Розділ 1. Вступ (5001601178) Розділ
Коли я розпочинаю нову книгу про моїх близьких людей, я поринаю в незвичайну, особливу атмосферу якоїсь святковості, атмосферу спогадів про молодість, про прекрасні справи. Разом з тим я відчуваю надзвичайну відповідальність за правильність подання фактів і подій, про людей — героїв моєї книги.
Мої колеги та друзі по суті підштовхнули мене до написання книги про моє життя і професійну діяльність. Я прожив цікаве професійне життя, був учасником і свідком більшості подій і заходів, що відбувалися в житті фармацевтичної спільноти, знав особисто практично всіх організаторів фармацевтичної галузі країни.
Більшість із них, та ні, всі вони були яскравими особистостями, талановитими діячами і високопрофесійними фахівцями.
Їх професійна спадщина, якою користуються сучасники, — безцінна. З метою її збереження, передачі сучасним і прийдешнім фармацевтичним поколінням я заснував видання серії книг: «Видатні організатори фармації». Уже видано 14 книг про керівників аптечної служби нашої держави та більшості регіонів України.
У цій черговій книзі через призму мого особистого сприйняття хочу розповісти про неординарних особистостей, з якими завдяки своїй професійній долі працював на фармацевтичній ниві.
Сподіваюся, що для моїх колег, моїх нащадків будуть цікавими наведені в книзі деякі автобіографічні дані, а для колег — ще й факти і події, що відбувалися у професійному житті аптечних працівників протягом понад півстоліття, що минуло з 1964 р., коли я розпочав працювати в Головному аптечному управлінні Міністерства охорони здоров’я тодішньої Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Історії, які ми хочемо розповісти в книзі, не тільки про відкриття та будівництво нових аптек, про нові та передові на той час форми, методи організації забезпечення лікарськими засобами населення і закладів охорони здоров’я, хоча і це, на нашу думку, може бути цікавим, а про найголовніше — про видатних, морально чистих особистостей, професіоналів — керівників і рядових працівників минулого, які, незважаючи на труднощі, яких завжди було чимало, — професійно себе реалізували, жили повноцінним людським життям. І дійсно, життя їхнє було різнобарвним: вони відвідували театри і концерти видатних митців, читали художню літературу та працювали з віддачею, досягали успіхів, любили і кохали і, що дуже важливо відмітити, красивіших жінок, ніж в аптечній сфері, просто не існувало.
Принагідно слід зауважити, що вітчизняна аптечна служба формувалася на традиціях обов’язкової допомоги всім, хто звертався за нею до аптеки, відповідальності її працівників за свої дії, за надання своєчасної фармацевтичної допомоги.
Безумовно, форми взаємовідносин працівників аптеки і населення протягом багатьох десятиріч змінювалися і вдосконалювалися, та найголовнішим залишалося вміння надати допомогу хворому.
З відновленням української державності і зміною суспільно-економічних відносин в країні, прийняттям законів, згідно з якими передбачалася комерційна діяльність у сфері фармацевтичної діяльності, відбулися докорінні зміни в роботі аптек та завданнях, які перед ними поставили їх власники. І тут найголовнішими стали комерція і прибуток.
Відбулися також і позитивні зміни. Номенклатура лікарських засобів за роки відновлення незалежності збільшилася в країні в декілька разів. Кількість аптек зросла в чотири рази. Створюється і розвивається фармацевтичний ринок, організовано Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, яка наділена однією з важливих функцій — контролю якості лікарських засобів.
Разом з тим стрімкий розвиток аптечної галузі привніс і ряд негативних моментів у систему медикаментозного забезпечення населення. Один із них — хаотичність і відсутність планомірного розвитку аптечної служби, внаслідок чого в містах відбувається перенасичення аптечними закладами, а в багатьох сільських населених пунктах вони відсутні, у зв’язку з підвищенням цін на ліки вони стали недоступними для багатьох верств населення. Набуває поширення нав’язування суспільству, лікарям і населенню шляхом рекламування штучної потреби в лікарських засобах, а сформована система забезпечення медикаментами онкологічних хворих, в якій небезкорисно беруть участь деякі лікарі, по суті, є кримінальною. Однією з причин цього є відсторонення державних інституцій від цієї проблеми.
Держава через Міністерство охорони здоров’я чи інші інституції повинна формувати рекомендації та правила забезпечення різних категорій хворих. Чому б не створити державне госпрозрахункове підприємство, підвідомче тому ж Міністерству охорони здоров’я, і на нього покласти проблеми закупівлі лікарських засобів?
Безвідповідальність держави та її інституцій, яка відмічається в царині фармації, що прикривається риторикою про права бізнесу, рано чи пізно заведуть у глухий кут нинішню організацію медикаментозного забезпечення.
Довіра суспільства і відповідальність усіх, хто займався аптечною справою в минулому, створили аптечну службу з високими моральними стандартами, на яких може розвиватися в подальшому аптечна справа на сучасному етапі.
Минуле, сьогодення і майбутнє — це єдине ціле. Хто знає минуле, той володіє майбутнім.
У минулому залишилася молодість, прекрасні зустрічі з людьми, рядовими, високопрофесійними. Магія молодості прекрасна і неповторна. Історія вітчизняної фармації повчальна, для неї характерні високі моральні традиції щодо того, що слід допомогти людині, яка звернулася до аптеки за допомогою. Є очевидним, що минуле не може повторитися, але воно є об’єктивним.
Говорячи про минуле, я лише хочу навести факти і події, які відбувалися в реальності. Дійсно, було дуже багато прекрасного в діяльності аптечної служби у післявоєнний період. Побудована прекрасна аптечна мережа: аптечні склади, аптеки: міжлікарняні, дитячі, сімейні та ін.
Українська фармація 70–80-х років минулого століття характеризується новими, прогресивними, передовими підходами до організації медикаментозного забезпечення хворих в амбулаторних і стаціонарних умовах.
Ці підходи запропоновано самим життям, передовою думкою фармацевтичної спільноти.
Серед найголовніших нововведень слід зазначити наступні.
Перш за все, це так званий метод безвідмовного забезпечення хворих за рецептами лікарів. Ініціатором цього підходу була Ната Семенівна Московець — керівник Ворошиловградського аптечного управління (нині Луганська обл.).
Створення цієї системи — це була відповідь передової фармацевтичної спільноти на виклики того періоду. Від промисловості в аптечну мережу надходило вкрай недостатньо лікарських засобів, особливо ін’єкційних. А, як відомо, дефіцит породжує всілякі нездорові дії, усі, хто мав можливість, «притримували» дефіцитні ліки, офіційно дозволялося створювати різного роду резерви для обслуговування учасників і ветеранів Великої вітчизняної війни, і, до речі, для обслуговування і забезпечення дитячого контингенту. І всі ці подібні резерви — ще більше ускладнювали ситуацію з медикаментозним забезпеченням. Тому і була запропонована система — метод безвідмовного забезпечення хворих за рецептами лікарів. Для цього в більшості областей була перебудована структура і система медикаментозного забезпечення пацієнтів.
Цей метод передбачав безумовне забезпечення хворого препаратами при першому зверненні до провізора, і якщо в аптеці був відсутній лікарський засіб, провізор мав право звернутися до центральної районної аптеки та на аптечний склад, у разі необхідності — до заступника керівника аптечної служби області, що відповідав за медикаментозне забезпечення, і навіть до керівника аптечної служби області.
У цій системі важливу роль відігравали тісні взаємозв’язки лікарів і провізорів. У штати аптек було введено посаду провізора-інформатора, який здійснював інформування лікарів про лікарські засоби на постійній основі.
Впровадження цього методу в усій аптечній мережі України дозволило налагодити належне медикаментозне забезпечення профілактичних заходів і лікувального процесу, що здійснювалося органами і закладами охорони здоров’я.
Другим важливим заходом щодо поліпшення забезпечення лікувальних закладів було створення міжлікарняних аптек. Як ми вже зазначали, їх організація була реакцією фармацевтичної спільноти на відсутність достатньої кількості ін’єкційних та інфузійних лікарських розчинів, що надходили від виробників. У бюджетних аптеках лікувальних закладів не було можливості забезпечити потребу лікарень, більшість із них не мали відповідної матеріально-технічної бази.
У короткі строки було побудовано потужні міжлікарняні аптеки, які були оснащені передовим на той час технологічним обладнанням, а бюджетні лікарняні аптечні заклади, де були відсутні умови для виготовлення ліків, були закриті.
В Україні було організовано понад 500 міжлікарняних аптек. Завдяки цьому було вирішено питання забезпечення лікарень необхідною кількістю стерильних ін’єкційних та інфузійних лікарських розчинів, сконцентровано ресурси препаратів — і це дозволило організувати необхідний рівень медикаментозного забезпечення стаціонарних хворих.
І третє. Надзвичайно важливою проблемою державного значення була організація охорони здоров’я матерів і дітей. Зрозуміло, що ця надзвичайно важлива проблема держави потребувала від аптечної служби необхідних дій. І такими діями було створення в усіх обласних центрах і великих містах спеціалізованих аптек: для медикаментозного забезпечення матерів і дітей «Аптеки матері і дитини», «Дитячі аптеки».
Створення спеціалізованих аптек цього типу дозволило організувати належне медикаментозне забезпечення цієї категорії населення, а це означає, що разом з лікувальними закладами працівники аптечної служби взяли участь у профілактиці та лікувальному процесі щодо збереження здоров’я матерів і дітей.
І нарешті вважаю можливим наголосити на тому, що структура організації надання медикаментозної допомоги населенню була надзвичайно ефективною, а медикаментозне забезпечення — керованим.
Для цього, крім обласних аптечних складів, в Україні функціонували 4 республіканські аптечні бази, на яких зберігалися стратегічні запаси лікарських засобів (у містах Артемівськ, Харків, Бориспіль, Львів). Бази географічно і територіально розміщувалися від областей на відстані 150–200 км, тобто у разі необхідності ліки зі стратегічного запасу, якщо відбувалося масове ураження великої кількості людей, могли бути доставлені до місця призначення не пізніше ніж через 2 год.
Наприклад, у 1989 р. в м. Дніпродзержинськ сталася аварія на 4-й домні, постраждало багато людей, усіх запасів ліків в області не вистачало для надання всім потерпілим медикаментозної допомоги, і вже за 2 год з Харківської аптечної бази надійшла допомога з усіма необхідними лікарськими засобами.
Аналогічна ситуація склалася у 1986 р. під час аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Уже через годину було відправлено автомашину з Бориспільської аптечної бази з необхідними лікарськими засобами.
На республіканських аптечних базах зберігався необхідний запас, і завдяки оперативності його доставки в необхідні місця хворих було врятовано.
На обласних аптечних складах і в центральних районних аптеках зберігався визначений асортимент сироваток, і це рятувало людей.
Очевидно, що позитивний досвід минулого слід аналізувати, зрозуміти, як в сучасних умовах ці надбання використати.
Та зараз усе в минулому. Настали нові соціально-економічні відносини в державі і суспільстві. Багато чого позитивного відкинуто або знищено з різних об’єктивних чи суб’єктивних причин.
Чи варто шкодувати за втраченим? Думаю, що шкодувати за минулим — це марна справа. За минулим потрібно не сумувати, а дякувати за те, що воно було.
Інша справа, що кращі традиції вітчизняної фармації, моральні та професійні засади, на яких будувалися відносини в аптечних колективах і в цілому в аптечній галузі, мають бути збережені, а деякі з них примножені новими поколіннями фармацевтичних працівників.
Вважаємо, що реальні досягнення попередників повинні бути використані для подальшого розвитку аптечної служби на новому етапі розвитку нашої держави.
Від того, що і як ми зробимо, буде залежати майбутнє вітчизняної аптечної служби.