Сингуляр^® (Singulair^®)

Монтелукаст......................................................... 10 мг;
допоміжні речовини: гідроксипропілцелюлоза, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, магнію стеарат;
оболонка таблетки: гідроксипропілцелюлоза, метилгідроксипропілцелюлоза, титану діоксид (Е 171), оксид заліза червоний (Е 172), оксид заліза жовтий (Е 172), віск карнаубський.

Монтелукаст - 10 мг

фармакодинаміка. Цистеїніллейкотрієни (LTC₄, LTD₄, LTE₄) є потужними ейкозаноїдами запалення, що виділяються різними клітинами, у тому числі опасистими клітинами та еозинофілами. Ці важливі проастматичні медіатори зв’язуються з цистеїніл-лейкотрієновими рецепторами (CysLT). Рецептор CysLT 1-го типу (CysLT1) знаходиться в дихальних шляхах людини (включаючи гладком’язові клітини дихальних шляхів та макрофаги у дихальних шляхах), а також інших прозапальних клітинах (включаючи еозинофіли та певні мієлоїдні стовбурові клітини). Наявність рецепторів CysLT корелює з патофізіологією БА та алергічного риніту. При БА опосередковані лейкотрієнами ефекти включають бронхоконстрикцію, секрецію слизу, проникність судин й еозинофілію. При алергічному риніті білок CysLT виділяється зі слизової оболонки носа після впливу алергену при розвитку реакцій як раннього, так і пізнього типу, і це супроводжується симптомами алергічного риніту. Згідно з даними досліджень інтраназальне введення CysLT призводило до підвищення резистентності дихальних шляхів носової порожнини та посилення симптомів закладеності носа.
Монтелукаст при пероральному застосуванні є активною сполукою, яка з високою вибірковістю і спорідненістю зв’язується з CysLT1-рецепторами. Згідно з клінічними дослідженнями монтелукаст пригнічує бронхоспазм після інгаляції LTD₄ у дозі 5 мг. Бронходилатація відмічається упродовж 2 год після перорального застосування, цей ефект був адитивним до бронходилатації, спричиненої β-агоністами. Лікування монтелукастом пригнічувало як ранню, так і пізню фази бронхоконстрикції, спричиненої антигенною стимуляцією. Монтелукаст порівняно з плацебо зменшує число еозинофілів периферичної крові у дорослих пацієнтів та дітей. У ході окремого дослідження прийом монтелукасту значно зменшував число еозинофілів у дихальних шляхах (за вимірами мокротиння) і периферичної крові та покращував клінічний контроль БА.
Під час досліджень за участю дорослих монтелукаст у дозі 10 мг 1 раз на добу порівняно з плацебо продемонстрував значне поліпшення показника ранкового об’єму форсованого видиху за 1-шу секунду (ОФВ₁) (зміна від початкового на 10,4 і 2,7% відповідно), ранкової пікової швидкості видиху (зміна від початкового на 24,5 і 3,3 л/хв відповідно) і достовірне зменшення загального застосування β-агоністів (зміна від початкового на ‒26,1 і ‒4,6% відповідно). Поліпшення повідомлених пацієнтом показників денних і нічних симптомів БА було достовірно кращим, ніж для плацебо.
Дослідження за участю дорослих продемонстрували здатність монтелукасту доповнювати клінічний ефект інгаляційних кортикостероїдів (зміна (в %) початкового показника для інгаляційного беклометазону плюс монтелукаст порівняно з беклометазоном відповідно для ОФВ₁: 5,43 та 1,04%; застосування β-агоністів: ‒8,70 та 2,64%). Порівняно з інгаляційним беклометазоном (200 мкг 2 рази на добу, спейсерний пристрій), монтелукаст продемонстрував більш швидку початкову відповідь, хоча упродовж 12-тижневого дослідження беклометазон призводив до більш вираженого середнього терапевтичного ефекту (% зміна початкового показника для монтелукасту порівняно з беклометазоном відповідно для ОФВ₁: 7,49 та 13,3%; застосування β-агоніста: ‒28,28 та ‒43,89%). Проте порівняно з беклометазоном у більшої кількості пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, досягнута подібна клінічна відповідь (тобто у 50% пацієнтів, які отримували лікування беклометазоном, досягнуто поліпшення ОФВ₁ приблизно на 11% і більше порівняно з початковим, тоді як у 42% пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, досягнуто такої ж відповіді).
Для оцінки монтелукасту як засобу для симптоматичного лікування сезонного алергічного риніту у пацієнтів віком від 15 років з БА та супутнім сезонним алергічним ринітом було проведено клінічне дослідження. У цьому дослідженні було продемонстровано, що монтелукаст у таблетках при прийомі у дозі 10 мг 1 раз на добу порівняно з плацебо демонстрував статистично значуще покращення середньоденного показника симптомів риніту. Середньоденний показник симптомів риніту є середньою величиною, отриманою при оцінці назальних симптомів у денний час (середня закладеність носа, ринорея, чхання, свербіж у носі) та у нічний час (середня закладеність носа при пробудженні, труднощі при засинанні та частота нічних пробуджень). Порівняно із застосуванням плацебо були отримані значно кращі результати загальної оцінки лікування алергічного риніту пацієнтами та лікарями. Оцінка ефективності такого лікуванні при БА не була головною метою цього дослідження.
У ході 8-тижневого дослідження за участю дітей віком 6–14 років монтелукаст у дозі 5 мг 1 раз на добу порівняно з плацебо достовірно покращував респіраторну функцію (зміна від початкового показника ОФВ₁: 8,71% порівняно з 4,16%, зміна показника ранкової пікової швидкості видиху: 27,9 л/хв порівняно з 17,8 л/хв) і знижував частоту застосування β-агоністів за потребою (зміна від початкового показника на ‒11,7% порівняно з +8,2%).
У ході 12-тижневого плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком 2–5 років монтелукаст у дозі 4 мг 1 раз на добу покращував показники контролю БА порівняно з плацебо, незалежно від супутньої контрольної терапії (кортикостероїди для інгаляцій/в небулайзерах, натрію кромоглікат для інгаляцій/в небулайзерах). 60% пацієнтів не отримували іншої контрольної терапії. Монтелукаст покращував денні симптоми (включаючи кашель, хрипи, утруднення дихання і обмеження активності) і нічні симптоми порівняно з плацебо. Монтелукаст також знижував частоту використання β-агоністів за потребою і невідкладного застосування кортикостероїдів при погіршенні перебігу БА порівняно з плацебо. Пацієнти, які застосовували монтелукаст, мали більшу кількість днів без проявів БА, ніж хворі, які отримували плацебо. Терапевтичний ефект досягався після прийому першої дози.
У ході 12-місячного плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком 2–5 років з БА легкого ступеня і епізодичними загостреннями монтелукаст у дозі 4 мг 1 раз на добу достовірно (p≤0,001) знижував річну частоту епізодів загострення БА порівняно з плацебо (1,60 та 2,34 епізодів загострення відповідно) (епізоди загострення визначені як ≥3 послідовних днів з денними симптомами, що вимагають застосування β-агоністів або кортикостероїдів (пероральних або інгаляційних), або госпіталізації для лікування БА). Відсоток зниження річного показника епізодів загострення становив 31,9%, з 95% довірчим інтервалом (ДІ) 16,9; 44,1.
Під час плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком від 6 міс до 5 років з інтермітуючою (але не персистуючою) БА лікування монтелукастом тривало впродовж 12 міс за схемою 4 мг 1 раз на добу або 12-денними курсами з початком кожного курсу при виникненні епізоду інтермітуючих симптомів. Не виявлено вираженої відмінності у пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом у дозі 4 мг, та тими, хто отримував плацебо, відносно кількості епізодів БА, що переходять у напад БА (визначений як епізод БА, що потребує позапланового відвідування лікаря, пункту невідкладної допомоги або лікарні; чи лікування із застосуванням пероральних, в/в або в/м кортикостероїдів).
У ході 12-місячного дослідження порівняння ефективності монтелукасту та інгаляційного флутиказону для контролю БА у дітей віком 6–14 років з персистуючою БА легкого ступеня монтелукаст виявляв не меншу ефективність, ніж флутиказон, щодо збільшення (у відсотковому вираженні) кількості днів без застосування швидкодіючих лікарських засобів для невідкладної допомоги (первинна кінцева точка). У середньому за 12-місячний період лікування відсотковий показник кількості днів без застосування невідкладної терапії збільшився з 61,6 до 84,0 в групі монтелукасту і з 60,9 до 86,7 в групі флутиказону. У групах відмінність у відсотковому вираженні середньоквадратичного (LS) збільшення кількості днів без застосування швидкодіючих лікарських засобів для невідкладної допомоги була статистично значущою (‒2,8 з 95% ДІ ‒4,7; ‒0,9), але в межах заздалегідь встановленої клінічної не меншої ефективності.
Монтелукаст і флутиказон також покращували контроль БА відносно вторинних змінних, що оцінювалися упродовж 12-місячного періоду лікування.
ОФВ₁ збільшився з 1,83 до 2,09 л у групі монтелукасту і з 1,85 до 2,14 л у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS відносно збільшення ОФВ₁ становила ‒0,02 л із 95% ДІ ‒0,06; 0,02. Середнє відсоткове збільшення від початкових показників належного ОФВ₁ становило 0,6% в групі лікування монтелукастом і 2,7% в групі лікування флутиказоном. Відмінність показника LS від початкових показників належного ОФВ₁ була достовірна: ‒2,2% з 95% ДІ ‒3,6; ‒0,7.
Показник кількості днів із застосуванням β-агоніста знизився з 38,0 до 15,4% у групі монтелукасту і з 38,5 до 12,8% у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS відносно частки днів із застосуванням β-агоніста була достовірною: 2,7 з 95% ДІ 0,9; 4,5.
Показник кількості пацієнтів з нападом БА (напад БА визначено як період погіршення перебігу БА, що потребує лікування пероральними стероїдами, незапланованого відвідування лікаря, невідкладної допомоги або госпіталізації) становив 32,2% у групі монтелукасту і 25,6% у групі флутиказону; коефіцієнт розбіжності (95% ДІ) достовірний: дорівнює 1,38 (1,04; 1,84).
Показник кількості пацієнтів, які застосовували системні (в основному пероральні) кортикостероїди в період дослідження, становив 17,8% у групі монтелукасту і 10,5% у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS була достовірною: 7,3% з 95% ДІ 2,9; 11,7.
Достовірне зменшення бронхоспазму, пов’язаного з фізичним навантаженням, було продемонстровано під час 12-тижневого дослідження у дорослих (максимальне зниження ОФВ₁ 22,33% для монтелукасту порівняно з 32,40% для плацебо; час до відновлення в межах 5% від початкового ОФВ₁ 44,22 хв порівняно з 60,64 хв). Цей ефект відмічали упродовж 12-тижневого періоду дослідження. Зменшення бронхоспазму, пов’язаного з фізичним навантаженням, також було продемонстровано під час короткого дослідження за участю дітей віком 6–14 років (максимальне зниження ОФВ₁ 18,27% порівняно з 26,11%; час до відновлення в межах 5% від початкового ОФВ₁ 17,76 хв порівняно з 27,98 хв). Ефект в обох дослідженнях був продемонстрований наприкінці інтервалу при прийомі 1 раз на добу.
У пацієнтів з чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти, які отримували поточну терапію інгаляційними та/або пероральними кортикостероїдами, лікування монтелукастом порівняно з плацебо призводило до значного поліпшення контролю БА (зміна початкового показника ОФВ₁ становить 8,55% проти ‒1,74% і зміна від початкового в зниженні загального застосування β-агоніста ‒27,78% проти 2,09%).
Фармакокінетика. Абсорбція. Монтелукаст швидко всмоктується після перорального застосування. Після застосування дорослими натще таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 10 мг середня C_max у плазмі крові досягалася через 3 год (T_max). Середня біодоступність при пероральному застосуванні становить 64%. Прийом звичайної їжі не впливав на біодоступність і на C_max при пероральному застосуванні. Безпека й ефективність були підтверджені під час клінічних досліджень при застосуванні таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 10 мг незалежно від часу прийому їжі.
Для таблеток жувальних по 5 мг показник C_max у дорослих досягався через 2 год після прийому натще. Середня біодоступність при пероральному застосуванні становить 73% і знижується до 63% при прийомі зі стандартною їжею.
Після прийому натще таблеток жувальних, по 4 мг, у дітей віком 2–5 років показник C_max досягається через 2 год після прийому лікарського засобу. Середнє значення C_max на 66% вище, а середнє C_min нижче, ніж у дорослих, після прийому таблеток по 10 мг.
Розподіл. Понад 99% монтелукасту зв’язується з білками плазми крові. V_d монтелукасту в стаціонарній фазі в середньому становить 8–11 л. У ході досліджень на щурах із застосуванням радіоактивно міченого монтелукасту проходження через ГЕБ було мінімальним. Крім того, у всіх інших тканинах концентрація позначеного радіоізотопом матеріалу через 24 год після прийому дози також виявилася мінімальною.
Метаболізм. Монтелукаст активно метаболізується. Під час досліджень із застосуванням терапевтичних доз концентрація метаболітів монтелукасту у стаціонарному стані плазми крові в дорослих і пацієнтів дитячого віку не визначається.
Цитохром P450 2C8 є основним ферментом у метаболізмі монтелукасту. Крім того, цитохроми CYP 3A4 і 2C9 відіграють незначну роль у метаболізмі монтелукасту, хоча ітраконазол (інгібітор CYP 3A4) не змінював фармакокінетичні показники монтелукасту у здорових добровольців, які отримували 10 мг монтелукасту на добу. Згідно з результатами досліджень in vitro з використанням мікросом печінки людини терапевтичні плазмові концентрації монтелукасту не пригнічують цитохроми P450 3A4, 2C9, 1A2, 2A6, 2C19 і 2D6. Участь метаболітів у терапевтичній дії монтелукасту є мінімальною.
Виведення. Кліренс монтелукасту із плазми крові у здорових дорослих добровольців у середньому становить 45 мл/хв. Після перорального застосування монтелукасту, міченого ізотопом, 86% виводиться з калом протягом 5 днів і менше 0,2% — із сечею. У сукупності з біодоступністю монтелукасту при пероральному застосуванні цей факт вказує, що монтелукаст і його метаболіти майже повністю виводяться із жовчю.
Фармакокінетика в різних групах пацієнтів. Для пацієнтів із порушенням функції печінки легкого і середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Дослідження за участю пацієнтів з порушенням функції нирок не проводилися. Оскільки монтелукаст і його метаболіти виводяться з жовчю, корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не вважається необхідною. Даних про характер фармакокінетики монтелукасту в пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (понад 9 балів за шкалою Чайлда — П’ю) немає.
При прийомі високих доз монтелукасту (що в 20 та 60 разів перевищували дозу, рекомендовану для дорослих) відмічали зниження концентрації теофіліну в плазмі крові. Цей ефект не виявлено при прийомі рекомендованої дози 10 мг 1 раз на добу.

таблетки жувальні 4 мг. Як додаткове лікування при БА у пацієнтів віком 2–5 років з персистуючою БА від легкого до середнього ступеня, яка недостатньо контролюється інгаляційними кортикостероїдами, а також при недостатньому клінічному контролі БА за допомогою агоністів β-адренорецепторів короткої дії, які застосовують за потребою.
Як альтернативний метод лікування замість низьких доз інгаляційних кортикостероїдів для пацієнтів віком 2–5 років з персистуючою БА легкого ступеня, у яких не відмічали протягом останнього часу серйозних нападів БА, що потребують застосування пероральних кортикостероїдів, а також які не можуть застосовувати інгаляційні кортикостероїди (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Профілактика БА, домінуючим компонентом якої є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням, у пацієнтів віком від 2 років.
Полегшення симптомів сезонного та цілорічного алергічного риніту. Ризики виникнення психоневрологічної симптоматики у пацієнтів з алергічним ринітом можуть перевищувати користь від застосування Сингуляр, тому Сингуляр необхідно застосовувати в якості препарату резерву у пацієнтів з неадекватною відповіддю або непереносимістю альтернативної терапії.
Таблетки жувальні 5 мг. Як додаткове лікування при БА у пацієнтів з персистуючою БА від легкого до середнього ступеня, яка недостатньо контролюється інгаляційними кортикостероїдами, а також при недостатньому клінічному контролі БА за допомогою агоністів β-адренорецепторів короткої дії, які застосовують за потребою.
Як альтернативний метод лікування замість низьких доз інгаляційних кортикостероїдів для пацієнтів з персистуючою БА легкого ступеня, у яких не відмічали протягом останнього часу серйозних нападів БА, що потребують застосування пероральних кортикостероїдів, а також які не можуть застосовувати інгаляційні кортикостероїди (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Профілактика БА, домінуючим компонентом якої є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням.
Полегшення симптомів сезонного та цілорічного алергічного риніту. Ризики виникнення психоневрологічної симптоматики у пацієнтів з алергічним ринітом можуть перевищувати користь від застосування Сингуляр, тому Сингуляр необхідно застосовувати в якості препарату резерву у пацієнтів з неадекватною відповіддю або непереносимістю альтернативної терапії.
Таблетки 10 мг. Як додаткове лікування при БА у пацієнтів з персистуючою БА від легкого до середнього ступеня, яка недостатньо контролюється інгаляційними кортикостероїдами, а також при недостатньому клінічному контролі астми за допомогою агоністів β-адренорецепторів короткої дії, які застосовують за необхідності. У пацієнтів з БА, які приймають Сингуляр, цей лікарський засіб також полегшує симптоми сезонного алергічного риніту.
Профілактика БА, домінуючим компонентом якої є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням.
Полегшення симптомів сезонного та цілорічного алергічного риніту. Ризики виникнення психоневрологічної симптоматики у пацієнтів з алергічним ринітом можуть перевищувати користь від застосування Сингуляр, тому Сингуляр необхідно застосовувати в якості препарату резерву у пацієнтів з неадекватною відповіддю або непереносимістю альтернативної терапії.

таблетки жувальні 4 мг. Лікарський засіб необхідно застосовувати у дітей під наглядом дорослих. Таблетки слід розжувати перед ковтанням.
Пацієнтам з БА та алергічним ринітом (сезонним та цілорічним) необхідно приймати 1 таблетку жувальну по 4 мг 1 раз на добу. Для полегшення симптомів алергічного риніту час прийому підбирають індивідуально.
Для лікування БА доза для дітей віком 2–5 років становить 1 жувальну таблетку (4 мг) на добу, ввечері. Сингуляр слід приймати за 1 год до або через 2 год після їди. Немає необхідності в корекції дози для цієї вікової групи. Лікарський засіб Сингуляр у лікарській формі таблетки жувальні (4 мг) не рекомендований для дітей віком до 2 років.
Загальні рекомендації. Терапевтичний вплив лікарського засобу Сингуляр на показники контролю БА настає упродовж 1 дня. Пацієнтам слід рекомендувати продовжувати приймати лікарський засіб Сингуляр, навіть якщо досягнуто контролю БА, а також у періоди загострення БА.
Немає необхідності в корекції дози для пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості. Немає даних відносно пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Дозування для хлопчиків і дівчаток однакове.
Як альтернативний метод лікування замість низькодозових інгаляційних кортикостероїдів при персистуючій БА легкого ступеня. Монтелукаст не рекомендований як монотерапія для пацієнтів з персистуючою БА середнього ступеня. Застосування монтелукасту як альтернативи низькодозовим інгаляційним кортикостероїдам дітям віком 2–5 років з персистуючою БА легкого ступеня слід розглядати тільки для пацієнтів, у яких за останній час не було серйозних нападів БА, що потребували застосування пероральних кортикостероїдів, і які не можуть застосовувати інгаляційні кортикостероїди (див. ПОКАЗАННЯ). Персистуюча БА легкого ступеня визначена як виникнення симптомів БА частіше 1 разу на тиждень, але рідше 1 разу на добу, виникнення нічних симптомів частіше 2 разів на місяць, але рідше 1 разу на тиждень, нормальна функція легень у періоди між епізодами. Якщо достатнього контролю БА не досягнуто, у подальшому (зазвичай упродовж 1 міс) слід визначити необхідність додаткової або іншої протизапальної терапії, ґрунтуючись на послідовній системі лікування БА. Слід періодично оцінювати стан пацієнтів щодо контролю БА.
Профілактика БА у пацієнтів віком 2–5 років, у яких основним компонентом БА є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням. Сингуляр рекомендований пацієнтам віком 2–5 років для профілактики бронхоспазму, індукованого фізичним навантаженням, який може бути основним проявом персистуючої БА, при якій необхідне застосування інгаляційних кортикостероїдів. Стан пацієнтів слід оцінити після 2–4 тиж лікування монтелукастом. Якщо достатньої відповіді не досягнуто, слід розглянути питання про додаткову або іншу терапію.
Застосування лікарського засобу Сингуляр залежно від іншого лікування БА. Коли лікарський засіб Сингуляр застосовується як додаткова терапія до інгаляційних кортикостероїдів, ним не слід різко замінювати інгаляційні кортикостероїди (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Таблетки жувальні 5 мг. Таблетки слід розжувати перед ковтанням.
Пацієнтам з БА та алергічним ринітом (сезонним та цілорічним) необхідно приймати 1 таблетку жувальну по 5 мг 1 раз на добу. Для полегшення симптомів алергічного риніту час прийому підбирають індивідуально.
Для лікування БА доза для дітей віком 6–14 років становить 1 жувальну таблетку (5 мг) на добу, ввечері. Сингуляр слід приймати за 1 год до або через 2 год після їди. Немає необхідності в корекції дози для цієї вікової групи.
Загальні рекомендації. Терапевтичний вплив лікарського засобу Сингуляр на показники контролю БА настає упродовж 1 дня. Пацієнтам слід рекомендувати продовжувати приймати лікарський засіб Сингуляр, навіть якщо досягнуто контролю БА, а також у періоди загострення БА.
Немає необхідності в корекції дози для пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості. Немає даних відносно пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Дозування для хлопчиків і дівчаток однакове.
Як альтернативний метод лікування замість низькодозових інгаляційних кортикостероїдів при персистуючій БА легкого ступеня. Монтелукаст не рекомендований як монотерапія для пацієнтів з персистуючою БА середнього ступеня. Застосування монтелукасту як альтернативи низькодозовим інгаляційним кортикостероїдам у дітей з персистуючою БА легкого ступеня слід розглядати тільки для пацієнтів, у яких за останній час не виявлено серйозних нападів БА, що потребують застосування пероральних кортикостероїдів, і які не можуть застосовувати інгаляційні кортикостероїди (див. ПОКАЗАННЯ). Персистуюча БА легкого ступеня визначена як виникнення симптомів БА частіше 1 разу на тиждень, але рідше 1 разу на добу, виникнення нічних симптомів частіше 2 разів на місяць, але рідше 1 разу на тиждень, нормальна функція легень у періоди між епізодами. Якщо достатнього контролю БА не досягнуто в подальшому (зазвичай упродовж 1 міс), слід визначити необхідність додаткової або іншої протизапальної терапії, ґрунтуючись на послідовній системі лікування БА. Слід періодично оцінювати стан пацієнтів щодо контролю БА.
Застосування лікарського засобу Сингуляр залежно від іншого лікування БА. Коли лікарський засіб Сингуляр застосовується як додаткова терапія до інгаляційних кортикостероїдів, ним не слід різко замінювати інгаляційні кортикостероїди (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Таблетки 10 мг. Доза для пацієнтів (віком від 15 років) з БА або з БА і супутнім сезонним алергічним ринітом становить 10 мг (1 таблетка) на добу, ввечері. Для полегшення симптомів алергічного риніту час прийому підбирають індивідуально.
Загальні рекомендації. Терапевтичний вплив лікарського засобу Сингуляр на показники контролю БА настає упродовж 1 дня. Лікарський засіб можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Пацієнтам слід рекомендувати продовжувати приймати лікарський засіб Сингуляр, навіть якщо досягнуто контролю БА, а також у періоди загострення БА. Сингуляр не слід застосовувати одночасно з лікарськими засобами, що містять у складі діючу речовину монтелукаст.
Немає необхідності в корекції дози для пацієнтів літнього віку, з порушенням функції нирок або печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості. Немає даних відносно пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Дозування для чоловіків і жінок однакове.
Застосування лікарського засобу Сингуляр залежно від іншого лікування БА. Лікарський засіб Сингуляр можна додавати до існуючого курсу лікування БА.
Інгаляційні кортикостероїди. Лікарський засіб Сингуляр можна застосовувати як додаткове лікування пацієнтам, у яких інгаляційні кортикостероїди разом з β-агоністами короткострокової дії, що застосовуються за необхідності, не забезпечують задовільного клінічного контролю захворювання.
Лікарським засобом Сингуляр не слід різко замінювати інгаляційні кортикостероїди (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

підвищена чутливість до будь-якого з компонентів лікарського засобу. Дитячий вік до 2 років (для дози 4 мг), дитячий вік до 15 років (для дози 10 мг).

монтелукаст оцінювався під час клінічних досліджень:
— таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг — приблизно у 4000 пацієнтів з БА віком від 15 років;
— таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг — приблизно у 400 пацієнтів з БА і сезонним алергічним ринітом віком від 15 років.
— таблетки жувальні по 5 мг — приблизно у 1750 пацієнтів з БА віком від 6 до 14 років.
У ході клінічних досліджень про нижчезазначені побічні реакції повідомлялося часто (від ≥1/100 до <1/10) у пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, а також з вищою частотою, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо.
Таблиця 1.

Монтелукаст застосовувався під час клінічних досліджень у пацієнтів з персистуючою БА: таблетки жувальні по 4 мг застосовували у 851 дитини віком 2–5 років.
Монтелукаст оцінювали у ході клінічного дослідження у пацієнтів з інтермітуючою БА.
Таблиця 2.

Загалом 502 дитини віком 2–5 років отримували лікування монтелукастом протягом як мінімум 3 міс, 338 — упродовж 6 міс або довше, 534 — упродовж 12 міс або довше. При пролонгації лікування профіль безпеки у цих пацієнтів не змінювався.
Монтелукаст оцінювався під час клінічних досліджень: таблетки жувальні по 5 мг застосовували приблизно у 1750 дітей віком 6–14 років.
Таблиця 3.

Під час клінічних досліджень при пролонгованому лікуванні невеликої кількості дорослих пацієнтів упродовж 2 років і дітей віком 6–14 років упродовж 12 міс профіль безпеки не змінювався.
Постмаркетинговий період. Побічні реакції, про які повідомлялося в постмаркетинговий період, вказано згідно з класами систем органів і з використанням спеціальних термінів у табл. 4. Частота встановлена за даними відповідних клінічних досліджень.
Таблиця 4

*Частота визначена згідно з частотою повідомлень у базі даних клінічних досліджень: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).
^†Про цю побічну реакцію повідомлялося з частотою «дуже часто» у пацієнтів, які застосовували монтелукаст, а також у пацієнтів, які отримували плацебо, під час клінічних досліджень.
^‡Про цю побічну реакцію повідомлялося з частотою «часто» у пацієнтів, які застосовували монтелукаст, а також у пацієнтів, які отримували плацебо, під час клінічних досліджень.
^§Рідко.

пацієнтів необхідно попередити, що Сингуляр призначений для перорального застосування, його ніколи не застосовують для лікування гострих нападів БА, а також про те, що вони повинні завжди мати при собі відповідний лікарський засіб екстреної допомоги. При гострому нападі слід застосовувати інгаляційні β-агоністи короткої дії. Пацієнти повинні якнайшвидше проконсультуватися з лікарем, якщо вони потребують більшої кількості β-агоніста короткої дії, ніж зазвичай.
Не слід різко замінювати монтелукастом терапію інгаляційними або пероральними кортикостероїдними засобами.
Немає даних, які підтверджують, що дозу пероральних кортикостероїдів можна знизити при одночасному застосуванні монтелукасту.
Повідомлялося про виникнення психоневрологічних реакцій у пацієнтів, які приймають Сингуляр (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Оскільки на ці реакції можуть впливати інші фактори, невідомо, чи пов’язані ці реакції із застосуванням лікарського засобу Сингуляр. Лікарі повинні обговорити ці побічні реакції зі своїми пацієнтами та/або їх доглядальниками. Пацієнтам та/або доглядальникам слід дати вказівки щодо того, щоб вони повідомляли свого лікаря про виникнення таких змін.
У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують протиастматичні засоби, у тому числі монтелукаст, може спостерігатися системна еозинофілія, інколи разом з клінічними проявами васкуліту, так званий синдром Чарга — Стросса, лікування якого проводиться за допомогою системної кортикостероїдної терапії. Такі випадки зазвичай (але не завжди) були пов’язані зі зниженням дози або відміною кортикостероїдного засобу. Імовірність того, що антагоністи лейкотрієнових рецепторів можуть бути пов’язані з появою синдрому Чарга — Стросса, не можна спростувати або підтвердити. Лікарі повинні пам’ятати про можливість виникнення у пацієнтів еозинофілії, васкулітного висипу, збільшення вираженості легеневої симптоматики, ускладнення з боку серця та/або нейропатії. Пацієнтів, у яких виникли такі симптоми, слід повторно обстежити і переглянути їхню схему лікування.
Лікування монтелукастом не дає змоги пацієнтам з «аспіринзалежною» БА застосовувати ацетилсаліцилову кислоту чи інші НПЗП.
Пацієнти з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або мальабсорбція глюкози-галактози, не повинні застосовувати цей лікарський засіб.
Сингуляр жувальні таблетки містить аспартам, який є джерелом фенілаланіну. Хворим на фенілкетонурію необхідно враховувати, що 1 жувальна таблетка по 4 мг містить фенілаланін у кількості, еквівалентній 0,674 мг фенілаланіну на дозу, 1 жувальна таблетка по 5 мг містить фенілаланін у кількості, еквівалентній 0,842 мг фенілаланіну на дозу.
Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на таблетку, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Дослідження на тваринах не демонструють шкідливого впливу на вагітність або ембріональний/фетальний розвиток.
Наявні дані опублікованих проспективних та ретроспективних когортних досліджень із застосуванням монтелукасту вагітними, які оцінюють значущі вроджені вади у дітей, не встановили ризику, пов’язаного із застосуванням лікарського засобу. Наявні дослідження мають методологічні обмеження, включаючи невеликий розмір вибірки, в деяких випадках ретроспективний збір даних і несумісні групи порівняння.
Сингуляр слід застосовувати в період вагітності лише за явної потреби.
Годування грудьми. Дослідження на щурах продемонстрували, що монтелукаст проникає в молоко. Невідомо, чи виводиться монтелукаст з грудним молоком у жінок.
Сингуляр можна застосовувати в період годування грудьми, тільки якщо це вважається безумовно необхідним.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Не очікується, що монтелукаст впливатиме на здатність пацієнта керувати транспортними засобами або іншими механізмами. Проте дуже рідко повідомлялося про сонливість або запаморочення.
Діти. Таблетки 10 мг застосовують у дітей віком від 15 років. Дітям віком до 15 років слід застосовувати лікарський засіб у вигляді жувальних таблеток. Таблетки жувальні 4 мг застосовують у дітей віком 2–5 років. Таблетки жувальні 5 мг застосовують у дітей віком 6–14 років.

Сингуляр можна призначати разом з іншими лікарськими засобами, що зазвичай застосовуються для профілактики або тривалого лікування БА. При дослідженні взаємодії між лікарськими засобами рекомендована клінічна доза монтелукасту не чинила важливого клінічного впливу на фармакокінетику таких лікарських засобів: теофілін, преднізон, преднізолон, пероральні контрацептиви (етинілестрадіол/норетиндрон 35/1), терфенадин, дигоксин та варфарин.
У пацієнтів, які одночасно приймали фенобарбітал, AUC для монтелукасту знижувалася приблизно на 40%. Оскільки монтелукаст метаболізується CYP 3A4, 2C8 і 2C9, необхідно бути обережним, особливо щодо дітей, якщо монтелукаст призначають одночасно з індукторами CYP 3A4, 2C8 і 2C9, наприклад фенітоїном, фенобарбіталом і рифампіцином.
Дослідження in vitro показали, що монтелукаст є потужним інгібітором CYP 2C8. Проте дані клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів, що включають монтелукаст і розиглітазон (маркерний субстрат; препарат, що метаболізується за допомогою CYP 2C8), показали, що монтелукаст не є інгібітором CYP 2C8 in vivo. Таким чином, монтелукаст не впливає значною мірою на метаболізм лікарських засобів, що метаболізуються за допомогою цього ферменту (наприклад паклітаксел, розиглітазон та репаглінід).
Під час досліджень in vitro було встановлено, що монтелукаст є субстратом CYP 2C8 і меншою мірою 2C9 та 3A4. У ході клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів із застосуванням монтелукасту і гемфіброзилу (інгібітора CYP 2C8 і 2C9), гемфіброзил підвищував системну експозицію монтелукасту в 4,4 раза. При одночасному застосуванні з гемфіброзилом або іншими потужними інгібіторами CYP 2C8 корекція дози монтелукасту не потрібна, але лікар повинен враховувати підвищений ризик виникнення побічних реакцій.
За результатами досліджень in vitro не очікується виникнення клінічно важливих взаємодій з менш потужними інгібіторами CYP 2C8 (наприклад з триметопримом). Одночасне застосування монтелукасту з ітраконазолом, сильним інгібітором CYP 3A4, не призводило до істотного підвищення системної експозиції монтелукасту.

жодної спеціальної інформації щодо лікування передозування лікарського засобу Сингуляр немає. У ході досліджень хронічної БА монтелукаст призначали в дозах до 200 мг/добу дорослим пацієнтам протягом 22 тиж, а у короткочасних дослідженнях — до 900 мг/добу протягом приблизно 1 тиж, при цьому клінічно значущі побічні реакції не виникали.
При постмаркетинговому застосуванні та під час клінічних досліджень надходили повідомлення про гостре передозування лікарського засобу Сингуляр. Вони включали прийом лікарського засобу дорослими і дітьми в дозах, що перевищують 1000 мг (близько 61 мг/кг маси тіла у дитини віком 42 міс). Отримані клінічні і лабораторні дані відповідали профілю безпеки у дорослих пацієнтів і дітей. У більшості випадків передозування про побічні реакції не повідомлялося. Найчастіше спостерігалися побічні реакції, що відповідали профілю безпеки лікарського засобу Сингуляр та включали біль у животі, сонливість, спрагу, головний біль, блювання та психомоторну гіперактивність.
Невідомо, чи виводиться монтелукаст за допомогою перитонеального діалізу або гемодіалізу.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С.