ФІРМАСТА^® таблетки

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування препарату

Склад

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 75 мг, 150 мг або 300 мг ірбесартану у вигляді ірбесартану гідрохлориду;

допоміжні речовини: маніт (E 421), гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, тальк, макрогол 6000, гідроксипропілцелюлоза, олія рицинова гідрогенізована, Опадрай 85F28751 II HP білий (містить спирт полівініловий, титану діоксид (E 171), макрогол 3000, тальк).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ.

Код АТС C09С A04.

Клінічні характеристики

Показання

Лікування есенціальної гіпертензії.

Лікування ниркової недостатності у пацієнтів з гіпертензією та цукровим діабетом ІІ типу, у складі антигіпертензивного лікувального режиму.

Протипоказання

Підвищена чутливість до активного інгредієнта препарату чи до будь-якого іншого неактивного інгредієнта.

Вагітність.

Період годування груддю.

Дитячий вік до 18 років.

Спосіб застосування та дози.

Звичайна початкова й підтримуюча доза становить 150 мг Фірмасти^® один раз на добу з їжею або натщесерце. Доза 150 мг Фірмасти^® один раз на добу зазвичай забезпечує кращий 24-годинний контроль за артеріальним тиском, ніж доза 75 мг. Однак на початку терапії можна застосовувати дозу 75 мг, особливо для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, або для пацієнтів старше 75 років.

Для пацієнтів, у яких артеріальний тиск недостатньо регулюється дозою 150 мг один раз на добу, доза препарату Фірмаста^® може бути підвищена до 300 мг один раз на добу або можна додатково призначити інший антигіпертензивний препарат. Зокрема, додавання такого діуретика, як гідрохлоротіазид, має додатковий ефект при застосуванні разом з Фірмастою^®.

Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та діабетом ІІ типу лікування необхідно починати з дози 150 мг ірбесартану один раз на добу, потім довести її до 300 мг один раз на добу, що є кращою підтримуючою дозою для лікування пацієнтів із захворюванням нирок.

Позитивний нефропротективний вплив препарату Фірмаста^® для лікування ниркової недостатності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією й діабетом II типу ґрунтується на дослідженнях, у яких ірбесартан додавався до інших антигіпертензивних засобів для досягнення цільового рівня артеріального тиску.

Ниркова недостатність

Для пацієнтів з порушеною функцією нирок змінювати дозування не потрібно. Для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, необхідно застосовувати нижчу початкову дозу (75 мг).

Зниження внутрішньосудинного об'єму рідини

Знижений об'єм рідини/циркулюючої крові та/або нестачу натрію необхідно скорегувати до початку застосування препарату Фірмаста^®.

Печінкова недостатність

Для пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості змінювати дозу не потрібно. Клінічний досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю відсутній.

Пацієнти літнього віку

Хоча лікування пацієнтів старше 75 років слід починати з дози 75 мг, зазвичай коригування дози не потрібне.

Застосування в педіатрії

Ірбесартан не рекомендується застосовувати для лікування дітей через недостатність даних щодо його безпеки та ефективності.

Побічні реакції

У плацебоконтрольованих дослідженнях пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна поширеність побічних ефектів була приблизно однаковою в групах, які приймали ірбесартан (56,2%), і групах, які приймали плацебо (56,5%). Передчасне припинення участі в дослідженні через які-небудь клінічні або лабораторні побічні ефекти було рідше у пацієнтів, які приймали ірбесартан (3,3%), ніж у пацієнтів, які приймали плацебо (4,5%). Поширеність побічних ефектів не залежала від дози (у діапазоні доз, що рекомендуються), статі, віку, раси або тривалості лікування.

У пацієнтів, які страждають на діабетичну гіпертензію, з мікроальбумінурією й нормальною функцією нирок, ортостатичне запаморочення й ортостатична гіпотензія відзначалися у 0,5% пацієнтів (тобто непоширені), але частіше, ніж у пацієнтів, котрі приймали плацебо.

Нижче наведені побічні реакції лікарського засобу, які відзначалися в плацебоконтрольованих дослідженнях пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймали ірбесартан. Терміни, позначені зірочкою (*), належать до побічних реакцій, які додатково відзначалися у > 2% пацієнтів з діабетичною гіпертензією й хронічною нирковою недостатністю та вираженою протеїнурією, частіше, ніж у пацієнтів, котрі приймали плацебо.

Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася так: дуже поширені (≥1/10), поширені (>1/100, <1/10), непоширені (>1/1000, <1/100), рідко поширені (>1/10 000, <1/1000), дуже рідко поширені (<1/10000). У кожній групі побічні ефекти наведені в порядку зменшення ступеня тяжкості.

Дослідження:

Дуже поширені

Гіперкаліємія* мала місце частіше у пацієнтів, які страждають на діабет та які приймали ірбесартан, ніж у пацієнтів, що приймали плацебо. У хворих на гіпертонічну хворобу, цукровий діабет II типу з мікроальбумінурією та нормальною функцією нирок гіперкаліємія (≥ 5,5 мкекв/л) спостерігалась у 29,4% хворих, які отримували по 300 мг ірбесартану, і у 22% хворих у групі плацебо. У хворих на гіпертонічну хворобу, цукровий діабет II типу та з хронічною нирковою недостатністю з вираженою протеїнурією гіперкаліємія (≥ 5,5 мкекв/л) спостерігалась у 46,3% хворих, які отримували ірбесартан, і у 26,3% хворих у групі плацебо.

Поширені

Значне збільшення рівня креатинінкінази в плазмі спостерігалося у 1,7% хворих, які приймали ірбесартан. Це збільшення не супроводжувалось ідентифікованими скелетно-м'язовими проявами.

Зниження рівня гемоглобіну, яке не мало клінічного значення, спостерігалось у 1,7% хворих на гіпертонічну хворобу та діабетичну ниркову недостатність у пізній стадії.

Порушення з боку серцевої системи

Поширені: тахікардія.

Порушення з боку нервової системи

Поширені: запаморочення, ортостатичне запаморочення*.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення

Непоширені: кашель.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

Поширені: нудота/блювання.

Непоширені: діарея, диспепсія/печія.

Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини

Поширені: скелетно-м'язовий біль*.

Порушення з боку судинної системи

Поширені: ортостатична гіпотензія*.

Непоширені: гіперемія.

Порушення з боку загального стану і стану місця введення

Поширені: стомлюваність.

Непоширені: біль у грудній клітці.

Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз

Непоширені: статева дисфункція.

Наступні додаткові побічні реакції спостерігалися під час постмаркетингового досвіду; вони отримані з повідомлень, що надходять спонтанно, тому частота таких побічних реакцій невідома

Порушення з боку нервової системи

Головний біль.

Порушення слуху та вестибулярного апарату

Дзвін у вухах.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

Дисгевзія.

Порушення з боку функції нирок і сечовидільної системи

Порушення функції нирок, в окремих випадках — ниркова недостатність у хворих групи підвищеного ризику.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини

Лейкоцитокластичний васкуліт

Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини

Артралгія, міалгія (в окремих випадках супроводжується підвищеним рівнем креатинінкінази у плазмі), м’язові судоми.

Порушення метаболізму та засвоєння поживних речовин

Гіперкаліємія.

Порушення з боку імунної системи

Алергічні реакції, такі як ангіоневротичний набряк, висипання, кропив'янка.

Порушення з боку гепатобіліарної системи

Гепатит, порушення функції печінки.

Пацієнти дитячого віку: у рандомізованому дослідженні дітей, які страждають на артеріальну гіпертензію, у віці від 6 до 16 років у 3-тижневій подвійній сліпій фазі дослідження мали місце такі побічні реакції: головний біль (7,9%), артеріальна гіпотензія (2,2%), запаморочення (1,9%), кашель (0,9%).

У 26-тижневому відкритому періоді цього дослідження найчастішими лабораторними порушеннями були збільшення рівня креатиніну (6,5%) і підвищення показників CK (2%).

У випадках появи тяжких побічних явищ лікування має бути припинене.

Передозування

Досвід застосування препарату при лікуванні дорослих людей у дозах до 900 мг на добу протягом 8 тижнів не виявив токсичності препарату. Найімовірніші прояви передозування виражаються в артеріальній гіпотензії і тахікардії; брадикардія також може бути проявом передозування. Відсутня будь-яка специфічна інформація щодо лікування передозування Фірмасти^®. За хворим потрібно встановити ретельне спостереження, лікування повинно мати симптоматичний і підтримуючий характер. Заходи, що пропонуються, включають провокацію блювання і/або промивання шлунка. При лікуванні передозування може бути застосовано активоване вугілля. Ірбесартан не виводиться з організму при гемодіалізі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування під час вагітності

Застосування антагоністів ангіотензину II не рекомендується під час першого триместру вагітності. Застосування антагоністів ангіотензину II під час другого й третього триместрів вагітності протипоказане.

Епідеміологічні свідчення щодо ризику виникнення тератогенності після застосування інгібіторів ACE під час першого триместру вагітності не є остаточними; проте невелике збільшення ризику не може виключатися. Хоча відсутні контрольні епідеміологічні дані про ризик застосування антагоністів ангіотензину II, такий ризик може існувати при застосуванні цього класу лікарських препаратів. Для пацієнток, які планують вагітність, лікування має бути змінене якомога швидше на альтернативні антигіпертензивні засоби, які вважаються безпечними для застосування під час вагітності, крім випадків, коли продовження терапії антагоністами ангіотензину II вважається необхідним. При діагностуванні вагітності лікування антагоністами ангіотензину II повинне бути негайно припинено, і необхідно почати застосовувати альтернативну терапію.

Застосування антагоністів ангіотензину II під час другого й третього триместрів вагітності можуть спричиняти фетотоксичність (погіршення функції нирок, дефіцит амніотичної рідини, черепну гіпоплазію плода) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).

У випадку застосування антагоністів ангіотензину II під час другого триместру вагітності рекомендується провести ультразвукове дослідження черепа й функції нирок.

Немовлята, чиї матері приймали антагоністи ангіотензину II, повинні бути ретельно обстежені щодо наявності артеріальної гіпотензії.

Застосування у період годування груддю

Фірмаста^® протипоказана при годуванні груддю.

Діти.

Вивчалося застосування ірбесартану для лікування дітей у віці від 6 до 16 років. Дотепер немає достатньої інформації, препарат не рекомендується застосовувати для лікування дітей.

Особливості застосування

Зниження внутрішньосудинного об'єму рідини

Симптоматична гіпотензія, особливо після прийому першої дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об'ємом та/або зниженою концентрацією натрію внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, дієти з обмеженим вживанням солі, діареї або блювання. Ці показники необхідно привести до норми до початку застосування препарату Фірмаста^®.

Артеріальна реноваскулярна гіпертензія

При застосуванні препаратів, які впливають на систему ренін-ангіотензин-альдостерон, існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки. Хоча подібних випадків при застосуванні ірбесартану не спостерігалося, при застосуванні антагоністів рецептора ангіотензину-IІ можна очікувати появу подібних ефектів.

Ниркова недостатність і трансплантація нирки

При застосуванні препарату Фірмаста^® для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль рівня калію й креатиніну в сироватці крові. Досвіду застосування препарату Фірмаста^® для лікування пацієнтів з нещодавно проведеною трансплантацією нирки не існує.

Пацієнти з артеріальною гіпертензією, захворюванням нирок і цукровим діабетом ІІ типу

Вплив ірбесартану на ниркову та серцево-судинну систему не був однаковим у всіх підгрупах, які були проаналізовані в дослідженні пацієнтів із тяжким захворюванням нирок. Зокрема, він виявився менш сприятливим для жінок і суб'єктів, що не належать до білої раси.

Гіперкаліємія

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, під час лікування Фірмастою^® може розвиватися гіперкаліємія, особливо за наявності ниркової недостатності, вираженої протеїнурії внаслідок діабетичної нефропатії та/або серцевої недостатності. Рекомендується ретельний контроль концентрації калію в сироватці у пацієнтів групи ризику.

Літій

Комбінація літію й Фірмасти^® не рекомендується.

Стеноз аорти та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших судинорозширювальних засобів, рекомендується з обережністю призначати препарат пацієнтам зі стенозом аорти та мітрального клапана або з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на антигіпертензивні лікарські засоби, що діють шляхом інгібування ренін-ангіотензивної системи. Тому застосування Фірмасти^® для лікування таких пацієнтів не рекомендується.

Загальні застереження

У пацієнтів, судинний тонус і ниркова функція яких залежать, головним чином, від активності системи ренін-ангіотензин-альдостерон (наприклад, у пацієнтів із тяжкою застійною серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту або антагоністами рецептора ангіотензину ІІ, які впливають на цю систему, асоціювалося з гострою артеріальною гіпотензією, азотемією, олігурією, іноді — з гострою нирковою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного агента, надмірне зниження артеріального тиску в пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Подібно до інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, ірбесартан та інші антагоністи ангіотензину, очевидно, менш ефективно знижують артеріальний тиск у групи представників чорної раси, ніж у представників інших рас, можливо, через те, що серед пацієнтів чорної раси з артеріальною гіпертензією частіше зустрічаються стани з низьким рівнем реніну.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не проводилося досліджень впливу препарату на здатність пацієнта керувати автомобілем та іншими механічними засобами. Ґрунтуючись на фармакодинамічних властивостях ірбесартану, малоймовірно, що він буде впливати на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами. Проте потрібно мати на увазі, що під час лікування можуть виникати такі явища, як запаморочення та втома.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики та інші антигіпертензивні препарати

Інші антигіпертензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект ірбесартану. Ірбесартан застосовували в поєднанні з іншими гіпотензивними препаратами, такими як бета-адреноблокатори, блокатори кальцієвих каналів тривалої дії та тіазидні діуретики. Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призвести до зневоднення організму та підвищити ризик розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування Фірмастою^®.

Калієві добавки та діуретики, що зберігають калій

Досвід, отриманий при застосуванні інших лікарських препаратів, які впливають на систему “ренін-ангіотензин-альдостерон”, показує, що одночасне застосування діуретиків, які зберігають калій, калієвих добавок, солезамінників, що містять калій, або інших препаратів, які можуть підвищувати рівень калію в сироватці (наприклад, гепарин), може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові, тому не рекомендується одночасно застосовувати такі засоби з препаратом Фірмаста^®.

Літій

Зворотне підвищення концентрації літію в сироватці та його токсичності було відмічено при одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту. У поодиноких випадках подібні ефекти спостерігалися при застосуванні ірбесартану. Тому така комбінація не рекомендується. Якщо ж вона необхідна, рекомендується ретельний контроль рівня літію в сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ)

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗЗ (наприклад, селективних інгібіторів ЦОГ-2, ацетилсаліцилової кислоти (>3 г на добу) та неселективних НПЗЗ) може спостерігатися ослаблення їх антигіпертензивного ефекту. Як і у випадку з інгібіторами АПФ, одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗЗ може збільшувати ризик порушення функції нирок, включаючи ймовірність розвитку гострої ниркової недостатності, та призводити до збільшення рівня калію в сироватці крові, особливо у хворих із порушеною функцією нирок. Таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо щодо хворих літнього віку. Хворим необхідно провести відповідну гідратацію та здійснювати контроль функції нирок під час комбінованої терапії та періодично після її закінчення.

Додаткова інформація щодо лікарських взаємодій ірбесартану

Клінічні дослідження продемонстрували, що фармакокінетика ірбесартану не змінюється при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом. Ірбесартан головним чином метаболізується за рахунок ізоферменту CYP2C9 і меншою мірою — шляхом глюкуронізації. Не спостерігалося значних фармакокінетичних і фармакодинамічних взаємодій при одночасному застосуванні ірбесартану з варфарином, який метаболізується за допомогою CYP2C9. Вплив індукторів CYP2C9, таких як рифампіцин, на фармакокінетику ірбесартану не вивчався. Фармакокінетика дигоксину не змінювалася при одночасному застосуванні з ірбесартаном.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Ірбесартан — сильнодіючий, активний при пероральному застосуванні, селективний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Він блокує всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II, що реалізуються через рецептор типу AT1, незалежно від джерела або шляху синтезу ангіотензину II. Селективна антагоністична дія щодо рецепторів ангіотензину II (AT1) приводить до збільшення концентрації реніну та ангіотензину II в плазмі крові та до зниження концентрації альдостерону в плазмі. При застосуванні рекомендованих доз препарату концентрація іонів калію в сироватці істотно не змінюється. Ірбесартан не пригнічує АПФ (кіназу II) — фермент, який відповідає за утворення ангіотензину II, здійснює метаболічну деградацію брадикініну з утворенням неактивних метаболітів. Для прояву свого ефекту ірбесартан не потребує метаболічної активації.

Клінічна ефективність:

Артеріальна гіпертензія

Ірбесартан знижує артеріальний тиск при мінімальній зміні частоти серцевих скорочень. Зниження артеріального тиску при прийомі один раз в день має дозозалежний характер, з тенденцією до виходу на плато в дозах більше 300 мг. Дози 150–300 мг при прийомі один раз на добу знижують артеріальний тиск на мінімумі дії (тобто через 24 години після прийому препарату) в середньому на 8–13/5–8 мм рт.ст. (систолічний/діастолічний) у положенні хворого лежачи або сидячи, більше ніж при прийомі плацебо.

Максимальне зниження артеріального тиску досягається через 3–6 годин після прийому препарату, гіпотензивний ефект зберігається принаймні протягом 24 годин. Через 24 години після прийому рекомендованих доз зниження артеріального тиску становить 60–70% порівняно з максимальною відповіддю діастолічного та систолічного тиску. Прийом препарату в дозі 150 мг один раз на добу дає ефект (на мінімумі дії і в середньому за 24 години), аналогічний тому, який досягається при поділі цієї добової дози на два прийоми.

Антигіпертензивна дія ірбесартану стає помітною протягом 1–2 тижнів, а максимальний ефект досягається на 4–6-му тижні від початку лікування. Гіпотензивний ефект зберігається за умови тривалого лікування. Після припинення лікування артеріальний тиск поступово повертається до початкової величини. Ефекту “гіпертензії віддачі” (синдрому відміни) не спостерігалося.

Антигіпертензивний ефект ірбесартану та тіазидних діуретиків є додатковим. Для пацієнтів, які недостатньо контролюються прийомом дози ірбесартану один раз на добу, потрібне введення низької дози гідрохлоротіазиду (12,5 мг) один раз на добу. Це приведе до подальшого зниження артеріального тиску мінімум на 7–10/3–6 мм рт. ст. (систолічного/діастолічного).

Вік і стать не впливають на ефективність ірбесартану. Як і при застосуванні інших медичних препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, чорношкірі пацієнти з артеріальною гіпертензією значно менше реагують на монотерапію ірбесартаном. У випадках, коли ірбесартан приймається одночасно з низькими дозами гідрохлоротіазиду (12,5 мг на добу), антигіпертензивна реакція чорношкірих пацієнтів наближається до реакції білих пацієнтів.

Не існує клінічно значимого ефекту ірбесартану на рівень сечової кислоти в сироватці крові або уринарну секрецію сечової кислоти.

Зниження артеріального тиску при прийманні 0,5 мг/кг (низька), 1,5 мг/кг (середня) і 4,5 мг/кг (висока) цільових доз ірбесартану вивчалося в дослідженнях дітей з артеріальною гіпертензією або дітей, які перебувають у групі ризику (хворі на діабет, випадки гіпертензії в родині) у віці від 6 до 16 років протягом 3-тижневого періоду. Наприкінці 3-тижневого періоду середнє зниження від вихідного рівня змінної величини первинної ефективності систолічного артеріального тиску в положенні сидячі (SeSBP) становило 11,7 мм рт.ст. (низька доза), 9,3 мм рт.ст. (середня доза), 13,2 мм рт.ст. (висока доза). Не спостерігалося значного розходження між цими дозами. Скоригована середня зміна мінімального діастолічного артеріального тиску в положенні сидячі (SeDBP) становила 3,8 мм рт.ст. (низька доза), 3,2 мм рт.ст. (середня доза), 5,6 мм рт.ст. (висока доза). Протягом наступного 2-тижневого періоду пацієнти були заново рандомізовано включені в групи, що приймають активний лікарський засіб або плацебо. У пацієнтів, котрі приймали плацебо, відзначалося підвищення в розмірі 2,4 і 2,0 мм рт.ст. в SeSBP і SeDBP відповідно. Пацієнти, які приймали маленькі, середні й високі дози ірбесартану, мали зміни +0,1 і -0,3 мм рт.ст.в SeSBP і SeDBP відповідно.

Артеріальна гіпертензія й діабет ІІ типу з нирковою недостатністю

Дослідження «Застосування ірбесартану при діабетичній нефропатії» (IDNT) продемонструвало, що ірбесартан сповільнює прогресування ниркової недостатності у пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю й вираженою протеїнурією. IDNT було подвійним, сліпим, контрольованим дослідженням захворюваності й смертності, що порівнювало ірбесартан, амлодипін і плацебо. Довгострокова дія ірбесартану (у середньому 2,6 року) на прогресування ниркової недостатності й смертність вивчалась у дослідженнях гіпертензивних пацієнтів з діабетом ІІ типу, протеїнурією ≥ 900 мг/добу й рівнем креатиніну в сироватці крові в діапазоні 1–3 мг/дл. Доза для пацієнтів змінювалася від 75 мг до підтримуючої дози 300 мг ірбесартану, від 2,5 до 10 мг амлодипіну або плацебо, залежно від переносимості. Пацієнти у всіх лікувальних групах зазвичай одержували від 2 до 4 антигіпертензивних засобів (наприклад, діуретики, бета-блокатори, альфа-блокатори) для досягнення цільового показника артеріального тиску 135/85 мм рт.ст. або зниження систолічного тиску на 10 мм рт.ст, при вихідному показнику > 160 мм рт.ст. 60% пацієнтів у групі, що приймала плацебо, досягли цієї мети артеріального тиску, у той час як у групах, що приймали ірбесартан і амлодипін, цей відсоток становив 76% і 78% відповідно. Ірбесартан значно знизив відносний ризик у первинній комбінованій кінцевій точці збільшення у два рази рівня креатиніну в сироватці крові, ниркової недостатності кінцевої стадії (ESRD) або смертності із всіх причин. Приблизно 33% пацієнтів, які приймали ірбесартан, досягли первинної ренальної композитної кінцевої точки порівняно з 39% і 41% у групах, що приймали плацебо й амлодипін (20% зниження відносного ризику порівняно із плацебо (p = 0,024) і 23% зниження відносного ризику порівняно з амлодипіном (p = 0,006). Коли аналізувалися окремі компоненти первинної кінцевої точки, впливу на смертність не спостерігалося, зате спостерігалася позитивна тенденція у зменшенні ESRD і значному зменшенні підвищення рівня креатиніну в сироватці крові у два рази.

Лікувальний ефект оцінювався в підгрупах за статтю, расою, віком, тривалістю захворювання на діабет, вихідним рівнем артеріального тиску, креатиніну в сироватці крові й виділенням білка.

У жіночих підгрупах і підгрупах пацієнтів чорної раси, які становили 32% і 26% від всіх пацієнтів, що досліджувалися, відповідно, ренальна користь не була очевидною, хоча довірчі інтервали її не виключають.

Що стосується вторинної кінцевої точки фатальних і нелетальних серцево-судинних явищ, то розходження між трьома групами всіх пацієнтів, що досліджувалися, не спостерігалося, хоча в жінок, які приймали ірбесартан, спостерігалася підвищена поширеність нелетального інфаркту міокарда (ІМ), у чоловіків, котрі приймали ірбесартан, спостерігалася знижена поширеність нелетального ІМ, порівняно із групами, що приймали плацебо. Підвищена поширеність нелетального ІМ та інсульту спостерігалася у жінок, які приймали ірбесартан, порівняно з групою, що приймала амлодипін, випадки госпіталізації, пов’язаної із серцевою недостатністю, зменшилися у всіх групах пацієнтів, що досліджувалися. Проте чіткого пояснення цих результатів у жінок не було знайдено.

Дослідження «Вплив ірбесартану на мікроальбумінурію у гіпертензивних хворих з цукровим діабетом II типу» (ІRМА 2) показало, що ірбесартан у дозі 300 мг на добу сповільнює прогресування захворювання у пацієнтів з мікроальбумінурією до вираженої протеїнурії. IRMA 2 було плацебоконтрольованим, подвійним, сліпим дослідженням захворюваності у пацієнтів з діабетом ІІ типу, мікроальбумінурією (30–300 мг/доба) і нормальною функцією нирок (рівень креатиніну в сироватці крові ≤1,5 мг/дл у чоловіків і <1,1 мг/дл у жінок). Дослідження вивчало довгострокову дію (2 роки) ірбесартану на прогресування мікроальбумінурії до клінічної (вираженої) протеїнурії (рівень виділення білка із сечею (UAER) >300 мг/добу, і збільшення UAER на мінімум 30% від вихідного рівня). Цільовий показник артеріального тиску досягався ≤ 135/85 мм рт.ст. Додаткові антигіпертензивні засоби (крім інгібіторів ACE, антагоністів рецепторів ангіотензину II і блокаторів дигідропіридину кальцію) за необхідності додавалися для досягнення цільових показників артеріального тиску. При досягненні однакового артеріального тиску у всіх лікувальних групах невелика кількість суб’єктів, що приймали 300 мг ірбесартану (5,2%), мали в кінцевій точці виражену протеїнурію, продемонструвавши відносне зниження ризику в 70% порівняно з плацебо (p = 0,0004) для високої дози. У групі, що приймала плацебо, 14,9% пацієнтів мали виражену протеїнурію, у групі, що приймала 150 мг ірбесартану — 9,7%.

Супровідне поліпшення швидкості гломерулярної фільтрації (СГФ) не спостерігалося протягом перших трьох місяців лікування. Уповільнення прогресування захворювання до клінічної протеїнурії було очевидним вже через три місяці та тривало протягом 2 років. Зниження альбумінурії (< 30 мг/добу) у групі, яка отримувала 300 мг ірбесартану, було частіше (34%), ніж у групі плацебо (21%).

Фармакокінетика.

Після перорального прийому ірбесартан добре всмоктується, дослідження абсолютної біодоступності продемонстрували, що вона становить приблизно 60–80%. Одночасне вживання їжі істотно не впливає на біодоступність ірбесартану.

Зв'язування з білками плазми становить приблизно 96% при незначному зв'язуванні з клітинними компонентами крові. Об'єм розподілу становить 53–93 літри.

Після перорального чи внутрішньовенного прийому ¹⁴С-ірбесартану 80–85% радіоактивності в циркулюючій плазмі припадає на незмінений ірбесартан. Ірбесартан метаболізується в печінці шляхом кон'югації з утворенням глюкуроніду та окиснення. Основним метаболітом, що знаходиться в крові, є ірбесартану глюкуронід (приблизно 6%). Дослідження in vitro показують, що ірбесартан окиснюється, головним чином, за допомогою цитохрому Р450 ферменту CYP2C9, тоді як ізофермент CYP3A4 дає незначний ефект.

У терапевтичному інтервалі доз ірбесартан має лінійну та дозопропорційну фармакокінетику в інтервалі доз від 10 до 600 мг. При пероральному прийомі доз вище 600 мг (подвоєна максимальна рекомендована доза) спостерігалося менше, ніж пропорційне, підвищення всмоктування; механізм цього явища невідомий. Максимальні концентрації у плазмі крові досягаються через 1,5–2 години після перорального прийому. Загальний кліренс з організму та нирковий кліренс становлять 157–176 і 3–3,5 мл/хв відповідно. Час напіввиведення ірбесартану для термінальної фази становить 11–15 годин.

Стабільна концентрація в плазмі крові досягається протягом 3 днів від початку застосування препарату при прийомі один раз в день. При повторних прийомах один раз на добу відмічається обмежене накопичення ірбесартану в плазмі (< 20%). У дослідженні дещо вищі концентрації ірбесартану в плазмі спостерігались у хворих на артеріальну гіпертензію жіночої статі. Однак відмінностей у періоді напіввиведення та акумуляції ірбесартану не було. Не було необхідності в корекції дози для жінок. Значення АUС (площа під кривою «концентрація-час» препарату) і С_mах (максимальної концентрації) ірбесартану були також дещо вищими у хворих літнього віку (> 65 років), ніж у молодих пацієнтів (18–40 років). Однак кінцеве напіввиведення значно не відрізнялося. Не було необхідності в корекції дози для пацієнтів літнього віку.

Ірбесартан і його метаболіти виділяються з організму як з жовчю, так і з сечею. Після перорального прийому або внутрішньовенного введення ¹⁴С-ірбесартану приблизно 20% радіоактивності виявляється в сечі, а інша частина — у фекаліях. Менше 2% введеної дози виділяється із сечею у вигляді незміненого ірбесартану.

Фармакокінетика ірбесартану вивчалася в дослідженнях дітей з артеріальною гіпертензією після прийому одноразової або множинних низьких добових доз ірбесартану (2 мг/кг) до максимальної добової дози 150 мг протягом 4 тижнів. Результати показали, що C_max, AUC і рівень кліренсу були однаковими з дорослими пацієнтами, що одержували 150 мг ірбесартану на добу. Обмежене накопичення ірбесартану (18%) у плазмі крові спостерігалося при повторних дозах один раз на добу.

Порушення функції нирок.

У хворих з порушенням функції нирок або у хворих, яким проводиться гемодіаліз, фармакокінетичні параметри ірбесартану істотним чином не змінюються. Ірбесартан не видаляється з організму при гемодіалізі.

Порушення функції печінки.

Фармакокінетичні параметри ірбесартану істотно не змінюються у хворих на цироз печінки легкого або помірного ступеня тяжкості. Дослідження хворих на тяжку печінкову недостатність не проводились.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічнівластивості: овальні, білого кольору, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 14 таблеток у блістері, по 1, 2, 4 або 7 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

КРКА, д.д., Ново место.

Місцезнаходження

Шмар'єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія.

Дата додавання: 28.01.2018 р.