Есзол (Eszol)

Ітраконазол - 100 мг

фармакодинаміка
Ітраконазол — похідне тріазолу, має широкий спектр дії. Дослідження in vitro показали, що ітраконазол пригнічує синтез ергостеролу в клітинах грибів. Ергостерол є важливим компонентом клітинної мембрани гриба, пригнічення його синтезу забезпечує протигрибковий ефект.
Щодо ітраконазолу граничні значення були встановлені лише для Candida spp. Для поверхневих мікотичних інфекцій (CLSI M27-A2 — граничні значення не були встановлені за методологією EUCAST). Граничні значення CLSI такі: чутливі ≤0,125, чутливі дозозалежні 0,25–0,5, резистентні ≥1 мкг/мл. Граничні значення не були встановлені для міцеліальних грибів.
Дослідження in vitro показали, що ітраконазол пригнічує ріст широкого спектра грибів, патогенних для людини в концентраціях зазвичай ≤1 мкг/мл. Вони включають: дерматофіти (Trichophyton spp., Microsporum spp., Epidermophyton floccosum), дріжджі (Candida spp., включаючи C. albicans, C. glabrata та C. krusei, Cryptococcus neoformans, Pityrosporum spp., Trichosporon spp., Geotrichum spp.,), Aspergillus spp., Histoplasma spp., Paracoccidioides brasiliensis, Sporothrix schenckii, Fonsecaea spp., Cladosporium spp., Blastomyces dermatitidis, Coccidiodes immitis, Pseudallescheria boydii, Penicillium marneffei та інші різновиди дріжджів та грибів.
Candida krusei, Candida glabrata та Candida tropicalis загалом є найменш чутливими видами Candida, а деякі ізоляти демонструють резистентність до ітраконазолу in vitro.
Головними типами грибів, що не пригнічуються ітраконазолом, є зигоміцети (Rhizopus spp., Rhizomucor spp., Mucor spp., та Absidia spp.), Fusarium spp., Scedosporium proliferans та Scopulariopsis spp.
Резистентність до азолів розвивається повільно та зазвичай є результатом кількох генетичних мутацій. Описані механізми включають надмірну експресію ERG11, який кодує 14α-деметилазу (фермент-мішень), точкові мутації у ERG11, що призводять до зниження афінності 14α-деметилази до ітраконазолу та/або надмірної експресії переносника, що в результаті підвищує відтік ітраконазолу з грибкових клітин (а саме видалення ітраконазолу з його мішені). Перехресна резистентність серед лікарських засобів представників класу азолів спостерігалася в межах різновиду Candida, однак резистентність до одного з представників класу не обов’язково означає наявність резистентності до інших азолів. Повідомляли про резистентні до ітраконазолу штами Aspergillus fumigatus.
Фармакокінетика
Загальні фармакокінетичні характеристики. C_max у плазмі крові після перорального застосування ітраконазолу досягається у межах 2–5 год. Внаслідок нелінійної фармакокінетики ітраконазол кумулюється в плазмі крові після багаторазового застосування. Стан рівноважних концентрацій, як правило, досягається впродовж 15 днів зі значеннями C_max 0,5 мкг/мл, 1,1 мкг/мл та 2,0 мкг/мл після застосування 100 мг 1 раз на добу, 200 мг 1 раз на добу та 200 мг 2 рази на добу відповідно. Кінцевий T_½ ітраконазолу варіює від 16 до 28 год після однократної дози та збільшується до 34–42 год після застосування декількох доз. Після припинення лікування концентрація ітраконазолу знижується до рівня, який майже не виявляється в плазмі крові, впродовж 7–14 днів, залежно від дози та тривалості лікування. Середній плазмовий кліренс ітраконазолу після в/в застосування становить 278 мл/хв. Завдяки насичуваному печінковому метаболізму при вищих дозах кліренс ітраконазолу знижується.
Абсорбція. Ітраконазол швидко всмоктується після перорального застосування. C_max у плазмі крові після прийому внутрішньо досягається впродовж 2–5 год. Абсолютна біологічна доступність ітраконазолу становить 55%. Максимальна біодоступність при застосуванні внутрішньо спостерігається при вживанні одразу після прийому препарату висококалорійної їжі.
Абсорбція ітраконазолу в таблетках знижена у пацієнтів зі зниженою кислотністю шлунка, пацієнтів, які застосовують препарати — супресори виділення шлункової кислоти (антагоністи Н₂-рецепторів, інгібітори протонної помпи), або у хворих з ахлоргідрією, спричиненою певними хворобами (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Абсорбція ітраконазолу натще у таких пацієнтів збільшується, якщо таблетки Есзол застосовувати з напоями з підвищеною кислотністю (наприклад недієтичною колою). При застосуванні разової дози 200 мг лікарського засобу Есзол натще з недієтичною колою після застосування ранітидину, антагоніста Н₂-рецепторів, абсорбція ітраконазолу була зіставною з такою після застосування таблеток Есзол окремо.
Розподіл. Більша частина ітраконазолу зв’язується з білками плазми крові (99,8%), причому альбумін є головним зв’язувальним компонентом (99,6% для гідроксиметаболіту). Також інтраконазол має високу афінність до жирів. Лише 0,2% ітраконазолу в крові залишається у вигляді незв’язаної речовини. Уявний об’єм розподілу ітраконазолу досить значний (>700 л),у зв’язку з чим можна припустити його обширний розподіл у тканинах: концентрації в легенях, нирках, печінці, кістках, шлунку, селезінці та м’язах були у 2−3 рази вищими за концентрації в плазмі крові. Накопичення ітраконазолу в кератинових тканинах, особливо у шкірі, у 4 рази перевищувало таке в плазмі крові. Концентрація у спинно-мозковій рідині значно нижча, ніж у плазмі крові, проте була продемонстрована ефективність проти інфекцій, що локалізуються у спинномозковій рідині.
Біотрансформація. Ітраконазол значною мірою розщеплюється у печінці з утворенням великої кількості метаболітів. Одним з таких метаболітів є гідроксиітраконазол, що має порівнянну з ітраконазолом протигрибкову дію in vitro. Концентрації гідроксиітраконазолу у плазмі крові приблизно у 2 рази вищі, ніж концентрації ітраконазолу.
Згідно з дослідженнями in vitro, CYP 3A4 — головний фермент, залучений до процесу метаболізму ітраконазолу.
Виведення. Близько 35% ітраконазолу екскретується у вигляді неактивних метаболітів із сечею та приблизно 54% — з калом. Виведення початкової лікарської речовини нирками становить менше 0,03% дози, у той час як виведення незміненої речовини з калом варіює від 3% до 18%. Кліренс ітраконазолу знижується у разі вищих доз через насичуваний печінковий метаболізм.
Лінійність/нелінійність. Внаслідок нелінійної фармакокінетики ітраконазол акумулюється в плазмі крові у разі багаторазового прийому. Рівноважні концентрації досягаються протягом 15 днів, значення C_max та AUC у 4–7 разів вищі, ніж після одноразового застосування. Середній T_½ становить 40 год після повторних доз.
Особливі категорії пацієнтів
Печінкова недостатність. Ітраконазол переважно метаболізується в печінці. Фармакокінетичне дослідження із застосуванням одноразової дози 100 мг ітраконазолу було проведено за участю здорових осіб та хворих на цироз. Не спостерігалося клінічно значущої різниці AUC між цими двома групами. У пацієнтів із цирозом спостерігалося клінічно значуще зниження середньої C_max (47%) та збільшення у 2 рази T_½ ітраконазолу (37±17 проти 16±5 год). Хоча загальні концентрації ітраконазолу, на основі AUC, були зіставними в обох групах.
Немає доступних даних щодо довготривалого застосування ітраконазолу у пацієнтів з цирозом.
Ниркова недостатність. Дані щодо застосування перорального ітраконазолу у пацієнтів з порушеннями функцій нирок обмежені. Фармакокінетичне дослідження із застосуванням разової дози 200 мг ітраконазолу було проведено за участю пацієнтів з порушеннями функцій нирок (уремія, гемодіаліз, тривалий амбулаторний перитонеальний діаліз). У пацієнтів з уремією із середнім значенням кліренсу креатиніну 13 мл/хв • 1,73 м² концентрація на основі AUC була дещо нижчою порівняно з параметрами у здорових добровольців. Дане дослідження не продемонструвало будь-якого важливого впливу гемодіалізу або тривалого амбулаторного перитонеального діалізу на фармакокінетику ітраконазолу (T_max, C_max, AUC_0-8h). Плазмові концентрації в часових профілях показали суттєву міжсуб’єктну варіабельність.
Немає доступних даних щодо довготривалого застосування ітраконазолу у пацієнтів із порушеннями функцій нирок. Діаліз не має впливу на T_½ або кліренс ітраконазолу чи гідрокси-ітраконазолу.
Діти. Дані щодо застосування перорального ітраконазолу у дітей обмежені. Клінічні фармакокінетичні дослідження за участю дітей та підлітків віком від 5 місдо 17 років проводили із застосуванням ітраконазолу для перорального застосування (капсули). Індивідуальні дози варіювали від 1,5 до 12,5 мг/кг/добу, режим дозування — 1 або 2 рази на добу. Не було виявлено значної залежності AUC ітраконазолу і загального кліренсу від віку пацієнта, проте був помічений слабкий зв’язок між віком пацієнта, об’ємом розподілу, C_max та кінцевим виведенням ітраконазолу. Уявний кліренс та об’єм розподілу залежали від маси тіла пацієнта.

- вульвовагінальний кандидоз;
- висівкоподібний лишай;
- дерматомікози, спричинені чутливими до ітраконазолу збудниками (Trichophyton spp., Microsporum spp., Epidermophyton floccosum), наприклад дерматофітія стоп, паховий дерматомікоз, дерматофітія тулуба, дерматофітія кистей рук;
- орофарингеальний кандидоз;
- оніхомікози, спричинені дерматофітами та/або дріжджами;
- гістоплазмоз;
- системні мікози (у разі, коли протигрибкова терапія першої лінії не може бути застосована чи в разі неефективності лікування іншими протигрибковими препаратами, що може бути зумовлено наявною патологією, нечутливістю патогена або токсичністю препарату);
- аспергільоз та кандидоз;
- криптококоз (включно з криптококовим менінгітом): лікування імуноослаблених пацієнтів з криптококозом та всіх пацієнтів з криптококозом ЦНС;
- підтримувальна терапія у пацієнтів із СНІД з метою запобігання рецидиву наявної грибкової інфекції.
Ітраконазол слід призначати для профілактики грибкової інфекції у пацієнтів з тривалою нейтропенією у випадках, коли стандартна терапія є недостатньою.

таблетки застосовувати перорально одразу після їди для забезпечення максимальної абсорбції препарату. Таблетки слід ковтати цілими.
Схеми лікування дорослих для кожного показання такі:

Тривалість лікування в разі системних грибкових уражень слід коригувати залежно від мікологічної та клінічної відповіді на терапію:

Пацієнти літнього віку. Застосування ітраконазолу у пацієнтів літнього віку не рекомендується (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти з порушеннями функцій нирок. Клінічні дані щодо застосування пероральних форм ітраконазолу у пацієнтів з порушеннями функцій нирок обмежені. Біодоступність препарату при пероральному застосуванні може бути знижена у пацієнтів з нирковою недостатністю. Слід бути обережними при застосуванні цього лікарського засобу у таких пацієнтів та розглянути питання про коригування дози.
Пацієнти з порушеннями функцій печінки. Клінічні дані щодо застосування пероральних форм ітраконазолу у пацієнтів з порушеннями функцій печінки обмежені. Слід бути обережними при застосуванні цього лікарського засобу у таких пацієнтів (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика).
Діти. Застосування препарату у дітей не рекомендується.

• ітраконазол протипоказаний пацієнтам з відомою гіперчутливістю до діючої речовини чи будь-якої з допоміжних речовин.
• Протипоказане одночасне застосування ітраконазолу та субстратів CYP 3A4. Одночасне застосування може спричинити підвищення концентрацій цих лікарських засобів у плазмі крові, що може призвести до посилення чи пролонгації терапевтичних і побічних реакцій та станів, що можуть потенційно загрожувати життю. Наприклад, підвищені концентрації цих лікарських засобів можуть призвести до подовження інтервалу Q–Т та вентрикулярних тахіаритмій, включно з випадками тріпотіння/фібриляції шлуночків, аритмії з потенційним летальним кінцем. Ці лікарські засоби наведені в розділі ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ.
• Протипоказано застосування ітраконазолу пацієнтам зі шлуночковою дисфункцією, такою як застійна серцева недостатність, або застійною серцевою недостатністю в анамнезі, за винятком лікування інфекцій, що загрожують життю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
• Не слід застосовувати ітраконазол у період вагітності, за винятком лікування станів, що загрожують життю вагітної (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми). Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати ефективні методи контрацепції під час лікування ітраконазолом а також до кінця менструального циклу після закінчення лікування.

інфекції та інвазії: синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів. риніт.
З боку лімфатичної системи та крові: лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: гіперчутливість, сироваткова хвороба; ангіоневротичний набряк; анафілактичні, анафілактоїдні та алергічні реакції.
З боку метаболізму: гіпокаліємія, гіпертригліцеридемія, гіпокальціємія.
З боку нервової системи: периферична нейропатія, парестезія, гіпостезія, головний біль, запаморочення, дисгевзія.
З боку органа зору: порушення зору, помутніння зору, диплопія.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: тинітус, тимчасова чи стійка втрата слуху, шум у вухах.
З боку серця: застійна серцева недостатність.
З боку органів дихання: набряк легень, диспное, риніт, синусит.
З боку ШКТ: панкреатит, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, запор, здуття живота, метеоризм, диспепсія.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функцій печінки, тяжка гепатотоксичність (у тому числі декілька випадків тяжкої гострої печінкової недостатності з летальним наслідком)*, гіпербілірубінемія, підвищення рівня АлАТ, АсАТ, гостра печінкова недостатність, гепатит, підвищення рівня печінкових ферментів.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, лейкоцитокластичний васкуліт, світлочутливість, висипання, кропив’янка, алопеція, свербіж.
З боку м’язово-скелетної системи: міалгія, артралгія.
З боку сечовидільної системи: полакіурія, нетримання сечі.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: розлади менструального циклу, еректильна дисфункція.
Загальні розлади: набряки, пірексія.
Лабораторні дослідження: підвищення рівня КФК у крові.
*Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

перехресна гіперчутливість. Немає даних щодо перехресної чутливості між ітраконазолом та іншими азоловими протигрибковими засобами. Слід бути обережними при призначенні ітраконазолу пацієнтам з гіперчутливістю до інших азолів.
Вплив на серце. У дослідженнях ітраконазолу для в/в введення спостерігалося транзиторне асимптоматичне зменшення фракції викиду лівого шлуночка; воно відновлювалося перед наступною інфузією. Клінічна значущість цих даних для пероральних форм не з’ясована.
Відомо, що ітраконазол проявляє негативний інотропний ефект, повідомляли про випадки застійної серцевої недостатності, пов’язаної з його застосуванням. Серед спонтанних повідомлень частота виникнення застійної серцевої недостатності була вищою при загальній добовій дозі 400 мг/добу, ніж у разі застосування нижчої добової дози. Отже, ризик серцевої недостатності може підвищуватися залежно від загальної добової дози ітраконазолу.
Препарат не слід приймати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю або з її наявністю в анамнезі, за винятком випадків, коли очікувана користь значно перевищує потенційний ризик. При індивідуальній оцінці співвідношення користі/ризику слід враховувати такі фактори, як тяжкість діагнозу, режим дозування та тривалість лікування (загальна добова доза), а також індивідуальні фактори ризику виникнення застійної серцевої недостатності. Ці фактори ризику включають наявність серцевих захворювань, таких як ІХС або ураження клапанів; тяжкі захворювання легенів, зокрема ХОЗЛ; ниркова недостатність або інші захворювання, що супроводжуються набряками. Таких пацієнтів слід поінформувати про симптоми застійної серцевої недостатності, лікування слід проводити з обережністю та контролювати симптоми застійної серцевої недостатності. У разі появи цих симптомів під час курсу лікування застосування препарату необхідно припинити.
Блокатори кальцієвих каналів можуть мати негативний інотропний ефект, що може посилювати цей же ефект ітраконазолу. Також ітраконазол може пригнічувати метаболізм блокаторів кальцієвих каналів. Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні ітраконазолу та блокаторів кальцієвих каналів у зв’язку з підвищенням ризику виникнення застійної серцевої недостатності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Вплив на печінку. При застосуванні ітраконазолу дуже рідко повідомлялися про тяжку гепатотоксичність, у тому числі гостру печінкову недостатність з летальним наслідком. Здебільшого ці випадки спостерігалися у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі, які лікувалися за системними показаннями, мали інші серйозні захворювання та/або приймали інші гепатотоксичні препарати. У деяких пацієнтів не було очевидних факторів ризику захворювань печінки. Деякі з цих випадків спостерігалися протягом першого місяця лікування, у тому числі першого тижня. Тому бажано проводити моніторинг функції печінки у пацієнтів, які приймають ітраконазол. Пацієнтів необхідно попередити про необхідність термінового звернення до лікаря у разі появи симптомів гепатиту, а саме: анорексії, нудоти, блювання, підвищеної втомлюваності, болю в животі або потемніння сечі. За наявності цих симптомів необхідно негайно припинити лікування і провести дослідження печінкової функції.
Дані щодо застосування пероральних форм ітраконазолу у пацієнтів з печінковою недостатністю обмежені. Слід з обережністю застосовувати цей лікарський засіб у даної категорії пацієнтів. Рекомендований ретельний моніторинг стану пацієнтів з порушеннями функції печінки, які приймають ітраконазол. Під час прийняття рішення про лікування іншими лікарськими засобами, які метаболізуються CYP 3A4, рекомендовано брати до уваги подовжений T_½ ітраконазолу, що спостерігався у клінічних дослідженнях за участю хворих на цироз, у яких застосовували одноразові дози таблеток ітраконазолу.
Пацієнтам з підвищеним рівнем печінкових ферментів, активним захворюванням печінки або з проявами гепатотоксичності внаслідок застосування інших препаратів лікування слід розпочинати тільки за умови, що очікуваний результат перевищує ризик ураження печінки. У таких випадках необхідний моніторинг функцій печінки.
Зниження кислотності шлунка. При зниженій кислотності шлунка абсорбція ітраконазолу з таблеток погіршується. Пацієнтам, які одночасно з ітраконазолом застосовують препарати для зниження кислотності (такі як алюмінію гідроксид), слід дотримуватися щонайменше двогодинної перерви між прийомами цих лікарських засобів. Пацієнтам з ахлоргідрією, наприклад хворим на СНІД або таким, які приймають Н₂-блокатори або інгібітори протонної помпи, рекомендується приймати ітраконазол з напоями типу кола (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Слід вести моніторинг протигрибкової активності та підвищити дозу ітраконазолу в разі необхідності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти літнього віку. Клінічні дані щодо застосування ітраконазолу у пацієнтів літнього віку обмежені. Препарат не слід застосовувати у хворих літнього віку, це припустимо тільки у разі, якщо користь від застосування переважає потенційний ризик.
Порушення функції печінки. Доступні обмежені дані щодо застосування перорально ітраконазолу у пацієнтів з порушенням функції печінки. Слід бути обережними при застосуванні препарату у цієї категорії пацієнтів.
Порушення функції нирок. Дані щодо застосування ітраконазолу перорально пацієнтами з порушенням функції нирок обмежені. Слід бути обережними при застосуванні препарату в цієї категорії пацієнтів. Біодоступність ітраконазолу при пероральному застосуванні у пацієнтів з нирковою недостатністю може бути знижена. У такому разі слід розглянути питання щодо корекції дози.
Втрата слуху. Повідомляли про випадки тимчасової або стійкої втрати слуху у пацієнтів, які приймали ітраконазол. У деяких випадках втрата слуху відбувалася на тлі одночасного застосування з хінідином, який протипоказаний (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Слух зазвичай відновлюється після закінчення терапії ітраконазолом, однак у деяких пацієнтів втрата слуху є необоротною.
Пацієнти з імунною недостатністю. У деяких пацієнтів з імунною недостатністю (наприклад пацієнти з нейтропенією, СНІД або трансплантованими органами) пероральна біодоступність ітраконазолу може бути знижена.
Пацієнти із системними грибковими інфекціями, що безпосередньо загрожують життю. Через фармакокінетичні властивості (див. Фармакокінетика) таблетки ітраконазолу не рекомендується застосовувати для первинної терапії невідкладних станів, спричинених системними грибковими інфекціями.
Пацієнти, хворі на СНІД. Для хворих на СНІД, яких лікували з приводу системної грибкової інфекції, такої як споротрихоз, бластомікоз, гістоплазмоз або криптококоз (менінгеальний або неменінгеальний), та у яких існує загроза рецидиву, лікар повинен оцінити необхідність підтримувального лікування.
Нейропатія. При виникненні нейропатії, пов’язаної із застосуванням ітраконазолу, слід припинити прийом препарату.
Перехресна резистентність. Якщо при захворюванні на системний кандидоз є підозра на те, що види грибків Candida, що спричиняють захворювання, резистентні до флуконазолу, не можна стверджувати, що вони будуть чутливими до ітраконазолу. Тому необхідно виконати тест на чутливість перед початком лікування ітраконазолом.
Потенціал взаємодії. Одночасне застосування ітраконазолу та певних лікарських засобів може призвести до зміни ефективності ітраконазолу та/або лікарського засобу, що застосовується одночасно з ним, побічних реакцій, що можуть загрожувати життю, та/або раптового летального наслідку. Лікарські засоби, які протипоказані, які не рекомендовано або рекомендовано застосовувати з обережністю одночасно з ітраконазолом, наведені в розділі ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ.
Допоміжні речовини. Препарат містить цукор та лактозу. У разі встановленої непереносимості деяких цукрів слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності та годування грудьми
Вагітність. Ітраконазол не слід призначати вагітним, за винятком наявності станів, що загрожують життю, коли потенційна користь для вагітної перевищує ризик негативного впливу на плід.
У дослідженнях на тваринах ітраконазол виявляв репродуктивної токсичності.
Є обмежені дані щодо застосування ітраконазолу у період вагітності. Повідомлялося про випадки аномалій розвитку (вади розвитку скелета, сечостатевого тракту, серцево-судинної системи та органів зору, а також хромосомні аномалії та множинні вади розвитку). Однак причинно-наслідковий зв’язок з ітраконазолом не було встановлено. Епідеміологічні дані щодо впливу ітраконазолу в I триместр вагітності (переважно у пацієнток, які застосовували його для короткочасного лікування вульвовагінального кандидозу) не виявили підвищеного ризику виникнення вад розвитку порівняно з жінками, які не застосовували препарати з тератогенним ефектом.
Жінки репродуктивного віку. Жінкам репродуктивного віку, які приймають ітраконазол, слід застосовувати надійні засоби контрацепції протягом усього курсу лікування до настання першої менструації після його завершення.
Період годування грудьми. Незначна кількість ітраконазолу екскретується в грудне молоко. Тому у період годування грудьми необхідно зіставити можливий ризик для дитини з очікуваною користю від лікування препаратом для матері. У разі необхідності жінці слід припинити годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Досліджень щодо впливу препарату на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами не проводили. Слід пам’ятати про можливість виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, розлади зору та втрата слуху (див. ПОБІЧНА ДІЯ), що може призвести до негативних наслідків під час керування транспортними засобами чи роботи з іншими механізмами.

ітраконазол переважно метаболізується цитохромом CYP 3A4. Інші препарати, які метаболізуються цим шляхом або модифікують активність CYP 3A4, можуть впливати на фармакокінетику ітраконазолу. Ітраконазол, у свою чергу, також може впливати на фармакокінетику інших субстанцій. Ітраконазол є потужним інгібітором CYP 3A4 та P-глікопротеїну. При одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами слід також керуватися інструкціями для медичного застосування цих лікарських засобів, зокрема інформацією про шляхи метаболізму та можливу необхідність корекції доз.
Лікарські засоби, які можуть знижувати концентрацію ітраконазолу в плазмі крові. Лікарські засоби, які знижують кислотність шлунку (препарати, які нейтралізують кислоту, такі як алюмінію гідроксид, або супресори виділення кислоти, такі як антагоністи H₂-рецепторів та інгібітори протонної помпи), впливають на абсорбцію ітраконазолу з капсул. Слід бути обережними при одночасному застосуванні нижчезазначених лікарських засобів та таблеток ітраконазолу:
- при одночасному застосуванні ітраконазолу та лікарських засобів, що знижують кислотність, ітраконазол слід застосовувати з напоями з підвищеною кислотністю, такими як недієтична кола;
- лікарські засоби, що нейтралізують кислоту (наприклад алюмінію гідроксид) слід застосовувати щонайменше за 1 год до або через 2 год після застосування ітраконазолу;
- слід контролювати рівень протигрибкової активності та в разі необхідності підвищувати дозу ітраконазолу.
Одночасне застосування ітраконазолу з потужними індукторами ферменту СYР ЗА4 призводить до зниження біодоступності ітраконазолу та гідрокси-ітраконазолу, наслідком чого є значне зниження ефективності лікування. Ці лікарські засоби включають:
- антибактеріальні: ізоніазид, рифабутин (також див. підрозділ «Лікарські засоби, концентрацію яких у плазмі крові підвищує ітраконазол»), рифампіцин;
- протисудомні: карбамазепін (також див. підрозділ «Лікарські засоби, концентрацію яких у плазмі крові підвищує ітраконазол»), фенобарбітал, фенітоїн;
- противірусні: ефавіренц, невірапін.
Одночасне застосування потужних індукторів ферменту СYР ЗА4 з ітраконазолом не рекомендоване. Не слід розпочинати застосування вищезазначених ліків за 2 тиж до, протягом та впродовж 2 тиж після лікування ітраконазолом, за винятком тих випадків, коли можлива користь значно переважає потенційний ризик. Слід ретельно контролювати рівень протигрибкової активності та підвищити в разі необхідності дозу ітраконазолу.
Лікарські засоби, які підвищують концентрацію ітраконазолу в плазмі крові
Потужні інгібітори ферменту CYP 3A4 можуть збільшити біодоступність ітраконазолу. Наприклад:
- антибактеріальні: ципрофлоксацин, кларитроміцин, еритроміцин;
- противірусні: ритонавірпідсилений дарунавір, ритонавірпідсилений фосампренавір, індинавір, ритонавір (також також див. підрозділ «Лікарські засоби, концентрацію яких у плазмі крові підвищує ітраконазол»).
Ці препарати слід застосовувати з обережністю при одночасному застосування з ітраконазолом. Цих пацієнтів слід ретельно обстежувати стосовно ознак чи симптомів збільшення вираженості або пролонгації фармакологічного ефекту ітраконазолу та в разі необхідності — знизити дозу ітраконазолу. Рекомендовано контролювати концентрацію ітраконазолу в плазмі крові.
Лікарські засоби, концентрацію яких у плазмі крові підвищує ітраконазол
Ітраконазол та його основний метаболіт гідроксиітраконазол можуть пригнічувати метаболізм препаратів, які метаболізуються ферментом CYP 3A4, та транспортування ліків P-глікопротеїном, що може призвести до підвищення концентрації цих ліків та/або їх метаболітів у плазмі крові. Таке підвищення концентрацій у плазмі крові може призвести до посилення або подовження терапевтичного ефекту та виникнення побічних реакцій. Протипоказане призначення ітраконазолу та ліків, що метаболізуються CYP 3A4 та подовжують інтервал Q–T, оскільки це може призвести до виникнення шлуночкових тахіаритмій, включаючи випадки тріпотіння/фібриляції шлуночків з летальним наслідком. Після припинення лікування концентрація ітраконазолу знижується до рівня, який майже не виявляється в плазмі крові, впродовж від 7 до 14 днів, залежно від дози й тривалості лікування. У пацієнтів із цирозом печінки або у осіб, які одночасно застосовують інгібітори ферменту CYP 3A4, відміна препарату має бути поступовою. Особливо це стосується лікарських засобів, на метаболізм яких впливає ітраконазол.
Супутні лікарські засоби згруповані у такі категорії
Протипоказано: у жодному разі не застосовувати одночасно або раніше ніж через 2 тиж після закінчення лікування ітраконазолом.
Не рекомендовано: застосування цих лікарських засобів одночасно та впродовж 2 тиж після припинення лікування ітраконазолом слід уникати, окрім випадків, коли користь від лікування переважає можливий ризик виникнення побічних реакцій. Якщо одночасного застосування не можна уникнути, то таких пацієнтів слід ретельно обстежувати щодо появи ознак чи симптомів збільшення або пролонгації фармакологічного ефекту ітраконазолу та за необхідності — знижувати дозу ітраконазолу. Рекомендовано контролювати рівень концентрації ітраконазолу в плазмі крові.
Застосовувати з обережністю: ретельний моніторинг рекомендовано у разі одночасного застосування з ітраконазолом. Цих пацієнтів слід ретельно обстежувати стосовно ознак чи симптомів підвищення або пролонгації фармакологічного ефекту ітраконазолу та за необхідності — знижувати дозу ітраконазолу. Рекомендовано контролювати концентрацію ітраконазолу в плазмі крові.
Приклади лікарських засобів, концентрація яких підвищується при одночасному застосуванні з ітраконазолом та рекомендації щодо застосування

^aТакож див. Лікарські засоби, які знижують концентрацію ітраконазолу в плазмі крові.
^bТакож див. Лікарські засоби, які підвищують концентрацію ітраконазолу в плазмі крові.
Лікарські засоби, концентрацію яких знижує ітраконазол. Одночасне застосування ітраконазолу з мелоксикамом знижує концентрацію останнього. Мелоксикам слід застосовувати з обережністю при одночасному застосуванні з ітраконазолом та контролювати терапевтичну або побічну дію. Рекомендується коригувати дозу мелоксикаму.
Діти. Дослідження щодо лікарської взаємодії проводили тільки за участю дорослих.

загалом побічні реакції, про які повідомляли у разі передозування, мали схожий профіль з побічними реакціями, що виникали при прийомі ітраконазолу (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
У разі передозування слід вжити підтримувальних заходів. Якщо це виправдано, можна призначити активоване вугілля. Ітраконазол не можна вивести шляхом гемодіалізу. Специфічного антидоту немає.

за температури не вище 25 °С.