Фізіотенс^® (Physiotens^®)

Моксонідин - 0,2 мг

фармакодинаміка. Було доведено, що моксонідин є ефективним антигіпертензивним агентом. Наявні експериментальні дані свідчать про те, що ЦНС є місцем антигіпертензивної дії моксонідину. Моксонідин — селективний агоніст імідазолінових рецепторів. Ці чутливі до імідазоліну рецептори сконцентровані в ростральному відділі вентролатеральної частини довгастого мозку — ділянці, яка вважається центром регуляції периферичної симпатичної нервової системи. Стимуляція імідазолінових рецепторів сприяє зниженню активності симпатичної нервової системи і знижує АТ.
Моксонідин відрізняється від інших симпатолітичних антигіпертензивних засобів відносно низькою спорідненістю з відомими α₂-адренорецепторами порівняно з імідазоліновими рецепторами. Завдяки цьому седативний ефект і сухість у роті при застосуванні моксонідину виникають рідко.
У людини застосування моксонідину приводить до зниження периферичного судинного опору з подальшим зниженням АТ. Антигіпертензивний ефект моксонідину був продемонстрований у подвійних сліпих плацебо-контрольованих рандомізованих дослідженнях. Опубліковані дані свідчать, що застосування антагоніста ангіотензину ІІ (АІІА) разом з моксонідином у пацієнтів з АГ та гіпертрофією лівого шлуночка при однаковому зниженні АТ дало змогу досягти посилення регресу гіпертрофії лівого шлуночка в порівнянні з вільною комбінацією тіазиду і блокатора кальцієвих канальців.
У терапевтичних дослідженнях тривалістю 2 міс порівняно з плацебо моксонідин підвищував індекс чутливості до інсуліну на 21% у пацієнтів з помірною АГ, ожирінням та інсулінорезистентністю.
Фармакокінетика. Абсорбція. Після внутрішнього застосування моксонідин швидко (Т_max — близько 1 год) та практично повністю абсорбується у верхніх відділах ШКТ. Абсолютна біодоступність становить близько 88%, що вказує на відсутність значного метаболізму при первинному проходженні через печінку. Одночасний прийом їжі не впливає на фармакокінетику моксонідину.
Розподіл. Ступінь зв’язування з білками плазми крові, визначений in vitro, становить близько 7,2%.
Біотрансформація. У зразках плазми крові людини було ідентифіковано лише дегідрогенізований моксонідин. Фармакодинамічна активність дегідрогенізованого моксонідину становить близько ¹/₁₀ активності моксонідину.
Виведення. Протягом 24-годинного періоду із сечею екскретується 78% загальної дози моксонідину у вигляді незміненої сполуки і 13% — у вигляді дегідрогенізованого моксонідину. Інші незначні метаболіти в сечі становлять близько 8% дози. Менше 1% виводиться з калом. Т_½ моксонідину та його метаболіту становить приблизно 2,5 та 5 год відповідно.
Фармакокінетика у пацієнтів з АГ. У пацієнтів з АГ порівняно зі здоровими добровольцями фармакокінетика моксонідину суттєво не відрізнялася.
Фармакокінетика у пацієнтів літнього віку. Пов’язані із віком зміни фармакокінетики спостерігалися, найімовірніше, через знижений рівень метаболізму та/або дещо вищу біодоступність у пацієнтів літнього віку. Однак ці фармакокінетичні відмінності не вважаються клінічно значущими.
Фармакокінетика у дітей. Оскільки моксонідин не рекомендований для застосування у дітей, фармакокінетичні дослідження в цій субпопуляції не проводилися.
Фармакокінетика при нирковій недостатності. Виведення моксонідину значною мірою залежить від кліренсу креатиніну. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації — 30–60 мл/хв) стабільна концентрація у плазмі крові й кінцевий Т_½ відповідно приблизно в 2 і 1,5 раза вищі, ніж у пацієнтів з АГ і нормальною функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації >90 мл/хв). У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <30 мл/хв) стабільна концентрація у плазмі крові і кінцевий Т_½ приблизно в 3 рази вищі. У цих хворих не виявлено накопичення моксонідину після багаторазового застосування. У пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв), які знаходяться на гемодіалізі, AUC і кінцевий Т_½ відповідно в 6 і 4 рази вищі порівняно з пацієнтами з АГ і нормальною функцією нирок. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю С_max моксонідину у плазмі крові вища всього у 1,5–2 рази.
Базуючись на вищенаведених даних, дозу моксонідину для пацієнтів з нирковою недостатністю слід підбирати індивідуально. Під час гемодіалізу моксонідин видаляється незначною мірою.
Доклінічні дані з безпеки. Доклінічні дані не містять інформації щодо будь-якого особливого ризику для людини на підставі результатів стандартних досліджень з фармакологічної безпеки, хронічної токсичності, генотоксичності, канцерогенного потенціалу та репродуктивної токсичності.
Дослідження на тваринах виявили токсичний вплив на ембріональний розвиток при застосуванні в дозах, токсичних для материнського організму. Дослідження репродуктивної токсичності не виявили впливу на фертильність та тератогенного потенціалу. Токсичний вплив на ембріональний розвиток спостерігався у щурів при дозах ≥9 мг/кг/добу та кролів при дозах >0,7 мг/кг/добу. У ході досліджень пери- та постнатального розвитку у щурів відзначався вплив на розвиток та життєздатність при дозах ≥3 мг/кг/добу.

АГ.

стандартна початкова доза моксонідину становить 0,2 мг на добу. Максимальна разова доза — 0,4 мг. Максимальна добова доза — 0,6 мг — застосовується за 2 прийоми. Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від реакції пацієнта.
Моксонідин можна приймати незалежно від прийому їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини.
Порушення функції нирок. Для пацієнтів з помірною або тяжкою нирковою недостатністю початкова доза моксонідину становить 0,2 мг/добу. При необхідності та в разі доброї переносимості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг/добу для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю і до 0,3 мг/добу для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Для хворих, які знаходяться на гемодіалізі, початкова доза моксонідину становить 0,2 мг/добу. При необхідності та в разі доброї переносимості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг/добу.
Порушення функції печінки. Дослідження щодо пацієнтів з порушенням функції печінки відсутні. Оскільки моксонідин не піддається активному метаболізму в печінці, не очікується значного впливу на фармакокінетику. У зв’язку з цим рекомендована доза для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки відповідає звичайній рекомендованій дозі для дорослих.
Тривалість застосування не обмежується.
Хоча в ході обмеженого числа досліджень після раптової відміни прийому моксонідину прояву контррегуляції АТ (ефекту відміни) не відзначалося, різке припинення терапії моксонідином (у разі необхідності) не рекомендується, що зазвичай стосується усіх антигіпертензивних засобів. Дозу моксонідину слід поступово знижувати протягом 2 тиж.

моксонідин протипоказаний при:

• – гіперчутливості до діючої речовини або будь-якого компонента препарату;

• – синдромі слабкості синусного вузла;
• – брадикардії (ЧСС у спокої нижче 50 уд./хв);
• – AV-блокаді ІІ та ІІІ ступеня;
• – серцевій недостатності.

найчастіші побічні ефекти при прийомі моксонідину включають сухість у роті, запаморочення, астенію та сонливість. Вираженість цих симптомів часто зменшується після перших кількох тижнів лікування.
Нижче наведено згруповані за класами систем організму та розподілені за частотою (дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥ 1/1000 до <1/100)) побічні реакції, що спостерігалися протягом плацебо-контрольованих клінічних досліджень у 886 пацієнтів, які застосовували моксонідин.
З боку психіки: часто — безсоння; нечасто — знервованість.
З боку нервової системи: часто — головний біль*, запаморочення, вертиго, сонливість; нечасто — непритомність*.
З боку органа слуху та лабіринту: нечасто — дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи: нечасто — брадикардія, артеріальна гіпотензія* (включаючи ортостатичну гіпотензію).
З боку ШКТ: дуже часто — сухість у роті; часто — діарея, нудота, блювання, диспепсія.
З боку шкіри та підшкірної тканини: часто — висипи, свербіж; нечасто — ангіоневротичний набряк.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто — біль у спині; нечасто — біль у шиї.
Загальні порушення: часто — астенія; нечасто — набряк.
*Частота не підвищена порівняно з плацебо.

протягом післяреєстраційного періоду повідомлялося про випадки AV-блокади різного ступеня тяжкості у пацієнтів, що отримували лікування моксонідином. Отже, не можна повністю виключити причинну роль моксонідину в затримці AV-провідності. Тому рекомендується обережність при лікуванні пацієнтів зі схильністю до розвитку AV-блокади.
Пацієнтам з AV-блокадою І ступеня слід застосовувати моксонідин з особливою обережністю, щоб уникнути брадикардії. Моксонідин не можна застосовувати пацієнтам з AV-блокадою більш високого ступеня (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
З обережністю слід застосовувати моксонідин пацієнтам із тяжкою ІХС або нестабільною стенокардією, оскільки досвід застосування препарату у таких пацієнтів обмежений.
Рекомендується з обережністю застосовувати моксонідин пацієнтам із порушенням функції нирок, оскільки він виводиться переважно нирками. Таким пацієнтам рекомендується обережно титрувати дозу, особливо на початку терапії. Лікування слід розпочинати з дози 0,2 мг/добу; дозу можна підвищити максимум до 0,4 мг/добу для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (ШКФ >30 мл/хв, але <60 мл/хв) та максимум до 0,3 мг/добу для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ <30 мл/хв), якщо це клінічно показано та препарат переноситься добре.
Якщо моксонідин застосовують у комбінації з блокатором β-адренорецепторів і обидва препарати необхідно відмінити, спочатку слід відмінити блокатор β-адренорецепторів, а потім через кілька днів — моксонідин.
На даний час не відзначалося прояву ефектів відміни з боку АТ після припинення прийому моксонідину. Однак раптове припинення терапії моксонідином не рекомендується; натомість дозу слід поступово знижувати протягом 2 тиж.
Пацієнтам з поодинокими спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, недостатність лактази або мальабсорбція глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.
Пацієнти літнього віку можуть бути більш чутливими до ефектів антигіпертензивних засобів. Тому слід розпочинати лікування з найнижчої дози та підвищувати дозу з обережністю для уникнення серйозних побічних реакцій.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Відповідних даних щодо застосування моксонідину у вагітних немає. Дослідження на тваринах продемонстрували ембріотоксичний ефект (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, Доклінічні дані з безпеки). Потенційний ризик для людини невідомий. Моксонідин не слід застосовувати протягом вагітності, якщо немає нагальної потреби.
Годування грудьми. Моксонідин проникає у грудне молоко, тому його не слід застосовувати в період годування грудьми. Якщо терапія моксонідином вважається абсолютно необхідною, годування грудьми слід припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами не проводилися.
Лікування АГ даним лікарським засобом потребує регулярного медичного нагляду. Різні реакції, про які повідомлялося в окремих випадках (наприклад запаморочення, сонливість), можуть змінювати реакцію до такої міри, що здатність керувати транспортним засобом, працювати з іншими механізмами або працювати без засобів безпеки погіршується. Це в основному стосується періодів початку лікування, підвищення дози, зміни препарату та взаємодії з алкоголем.
Діти. Моксонідин не рекомендується для застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) через недостатність даних щодо безпеки та ефективності препарату для цієї групи пацієнтів.

одночасне застосування препарату з іншими антигіпертензивними засобами призводить до адитивного ефекту.
Оскільки трициклічні антидепресанти можуть знизити ефективність антигіпертензивних препаратів центральної дії, одночасне призначення цих препаратів з моксонідином не рекомендовано.
Моксонідин може посилювати седативний ефект трициклічних антидепресантів (одночасного призначення слід уникати), транквілізаторів, алкоголю, седативних та снодійних засобів.
Моксонідин помірно підсилює порушення когнітивної функції у пацієнтів, які отримують лоразепам. Моксонідин може посилювати седативний ефект бензодіазепінів при одночасному застосуванні.
Моксонідин виводиться шляхом тубулярної екскреції. Не можна виключити взаємодії з іншими агентами, що виводяться шляхом тубулярної екскреції. Однак дослідження з дигоксином та гідрохлоротіазидом не виявили будь-яких доказів взаємодії. Біодоступність глібенкламіду при пероральному застосуванні знижувалася на 11%.

симптоми. В окремих випадках передозування моксонідину, навіть у дозі 19,6 мг, прийнятій за 1 раз, не призводило до летального наслідку. Ознаки та симптоми передозування включають головний біль, седативний ефект, сонливість, артеріальну гіпотензію, запаморочення, астенію, брадикардію, сухість у роті, блювання, втому, біль у верхній ділянці живота. У разі тяжкого передозування рекомендується ретельний моніторинг щодо виникнення порушень свідомості та пригнічення дихання.
При випадковому прийомі дворічною дитиною невідомої кількості моксонідину (можливо, 14 мг) спостерігалися седативний ефект, кома, артеріальна гіпотензія, міоз і диспное. Промивання шлунка, інфузія глюкози, контрольована вентиляція легень та іммобілізація призвели до повного зникнення симптомів протягом 11 год.
З огляду на дослідження застосування високих доз препарату у тварин, додатково можна очікувати на появу ортостатичної дисрегуляції, тимчасової гіпертензії, тахікардії й гіперглікемії.
Необхідні заходи при передозуванні. Специфічні антидоти невідомі. У разі артеріальної гіпотензії для підтримки гемоциркуляції рекомендується застосування допаміну і введення плазмозамінних розчинів. При появі брадикардії можна застосовувати атропін.
Антагоністи α-адренорецепторів можуть зменшити вираженість або усунути парадоксальні гіпертензивні ефекти передозування моксонідину.

таблетки по 0,2 мг: зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.
Таблетки по 0,3 і 0,4 мг: зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.