Нормасон^® (Normason)

Зопіклон - 7,5 мг

фармакодинаміка. Зопіклон належить до групи циклопіролонів та споріднений за фармацевтичним класом бензодіазепінами. Фармакодинамічні ефекти зопіклону є якісно подібними до ефектів інших сполук цього класу: м’язовий релаксант, анксіолітик, заспокійливий, снодійний, протисудомний засіб, амнестик (спричиняє порушення пам’яті).
Ці ефекти зумовлені тим, що він діє як специфічний агоніст рецепторів, які належать до макромолекулярного рецепторного комплексу ГАМК-омега у ЦНС (які називаються BZ1 та BZ2 і модулюють відкриття каналів для іонів хлору).
Було встановлено, що у людини зопіклон продовжує тривалість сну, поліпшує його якість та знижує частоту нічних та ранніх пробуджень.
Цей вплив зумовлений характерними електроенцефалографічними характеристиками, які відрізняються від тих, що притаманні для дії бензодіазепінів. Полісомнографічні дослідження показали, що зопіклон зменшує стадію I та збільшує стадію II сну, підтримує або подовжує стадії глибокого сну (III та IV) та підтримує парадоксальний (REM) сон.
Фармакокінетика
Абсорбція. Зопіклон швидко абсорбується: пікові плазмові концентрації досягаються через 1,5–2 год та становлять 30; 60 та 1,15 нг/мл після введення 3,75; 7,5 та 15 мг відповідно. Біодоступність становить близько 80%.
На абсорбцію не впливає час введення, повторне введення доз і стать пацієнта.
Розподіл. Зопіклон дуже швидко розподіляється із судинного русла. Зв’язування з білками плазми крові є незначним (близько 45%) та далеким від насичуваного. Ризик лікарських взаємодій внаслідок заміщення на місці зв’язування з білком дуже низький.
Зниження концентрації у плазмі крові — 3,75–15 мг, і цей процес не залежить від дози. Т_½ становить близько 5 год.
Бензодіазепіни та споріднені до них сполуки проникають через ГЕБ і плаценту та в грудне молоко. При годуванні груддю фармакокінетичні профілі зопіклону в молоці та плазмі крові матері є подібними. Оціночна частка дози, яку при цьому отримує немовля, не перевищує 0,2% дози, отриманої матір’ю за 24 год до годування.
Метаболізм. У печінці відбувається інтенсивний метаболізм зопіклону.
Два основних метаболіти — це N-оксид (є фармакологічно активним у тварин) та N-деметильоване похідне (фармакологічно неактивне у тварин). Видимі Т_½, визначені у дослідженнях виведення із сечею, становлять близько 4,5 та 7,5 год відповідно. Це узгоджується з тим фактом, що після отримання повторних доз (15 мг) протягом 14 днів не виявлено значної їх акумуляції. У ході досліджень не відзначалося підвищення ферментативної активності у тварин, навіть при введенні високих доз.
Виведення. Низькі показники ниркового кліренсу незміненого зопіклону (в середньому 8,4 мл/хв) порівняно з плазмовим кліренсом (232 мл/хв) свідчать, що зопіклон виводиться з організму головним чином у формі метаболітів. Близько 80% речовини виділяється нирками у вигляді вільних метаболітів (N-оксид та N-деметильоване похідне), а близько 16% — з калом.
Групи пацієнтів особливого ризику
Пацієнти літнього віку: незважаючи на те що печінковий метаболізм дещо знижений, а середній Т_½ становить 7 год, у ході досліджень не виявлено кумуляції зопіклону в плазмі крові після повторних введень.
Пацієнти з нирковою недостатністю: при тривалому застосуванні препарату не відзначалося кумуляції зопіклону та його метаболітів. Зопіклон проникає крізь діалізні мембрани. При лікуванні передозування гемодіаліз не є доцільним, оскільки зопіклон має великий об’єм розподілу.
Пацієнти з цирозом печінки: плазмовий кліренс зопіклону значно знижується через уповільнене деметилювання, тому для цих пацієнтів потрібна корекція дози.

тяжкі розлади сну: ситуативне та тимчасове безсоння.

для перорального застосування.
Дозування. Лікування завжди слід розпочинати з найнижчої ефективної дози, не можна перевищувати максимальну дозу. Препарат слід приймати безпосередньо перед сном.
Доза препарату 3,75 мг призначена спеціально для пацієнтів літнього віку (від 65 років) та осіб, які належать до груп особливого ризику.
Звичайні дози для:
дорослих віком до 65 років — 7,5 мг/добу;
пацієнтів віком від 65 років — 3,75 мг/добу; доза 7,5 мг може бути застосована тільки у виняткових випадках;
пацієнтів з порушенням функції печінки або з хронічною легеневою недостатністю — рекомендована доза — 3,75 мг/добу (див. Фармакокінетика);
пацієнтів з нирковою недостатністю — лікування слід розпочинати з дози 3,75 мг/добу (див. Фармакокінетика).
В усіх випадках добова доза препарату Нормасон не повинна перевищувати 7,5 мг.
Тривалість лікування. Лікування повинно бути по можливості недовгочасним. Тривалість курсу лікування не повинна перевищувати 4 тиж, включаючи період поступового припинення лікування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам слід рекомендувати приймати препарат протягом:
– у разі ситуативного безсоння — 2–5 діб (наприклад під час подорожі),
– у разі тимчасового безсоння — 2–3 тиж (наприклад спричиненого серйозною подією).
У деяких випадках може виникнути необхідність у збільшенні рекомендованого періоду лікування. У такій ситуації слід повторно ретельно оцінити стан пацієнта.
Діти. Застосування зопіклону у дітей не досліджували, тому препарат не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

препарат ніколи не слід застосовувати пацієнтам з:
– підвищеною чутливістю до зопіклону або будь-якої з допоміжних речовин препарату;
– тяжкою дихальною недостатністю;
– синдромом апное уві сні;
– тяжкою, гострою або хронічною печінковою недостатністю (через ризик виникнення енцефалопатії);
– міастенією;
– алергією на продукти з пшениці (окрім непереносимості пшениці при целіакії).

побічні ефекти залежать від дози та індивідуальної чутливості пацієнта.
Побічний ефект, який відмічають найчастіше, — це гіркий присмак у роті.
Побічні неврологічні та психічні ефекти (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ):
– антероградна амнезія, яка може виникати при прийомі терапевтичних доз. Ризик зростає пропорційно до дози;
– поведінкові розлади, змінена свідомість, дратівливість, марення, агресивність, неспокійна поведінка, сомнамбулізм (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);
– фізична та психологічна залежність, навіть при прийомі терапевтичних доз, із симптомами відміни або рикошетним безсонням після припинення лікування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);
– відчуття сп’яніння, головний біль, ейфорія, тремор, парестезія, розлади мовлення, м’язові спазми, запаморочення, порушення координації, депресивні настрої, у виняткових випадках — атаксія;
– сплутаність свідомості, галюцинації, знижена увага або навіть сонливість (особливо у пацієнтів літнього віку), безсоння, нічні жахи, напруження;
– зміни лібідо.
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття.
З боку шкіри: висип на шкірі та свербіж, які можуть бути симптомами гіперчутливості; підвищене потовиділення. У разі виникнення цих реакцій слід припинити застосування препарату.
Загальні порушення: м’язова гіпотонія, астенія, озноб, підвищена втомлюваність.
З боку імунної системи: кропив’янка, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз/синдром Лайєлла, мультиформна еритема.
З боку органа зору: диплопія, амбліопія.
З боку дихальної системи: диспное, задишка.
З боку травного тракту: обкладений язик, неприємний запах з рота, диспепсія, нудота, сухість у роті, блювання, діарея, запор, анорексія або підвищений апетит.
Лабораторні показники: підвищення рівнів трансаміназ та/або рівнів ЛФ, що у поодиноких випадках може спричиняти клінічну картину порушення функції печінки.
Метаболічні порушення: зменшення маси тіла.
З боку кістково-м’язової системи: тяжкість у кінцівках.
У пацієнтів літнього віку частіше виникають відчуття серцебиття, блювання, анорексія, сіалорея, збудження, неспокій та тремор.
Постмаркетингові дослідження: гнів, порушення поведінки, пов’язані з амнезією.
Про синдром відміни повідомляли при припиненні лікування зопіклоном (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Симптоми синдрому відміни різні та включають рикошетне безсоння, м’язовий біль, тривожність, тремор, підвищене потовиділення, ажитацію, сплутаність свідомості, головний біль, відчуття серцебиття, тахікардію, делірій, нічні жахи, роздратованість. У тяжких випадках можуть виникнути такі симптоми: дереалізація, деперсоналізація, гіперакузія, оніміння та поколювання у кінцівках, підвищена чутливість до світла, шуму і фізичного контакту, галюцинації.
Дуже рідко можуть виникнути судоми.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після схвалення лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу здійснювати постійний моніторинг співвідношення користь/ризик застосування цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через національні системи повідомлень.

застереження. Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Препарат можна призначати пацієнтам із целіакією. Пшеничний крохмаль може містити глютен, але лише у залишковій кількості, і тому вважається безпечним для таких пацієнтів.
Звикання до препарату. При застосуванні бензодіазепінів або споріднених з ними речовин протягом декількох тижнів їх седативний та снодійний ефекти можуть поступово слабшати, незважаючи на те, що доза залишається незмінною.
У пацієнтів, у яких період лікування препаратом Нормасон не перевищував 4 тиж, виявлено відсутність вираженого звикання до препарату.
Залежність від препарату. Лікування бензодіазепінами та спорідненими з ними речовинами, особливо тривале, може призводити до фізичної і психологічної фармакозалежності.
Розвиток залежності зумовлюють декілька факторів: тривалість лікування, доза, наявність в анамнезі залежності від лікарських засобів або інших речовин, включаючи алкоголь, тривожність.
Залежність може розвиватися при терапевтичних дозах та/або у пацієнтів без специфічних факторів ризику.
У виняткових випадках залежність від зопіклону відмічена при застосуванні в терапевтичних дозах.
Після припинення лікування залежність може призводити до появи симптомів відміни.
Деякі з цих симптомів виникають часто: безсоння, головний біль, надмірна тривожність, міалгія, напруженість м’язів і дратівливість.
Інші симптоми, які виникають дуже рідко: збуджений стан або навіть сплутаність свідомості, парестезія кінцівок, підвищена чутливість до світла, шуму і фізичного контакту, деперсоналізація, дереалізація, галюцинації та судоми.
Симптоми відміни також включають тремор, відчуття серцебиття, тахікардію, делірій, нічні жахи, роздратованість, гіперакузію, оніміння та поколювання у кінцівках.
Симптоми відміни можуть розвиватися через декілька днів після припинення лікування. При застосуванні бензодіазепінів короткої дії, особливо у високих дозах, симптоми відміни можуть виникнути між двома прийомами доз.
Ризик виникнення лікарської залежності може зростати в разі одночасного застосування декількох бензодіазепінів при лікуванні тривожних розладів або порушень сну.
Також відомі окремі випадки зловживання препаратом.
Рикошетне безсоння. Цей минущий ефект рикошету може виявлятися як загострення безсоння, з приводу якого початково і призначали лікування бензодіазепінами або спорідненими з ними препаратами.
Психомоторні порушення. Як і будь-які інші седативні/снодійні лікарські засоби, зопіклон зумовлює пригнічувальну дію на ЦНС. Через кілька годин після прийому препарату можуть виникати психомоторні порушення.
Ризик психомоторних розладів, у тому числі порушення здатності керувати транспортними засобами, зростає у таких ситуаціях:
- застосування цього лікарського засобу за менше ніж 12 год до виконання діяльності, яка потребує концентрації уваги (див. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами);
- застосування дози, вищої за рекомендовану;
- одночасне застосування з іншими засобами, які пригнічують функцію ЦНС, алкоголем, забороненими речовинами або іншими лікарськими засобами, які підвищують концентрацію зопіклону в крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнтам слід порадити уникати небезпечних видів діяльності, які потребують повної концентрації уваги або рухової координації, таких як робота з механізмами або керування транспортними засобами, після прийому зопіклону, особливо протягом 12 год після прийому цього препарату.
Амнезія і порушена психомоторна функція. Протягом декількох годин після прийому таблетки можуть виникати антероградна амнезія і порушення психомоторної функції. Щоб знизити ризик їх розвитку, пацієнт повинен приймати таблетку безпосередньо перед сном, тобто вже у ліжку (див. ЗАСТОСУВАННЯ) і переконатися, що умови є максимально сприятливими для декількох годин неперервного сну (7–8 год).
Поведінкові розлади. У деяких пацієнтів бензодіазепіни та споріднені з ними речовини можуть спричинити синдром зміни свідомості (різного ступеня) із порушенням пам’яті та поведінки.
Можуть розвиватися такі симптоми:
– загострення безсоння, нічні жахи, збуджений стан, нервозність;
– марення, галюцинації, онейроїдний стан, сплутаність свідомості, психозоподібні симптоми;
– психічна загальмованість, легка збудливість;
– ейфорія, дратівливість;
– антероградна амнезія;
– сугестивність (навіюваність).
Ці симптоми можуть супроводжуватися розладами, які є потенційно шкідливими для пацієнта чи інших осіб:
– аномальна поведінка;
– аутоагресія або агресія стосовно інших осіб, особливо якщо члени родини або друзі намагаються завадити хворому робити те, що він бажає;
– автоматична поведінка з подальшою амнезією.
Поява цих симптомів потребує припинення лікування.
Психотичні зміни поведінки частіше виникають у пацієнтів з агресивною поведінкою та незвичайними реакціями на седативні препарати, бензодіазепіни, вживання алкоголю та включають також деперсоналізацію, неспокій, гнів.
Препарат впливає на когнітивні функції, а саме — на розумову здатність, концентрацію уваги. Ризик виникнення цих ускладнень більш виражений у пацієнтів із церебральними порушеннями.
Деякі пацієнти можуть відчувати неспокій, тривожність у денний час.
Сомнамбулізм і пов’язана з цим поведінка. У пацієнтів, які отримують лікування зопіклоном, відмічали епізоди комплексної поведінки, такі як керування транспортним засобом уві сні (наприклад керування транспортним засобом у той час, коли пацієнт прийняв снодійно-седативний препарат і повністю не прокинувся), після яких він нічого не пам’ятав. Хоча порушення поведінки, пов’язані із сомнамбулізмом, можуть виникати при монотерапії зопіклоном у терапевтичних дозах, одночасне вживання алкоголю та прийом інших засобів, які пригнічують ЦНС, підвищує ризик виникнення такої поведінки, так само, як і застосування зопіклону в дозах, що перевищують максимальну рекомендовану дозу.
Пацієнтам, у яких розвинулися розлади, пов’язані із сомнамбулізмом, рекомендується припинити прийом зопіклону, оскільки це може бути небезпечно для самих пацієнтів та їх оточення (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНА ДІЯ).
Ризик кумуляції лікарського засобу. Бензодіазепіни та споріднені з ними речовини (як і будь-який інший лікарський засіб) залишаються в організмі протягом часу, що становить близько 5 Т_½ (див. Фармакокінетика).
У пацієнтів літнього віку та хворих із порушеннями функції печінки Т_½ може бути значно довшим.
Після застосування повторних доз зопіклон або його метаболіти досягають стаціонарного стану набагато пізніше та при більш високому рівні.
Ефективність та безпеку засобу можна оцінювати тільки при досягненні стаціонарного стану.
Може бути необхідна корекція дози (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Під час досліджень у пацієнтів з нирковою недостатністю кумуляції зопіклону не виявлено (див. Фармакокінетика).
Пацієнти літнього віку. Слід виявляти обережність при лікуванні бензодіазепінами або спорідненими з ними препаратами пацієнтів літнього віку через підвищений ризик виникнення поведінкових розладів та ризик розвитку седативного та/або міорелаксантного ефектів, що може стати причиною падінь, які часто мають серйозні наслідки для цієї категорії хворих.
Запобіжні заходи при застосуванні. Рекомендується особлива обережність при призначенні пацієнтам, які мають в анамнезі алкоголізм чи інші види залежності від лікарських засобів або інших речовин (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Перед призначенням снодійного засобу в усіх випадках безсоння необхідне проведення всебічної оцінки та усунення першопричин його виникнення.
Безсоння може бути ознакою фізичного або психічного розладу. У разі, якщо після короткого періоду лікування безсоння зберігається або загострюється, клінічний діагноз слід оцінити повторно.
Тривалість лікування. Тривалість лікування пацієнта повинна бути встановлена чітко за показаннями, залежно від наявного у нього виду безсоння (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Депресія — великий депресивний епізод. Оскільки безсоння може бути симптомом депресії, то депресію слід лікувати. Якщо безсоння зберігається, клінічний діагноз слід оцінити повторно.
У пацієнтів з великим депресивним епізодом бензодіазепіни та споріднені з ними препарати не слід призначати у вигляді монотерапії, оскільки вони не лікують депресію, а тому вона продовжуватиме розвиватися далі, супроводжуючись незмінним або підвищеним ризиком суїциду.
Оскільки у таких пацієнтів може існувати ризик суїциду, то з метою зведення до мінімуму ризику умисного передозування у їх розпорядженні (виписана у рецепті та видана в аптеці) повинна знаходитися найменша кількість таблеток зопіклону.
Поступове зниження дози. Пацієнтам потрібно чітко пояснити, як поступово припинити процес лікування.
Окрім необхідності поступового зниження дози, пацієнтів також слід попередити про ризик виникнення рикошетного безсоння, щоб звести до мінімуму розвиток будь-якого безсоння, яке може виникнути через симптоми, спричинені припиненням лікування, навіть поступовим.
Пацієнти повинні бути поінформовані про можливий дискомфорт у період поступового припинення лікування.
Дихальна недостатність. Призначаючи бензодіазепіни та споріднені з ними препарати пацієнтам з дихальною недостатністю, слід пам’ятати про їхню пригнічувальну дію на дихальний центр (особливо тому, що тривожність і неспокій можуть бути попереджувальними ознаками дихальної декомпенсації, яка потребує переведення пацієнта у відділення інтенсивної терапії).
Пацієнти літнього віку — ниркова недостатність. Хоча після тривалого застосування не виявлено кумуляції зопіклону, цій групі пацієнтів рекомендується призначати половину звичайної рекомендованої дози як застережні заходи (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Слід бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з депресіями.
Не рекомендується призначати хворим із тяжкою печінковою недостатністю та енцефалопатією.
Не рекомендується призначати на початковому етапі лікування психозів.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Значний об’єм даних, зібраних під час когортних досліджень, не виявив жодних доказів того, що застосування бензодіазепінів у І триместр вагітності призводить до будь-яких вад розвитку у дитини. Проте у деяких епідеміологічних дослідженнях типу «випадок-контроль» відмічали підвищена частота виникнення розщеплення верхньої губи та піднебіння на тлі застосування бензодіазепінів. Згідно з цими даними частота виникнення розщеплення верхньої губи та піднебіння становила <2 на 1000 новонароджених, які зазнавали впливу бензодіазепінів під час внутрішньоутробного розвитку, порівняно з очікуваною частотою 1 на 1000 у загальній популяції.
Повідомляли про ослаблення ворушіння плода та зміни ЧСС плода при застосуванні високих доз бензодіазепінів у ІІ–ІІІ триместр вагітності. Застосування бензодіазепінів наприкінці вагітності, навіть у низьких дозах, може зумовлювати такі ознаки впливу зопіклону на новонароджену дитину, як аксіальна гіпотонія й утруднення смоктання, що призводить до незадовільного набору маси тіла. Хоча ці ознаки зворотні, вони можуть утримуватися впродовж 1–3 тиж залежно від Т_½ призначеного бензодіазепіну. При застосуванні високих доз зопіклону у новонародженого можуть виникати пригнічення дихання або апное та гіпотермія. Крім того, у новонародженої дитини може розвиватися синдром відміни, навіть якщо у неї відсутні ознаки впливу зопіклону. Характерними ознаками цього стану є, зокрема, надмірна збудливість, психомоторне збудження та тремор у новонародженого, які виникають через деякий час після пологів. Час до появи цих симптомів залежить від Т_½ лікарського засобу і може бути значним у разі тривалого Т_½.
З огляду на ці дані, як запобіжний захід не рекомендовано застосовувати зопіклон у період вагітності, незалежно від триместру.
Жінки репродуктивного віку, які отримують лікування зопіклоном, мають бути проінструктовані щодо необхідності зв’язатися зі своїм лікарем, якщо вони плануватимуть вагітність або якщо будуть на ранніх термінах вагітності, щоб можна було переглянути їхню потребу у лікуванні.
Якщо у період вагітності лікування зопіклоном буде абсолютно необхідним, незадовго до дати пологів слід уникати призначення високих доз і зважати на описані вище ефекти під час спостереження за станом новонародженого.
Період годування груддю. У період годування груддю препарат Нормасон застосовувати не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Зопіклон може мати виражений вплив на здатність керувати транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.
Пацієнтів, які керують транспортними засобами і працюють з іншими механізмами, слід попередити, що, як і при застосуванні будь-яких інших снодійних препаратів, можливий ризик виникнення сонливості, уповільнення часу реакції, запаморочення, в’ялості, нечіткості зору або подвоєння в очах та зниження концентрації уваги разом із порушенням здатності керувати транспортними засобами, особливо у перші 12 год після прийому зопіклону (див. ПОБІЧНА ДІЯ). З метою зведення цього ризику до мінімуму рекомендовано дотримуватися інтервалу між прийомом зопіклону і керуванням транспортними засобами, роботою з іншими машинами або роботою на висоті тривалістю щонайменше 12 год.
Порушення здатності керувати транспортними засобами і такі зміни поведінки, як засинання за кермом, можуть виникати при монотерапії зопіклоном у терапевтичних дозах.
Крім того, ці ефекти потенціюються одночасним вживанням алкоголю або застосуванням інших депресантів ЦНС (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Пацієнтів необхідно попередити про необхідність не вживати алкоголь або інші психоактивні речовини під час лікування зопіклоном.

седативні препарати. Необхідно враховувати те, що багато лікарських засобів або речовин можуть зумовлювати адитивні пригнічувальні ефекти щодо ЦНС та знижувати концентрацію уваги у пацієнта. Порушення здатності до концентрації уваги може створювати небезпеку під час керування транспортними засобами чи роботи з іншими механізмами. До таких речовин належать похідні морфіну (анальгетики, протикашльові засоби та засоби замісного лікування наркозалежності), нейролептики, барбітурати, бензодіазепіни, небензодіазепінові анксіолітики (такі як мепробамат), снодійні препарати, седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні H₁-антигістамінні препарати, антигіпертензивні препарати центральної дії, баклофен і талідомід.
Снодійні препарати. На даний час як снодійні призначають або бензодіазепіни та їхні похідні (золпідем, зопіклон), або H₁-антигістамінні препарати. Окрім посилення седативного ефекту, в разі призначення разом з іншими депресантами ЦНС або в разі вживання алкоголю необхідно брати до уваги можливе потенціювання ефекту пригнічення дихальної функції бензодіазепінами при їх призначенні разом із морфіноподібними речовинами, іншими бензодіазепінами або фенобарбіталом, особливо у пацієнтів літнього віку.
Небажана комбінація
Алкоголь (як напій або допоміжна речовина) потенціює седативний ефект бензодіазепінів та споріднених з ними речовин. Внаслідок зниження концентрації уваги керувати транспортними засобами або іншими механізмами може бути небезпечно.
Пацієнтам слід уникати вживання алкогольних напоїв або прийому препаратів, які містять етанол.
Натрій (натрію оксибутират). Посилення пригнічення ЦНС. Порушення здатності до концентрації уваги може створювати небезпеку під час керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами.
Комбінації, які потребують вжиття запобіжних заходів
Рифампіцин. Зниження плазматичних концентрацій та ефективності зопіклону внаслідок посилення його метаболізму в печінці. Необхідний моніторинг клінічного стану пацієнта. У разі необхідності може бути призначений інший снодійний засіб.
Барбітурати. Підвищення ризику пригнічення дихальної функції, яке може бути летальним у разі передозування.
Похідні морфіну. Підвищення ризику пригнічення дихальної функції, яке може бути летальним у разі передозування.
Інші снодійні лікарські засоби. Посилення пригнічення ЦНС.
Інші седативні лікарські засоби. Посилення пригнічення ЦНС.
Комбінації, які слід брати до уваги
Інші засоби, що пригнічують активність ЦНС: похідні морфіну (анальгетики, протикашльові засоби та препарати для замісної терапії при лікуванні наркотичної залежності, окрім бупренорфіну), нейролептики, барбітурати, анксіолітики, інші снодійні, седативні антидепресанти, протиепілептичні лікарські засоби, анестетики, седативні Н₁-антигістамінні засоби, антигіпертензивні засоби центральної дії, баклофен, талідомід, пізотифен. Посилення пригнічення активності ЦНС. Внаслідок зниження концентрації уваги керувати транспортними засобами або іншими механізмами може бути небезпечно. Крім того, при одночасному застосуванні зопіклону з похідними морфіну (анальгетики, протикашльові засоби та препарати для замісної терапії при лікуванні наркотичної залежності) та барбітуратами підвищується ризик пригнічення дихання, яке в разі передозування може бути летальним.
Наркотичні анальгетики посилюють ейфорію, що може призвести до збільшення вираженості психічної залежності.
Зопіклон метаболізується за допомогою цитохрому Р450 (CYP) 3A4 ізоензим, тому при одночасному застосуванні з інгібіторами CYP 3A4 плазмові рівні зопіклону можуть зростати, а при одночасному застосуванні з індукторами CYP 3A4 плазмові рівні зопіклону можуть знижуватися.
Бупренорфін. При застосуванні бупренорфіну як замісна терапія при лікуванні наркотичної залежності підвищується ризик пригнічення дихання, яке потенційно може мати летальний наслідок. Необхідно ретельно зважити ризик/користь застосування цієї комбінації. Пацієнтів слід попередити про необхідність суворо дотримуватися доз, призначених лікарем.
Клозапін. Підвищений ризик розвитку колапсу із зупинкою дихання та/або зупинкою серця.
Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин. Незначне посилення седативних ефектів зопіклону.
Кетоконазол, ітраконазол, вориконазол. Незначне посилення седативних ефектів зопіклону.
Нелфінавір, ритонавір. Незначне посилення седативних ефектів зопіклону.

передозування може загрожувати життю, особливо у разі одночасного передозування декількох депресантів ЦНС (включаючи етанол).
При прийомі великої кількості зопіклону передозування виявляється, головним чином, у пригніченні ЦНС, що призводить до стану від сонливості до коми, залежно від отриманої дози. Легке передозування характеризується симптомами сплутаності свідомості та летаргії.
У більш тяжких випадках відмічалися атаксія, артеріальна гіпотензія, метгемоглобінемія, пригнічення дихання, іноді — летальний наслідок. Іншими факторами ризику, що можуть посилити симптоми передозування, є супутні захворювання.
Лікування. Якщо пероральне передозування відбулося менше ніж 1 год тому, у хворого, який знаходиться у свідомості, можна викликати блювання; в інших випадках слід проводити промивання шлунка із захистом дихальних шляхів. Після цього може бути корисним введення активованого вугілля, щоб знизити абсорбцію препарату.
Рекомендується ретельне спостереження за серцевою та дихальною функціями у спеціалізованому відділенні.
При лікуванні передозування гемодіаліз не є доцільним, оскільки зопіклон має великий об’єм розподілу.
Для діагностики та/або лікування випадкового або навмисного передозування бензодіазепінів може бути корисним введення ін’єкційного флумазенілу.
Флумазеніл має вплив, протилежний дії бензодіазепінів, тому може спричинити появу неврологічних розладів (збудження, неспокій, судоми та емоціональна лабільність), особливо у хворих на епілепсію.

при температурі не вище 25 °С.