МЕЛІПРАМІН^® р-н для ін’єкцій

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування препарату

Склад

діюча речовина: іміпрамін;

2 мл розчину (1 ампула) містять іміпраміну гідрохлориду 25 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію метабісульфіт (Е 223), натрію сульфіт безводний (Е 221), кислота аскорбінова, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група

Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотного захоплення моноамінів.

Код АТС N06A A02.

Клінічні характеристики

Показання

Усі форми депресії (з тривожністю чи без неї): глибока депресія, депресивна фаза біполярних розладів, депресії з атиповим перебігом, депресивні стани, дистимія; — панічні розлади; — нічний енурез у дітей віком від 6 років; як засіб тимчасової допоміжної терапії, якщо органічні причини виключені

Протипоказання

• Гіперчутливість до діючої чи будь-якої допоміжної речовини, або до інших трициклічних антидепресантів бензодіазепінової групи.
• лікування інгібіторами моноаміноксидази (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Порушення провідності. Аритмія серця;
• маніакальні епізоди;
• тяжкі захворювання нирок та/або печінки;
• затримки сечі;
• закритокутова глаукома (вузькокутова глаукома);

Спосіб застосування та дози

Меліпрамін^® розчин для ін'єкцій застосовувати тільки тимчасово для лікування хворих на депресію у стані сильного збудження або коли пероральний спосіб застосування не є можливим. Розчин для ін'єкцій застосовувати на початку лікування, а потім переходити на застосування таблеток, як тільки дозволить стан хворого.

Добову дозу слід визначати індивідуально, залежно від тяжкості симптомів. Початкова доза препарату становить 25 мг (2 мл) 1–3 рази на добу, яку можна підвищити до максимальної добової дози — 100 мг (4 мл).

Добову дозу слід визначати індивідуально, залежно від тяжкості та природи симптомів.

Як і при застосуванні інших антидепресантів, для досягнення необхідного терапевтичного ефекту потрібний 2–4-тижневий курс лікування (іноді — 6–8-тижневий). Лікування слід розпочинати з низьких доз препарату, які слід поступово підвищувати, щоб визначити найменшу ефективну, а потім підтримуючу дозу. Для досягнення ефективної дози титрування дози слід проводити з особливою обережністю у пацієнтів літнього віку.

Початкова доза препарату не повинна перевищувати 100 мг. Препарат слід вводити глибоко внутрішньом'язово.

Діти.

Для лікування нічного енурезу у дітей рекомендується застосовувати Меліпрамін^®, таблетки. Якщо пероральне застосування з будь-яких причин неможливе, тоді слід застосовувати парентеральний спосіб введення лікарського засобу.

Препарат можна застосовувати лише дітям віком від 6 років і винятково для тимчасового, допоміжного лікування нічного енурезу, якщо виключені органічні зміни.

Рекомендується застосовувати найнижчу дозу у межах зазначеного вище діапазону доз. Добову дозу бажано призначати за один прийом, перед сном. Якщо ж енурез має місце рано ввечері, добову дозу рекомендовано розподілити на два прийоми (одна частина дози дається дитині вдень, інша — перед сном).

Рекомендовані дози:

діти 6–8 років (маса тіла — 20–25 кг) — 25 мг/добу;

діти 9–12 років (маса тіла — 25–35 кг) — 25–50 мг/добу;

діти віком від 12 років (маса тіла > 35 кг) — 50–75 мг/добу.

Вищі із рекомендованих доз препарату виправдані лише в тому випадку, якщо через один тиждень лікування більш нижчими дозами задовільного ефекту не досягнуто.

Добова доза для дітей не повинна перевищувати 2,5 мг/кг маси тіла.

Тривалість курсу лікування не повинна перевищувати 3 місяці.

Залежно від змін клінічної картини підтримуюча доза може бути зменшена. Наприкінці терапії Меліпрамін^® слід відміняти поступово.

Побічні реакції

Небажані ефекти препарату, зазначені нижче, не обов’язково відзначаються у кожного пацієнта. Деякі побічні дії мають дозозалежний характер і зникають при зниженні дози або проходять самостійно у ході лікування. Деякі побічні ефекти важко відрізнити від симптомів депресії (наприклад, стомлюваність, порушення сну, ажитація, занепокоєння, сухість у роті).

У разі виникнення серйозних неврологічних або психічних небажаних реакцій прийом іміпраміну слід припинити.

Пацієнти літнього віку особливо чутливі до антихолінергічних, неврологічних, психічних або серцево-судинних ефектів даного препарату. Здатність до виведення лікарських засобів у пацієнтів цієї вікової категорії може бути знижена, що загрожує підвищенням концентрації препарату у плазмі крові.

Небажані ефекти з однаковою частотою зазначені у порядку зниження ступеня тяжкості.

Відхилення від норми, виявлені у лабораторних дослідженнях

Підвищення рівня трансаміназ.

З боку серцевої системи.

Синусова тахікардія і клінічно незначущі зміни ЕКГ (зубця T та сегмента ST) у пацієнтів з нормальним станом серцевої функції; аритмії, порушення провідності (розширення комплексу QRS і інтервалу PR, блокада ніжок пучка Гіса), прискорене серцебиття; серцева декомпенсація, інфаркт міокарда.

З боку судинної системи

Ортостатична гіпотензія, припливи; підвищення артеріального тиску, периферичні вазоспастичні реакції, інсульт.

З боку крові і лімфатичної системи

Агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, пурпура, еозинофілія.

З боку нервової системи

Тремор; парестезія, головний біль, запаморочення; епілептичні напади; екстрапірамідні симптоми, атаксія, міоклонія, розлади мовлення, зміни ЕЕГ, порушення координації, безсоння, нічні марення.

З боку органів зору

Порушення акомодації, нечіткість зору; глаукома, мідріаз.

З боку органів слуху і рівноваги

Шум у вухах.

З боку травної системи

Запор, сухість у роті; блювання, нудота; паралітична непрохідність кишечнику, стоматит, потемніння язика, дискомфорт в епігастрії, діарея, біль у животі.

З боку сечовидільної системи

Порушення сечовипускання, затримка сечі.

З боку шкіри і підшкірних тканин

Підвищена пітливість; алергічні шкірні реакції (висипання, кропив’янка); набряк (місцевий або генералізований), світлочутливість, свербіж, петехії, випадання волосся.

З боку ендокринної системи

Збільшення молочних залоз, галакторея, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (syndrome of inappropriate antidiuretic hormone secretion), підвищення або зниження рівня цукру в крові.

Порушення харчування та обміну речовин

Збільшення маси тіла; втрата апетиту, потемніння язика, зміни смаку; зменшення маси тіла.

Системні порушення та реакції у місці введення

Гіперпірексія, слабкість.

З боку імунної системи

Системні анафілактичні реакції, у тому числі артеріальна гіпотензія, алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї.

З боку гепатобіліарної системи

Гепатит без жовтяниці, жовтяниця.

Психічні порушення

Деліріозна сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів похилого віку з хворобою Паркінсона), дезорієнтація і галюцинації, коливання між депресією і гіпоманією або манією, ажитація, занепокоєння, підвищена тривожність, стомлюваність, сонливість, розлади сну, порушення лібідо і потенції; активація психотичних симптомів; агресивність, ілюзії.

Під час терапії іміпраміном або невдовзі після її припинення були описані випадки суїцидальної спрямованості мислення і суїцидальної поведінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Раптове припинення прийому препарату після тривалого застосування може спричинити розвиток таких симптомів: нудота, головний біль, слабкість.

Епідеміологічні дослідження, проведені у пацієнтів віком від 50, показують підвищений ризик перелому кісток у пацієнтів, які отримують інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти.

Передозування

Симптоми:

з боку центральної нервової системи — запаморочення, сонливість, затьмарення свідомості, кома, атаксія, збудження, хвилювання, посилення рефлексів, ригідність м'язів, атетоїдні та хореєподібні рухи, судоми;

з боку серцево-судинної системи — артеріальна гіпотензія, тахікардія, аритмія, порушення провідності, шок, серцева недостатність, дуже рідко — зупинка серця;

інші – пригнічення дихання, ціаноз, блювання, пропасниця, пітливість, мідріаз, олігурія, анурія.

Лікування. У разі будь-якої підозри на передозування іміпраміну необхідна негайна госпіталізація і пильний нагляд за пацієнтом протягом щонайменше 72 годин. Специфічного антидоту немає. Лікування повинно бути симптоматичним і підтримуючим. Оскільки внаслідок антихолінергічного ефекту препарату може затримуватися (на 12 годин і більше) випорожнення шлунка, перш за все пацієнту необхідно промити шлунок або викликати блювання (якщо пацієнт знаходиться у повній свідомості) і якнайшвидше дати активоване вугілля. Необхідно проводити моніторинг показників серцево-судинної функції, а також газового та електролітного складу крові. Як симптоматичну терапію можна застосувати протисудомну терапію (внутрішньовенно — діазепам, фенітоїн, фенобарбітал, а також інгаляційний наркоз + м'язовий релаксант), штучну вентиляцію легенів, встановити тимчасового штучного водія ритму, ввести плазмозамінники, допамін або добутамін шляхом внутрішньовенної краплинної інфузії. У виняткових випадках можуть бути необхідними реанімаційні заходи. Гемодіаліз або перитонеальний діаліз не ефективні через низьку концентрацію іміпраміну у плазмі крові. Форсований діурез також не є ефективним через великий об'єм розподілу препарату. Із застосуванням фізостигміну пов'язували тяжку брадикардію, асистолію та епілептичні напади; таким чином, при передозуванні іміпраміну його застосування не рекомендоване.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Оскільки взаємозв'язок між застосуванням трициклічних антидепресантів і вадами розвитку плода у деяких випадках був можливим, застосування препарату у період вагітності протипоказане.

Іміпрамін проникає у грудне молоко, тому застосування препарату у період годування груддю протипоказане.

Діти.

Препарат можна застосовувати дітям віком від 6 років тільки для лікування нічного енурезу.

Особливості застосування

Суїцид/суїцидальні думки або погіршення клінічних показників

Депресія пов’язана з підвищеним ризиком суїцидальних думок, нанесенням собі шкоди і власне суїциду (пов’язані із суїцидом явища). Цей ризик зберігається до істотної ремісії. Оскільки у перші кілька тижнів терапії поліпшення симптомів можуть бути відсутніми, до їх появи пацієнти повинні знаходитися під пильним наглядом. Клінічний досвід свідчить, що на ранніх етапах відновлення ризик здійснення суїциду може підвищуватися.

Інші психічні порушення, при яких можна призначати Меліпрамін^®, також можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком пов’язаних із суїцидом явищ. Крім того, ці порушення можуть супроводжувати великий депресивний розлад. Тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними захворюваннями слід дотримуватися тих самих заходів безпеки, що і при терапії хворих із великими депресивними розладами.

Відомо, що пацієнти, в анамнезі яких зазначені пов’язані із суїцидом явища, або пацієнти, які до початку терапії мали істотний рівень суїцидальної спрямованості мислення, більшою мірою схильні до суїцидальних думок або спроб самогубства і в ході лікування повинні знаходитися під пильним наглядом.

Протягом усього курсу лікування, зокрема на ранніх його етапах та після зміни дозування, слід здійснювати пильний нагляд за пацієнтами, особливо за тими, які відносяться до групи підвищеного ризику. Пацієнти, а також особи, що доглядають за ними, мають бути попереджені про необхідність відстежувати будь-які погіршення клінічних показників, ознаки суїцидальної поведінки або суїцидальну спрямованість мислення, а також незвичні зміни у поведінці, і при виявленні подібних симптомів терміново звертатися за медичною допомогою.

Терапевтичний ефект не може бути досягнутий раніше, ніж через 2–4 тижні після початку лікування. Подібний пізній прояв лікувального ефекту, характерний і для інших антидепресантів, означає, що суїцидальні мотиви пацієнта не зникають одразу, і він потребує пильного медичного нагляду до моменту, поки не буде досягнуто істотного поліпшення.

Підтримуючу дозу слід приймати принаймні протягом 6 місяців. Дозу іміпраміну потрібно знижувати поступово, оскільки різке припинення прийому може супроводжуватися симптомами абстиненції (нудота, головний біль, відчуття дискомфорту, занепокоєння, тривожний стан, розлади сну, аритмія, екстрапірамідні симптоми), особливо вираженими у дітей.

У разі біполярної депресії терапія іміпраміном може спровокувати розвиток манії. Препарат не слід застосовувати під час маніакальних нападів.

Як і інші трициклічні антидепресанти, іміпрамін знижує судомний поріг, тому пацієнти, які страждають на епілепсію або мають в анамнезі спазмофілію та епілепсію, повинні знаходитися під пильним медичним контролем і, при необхідності, отримувати належну протисудомну терапію.

Меліпрамін^® підвищує ризик розвитку небажаних явищ при проведенні електросудомної терапії, тому не рекомендується при цьому виді лікування.

У перші дні терапії трициклічними антидепресантами можлива парадоксальна реакція і посилення тривожності у пацієнтів з панічними розладами. Підвищена тривожність проходить зазвичай самостійно протягом 1–2 тижнів, але при необхідності її можна лікувати похідним бензодіазепіну. У хворих із психозом на початку курсу лікування трициклічними антидепресантами може відзначатися підвищене занепокоєння, тривожність і ажитація.

У зв’язку з наявністю антихолінергічного ефекту при терапії іміпраміном необхідний пильний контроль за пацієнтами з глаукомою, гіпертрофією передміхурової залози та при вираженому запорі, оскільки ця сполука може посилювати названі симптоми.

Іміпрамін та інші трициклічні антидепресанти підвищують внутрішньоочний тиск тільки в очах з локальним анатомічним нахилом — вузьким кутом передньої камери. При відкритокутовій глаукомі підвищення внутрішньоочного тиску не спостерігається. Зменшення утворення слізної рідини і накопичення слизу може призвести до ушкодження епітелію рогівки у пацієнтів, які носять контактні лінзи.

Іміпрамін слід застосовувати з обережністю пацієнтам з ішемічною хворобою серця, порушенням функції печінки і нирок, а також цукровим діабетом (зміною рівня глюкози в крові).

Особливої обережності слід дотримуватися при лікуванні пацієнтів з пухлинами надниркових залоз (феохромоцитомою або нейробластомою), оскільки іміпрамін може спровокувати гіпертонічний криз.

При застосуванні препарату пацієнтам з гіпертиреозом та пацієнтам, які приймають препарати щитовидної залози, потрібний пильний нагляд у зв’язку з підвищенням у цієї категорії хворих ризику побічних ефектів з боку серця.

У зв’язку з потенційним підвищенням ризику аритмії та артеріальної гіпотензії при загальному наркозі важливо до операції проінформувати анестезіологів про прийом пацієнтом іміпраміну.

У поодиноких випадках при терапії іміпраміном спостерігалися еозинофілія, лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія і пурпура, тому у пацієнтів, які приймають цей препарат, слід регулярно проводити підрахунок формених елементів крові.

При тривалій терапії трициклічними антидепресантами відзначалася підвищена частота розвитку карієсу, тому хворим, які приймають іміпрамін, необхідно регулярно обстежуватися у стоматолога.

Побічні ефекти можуть сильніше проявлятися у пацієнтів літнього і молодого віку, тому особам цих вікових категорій рекомендується застосовувати нижчі дози, особливо на початку курсу лікування.

Іміпрамін спричиняє світлочутливість, тому під час лікування пацієнтам слід уникати дії інтенсивного світла.

У схильних пацієнтів і/або пацієнтів літного віку іміпрамін може спричиняти антихолінергічний (деліріозний) психосиндром, який проходить через кілька днів після припинення терапії.

Препарат Меліпрамін^®, розчин для ін'єкцій містить натрію бісульфіт та натрію сульфіт, що може спричиняти розвиток реакцій гіперчутливості та бронхоспазм.

При терапії іміпраміном протипоказаний прийом алкогольних напоїв.

Перед початком і регулярно протягом курсу лікування рекомендується контролювати такі показники:

• артеріальний тиск (особливо у пацієнтів з нестійким кровообігом або артеріальною гіпотензією);
• функцію печінки (особливо в осіб із захворюваннями печінки);
• диференційний аналіз крові (терміново — у разі пропасниці або ларингіту, оскільки вони можуть бути ознакою лейкопенії та агранулоцитозу; в інших випадках — перед початком і регулярно протягом лікування);
• ЕКГ (у пацієнтів літнього віку та осіб із серцево-судинними захворюваннями).

При розвитку у пацієнта підвищення температури тіла чи болю у горлі необхідно провести контроль рівня лейкоцитів, при патологічному зниженні нейрофілів прийом іміпраміну слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При лікуванні Меліпраміном^® не можна керувати автомобілем та іншими механічними засобами або займатися діяльністю, що пов'язана з підвищеним ризиком нещасних випадків.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інгібітори МАО. Протипоказане одночасне застосування Меліпраміну^® та інгібіторів МАО, оскільки ці препарати діють синергічно і можуть підвищувати ризик розвитку побічних ефектів з боку центральної та периферичної нервових систем (гіпертензивний криз, гіперпірексія, міоклонус, занепокоєння, судоми, делірій, кома). З цієї причини лікування іміпраміном слід розпочинати не раніше як через 3 тижні після завершення терапії інгібіторами МАО (за винятком моклобеміду, зворотного інгібітора МАО, коли достатній інтервал — 24 години). Тритижнева перерва потрібна і в разі переходу з терапії іміпраміном на лікування інгібіторами МАО. Новий курс лікування іміпраміном або інгібітором МАО слід розпочинати з маленьких доз, які можна поступово збільшувати під пильним контролем клінічних ефектів.

Інгібітори печінкових ферментів. При сумісному застосуванні з іміпраміном інгібітори ізоензиму цитохрому P450 2D6 можуть зменшувати метаболізм і таким чином підвищувати концентрацію іміпраміну у плазмі крові. До інгібіторів цього типу належать препарати, які не є субстратами CYP2D6 (циметидин, метилфенідат), а також ті, які метаболізуються за допомогою цього ферменту (наприклад, інші антидепресанти, фенотіазини, антиаритмічні засоби типу 1с (пропафенон, флекаїнід)). Незважаючи на те, що їхня активність змінюється, всі атидепресанти типу SSRI є інгібіторами CYP2D6. Тому слід дотримуватись обережності при застосуванні іміпраміну одночасно з цими препаратами, а також при переведенні пацієнта з терапії антидепресантом типу SSRI на іміпрамін (і навпаки), особливо коли це флуоксетин (через тривалий період напіввиведення цього препарату). Трициклічні антидепресанти можуть підвищувати концентрацію нейролептичних засобів у плазмі крові (внаслідок конкурентної взаємодії з печінковими ферментами).

Пероральні протизаплідні засоби, естрогени. При сумісному застосуванні пероральних протизаплідних засобів або естрогенів з трициклічним антидепресантами у жінок спорадично спостерігалося зменшення антидепресивної дії та розвиток токсичних ефектів препарату. Тому слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні цих препаратів, і в разі появи токсичних ефектів зменшити дозу того чи іншого препарату.

Індуктори ферментів печінки (алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, протиепілептичні засоби) посилюють метаболізм іміпраміну і знижують його рівень у плазмі крові, зменшуючи таким чином вираженість антидепресивного ефекту.

Антихолінергічні засоби (похідні фенотіазину, протипаркінсонічні засоби, антигістамінні препарати, атропін, біпериден): одночасне застосування будь-якого з цих препаратів та іміпраміну може призвести до виникнення антихолінергічних впливів, а також до посилення побічних ефектів (наприклад, паралітичної кишкової непрохідності). Пацієнти, які отримують таку комбіновану терапію, повинні перебувати під постійним наглядом, а дози для них слід підбирати з обережністю.

Депресанти центральної нервової системи (ЦНС): комбінація іміпраміну з депресантами ЦНС (наприклад, опіатами, бензодіазепінами, барбітуратами, засобами для загальної анестезії) та алкоголем помітно посилює ефекти та побічні дії цих препаратів.

Нейролептичні препарати можуть підвищувати концентрацію трициклічних антидепресантів у плазмі крові, посилюючи таким чином їхню дію та побічні ефекти. Може знадобитися зниження дози. Сумісне призначення з тіоридазином може спричинити тяжку аритмію.

Тиреоїдні гормони можуть посилювати антидепресивну дію іміпраміну, а також його побічні ефекти з боку серця, тому сумісне призначення цих препаратів потребує дотримання обережності.

Блокатори антиадренергічних засобів. Іміпрамін може зменшувати вираженість гіпотензивного ефекту блокаторів антиадренергічних засобів (наприклад, гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину та α-метилдопи). Тому пацієнтам, які потребують комбінованого лікування артеріальної гіпертензії, слід призначати гіпотензивні засоби різних груп (наприклад, сечогінні засоби, вазодилататори або β-блокатори).

Симпатоміметики (в основному, епінефрин, норепінефрин, ізопреналін, ефедрин, фенілефрин): одночасне застосування з іміпраміном може призвести до посилення впливів цих препаратів на серцево-судинну систему.

Фенітоїн: іміпрамін зменшує протисудомний ефект фенітоїну.

Хінідин: слід уникати одночасного призначення цього антиаритмічного засобу та трициклічних антидепресантів. Під час сумісного застосування цих препаратів існує підвищений ризик порушення проведення серцевих імпульсів, а також виникнення аритмії.

Пероральні антикоагулянти: трициклічні антидепресанти можуть пригнічувати метаболізм пероральних антикоагулянтів та подовжувати період їх напіввиведення, що підвищує ризик розвитку кровотечі. Рекомендований пильний нагляд за пацієнтом та частий контроль рівня протромбіну у плазмі крові.

Антидіабетичні засоби: у процесі лікування іміпраміном концентрація глюкози в крові може змінюватися. Тому на початку та при завершенні лікування іміпраміном, а також при підбиранні дози рекомендований регулярний моніторинг вмісту цукру в крові.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм терапевтичної дії іміпраміну повністю не з'ясований. Іміпрамін, похідне дибензоазепіну, є трициклічним антидепресантом. Він інгібує зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну у синапсі, які вивільняються у відповідь на подразнення нервових клітин, що сприяє норадренергічній та серотонінергічній передачі. Іміпрамін пригнічує також мускаринові та гістамінові (Н₁) рецептори, завдяки чому проявляє антихолінергічну та помірну заспокійливу дію.

Антидепресивна дія розвивається поступово: оптимальний терапевтичний ефект настає через 2–4 (можливо, через 6–8) тижнів після початку лікування.

Фармакокінетика.

Препарат зазнає інтенсивного метаболізму першого проходження у печінці: його основний фармакологічно активний метаболіт, дезипрамін (дезметил-іміпрамін) утворюється шляхом диметилювання. Концентрації іміпраміну і дезипраміну у плазмі крові дуже коливаються. Через 10 днів лікування із застосуванням іміпраміну у дозі 50 м 3 рази на добу рівноважна концентрація іміпраміну у плазмі крові коливалася від 33 до 85 нг/мл, а концентрація дезипраміну — від 43 до 109 нг/мл. Унаслідок зниженого метаболізму концентрація препарату у плазмі зазвичай вища у пацієнтів літного віку, ніж у молодих.

Уявний об'єм розподілу іміпраміну — 10–20 л/кг.

Обидві активні сполуки значною мірою зв'язуються з білками плазми (іміпрамін: 60–96%, дезипрамін: 73–92%).

Іміпрамін виводиться з сечею (майже 80%) і калом (майже 20%) переважно у вигляді неактивних метаболітів. Виведення з сечею і калом незміненого іміпраміну та його активного метаболіту, дезипраміну становить 5–6% від прийнятої дози. Після застосування разової дози період напіввиведення іміпраміну становить приблизно 19 годин і варіює між 9 і 28 годин, і може значно збільшуватися в осіб літнього віку та при передозуванні.

Іміпрамін проникає крізь плацентарний бар'єр у грудне молоко.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий водний безбарвний (можливий зеленуватий відтінок) розчин без запаху.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С у захищеному від світла і недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 2 мл розчину в ампулах; по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці, по 2 чарункові упаковки у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, Угорщина.

Місцезнаходження

1165 Будапешт, вул. Бекеньфелді 118–120/1165 Budapest, Bokenyfoldi ut. 118–120.