Післямова

Проблема внутрішньої доказової медицини є актуальною в ХХІ ст., її інтенсивно вивчають і розробляють протягом останніх 30–35 років. У цьому напрямку є великі досягнення, про що було сказано в окремих розділах. Під впливом результатів проведених РКД з доказової медицини відбувається критичний перегляд і переоцінка діагностики, ефективності стандартів лікування, невідкладної допомоги та профілактики різних захворювань внутрішніх органів.

Необхідно відзначити, що найбільше РКД з доказової медицини проведено стосовно хвороб органів кровообігу, дихання, дифузних захворювань сполучної тканини, суглобів та печінки. У підручнику використані перш за все європейські, американські, українські та інші рекомендації, а також опубліковані роботи провідних вітчизняних та закордонних вчених. Власну думку автори з цього питання в якості експертів здебільшого не висловлювали. Зрозуміло, що в розвитку доказової внутрішньої медицини потрібно зробити ще дуже і дуже багато. В Україні ці питання останнім часом почали активно висвітлюватися на різних науково-практичних конференціях, в окремих журналах і публікаціях. Але Україна у цьому напрямку ще відстає від провідних країн, які спроможні виділяти великі кошти для проведення РКД. Останнім часом вітчизняних вчених часто залучають до проведення РКД з доказової медицини, але цього недостатньо. В Україні назріла необхідність видання спеціального періодичного видання з доказової внутрішньої медицини, як це роблять у багатьох країнах світу. Поряд із цим необхідно створювати клінічні (а не методичні) рекомендації, які відображають високий науково-практичний і методичний рівень з певних розділів внутрішньої медицини, беручи за приклад США, Німеччину та інші країни світу. Але для цього необхідно не тільки залучати вчених і практичних лікарів, а й виділяти на державному рівні значні матеріальні кошти для придбання апаратури та переоснащення медичних установ, закладів і створення медичних діагностичних і лікувальних центрів в областях, містах і районах країни, які б значно підвищили практичний і теоретичний рівень лікарів і науковців. У цьому напрямку повинна підвищуватися координаційна та організаційна роль МОЗ України, медичних вузів країни, обласних і місцевих управлінь охорони здоров’я.

Велике значення в доказовій медицині мають відігравати асоціації лікарів, які останнім часом серйозно активізувалися, щороку висвітлюють, обговорюють професійні питання і готують лікарів до значного підвищення професійного і наукового рівнів. Якщо лікар знатиме стандарти діагностики та лікування захворювань з урахуванням рекомендацій доказової медицини, то він буде ширше впроваджувати їх у свою практичну діяльність і це буде сприяти підвищенню якості роботи лікарів, зниженню смертності та підвищенню якості життя пацієнтів.

На нашу думку, доказова медицина є максимально корисною та безпечною для пацієнта. Але не слід повністю відмовлятися від здобутків і досягнень наших лікарів, які використовують і визначають на своєму рівні ефективні методи лікування, що підтверджують рекомендації доказової внутрішньої медицини. Пошук найкращих методів лікування і профілактики внутрішніх хвороб повинен стати в майбутньому надбанням кожного лікаря загальної практики і сімейного лікаря.

Під час написання підручника з доказової внутрішньої медицини ми зіткнулися зі значними труднощами, оскільки з великого масиву інформації потрібно було відібрати найбільш важливу, нову чи удосконалену інформацію, яка необхідна кожному лікарю та науковцю. Для того щоб зменшити обсяг підручника, ми застосували діагностичні, прогностичні та лікувальні алгоритми при кожному внутрішньому захворюванні на основі досягнень доказової медицини, що, на нашу думку, значно допоможе студенту, курсанту, лікарю, викладачу і навіть вченому в засвоєнні необхідних матеріалів на сучасному науково-практичному рівні.

Автори провели значну аналітичну роботу з внутрішньої доказової медицини, яка допоможе лікарю «озброїтися» сучасними досягненнями в цьому напрямку. Ми дуже вдячні відомим клініцистам, завідувачам кафедр, нашим рецензентам: академіку НАМН України, професору, лауреату Державної премії України О.В. Коркушку, заслуженим лікарям України професору Л.В. Глушку та професору Ю.М. Мостовому за рекомендації та допомогу в покращенні написання цього підручника з внутрішньої медицини.

Закінчити підручник ми хочемо філософськими словами Гіппократа (Афоризми. Розділ 1.1): «Життя коротке, шлях до майстерності довгий, зручний випадок скороминучий, досвід оманливий, судження важке».

Із цих слів можна зробити висновок, що в Україні потрібно швидше перебудувати внутрішню медицину на основі досягнень доказової медицини, оскільки життя людини коротке і наші пацієнти з нетерпінням чекають від нас кваліфікованої допомоги: своєчасної діагностики, ефективного лікування та профілактики внутрішніх хвороб. Ця величезна робота дозволить подовжити тривалість і підвищити якість життя пацієнтам шляхом широкого впровадження у внутрішню медицину досягнень доказової медицини.