Метамін^® SR (Metamin^® SR)

Метформіну гідрохлорид - 500 мг

фармакодинаміка. Метформін — бігуанід з антигіперглікемічним ефектом. Знижує рівень глюкози в плазмі крові як натще, так і після прийому їжі. Не стимулює секрецію інсуліну і не спричиняє гіпоглікемічного ефекту, опосередкованого цим механізмом.
Метформін діє трьома шляхами:
– призводить до зниження продукування глюкози в печінці за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу;
– покращує чутливість до інсуліну в м’язах, що сприяє поліпшенню периферичного захоплення та утилізації глюкози;
– затримує всмоктування глюкози в кишечнику.
Метформіну гідрохлорид стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну здатність усіх відомих типів мембранних переносників глюкози (GLUT).
Основною дією метформіну гідрохлориду, окрім гіпоглікемічної, є стабілізація або незначне зменшення маси тіла.
Незалежно від своєї дії на глікемію, таблетки метформіну з негайним вивільненням проявляють позитивний ефект на метаболізм ліпідів. Зокрема, знижують вміст загального ХС, ЛПНЩ і ТГ. Подібний ефект не спостерігався при застосуванні таблеток пролонгованої дії, ймовірно, у зв’язку із застосуванням препарату ввечері. Тому також можливе підвищення вмісту ТГ.
Фармакокінетика
Всмоктування. Після перорального прийому таблеток метформіну гідрохлориду з пролонгованим вивільненням абсорбція метформіну значно уповільнюється порівняно з таблетками метформіну з негайним вивільненням. Час досягнення C_max (Т_max) становить 7 год (Т_max для таблеток з негайним вивільненням становить 2,5 год).
При рівноважному стані, як і при застосуванні таблеток з негайним вивільненням, C_max та AUC збільшуються непропорційно до прийнятої внутрішньо дози.
AUC після одноразового прийому внутрішньо 2000 мг метформіну гідрохлориду у формі таблеток з пролонгованим вивільненням аналогічне AUC, що спостерігається після прийому 1000 мг метформіну гідрохлориду у формі таблеток з негайним вивільненням 2 рази на добу.
Коливання C_max та AUC в окремих суб’єктів у разі прийому таблеток метформіну гідрохлориду з пролонгованим вивільненням порівняно з коливаннями, які спостерігаються у разі прийому таблеток метформіну гідрохлориду з негайним вивільненням.
Після прийому таблеток з пролонгованим вивільненням натще спостерігалося зниження AUC на 30% (C_max і Т_max залишаються незмінними).
Всмоктування метформіну з таблеток з пролонгованим вивільненням не змінюється залежно від cкладу їжі. Не спостерігається кумуляції при багаторазовому прийомі до 2000 мг метформіну гідрохлориду у формі таблеток з пролонгованим вивільненням.
Розподіл. Зв’язування з білками плазми крові незначне. Метформін проникає в еритроцити. C_max у крові нижча, ніж C_max у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий час. Еритроцити, імовірніше за все, представляють другу камеру розподілу. Середній об’єм розподілу (Vd) коливається в діапазоні 63–276 л.
Метаболізм. Метформін виводиться в незміненому вигляді із сечею. Метаболітів у людини не виявлено.
Виведення. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв. Це вказує на те, що метформін виводиться за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального прийому дози Т_½ становить близько 6,5 год. При порушенні функції нирок нирковий кліренс знижується пропорційно до кліренсу креатиніну, і тому Т_½ збільшується, що призводить до підвищення рівня метформіну в плазмі крові.
Особливі групи пацієнтів
Ниркова недостатність. Наявні обмежені дані щодо пацієнтів з помірним ступенем ниркової недостатності, тому неможливо точно оцінити системну експозицію метформіну в цій групі пацієнтів порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Тому необхідне коригування дози згідно з клінічною ефективністю/переносимістю (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

зниження ризику або затримка початку розвитку цукрового діабету 2-го типу у дорослих пацієнтів з надмірною масою тіла та з порушеною толерантністю до глюкози та/або порушеною глікемією натще, та/або підвищеним рівнем HbA1C, у яких відмічають:
— високий ризик розвитку явного (маніфестного) цукрового діабету 2-го типу (див. Фармакодинаміка);
— прогресуючі порушення вуглеводного обміну, незважаючи на модифікацію способу життя протягом 3–6 міс.
Лікування препаратом Метамін SR має бути засноване на оцінці ризику, що включає відповідні заходи контролю глікемії та свідчення високого ризику з боку серцево-судинної системи.
Паралельно з початком застосування метформіну потрібно продовжувати зміни способу життя, за винятком тих випадків, коли пацієнт неспроможний до таких змін з медичних причин.
Лікування цукрового діабету 2-го типу у дорослих, особливо у хворих з надмірною масою тіла, коли лише дієтотерапія та фізичні навантаження не забезпечують адекватний глікемічний контроль. Метамін SR можна застосовувати як монотерапію або в комбінації з іншими пероральними протидіабетичними засобами, або сумісно з інсуліном.

дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) ≥90 мл/хв).
Зниження ризику або затримка початку розвитку цукрового діабету 2-го типу.
Метформін слід призначати лише тоді, коли зміни в способі життя протягом 3–6 міс не забезпечують адекватного глікемічного контролю.
Лікування слід починати з однієї таблетки препарату Метамін SR 500 мг 1 раз на добу під час прийому їжі ввечері.
Через 10–15 днів проведеного лікування дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози в крові (показники орального глюкозотолерантного тесту (ОГТТ) і/або вмісту глюкози в плазмі крові натще і/або HbA1c мають бути в нормі). Повільне підвищення дози може покращити переносимість з боку травного тракту. Максимальна рекомендована доза становить 4 таблетки (2000 мг) 1 раз на добу під час прийому їжі ввечері.
Рекомендується регулярно контролювати (кожні 3–6 міс) глікемічний статус (значення ОГТТ і/або вмісту глюкози в плазмі крові натще, і/або HbA1c), а також фактори ризику для прийняття рішення щодо необхідності продовження, зміни чи припинення лікування.
Також необхідно проводити повторну оцінку лікування, якщо пацієнт згодом впроваджує покращення харчування та/або фізичні навантаження або якщо зміни стану здоров’я пацієнта дозволяють змінити спосіб життя.
Монотерапія чи комбінована терапія у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами
Рекомендована початкова доза — 500 мг (1 таблетка) на добу.
Через 10–15 днів лікування дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози в крові. Повільне підвищення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку травного тракту. Максимальна рекомендована доза становить 2000 мг (4 таблетки) на добу.
Дозу препарату приймати 1 раз на добу під час прийому їжі ввечері, підвищуючи на 500 мг кожні 10–15 днів до 2000 мг. Якщо необхідного рівня глікемії не можна досягнути при застосуванні Метамін SR у дозі 2000 мг, яку приймає пацієнт 1 раз на добу, хворому слід застосовувати Метамін SR у дозі 1000 мг 2 рази на добу під час прийому їжі. Якщо необхідного рівня глікемії не досягнуто, можна застосовувати таблетки метформіну гідрохлориду з негайним вивільненням у максимальній рекомендованій дозі 3000 мг/добу.
Для пацієнтів, які вже лікувалися метформіном, початкова доза препарату Метамін SR, таблеток з пролонгованим вивільненням, має бути еквівалентна добовій дозі таблеток з негайним вивільненням. Пацієнтам, які отримують терапію метформіном у дозі вище 2000 мг, не рекомендується переходити на терапію Метамін SR.
У разі переходу на препарат Метамін SR, таблетки з пролонгованим вивільненням, 500 мг, необхідно припинити прийом іншого протидіабетичного препарату для перорального застосування.
Комбінована терапія поєднано з інсуліном
Для досягнення кращого контролю за рівнем глюкози в крові метформін та інсулін можна застосовувати у складі комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза Метаміну SR становить 500 мг (1 таблетка) на добу під час прийому їжі ввечері, тоді як дозу інсуліну необхідно підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози в крові.
У пацієнтів літнього віку можливе погіршення функції нирок, тому дозу метформіну необхідно підбирати на основі оцінки функції нирок, яку слід проводити регулярно (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Перевага зниження ризику виникнення цукрового діабету 2-го типу або затримки його початку не була встановлена у пацієнтів віком від 75 років (див. Фармакодинаміка), тому таким хворим не рекомендоване призначення метформіну (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ниркова недостатність. ШКФ слід оцінювати до початку лікування лікарськими засобами, що містять метформін, та після початку терапії принаймні щорічно. Пацієнтам з підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та особам літнього віку слід проводити ретельний моніторинг функції нирок якомога частіше, наприклад, кожні 3–6 міс.

Діти. Препарат не застосовувати у дітей, оскільки немає клінічних даних щодо цієї вікової групи пацієнтів.

— підвищена чутливість до метформіну або до будь-якого іншого компонента препарату;
— будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад лактоацидоз, діабетичний кетоацидоз);
— діабетична прекома;
— ниркова недостатність тяжкого ступеня (ШКФ <30 мл/хв);
— гострі стани з ризиком розвитку порушень функції нирок, такі як зневоднення організму, тяжкі інфекційні захворювання, шок;
— захворювання, що можуть призводити до розвитку гіпоксії тканин (особливо гострі захворювання чи загострення хронічної хвороби): декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок;
— печінкова недостатність, гостре отруєння алкоголем, алкоголізм.

побічні реакції у пацієнтів, які застосовували метформіну гідрохлорид пролонгованої дії, були подібними за природою та ступенем тяжкості до таких у пацієнтів, які застосовували метформіну гідрохлорид із негайним вивільненням активної речовини.
Найчастішими небажаними реакціями на початку лікування є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці симптоми у більшості випадків минають самостійно.
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 і <1/10), нечасто (>1/1000 і <1/100), рідко (>1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).
Порушення обміну речовин: дуже рідко — лактоацидоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
При тривалому застосуванні препарату може знижуватися всмоктування вітаміну В₁₂, що супроводжується зниженням його рівня в сироватці крові. Рекомендується враховувати таку можливу причину гіповітамінозу В₁₂, якщо у пацієнта наявна мегалобластна анемія.
З боку нервової системи: часто — порушення смаку.
З боку травного тракту: дуже часто — розлади з боку травної системи, такі як: нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування та у більшості випадків спонтанно зникають. Для попередження виникнення побічних явищ з боку травного тракту рекомендується повільне підвищення дози препарату.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — окремі повідомлення щодо порушення показників функції печінки або гепатитів, що повністю зникають після відміни метформіну.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко — шкірні алергічні реакції, включаючи висипи, еритему, свербіж, кропив’янку.

лактоацидоз є дуже рідкісним, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при гострому погіршенні функції нирок, серцево-легеневому захворюванні або сепсисі. При гострому погіршенні функції нирок відбувається накопичення метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу.
У разі зневоднення (сильної діареї чи блювання, лихоманки або зменшення споживання рідини) рекомендується тимчасово припинити застосування метформіну і звернутися за медичною допомогою.
У пацієнтів, які отримують метформін, слід з обережністю розпочинати лікування засобами, що можуть різко погіршити функцію нирок (наприклад гіпотензивні препарати, сечогінні засоби та НПЗП). Інші фактори ризику виникнення лактоацидозу включають надмірне споживання алкоголю, печінкову недостатність, недостатньо контрольований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування і будь-які стани, пов’язані з гіпоксією, а також поєднане застосування лікарських засобів, що можуть призвести до лактоацидозу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти та/або особи, що здійснюють за ними догляд, мають бути поінформовані про ризик розвитку лактоацидозу. Характерними ознаками лактоацидозу є ацидотична задишка, біль у животі, м’язові судоми, астенія та гіпотермія, у подальшому можливий розвиток коми. У разі появи будь-якого симптому виникнення лактоацидозу пацієнт повинен припинити застосування метформіну і негайно звернутися до лікаря.
Діагностичні результати лабораторних досліджень — зниження рівня pH крові (<7,35), підвищення концентрації лактату в сироватці крові (>5 ммоль/л) і збільшення аніонного проміжку та співвідношення лактат/піруват.
Ниркова недостатність. ШКФ слід оцінювати до початку лікування і регулярно після його завершення (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Застосування метформіну протипоказане пацієнтам із ШКФ <30 мл/хв і має бути тимчасово припинене за наявності захворювань, що змінюють функцію нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнти літнього віку. У зв’язку з обмеженістю даних щодо терапевтичної ефективності застосування для зниження ризику виникнення цукрового діабету 2-го типу або затримки початку його розвитку у пацієнтів віком від 75 років, таким хворим призначення метформіну не рекомендоване.
Серцева функція. У пацієнтів із серцевою недостатністю відмічають вищий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати за регулярного моніторингу серцевої та ниркової функції. Метформін протипоказаний пацієнтам із гострою та нестабільною серцевою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби. Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може викликати контраст-індуковану нефропатію, що призводить до накопичення метформіну і підвищення ризику розвитку лактоацидозу. Пацієнтам застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48 год після дослідження, лише після повторної оцінки та отримання результату щодо нормального функціонування нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хірургічні втручання. Необхідно припинити застосування метформіну під час хірургічного втручання, яке проводять під загальною, спінальною або епідуральною анестезією, і не поновлювати раніше ніж через 48 год після проведення операції або відновлення перорального харчування та лише після оцінки та отримання результату щодо нормальної функції нирок.
Інші застережні заходи. Пацієнтам необхідно дотримуватися дієти, рівномірного прийому вуглеводів протягом доби. Пацієнтам з надмірною масою тіла слід продовжувати дотримуватися низькокалорійної дієти. Необхідно регулярно контролювати лабораторні показники рівня глюкози в крові.
Монотерапія метформіном не спричиняє гіпоглікемії, однак слід бути обережним при одночасному застосуванні метформіну з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад похідними сульфонілсечовини або меглітинідами).
Можлива наявність фрагментів оболонки таблеток у фекаліях. Це є нормальним явищем і не має клінічного значення.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Вагітність. Неконтрольований цукровий діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) підвищує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Є обмежені дані щодо застосування метформіну у вагітних, що не вказують на підвищений ризик розвитку вроджених аномалій. Доклінічні дослідження не виявили негативного впливу на вагітність, розвиток ембріона чи плода, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування, а також настання вагітності рекомендовано не застосовувати метформін для лікування порушень глікемічного контролю або цукрового діабету. Для лікування цукрового діабету рекомендовано застосовувати інсулін для підтримки рівня глюкози в крові максимально наближеним до нормального задля зменшення ризику розвитку вад плода.
Годування грудьми. Метформін екскретується в грудне молоко, але у новонароджених/немовлят, які перебували на грудному вигодовуванні, побічні ефекти не спостерігалися. Однак, оскільки недостатньо даних щодо безпеки застосування препарату, годування грудьми не рекомендується протягом терапії метформіном. Рішення щодо припинення годування грудьми необхідно приймати з урахуванням переваг грудного годування та потенційного ризику побічних ефектів для дитини.
Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні в дозах 600 мг/кг/добу, що майже в 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Метформіну гідрохлорид не впливає на швидкість реакцій при керуванні транспортними засобами чи роботу з іншими механізмами, оскільки монотерапія препаратом не спричиняє гіпоглікемії.
Однак слід з обережністю застосовувати метформін у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін, меглітидіни) у зв’язку з ризиком розвитку гіпоглікемії.

комбінації, що не рекомендується застосовувати
Алкоголь. Алкогольна інтоксикація асоціюється з підвищеним ризиком лактоацидозу, особливо у разі голодування або дотримання низькокалорійної дієти, а також при печінковій недостатності.
Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини. Пацієнтам застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48 год після дослідження, лише після повторної оцінки та отримання результату щодо нормальної функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю. Деякі лікарські засоби, наприклад НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо петльові діуретики, можуть негативно вплинути на функцію нирок, що може підвищити ризик виникнення лактоацидозу. На початку лікування вищезазначеними лікарськими засобами або їх використанні в комбінації з метформіном необхідно здійснювати ретельний контроль функції нирок.
Лікарські засоби, що чинять гіперглікемічну дію (глюкокортикостероїди системної та місцевої дії, симпатоміметики, хлорпромазин). Необхідно частіше контролювати рівень глюкози в крові, особливо на початку лікування. Під час і після припинення такої поєднаної терапії необхідно коригувати дозу метформіну гідрохлориду.
Інгібітори АПФ можуть знижувати рівень глюкози в крові. У разі необхідності слід відкоригувати дозування препарату під час поєднаної терапії.
Транспортери органічних катіонів (ОСТ)
Метформін є субстратом обох типів транспортерів ОСТ1 і ОСТ2.
Поєднане застосування метформіну з:
• інгібіторами ОСТ1 (такими як верапаміл) може знижувати ефективність метформіну;
• індукторами ОСТ1 (такими як рифампіцин) може підвищувати шлунково-кишкове всмоктування та ефективність метформіну;
• інгібіторами ОСТ2 (такими як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) може знизити ниркове виведення метформіну з подальшим підвищенням концентрації метформіну в плазмі крові;
• інгібіторами обох ОСТ1 і ОСТ2 (такими як крізотініб, олапаріб) може вплинути на ефективність та ниркове виведення метформіну.
Тому рекомендується виявляти особливу обережність при супутньому застосуванні цих препаратів з метформіном, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки концентрації метформіну в плазмі крові можуть зрости. За необхідності слід зважити можливість коригування дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори ОСТ можуть вплинути на ефективність метформіну.

при застосуванні препарату в дозі 85 г розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому разі спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне перевищення дози метформіну або супутні фактори ризику можуть спричиняти виникнення лактоацидозу. Лактоацидоз є невідкладним станом. У разі розвитку лактоацидозу лікування Метамін SR необхідно припинити і терміново госпіталізувати хворого. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз.

за температури не вище 25 °С.