Додаток. Тести для самоконтролю з різних розділів внутрішньої медицини

Міжнародні назви

Класифікація

Зміст

Тести до розділу 1

1. Доказова медицина не ставить наступного завдання:

A. Стандартизувати діяльність науковців, лікарів, організаторів охорони здоров’я.

B. Підвищити ефективність діагностики захворювання.

C. Підвищити ефективність лікування та профілактики захворювання.

D. Оптимізувати лікування, надаючи перевагу дорогим препаратам.

E. Оптимізувати діяльність національних систем охорони здоров’я.

2. Епідеміологія захворювання, яка застосовується в доказовій медицині, не включає:

А. Смерть.

В. Захворювання як небезпечну хворобу.

С. Клінічні прояви (набряки, нудота, біль).

D. Санаторно-курортне лікування.

Е. Інвалідизацію — нездатність пацієнта до фізичної діяльності.

3. Клінічні випробування не включають наступну фазу:

А. Перша фаза — вивчення препарату на 20–80 здорових добровольцях.

В. Друга фаза — вивчається ефективність речовин на 200–600 хворих.

С. Третя фаза — контрольні дослідження з метою визначення безпеки препарату на 2000 пацієнтів і більше.

D. Четверта фаза проводиться після реєстрації препарату з метою отримання більшої інформації про безпеку та ефективність засобу.

Е. П’ята фаза — спостереження за дією препарату протягом 15 років.

4. Клінічні рекомендації не ґрунтуються на такій достовірності:

А. Висока достовірність.

В. Помірна достовірність.

С. Обмежена достовірність.

D. Незначна достовірність.

Е. Достовірність відсутня.

5. Подвійне сліпе випробування передбачає такі умови:

А.Хворий не знає, який препарат він отримує.

В. Лікар не знає, який препарат призначається.

С. Хворий і лікар не знають, який препарат застосовується.

D. Тільки організатори дослідження знають, який препарат застосовується.

Е. Всі знають, який препарат призначений хворому.

6. Результати доказової медицини не повинні знати:

А. Науковці.

В. Практичні лікарі.

С. Студенти та курсанти.

D. Родичі пацієнта.

Е. Керівники охорони здоров’я з певних спеціальностей.

7. Лікування хворих не повинно бути:

А. Ефективним.

В. Безпечним.

С. Доступним.

D. Дуже дешевим.

Е. Не дуже дорогим.

8. Первинна профілактика захворювання не включає:

А. Наукове обґрунтування профілактики захворювання.

В. Підвищення професіоналізму лікарів.

С. Фундаментальну підготовку пацієнтів щодо даного захворювання.

D. Раннє виявлення захворювань.

Е. Виявлення факторів ризику захворювань.

9. У внутрішній медицині не використовують наступний тип наукових досліджень:

А. Описання випадку.

В. Описання серії випадків.

С. Подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження.

D. Проведення метааналізу рандомізованих клінічних досліджень.

Е. З’ясування юридичних питань у дослідженні.

10. До первинних (прямих) кінцевих точок перебігу та лікування захворювань належать усі, окрім:

А. Загальної смертності.

В. Смертності від певного захворювання.

С. Зменшення кількості госпіталізацій.

D. Помилки лікаря.

Е. Одужання.

Еталони відповідей

1 D 5 D 9 Е
2 D 6 D 10 D
3 Е 7 D
4 Е 8 С

Тести до розділу 2

1. Для атеросклерозу не характерний такий біохімічний показник:

А. Гіперхолестеринемія.

В. Гіпертригліцеридемія.

С. Підвищення ХС ЛПНЩ.

D. Підвищення ХС ЛПВЩ.

Е. Підвищення ХС ЛПВЩ.

2. В патогенезі атеросклерозу не відіграє ролі наступний фактор:

А. Порушення ліпідного спектра крові.

В. Гостре локальне та хронічне системне запалення судин.

С. Генетичні чинники.

D. Зсув лейкоцитарної формули крові вліво.

Е. Дисфункція ендотелію.

3. До гострих коронарних синдромів не належить:

А. Не Q-інфаркт міокарда.

В. Q-інфаркт міокарда.

С. Стабільна стенокардія.

D. Нестабільна стенокардія.

Е. Стенокардія після коронарних втручань.

4. Характерною ознакою позитивної велоергометричної проби є:

А. Виникнення епізоду стенокардії та зміщення сегмента ST над ізолінією на 1 мм і більше при тривалості ST 0,08 с.

В. Зміни зубця Т на ЕКГ.

С. Поява поодиноких екстрасистол.

D. Збільшення зубця R на ЕКГ.

Е. Подовження комплексу QRS.

5. Антиангінальною дією не характеризуються:

А. Нітрати.

В. Блокатори бета-адренорецепторів.

С. Антагоністи кальцію.

D. Аміодарон.

Е. Антиагреганти.

6. Який чинник не підвищує рівень тригліцеридів у крові?

А. Алкоголізм.

В. Вживання морепродуктів.

С. Цукровий діабет.

D. Ожиріння.

Е. Хронічна ниркова недостатність

7. Який чинник не підвищує рівень ХС ЛПНЩ?

А. Гіпотиреоз.

В. Холестаз.

С. Цукровий діабет.

D. Нефротичний синдром.

Е. Ідіопатична фібриляція передсердь.

8. Дієтичні рекомендації для профілактики атеросклерозу передбачають виключення наступного продукту:

А. Знежирене молоко, йогурт, сир.

В. Риба варена, копчена, смажена без шкіри.

С. М’ясо свиняче.

D. Фрукти, овочі.

Е. Приправи: перець, гірчиця, спеції.

9. Плейотропні (неліпідні) ефекти статинів не включають:

А. Стабілізацію та регрес атеросклеротичної бляшки.

В. Протизапальний та імуномоделуючий ефект.

С. Протитромботичну дію.

D. Антикоагулянтну властивість.

Е. Гіпоглікемічний ефект.

10. До факторів, які збільшують потребу міокарда в кисні, не належить:

А. Тахікардія.

В. Артеріальна гіпертензія.

С. Серцева недостатність.

D. Артеріальна гіпотензія.

Е. Прийом катехоламінів, бронходилататорів, трициклічних антидепресантів.

11. До нових метаболічних факторів ризику серцево-судинних захворювань не належить наступний:

А. Гіперфібриногенемія.

В. Гіперурикемія.

С. Високий рівень гомоцистеїну.

D. Високий рівень С-реактивного білка.

Е. Лейкоцитоз.

12. Цілодобове моніторування ЕКГ дає змогу встановити наявність:

А. «Німої» ішемії міокарда.

В. Коронарного синдрому Х.

С. Синдрому енергетично-динамічної недостатності.

D. Систолічної дисфункції міокарда.

Е. Діастолічної дисфункції міокарда.

13. До особливих клінічних форм стабільної стенокардії не належить:

А. Рання ранкова стенокардія.

В. Стенокардія лежачого положення.

С. «Холодова» стенокардія.

D. Прогресуюча стенокардія.

Е. «Статична» стенокардія.

14. Механізм дії ацетилсаліцилової кислоти не полягає у:

А. Незворотному інгібуванні ЦОГ-1.

В. Селективному інгібуванні ЦОГ-2.

С. Стимулюванні утворення NO-синтетази.

D. Зв’язуванні з рецепторами глікопротеїну ІІb/ІІІа тромбоцитів.

Е. Зв’язуванні плазміну з інгібітором активатора плазміногену-1.

15. Гепаринотерапію слід проводити під контролем:

А. Протромбінового індексу.

В. Активованого часткового тромбопластинового часу.

С. Рівня катехоламінів.

D. Міжнародного нормалізованого відношення.

Е. Рівня фібриногену.

16. До низькомолекулярних гепаринів належить:

А.Гепарин.

В. Еноксапарин.

С. Гірудин.

D. Варфарин.

Е. Клопідогрель.

17. До характерних симптомів ішемії міокарда належить:

А. Плевральний біль.

В. Біль у середній чи нижній частині абдомінальної ділянки.

С. Нападоподібний біль за грудниною при стресовій ситуації.

D. Дуже короткотривалі (протягом декількох секунд) епізоди колючого болю в ділянці серця у людей до 30 років.

Е. Біль, що іррадіює в нижні кінцівки.

18. Який препарат найбільш ефективно знижує смертність при інфаркті міокарда з елевацією сегмента ST?

А. Гепарин.

В. Алтеплаза.

С. Ацетилсаліцилова кислота.

D. Бісопролол.

Е. Нітрогліцерин.

19. Яка група препаратів не знижує смертність при нестабільній стенокардії?

А. Антикоагулянти.

В. Антиагреганти.

С. Блокатори бета-адренорецепторів.

D. Антагоністи кальцію.

Е. Інгібітори АПФ.

20. Який маркер слід визначати, коли інфаркт міокарда триває 7 днів?

А. Тропінін І.

В. КФК.

С. Міоглобін.

D. АлАТ.

Е. АсАТ.

21. Який препарат не належить до тромболітиків?

А. Стрептокіназа.

В. Тканинний активатор плазміногену.

С. Урокіназа.

D. Гіалуронідаза.

Е. Тенектеплаза.

22. Після перенесеного інфаркту міокарда не призначають препарат для профілактики повторного його виникнення:

А. Блокатори бета-адренорецепторів.

В. Ацетилсаліцилова кислота.

С. Лізиноприл.

D. Аторвастатин.

Е. Ізосорбіду мононітрат.

23. Який із чинників не підвищує рівень тропонінів І, Т в крові?

А. Гостра і хронічна серцева недостатність.

В. Тромбоемболія легеневої артерії.

С. Артеріальна гіпертензія.

D. Артеріальна гіпотензія.

Е. Клапанні вади серця.

24. До ознак високого безпосереднього ризику смерті і розвитку інфаркту міокарда не належить така:

А. Повторні епізоди ішемії міокарда.

В. Підвищення вмісту серцевих тропонінів.

С. Нестабільна гемодинаміка (серцева недостатність та артеріальна гіпертензія).

D. Шлуночкові пароксизмальні тахікардії.

Е. Суправентрикулярні пароксизмальні тахікардії.

25. При кардіогенному шоку не призначають наступний препарат:

А. Допамін.

В. Добутамін.

С. Кофеїн.

D. Норадреналін.

Е. Преднізолон.

26. При інфаркті міокарда не призначають перераховані препарати, за виключенням:

А. Профілактичне застосування лідокаїну.

В. Профілактичне застосування фуросеміду.

С. Застосування похідних дигідропіридину короткої дії.

D. Введення алтеплази.

Е. Застосування омепразолу

27. При гіпертонічній хворобі гіпертрофія лівого шлуночка не спричиняє розвитку такого захворювання:

А. Хронічної коронарної недостатності.

В. Інфаркту міокарда.

С. Фатальних аритмій серця.

D. Гіпертонічних кризів.

Е. Хронічної серцевої недостатності.

28. Резистентну форму гіпертонічної хвороби не викликає:

А. Застосування глюкокортикостероїдів, гіпокаліємія.

В. НПЗП (диклофенак натрію, німесулід).

С. Норадреналін, допамін, ефедрин.

D. Статеві гормони, пероральні контрацептиви.

Е. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.

29. Який антигіпертензивний препарат не належить до першої лінії?

А. Діуретики.

В. Антагоністи кальцію.

С. Блокатори альфа-адренорецепторів.

D. Інгібітори АПФ.

Е. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

30. При гіпертонічній хворобі з високим ризиком ІХС не застосовують наступний антигіпертензивний препарат:

А. Блокатори альфа-адренорецепторів.

В. Інгібітори АПФ.

С. Антагоністи кальцію.

D. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Е. Антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів

31. При резистентній формі гіпертонічної хвороби не застосовують таку малоефективну комбінацію антигіпертензивних препаратів:

А. Антагоністи кальцію + інгібітор АПФ.

В. Інгібітор АПФ + гідрохлоротіазид.

С. Амлодипін + блокатор бета-адренорецепторів.

D. Амлодипін + лозартан.

Е. Празозин + ніфедипін короткої дії.

32. При гіпертонічній хворобі не показана така комбінація антигіпертензивних препаратів:

А. Блокатор бета-адренорецепторів + лозартан.

В. Блокатор бета-адренорецепторів + амлодипін.

С. Амлодипін + блокатор альфа-адренорецепторів.

D. Амлодипін + кандесартан.

Е. Блокатор бета-адренорецепторів + еналаприл.

33. Хворим з ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією не призначають такий антигіпертензивний препарат:

А. Пропранолол.

В. Гідрохлоротіазид.

С. Амлодипін.

D. Раміприл.

Е. Лозартан.

34. При гострій гіпертензивній енцефалопатії не призначають:

А. Урапідил.

В. Нітропрусид натрію.

С. Ніфедипін.

D. Лабеталол.

Е. Фуросемід.

35. При інсульті не призначають такий антигіпертензивний препарат:

А. Бісопролол.

В. Урапідил

С. Ніфедипін.

D. Еналаприл.

Е. Лабеталол.

36. У людей негроїдної раси ефективний наступний антигіпертензивний препарат:

А. Лізиноприл.

В. Кандесартан.

С. Бісопролол.

D. Празозин.

Е. Амлодипін.

37. Який антигіпертензивний препарат не застосовують при гіпертонічній хворобі, ускладненій не Q-інфарктом міокарда?

А. Фуросемід.

В. Ніфедипін короткої дії.

С. Урапідил

D. Карведилол.

Е. Лабеталол.

38. Який синдром не характерний для нейроциркуляторної дистонії?

А. Гіпертензивний.

В. Кардіальний.

С. Респіраторний.

D. Аритмічний.

Е. Сечовий.

39. Критеріями діагностики нейроциркуляторної дистонії не є такий симптом:

А. Функціональні зміни з боку системи кровообігу.

В. Молодий вік.

С. Пролапс мітрального клапана (до 60% випадків).

D. Артеріальний тиск 140/100 мм рт. ст.

Е. Зміни зубця Т на ЕКГ.

40. При нейроциркуляторної дистонії найбільш ефективним антигіпертензивним препаратом є:

А. Гідрохлоротіазид.

В. Бісопролол.

С. Еналаприл.

D. Лозартан.

Е. Амлодипін.

41. Патогномонічним симптомом при інфекційному ендокардиті є:

А. Субфебрилітет.

В. Позитивна гемокультура у двох пробах.

С. Геморагічний синдром.

D. Хронічна ниркова недостатність.

Е. Тяжкі аритмії серця.

42. До високих факторів ризику розвитку інфекційного ендокардиту не належить:

А. Імплантація електрокардіостимулятора.

В. Складні вроджені «ціанотичні» вади серця.

С. Раніше перенесений інфекційний ендокардит.

D. Протезовані клапани серця.

Е. Пролапс мітрального клапана ІІІ ступеня.

43. До первинної кардіоміопатії не належить така форма:

А. Дилатаційна.

В. Гіпертрофічна.

С. Рестриктивна.

D. Аритмогенна.

Е. Ендокринна.

44. Ефективним засобом лікування дилатаційної кардіоміопатії не вважаються:

А. Блокатори бета-адренорецепторів.

В. Інгібітори АПФ.

С. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

D. Діуретики.

Е. Нітрати.

45. До стандартних ехоКГ-критеріїв гіпертрофічної кардіоміопатії не належить такий критерій:

А. Товщина міжшлуночкової перетинки >15 мм, товщина задньої стінки лівого шлуночка >13 мм.

В. Ознаки діастолічної дисфункції міокарда.

С. Збільшення фракції викиду >70%.

D. Зменшення об’ємів шлуночків.

Е. Збільшення об’ємів шлуночків.

46. До стандартних критеріїв діагностики рестриктивної кардіоміопатії не належить такий критерій:

А. Гарячка, зменшення маси тіла, пульмоніт.

В. Правошлуночкова і лівошлуночкова серцева недостатність.

С. Дилатація передсердь і зменшення порожнин обох шлуночків.

D. Лейкоцитоз і зсув лейкоцитарної формули крові вліво.

Е. Гіпереозинофілія.

47. Лікування рестриктивної кардіоміопатії не включає:

А. Серцеві глікозиди.

В. Преднізолонотерапію.

С. Цитостатики.

D. Антикоагулянти.

Е. Аміодарон.

48. Дифузний міокардит не характеризує наступний критерій діагностики:

А.Ущільнений, двофазний та негативний зубець Т на ЕКГ.

В. Аритмії та блокади серця.

С. Збільшення порожнин серця.

D. Розвиток симптомів серцевої недостатності.

Е. Артеріальна гіпертензія.

49. Стандартом критеріїв діагностики дефекту міжшлуночкової перетинки не є:

А. Відставання дітей у фізичному розвитку.

В. Межі відносної терапії зміщуються вліво і вправо.

С. Вислуховується інтенсивний систолічний шум в ІІ–IV міжребер’ї зліва (самостійно або у поєднанні з діастолічним шумом).

D. На ЕКГ визначають переважно гіпертрофію і перевантаження правого шлуночка.

Е. Суглобовий синдром.

50. До стандартів лікування дифузного міокардиту не належать:

А. НПЗП (німесулід).

В. Антиагреганти.

С. Амінохінолінові препарати.

D. Цитостатики.

Е. Антикоагулянти.

51. До стандартів діагностики ексудативного перикардиту не належать:

А. Біль в ділянці серця за типом кардіалгії.

В. Напади стенокардії.

С. «Гавкаючий» кашель, дисфагія, тихий голос.

D. Низький вольтаж зубців ЕКГ та інверсія зубця Т.

Е. Накопичення ексудату в перикарді (80–200–1000 мл).

52. До стандартів діагностики мітрального стенозу
не належить:

А. Симптом Попова — Савельєва.

В. Зміщення відносної тупості серця вверх і вправо.

С. Хлопаючий І тон на верхівці та діастолічний шум.

D. Систолічний шум на верхівці серця, який проводить в аксилярну впадину.

Е. П-подібний рух передньої стулки, однонаправлений рух стулок у діастолу за даними ехоКГ.

53. До стандартів лікування мітрального стенозу ревматичної етіології
не належить:

А. Дигоксин.

В. Блокатори бета-адренорецепторів.

С. Антикоагулянти.

D. Застосування бензатину бензилпеніциліну.

Е. НПЗП.

54. До стандартів діагностики мітральної регургітації не належить такий симптом:

А. Межі відносної тупості зміщуються вліво та вверх.

В. І тон послаблений на верхівці серця.

С. Систолічний шум на верхівці, який проводиться в аксилярну впадину.

D. Вибухання стулок мітрального клапана в порожнину лівого передсердя.

Е. Зміщення електричної осі серця вправо.

55. До стандартів діагностики пролапсу мітрального клапана не належать:

А. Перебої в роботі серця і біль за типом кардіалгії.

В. Межі відносної тупості серця зміщуються вправо.

С. І тон гучний, пізній систолічний шум на верхівці, систолічний щиголь.

D. Збільшення розміру лівого передсердя за даними ехоКГ.

Е. Провисання стулок мітрального клапана в порожнину лівого передсердя за даними ехоКГ.

56. До стандартних критеріїв діагностики аортального стенозу не належить такий:

А. Пульс малий, рідкий, повільний.

В. Межі відносної тупості серця зміщуються вліво і вниз.

С. Вислуховується грубий систолічний шум над аортою, який проводиться на a. carotis.

D. Визначається зміщення електричної осі серця вправо за даними ЕКГ.

Е. Ущільнення та потовщення стінок аорти і стулок аортального клапана за даними ехоКГ.

57. До критеріїв діагностики аортальної регургітації не належить такий:

А. Пульс швидкий, великий, високий, частий.

В. Межі відносної тупості серця зміщуються вліво і вниз.

С. Вислуховується діастолічний шум на верхівці серця.

D. На ехоКГ визначається гіпертрофія лівого шлуночка з систолічним перевантаженням.

Е. На ЕКГ визначається «шарованість» відображення ехогенності стулок і стінок аорти.

58. До критеріїв діагностики дефекту міжшлуночкової перетинки не належить такий:

А. Ознаки відставання фізичного розвитку у дітей.

В. Межі відносної тупості серця зміщуються вліво і вправо.

С. Вислуховується інтенсивний систолічний шум в ІІІ–IV міжребер’ї зліва самостійно або в поєднанні з діастолічним шумом.

D. Вислуховується систолічний шум на верхівці, що проводиться в аксилярну впадину.

Е. Фрагментарне і неповне відображення міжшлуночкової перетинки на ехоКГ.

59. До стандартів ЕКГ-критеріїв діагностики фібриляції передсердь не належить такий:

А. Відсутність зубця Р.

В. Визначаються хвилі f.

С. Амплітуда зубця R може бути різною (електрична альтернація).

D. І тон на верхівці різної сили.

Е. Комплекс QRS становить 0,12 с.

60. Найбільш ефективним антиаритмічним препаратом у купіруванні фібриляції передсердь є:

А. Лідокаїн.

В. Пропафенон.

С. Пропранолол.

D. Верапаміл.

Е. АТФ.

61. При постійній формі фібриляції передсердь не можна тривало застосовувати такий препарат:

А. Дигоксин.

В.Карведилол.

С. Верапаміл.

D. Хінідин.

Е. Варфарин.

62. Для профілактики рецидиву фібриляції шлуночків не слід застосовувати такий препарат:

А. Карведилол.

В. Аміодарон.

С. Інгібітор АПФ лізиноприл.

D. Кандесартан.

Е. Дигоксин.

63. Згідно з даними доказової медицини підвищує смертність при тривалому застосуванні наступний антиаритмічний препарат:

А. Хінідин.

В. Бісопролол.

С. Дилтіазем.

D. Аміодарон.

Е. Верапаміл.

64. При виникненні атріовентрикулярної блокади Мобітца ІІ можна застосовувати тільки такий препарат:

А. Аміодарон.

В. Атропін.

С. Пропранолол.

D. Верапаміл.

Е. Пропафенон.

65. При лівошлуночковій бігеменії не можна застосовувати:

А. Дигоксин.

В. Лідокаїн.

С. Пропафенон.

D. Ацебуталол.

Е. Аміодарон.

66. При набряку легенів з підвищеним АТ найбільш ефективним є наступний препарат:

А. Пропранолол.

В. Нітропрусид натрію.

С. Верапаміл.

D. Дигоксин.

Е. Торасемід.

67. При набряку легенів зі зниженим АТ найбільш доцільно спочатку ввести:

А. Допамін.

В. Нітрогліцерин.

С. Нітропрусид натрію.

D. Торасемід.

Е. Азаметонію бромід.

68. При хронічній серцевій недостатності ІІА стадії (за класифікацією Стражеска — Василенка) недоцільно застосовувати наступний блокатор бета-адренорецепторів:

А. Карведилол.

В. Пропранолол.

С. Бісопролол.

D. Метопрололу сукцинат.

Е. Небіволол.

69. При хронічній серцевій недостатності ІІІ стадії недоцільно застосовувати наступний препарат:

А. Дигоксин.

В. Кандесартан.

С. Спіронолактон.

D. Торасемід.

Е. Інгібітор АПФ еналаприл.

70. При хронічній серцевій недостатності ІІБ–ІІІ стадії в 50% і більше випадків хворі помирають від:

А. Фібриляції передсердь.

В. Фібриляції шлуночків.

С. Тромбоемболічних ускладнень.

D. Асистолії.

Е. Електромеханічної дисоціації.

Еталони відповідей

1 Е 19 D 37 В 55 В
2 D 20 А 38 Е 56 D
3 С 21 D 39 D 57 С
4 А 22 Е 40 В 58 D
5 Е 23 D 41 В 59 Е
6 В 24 Е 42 А 60 В
7 Е 25 С 43 Е 61 D
8 С 26 D 44 Е 62 Е
9 Е 27 D 45 Е 63 А
10 D 28 Е 46 D 64 В
11 Е 29 С 47 А 65 А
12 А 30 А 48 Е 66 В
13 D 31 Е 49 Е 67 А
14 А 32 С 50 D 68 В
15 В 33 А 51 В 69 А
16 В 34 В 52 D 70 В
17 С 35 А 53 А
18 В 36 Е 54 Е

Тести до розділу 3

1. До стандартів діагностики пневмонії не належить такий критерій:

А. Гострий початок захворювання з температурою тіла вище 38 °С.

В. Вкорочення перкуторного звука, вологі звучні хрипи, бронхіальне дихання.

С. Інфільтративні вогнищеві зміни в легенях.

D. Лейкоцитоз, висока ШОЕ, зрушення лейкоцитарної формули вліво.

Е. Посилений судинний малюнок у легенях.

2. При негоспітальній пневмонії препаратом вибору антибіотиків не вважається:

А. Для І групи — амоксицилін або макролід перорально.

В. Для ІІ групи амоксицилін/клавуланова кислота або цефуроксим перорально.

С. Для ІІІ групи ампіцилін або цефалоспорин ІІ–ІІІ поколінь + макролід перорально.

D. Для IV групи захищений пеніцилін + макролід або цефалоспорин ІІІ покоління внутрішньовенно.

Е. Для IV групи макролід + пеніцилін внутрішньовенно.

3. До макролідів не належить:

А. Азитроміцин.

В. Кларитроміцин.

С. Ципрофлоксацин.

D. Спіраміцин.

Е. Рокситроміцин.

4. До фторхінолонів не належить:

А. Кларитроміцин.

В. Ципрофлоксацин.

С. Левофлоксацин.

D. Гатифлоксацин.

Е. Моксифлоксацин.

5. Преднізолон при пневмоніях застосовується лише за виключенням наступного ускладнення:

А. Інфекційно-токсичний шок.

В. Дифузний міокардит.

С. Гепатит.

D. Гломерулонефрит.

Е. Плеврит.

6. До клінічних проявів інфекційно-токсичного шоку не належить:

А. Зниження АТ у середньому на 20–30 мм рт. ст., а у хворих з серцевою недостатністю — на 40–60 мм рт. ст.

В. Шкіра та видимі слизові оболонки бліді.

С. Тахікардія.

D. Тахіпное.

Е. Збільшення діурезу.

7. До стандартів діагностики бронхіальної астми не належить:

А. Напад ядухи, сухий кашель.

В. При перкусії коробковий звук, при аускультації сухі, свистячі, тріскучі хрипи.

С. На ЕКГ P-pulmonale гіпертрофія правого шлуночка.

D. Інфільтративні зміни в легенях.

Е. Пікова швидкість видиху та об’єм форсованого видиху за 1 с зменшуються.

8. До агоністів бета2-адренорецепторів не належить:

А. Сальбутамол.

В. Фенотерол.

С. Сальметерол.

D. Флутиказон.

Е. Формотерол.

9. До інгаляційних глюкокортикостероїдів не належить:

А. Флутиказон.

В. Будесонід.

С. Беклометазон.

D. Формотерол.

Е. Тріамцинолон.

10. До стандартів лікування бронхіальної астми не належить наступний препарат:

А. Зменшення вираженості нападу ядухи: сальбутамол або фенотерол по 1–2 вдихи 3–4 рази на добу.

В. У разі відсутності ефекту — преднізолон (60–100 мг в/в).

С. Для профілактики нападів ядухи застосовують пролонговані агоністи бета2-адренорецепторів сальметерол чи формотерол.

D. Кращим препаратом для профілактики нападів бронхіальної астми є комбінований препарат, що містить сальметерол і флутиказону пропіонат.

Е. Кращим препаратом для профілактики нападів бронхіальної астми є препарат теофіліну.

11. Тактика лікування персистуючої форми бронхіальної астми
середньої тяжкості не включає такі препарати:

А. Симптоматична терапія один або два контролюючі засоби (сальбутамол + будесонід).

В. Високі дози інгаляційних глюкокортикостероїдів (флутиказон, будесонід) у вигляді монотерапії.

С. Комбінація інгаляційних глюкокортикостероїдів у низьких дозах з модифікаторами лейкотрієнів.

D. Агоністи бета2-адренорецепторів пролонгованої дії в монотерапії без інгаляційного глюкокортикоїду.

Е. Комбінація інгаляційних глюкокортикостероїдів з ксантинами.

12. До ефективних методів лікування тяжкої персистуючої форми бронхіальної астми не належить такий:

А. Симптоматична терапія + два або більше контролюючих засобів (комбінований препарат, що містить сальметерол і флутиказону пропіонат).

В. При недостатній ефективності симптоматичної терапії у поєднанні з контролюючими засобами додають модифікатор лейкотрієнів та/або ксантини пролонгованої дії.

С. При недостатньому клінічному ефекті від призначеної терапії додають орально глюкокортикостероїди в оптимальній дозі; за умови позитивної динаміки переходять на інгаляційні глюкокортикостероїди у високих дозах.

D. Пацієнтам з високим рівнем IgE допоміжно призначають ефективний препарат рекомбінантних людських антитіл до IgE (анти IgE).

Е. У разі неефективності вказаних вище препаратів застосовують цитостатики (метотрексат, циклоспорин А).

13. До факторів ризику фатальної астми не належить такий фактор:

А. Миттєві тяжкі напади задишки в анамнезі.

В. Хронічне застосування агоністів бета2-адренорецепторів та НПЗП на момент нападу.

С. Алергічні реакції на харчові продукти, погоду.

D. Одна госпіталізація хворого за рік.

Е. Дві і більше госпіталізації хворого за рік.

14. Для стадії декомпенсації астматичного статусу («німа легеня») не характерний наступний симптом:

А. Виражена задишка, ціаноз, відсутність харкотиння, набухання шийних вен.

В. Збереження свідомості, поява періодів збудження та апатії.

С. Тахікардія (ЧСС — 120/140 за 1 хв), тахіпное (частота дихання — 40–50 за 1 хв).

D. Артеріальна гіпотензія.

Е. Пікова швидкість та ОФВ1 становить 80% від належних величин.

15. При гіпоксемічній (гіперкапнічній) комі не визначається такий симптом:

А. Втрата свідомості, зниження рефлексів, чутливості.

В. Брадипное, періодичні ритми дихання.

С. ЧСС 180 за 1 хв і більше.

D. Артеріальна гіпотензія, колапс, шок.

Е. РаО2 <40 мм рт. ст., РаО2 >70–80 мм рт. ст

16. Невідкладна допомога при астматичному стані ІІ ступеня не включає наступний метод:

А. Преднізолон 200–500–2000 мг/добу в/в.

В. Регідратація (введення рідини до 2–3 л/добу).

С. Внутрішньовенне введення 1 мл 0,1% розчину пропранололу.

D. Оксигенотерапія.

Е. Штучна вентиляція легень при рН <7,2 ОД.

17. Невідкладна допомога при астматичному стані ІІІ ступеня
виключає наступний метод:

А. Штучна вентиляція легенів.

В. Продовження введення преднізолону до 2000 мг/добу в/в та регідратація (введення до 2–3 л добу рідини в/в).

С. В/в введення морфіну.

D. Корекція декомпенсованого респіраторного ацидозу, гіпокаліємії, гіпомагніємії.

Е. Оксигенотерапія.

18. До стандартів діагностики ХОЗЛ не належить такий критерій:

А. Тривалий кашель з виділенням слизового харкотиння, що триває щоденно, постійна задишка, яка має експіраторний характер.

В. При перкусії визначається коробковий звук, при аускультації — ослаблене дихання, сухі, свистячі та тріскучі хрипи.

С. Межі відносної тупості серця зміщуються вправо, з’являються набряки на ногах, збільшується печінка.

D. Швидкісні показники: ОФВ1 та об’ємна пікова швидкість видиху суттєво зменшуються (за даними спірографії та пікфлоуметрії).

Е. ШОЕ становить 60–70 мм за 1 год.

19. При ХОЗЛ до ефективних препаратів не належать:

А. Пролонговані метилксантини (теофілін).

В. Агоністи бета2-адренорецепторів короткої (сальбутамол) та тривалої (сальметерол) дії.

С. Холінолітики (іпратропіум бромід).

D. Інгаляційні глюкокортикоїди (будесонід, флутиказон).

Е. Поєднання агоністів бета2-адренорецепторів з інгаляційними глюкокортикоїдами (комбінований препарат, що містить сальметерол і флутиказону пропіонат).

20. До стандартів діагностики ексудативного плевриту не належить такий симптом:

А. Задишка, біль у грудній клітці, субфебрилітет.

В. Тупий перкуторний звук над рідиною, ослаблене везикулярне дихання, яке може бути відсутнє.

С. Рентгенологічно визначається накопичення рідини в плевральній порожнині.

D. У плевральній рідині: позитивна проба Ривальта, білок >30 г/л, питома вага рідини >1018.

Е. На спірограмі збільшені швидкісні показники (ОФВ1, пікова швидкість видиху).

21. До стандартів діагностики саркоїдозу не належить такий критерій:

А. Збільшення лімфатичних вузлів у легенях, задишка, кашель, бронхіальна обструкція.

В. Ураження системи кровообігу: кардіоміопатія, гідроперикард, аритмії та блокади серця.

С. Лімфаденопатія периферичних лімфовузлів.

D. Ураження слинних залоз (підщелепних, під’язичних, навколовушних).

Е. Ураження нирок по типу хронічного гломерулонефриту: кальциноз, хронічна ниркова недостатність.

22. До стандартів лікування саркоїдозу не належить:

А. Застосування антибіотиків.

В. Призначення глюкокортикостероїду преднізолону по 20–40 мг/добу протягом 3–4 міс.

С. Амінохінолінові препарати: хлорохін по 250 мг/добу або гідроксихлорохін по 200 мг/добу.

D. Комбінована терапія: преднізолон + гідроксихлорохін.

Е. Застосування комбінації цитостатики (метотрексат) + глюкокортикостероїди.

23. До стандартів діагностики ідіопатичного фіброзуючого альвеоліту не належить такий критерій:

А. Прогресуюча задишка, ціаноз, притуплення перкуторного звуку, жорстке дихання, сухі хрипи, постійна крепітація над обома легенями, «тріск целофану» на видиху.

В. Лейкоцитоз, підвищення ШОЕ та альфа2— і гамма-глобулінів.

С. Підвищення в крові IgG, IgA, рідше IgM, поява ревматоїдного фактора та антилегеневих антитіл.

D. Рентгенологічне визначення ураження інтерстиційної тканини, посилення легеневого малюнка, переважне ураження альвеол, «сотові» легені, пізніше повітряні кісти діаметром 0,5–2 см.

Е. На ЕКГ гіпертрофія лівого шлуночка з систолічним перевантаженням.

24. До стандартних методів лікування ідіопатичного фіброзуючого альвеоліту не відносяться:

А. Призначення при інтерстиційному набряку глюкокортикоїдів.

В. Застосування цитостатика D-пеніциламіну при стадії інтерстиційного фіброзу.

С. Призначення азатіоприну при виражених імунологічних порушеннях.

D. Призначення антагоністу альдостерону, спіронолактону та муколітика ацетилцистеїну.

Е. Призначення НПЗП (німесулід).

25. До стандартів діагностики хронічного легеневого серця не відноситься наступний критерій:

А. Задишка, кашель, серцебиття, перебої в роботі серця.

В. Ціаноз, «барабанні палички», гіпотонія, тахіпное, систолічний шум над ділянкою мечеподібного відростка.

С. Рентгенологічно визначається гіпертрофія та дилатація правого шлуночка та передсердя.

D. На ЕКГ р-mitrale, відхилення електричної осі серця вліво.

Е. Спірографічні та пікфлуометричні зміни: ознаки обструктивної дихальної недостатності (зменшення ОФВ1 та пікової швидкості видиху), а при вираженій емфіземі легень — зменшення ЖЄЛ.

26. Для тромбоемболії легеневої артерії не характерний наступний синдром:

А. Больовий.

В. Синдром легеневої недостатності.

С. Колаптоїдний.

D. Синдром гострої правошлуночкової недостатності.

Е. Синдром цитолізу.

27. До стандартів діагностики доведеної тромбоемболії легеневої артерії не належить наступний критерій:

А. Виражена задишка, сухий кашель, біль у грудній клітці на вдиху, кровохаркання.

В. Зв’язок захворювання з тромбофлебітом нижніх кінцівок у фазу загострення.

С. Теплий ціаноз, частота дихання 40–45 за 1 хв, ЧСС 130–140 за 1 хв.

D. P-pulmonale, зміщення електричної осі серця вправо.

Е. Лейкопенія, лімфопенія.

28. При тяжкій формі тромбоемболії легеневої артерії найбільш ефективним препаратом є:

А. Тримепередин.

В. Стрептокіназа.

С. Клопідогрель.

D. Надропарин кальцію.

Е. Теофілін.

29. У профілактиці рецидиву тромбоемболії легеневої артерії не використовують наступний метод:

А. Призначення варфарину.

В. Призначення ацетилсаліцилової кислоти.

С. Імплантація парасолькових кава-фільтрів.

D. Ходьба при загостренні тромбофлебіту нижніх кінцівок.

Е. Носіння стискуючих панчох на нижніх кінцівках.

30. Гострий респіраторний дистрес-синдром
не характеризують наступні клінічні симптоми:

А. Задишка, кашель, теплий ціаноз, велика кількість вологих хрипів (ознаки набряку легень некардіального походження).

В. Відхилення електричної осі серця вправо, р-pulmonale.

С. Рентгенологічно визначається вибухання конуса легеневої артерії, двобічні інфільтрати в легенях, підвищення тиску в легеневій артерії.

D. Поліорганна недостатність: нирок (олігоурія, протеїнурія, циліндрурія), печінки (жовтяниця, підвищена активність АлАТ, АсАТ), головного мозку (запаморочення, загальмованість).

Е. P-mitrale, зміщення електричної осі серця вліво.

Еталони відповідей

1 Е 9 D 17 С 25 D
2 Е 10 Е 18 Е 26 Е
3 С 11 D 19 А 27 Е
4 А 12 Е 20 Е 28 В
5 Е 13 D 21 Е 29 D
6 Е 14 Е 22 А 30 Е
7 D 15 С 23 Е
8 D 16 С 24 Е

Тести до розділу 4

1. До стандартів діагностики хронічного гастриту типу В не належить такий критерій:

А. Наявність больового синдрому в епігастрії.

В. За даними фіброгастродуоденоскопії визначають гіперемію, набряк слизової оболонки шлунка, підслизові крововиливи, інколи ерозії.

С. Н. рylori не визначається.

D. Гіперацидний гастрит (інтрагастральна рН-метрія становить 1,5).

Е. У крові можуть визначатися антитіла до парієтальних клітин, підвищення циркулюючих імунних комплексів.

2. До стандартів лікування хронічного хелікобактерного гастриту типу В не належить:

А. Вісмуту субцитрат.

В. Омепразол.

С. Метронідазол.

D. Бурштинова кислота + лимонна кислота.

Е. Кларитроміцин.

3. До стандартів діагностики пептичної виразки дванадцятипалої кишки не належить:

А. Періодичність, сезонність больового синдрому.

В. Наявність виразки в дванадцятипалій кишці при фіброгастроскопії.

С. Наявність «ніші» при рентгенологічному дослідженні.

D. Гіпосекреція при зондуванні.

Е. Визначення Н. рylori.

4. До стандартів лікування пептичної виразки в період загострення не належить наступний препарат:

А. Вісмуту субцитрат.

В. Омепразол.

С. Кларитроміцин.

D. Амоксицилін.

Е. Атропін.

5. Для лікування пептичної виразки раніше не використовували наступний препарат:

А. Омепразол.

В. Натрію оксифероскорбон.

С. Гемодериват з крові телят депротеїнізований.

D. Обліпихова олія.

Е. Нандролону деканоат.

6. При шлунковій кровотечі не призначають:

А. Етамзилат.

В. Декстран і натрію хлорид.

С. Соматостатин.

D. Діатермо- або лазерну коагуляцію.

Е. Варфарин.

7. Показаннями до хірургічного лікування пептичної виразки не вважають:

А. Безуспішність медикаментозного попереднього лікування протягом 3 міс.

В. Пенетруючу виразку, що не піддається консервативному лікуванню.

С. Неодноразові шлунково-кишкові кровотечі в анамнезі.

D. Профузну кровотечу.

Е. Вперше виниклу пептичну виразку з вираженим больовим синдромом.

8. До стандартів діагностики гастроезофагеальної рефлюксної хвороби не належить наступний критерій:

А. Печія при вживанні газованих напоїв, алкоголю; кардіалгічний біль за грудниною.

В. Регургітація їжею або повітрям, що супроводжується кислим або гірким присмаком.

С. При рентгенологічному та ендоскопічному дослідженні визначають ерозивно-виразкові ураження оболонки стравоходу.

D. Затримка в стравоході ізотопу більше 10 хв.

Е. При введенні в стравохід 60–80 мл 0,1 М розчину соляної кислоти біль відсутній.

9. До стандартів лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби не належить наступна терапія:

А. Рабепразол.

В. Ранітидин.

С. Носіння тісного одягу (ременів у чоловіків, грацій та корсетів у жінок).

D. Спання на двох подушках.

Е. Препарат, що містить альгінат натрію, калію гідрокарбонат.

10. Ефективними і безпечними препаратами для лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби є наступні, за винятком:

А. Застосування омепразолу.

В. Рекомендують призначати амоксицилін + омепразол.

С. Рекомендують призначати вісмут + амоксицилін + кларитроміцин.

D. Рекомендують призначати антисекреторні препарати більше 7–14 днів.

Е. Рекомендують призначати панкреатин.

11. До стандартів діагностики гастроезофагеальної рефлюксної хвороби не належить наступний критерій:

А. Ентеральний синдром (проноси, метеоризм).

В. Синдром недостатнього кишкового всмоктування (мальабсорбції).

С. Синдром порушення водно-сольового обміну.

D. Напад стискуючого болю за грудниною, що купірується нітрогліцерином.

Е. Синдром гіповітамінозу (вітамінів С, В2, В6, В12).

12. Дисбактеріоз не характеризує наступний критерій діагностики:

А. Зменшення кількості біфідобактерій і лактобактерій.

В. Зменшення кількості кишкової палички, ентерококів, поява неповноцінних штамів.

С. Інтенсивний розвиток умовної патогенної мікрофлори (гемолітичної кишкової палички, стафілококів, стрептококів).

D. Подальше збільшення умовно-патогенної флори і поява патогенних мікроорганізмів (протея, синьогнійної палички).

Е. У копрограмі визначається стеаторея (наявність краплин жиру), креаторея (багато м’язових волокон), амілорея (багато крохмалю).

13. До протидіарейних засобів не належить:

А. Лоперамід.

В. Препарат, що містить атропіну сульфат і хлоргідрату дифеноксилат.

С. Гідрогель метилкремнієвої кислоти.

D. Кодеїну фосфат.

Е. Опіати.

14. До стандартів діагностики диспепсії кишечнику не належить:

А. Больовий синдром.

В. Синдром дисбактеріозу.

С. Синдром товстокишкової діареї.

D. Гіпотензивний синдром.

Е. Астенічний синдром.

15. При загостренні диспепсії кишечнику не застосовують:

А. Сульфасалазин.

В. Препарат, що містить водний субстрат метаболітів Esсherichia coli, Enterococcus faecalis, Lасtоbacillus acidofilus, Lactobacillus helveticus.

С. Фуразолідон.

D. Преднізолон.

Е. Амікацин.

16. Для корекції зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози не застосовують наступний препарат:

А. Панкреатин.

В. Препарат, що містить жовч суху, порошок з підшлункової залози висушеної, слизових оболонок тонких кишок висушені.

С. Препарат, що містить ліпазу, амілазу і протеазу.

D. Метронідазол.

Е. Панкреатин.

17. Хворим з диспепсією кишечнику у фазі ремісії не рекомендують санаторно-курортне лікування на такому курорті:

А. Миргород.

В. Сатанів.

С. Трускавець.

D. Південний берег Криму.

Е. Моршин.

18. Для синдрому подразненого кишечнику не характерний наступний критерій:

А. Діарея.

В. Імперативні коліки.

С. Наявність крові в випорожненнях.

D. Закрепи.

Е. У копрограмі симптом бродильної диспепсії.

19. Згідно з Римськими критеріями (ІІІ, 2006), при закрепах не застосовують такий препарат:

А. Препарат, що містить порошок оболонок насіння подорожника овального.

В. Лактулоза.

С. Поліетиленгліколь 3350.

D. Тегасерод.

Е. Лоперамід.

20. До діагностичних критеріїв неспецифічного виразкового коліту не належить:

А. Діарейний синдром.

В. Інтоксикаційний синдром (підвищення температури тіла).

С. Анемічний синдром.

D. Синдром системних проявів (поліартрит, гепатит, дерматит, стоматит, тиреоїдит).

Е. Синдром надлишкової маси тіла.

21. Критерієм діагностики неспецифічного виразкового коліту не є наступний синдром:

А. Діарея.

В. Наявність запалення слизової оболонки товстої кишки з геморагіями або виразками.

С. Відсутність запалення слизової оболонки, геморагій та виразок товстої кишки.

D. Інфільтрація строми слизової оболонки товстої кишки, визначаються абсцеси.

Е. Стертий, слабовиражений судинний малюнок.

22. При активній фазі виразкового проктосигмоїдиту не застосовують:

А. Преднізолон.

В. Стрептоміцин.

С. Месалазин.

D. Месалазин.

Е. Лоперамід.

23. При тяжкій формі тотального неспецифічного виразкового коліту застосовують:

А. Гідрокортизон.

В. Цефалоспорини І–ІІ генерації.

С. Препарати 5-аміносаліцилової кислоти.

D. Циклоспорин.

Е. Усе перераховане.

24. До стандартів діагностики гіпертонічно-гіперкінетичної форми дискінезії жовчовивідних шляхів не належить такий критерій:

А. Біль у правому підребер’ї ниючого, переймоподібного характеру.

В. Біль купірується спазмолітиками.

С. Біль провокується стресовими ситуаціями.

D. Біль провокується трясучою їздою.

Е. Пальпаторно живіт не напружений, позитивні симптоми Кера, Мерфі, Дежардена.

25. При гіпотонічній формі дискінезії жовчовивідної системи не застосовують такий препарат:

А. Циквалон.

В. Сорбіт, ксиліт.

С. Атропін.

D. Магнію сульфат.

Е. Берберину сульфат.

26. До стандартів діагностики безкам’яного холециститу не належить наступний критерій:

А. Больовий синдром.

В. Диспептичний синдром.

С. Астенічний синдром.

D. При УЗД товщина стінки жовчного міхура становить 2 мм.

Е. Симптоми Георгієвського —Мюсі, Ортнера, Кера — Мерфі позитивні.

27. До антибіотиків, що не проникають у жовч у дуже високих D концентраціях, належить:

А. Ампіцилін.

В. Цефуроксим.

С. Гентаміцин.

D. Ломефлоксацин.

Е. Кларитроміцин.

28. До стандартів діагностики жовчнокам’яної хвороби не належить такий критерій:

А. Напади сильного болю в правому підребер’ї.

В. Камені в жовчному міхурі.

С. Лейкоцитоз, підвищена ШОЕ.

D. Підвищений вміст білірубіну (переважно кон’югованого).

Е. У копрограмі стеаторея, креаторея, амілорея.

29. До ліполітичних препаратів при жовчнокам’яній хворобі не належить:

А. Урсодезоксихолева кислота.

В. Хенодезоксихолева кислота.

С. Німесулід.

D. Препарат, що містить ліофілізовану жовч.

Е. Фенобарбітал.

30. До критеріїв діагностики хронічного гепатиту не належить наступний клінічний синдром:

А. Больовий.

В. Диспептичний.

С. Лихоманковий.

D. Суглобовий.

Е. Істеричний.

31. До фізикальних критеріїв хронічного гепатиту не належить наступний критерій:

А. Жовтяниця.

В. Ксантоми та ксантелазми.

С. «Печінкові» знаки.

D. Синдром гепатомегалії.

Е. Кільцеподібна еритема.

32. До ознак синдрому цитолізу при хронічному гепатиті не належить:

А. Збільшення активності АсАТ, АлАТ.

В. Підвищення загального білка в крові.

С. Підвищення вмісту вітаміну В12.

D. Підвищення активності альдолази.

Е. Підвищення лактатдегідрогенази (5-та фракція).

33. При хронічному гепатиті до ознак синдрому холестазу не належить:

А. Підвищення вмісту лужної фосфатази.

В. Підвищення активності АсАТ, АлАТ.

С. Підвищення вмісту холестерину.

D. Підвищення вмісту непрямого білірубіну в крові.

Е. Підвищення вмісту жовчних кислот.

34. Згідно з рекомендаціями доказової медицини, при хронічному гепатиті В не застосовують наступний метод лікування:

А. Інтерферони.

В. Нуклеозид ламівудин.

С. Адефовір.

D. Омепразол.

Е. Вакцинація проти гепатиту С.

35. До діагностичних критеріїв цирозу печінки не належить наступний клінічний синдром:

А. Диспептичний.

В. Холестатичний.

С. Геморагічний.

D. Гіпоглікемічний.

Е. Енцефалопатичний.

36. Корекція набряково-асцитичного синдрому при цирозі печінки не проводиться таким препаратом:

А. Спіронолактоном.

В. Торасемідом, фуросемідом.

С. Фуросемідом + гідрохлоротіазидом + спіронолактоном.

D. Альбуміном.

Е. Амінокапроновою кислотою.

37. Лікування декомпенсованого цирозу печінки (клас С за Чайльд — Пью) не включає такий препарат:

А. Соматостатин.

В. Лактулоза.

С. Хлорохін.

D. Неоміцин.

Е. Орніцетил.

38. Невідкладна допомога при печінковій комі не включає наступний метод:

А. Внутрішньовенне введення глюкози, кокарбоксилази, ліпоєвої кислоти, вітаміну В12.

В. Фенобарбітал.

С. Преднізолон.

D. Канаміцин, поліміксин.

Е. Промивання кишечнику.

39. До критеріїв хронічного панкреатиту не належить такий симптом:

А. Позитивна точка Дежардена.

В. Точка Мейо — Робсона.

С. Симптом Воскресенського.

D. Симптом Кулена.

Е. Симптом Лібмана – Лукіна – Сакса.

40. Для пригнічення активності ферментів підшлункової залози не застосовується наступний препарат:

А. Октреотид

В. α-Амінокапронова кислота.

С. Варфарин.

D. Апротинін.

Е. Даларгін.

Еталони відповідей

1 С 11 D 21 С 31 Е
2 D 12 Е 22 В 32 В
3 D 13 С 23 Е 33 В
4 Е 14 D 24 D 34 D
5 А 15 Е 25 С 35 D
6 Е 16 D 26 D 36 Е
7 Е 17 D 27 С 37 D
8 Е 18 С 28 Е 38 В
9 С 19 Е 29 С 39 Е
10 Е 20 Е 30 Е 40 С

Тести до розділу 5

1. До стандартів критеріїв діагностики гострого гломерулонефриту не належить наступний клінічний синдром:

А. Сечовий.

В. Набряковий.

С. Синдром запального ураження клубочків (біль у попереку, лейкоцитоз, прискорена ШОЕ).

D. Анемічний.

Е. Синдром серцевої недостатності.

2. До клінічних критеріїв діагностики хронічного гломерулонефриту не належить наступний синдром:

А. Сечовий синдром.

В. Нефротичний синдром.

С. Гіпертензивний синдром.

D. Анемічний синдром.

Е. Синдром хронічної серцевої недостатності.

3. До критеріїв переходу гострого в хронічний гломерулонефрит не належить наступний симптом:

А. Збереження набряків та АГ більше 3 міс.

В. Креатинін в крові 0,7 ммоль/л.

С. Протеїнурія більше 500 мг/добу.

D. Мікрогематурія протягом року.

Е. Наявність ознак активного запалення (набряки, лейкоцитоз, підвищена ШОЕ).

4. До ефективних методів лікування гострого гломерулонефриту не належить застосування такого препарату:

А. Глюкокортикоїд преднізолон.

В. Імунодепресант циклофосфамід.

С. Імунодепресант хлорамбуцил.

D. Преднізолон + циклофосфамід.

Е. Індометацин.

5. При хронічному гломерулонефриті в період загострення не призначають:

А. Преднізолон.

В. 6-Меркаптопурин або циклофосфамід.

С. Варфарин.

D. Хлорохін.

Е. Гепарин.

6. Для хронічного пієлонефриту не характерна наступна форма:

А. Латентна.

В. Рецидивуюча.

С. Набрякова.

D. Гіпертонічна.

Е. Анемічна.

7. Для хронічного пієлонефриту не характерний наступний синдром:

А. Сечовий.

В. Гематуричний.

С. Інтоксикаційний.

D. Больовий.

Е. Гіпертензивний.

8. До стандартів лікування загострення хронічного пієлонефриту не належить наступний препарат:

А. Тетрациклін.

В. Амоксицилін.

С. Норфлоксацин.

D. Цефтріаксон.

Е. Амікацин.

9. Для санаторно-курортного лікування хронічного пієлонефриту не рекомендують наступний курорт:

А. Хмільник.

В. Трускавець.

С. Сатанів.

D. Моршин.

Е. Березівське.

10. До амілоїдозу нирок не характерна наступна форма:

А. Первинний амілоїдоз (AL-тип).

В. Вторинний амілоїдоз (AА-тип).

С. Амілоїдоз у молодому віці.

D. Сімейний (спадковий) амілоїдоз.

Е. Старечий амілоїдоз.

11. До клінічних критеріїв діагностики амілоїдозу нирок не належить:

А. Збільшення печінки, селезінки та АГ у хворих з остеомієлітом.

В. Протеїнурія, циліндрурія, мікрогематурія (20%).

С. Больовий синдром.

D. Значне підвищення ШОЕ, анемія.

Е. Набряковий синдром у поєднанні з масивною протеїнурією.

12. Для АL-амілоїдозу нирок не характерний наступний симптом:

А. Нефротичний синдром без причини.

В. Гепатомегалія.

С. Синдром мальабсорбції, діареї та закрепу без причини.

D. Вторинна кардіоміопатія.

Е. Гіпертермія.

13. Спадковий амілоїдоз нирок не характеризується наступним симптомом:

А. Нейропатія в анамнезі.

В. Ураження серцево-судинної системи.

С. Синдром надлишкової маси тіла.

D. Ураження нирок.

Е. Помутніння скловидного тіла.

14. До стандартів лікування амілоїдозу нирок не належить наступний метод:

А. Лікування основного захворювання.

В. Преднізолонотерапія.

С. Вживання сирої печінки.

D. Хлорохін.

Е. Колхіцин.

15. Для хронічної ниркової недостатності не характерний такий критерій:

А. Астенічний синдром (млявість, втомлюваність, апатія).

В. Дистрофічний синдром (сухість і свербіж шкіри, «іній», схуднення, розчухування).

С. Гіпотензивний синдром.

D. Шлунково-кишковий синдром (гастрит, коліт, кровотечі).

Е. Гіпертензивний та сечовий синдром.

16. До стандартів лікування хронічної ниркової недостатності не належить:

А. Лікування основного захворювання.

В. Промивання кишечнику, сифонні клізми.

С. Дезінтоксикаційна терапія (препарат, що містить повідон низькомолекулярний, натрію хлорид, калію хлорид, кальцію хлорид, магнію хлориду гексагідрат, натрію гідрокарбонат; 5% розчин глюкози).

D. Антигіпертензивна терапія (карведилол, індапамід, фуросемід).

Е. Застосування фталілсульфатіазолу.

17. До показань для хронічного гемодіалізу не належить:

А. Швидкість клубочкової фільтрації менше 5 мл/хв.

В. Вміст креатиніну в плазмі крові більше 1 ммоль/л.

С. Вміст калію в плазмі крові більше 6 ммоль/л.

D. Розвиток стійкої олігоанурії (діурез менше 500 мл/добу).

Е. Розвиток гіперглікемії.

18. До протипоказань до гемодіалізу при хронічній нирковій недостатності не належить:

А. Геморагічний синдром будь-якого генезу.

В. Злоякісна АГ.

С. Перенесені в минулому інфаркти міокарда й інсульти.

D. Глюкоза крові 7,5 ммоль/л.

Е. Виражена серцева недостатність.

19. До ентеросорбентів, які застосовуються при хронічній нирковій недостатності, не належить:

А. Гідрогель метилкремнієвої кислоти.

В. Панкреатин.

С. Вугілля активоване.

D. Нанокремнію діоксид.

Е. Оксицелюлоза.

20. Не спричиняє виникненню «уремічної» кровотечі наступний препарат:

А. Ацетилсаліцилова кислота.

В. Німесулід.

С. Препарат магнію.

D. Диклофенак натрію.

Е. Преднізолон.

21. Не пригнічує синтез амілоїду наступний препарат:

А. Хлорохін.

В. Преднізолон.

С. Колхіцин.

D. Димеркапрол.

Е. Мелфалан.

22. До ускладнень гострого гломерулонефриту не належить наступний критерій:

А. Гостра ниркова недостатність.

В. Гіпертонічна енцефалопатія.

С. Еклампсія.

D. Гостра лівошлуночкова недостатність.

Е. Тахікардія за типом «пірует».

Еталони відповідей

1 D 5 С 9 А 13 С 17 Е 21 В
2 Е 6 С 10 С 14 В 18 D 22 Е
3 В 7 В 11 С 15 С 19 В
4 Е 8 А 12 Е 16 Е 20 С

Тести до розділу 6

1. До факторів ризику гострої ревматичної лихоманки не належить:

А. Вік 7–20 років.

В. Спадковість.

С. Недоношеність.

D. Несприятливі умови проживання.

Е. Ожиріння.

2. Для гострої ревматичної лихоманки не характерна наступна стадія змін сполучної тканини:

А. Мукоїдне набухання тривалістю 1–2 міс.

В. Фібриноїдні зміни.

С. Проліферативні зміни (стадія гранулематозу).

D. Інтерстиційна стадія.

Е. Стадія склерозу (з формуванням вади).

3. До великих критеріїв ревматизму не належить наступний критерій.

А. Кардит.

В. Хорея.

С. Поліартралгія.

D. Кільцеподібна еритема.

Е. Підшкірні вузлики.

4. До малих критеріїв ревматизму не належить наступний критерій:

А. Лихоманка.

В. Підвищення ШОЕ, лейкоцитоз.

С. Поліартрит.

D. Подовження інтервалу РQ на ЕКГ.

Е. Підвищення антистрептококових антитіл, антистрептолізину О, антистрептокінази, антистрептогіалуронідаз.

5. До діагностичних критеріїв ревматичного кардиту не належить наступна ознака:

А. Кардіалгія.

В. Тахікардія.

С. Систолічний або діастолічний шум на верхівці серця.

D. Порушення ритму та провідності серця.

Е. Синдром Рейно.

6. До неселективних інгібіторів ЦОГ-1 не належить наступний препарат:

А. Мелоксикам.

В. Диклофенак.

С. Кетопрофен.

D. Піроксикам.

Е. Напроксен.

7. До стандартів лікування рецидиву ревматичної лихоманки не належить такий препарат:

А. Бензатин.

В. Гентаміцин.

С. Амоксицилін.

D. Пеніцилін.

Е. Кларитроміцин.

8. До помилкових методів профілактичного лікування ревматизму (при невиконанні рекомендацій доказової медицини) належить усі, за винятком:

А. Профілактичне призначення макролідів.

В. Профілактичне призначення фторхінолонів.

С. Профілактичне призначення бензатину бензилпеніциліну.

D. Призначення глюкокортикостероїдів при низькій активності ревматизму.

Е. Призначення нітратів.

9. До рентгенологічних стадій ревматоїдного артриту не належить:

А. Навколосуглобовий остеопороз.

В. Остеопороз + звуження суглобової щілини, поодинокі узури.

С. Те саме + множинні узури, можуть бути підвивихи.

D. Те саме + анкілози.

Е. Остеосклероз.

10. До стандартів діагностики ревматоїдного артриту не належить:

А. Ранкова скутість протягом 1 год і більше.

В. Артрит трьох і більше суглобів.

С. «Ласти моржа».

D. Великі кісти (тофуси) у суглобі.

Е. «Лебедина шия».

11. До резистентних факторів ризику у лікуванні ревматоїдного артриту не належить наступний фактор:

А. Часті рецидиви захворювання і висока активність процесу.

В. Амілоїдоз нирок, вогнищевий гломерулонефрит.

С. Позитивна серологічна реакція на ревматоїдний фактор.

D. Кардит з формуванням вади серця.

Е. Хронічне обструктивне захворювання легень.

12. До базисної терапії ревматоїдного артриту не належить:

А. Мелоксикам.

В. Метотрексат.

С. Циклофосфамід.

D. Лефлуномід.

Е. D-пеніциламін.

13. До комбінованої стандартної терапії ревматоїдного артриту не належить наступне поєднання препаратів:

А. Преднізолон + сульфасалазин.

В. Преднізолон + метотрексат.

С. Хлорохін + кеторолак.

D. Метотрексат + cалазодин.

Е. Циклофосфамід + лефлуномід.

14. Згідно з даними доказової медицини, метотрексату не властива така ознака:

А. Метотрексат — найбільш ефективний базисний препарат.

В. Метотрексат має низьку токсичну дію.

С. Метотрексат знижує ризик кардіоваскулярних порушень.

D. Метотрексат характеризується раннім початком дії.

Е. Метотрексат підвищує ризик кардіоваскулярних порушень.

15. При резистентній до лікування формі ревматоїдного артриту не застосовують наступну комбінацію препаратів:

А. Хлорохін + гідроксихлорохін.

В. Метотрексат + сульфасалазин.

С. Сульфасалазин + D-пеніциламін.

D. Препарати золота + інфліксимаб.

Е. Метотрексат + ауранофін.

16. Для первинного та вторинного остеопорозу не характерний наступний фактор:

А. Генетичний фактор і сімейна схильність.

В. Європеоїдна раса та азіатське походження.

С. Похилий і старечий вік.

D. Тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів.

Е. Менопауза.

17. До базисної терапії профілактики остеопорозу не належить наступний препарат:

А. Кальцію карбонат.

В. Вітаміни групи В.

С. Вітамін D.

D. Комбінований препарат, що містить кальцію цитрат, кальцію карбонат, вітамін D3, цинк, мідь, марганець, бор.

Е. Кальцію цитрат.

18. У первинній профілактиці остеопорозу не має значення наступний захід:

А. Споживання кальцію до 1000 мг/добу з харчуванням.

В. Підвищена фізична активність.

С. Відмова від тютюнопаління.

D. Вживання твердого сиру, молочних продуктів, в’яленої риби.

Е. Вживання цитрусових, яблук, помідорів.

19. До екзогенних факторів розвитку остеоартрозу не належить наступний фактор:

А. Травми.

В. Професійна діяльність.

С. Заняття спортом.

D. Дефіцит маси тіла.

Е. Надлишкова маса тіла.

20. До рентгенологічних критеріїв остеоартрозу не належить:

А. Остеопороз.

В. Розширення суглобової щілини.

С. Остеосклероз.

D. Остеофітоз.

Е. Кісти в кістковій тканині.

21. До хондропротекторів, які застосовуються при остеоартрозі, не належить наступний препарат:

А. Комбінований препарат, що містить глюкозаміну гідрохлорид і хондроїтину натрію сульфат.

В. Глікозаміноглікан-пептидний комплекс.

С. Мукартрин.

D. Дипіридамол.

Е. Хондроїтинсульфат натрію.

22. До предикторів розвитку подагри не належить наступний фактор:

А. Гіперурикемія.

В. Дисліпідемія.

С. Артеріальна гіпотензія.

D. Артеріальна гіпертензія.

Е. Застосування тіазидних діуретиків.

23. До провокуючих факторів загострення подагри не належить такий фактор:

А. Алкоголь, переохолодження.

В. Ходьба, довге перебування за кермом.

С. Вживання м’яса, жирів.

D. Застосування діуретиків, вітаміну В12.

Е. Застосування кеторолаку.

24. До рентгенологічних критеріїв подагри не належить наступний симптом:

А. Великі кісти (тофуси).

В. Великі кісти поблизу суглобової поверхні.

С. Великі ерозії суглобової поверхні.

D. Симптом «пробійника».

Е. Ксантелазми.

25. До уринодепресивних препаратів, що зменшують синтез сечової кислоти, не належить:

А. Алопуринол.

В. Тіопуринол.

С. Пропранолол.

D. Оротова кислота.

26. Який із цих препаратів при подагрі не знижує кальцієву реабсорбцію уратів і не виводить його з сечею?

А. Сульфінпіразон .

В. Етебенецид.

С. Препарат, що містить екстракт мучниці звичайної, піперазин, натрію бензоат, гексаметилентетрамін, літію бензоат.

D. Кебузон.

Е. Рофекоксиб.

27. Загострення системного червоного вовчака не спричиняє наступний фактор:

А.Тютюнопаління.

В. Харчовий жир.

С. Дисменорея.

D. Силікон.

Е. Застосування прокаїнаміду, гідралазину, пеніциліну.

28. До великих діагностичних критеріїв системного червоного вовчака не належить:

А. «Метелик» на обличчі.

В. Кільцеподібна еритема.

С. Гломерулонефрит.

D. Люпус-артрит.

Е. Люпус-пневмоніт.

29. Яка кардіальна патологія може бути нехарактерною при системному червоному вовчаку?

А. Коронарний васкуліт.

В. Ендокардит Лібмана — Сакса.

С. Міокардит.

D. Злоякісна артеріальна гіпертензія.

Е. Артеріальна гіпотензія.

30. З урахуванням рекомендацій Європейської антиревматичної ліги до діагностичних критеріїв при системному червоному вовчаку не належить такий критерій:

А. Шкірні висипання.

В. Артрит.

С. Серозит.

D. Симптом Лібмана — Лукіна.

Е. Судоми/психоз.

31. Який препарат не належить до патогенетичного лікування системного червоного вовчака?

А. Преднізолон.

В. Циклофосфамід.

С. Диклофенак натрію.

D. Азатіоприн.

Е. Метотрексат.

32. Який препарат не застосовується для лікування системного червоного вовчака в тяжкій стадії?

А. Преднізолон у високих дозах (40–60 мг).

В. Преднізолон внутрішньовенно + перорально.

С. Метотрексат.

D. Преднізолон + метотрексат.

Е. Кеторолак.

33. Який з критеріїв діагностики не належить до дерматоміозиту (поліміозиту)?

А. Періорбітальний набряк і еритема («симптом окулярів»).

В. Ураження переважно м’язів кінцівок.

С. Підвищення в крові ферментів КФК, альдолази, трансаміназ.

D. Гіпербілірубінемія.

Е. Характерні дані електроміографічного дослідження.

34. Який препарат не рекомендується призначати при дерматоміозиті?

А. Дипіридамол.

В. Вітамін D.

С. Нандролон.

D. Пеніцилін.

Е. Імуноглобулін.

35. Що не належить до основних критеріїв системної склеродермії?

А. Симптом «кисету».

В. Щільна шкіра, індурація та її набряк.

С. Остеосклероз.

D. Суха гангрена.

Е. Синдром Рейно.

36. Який симптом не характерний для дифузної форми системної склеродермії?

А. Набряк або атрофія шкіри.

В. Синдром Рейно.

С. Ураження нирок, легень, міокарда.

D. Антитопоізомеразні антитіла.

Е. Поліартралгія.

37. До базисного лікування системної склеродермії не належить наступний антифіброзний препарат:

А. D-пеніциламін.

В. Диклофенак натрію.

С. Димеркапрол.

D. Препарат, що містить екстракт щитолисника азійського.

Е. Колхіцин.

38. При системній склеродермії призначають препарати, які покращують мікроциркуляцію і реологічні властивості крові, за винятком:

А. Гепарину.

В. Дипіридамолу.

С. Бісопрололу

D. Препарат, що містить декстран і натрію хлорид;.

Е. Ніфедипіну.

39. Який симптом не належить до критеріїв діагностики реактивного артриту?

А. Кон’юнктивіт, ірит.

В. Уретрит, цистит.

С. Ендокардит.

D. Ентерит.

Е. Ураження колінних, гомілкових, суглобів, суглобів пальців рук.

40. Неефективним засобом при реактивному артриті є наступний антибіотик:

А. Доксациклін.

В. Азитроміцин.

С. Ломефлоксацин.

D. Амікацин.

Е. Ципрофлоксацин.

41. Для синдрому Рейтера не характерний такий симптом:

А. Кон’юнктивіт, ірит.

В. Стоматит, глосит.

С. Кільцеподібна еритема.

D. Уретрит, простатит.

Е. Міокардит, пневмонія.

42. При хламідійному артриті не призначають такий препарат:

А. Доксациклін.

В. Азитроміцин.

С. Гентаміцин.

D. Кларитроміцин.

Е. Норфлоксацин.

43. Не підвищує реактивність організму при реактивному артриті наступний препарат:

А. Левамізол.

В. Метилурацил.

С. Екстракт тимуса.

D. Женьшень.

Е. Препарат, що містить ліпополісахарид з Pseudomonas aeruginosa.

44. До діагностичних критеріїв анкілозивного спондиліту не належить:

А. Біль і скутість у сакроілеальній ділянці хребта, що триває 3 міс і більше.

В. Біль і скутість у грудному відділі хребта.

С. Обмеження дихальної екскурсії легень.

D. Ірит під час обстеження або в анамнезі.

Е. Деформація суглобів кисті.

45. До критеріїв діагностики ураження різних органів у хворих на анкілозивний спондиліт не належить:

А. Анкілоз попереково-кульшових і міжхребцевих з’єднань.

В. Ірит, іридоцикліт, епісклерит.

С. Аортит, недостатність аортальних клапанів.

D. Гломерулонефрит.

Е. Двобічний прогресуючий фіброз верхівкових сегментів легенів.

46. Для анкілозивного спондиліту не характерний наступний клінічний симптом:

А. Симптом Маркова.

В. Симптом Меннеля.

С. Симптом Кушелевського.

D. Симптом Гелена.

Е. Симптом Лібмана — Лукіна.

47. Анкілозивний спондиліт не характеризує такий рентгенологічний критерій:

А. Нечіткість кісткових країв суглоба, ерозії, анкілоз суглобів.

В. Осифікація передньої поздовжньої зв’язки.

С. Утворення кісткових містків між прилеглими хребцями.

D. Зміни на рентгенограмах периферичних суглобів нагадують ревматоїдний артрит.

Е. Великі кісти поблизу суглобової поверхні.

48. Для анкілозивного спондиліту не характерний такий симптом:

А. Лейкоцитоз, підвищення ШОЕ.

В. Гіпохромна анемія.

С. Тромбоцитопенія.

D. Відсутність ревматоїдного фактора в крові.

Е. Виявлення HLA В27.

49. Не зменшує больовий синдром та запальні явища у хребті і суглобах такий препарат:

А. Метотрексат.

В. Кеторолак.

С. Ранітидин.

D. Преднізолон.

Е. Диклофенак натрію.

50. До базисної терапії анкілозивного спондиліту не належить такий препарат:

А. Сульфасалазин.

В. Німесулід.

С. Метотрексат.

D. Хлорамбуцил.

Е. Преднізолон.

Еталони відповідей

1 Е 14 Е 27 С 40 D
2 D 15 А 28 В 41 С
3 С 16 D 29 Е 42 С
4 С 17 В 30 D 43 D
5 Е 18 Е 31 С 44 Е
6 А 19 D 32 Е 45 D
7 В 20 В 33 D 46 Е
8 С 21 D 34 D 47 Е
9 Е 22 С 35 С 48 С
10 D 23 Е 36 Е 49 С
11 С 24 Е 37 В 50 В
12 А 25 С 38 С
13 С 26 Е 39 С

Післямова

Проблема внутрішньої доказової медицини є актуальною в ХХІ ст., її інтенсивно вивчають і розробляють протягом останніх 30–35 років. У цьому напрямку є великі досягнення, про що було сказано в окремих розділах. Під впливом результатів проведених РКД з доказової медицини відбувається критичний перегляд і переоцінка діагностики, ефективності стандартів лікування, невідкладної допомоги та профілактики різних захворювань внутрішніх органів.

Необхідно відзначити, що найбільше РКД з доказової медицини проведено стосовно хвороб органів кровообігу, дихання, дифузних захворювань сполучної тканини, суглобів та печінки. У підручнику використані перш за все європейські, американські, українські та інші рекомендації, а також опубліковані роботи провідних вітчизняних та закордонних вчених. Власну думку автори з цього питання в якості експертів здебільшого не висловлювали. Зрозуміло, що в розвитку доказової внутрішньої медицини потрібно зробити ще дуже і дуже багато. В Україні ці питання останнім часом почали активно висвітлюватися на різних науково-практичних конференціях, в окремих журналах і публікаціях. Але Україна у цьому напрямку ще відстає від провідних країн, які спроможні виділяти великі кошти для проведення РКД. Останнім часом вітчизняних вчених часто залучають до проведення РКД з доказової медицини, але цього недостатньо. В Україні назріла необхідність видання спеціального періодичного видання з доказової внутрішньої медицини, як це роблять у багатьох країнах світу. Поряд із цим необхідно створювати клінічні (а не методичні) рекомендації, які відображають високий науково-практичний і методичний рівень з певних розділів внутрішньої медицини, беручи за приклад США, Німеччину та інші країни світу. Але для цього необхідно не тільки залучати вчених і практичних лікарів, а й виділяти на державному рівні значні матеріальні кошти для придбання апаратури та переоснащення медичних установ, закладів і створення медичних діагностичних і лікувальних центрів в областях, містах і районах країни, які б значно підвищили практичний і теоретичний рівень лікарів і науковців. У цьому напрямку повинна підвищуватися координаційна та організаційна роль МОЗ України, медичних вузів країни, обласних і місцевих управлінь охорони здоров’я.

Велике значення в доказовій медицині мають відігравати асоціації лікарів, які останнім часом серйозно активізувалися, щороку висвітлюють, обговорюють професійні питання і готують лікарів до значного підвищення професійного і наукового рівнів. Якщо лікар знатиме стандарти діагностики та лікування захворювань з урахуванням рекомендацій доказової медицини, то він буде ширше впроваджувати їх у свою практичну діяльність і це буде сприяти підвищенню якості роботи лікарів, зниженню смертності та підвищенню якості життя пацієнтів.

На нашу думку, доказова медицина є максимально корисною та безпечною для пацієнта. Але не слід повністю відмовлятися від здобутків і досягнень наших лікарів, які використовують і визначають на своєму рівні ефективні методи лікування, що підтверджують рекомендації доказової внутрішньої медицини. Пошук найкращих методів лікування і профілактики внутрішніх хвороб повинен стати в майбутньому надбанням кожного лікаря загальної практики і сімейного лікаря.

Під час написання підручника з доказової внутрішньої медицини ми зіткнулися зі значними труднощами, оскільки з великого масиву інформації потрібно було відібрати найбільш важливу, нову чи удосконалену інформацію, яка необхідна кожному лікарю та науковцю. Для того щоб зменшити обсяг підручника, ми застосували діагностичні, прогностичні та лікувальні алгоритми при кожному внутрішньому захворюванні на основі досягнень доказової медицини, що, на нашу думку, значно допоможе студенту, курсанту, лікарю, викладачу і навіть вченому в засвоєнні необхідних матеріалів на сучасному науково-практичному рівні.

Автори провели значну аналітичну роботу з внутрішньої доказової медицини, яка допоможе лікарю «озброїтися» сучасними досягненнями в цьому напрямку. Ми дуже вдячні відомим клініцистам, завідувачам кафедр, нашим рецензентам: академіку НАМН України, професору, лауреату Державної премії України О.В. Коркушку, заслуженим лікарям України професору Л.В. Глушку та професору Ю.М. Мостовому за рекомендації та допомогу в покращенні написання цього підручника з внутрішньої медицини.

Закінчити підручник ми хочемо філософськими словами Гіппократа (Афоризми. Розділ 1.1): «Життя коротке, шлях до майстерності довгий, зручний випадок скороминучий, досвід оманливий, судження важке».

Із цих слів можна зробити висновок, що в Україні потрібно швидше перебудувати внутрішню медицину на основі досягнень доказової медицини, оскільки життя людини коротке і наші пацієнти з нетерпінням чекають від нас кваліфікованої допомоги: своєчасної діагностики, ефективного лікування та профілактики внутрішніх хвороб. Ця величезна робота дозволить подовжити тривалість і підвищити якість життя пацієнтам шляхом широкого впровадження у внутрішню медицину досягнень доказової медицини.

geoapteka.ua
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko