування раніше припустимої дози може виявитися летальним.
Синдром відміни: раптове припинення лікування кодеїном може спричинити синдром відміни. Можливі симптоми: тремор, безсоння, стан неспокою, дратівливість, тривожність, депресія, відсутність апетиту, нудота, блювання, діарея, підвищене потовиділення, сльозотеча, ринорея, чхання, позіхання, пілоерекція, мідріаз, слабкість, лихоманка, м’язові судоми, дегідратація, підвищення ЧСС, частоти дихання та АТ.
Тривале застосування препарату для лікування головного болю може призводити до його посилення.

при захворюваннях печінки або нирок перед застосуванням препарату необхідно порадитися з лікарем. Слід враховувати, що у пацієнтів з алкогольними нециротичними ураженнями печінки підвищуються ризик гепатотоксичної дії парацетамолу та небезпека передозування. Пацієнтам з артритами легкої форми, які приймають анальгетики щодня, та пацієнтам, які застосовують варфарин або подібні препарати, які мають антикоагулянтний ефект, перед застосуванням препарату Паракод ІС необхідно проконсультуватися з лікарем.
У пацієнтів з тяжкими інфекціями, такими як сепсис, які супроводжуються зниженням рівня глутатіону, при прийомі парацетамолу підвищується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене або утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря в разі появи цих симптомів.
Рекомендується з обережністю застосовувати парацетамол одночасно з флуклоксациліном через підвищений ризик метаболічного ацидозу із високою аніонною різницею, особливо це стосується пацієнтів із сепсисом, недостатністю харчування та іншими станами, асоційованими із дефіцитом глутатіону, а також пацієнтів, які приймають максимальну добову дозу парацетамолу. Слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів, включаючи контроль рівня 5-оксопроліну у сечі.
Парацетамол може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.
Препарат не рекомендується для застосування у пацієнтів з гострою БА. Кодеїн слід застосовувати з обережністю або необхідне зниження дози при лікуванні БА та зниженого респіраторного резерву. Необхідно уникати застосування кодеїну під час гострого нападу БА (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі зниженою функцією нирок або печінки, із захворюваннями жовчного міхура (зокрема жовчнокам’яною хворобою), з наявністю в анамнезі зловживання наркотиками, при порушеннях дихальної функції та БА в анамнезі. Слід знизити дозу препарату пацієнтам літнього віку, ослабленим хворим, пацієнтам з гіпотензією, гіпотиреозом, гіпертрофією передміхурової залози, недостатністю надниркової залози (наприклад хворобою Аддісона), запальними або обструктивними захворюваннями кишечнику (кодеїн знижує перистальтику, підвищує тонус та сегментацію кишечнику та може підвищувати тиск у товстій кишці), стриктурою уретри, шоком, судомними станами, міастенією gravis. Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які нещодавно перенесли хірургічні втручання на кишечнику (через можливе зниження моторики ШКТ) або сечових шляхах (такі пацієнти більш схильні до затримки сечовипускання, спричиненої безпосередньо спазмом уретрального сфінктера та запором внаслідок застосування кодеїну). Кодеїн слід застосовувати з обережністю при феохромоцитомі (опіоїди можуть стимулювати вивільнення катехоламіну шляхом індукції вивільнення ендогенного гістаміну). Припинення лікування слід проводити поступово у пацієнтів з фізичною залежністю, щоб уникнути прискорення розвитку симптомів синдрому відміни.
CYP 2D6-метаболізм
Кодеїн перетворюється на його активний метаболіт — морфін — у печінці під дією ферменту CYP 2D6. Якщо пацієнт має дефіцит цього ферменту або якщо у пацієнта CYP 2D6 повністю відсутній, адекватний знеболювальний ефект не буде отриманий. Оцінки показують, що до 7% кавказького населення можуть мати цю особливість метаболізму CYP 2D6. Однак якщо пацієнт є ультрашвидким або екстенсивним метаболізатором за CYP 2D6, існує підвищений ризик розвитку побічних ефектів — симптомів опіоїдної токсичності — навіть при застосуванні у звичайних дозах. У таких пацієнтів перетворення кодеїну в морфін швидко призводить до встановлення більш високих рівнів морфіну в сироватці крові, ніж очікувалося.
Загальні симптоми опіоїдної токсичності: сплутаність свідомості, сонливість, поверхневе дихання, звужені зіниці, нудота, блювання, запор, відсутність апетиту. У тяжких випадках можливі симптоми циркуляторної та дихальної депресії, які можуть бути небезпечними і дуже рідко — летальними.
Дані про поширеність ультрашвидких метаболізаторів за CYP 2D6 у різних популяціях наведені нижче:

Післяопераційне застосування у дітей. В опублікованій літературі існують повідомлення, що застосування кодеїну у дітей після тонзилектомії та/або аденоїдектомії задля запобігання виникнення обструктивного апное під час сну рідко призводило до життєво небезпечних побічних явищ, які в тому числі призводили до летального наслідку. Усі діти отримували дози кодеїну у відповідному діапазоні доз. Однак є свідчення того, що ці діти були або ультрашвидкими, або екстенсивними метаболізаторами кодеїну.
Діти зі скомпрометованою дихальною функцією. Кодеїн не рекомендується до застосування у дітей, у яких дихальна функція може бути скомпрометована нервово-м’язовими порушеннями, тяжкими серцевими або респіраторними захворюваннями, інфекціями верхніх дихальних шляхів або легень, мультитравмами або масштабними хірургічними втручаннями. Ці фактори можуть погіршити симптоми токсичності морфіну.
Застосування опіоїдних анальгетиків слід уникати пацієнтам із захворюваннями жовчовивідних шляхів або застосовувати в комбінації зі спазмолітиками.
Застосування петидину і, можливо, інших опіоїдних анальгетиків у пацієнтів, які приймають інгібітори MAO, може бути пов’язане з дуже тяжкими реакціями, а іноді з реакціями, які мають летальні наслідки. Якщо застосування кодеїну у пацієнтів, які приймають інгібітори MAO, є життєво необхідним, кодеїн слід застосовувати з великою обережністю або слід припинити застосування інгібіторів МАО за 14 днів до початку лікування кодеїном (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Слід уникати вживання алкоголю під час лікування кодеїном.
Опіоїдні анальгетики знижують слиновиділення, що може спричинити розвиток карієсу та кандидамікозу слизової оболонки ротової порожнини.
У пацієнтів літнього віку метаболізм та елімінація кодеїну можуть відбуватися повільніше, тому може бути доцільним зниження дози препарату.
Застосування кодеїну потребує регулярної оцінки лікарем співвідношення користь/ризик.
Довготривале застосування препарату без консультації лікаря може бути небезпечним.
У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря через ризик ураження печінки, навіть якщо пацієнт почуває себе добре.
Лікарський засіб містить натрію метабісульфіт (Е223), який рідко може спричиняти реакції гіперчутливості та бронхоспазм.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування препарату в період вагітності протипоказане.
Повідомлялося про можливий зв’язок між виникненням у немовлят вад дихальної системи та серця та застосуванням кодеїну протягом І триместру вагітності. Регулярне застосування кодеїну в період вагітності може спричинити розвиток фізичної залежності у плода, що призведе до симптомів абстиненції у новонародженого. Застосування кодеїну під час пологів може пригнічувати дихання у новонародженого. Опіоїдні анальгетики можуть призвести до шлункового стазу під час пологів, підвищення ризику аспіраційної пневмонії у матері.
У разі необхідності застосування препарату слід припинити годування груддю.
При застосуванні у звичайних терапевтичних дозах кодеїн і його активний метаболіт можуть виявлятися в грудному молоці в дуже низьких концентраціях, що навряд чи може чинити негативний вплив на немовля. Однак якщо пацієнтка є ультрашвидким метаболізатором за CYP 2D6, у грудному молоці можуть встановлюватися більш високі рівні морфіну, у дуже рідкісних випадках це може призвести до потенційно летальних симптомів опіоїдної токсичності у немовляти.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування транспортними засобами або іншими механізмами через можливість виникнення таких ефектів, як сплутаність свідомості, сонливість, запаморочення, галюцинації, розлади зору або судоми. Ефекти алкоголю підсилюються опіоїдними анальгетиками.

швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при застосуванні метоклопраміду та домперидону і зменшуватися при застосуванні холестираміну. Барбітурати зменшують жарознижувальний ефект парацетамолу. Протисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня його перетворення на гепатотоксичні метаболіти. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку. Одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому. Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може посилитися з підвищенням ризику кровотечі при одночасному довготривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу; періодичний прийом не виявляє значного ефекту. Парацетамол знижує ефективність діуретиків. Рекомендується з обережністю застосовувати парацетамол у комбінації з флуклоксациліном, оскільки такий прийом асоціюється з метаболічним ацидозом із високою аніонною різницею, особливо у пацієнтів з факторами ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Не застосовувати одночасно з алкоголем.
Антидепресанти: трициклічні антидепресанти можуть посилити пригнічувальні ефекти опіоїдних анальгетиків.
Застосування інгібіторів MAO в комбінації з петидином було пов’язане з тяжким збудженням/пригніченням ЦНС (включаючи гіпертензію або гіпотензію). Незважаючи на те що не було задокументоване подібне з кодеїном, не виключено, що подібна взаємодія можлива. Отже, кодеїн не слід застосовувати одночасно з інгібіторами МАО або протягом 2 тиж після припинення їх застосування.
Алкоголь: можливе посилення гіпотензивного, седативного ефектів алкоголю та пригнічувального впливу алкоголю на дихальну діяльність.
Антигістамінні засоби: одночасне застосування кодеїну та антигістамінних препаратів із седативними властивостями може призвести до посилення депресії ЦНС та/або респіраторної депресії, та/або гіпотензії.
Анксіолітики і снодійні засоби: посилення седативного ефекту, підвищення ризику респіраторної депресії.
Анестетики, натрію оксибутират: можливе посилення депресії ЦНС та/або респіраторної депресії, та/або гіпотензії.
Нейролептики: посилення седативного та гіпотензивного ефектів.
Антигіпертензивні засоби: посилення гіпотензивної дії.
Антихолінергетики (наприклад атропін): ризик тяжкого запору, який може призвести до паралітичної кишкової непрохідності та/або до затримки сечі.
Антиаритмічні засоби: кодеїн сповільнює всмоктування мексилетину. При одночасному застосуванні кодеїну та хінідину анальгезивна дія кодеїну, імовірно, буде значно знижена через негативний вплив хінідину на його метаболізм.
Домперидон і метоклопрамід: кодеїн антагонізує дію цизаприду, метоклопраміду та домперидону на шлунково-кишкову діяльність.
Антидіарейні засоби: підвищення ризику тяжкого запору.
Опіоїдні антагоністи (наприклад бупренорфін, налтрексон, налоксон): можливе прискорення розвитку синдрому відміни. Не застосовувати одночасно з налбуфіном та/або пентазоцином.
Ципрофлоксацин: слід уникати премедикації опіоїдами, оскільки вони знижують концентрацію ципрофлоксацину у плазмі крові.
Ритонавір: можливе підвищення рівня опіоїдних анальгетиків (зокрема кодеїну) у плазмі крові.
Мексилетин: при одночасному застосуванні з кодеїном уповільнюється абсорбція мексилетину.
Противиразкові препарати: циметидин може пригнічувати метаболізм кодеїну, що призводить до підвищення його концентрації у плазмі крові.
Вплив на інструментальні дослідження: застосування опіоїдів може перешкоджати дослідженню евакуації вмісту шлунка, оскільки опіоїди затримують випорожнення шлунка, а також гепатобіліарній візуалізації печінки при застосуванні технецію Tc^99m Disofenin, оскільки опіоїдна терапія може спричинити звуження сфінктера Одді та підвищити тиск жовчних шляхів.

передозування посилюється при одночасному прийомі алкоголю та психотропних засобів.
Симптоми, спричинені застосуванням парацетамолу. Якщо пацієнт прийняв препарат у дозі, яка перевищує рекомендовану дозу, слід негайно звернутися до лікаря через ризик ураження печінки. Ураження печінки можливе у дорослих, які прийняли ≥10 г парацетамолу, та у дітей, які прийняли парацетамол у дозі вище 150 мг/кг маси тіла. Прийом ≥5 г парацетамолу може призвести до ураження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривалий прийом карбамазепіну, фенобарбіталу, фенітоїну, примідону, рифампіцину, звіробою або інших препаратів, які індукують ферменти печінки; регулярне вживання надмірної кількості алкоголю; недостатність глутатіонової системи, наприклад, розлади харчової поведінки, ВІЛ-інфекція, голодування, муковісцидоз, кахексія).
Симптоми передозування в перші 24 год: блідість, нудота, блювання, втрата апетиту та абдомінальний біль. Ураження печінки може стати явним через 12–48 год після передозування. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати до енцефалопатії, крововиливів, гіпоглікемії, коми та летального наслідку. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців може виявлятися сильним болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть за відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначалися також серцева аритмія та панкреатит.
При тривалому застосуванні парацетамолу у високих дозах з боку органів кровотворення можуть розвинутися апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія (у тому числі нейтропенія), тромбоцитопенія. При прийомі у високих дозах з боку ЦНС можливі запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації; з боку сечовидільної системи — нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).
Лікування: необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям у межах 1 год після прийому надмірної дози парацетамолу. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано протягом 24 год після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні протягом 8 год після прийому. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту в/в слід вводити N-ацетилцистеїн згідно з чинними рекомендаціями. За відсутності блювання може бути застосований метіонін перорально як відповідна альтернатива у віддалених районах поза лікарнею.
Симптоми, спричинені застосуванням кодеїну: розвиток депресії ЦНС, зокрема пригнічення дихання, частіше при одночасному застосуванні інших засобів із седативною дією (наприклад алкоголю) та перевищенні дози. Значне звуження зіниць, сухість у роті, підвищене потовиділення, почервоніння обличчя, зазвичай нудота і блювання. Можливе, але малоймовірне, виникнення артеріальної гіпотензії та тахікардії. Високі дози кодеїну можуть призводити до седації або емоційного збудження, у дітей — до появи судом.
Лікування: загальні симптоматичні та підтримувальні заходи, включаючи заходи для підтримки дихального центру та моніторинг вітальних показників до стабілізації стану.
Прийом активованого вугілля є доцільним, якщо минуло не більше 1 год з моменту застосування кодеїну дорослим у дозі, що перевищує 350 мг, та дітям у дозі, що перевищує 5 мг/кг маси тіла. Слід застосувати налоксон при виникненні коми або пригнічення дихання. Налоксон є конкуруючим антагоністом та має короткий Т_½, таким чином може потребуватися повторне застосування високих доз для пацієнтів з тяжким отруєнням. Слід спостерігати за станом пацієнта протягом щонайменше 4 год після введення налоксону або 8 год у разі застосування препарату налоксону з пролонгованою дією.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.