Коріпрен 10 мг/10 мг (Coripren 10 mg/10 mg) (262926) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон (К 30), натрію гідрокарбонат, магнію стеарат; оболонка: опудрювач білий 02F29056; вміст опудрювача білого 02F29056: гіпромелоза 5сР (Е646), титану діоксид (Е171), тальк, макрогол 6000.

Еналаприлу малеат - 10 мг

Лерканідипіну гідрохлорид - 10 мг

фармакодинаміка. Коріпрен 10 мг/10 мг — це фіксована комбінація інгібітора АПФ (еналаприлу 10 мг) та блокатора кальцієвих каналів (лерканідипін 10 мг), двох антигіпертензивних сполук з комплементарним механізмом дії для контролю АТ у пацієнтів з гіпертонічною хворобою.
У ході клінічних досліджень було доведено, що зниження систолічного АТ було більш значним при застосуванні фіксованої комбінації еналаприлу та лерканідипіну, аніж при застосуванні монопрепарату. Різниця становила 5,4 мм рт. ст.
Під час клінічних досліджень також було доведено, що зниження діастолічного АТ було більш значним при застосуванні фіксованої комбінації еналаприлу та лерканідипіну, аніж при застосуванні монопрепарату. Різниця становила 2,8 мм рт. ст.
Еналаприлу малеат — сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідна двох амінокислот — L-аланінової та L-піролідин-α-карбонової. АПФ є пептидилдипептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазопресорний агент ангіотензину II. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Інгібування АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину II в плазмі крові, що призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв’язку виділення реніну) та зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ є ідентичним кіназі II, еналаприл може також інгібувати деградацію брадикініну, потужного вазодепресорного пептиду. Однак роль цього механізму в терапевтичних ефектах еналаприлу все ще є невивченою.
Незважаючи на те що механізмом, за допомогою якого еналаприл знижує АТ, головним чином вважають супресію ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл є гіпотензивним навіть для пацієнтів з низькими рівнями реніну. Еналаприл знижує АТ без значного підвищення ЧСС у гіпертензивних пацієнтів, які знаходяться і в положенні лежачи на спині, і в положенні стоячи. Симптоматична постуральна артеріальна гіпотензія — рідкісне явище. У деяких пацієнтів вона може потребувати кількох тижнів лікування для досягнення оптимального контролю АТ. Раптова відміна еналаприлу не призводить до швидкого підвищення АТ.
Ефективне інгібування активності АПФ відбувається зазвичай через 2–4 год після перорального прийому однієї дози еналаприлу. Початок гіпотензивної дії, як правило, відмічали через 1 год з максимальним зниженням АТ через 4–6 год після прийому. Тривалість дії дозозалежна, але при рекомендованих дозах гіпотензивний і гемодинамічний ефекти тривали щонайменше 24 год.
У гемодинамічних дослідженнях пацієнтів з есенціальною АГ зниження АТ супроводжувалося зниженням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого викиду і незначним прискоренням серцевого ритму або без такого. Після прийому еналаприлу нирковий кровотік підвищується, тоді як швидкість гломерулярної фільтрації залишається без змін. Ознак затримки натрію або води не відмічено. Однак у пацієнтів з низькою швидкістю гломерулярної фільтрації до лікування швидкість гломерулярної фільтрації, як правило, підвищується.
Після прийому еналаприлу в ході короткострокових досліджень у хворих на цукровий діабет та пацієнтів без цукрового діабету із захворюванням нирок виявлено зниження альбумінурії та екскреції із сечею IgG і загального білка.
Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Лерканідипін є антагоністом кальцію дигідропіридинової групи та інгібує трансмембранне надходження кальцію до серцевого м’яза і гладких м’язів. Механізм гіпотензивної дії ґрунтується на безпосередній релаксивній дії на судинні гладкі м’язи, що, таким чином, знижує загальну периферичну резистентність. Незважаючи на короткий Т_½, завдяки високому коефіцієнту мембранного поділу лерканідипін чинить пролонговану гіпотензивну дію і не виявляє негативних міотропних ефектів внаслідок його високої судинної селективності.
Оскільки вазодилатація, що продукується лерканідипіном, починається поступово, гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією рідко розвивається у гіпертензивних пацієнтів.
Як і щодо інших асиметричних 1,4-дигідропіридинів, гіпотензивна активність лерканідипіну, головним чином, є наслідком його (S)-енантіомера.
Фармакокінетика. Фармакокінетичні взаємодії при одночасному призначенні еналаприлу та лерканідипіну не виявлені.
Фармакокінетика еналаприлу
Абсорбція. Еналаприл швидко абсорбується; пік сироваткової концентрації досягається в межах 1 год. Ступінь всмоктування еналаприлу малеату при прийомі всередину становить близько 60%. Наявність їжі в ШКТ на абсорбцію еналаприлу не впливає.
Розподіл. Після абсорбції еналаприл швидко й екстенсивно гідролізується в еналаприлат — сильний інгібітор АПФ. Пік плазмової концентрації еналаприлату відмічають через 3–4 год після перорального прийому дози еналаприлу малеату. Ефективний Т_½ для акумуляції еналаприлату після багаторазового дозування еналаприлу становить 11 год. У осіб з нормальною функцією нирок концентрація еналаприлату в сироватці крові у стабільному стані досягається через 4 дні лікування.
У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій 60% еналаприлату зв’язується з білками плазми крові.
Метаболізм: крім конверсії в еналаприлат, даних про значний метаболізм еналаприлу немає.
Виведення. Екскреція еналаприлату в основному здійснюється нирками. Основними компонентами сечі є еналаприлат, що становить близько 40% дози, і еналаприл, що не піддався трансформації або метаболізму (близько 20%).
Ниркова недостатність. Експозиція еналаприлу та еналаприлату підвищена у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з порушенням функції нирок помірного або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 40–60 мл/хв) рівноважна концентрація AUC еналаприлату приблизно в 2 рази вища, ніж у пацієнтів з нормальною нирковою функцією, після прийому дози 5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) показник AUC більший приблизно в 8 разів. Ефективний Т_½ еналаприлату після багаторазового прийому еналаприлу подовжується при такому рівні ниркової недостатності, час досягнення рівноважної концентрації збільшується.
Еналаприлат може бути виведений з кровообігу шляхом гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі — 62 мл/хв.
Фармакокінетика лерканідипіну
Абсорбція. Лерканідипін повністю абсорбується після перорального застосування, а піковий рівень у плазмі крові досягається приблизно через 1,5–3 год. Два енантіомери лерканідипіну показали ідентичні профілі рівнів у плазмі крові: час досягнення пікової концентрації у плазмі крові однаковий; як пікова концентрація в плазмі, так і AUC, у середньому в 1,2 раза вищі для (S)-енантіомера. Елімінація напіврозпаду двох енантіомерів в основному однакова. In vivo не виявлено взаємозамінності двох енантіомерів.
Внаслідок вираженого метаболізму першого проходження абсолютна біодоступність перорального лерканідипіну, прийнятого після їди, становить близько 10%. Однак біодоступність при прийомі здоровими добровольцями натще знижується до ¹/₃ від вищевказаного значення. Біодоступність лерканідипіну після перорального прийому підвищується в 4 рази при прийомі його не пізніше ніж через 2 год після прийому їжі з високим вмістом жиру. Отже, препарат слід призначати до прийому їжі.
Розподіл. Розподіл із плазми крові в тканини й органи є швидким та екстенсивним.
Зв’язування з білками плазми крові перевищує 98%. Оскільки рівень білка знижений у пацієнтів з тяжкою нирковою або печінковою дисфункцією, вміст вільних фракцій лерканідипіну може бути вищим.
Метаболізм. Лерканідипін екстенсивно метаболізується СYР 3А4; жодних продуктів метаболізму не виявлено ні в сечі, ні в калі. Переважно лерканідипін перетворюється в неактивні метаболіти, і близько 50% дози екскретується із сечею.
Експерименти in vitro з людськими мікросомами печінки показали, що лерканідипін демонструє незначне інгібування двох ферментів СYР 3А4 і СYР 2D6 при концентраціях, що в 160 і 40 разів перевищують піковий рівень у плазмі крові, який досягається після прийому дози 20 мг. Крім того, вивчення взаємодії у людини показало, що лерканідипін не модифікує плазмові рівні мідазоламу (типового субстрату СYР 3А4) або метопрололу (типового субстрату СYР 2D6). Тому очікується, що застосування лерканідипіну в терапевтичних дозах не буде призводити до інгібування біотрансформації лікарських засобів, які метаболізуються СYР 3А4 або СYР 2D6.
Виведення. Елімінація головним чином здійснюється шляхом біотрансформації.
Середній час термінальної елімінації, за розрахунками, становить 8–10 год. Внаслідок високої спорідненості з ліпідними мембранами терапевтична активність триває протягом 24 год. Після повторного прийому кумуляції не виявлено.
Лінійність/нелінійність. При пероральному прийомі лерканідипіну його плазмовий рівень не є прямо пропорційним дозі (нелінійна кінетика). Після прийому 10; 20 або 40 мг співвідношення пікових концентрацій у плазмі крові становило 1:3:8, а AUC у плазмі крові — у співвідношенні 1:4:18, що вказує на прогресивну насиченість ефекту первинного проходження через печінку. Відповідно, біодоступність зростає з підвищенням дози.
Особливі групи пацієнтів. Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів літнього віку та хворих зі слабкою до помірної нирковою дисфункцією або печінковим порушенням від слабкого до помірного є подібною до такої, що виявлена в загальній популяції пацієнтів. Пацієнти з тяжкою нирковою дисфункцією або пацієнти, які залежать від діалізу, продемонстрували більш високі концентрації препарату (близько 70%). У пацієнтів з помірним і тяжким ураженням печінки системна біодоступність лерканідипіну, імовірно, підвищена, оскільки він метаболізується головним чином у печінці.

есенціальна АГ.

пацієнти, АТ яких недостатньо контролюється застосуванням 10 мг лерканідипіну як монотерапії, можуть підвищити дозу лерканідипіну до 20 мг або перейти на прийом препарату з фіксованою комбінацією діючих речовин Коріпрен 10 мг/10 мг.
Може бути рекомендовано індивідуальний підбір дози. Також може бути розглянуто перехід з монотерапії на фіксовану комбінацію, якщо це клінічно прийнятно.
Лікарський засіб слід приймати переважно вранці, як мінімум за 15 хв до сніданку. Цей препарат не слід запивати грейпфрутовим соком.
Таблетки застосовують перорально, рекомендована доза становить 1 таблетку 1 раз на добу.
Пацієнти літнього віку. Лікування пацієнтів залежить від стану функції нирок.
Дозування при нирковій недостатності: Коріпрен 10 мг/10 мг протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) і пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. На початку лікування пацієнтам з легкою та помірною нирковою недостатністю слід дотримуватися особливої обережності.
Дозування при печінковій недостатності. Коріпрен 10 мг/10 мг протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки. На початку лікування пацієнтам з легкою та помірною печінковою недостатністю слід дотримуватися особливої обережності.
Діти. Ефективність і безпека застосування Коріпрену для лікування дітей не встановлені. Препарат не застосовують у педіатричній практиці.

– підвищена чутливість до будь-якого інгібітора АПФ або дигідропіридинового блокатора кальцієвих каналів, або будь-якого іншого компонента цього лікарського засобу.
– Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ.
– Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
– Вагітність або планування вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
– Обструкція відтоку з лівого шлуночка.
– Нелікована застійна серцева недостатність.
– Нестабільна стенокардія або нещодавний (протягом 1 міс) інфаркт міокарда.
– Тяжка ниркова недостатність (ШКФ <30 мл/хв), у тому числі у пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі.
– Тяжка печінкова недостатність.
Одночасний прийом:
• сильних інгібіторів СYР 3А4;
• циклоспорину;
• грейпфрута або соку грейпфрута.
– Одночасне застосування з терапією сакубітрилом/валсартаном. Еналаприл не слід застосовувати раніше ніж через 36 год після останньої дози сакубітрилу/валсартану.
– Одночасне застосування Коріпрену 10 мг/10 мг з препаратами, що містять аліскірен, у разі наявності цукрового діабету чи ниркової недостатності (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²).

безпеку препарату Коріпрен оцінювали в ході п’яти подвійно сліпих контрольованих клінічних досліджень і в двох довгострокових відкритих розширених фазах. Загалом 1141 пацієнт отримував препарат у дозах 10 мг/10 мг, 20 мг/10 мг та 20 мг/20 мг. Побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні Коріпрену, відповідають таким при застосуванні діючих речовин цього препарату окремо. Побічні реакції, що найчастіше виникають в ході лікування препаратом Коріпрен: кашель (4,03%), запаморочення (1,67 %) і головний біль (1,67%).
У наведеній нижче таблиці представлено небажані реакції, виявлені у клінічних дослідженнях застосування препарату у таких дозах: 10 мг/10 мг, 20 мг/10 мг та 20 мг/20 мг, для яких існує причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату. Небажані реакції подано за системно-органними класами MedDRA за такою частотою виникнення: дуже часто (>1/10), часто (≥1/100 — <1/10), нечасто (≥1/1000 — <1/100), поодинокі (≥1/10 000 — <1/1000), рідко (<1/10 000) та невідомо (неможливо визначити за наявними даними).

Про небажані явища, що виникали лише у одного пацієнта, повідомлялося з частотою «поодинокі».
Побічні реакції, що стосуються діючих речовин препарату окремо. Побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні одного з компонентів (еналаприлу або лерканідипіну) препарату окремо, можуть бути потенційними побічними ефектами комбінованого препарату, навіть якщо вони не виявлені в клінічних випробуваннях або протягом періоду післяреєстраційного застосування.
Еналаприл
З боку кровоносної та лімфатичної системи: нечасто — анемія (включаючи апластичну та гемолітичну форми); поодинокі — нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функцій кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З боку ендокринної системи: невідомо — синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.
З боку метаболізму та травної системи: нечасто — гіпоглікемія.
З боку психіки: часто — депресія; нечасто — сплутаність свідомості, нервозність; поодинокі — аномальні сновидіння, порушення сну.
З боку нервової системи: дуже часто — запаморочення; часто — головний біль, непритомність, зміна смаку; нечасто — сонливість, парестезія, вертиго.
З боку органа зору: дуже часто — затуманення зору.
З боку серця: часті — біль у грудях, порушення ритму, тахікардія; нечасті — серцебиття, інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу*, ймовірно, на тлі тяжкої артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку судинної системи: часті — артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію); нечасті — припливи, ортостатична гіпотензія.
*Частота виникнення була порівнянною з такою в групі плацебо і контрольних групах активного лікування в клінічних випробуваннях.
З боку органів дихання, торакальні та медіастинальні порушення: дуже часто — кашель; часто — диспное; нечасто — ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/БА; поодинокі — легеневий інфільтрат, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
З боку ШКТ: дуже часто — нудота; часто — діарея, біль у животі; нечасто — непрохідність кишечнику, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, виразкова хвороба; поодинокі — стоматит, афтозний стоматит, глосит; рідко — ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: поодинокі — печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний) або включаючи некроз печінки, холестаз (включаючи жовтяницю).
З боку шкіри та підшкірних тканин: часто — висип, гіперчутливість, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані; нечасто — гіпергідроз, свербіж, кропив’янка, алопеція; поодинокі — поліморфна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія.
Симптоматичний комплекс, який може включати деякі або всі з нижчезазначених симптомів: можливі лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, наявність антинуклеарних антитіл, підвищена швидкість осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз, висип, світлочутливість або інші дерматологічні прояви.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — ниркова недостатність, ниркові пошкодження, протеїнурія; поодинокі — олігурія.
З боку статевої системи та молочних залоз: нечасто — імпотенція; поодинокі — гінекомастія.
З боку опорно-рухового апарату, сполучної тканини: нечасті — м’язові спазми.
Загальні порушення: дуже часто — астенія; часто — втома; нечасто — загальне нездужання, лихоманка.
Зміни лабораторних показників: часто — гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну; нечасто — підвищення сечовини в крові, гіпонатріємія; поодинокі — підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну в сироватці крові.
Лерканідипін
Побічні реакції, про які найбільш часто повідомлялося в ході контрольованих клінічних досліджень та постмаркетингового досвіду, — це головний біль, запаморочення, периферичний набряк, тахікардія, прискорене серцебиття і припливи.
З боку імунної системи: рідко — гіперчутливість.
З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — запаморочення; поодинокі — сонливість, непритомність.
З боку серця: часто — тахікардія, прискорене серцебиття; поодинокі — стенокардія.
З боку судинної системи: часто — припливи; нечасто — артеріальна гіпотензія.
З боку ШКТ: нечасто — нудота, диспепсія, біль у животі.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасті — висипання, свербіж; поодинокі — кропив’янка; невідомо — ангіоневротичний набряк¹.
З боку сполучної тканини та скелетно-м’язові порушення: нечасто — міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — поліурія; поодинокі — полакіурія.
Загальні порушення: часто — периферичний набряк; нечасто — астенія, підвищена втомлюваність; поодинокі — біль у грудях.
¹Спонтанні повідомлення про побічні реакції у постмаркетинговий період.
Деякі дигідропіридини в рідких випадках можуть призводити до виникнення прекардіального болю або стенокардії. Дуже рідко у пацієнтів зі стенокардією в анамнезі можуть відмічати підвищення частоти, тривалості та тяжкості цих нападів. Існують повідомлення про поодинокі випадки інфаркту міокарда.
Лерканідипін не впливає на рівень глюкози в крові або рівень ліпідів у плазмі крові.

симптоматична гіпотензія. У пацієнтів з неускладненою АГ симптоматична гіпотензія — явище рідкісне. У пацієнтів з АГ, які отримують еналаприл, симптоматична гіпотензія розвивається частіше, якщо у них зменшений ОЦК, наприклад, внаслідок прийому діуретиків, безсольової дієти, діалізу, діареї або блювання. У пацієнтів із серцевою недостатністю (яка супроводжується або не супроводжується нирковою недостатністю) розвивалася симптоматична гіпотензія. Симптоматична гіпотензія, імовірно, можлива у пацієнтів із тяжкими формами серцевої недостатності, що виявлена при прийомі високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або при функціональній нирковій недостатності. У цих пацієнтів терапію слід починати під контролем лікаря, і хворі повинні чітко дотримуватися режиму лікування щоразу, коли змінюється доза еналаприлу та/або діуретичних засобів. Подібні застереження необхідні для пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і при необхідності ввести в/в ізотонічний р-н у вигляді інфузії. Минуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого призначення препарату у відповідному дозуванні. Лікування може бути продовжене без ускладнень після того, як АТ підвищиться внаслідок відновлення об’єму рідини в організмі. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або низьким рівнем АТ при прийомі еналаприлу може відмічатися додаткове зниження загального АТ. Цей ефект може бути передбачений і, як правило, не є причиною для відміни лікування. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може виникнути необхідність у зниженні дози та/або відміні діуретичних засобів та/або еналаприлу.
Синдром слабкості синусного вузла. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам із синдромом слабкості синусного вузла (якщо не імплантований кардіостимулятор).
Дисфункція лівого шлуночка. Незважаючи на те що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушення функції шлуночків, слід з обережністю застосовувати блокатори кальцієвих каналів при лікуванні пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка.
ІХС. Вірогідно, що застосування деяких дигідропіридинів короткої дії може асоціюватися з підвищеним серцево-судинним ризиком у пацієнтів з ІХС. Попри те що лерканідипін належить до препаратів пролонгованої дії, його необхідно з обережністю призначати таким пацієнтам. У рідкісних випадках застосування деяких дигідропіридинів може спричинити прекардіальний біль або стенокардію. Дуже рідко пацієнти з попередньою стенокардією можуть відчувати підвищення частоти, тривалості або тяжкості таких нападів. Можливі окремі випадки інфаркту міокарда.
Застосування при порушенні функції нирок. Особлива обережність потрібна при призначенні еналаприлу пацієнтам з незначними або помірними порушеннями функції нирок. Постійний моніторинг рівня калію та креатиніну в плазмі крові під час лікування еналаприлом є частиною медичної допомоги цим пацієнтам. Повідомлення про ниркову недостатність, пов’язану із застосуванням еналаприлу, стосувалися головним чином пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. У разі своєчасної діагностики та відповідного лікування ниркова недостатність, спричинена застосуванням еналаприлу, зазвичай є зворотною. У деяких пацієнтів з АГ без попереднього захворювання нирок поєднання еналаприлу з діуретичним засобом може спричинити підвищення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові. Може бути потрібне зниження дози еналаприлу та/або відміна діуретичного препарату. У таких випадках слід враховувати можливість стенозу ниркової артерії.
Реноваскулярна гіпертензія. Пацієнти з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки особливо схильні до розвитку артеріальної гіпотензії або ниркової недостатності при терапії інгібіторами АПФ. Порушення функції нирок можливе вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. У цих хворих терапію слід розпочинати під ретельним лікарським наглядом з низьких доз і обережного їх титрування та моніторингу функції нирок.
Ниркова трансплантація. Немає досвіду застосування лерканідипіну або еналаприлу у пацієнтів, які нещодавно перенесли трансплантацію нирок. Отже, лікування цих пацієнтів Коріпреном не рекомендується.
Печінкова недостатність. Гіпотензивний ефект лерканідипіну може посилюватися у пацієнтів з порушеною функцією печінки. Зрідка при лікуванні інгібіторами АПФ відмічають синдром, який починається холестатичною жовтяницею або гепатитом і прогресує до раптового і такого, що швидко розвивається, некротичного гепатиту (іноді летального). Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнти, у яких розвинулася жовтяниця або помітно підвищилися печінкові ферменти при прийомі інгібіторів АПФ, повинні припинити прийом інгібіторів АПФ, їм необхідно призначити відповідне лікування.
Перитонеальний діаліз. Застосування лерканідипіну пов’язують з розвитком помутніння перитонеального ексудату у пацієнтів на перитонеальному діалізі. Помутніння обумовлено підвищеною концентрацією ТГ в ексудаті очеревини. Хоча механізм невідомий, цей ефект має тенденцію зникати невдовзі після відміни лерканідипіну. Цей взаємозв’язок слід взяти до уваги задля уникнення випадків, коли помутніння перитонеального ексудату може бути помилково прийнято за інфекційний перитоніт з подальшою непотрібною госпіталізацією та емпіричним прийомом антибіотиків.
Нейтропенія/агранулоцитоз. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, включаючи еналаприл, відмічалися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія й анемія. Нейтропенія виникає в рідкісних випадках у пацієнтів з нормальною нирковою функцією і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів із судинним колагенозом, які приймають імунодепресивні засоби, алопуринол, прокаїнамід, або за наявності декількох з цих факторів ризику, особливо при попередньому порушенні функції нирок. У декого з цих пацієнтів відмічають серйозні інфекції, які іноді не реагують на інтенсивне застосування антибіотиків. При застосуванні еналаприлу у таких пацієнтів рекомендується регулярно контролювати лейкоцитарну формулу, а хворих слід проінструктувати щодо необхідності повідомляти свого лікаря про будь-які ознаки інфекції.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку (набряк Квінке) з поширенням на обличчя, кінцівки, губи, язик, голосові щілини та/або гортань у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл. Це може виявитися в будь-який час лікування. У таких випадках необхідно негайно припинити прийом еналаприлу. Пацієнти повинні перебувати під ретельним контролем до виписки зі стаціонару для того, щоб переконатися, що симптоми повністю зникли. Навіть у разі виникнення набряку лише язика без респіраторного дистресу пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може виявитися недостатнім.
Дуже рідко повідомлялося про летальні наслідки ангіоневротичного набряку, у тому числі набряку гортані або язика. У пацієнтів з набряком язика, голосової щілини або гортані, імовірно, виникає обструкція дихальних шляхів, особливо за наявності в анамнезі оперативного втручання на дихальних шляхах.
Якщо набряк язика, голосової щілини або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідно невідкладно призначати відповідне лікування, включаючи п/ш введення р-ну адреналіну 1:1000 (0,3–0,5 мл), та/або вжити заходів, що забезпечують надходження повітря в дихальні шляхи. Згідно з повідомленнями при прийомі інгібіторів АПФ частота виникнення набряку Квінке у пацієнтів негроїдної раси набагато вища порівняно з пацієнтами інших рас. У пацієнтів, в анамнезі яких є ангіоневротичний набряк, не пов’язаний з прийомом інгібітора АПФ, може бути набагато вищий ризик розвитку ангіоневротичного набряку, якщо вони отримують інгібітор АПФ.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном не слід починати раніше ніж через 36 год після останньої дози еналаприлу. Лікування еналаприлом не слід починати раніше ніж через 36 год після останньої дози сакубітрилу/валсартану.
Сумісний прийом інгібіторів АПФ, рацекадотрилу, інгібіторів mTOR, (сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) та вілдагліптину може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів чи язика, з чи без порушення дихальної функції). Пацієнти, які вже застосовують інгібітори АПФ, мають з обережністю починати лікування рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) та вілдагліптином.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих. Анафілактоїдні реакції, що загрожують життю, відмічають рідко під час десенсибілізаційної терапії, спрямованої проти отрут комах, і одночасному застосуванні інгібітора АПФ. Цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібітора АПФ перед кожною десенсибілізацією.
Анафілактоїдні реакції під час ЛНПЩ-аферезу. Анафілактоїдні реакції, що загрожують життю, рідко виникають при аферезі ЛПНЩ із застосуванням сульфату декстрану та одночасним застосуванням інгібітора АПФ. Цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібітора АПФ перед кожним аферезом.
Гіпоглікемія. Необхідний ретельний контроль рівня глюкози в крові в перший місяць лікування інгібіторами АПФ у пацієнтів із цукровим діабетом, які приймають пероральні цукрознижувальні препарати чи інсулін.
Кашель. У зв’язку із застосуванням інгібіторів АПФ виникає кашель. Як правило, це непродуктивний і стійкий кашель, який зникає після відміни терапії. Кашель, спричинений інгібітором АПФ, слід також враховувати при диференційованому діагнозі кашлю.
Хірургічне втручання/анестезія. При серйозному хірургічному втручанні або анестезії із застосуванням засобів, що знижують АТ, еналаприл інгібує утворення ангіотензину II, що може призвести до компенсаторної секреції реніну. Якщо артеріальна гіпотензія розвивається в результаті цього механізму, її можна усунути фізичним збільшенням ОЦК.
Калій сироватковий. Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки їхня дія пригнічує вивільнення альдостерону. Ефект, як правило, незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають препарати калію (включаючи замінники солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол, і особливо антагоністи альдостерону або блокатори ангіотензинових рецепторів, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики та блокатори рецепторів ангіотензину потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ, а рівень калію у сироватці крові та функцію нирок слід контролювати.
Подвійна блокада РААС. Існують дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі ГНН). У зв’язку з цим подвійне блокування за допомогою інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Якщо застосування цих комбінацій вважається абсолютно необхідним, таку терапію слід проводити тільки під наглядом фахівця і в умовах ретельного моніторингу функції нирок, АТ та рівня електролітів. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати з аліскіреном пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Літій. Поєднання прийому літію та еналаприлу, як правило, не рекомендується.
Стимулятори СYР 3А4, такі як антиконвульсанти (наприклад фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати рівень лерканідипіну в сироватці крові, тому ефективність препарату може бути нижчою, ніж очікувалося.
Етнічні відмінності. Як і щодо інших інгібіторів АПФ, еналаприл, безсумнівно, є менш ефективним для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами європеоїдної раси, імовірно, через рівні реніну в плазмі крові, які часто у пацієнтів негроїдної раси з АГ набагато нижчі.
Алкоголь. Слід уникати вживання алкоголю, оскільки така комбінація може потенціювати дію судинорозширювальних антигіпертензивних засобів.
Лактоза. Пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід призначати Коріпрен.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність
Еналаприл. Використання інгібіторів АПФ (еналаприл) не рекомендується у І триместр вагітності. Застосування АПФ-інгібіторів (еналаприл) протипоказане у ІІ та ІІІ триместр вагітності.
Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенної дії, пов’язаної із застосуванням інгібіторів АПФ у І триместр вагітності, не дають змоги зробити будь-які певні висновки; однак незначне підвищення ризику не може бути виключене. Пацієнткам, які планують вагітність, слід замінити терапію інгібіторами АПФ на терапію альтернативними антигіпертензивними засобами, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності, крім випадків, коли терапія інгібіторами АПФ вважається життєво необхідною. Коли діагностується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і у разі необхідності, розпочати терапію альтернативними засобами.
Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у ІІ і ІІІ триместр вагітності токсичне для плода людини (погіршення ниркової функції, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа) та для немовляти (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У матері можливий розвиток маловоддя, імовірно, як прояв зниженої ниркової функції плода, що може призвести до контрактур кінцівок, краніоцефальних деформацій та гіпоплазії легень. У разі застосування інгібітора АПФ у ІІ триместр вагітності слід проводити ультразвукове дослідження пацієнток для перевірки функції нирок та стану кісток черепа плода. За станом немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, необхідно спостерігати щодо артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лерканідипін. Дані про застосування лерканідипіну вагітним відсутні.
У дослідженнях на тваринах тератогенних ефектів лерканідипіну виявлено не було, однак ці ефекти проявлялися під впливом інших дигідропіридинових сполук.
Лерканідипін не рекомендується застосовувати вагітним та жінкам репродуктивного віку, які не використовують ефективну контрацепцію.
Комбінація еналаприлу та лерканідипіну. Даних щодо застосування еналаприлу малеату/лерканідипіну гідрохлориду вагітними недостатньо або немає. Дослідження на тваринах відносно репродуктивної токсичності є недостатніми.
Коріпрен не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.
Годування грудьми
Еналаприл. Обмежені фармакокінетичні дані демонструють, що еналаприл наявний у грудному молоці у дуже низькій концентрації (див. Фармакокінетика). Хоча незначні концентрації інгібіторів АПФ не мають клінічного значення, через гіпотетичний ризик виникнення побічних реакцій у немовлят (вплив на серцево-судинну систему та функцію нирок), а також у зв’язку з недостатністю досвіду клінічного застосування препарату Коріпрен проводити лікування еналаприлом пацієнток, які годують грудьми недоношених або немовлят перших тижнів життя, не рекомендується. При грудному вигодовуванні немовляти більш старшого віку прийом препарату Коріпрен матір’ю допускається тільки у разі крайньої необхідності і за умови медичного спостереження за станом немовляти щодо виникнення побічних реакцій.
Лерканідипін. Дані про виділення лерканідипіну з грудним молоком відсутні, але не можна виключати ризик для немовлят. Тому лерканідипін не слід застосовувати під час годування грудьми.
Комбінація еналаприлу та лерканідипіну. Коріпрен не слід застосувувати під час годування грудьми.
Фертильність. Повідомлялося про випадки, коли у деяких пацієнтів, що приймають блокатори кальцієвих каналів, виникали оборотні біохімічні зміни в голівці сперматозоїда, здатні негативно впливати на процес запліднення. При повторних невдалих спробах екстракорпорального запліднення, а також за відсутності інших пояснень слід допускати можливість того, що причиною цих невдач могло бути застосування блокаторів кальцієвих каналів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Вплив Коріпрену та його компонентів на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами незначний. Однак необхідно взяти до уваги можливий розвиток запаморочення, астенії, втоми та в рідкісних випадках — сонливості.

гіпотензивний ефект Коріпрену може бути потенційований іншими лікарськими засобами, що знижують АТ, такими як діуретичні засоби, блокатори α-, β-адренорецепторів тощо. Крім того, нижчезазначені взаємодії відмічені при застосуванні одного з компонентів комбінованого препарату.
Еналаприлу малеат
Препарати, які підвищують ризик ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки це підвищує ризик виникнення ангіоневротичного набряку.
Інгібітори mTOR. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад із сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) та вілдагліптином може призвести до підвищення ризику виникнення ангіоневротичного набряку.
Подвійне блокування РААС. Дані клінічних випробувань показали, що подвійне блокування РААС за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язане з більш високою частотою побічних ефектів, зокрема артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (у тому числі ГНН) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, що діє на РААС.
Калійзберігаючі діуретики, добавки калію або калієвмісні замінники солі. Зазвичай калій у плазмі крові залишається в нормі, однак у деяких пацієнтів, які застосовують еналаприл, може виникати гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), добавки калію або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до значного підвищення рівня калію в плазмі крові. Необхідна обережність при одночасному застосуванні еналаприлу з іншими засобами, які підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм та котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик амілорид. Тому комбінація еналаприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо показане їх одночасне застосування у зв’язку з гіпокаліємією, необхідні обережність та частий моніторинг рівня калію в сироватці крові.
Циклоспорин. Гіперкаліємія може виникнути при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином. Рекомендується проводити моніторинг вмісту калію в плазмі крові.
Гепарин. Гіперкаліємія може виникнути при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином. Рекомендується проводити моніторинг вмісту калію в плазмі крові.
Діуретики (тіазидні або петльові діуретики). Застосування високих доз діуретиків на початку прийому еналаприлу може призвести до зменшення ОЦК і ризику виникнення гіпотензії. Вираженість гіпотензивних ефектів можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення споживання води або солі або застосування низьких доз еналаприлу.
Інші антигіпертензивні засоби. Одночасне застосування цих препаратів може посилювати гіпотензивну дію еналаприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими судинорозширювальними засобами може призвести до ще більшого зниження АТ.
Літій. Під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ відмічали зворотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та його токсичність. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з інгібіторами АПФ може призвести до підвищення рівня літію та ризику його токсичності. Одночасне застосування еналаприлу з літієм не рекомендується, але якщо така комбінація виявляється необхідною, слід проводити ретельний моніторинг рівня літію в плазмі крові.
Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати/анестетики/наркотичні засоби. Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження рівня АТ.
НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть зменшити вираженість ефекту діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Одночасне застосування НПЗП (у тому числі інгібіторів ЦОГ-2) й антагоністів рецептора ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення рівня калію в плазмі крові й може призвести до погіршення функції нирок. Ці ефекти зазвичай зворотні. Рідко може виникати ГНН, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад в осіб літнього віку або пацієнтів з явищами дегідратації, у тому числі внаслідок терапії діуретиками). Таким чином, комбінацію вказаних препаратів хворим з порушеною функцією нирок слід призначати з особливою обережністю. Пацієнти повинні отримувати достатню кількість рідини, також слід приділяти особливу увагу моніторингу функції нирок після початку поєднаної терапії та періодично протягом лікування.
Препарати золота. Рідко у хворих, які отримували ін’єкційні препарати, що містять золото (натрію ауротіомалат), і поєднану терапію інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, виникали нітритоїдні реакції (симптоми включають почервоніння обличчя, нудоту, блювання і артеріальну гіпотензію).
Симпатоміметики можуть зменшити вираженість антигіпертензивних ефектів інгібіторів АПФ.
Протидіабетичні препарати. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до посилення гіпоглікемічного ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Це явище більш імовірне протягом перших тижнів комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Алкоголь посилює гіпотензивну дію інгібіторів АПФ.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики і блокатори β-адренорецепторів. Еналаприл можна безпечно приймати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та блокаторами β-адренорецепторів.
Лерканідипін
Протипоказане одночасне застосування
Інгібітори CYP 3A4. Оскільки лерканідипін метаболізується під дією ферменту CYP 3A4, одночасне застосування інгібіторів та індукторів CYP 3A4 може впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну.
Комбінований прийом лерканідипіну із сильними інгібіторами CYP 3A4 (такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин) протипоказаний.
Дослідження взаємодії з кетоконазолом, сильним інгібітором CYP 3A4, продемонструвало помітне підвищення рівня лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC препарату і 8-кратне збільшення C_max еутомеру S-лерканідипіну).
Циклоспорин. Циклоспорин і лерканідипін не слід приймати одночасно (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). При одночасному їх застосуванні відмічали підвищення плазмової концентрації обох препаратів. Дослідження за участю здорових молодих добровольців не показало жодних змін рівня лерканідипіну в плазмі крові після прийому циклоспорину через 3 год після застосування лерканідипіну, але показник AUC циклоспорину збільшився на 27%. Одночасне введення лерканідипіну з циклоспорином зумовлювало 3-кратне підвищення рівня лерканідипіну в плазмі крові та збільшення AUC циклоспорину на 21%.
Грейпфрут або грейпфрутовий сік. Лерканідипін не слід приймати разом з грейпфрутом або грейпфрутовим соком (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Що стосується інших дигідропіридинів, метаболізм лерканідипіну може бути пригнічений під впливом грейпфрутового соку, що призводить до підвищення його системної доступності та, як наслідок, посилення гіпотензивного ефекту.
Не рекомендовано одночасне застосування
Індуктори CYP 3A4. Застосування лерканідипіну одночасно з індукторами CYP 3A4, такими як протисудомні препарати (наприклад фенітоїн, карбамазепін) і рифампіцин, потребує обережності, тому що антигіпертензивний ефект лерканідипіну може при цьому знижуватись. Тому АТ слід контролювати частіше, ніж зазвичай.
Алкоголь. Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати ефект антигіпертензивних судинорозширювальних препаратів.
Застереження при застосуванні, в тому числі підбір дози
Субстрати CYP 3A4. Необхідно з обережністю призначати одночасний прийом лерканідипіну з іншими субстратами CYP 3A4, такими як терфенадин, астемізол, антиаритмічні препарати III класу, наприклад аміодарон, хінідин, соталол.
Дигоксин. Одночасний прийом 20 мг лерканідипіну у пацієнтів, що тривалий час отримують лікування β-метилдигоксином, не зумовлював ознак фармакокінетичної взаємодії. Однак у здорових добровольців, що перебували на лікуванні дигоксином, після введення 20 мг лерканідипіну відмічалося середнє підвищення C_max дигоксину на 33%, тоді як AUC та нирковий кліренс не були значно змінені. У разі одночасного прийому дигоксину слід здійснювати ретельний моніторинг щодо клінічних ознак токсичності дигоксину.
Мідазолам. У добровольців літнього віку одночасне пероральне застосування 20 мг мідазоламу призводило до посилення абсорбції лерканідипіну (приблизно на 40%) і зниження швидкості його абсорбції (T_max збільшився з 1,75 до 3 год). Жодних змін концентрації мідазоламу не виявлено.
Метопролол. При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом — блокатором β-адренорецепторів, який виводиться переважно печінкою, біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну знижувалася на 50%. Цей ефект може бути обумовлений зниженням печінкового кровотоку, викликаного блокаторами β-адренорецепторів, і, отже, може виникати при застосуванні інших препаратів цього класу. Однак лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з блокаторами β-адренорецепторів, але необхідний підбір дози.
Одночасне застосування з іншими препаратами
Циметидин. Одночасне застосування циметидину в дозі 800 мг/добу не викликає значних змін рівня лерканідипіну в плазмі крові, але при прийомі більш високих доз слід дотримуватися обережності, оскільки біодоступність лерканідипіну і, отже, його гіпотензивний ефект можуть підвищуватися.
Флуоксетин. У дослідженні взаємодії з флуоксетином (інгібітором CYP 2D6 і CYP 3A4), проведеному за участю здорових добровольців віком 65±7 років (середнє значення ± с.в.), не виявлено клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну.
Симвастатин. При неодноразовому застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг одночасно із симвастатином у дозі 40 мг, AUC лерканідипіну суттєво не змінювалася, тоді як AUC симвастатину збільшилася на 56%, а його основного активного метаболіту (β-гідроксикислоти) — на 28%. Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. Жодної взаємодії не очікується, якщо лерканідипін приймають вранці, а симвастатин — увечері, як зазначено для такого препарату.
Варфарин. Одночасне застосування 20 мг лерканідипіну натще в здорових добровольців не змінювало фармакокінетики варфарину.
Діуретики та інгібітори АПФ. Лерканідипін безпечно застосовувався з діуретиками та інгібіторами АПФ.
Інші лікарські засоби, що впливають на АТ. Як і для всіх антигіпертензивних препаратів можливе підвищення гіпотензивного ефекту при застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами, що впливають на АТ, такими як блокатори α-адренорецепторів для лікування сечових симптомів, трициклічні антидепресанти, нейролептики. Зменшення гіпотензивного ефекту може спостерігатися при одночасному застосуванні з кортикостероїдами.
Діти. Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки у дорослих.

у період післяреєстраційного застосування були зареєстровані випадки навмисного передозування еналаприлу/лерканідипіну в дозах 100–1000 мг кожного із цих препаратів. У таких випадках потребувалася госпіталізація. Виявлені симптоми (зниження систолічного АТ, брадикардія, занепокоєння, сонливість і біль у боці) також могли бути пов’язані з одночасним прийомом високих доз інших препаратів (наприклад блокаторів β-адренорецепторів).
Симптоми передозування еналаприлу і лерканідипіну. Найбільш характерним симптомом передозування еналаприлу є артеріальна гіпотензія (що виникає через приблизно 6 год після прийому препарату) одночасно з блокадою РААС і ступор. До симптомів, пов’язаних з передозуванням інгібіторів АПФ, можна віднести судинний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, неспокій і кашель. Плазмові рівні еналаприлату, у 100 і 200 разів вищі, ніж зазвичай, відмічають після застосування терапевтичних доз еналаприлу 300 і 440 мг відповідно.
Як і в разі застосування інших дигідропіридинів, передозування лерканідипіну може викликати надмірну периферичну вазодилатацію з вираженою артеріальною гіпотензією і рефлекторною тахікардією. Однак у разі надзвичайно високих доз периферична селективність може втрачатися, спричиняючи брадикардію. Найпоширенішими побічними реакціями, пов’язаними з передозуванням, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, головний біль та серцебиття.
Лікування при передозуванні еналаприлу і лерканідипіну. Рекомендованим лікуванням передозування еналаприлу є в/в інфузійне введення фізіологічного р-ну. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати горизонтальне положення з низьким узголів’ям. Можна використовувати в/в введення ангіотензину II та/або катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід вжити заходів щодо виведення еналаприлу малеату з організму (наприклад викликати блювання, промити шлунок, ввести адсорбенти й сульфат натрію). Еналаприлат можна видалити з кровотоку шляхом гемодіалізу. Використання кардіостимулятора показане при брадикардії, резистентній до терапії. Слід постійно контролювати показники життєво важливих функцій організму, рівень електролітів та креатиніну в плазмі крові.
При передозуванні лерканідипіну в разі розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії, брадикардії та втрати свідомості може бути корисною підтримка серцево-судинної діяльності шляхом в/в введення атропіну з метою уникнення брадикардії.
З огляду на тривалу фармакологічну дію лерканідипіну, стан пацієнта, який прийняв надмірну дозу, слід контролювати щонайменше 24 год. Інформації щодо ефективності діалізу немає. Оскільки препарат має високу ліпофільність, рівень лерканідипіну в плазмі крові не є інформативним щодо ступеня передозування. Діаліз неефективний.

в оригінальній упаковці для захисту від світла та вологи при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці поза їх полем зору.