Пілобакт Нео (Pylobact Neo)
Склад:
діючі речовини:
таблетки амоксициліну — 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить амоксициліну тригідрат еквівалентно амоксициліну 1000 мг;
таблетки кларитроміцину — 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить кларитроміцину 500 мг;
капсули омепразолу — 1 капсула містить омепразолу 20 мг;
допоміжні речовини:
таблетки амоксициліну: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат; склад оболонки: гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е171), пармасил, барвник жовтий захід FCF (Е110), поліетиленгліколь;
таблетки кларитроміцину: целюлоза мікрокристалічна, повідон, магнію стеарат, кислота стеаринова, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію кроскармелоза; склад оболонки: гідроксипропілметилцелюлоза, гідроксипропілцелюлоза, пропіленгліколь, сорбітанолеат, титану діоксид (Е171), барвник хіноліновий жовтий (Е104), ванілін, опакод (чорний) містить: (шелак, заліза оксид чорний, пропіленгліколь);
капсули омепразолу: крохмаль, декстрин, цукрова пудра, тальк, тростинний цукор, карбоксиметилкрохмаль натрію, натрію карбоксиметилцелюлоза, динатрію гідроген фосфат, натрію сульфіт безводний, гіпромелоза, титану діоксид (Е171), поліетиленгліколь 4000, натрію цитрат, емульсія камеді поліакрилової кислоти, гранули нонпарель, пуста тверда желатинова капсула розмір «2» містить діамантовий синій, кармоїзин, желатин, метилпарабен, пропілпарабен.
Амоксицилін -
Кларитроміцин -
Омепразол -
Пілобакт Нео є комбінованим набором, який містить омепразол, кларитроміцин і амоксицилін. Пілобакт Нео — потрійна схема першої лінії ерадикаційної терапії Helicobacter pylori (H. pylori), розрахована на 7 днів лікування.
Фармакодинаміка. Омепразол є інгібітором протонної помпи. Омепразол знижує секрецію соляної кислоти в шлунку, пригнічуючи активність Н+-К+-АТФази, що спричиняє блокування заключної стадії секреції соляної кислоти. Це призводить до зниження рівня базальної й стимульованої секреції незалежно від природи подразника. Тривалість пригнічення секреції соляної кислоти в шлунку становить понад 24 год. Омепразол підвищує рівень рН у шлунку, тим самим забезпечує оптимальне середовище для антимікробної активності. Омепразол суттєво зменшує об’єм шлункового соку і таким чином підвищує концентрацію кларитроміцину та амоксициліну в слизовій оболонці шлунка.
Кларитроміцин — це макролідний антибіотик, який виявляє антибактеріальну активність щодо багатьох аеробних та анаеробних грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, включаючи H. pylori. Кларитроміцин чинить антибактеріальну дію шляхом пригнічення синтезу білка, зв’язуючись із субодиницею 50s рибосомочутливих бактерій. Мінімальна інгібуюча концентрація (МІК90) кларитроміцину та його активного метаболіту 14-гідроксикларитроміцину щодо H. pylori становить 0,03 і 0,06 мкг/мл відповідно. Кларитроміцин стійкий до кислого середовища шлунка. Амоксицилін — антибіотик з групи напівсинтетичних пеніцилінів із широким спектром бактерицидної дії, пов’язаної зі здатністю інгібувати синтез клітинної стінки бактерій. Амоксицилінрезистентних штамів Н. pylori досі не виявлено.
Фармакокінетика. Усі три препарати, що входять у набір, добре всмоктуються після перорального прийому. Омепразол швидко всмоктується, маючи абсолютну біодоступність близько 40%. Т½ препарату з плазми крові становить 0,5–1 год. 90–95% омепразолу зв’язується з білками плазми крові. Омепразол зазнає екстенсивного метаболізму в печінці. Майже 80% омепразолу виділяється нирками у вигляді метаболітів.
Кларитроміцин широко розподіляється в тканинах організму, включаючи слизові оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Концентрація кларитроміцину в тканинах та рідинах організму в 10 разів перевищує концентрацію у сироватці крові. Прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Близько 20% кларитроміцину метаболізується з утворенням основного метаболіту — 14-гідроксикларитроміцину. Т½ кларитроміцину становить 5–7 год. Близько 20% кларитроміцину елімінується нирками в незміненому вигляді, а 15% — у вигляді 14-гідроксикларитроміцину. Доведено, що одночасний прийом омепразолу і кларитроміцину сприятливо впливає на фармакокінетичні властивості кларитроміцину.
Амоксицилін після прийому внутрішньо швидко і майже повністю всмоктується у ШКТ; він не руйнується в кислому середовищі шлунка. Їжа не впливає на адсорбцію амоксициліну. Cmax амоксициліну в плазмі крові досягається через 1–2 год. Зв’язування з білками плазми крові становить 20%. Амоксицилін широко розподіляється по тканинах, слизових оболонках та рідинах організму. Т½ амоксициліну становить 1–1,5 год. 60% прийнятої дози екскретуються в незміненому вигляді із сечею шляхом канальцевої секреції та клубочкової фільтрації.
ерадикація H. pylori у пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки.
Пілобакт Нео є комбінованим набором, який містить омепразол, кларитроміцин і амоксицилін. Пілобакт Нео — потрійна схема першої лінії ерадикаційної терапії H. pylori, розрахована на 7 днів лікування.
1 блістер, що містить 2 капсули омепразолу, 2 таблетки кларитроміцину та 2 таблетки амоксициліну, розрахований на 1 день лікування дорослих. Вранці приймати 1 капсулу омепразолу та по 1 таблетці кларитроміцину та амоксициліну, ввечері повторити прийом вказаних препаратів.
Загальна тривалість терапії становить 7 днів.
Діти. Протипоказано дітям віком до 16 років.
підвищена чутливість до омепразолу, кларитроміцину, інших макролідів, амоксициліну, інших бета-лактамних антибіотиків та заміщених бензимідазолів або інших компонентів препарату.
Омепразол, як і інші інгібітори протонної помпи, не слід приймати разом з атазанавіром та нелфінавіром.
Протипоказаний одночасний прийом кларитроміцину з одним із препаратів: цизаприд, астемізол, ерготамін або дигідроерготамін, пімозид, терфенадин.
Протипоказаний одночасний прийом кларитроміцину з одним із препаратів — інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статини), що значною мірою метаболізуються CYP 3A4 (ловастатин або симвастатин), через підвищений ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз. Одночасне застосування кларитроміцину та перорального мідазоламу (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Протипоказано пацієнтам, які мають в анамнезі подовження інтервалу Q–T або шлуночкові серцеві аритмії, включаючи піруетну шлуночкову тахікардію (torsades de pointes) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Гіпокаліємія (ризик подовження інтервалу Q–T).
Тяжка печінкова недостатність та супутня ниркова недостатність.
Одночасне застосування кларитроміцину (та інших сильних інгібіторів CYP 3A4) з колхіцином у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Одночасне застосування кларитроміцину та будь-якого з нижчезазначених препаратів: астемізол, цизаприд, пімозид, терфенадин (оскільки це може призвести до подовження інтервалу Q–T та розвитку серцевих аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків та піруетну шлуночкову тахікардію (torsades de pointes). Алкалоїди ріжків, наприклад ерготамін, дигідроерготамін (оскільки це може призвести до ерготоксичності).
Одночасне застосування кларитроміцину із тикагрелором або ранолазином.
препарати, які входять до складу комбінованого набору, добре переносяться, а небажані реакції зазвичай мають легкий перебіг й зворотні.
Амоксицилін
З боку центральної та периферичної нервової системи: рідко — гіперкінезія, запаморочення та судоми. Судоми можуть відзначатися у пацієнтів з порушеною функцією нирок або в осіб, які застосовують високі дози амоксициліну.
З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, метеоризм, біль у шлунку, м’які випорожнення, свербіж у ділянці ануса; в окремих випадках — псевдомембранозний та геморагічний коліт, енантема (особливо на слизовій оболонці ротової порожнини), сухість у роті, порушення смаку, кандидоз кишечнику, забарвлення зубів, забарвлення язика в чорний колір (ці побічні явища в основному нетяжкі й минають або під час лікування, або одразу після завершення терапії; виникненню таких явищ можна запобігти, якщо застосовувати амоксицилін під час прийому їжі).
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, холестатична жовтяниця, помірне і короткочасне підвищення концентрації печінкових ферментів (AсАT, АлАТ).
З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірний висип, екзантема, токсичний епідермальний некроліз, бульозний або ексфоліативний дерматит та гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
Алергічні реакції: шкірні реакції, головним чином у вигляді специфічного макулопапульозного висипу; дуже рідко — свербіж, кропив’янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, анафілактичний шок та ангіоневротичний набряк, тяжкі алергічні реакції, включаючи анафілаксію, сироваткову хворобу, алергічний васкуліт, набряк гортані. Раптове виникнення кропив’янки вказує на алергічну реакцію на амоксицилін та потребує негайного припинення терапії.
З боку сечовидільної системи: рідко — розвиток інтерстиціального нефриту, кристалурія.
З боку системи крові та лімфатичної системи: гемолітична анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія, тяжка нейтропенія, панцитопенія, мієлосупресія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, а також подовження кровотечі та протромбінового часу.
Тривале або повторне застосування препарату може призвести до розвитку суперінфекцій і колонізації стійких мікроорганізмів або дріжджів, що спричиняють оральний або вагінальний кандидоз, лихоманки.
Кларитроміцин
З боку ЦНС: головний біль, зміна смаку, судоми, запаморочення, агевзія, аносмія, паросмія, тривожність, безсоння, сплутаність свідомості, галюцинації, вертиго, погані сновидіння, дзвін у вухах, дезорієнтація, галюцинації, психоз та деперсоналізація, втрата слуху, який зазвичай відновлювався після відміни терапії; нервозність, скрикування; манія, втрата свідомості, дискінезія, сонливість, тремор; парестезія, погіршення слуху.
З боку травної системи: діарея, нудота, біль у животі, диспепсія, блювання, анорексія, зниження апетиту, гастроентерит, гострий панкреатит, глосит, стоматит, зміна кольору язика, зміна кольору зубів (зміну кольору зубів, як правило, усувають шляхом професійної стоматологічної чистки), кандидоз ротової порожнини, порушення нюху, зазвичай у поєднанні зі змінами смакових відчуттів, псевдомембранозний коліт, кандидоз ротової порожнини, гастроезофагеальне рефлюксне захворювання, гастрит, прокталгія, здуття живота, запор, сухість у роті, відрижка, метеоризм, езофагіт.
З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит, холестатичний гепатит, холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярна жовтяниця, порушення функції печінки, холестаз.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка, незначний висип на шкірі, бульозний дерматит, свербіж, макуло-папульозний висип; медикаментозна шкірна реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS), акне, хвороба Шенлейна — Геноха, бешихове запалення, еритразма.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: м’язові спазми, скелетно-м’язова ригідність, міалгія; рабдоміоліз (у деяких повідомленнях щодо виникнення рабдоміолізу кларитроміцин застосовували одночасно з іншими лікарськими засобами, про які відомо, що вони асоціюються із рабдоміолізом (такі як статини, фібрати, колхіцин або алопуринол)), міопатія.
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, зміна кольору сечі.
З боку крові і лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, тромбоцитемія, еозинофілія; агранулоцитоз, підвищення рівня сечовини в крові, підвищення рівня ЛДГ у крові, зміна співвідношення альбумін-глобулін, підвищення рівня ЛФ у крові.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції (ангіоневротичний набряк до анафілаксії), гіперчутливість.
Порушення метаболізму: гіпоглікемія, гіпергідроз.
Порушення психіки: психози, галюцинації, дезорієнтація, депресія, тривожність, безсоння, кошмарні сновидіння.
З боку органа слуху і лабіринту: втрата слуху (зазвичай відновлювався після відміни терапії), запаморочення, шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: піруетна шлуночкова тахікардія (torsade de pointes), подовження інтервалу Q–T, шлуночкова тахікардія, зупинка серця, фібриляція передсердь, екстрасистоли, відчуття серцебиття; вазодилатація; крововилив.
З боку органів дихання: БА, носова кровотеча, емболія судин легенів, біль у грудях.
Лабораторні дослідження: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення рівня креатиніну крові, підвищення міжнародного нормалізованого відношення, збільшення протромбінового часу, зміна кольору сечі.
Інші: целюліт, інфекція, вагінальна інфекція, нездужання, лихоманка, астенія, озноб, підвищена втомлюваність.
Були дуже рідкісні повідомлення про увеїт, переважним чином у пацієнтів, які одночасно приймали рифабутин. Більшість реакцій були зворотними.
Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним наслідком) при одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину, особливо у пацієнтів літнього віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності.
Очікується, що частота, тип та тяжкість побічних реакцій у дітей будуть такими самими, як і у дорослих.
Пацієнти з порушенням імунної системи. У хворих на СНІД та інших пацієнтів з порушенням імунної системи, які застосовували високі дози кларитроміцину довше, ніж рекомендовано для лікування мікобактеріальних інфекцій, не завжди можна відрізнити побічні реакції, пов’язані із застосуванням препарату, та симптоми основного або супутніх захворювань.
У дорослих хворих, які отримували кларитроміцин у добовій дозі 1000 мг, найчастішими побічними ефектами були нудота, блювання, спотворення смаку, біль у животі, діарея, висип, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АлАТ та AсАT. Нечасто виникали диспное, безсоння та сухість у роті. У 2–3% пацієнтів відмічали значне підвищення рівнів АлАТ та AсАT і значне зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів у крові. У декількох пацієнтів виявлено підвищення вмісту сечовини в крові.
Омепразол
З боку центральної та периферичної нервової системи: головний біль; запаморочення, парестезії, сонливість, безсоння, вертиго, втомлюваність, слабкість, порушення сну; у поодиноких випадках — зворотна сплутаність свідомості, ажитація, депресія або галюцинації, незначна дезорієнтація, агресія, збудження, порушення зору головним чином у тяжкохворих пацієнтів. Судоми можуть відзначатися у пацієнтів з порушеною нирковою функцією.
З боку травного тракту: діарея, нудота, блювання, запор, абдомінальний біль, метеоризм; в окремих випадках — сухість у роті, стоматит і кандидоз ШКТ, мікроскопічний коліт.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — підвищення рівня ферментів печінки; в окремих випадках — енцефалопатія при тяжких захворюваннях печінки, гепатит, що супроводжується або не супроводжується жовтяницею, печінкова недостатність.
Ендокринні розлади: в окремих випадках — гінекомастія.
З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз і панцитопенія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпокаліємія.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: висип, свербіж, мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, алопеція, фоточутливість, дерматит, гіперемія, токсичний епідермальний некроліз.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: симптоми артриту та міалгії, м’язова слабкість, біль у суглобах та м’язах, артралгія.
Інші: рідко — загальна слабкість, реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичну реакцію, уртикарний висип, набряк Квінке, лихоманка, бронхоспазм, інтерстиціальний нефрит, анафілактичний шок; в окремих випадках — підвищене потовиділення, периферичні набряки, нечіткість зору, порушення смакових відчуттів, зниження концентрації натрію в крові, імпотенція, нездужання.
Профіль побічних явищ, що відмічалися у дітей, збігається з профілем у дорослих як при короткотривалій, так і довготривалій терапії.
Препарат містить барвник оранжево-жовтий (Е110), який може спричинити алергічні реакції.
амоксицилін. Перед початком терапії амоксициліном необхідно зробити попередній тест на можливість виникнення реакції гіперчутливості на пеніциліни і цефалоспорини.
Може існувати перехресна гіперчутливість та перехресна резистентність (10–15%) між пеніцилінами та цефалоспоринами.
Тяжкі та іноді летальні випадки гіперчутливості (анафілактична реакція) виявлені у хворих, які перебували на пеніциліновій терапії. Такі реакції виникають частіше у пацієнтів з відомими тяжкими алергічними реакціями в анамнезі. Лікування препаратом необхідно припинити та замінити іншим відповідним лікуванням. Може бути необхідним лікування симптомів анафілактичної реакції, наприклад, негайне введення адреналіну, стероїдів (в/в) та невідкладна терапія дихальної недостатності.
Пацієнтам з тяжкими розладами ШКТ, які супроводжуються діареєю і блюванням, не слід застосовувати препарат через ризик зниження всмоктування.
У пацієнтів з порушеннями функцій нирок виділення амоксициліну уповільнюється, тому залежно від ступеня порушення слід або припинити лікування амоксициліном, або знизити загальну добову дозу препарату.
Тривале застосування препарату може призводити до розвитку колонізації стійких мікроорганізмів або дріжджів. Можливе виникнення суперінфекції, що потребує ретельного спостереження за станом таких пацієнтів.
При застосуванні високих доз препарату необхідно вживати достатню кількість рідини для профілактики кристалурії, що може бути спричинена амоксициліном. Наявність високої концентрації амоксициліну в сечі може спричинити випадання осаду препарату в сечовому катетері, тому його слід візуально перевіряти через певні інтервали часу.
При виникненні тяжкої діареї, характерної для псевдомембранозного коліту (у більшості випадків спричиненого Clostridium difficile), рекомендується припинити застосування препарату і вжити відповідних заходів. Застосування засобів, що пригнічують перистальтику, протипоказано.
Амоксицилін не рекомендується застосовувати для лікування хворих з вірусними інфекціями, гострим лімфолейкозом або інфекційним мононуклеозом через підвищений ризик еритематозного висипу на шкірі.
В осіб з інфекційним мононуклеозом може з’явитися кіроподібний висип неалергічного походження. Тому не слід призначати амоксицилін для лікування ангіни, клінічно подібної до стрептококової, якщо це не підтверджено бактеріологічними дослідженнями.
Під час терапії високими дозами слід регулярно контролювати показники крові.
Терапія високими дозами амоксициліну пацієнтів з нирковою недостатністю або хворих з епілепсією і менінгітом в анамнезі може в поодиноких випадках призвести до судом. Виникнення генералізованої еритеми з лихоманкою і пустулами на початку лікування може свідчити про розвиток гострого генералізованого екзематозного пустульозу, що потребує відміни терапії амоксициліном.
Кларитроміцин. Тривале або повторне застосування антибіотиків може спричиняти надмірний ріст нечутливих бактерій і грибів. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування кларитроміцину і розпочати відповідну терапію.
Препарат екскретується печінкою і нирками. Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки, середнім або тяжким ступенем порушення функції нирок. З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Під час застосування кларитроміцину повідомлялося про порушення функції печінки, включаючи підвищений рівень печінкових ферментів, і про гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з жовтяницею або без неї. Це порушення функції печінки може бути тяжкого ступеня і є зазвичай зворотним. У деяких випадках повідомлялося про печінкову недостатність з летальним наслідком, яка в основному була асоційована із серйозними основними хворобами та/або супутнім медикаментозним лікуванням. Необхідно негайно припинити застосування кларитроміцину при виникненні таких проявів і симптомів гепатиту, як анорексія, жовтяниця, потемніння сечі, свербіж або біль у ділянці живота.
Про розвиток діареї від легкого ступеня тяжкості до псевдомембранозного коліту з летальним наслідком, спричиненого Clostridium difficile, повідомлялося при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кларитроміцину. Слід завжди пам’ятати про можливість розвитку діареї, спричиненої C. difficile, у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Крім того, необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої C. difficile, повідомлялося навіть через 2 міс після застосування антибактеріальних препаратів. Повідомлялося про збільшення вираженості симптомів miastenia gravis у пацієнтів, які застосовували кларитроміцин.
Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним наслідком) при поєднаному застосуванні кларитроміцину і колхіцину, особливо у пацієнтів літнього віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності. Якщо одночасне застосування колхіцину і кларитроміцину є необхідним, потрібно спостерігати за станом пацієнтів для виявлення можливих клінічних симптомів токсичності колхіцину. Дозу колхіцину необхідно знизити для всіх пацієнтів, які отримують одночасно колхіцин і кларитроміцин. Одночасне застосування кларитроміцину з колхіцином у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю протипоказане.
З обережністю слід застосовувати одночасно кларитроміцин і тріазолбензодіазепіни, наприклад тріазолам, в/в мідазолам.
Через ризик подовження інтервалу Q–T слід з обережністю застосовувати кларитроміцин у пацієнтів з ІХС, тяжкою серцевою недостатністю, гіпомагніємією, брадикардією (<50 уд./хв) або при поєднаному застосуванні з іншими препаратами, що асоціюються з подовженням інтервалу Q–T. Кларитроміцин не можна застосовувати пацієнтам з вродженим або наявним в анамнезі подовженням інтервалу Q–T або зі шлуночковою серцевою аритмією в анамнезі.
Пневмонія. Оскільки можливе існування резистентності Streptococcus pneumoniae до макролідів, важливо проводити тест на чутливість при призначенні кларитроміцину для лікування негоспітальної пневмонії. При госпітальній пневмонії кларитроміцин слід застосовувати в комбінації з іншими відповідними антибіотиками.
Інфекції шкіри і м’яких тканин від легкого до помірного ступеня тяжкості. Дані інфекції найчастіше спричинені мікроорганізмами Staphylococcus aureus і Streptococcus pyogenes, які можуть бути резистентним до макролідів. Тому важливо проводити тест на чутливість. У разі коли неможливо застосувати бета-лактамні антибіотики (наприклад алергія), у якості препаратів першого вибору можна застосовувати інші антибіотики, наприклад кліндаміцин. У даний час макроліди відіграють роль тільки в лікуванні деяких інфекцій шкіри і м’яких тканин (наприклад інфекції, спричинені Corynebacterium minutissimum (еритразма), acne vulgaris, бешихове запалення) та в ситуаціях, коли не можна застосовувати лікування пеніцилінами.
При розвитку тяжких гострих реакцій гіперчутливості, таких як анафілаксія, синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лаєлла, медикаментозний висип, що супроводжується еозинофілією і виникненням системних симптомів (DRESS), хвороба Шенлейна — Геноха, терапію кларитроміцином слід негайно припинити та одразу ж розпочати відповідне лікування.
Кларитроміцин необхідно застосовувати з обережністю при одночасному призначенні з індукторами ферменту CYP 3A4.
Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином і кліндаміцином.
Застосування будь-якої антимікробної терапії, у тому числі кларитроміцину, для лікування інфекції Н. pylori може призвести до виникнення мікробної резистентності. У невеликої кількості пацієнтів може розвинутися резистентність мікроорганізмів Н. pylori до кларитроміцину.
Омепразол. За наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад явне зменшення маси тіла, періодично повторюване блювання, дисфагія, криваве блювання або мелена) та при підозрі або наявності виразки шлунка необхідно виключити злоякісні процеси, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів і затримати встановлення діагнозу.
Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусне навантаження) у поєднанні з підвищенням дози атазавіру до 400 мг з 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.
Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може знизити всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати пацієнтам з кахексією або факторами ризику щодо зниження всмоктування вітаміну В12 при тривалій терапії.
Омепразол є інгібітором CYP 2C19. На початку або при завершенні лікування омепразолом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю CYP 2С19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелом і омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії не визначена. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелу.
Лікування інгібіторами протонної помпи може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку шлунково-кишкових інфекцій, спричинених Salmonella і Campylobacter.
Як і при будь-якому тривалому лікуванні, особливо якщо термін перевищує 1 рік, необхідно контролювати стан хворого.
Існують суперечливі дані щодо наявності причинно-наслідкового зв’язку між прийомом інгібіторів протонної помпи та підвищенням ризику переломів, асоційованих з остеопорозом. Тому пацієнтам з прогресуючим остеопорозом і ризиком остеопоротичного перелому має бути рекомендовано відповідний клінічний нагляд відповідно до діючих клінічних рекомендацій для цього стану.
Препарат містить сахарозу (у складі цукрових сфер) як допоміжну речовину, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості фруктози, порушенням всмоктування глюкози/галактози або сахаразо-ізомальтазною недостатністю не слід застосовувати препарат.
Препарат містить лактозу як допоміжну речовину, тому не слід застосовувати препарат у пацієнтів з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози/галактози.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Пілобакт Нео протипоказаний у період вагітності або годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або з іншими механізмами. При застосуванні препарату слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.
При керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами слід зважати на можливе виникнення побічних реакцій з боку нервової системи, таких як судоми, запаморочення, вертиго, галюцинації, сплутаність свідомості, дезорієнтація.
амоксицилін. Пробенецид, фенілбутазон, оксифенбутазон, меншою мірою — ацетилсаліцилова кислота та сульфінпіразон пригнічують тубулярну секрецію препаратів пеніцилінового ряду, що призводить до збільшення Т½ та концентрації амоксициліну у плазмі крові.
Препарати, що чинять бактеріостатичну дію (антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди, хлорамфенікол), можуть нейтралізувати бактерицидний ефект амоксициліну. Паралельне застосування аміноглікозидів є можливим (синергічний ефект).
Нерекомендовані комбінації
Алопуринол. Одночасне застосування з амоксициліном зумовлює виникнення алергічних шкірних реакцій.
Дигоксин. Збільшується всмоктування дигоксину, тому необхідна корекція його дози.
Дисульфірам. Одночасне застосування з амоксициліном протипоказане.
Антикоагулянти. Одночасне застосування амоксициліну та антикоагулянтів класу кумаринів може подовжити час кровотечі. Необхідна корекція дози антикоагулянтів. Були повідомлення про підвищення активності пероральних антикоагулянтів у пацієнтів, які отримували амоксицилін.
Метотрексат. Застосування амоксициліну з метотрексатом призводить до збільшення вираженості токсичної дії останнього. Амоксицилін знижує нирковий кліренс метотрексату, тому слід перевіряти рівень його концентрації в сироватці крові.
Амоксицилін слід з обережністю застосовувати разом з пероральними гормональними контрацептивами, оскільки плазмовий рівень естрогенів і прогестерону може тимчасово знизитися, що може знижувати ефективність гормональних контрацептивів. Тому рекомендується використовувати додаткові негормональні протизаплідні засоби.
Інші види взаємодії. Форсований діурез призводить до зниження концентрації амоксициліну у плазмі крові шляхом збільшення його елімінації.
Поява діареї може призводити до зниження абсорбції інших лікарських засобів та несприятливо впливати на їх ефективність.
Вплив на результати діагностичних лабораторних досліджень: при визначенні наявності глюкози в сечі рекомендується застосовувати ферментативний глюкозооксидазний метод. При застосуванні хімічних методів зазвичай спостерігаються хибнопозитивні результати.
Амоксицилін може знижувати кількість естріолу в сечі вагітних.
При високих концентраціях амоксицилін може знизити рівень глікемії в сироватці крові. Амоксицилін може впливати на визначення білка колориметричним методом.
Кларитроміцин. Кларитроміцин не взаємодіє з пероральними контрацептивами.
Застосування нижчезазначених препаратів суворо протипоказане через можливий розвиток тяжких наслідків взаємодії
Цизаприд, пімозид, астемізол, терфенадин. Підвищення рівнів цизаприду, пімозиду і терфенадину в сироватці крові спостерігалося при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином, що може спричинити подовження інтервалу Q–T і появу аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків і піруетної шлуночкової тахікардії. Подібні ефекти відзначалися і при поєднаному застосуванні астемізолу та інших макролідів.
Алкалоїди ріжків. Одночасне застосування кларитроміцину та ерготаміну або дигідроерготаміну асоціювалося з появою ознак гострого ерготизму, що характеризувалося вазоспазмом та ішемією кінцівок та інших тканин, включаючи ЦНС.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику кларитроміцину. Лікарські засоби, що є індукторами CYP 3A (наприклад рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, препарати звіробою), можуть індукувати метаболізм кларитроміцину. Це може призвести до субтерапевтичних рівнів кларитроміцину і зниження його ефективності. Крім того, може бути необхідним моніторинг плазмових рівнів індуктора CYP 3A, які можуть бути підвищені через інгібування CYP 3A кларитроміцином. Одночасне застосування рифабутину і кларитроміцину призводило до підвищення рівня рифабутину та зниження рівня кларитроміцину в сироватці крові з одночасним підвищенням ризику появи увеїту.
Вплив наступних лікарських засобів на концентрацію кларитроміцину у крові відомий або припускається, тому може потребуватися зміна дози або застосування альтернативної терапії
Ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин. Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин, можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину, знижуючи його концентрацію у плазмі крові, але підвищуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину — мікробіологічно активного метаболіту. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину і 14-ОН-кларитроміцину різна відносно різних бактерій, очікуваний терапевтичний ефект може бути не досягнутий через одночасне застосування кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.
Етравірин. Дія кларитроміцину послаблювалася етравірином, однак концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину підвищувалися. Оскільки 14-ОН-кларитроміцин має знижену активність проти МАC, загальна активність проти цього патогену може бути змінена. Тому для лікування МАC слід розглянути застосування альтернативних кларитроміцину лікарських засобів.
Флуконазол. Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінювалися при одночасному застосуванні з флуконазолом. Зміна дози кларитроміцину не потрібна.
Ритонавір. Застосування ритонавіру і кларитроміцину призводило до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. Cmax кларитроміцину підвищувалася на 31%, Cmin — на 182% і AUC — на 77%. Відзначалося повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. Через велике терапевтичне вікно зниження дози кларитроміцину для пацієнтів з нормальною функцією нирок не потрібне. Проте для пацієнтів з нирковою недостатністю необхідна корекція дози: для пацієнтів з кліренсом креатиніну (CLCR) 30–60 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50%. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (CLCR <30 мл/хв) дозу кларитроміцину необхідно знизити на 75%. Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г/добу, не слід застосовувати разом з ритонавіром.
Таку саму корекцію дози слід проводити для пацієнтів з погіршеною функцією нирок при застосуванні ритонавіру в якості фармакокінетичного підсилювача разом з іншими інгібіторами ВІЛ-протеази, включаючи атазанавір і саквінавір.
Вплив кларитроміцину на фармакокінетику інших лікарських засобів
Антиаритмічні засоби. Існують постмаркетингові повідомлення про розвиток піруетної шлуночкової тахікардії, що виникла при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторинг для своєчасного виявлення подовження інтервалу Q–Т. Під час терапії кларитроміцином слід контролювати концентрацію цих препаратів у сироватці крові.
СYР 3А. Одночасне застосування кларитроміцину, відомого інгібітора ферменту СYР 3А, і препарату, що головним чином метаболізується СYР 3А, може призвести до підвищення концентрації останнього у плазмі крові, що, у свою чергу, може підсилити або подовжити його терапевтичний ефект і ризик виникнення побічних реакцій.
Слід дотримуватися обережності при застосуванні кларитроміцину у пацієнтів, які отримують терапію лікарськими засобами — субстратами СYР 3А, особливо якщо СYР 3А-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад карбамазепін) та/або екстенсивно метаболізується цим ензимом.
Можуть потребуватися зміна дози і, якщо можливо, ретельний моніторинг сироваткових концентрацій лікарського засобу, що метаболізується СYР 3А, для пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин.
Відомо (або припускається), що такі препарати або групи препаратів метаболізуються одним і тим же СYР 3А ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (наприклад варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазолам і вінбластин, але цей список не є повним. Подібний механізм взаємодії відзначений при застосуванні фенітоїну, теофіліну і вальпроату, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохрому Р450.
Омепразол. Застосування кларитроміцину в комбінації з омепразолом призводило до підвищення рівноважних концентрацій омепразолу. При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірюванні протягом 24 год становило 5,2, при одночасному застосуванні омепразолу з кларитроміцином — 5,7.
Силденафіл, тадалафіл і варденафіл. Існує імовірність підвищення плазмових концентрацій інгібіторів ФДЕ (силденафілу, тадалафілу і варденафілу) при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином, що може потребувати зниження дози інгібіторів ФДЕ.
Теофілін, карбамазепін. Існує незначне, але статистично значуще підвищення концентрації теофіліну або карбамазепіну у плазмі крові при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.
Толтеродин. Толтеродин головним чином метаболізується CYP 2D6. Однак у популяції пацієнтів без CYP 2D6 метаболізм відбувається через CYP 3A4. У цій популяції пригнічення CYP 3A4 призводить до значного підвищення плазмових концентрацій толтеродину. У таких пацієнтів зниження дози толтеродину може бути необхідним при його застосуванні з кларитроміцином.
Тріазолбензодіазепіни (наприклад алпразолам, мідазолам, тріазолам). Слід уникати комбінованого застосування перорального мідазоламу і кларитроміцину. При в/в застосуванні мідазоламу з кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта для своєчасної корекції дози.
Слід дотримуватися таких самих запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються СYР 3А, включаючи тріазолам й алпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від СYР ЗА (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином малоймовірний.
Є дані про лікарську взаємодію і розвиток побічних явищ з боку ЦНС (таких як сонливість і сплутаність свідомості) при одночасному застосуванні кларитроміцину і тріазоламу. Слід спостерігати за станом пацієнта, враховуючи можливість збільшення вираженості фармакологічних ефектів з боку ЦНС.
Інші види взаємодії
Колхіцин. Колхіцин є субстратом CYP 3A і Р-глікопротеїну (P-gp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди здатні пригнічувати CYP 3A і P-gp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину пригнічення P-gp і CYP 3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів щодо виявлення клінічних симптомів токсичності колхіцину. Дозу колхіцину необхідно знизити при одночасному застосуванні з кларитроміцином для пацієнтів з нормальною нирковою і печінковою функцією. Одночасне застосування кларитроміцину з колхіцином у пацієнтів з нирковою або печінковою недостаністю протипоказане.
Дигоксин. Дигоксин вважається субстратом Р-gp. Відомо, що кларитроміцин здатен пригнічувати P-gp. При одночасному застосуванні пригнічення P-gp може призвести до підвищення експозиції дигоксину. Повідомлялося про підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові пацієнтів, які застосовували кларитроміцин разом з дигоксином. У деяких пацієнтів розвивалися ознаки дигіталісної токсичності, у тому числі потенційно летальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в сироватці крові пацієнтів при його застосуванні з кларитроміцином.
Зидовудин. Одночасне застосування кларитроміцину і зидовудину у ВІЛ-інфікованих пацієнтів може спричиняти зниження рівноважних концентрацій зидовудину в сироватці крові. Оскільки кларитроміцин здатен перешкоджати абсорбції перорального зидовудину при одночасному прийомі, слід дотримуватися 4-годинного інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину. Про таку взаємодію при застосуванні суспензії кларитроміцину і зидовудину або дидеоксиназину у дітей не повідомлялося.
Фенітоїн і вальпроат. Були повідомлення про взаємодію інгібіторів CYP 3A, включаючи кларитроміцин, з лікарськими засобами, які не вважаються такими, що метаболізуються CYP 3A (наприклад фенітоїн і вальпроат). Рекомендується визначення рівнів цих лікарських засобів у сироватці крові при одночасному призначенні їх із кларитроміцином. Повідомлялося про підвищення їх рівня у плазмі крові.
Двобічно спрямовані лікарські взаємодії
Атазанавір. Застосування кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) з атазанавіром (400 мг 1 раз на добу), які є субстратами та інгібіторами CYP 3A, призводило до збільшення експозиції кларитроміцину у 2 рази і зменшення експозиції 14-ОН-кларитроміцину на 70% зі збільшенням AUC атазанавіру на 28%. Оскільки кларитроміцин має великий терапевтичний діапазон, немає необхідності у зниженні дози для пацієнтів з нормальною функцією нирок. Дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50% для пацієнтів з CLCR 30–60 мл/хв і на 75% для пацієнтів з CLCR <30 мл/хв. Дози кларитроміцину понад 1000 мг/добу не слід застосовувати разом з інгібіторами протеази.
Блокатори кальцієвих каналів. Через ризик розвитку артеріальної гіпотензії з обережністю слід застосовувати кларитроміцин одночасно з блокаторами кальцієвих каналів, що метаболізуються CYP 3A4 (наприклад верапамілом, амлодипіном, дилтіаземом). При взаємодії можуть підвищуватися плазмові концентрації як кларитроміцину, так і блокаторів кальцієвих каналів. Спостерігались артеріальна гіпотензія, брадіаритмія і лактоацидоз при одночасному застосуванні кларитроміцину та верапамілу.
Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін. Комбіноване застосування кларитроміцину і пероральних гіпоглікемічних засобів та/або інсуліну може спричиняти виражену гіпоглікемію. При одночасному застосуванні з гіпоглікемічними засобами, такими як натеглінід, піоглітазон, репаглінід і розиглітазон, кларитроміцин може інгібувати ензим CYP 3A, що може спричинити гіпоглікемію. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.
Ітраконазол. Кларитроміцин та ітраконазол є субстратами та інгібіторами CYP 3A, у зв’язку з чим кларитроміцин може підвищувати плазмові рівні ітраконазолу і навпаки. При застосуванні ітраконазолу разом із кларитроміцином пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом для виявлення проявів або симптомів підсиленого або пролонгованого фармакологічного ефекту.
Саквінавір. Застосування кларитроміцину (500 мг двічі на добу) із саквінавіром (м’які желатинові капсули, 1200 мг 3 рази на добу), які є субстратами та інгібіторами CYP 3A, призводило до збільшення AUC рівноважного стану на 177% і Cmax на 187% порівняно із застосуванням тільки саквінавіру. При цьому AUC і Cmax кларитроміцину збільшувалися приблизно на 40% порівняно із застосуванням тільки кларитроміцину. Немає необхідності в корекції доз, якщо обидва лікарські засоби застосовують одночасно протягом обмеженого проміжку часу та у вищезгаданих дозах і лікарських формах. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням м’яких желатинових капсул можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при застосуванні саквінавіру у формі твердих желатинових капсул. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням лише саквінавіру можуть не відповідати ефектам, які виявлені при терапії саквінавіром і ритонавіром. Коли саквінавір застосовувати разом з ритонавіром, необхідно враховувати можливі ефекти ритонавіру на кларитроміцин (див. вище).
Пероральні антикоагулянти. При одночасному застосуванні кларитроміцину з варфарином існує ризик виникнення серйозної кровотечі, значного підвищення показника МНВ (міжнародне нормалізоване відношення) і протромбінового часу. Доки пацієнти отримують одночасно кларитроміцин і пероральні антикоагулянти, необхідно часто контролювати показник МНВ та протромбіновий час.
Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. Комбіноване застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане. Як і інші макроліди, кларитроміцин спричиняв підвищення концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при одночасному застосуванні цих лікарських засобів. Необхідний нагляд за пацієнтами щодо ознак і симптомів міопатії.
Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при одночасному застосуванні кларитроміцину з аторвастатином. У разі одночасного застосування дозу аторвастатину необхідно максимально знизити. Слід прийняти відповідне рішення щодо корекції дози статину або застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP 3А (наприклад флувастатин або правастатин).
Омепразол
Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів
Всмоктування. Знижена кислотність шлунка в період лікування омепразолом може збільшувати чи зменшувати всмоктування препаратів, абсорбція яких залежить від рН шлункового соку.
Кетоконазол, ітраконазол, посаконазол, ерлотиніб. Як і у випадку інших препаратів, що пригнічують кислотність шлунка, всмоктування, а отже і клінічна ефективність таких лікарських засобів, як посаконазол, ерлотиніб, кетоконазол, ітраконазол, у період застосування омепразолу може знижуватися. Слід уникати одночасного застосування омепразолу з посаконазолом і ерлотинібом.
Дигоксин. Одночасне лікування омепразолом (20 мг/добу) та дигоксином збільшує біодоступність дигоксину на 10%. Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг щодо дигоксину.
Клопідогрел. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу та клопідогрелу. При одночасному застосуванні середня агрегація тромбоцитів знижується на 47% (через 24 год) і на 30% (на 5-й день).
Метаболізм. Омепразол пригнічує CYP 2CI9 — основний омепразол-метаболізуючий фермент.
Таким чином, метаболізм препаратів, що також метаболізуються CYP 2C19, таких як діазепам, фенітоїн, варфарин (R-варфарин) чи інші антагоністи вітаміну К та цилостазол, може уповільнюватися.
Моніторинг концентрації фенітоїну в плазмі крові рекомендується проводити протягом перших 2 тиж після початку лікування омепразолом; і в разі корекції дози фенітоїну моніторинг та подальшу корекцію дози препарату необхідно проводити після закінчення лікування омепразолом.
Рекомендовано моніторинг МНВ у пацієнтів, які застосовують варфарин чи інші антагоністи вітаміну К; може знадобитися зниження дози варфарину (чи іншого антагоніста вітаміну К).
Одночасне застосування 20 мг омепразолу на добу, однак, не змінює час коагуляції у пацієнтів, які тривалий час застосовували варфарин.
Є дані, що застосування 40 мг омепразолу підвищує Cmax та AUC цилостазолу на 18 та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів — на 29 та 69% відповідно.
Омепразол частково метаболізується також CYP 3А4, але не пригнічує цей фермент.
Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP 3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, ерітроміцин та будесонід.
Омепразол у дозі 20–40 мг/добу не впливає значним чином на будь-які інші ферменти CYP.
Невідомий механізм
Такролімус. Є дані, що одночасне застосування омепразолу підвищує рівень такролімусу в сироватці крові. Слід проводити посилений моніторинг такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну), і при необхідності — відкоригувати дозу такролімусу.
Метотрексат. Є дані про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. У разі необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.
Атазанавір та нелфінавір. Відзначалося, що омепразол взаємодіє з деякими антиретровірусними засобами. Клінічна значущість та механізм такої взаємодії не завжди відомі. Підвищення рН шлункового соку протягом застосування омепразолу може змінювати всмоктування антиретровірусних препаратів. Інший механізм взаємодії можливий через CYP 2C19. У разі застосування деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір та нелфінавір, відзначаються знижені рівні останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Тому паралельне застосування омепразолу і таких препаратів, як атазанавір та нелфінавір, протипоказане.
Саквінавір. Є дані про підвищення рівнів у сироватці крові інших антиретровірусних засобів, таких як саквінавір. Є також інші антиретровірусні препарати, рівні яких у сироватці крові лишаються незмінними при одночасному застосуванні з омепразолом.
Вплив інших препаратів на фармакокінетику омепразолу
Інгібітори CYP 2C19 та CYP 3A4
Метаболізм. Оскільки омепразол метаболізується CYP 2C19 та CYP 3A4, препарати, що пригнічують CYP 2C19, CYP 3A4 або обидва ферменти (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть призводити до зростання рівня омепразолу в сироватці крові шляхом уповільнення його метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу може призводити до більше ніж двократного зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу переносяться добре, корекція його дози не потрібна протягом тимчасового одночасного застосування. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у випадку, якщо показано тривале лікування.
Індуктори CYP 2C19, CYP 3A4
Препарати, що індукують CYP 2C19, CYP 3A4 або обидва ферменти (такі як рифампіцин, звіробій), можуть призводити до зниження рівня омепразолу в сироватці крові шляхом прискорення його метаболізму.
омепразол
Симптоми: нудота, блювання, запаморочення, абдомінальний біль, діарея, головний біль. Крім того, в окремих випадках можуть виникати апатія, депресія та сплутаність свідомості. Усі симптоми, пов’язані з передозуванням омепразолу, мають зворотний характер.
Лікування: специфічний антидот невідомий. Симптоматична та підтримувальна терапія.
Амоксицилін
Симптоми: нудота, блювання, діарея; наслідком блювання та діареї може бути порушення водно-електролітного балансу. У поодиноких випадках — кристалурія.
Повідомлялося про випадки кристалурії, що іноді призводила до ниркової недостатності.
Лікування: слід викликати блювання або провести промивання шлунка, після чого прийняти активоване вугілля та осмотичний послаблювальний засіб. Необхідно підтримувати водний та електролітний баланс.
Амоксицилін не виводиться за допомогою гемодіалізу. Специфічний антидот невідомий.
Кларитроміцин
Симптоми: існуючі повідомлення вказують на те, що передозування кларитроміцином може спричинити появу симптомів з боку ШКТ. В одного пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, який прийняв 8 г кларитроміцину, розвинулися зміни розумового стану, параноїдальна поведінка, гіпокаліємія та гіпоксемія.
Лікування. Побічні реакції, що супроводжують передозування, слід усувати за допомогою промивання шлунка та симптоматичної терапії.
Як і в разі з іншими макролідами, малоймовірно, щоб гемодіаліз або перитонеальний діаліз суттєво впливали на вміст кларитроміцину в сироватці крові.
Лікування: промивання шлунка. Симптоматична терапія.
в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С, у недоступному для дітей місці.