Розділ 8. Пам’ять про найближчих колег (5001601192) Розділ

Я планую підготувати спеціальне видання про всіх керівників аптечної служби областей за період моєї професійної діяльності.

Безумовно, всі вони заслуговують на добрі слова, на добру пам’ять та нашу подяку за їх працю, за їх професійну спадщину. Усі вони сприяли моєму професійному становленню.

У цій книзі я хочу написати про найближчих моїх колег, що займали різні посади в системі фармації, які були моїми надійними друзями, моїми вчителями, моїми наставниками, хоч зараз це слово майже не вживається, але воно має глибокий зміст.

Серед них Любов Олександрівна Семикіна — багаторічний керівник аптечної служби Дніпропетровської обл., В’ячеслав Олександрович Головкін — доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету, Михайло Лукович Сятиня — доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри організації і економіки фармації Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, народний депутат IV скликання Верховної Ради, директор Представництва угорського заводу «Гедеон Ріхтер», Аркадій Омелянович Тарнавський — багаторічний керівник аптечної служби Миколаївської обл., Олександр Вікторович Новіков — керівник фармацевтичної фірми «Фармако», колишній заступник начальника Київського обласного аптекоуправління, Іван Миколайович Венгринюк — керівник фармацевтичної фірми «Іва-Фарм» в м. Івано-Франківськ, Олександр Григорович Омельченко — керівник аптечної служби Харківської обл., Людмила Василівна Бондарєва — заступник керівника аптечної служби Харківської обл., Борис Олександрович Зорін — керівник аптечної служби Івано-Франківської обл.

Звичайно, таких особистостей було значно більше. Просто межі книги не дозволять усіх перерахувати.

Доцільно наголосити, що, безумовно, всі названі й не названі тут особистості мали свої характери, можливо, навіть допускали помилки у стосунках з колегами і підлеглими. Усе це могло бути. Але найважливішим є те, що вони були надійними в дружбі, в службовому спілкуванні, відповідальними і обов’язково виконували свої обіцянки, тримали своє слово.

Та найперше я хочу згадати про Любов Олександрівну Семикіну — багаторічного керівника аптечної служби Дніпропетровської обл.

Любов Олександрівна уособлювала собою людську велич, чесність і порядність, природний талант лідера, керівника великого колективу — в області функціонувало близько 400 аптек. Про благородство цієї людини люди складали легенди.

Ось що пише житель Дніпропетровська (нині — Дніпро) А.А. Саттаров: «Мой 3-летний внук Паша, оставшись без присмотра, открыл флакон с клофелином и проглотил много таблеток. Ребенок погибал. Узнав об этом, Любовь Александровна подняла на ноги всех знакомых врачей по всей Украине, с которыми училась и работала. Маленькому Паше сделали прокол в области сердца, провели реанимационное мероприятие и спасли его. Время было около 22 часов, и только убедившись, что жизни ребенка ничего не угрожает, Любовь Александровна уехала домой. На второй день около 5 часов утра Любовь Александровна приехала в больницу, узнала о здоровье Паши, а его родителям, которые всю ночь были на улице возле больницы, привезла бутерброды и кофе. Мама Паши не могла остановить слез благодарности Любови Александровне. Паша закончил уже факультет университета: жив и здоров. Таких жизненных ситуаций было много у Л.А. Семикиной».

Н.К. Пономарьова, завідувач дитячої аптеки № 266 м. Дніпро у своїх спогадах про Л.О. Семикіну, пише: «Любовь Александровна второй раз вернула меня к жизни после того, как произошла производственная травма. После травмы я пролежала в больнице более года, не поднималась. Выписали из больницы: сидеть запрещено, можно только лежать, ходить в корсете. Приговор — инвалид II группы в 42 года».

Далі вона пише: «Приехала в аптекоуправление с документами о нетрудоспособности и с заявлением об освобождении и переводе на инвалидность. Любовь Александровна долго молчала, а потом со слезами на глазах сказала: «Наташа, а хочешь попробовать поработать в своей аптеке?». Так она меня вернула к жизни, и чудо свершилось. Чудо — мое здоровье поправилось. Такой была наша любимая начальница, наша Золотая Мамочка, как мы называли Любовь Александровну».

І таких прикладів було багато за період роботи Любові Олександрівни на посаді керівника аптечної служби області. Складовою людської величі Любові Олександрівни були її природні лідерські якості. Понад 30 років вона очолювала аптечну службу Дніпропетровської обл. За цей період вибудувана широка аптечна мережа, що забезпечувала доступність медикаментозної допомоги для населення в містах і сільських населених пунктах. У містах Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ побудовані великі міжлікарняні аптеки із сучасним на той час технологічним обладнанням, що дозволило забезпечити стаціонари лікарень ін’єкційними лікарськими засобами.

За високий рівень організації фармацевтичної допомоги і медикаментозного забезпечення аптечне управління на чолі з Любов’ю Олександрівною Семикіною неодноразово займало перші місця в змаганні аптекоуправлінь Союзу.

Протягом трьох скликань Любов Олександрівна обиралася депутатом Дніпропетровської міської ради, а на партійних конференціях — членом обкому, що свідчить про високий її авторитет в області.

На базі аптекоуправління проводилися всесоюзні наради аптечних працівників. Тільки уявіть, яку величезну організаційну роботу потрібно було провести, щоб зустріти, розмістити в готелях керівників аптекоуправлінь з усіх адміністративних територій Союзу.

У співпраці й дружбі Любов Олександрівна була абсолютно надійною. Абсолютно — тобто ніколи, ні за яких обставин вона не відступала від даного нею слова.

За плідну багаторічну діяльність керівника аптечної служби області Л.О. Семикіну нагороджено найвищими урядовими нагородами, у тому числі однією з двох аптечних керівників її було нагороджено орденом Леніна.

Безкінечно вдячний цій людині за її дружбу, за навчання працювати з людьми, за її підтримку, за її надійність у роботі й дружбі.

Ната Семенівна Московець — гордість української фармацевтичної спільноти.

Серед сузір’я прекрасних керівників аптечної служби областей України особливе місце посідає діяльність начальника аптечної служби Ворошиловградської (нині — Луганської) обл. Нати Семенівни Московець.

Після Другої світової війни Луганськ тричі перейменовували: 1958 р. — Луганськ, 1970 р. — Ворошиловград, 1990 р. — Луганськ.

Усі, хто знав цю особистість, безумовно, згадає її енергійність, готовність до нового, прагнення творити і працювати на благо здоров’я людей.

У пам’яті колег, усіх, хто працював з нею, залишився світлий образ цієї людини, мудрого і талановитого, високоерудованого керівника, особистості з найкращими людськими рисами — доброзичливістю і душевною щедрістю, готовністю допомагати всім колегам, кому ця допомога була потрібна.

Я особисто отримав її моральну підтримку в період, коли найбільше потребував. Навіки буду про це пам’ятати. У період, коли я обіймав посаду начальника організаційно-фармацевтичного відділу, виникла ситуація, коли я потребував допомоги. Нерідко я звертався до Нати Семенівни і завжди отримував необхідні поради, як краще вирішити ту чи іншу проблему, як правильно вчинити в конкретній ситуації.

Ната Семенівна 35 років очолювала аптечну службу Ворошиловградської (Луганської) обл., а в цілому її фармацевтичний стаж становив 50 років, так що її досвід є надзвичайно важливим.

У 1982 р. на базі аптечної мережі було проведено міжобласну нараду завідувачів аптек із 4 областей та м. Київ з питань організації медикаментозного забезпечення працівників промислових підприємств (Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Харківської областей і м. Київ). Учасники наради ознайомилися з роботою аптек, що були розміщені безпосередньо поряд з промисловими підприємствами, та аптечних пунктів I і II групи, що функціонували при здоровпунктах чи медсанчастинах на території промислових підприємств.

У той час у м. Краснодон існував музей молодогвардійців, що боролися з німецькими фашистами, який відвідали учасники наради. Ще була жива мати Олега Кошевого — керівника антифашистського підпілля. Вона презентувала учасникам наради книжку О. Фадєєва «Молода гвардія» з її дарчим підписом.

Заслугою Нати Семенівни перед фармацевтичною спільнотою було створення моделі безвідмовного забезпечення ліками хворих, що зверталися за допомогою в аптеки. Модель увійшла в практику роботи аптечної мережі України як Ворошиловградський метод медикаментозного обслуговування населення. Модель безвідмовного обслуговування зводилася до обов’язкового забезпечення хворого необхідними лікарськими засобами. Для цього передбачалося створення сильної фармацевтичної інформаційної служби серед лікарів про лікарські засоби, відмова аптек від грубої торгівлі ліками, взаємодія працівників аптек з лікарями щодо забезпечення хворих необхідними ліками. Разом з тодішнім керівником Головного аптечного управління В.А. Ткачуком Ната Семенівна видала брошуру «Безотказная выдача лекарств», що фактично була методичним посібником для аптечної мережі країни із впровадження безвідмовного забезпечення населення медикаментами.

Хочу наголосити, що успішний результат роботи аптечної служби Ворошиловградської обл. став можливим завдяки самовідданій роботі всієї команди Нати Семенівни, усіх ланок аптечної служби області.

Ната Семенівна нагороджена високими урядовими нагородами, у тому числі орденом Леніна.

Доманюк Федір Кирилович — начальник аптечної служби Рівненської обл.

Перш за все хочу відмітити, що Федір Кирилович був не тільки досвідченим керівником аптечної служби Рівненщини, але й моїм постійним наставником і надійним другом. З огляду на те, що Рівненщина — моя мала Батьківщина, я часто намагався відвідувати батьків. У цей період майже кожного разу мене зустрічав Федір Кирилович, і ми ділилися інформацією про нашу роботу, про проблеми, радилися з того чи іншого питання.

Федір Кирилович був фізично красивий, трохи вище середнього зросту, з надзвичайно приємною доброзичливою усмішкою на вустах, що спонукала співрозмовника до відкритості.

Народився Федір Кирилович на Далекому Сході, під час війни фактично був сином полка. Після Другої світової війни закінчив військове медичне училище, далі — Ленінградський хіміко-фармацевтичний інститут, де отримав спеціальність провізора.

Під час служби в Німецькій демократичній республіці познайомився з майбутньою дружиною Надією Семенівною, вони переїхали працювати в Рівне, де його професійна доля ніби очікувала, щоб розкрився його природний талант керівника. До речі, дружина Федора Кириловича — Надія Семенівна цього року відзначила свій ювілей, 85-річчя від дня народження.

Федір Кирилович ще в достатньо молодому віці пішов з життя, що дає можливість думати, що з його гарячою натурою, непосидючістю, він віддав свою життєву енергію на посаді керівника аптечної служби Рівненщини. Завдяки своєму таланту керівника, чесності й порядності, Федір Кирилович користувався надзвичайною довірою і авторитетом серед своїх колег — керівників різних напрямків, серед керівництва області та аптечної спільноти. Тому в усьому, за що він брався, мав абсолютну підтримку, так би мовити «і зверху, і знизу».

Слід наголосити, що Федір Кирилович вмів підбирати кадри для вирішення завдань і проблем. В апараті аптекоуправління він створив ефективну команду менеджерів, які вміли не тільки організувати справу, а й практично здійснити намічене. Серед них: В.В. Синяк, М.В. Саранчук, В.В. Степанчук, О.В. Лісовик, В.П. Король, Л.А. Бровченко та ін.

Серед цих талановитих людей, безумовно, є місце і для інженера-будівельника Юрія Логвиса. Це завдяки їх зусиллям були побудовані кращі в країні аптечні склади, аптеки в усіх сільських населених пунктах, де були лікувальні заклади.

У районних центрах побудовано за типовими проєктами центральні районні аптеки.

Гордістю всієї фармацевтичної спільноти є побудований у центрі Рівного 5-поверховий аптечний комплекс, де розмістилося управління фармацією, Державна служба лікарських засобів, а на першому поверсі — найбільша в області аптека. Згадуючи про цей комплекс, ми дякуємо Федору Кириловичу, тодішній владі, що виділила кошти, всій команді, та особливо ми пам’ятаємо заслуги Юрія Логвиса — його відданість справі, його знання будівельника, його зусилля, що були покладені на те, щоб будівництво відбулося.

Відзначаючи велику роботу Федора Кириловича зі створення і розміщення матеріально-технічної бази аптечної мережі, поліпшення організації забезпечення населення Рівненщини лікарськими засобами, хочемо навести один факт з його діяльності, який носить присмак такого собі романтизму, проте з результативним закінченням.

У с. Антонівка Володимирецького району, що на Поліссі, була довгобудова. Федір Кирилович шукав різні шляхи, щоб добудувати аптеку, проте голова місцевого колгоспу ніяк не хотів допомогти у будівництві: людей на будівництво не виділяв, бо зрозуміло, що у нього було достатньо своїх проблем. Федір Кирилович підійшов до справи нетрадиційно. Він сказав: «Я знаю, як вплинути на голову колгоспу». Одного разу він разом зі своїм заступником поїхав за 160 км від Рівного ночувати в лісі під самим с. Антонівка. О 4:00 вони під’їхали на автомобілі до садиби, де жив голова колгоспу. Усі знали, що голова колгоспу встає досить рано. І ось цей голова колгоспу виходить з хати і бачить: о 4:30 ранку у нього біля подвір’я стоїть начальник обласного аптекоуправління зі своїм заступником. Голова запитує Федора Кириловича: «Що ви тут зранку робите?». А Федір Кирилович відповідає: «Ти спиш, а ми з моїм заступником Володимиром Васильовичем спати не можемо, бо аптека не закінчена. Поки ти не допоможеш нам її добудувати, спатимемо тут у лісі, біля твоєї хати». Так-от, це допомогло. За півтора місяця цю сільську аптеку було здано «під ключ».

Моя особиста дружба з Федором Кириловичем ґрунтувалась на однакових моральних цінностях, щирості, взаємоповазі, взаємодопомозі. Ми завжди говорили один одному правду і один одного підтримували. Спасибі тобі, друже, за все. Я і мої близькі свято бережуть пам’ять про нашу дружбу, про наші стосунки, про прекрасну і фізично красиву людину.

Добрі слова про Аркадія Омеляновича Тарнавського — багаторічного керівника аптечної служби Миколаївської обл.

Про діяльність Аркадія Омеляновича написано книгу, в якій його колеги у своїх дописах практично склали його професійну біографію. Книга присвячена його 80-річчю.

Безумовно, я приєднуюся до оцінки колегами діяльності Аркадія Омеляновича. Вважаю необхідним наголосити на тому, що в усіх областях очільниками аптечної служби приділялася велика увага розвитку аптечної мережі та зміцненню її матеріально-технічної бази. І це справедливо. Разом з тим справедливо і те, що Аркадій Омелянович справедливо займає перше місце у цьому та ряді інших напрямків розбудови фармації в Миколаївській обл.

Справа в тому, що Аркадій Омелянович у багатьох напрямках був новатором, він започатковував такі підходи до організації забезпечення населення ліками, які стали прикладом для більшості областей країни.

Наприклад, ми підтверджуємо, що ідея створення міжлікарняних аптек була започаткована й реалізована у 1961 р. в м. Сімферополь тодішнім начальником Кримського обласного аптекоуправління І.К. Барановським та провізором Б.П. Зелепухіним. Це мало колосальне значення і отримало високу оцінку серед аптечної спільноти не тільки в Україні, а й в усьому Союзі.

Разом з тим хочемо наголосити, що вперше ідею щодо створення міжлікарняних аптек на новому якісному рівні реалізовано саме в Миколаєві, завдяки зусиллям Аркадія Омеляновича і провізора Л.Б. Пекера. Міжлікарняну аптеку в Миколаєві будо створено на основі продуманої проєктної документації з урахуванням технологічних потоків масового виготовлення стерильних та інших лікарських форм, повторного використання води після її дистиляції. І що дуже важливо, міжлікарняна аптека в Миколаєві за № 110 була оснащена сучасним на той період технологічним обладнанням, яке призначалося для підприємств медичної промисловості.

Ця аптека могла забезпечувати 4 тис. стаціонарних ліжок, дозволяла вирішити проблеми забезпечення стерильними ін’єкційними й інфузійними розчинами.

Чому це важливо підкреслити? Тому що за цим принципом такого високого рівня міжлікарняні аптеки почали будуватися й організовуватися практично в усіх обласних центрах і, зокрема, у Вінниці, Луцьку, Дніпропетровську, Донецьку, Ужгороді, Києві, Одесі, Рівному, Сумах, Полтаві, Харкові, Тернополі, Хмельницькому та інших містах. Усього в Україні було організовано 500 міжлікарняних аптек. Це дозволило повністю забезпечити потребу стаціонарів лікарень стерильними лікарськими розчинами, які від промисловості надходили в недостатній кількості.

Функціонування міжлікарняних аптек було економічно обґрунтованим. На жаль, зараз з тих чи інших причин ряд міжлікарняних аптек закриті. На мою думку, їх слід переоснастити новим технологічним обладнанням та вжити заходи з відновлення їх функціонування. У міжлікарняних аптеках можуть бути виготовлені за приписом практикуючих лікарів індивідуальні лікарські засоби для хворих замість стандартних доз препаратів заводського виготовлення, які зараз призначають усім пацієнтам.

Відмічаючи заслуги Аркадія Омеляновича, варто згадати й про створення ним аптечних закладів за зразком аптеки в м. Первомайськ. У цій аптеці, що зараз функціонує, були передбачені окремі блоки для забезпечення лікарськими засобами дітей, людей похилого віку, інших категорій хворих, що потребували індивідуального виготовлення ліків, створення необхідних запасів медтоварів для їх безвідмовного забезпечення.

Новатором Аркадій Омелянович був і в інших напрямках діяльності.

Наприклад, він здійснив переоснащення фармацевтичної фабрики аптекоуправління новим обладнанням на такому рівні, що це дозволило збільшити виготовлення лікарських засобів з рослинної лікарської сировини та повністю забезпечити потребу в них населення області.

Другий приклад нестандартного підходу Аркадія Омеляновича. Транспортний відділ на обласному аптечному складі — одна з найболючіших проблем. За ініціативою Аркадія Омеляновича цей відділ було реорганізовано в самостійне госпрозрахункове транспортне підприємство, це дозволило забезпечити його рентабельність та вирішити проблеми доставки деяких лікарських засобів від підприємств-виробників, що знаходилися в містах Російської Федерації.

У передмові до книги про Аркадія Омеляновича за підписом міністра охорони здоров’я України, академіка НАМН України Анатолія Юхимовича Романенка відмічається, що Аркадій Омелянович є справді високопрофесійним фахівцем, талановитим і грамотним керівником.

Безумовно, тут можна привести ще чимало фактів про заслуги Аркадія Омеляновича Тарнавського, його новаторство, безцінну професійну спадщину.

Окремо хочу сказати про його чудові людські якості: доброзичливість, порядність, надійність у стосунках. Я особисто вдячний йому за людську дружбу, за поради, за його беззастережну підтримку і допомогу. Сам Аркадій Омелянович був красенем — стрункий, завжди модно одягнутий, з привабливим обличчям. Хочу зазначити, що і біля нього в апараті і аптечних закладах гуртувались фізично красиві люди, а головне — такі ж, як і Аркадій Омелянович, віддані справі професіонали.

Мені особисто здавалося, що його енергія та ідеї невичерпні.

На жаль, з роками підступають різні захворювання. Наш славний Аркадій і зараз хворіє, на ліки потрібно все більше і більше коштів, яких не вистачає.

Невже суспільство, держава не повинні адекватно на це реагувати? Таких же вірних і відданих синів країни, які, по суті, здійснили трудовий подвиг, створили неоціненну спадщину, якою ми, сущі, зараз користуємося, не так і багато. Вважаю, що цим людям слід забезпечити особливу опіку від держави, ну хоча б у вигляді безкоштовної медицини і отримання безоплатних ліків.

Користуючись нагодою, висловлюю Вам, шановний Аркадію Омеляновичу, щиру повагу і вдячність за Вашу працю, за дружбу. Здоров’я, здоров’я, здоров’я Вам!

Понад 20 років аптечну службу Івано-Франківської обл. очолював Борис Олександрович Зорін. Фізично красивий, стрункий, ерудований, він пройшов прекрасну школу практичної фармації: після інститутської лави працював завідувачем аптеки № 54 м. Заболотів та згодом його запросили викладати фармацевтичні дисципліни в Коломийському фармацевтичному училищі. Слід наголосити, що випускники училища отримували глибокі теоретичні та практичні знання, були затребуваними в аптечній галузі України. І, безумовно, що вагомий внесок у підготовку фармацевтів здійснював Борис Олександрович.

Доля дбала про його кар’єрне зростання. Уже через 9 років викладацької роботи Бориса Олександровича призначили завідувачем центральної районної аптеки № 31 Коломийського району. У 1976 р. його запросили очолити аптечну службу Івано-Франківської обл. Характерною особливістю Бориса Олександровича як фахівця, як керівника, було досконале вивчення проблеми, яку необхідно було вирішувати. Тобто отримані знання породжували якісно нові висновки, а відтак рішення, що необхідно було приймати, базувалися на досвіді, добре сприймалися в аптечній сфері. Про фармацевтичну спадщину Бориса Олександровича підготовано й видано книгу.

У цій книзі я хочу сказати добрі слова про особистість Бориса Олександровича як лідера, талановитого керівника аптечної служби Івано-Франківської обл., наші взаємини, які допомагали в роботі мені як начальнику організаційно-фармацевтичного відділу Головного аптечного управління Міністерства охорони здоров’я, і виділяли Бориса Олександровича серед його колег.

Перш за все хочу відмітити його чіткість в роботі, у формулюванні проблем і шляхів їх вирішення. Це йшло від його сутності.

Друге — його ерудованість у фармацевтичній сфері, у принципах управління. Хочу наголосити, що великою заслугою Бориса Олександровича як керівника аптечної служби області була справедливість, позитивна оцінка працівників за їх працю. Особливо хочу наголосити, що Борис Олександрович не тільки створив прекрасну й ефективну команду управлінців, головним є те, що в апараті аптекоуправління і аптечній мережі було покінчено з підлабузництвом, діяльність кожного працівника оцінювалася справедливо. Для мене особисто досвід роботи Бориса Олександровича як керівника аптечної служби області був, безумовно, доброю школою.

Моя позитивна оцінка діяльності Бориса Олександровича ґрунтувалася на практичному боці справи. Тут хочу відмітити, що за ініціативи Бориса Олександровича в нових аптеках, що відкривалися у сільській місцевості, під час зовнішнього і внутрішнього оформлення залів обслуговування населення застосовувалися гуцульські архітектурні традиції і спеціальні «ламані» дахи, їх покриття, різьба по дереву та ін.

За порадою Бориса Олександровича було створено спеціальний фотоальбом новостворених аптек, навіть з проєктною документацією. У Головному аптечному управлінні я відповідав за відкриття нових аптек, їх оформлення, і це дійсно була практична допомога нашим колегам в інших аптечних управліннях. У той час приділялася велика увага архітектурному і естетичному оформленню аптечних закладів.

І ще про одне. Під час подання річних звітів я особисто розмовляв з керівниками аптекоуправлінь і, зокрема Борисом Олександровичем, про проблеми, які стоять у поточному році, про шляхи їх вирішення. І це дозволяло мені мати уявлення, що діється на місцях та, звичайно, це була професійна школа.

І насамкінець, можливо, навіть, дещо повторюся, але ще раз хочу подякувати Борису Олександровичу за спільну працю, за створену ним і його командою професійну спадщину. І не можу не наголосити на його чудових людських якостях: глибокій порядності, високій моральності, принциповості і справедливості.

Тож, бажаємо Вам, шановний Борисе Олександровичу, здоров’я і ще багато років бути в строю та служити фармацевтичній спільноті України!

Володимир Петрович Шершун — начальник аптечної служби Вінницької обл., на цій посаді він пропрацював 26 років.

У мене склалися добрі, довірливі стосунки з Володимиром Петровичем. Ці взаємини базувалися на взаємній повазі, на відповідальному ставленні до покладених на кожного з нас обов’язків. Важливим було і те, що він товаришував з моїм другом і нашим колегою — начальником Рівненського обласного аптекоуправління Ф.К. Доманюком.

Володимир Петрович розпочав свою фармацевтичну діяльність завідувачем сільської аптеки, далі — завідувачем центральної районної аптеки Мурованокуриловецького району. На посаду начальника Вінницького обласного аптекоуправління Володимира Петровича було призначено 20 травня 1966 р. За більш як чверть століття на посаді очільника аптечної служби Володимир Петрович зі своєю командою створив прекрасну матеріально-технічну базу аптечної мережі, було побудовано аптечний склад, міжлікарняну аптеку, що мало в той час стратегічне значення, оскільки дозволяло збільшити завезення в область медичних товарів від заводів-виробників, що розміщувалися на величезній території колишнього Союзу.

Стиль роботи Володимира Петровича був демократичним, він повністю довіряв своїм заступникам, помічникам, підтримував їх у роботі, і це сприяло вирішенню завдань із забезпечення населення лікарськими засобами.

Значну увагу приділяв Володимир Петрович організації забезпечення лікарськими засобами сільського населення. В усіх сільських населених пунктах, де функціонували сільські лікарські амбулаторії, було відкрито аптеки.

Прикладом для всієї України була організація забезпечення сільського населення через аптечні пункти ІІ групи. У більшості аптечних пунктів асортимент лікарських засобів становив не менше 500 найменувань. Із центральних районних аптек кільцевим завозом здійснювалася доставка ліків в аптечні пункти. Постійна увага з боку завідувачів аптек, працівників аптекоуправління сприяла тому, що середньомісячний товарообіг аптечних пунктів у Вінницькій обл. був найвищим в республіці.

У книзі, що видана 2017 р. у київському видавництві «Фенікс», йдеться про здобутки аптечної спільноти області на чолі з Володимиром Петровичем.

Я ж хочу розповісти про людські якості цієї людини. Володимир Петрович був вище середнього зросту, завжди акуратно одягнений, з виразом гідності на обличчі.

Володимир Петрович був дуже начитаною і ерудованою людиною, цікавився музикою й художньою літературою. Його співробітники по Мурованокуриловецькій центральній районній аптеці згадують, що він завжди вчасно приходив на роботу, одягав чистий білий халат і обов’язково білу накрохмалену шапочку, і в цьому спецодязі працював цілий день.

Володимиру Петровичу були властиві аристократизм духу, природна ввічливість і шляхетність. На мою думку, особистості такого типу були носіями аристократизму і культурних традицій нашого народу та становили його еліту. Хоча за роками Володимир Петрович був старший за мене, проте ми із задоволенням спілкувалися з ним і у Вінниці під час моїх відряджень або в Києві. Зважаючи на його ерудицію, високий інтелект, з ним було цікаво і повчально спілкуватися, обговорювати наші вічні фармацевтичні проблеми.

Дозвольте взяти із книги про нього таку цитату: «Володимир Петрович, безумовно, належить до плеяди видатних синів України, які без будь-яких застережень віддали свої сили, талант, професійне знання своєму народові. Побудовані під його керівництвом аптеки і досі служать людям. Створена ним модель медикаментозного забезпечення сільського населення області успішно працює донині, а її якісні показники є вищими, ніж в інших областях України. Залишена ним професійна спадщина є джерелом духовності і натхнення для всієї фармацевтичної спільноти країни».

Мій вірний колега і друг — Олександр Григорович Омельченко.

Коли ми говоримо про надійність моїх колег, то, безумовно, серед цих прекрасних особистостей гідне місце займає Олександр Григорович Омельченко, який 20 років очолював аптечну службу Харківської обл.

Дійсно, з Олександром Григоровичем у мене склалися дружні стосунки на всіх етапах спільної праці, як у системі Головного аптечного управління, так і пізніше, коли ми працювали в Представництві заводу «Гедеон Ріхтер» і його регіональних структурах.

Перед тим як говорити про професійні досягнення Олександра Григоровича, хочу висловити йому вдячність за добре ставлення, за підтримку в управлінських справах, за особисту приязнь протягом усіх років нашого спілкування.

Олександр Григорович був фізично красивим, пропорційно складеним, з розвиненими м’язами. І ця фізична сила ніби говорила співрозмовнику: не бійся ніякої агресії, ти під надійним захистом, навіть тоді, коли ми знаходилися у вечірній час на околиці Будапешту, де розміщувався наш готель під час нарад з керівниками заводу «Гедеон Ріхтер».

Я також вдячний Олександру Григоровичу за навчання комунікабельності з підлеглими, з вченими, керівництвом області, за його вміння чітко сформулювати рішення, налагодити справу. Безумовно, це сприяло моєму становленню, накопиченню досвіду для формулювання рішень на республіканському рівні, під час підготовки нормативних документів: наказів Міністерства охорони здоров’я, постанов Кабінету Міністрів. Олександр Григорович був одним з провідних керівників аптечної служби регіонального рівня. До його думки прислуховувалися, її цінували колеги з інших областей та керівництво аптечної служби республіки.

За роки діяльності Олександра Григоровича на посаді керівника аптечної мережі Харківщини побудовано близько 100 нових аптек, центральні районні аптеки за типовими проєктами були споруджені у 8 районних центрах.

У 1979 р. було завершено будівництво обласного аптечного складу площею понад 14 тис. кв. м. У період, коли існувала велика країна Радянський Союз, виробники медичних товарів були розміщені по всій території, наявність аптечного складу мало стратегічне значення, оскільки дозволяло збільшити завезення необхідних медикаментів в області для забезпечення населення та закладів охорони здоров’я. Зусиллями Олександра Григоровича та його помічників побудовано мережу сучасних міжлікарняних аптек та закриті бюджетні аптеки, де були відсутні умови для виготовлення ліків і зберігання медикаментів.

Гордістю Олександра Григоровича було створення ефективної команди управлінців: К.В. Говало, Н.Я. Лінник, Л.В. Бондарєва та ін.

Дещо повторимося, проте мусимо ще раз сказати, що діяльність Олександра Григоровича, його відданість справі, вміння спонукати людей до ефективної праці, його професійна спадщина — це дійсно цінність для нинішнього й прийдешніх поколінь фармацевтичних працівників.

Окремо слід підкреслити значення діяльності О.Г. Омельченка як вченого-практика. Наприклад, у цій царині він відіграв важливу роль у залученні значної частини практичних працівників до наукової роботи.

У 1978 р. Олександр Григорович захистив кандидатську дисертацію, в якій науково обґрунтував важливість створення спеціалізованих аптек для обслуговування дітей, матерів та вагітних.

Невдовзі спеціалізовані дитячі аптеки, аптеки «матері і дитини», за прикладом Харківського аптекоуправління, були відкриті практично в усіх обласних центрах, а принципи їх роботи використовувалися в аптеках, які обслуговували дитячі лікарні, дітей і матерів. Зазначу, що ця робота мала важливе державне значення, оскільки сприяла поліпшенню демографічної ситуації в країні та була прикладом співпраці лікарів і фармацевтів, вчених і практиків.

І ще хочу зазначити, що Олександр Григорович Омельченко був людиною глибокої порядності і відповідальності, з високим почуттям гідності.

Олександр Григорович створив прекрасну сім’ю, безмежно любив красуню дружину Ірину, сина Володимира, невістку Юлію, онука Андрія.

Бережемо пам’ять про прекрасну і світлу людину — Олександра Григоровича Омельченка як дорогу святиню.

Серед особистостей, що сприяли моєму становленню, кар’єрному зростанню, моєму навчанню, особливе місце займає мій вірний друг, мій добрий геній В’ячеслав Олександрович Головкін. Моя вдячність йому безмежна.

У молоді роки він проводив зі мною бесіди на тему профорієнтації. Розповів мені, що таке провізор, у чому суть фармацевтичної спеціальності. Я вступив 1959 р. на навчання до Львівського державного медичного інституту (зараз це Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького) на фармацевтичний факультет. В’ячеслав Олександрович Головкін, що з батьками тимчасово жив у моєму рідному селі Глажева, вже вчився у цьому інституті. В’ячеслав Олександрович протягом усього життя був добрим моїм наставником. Сам він вчився лише на «відмінно» на цьому ж факультеті. Привчив мене до культурного життя у Львові, кожної суботи ми ходили до одного з театрів міста, він показував приклад в навчанні, наставляв мене на правильні вчинки з товаришами по навчанню, у громадській роботі.

Після закінчення навчального закладу він працював на кафедрі технології ліків Львівського медичного інституту, захистив кандидатську, а згодом докторську дисертації. На запрошення керівництва Запорізького медичного інституту переїхав до Запоріжжя, де очолив кафедру технології ліків, написав більше 10 монографій.

Для мене В’ячеслав Олександрович був прикладом моральної чистоти, порядності, доброзичливості, працелюбності. За його прикладом я також виконав кандидатську дисертацію. Він був надзвичайно ерудованим у всіх гуманітарних сферах. Спілкуватися з ним було великим щастям.

Уже в 2000-ні роки, коли я працював у Представництві угорського заводу «Гедеон Ріхтер», ми організували навчальні конференції щодо препаратів заводу у Луцьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Києві, Миколаєві, Херсоні, Тернополі та інших містах. Його лекції і виступи на конференціях були надзвичайно цікавими, повчальними для всіх фахівців. Які б не виникали складнощі з поїздками на конференції із Запоріжжя, він завжди вчасно добирався і виступав на наших заходах. Це була творча робота, це була радість зустрічі.

В’ячеслав Олександрович 1966 р. одружився у Львові з Лідією Броженко, вони народили двох синів, які захистили дисертації. Анатолій — кандидат медичних наук, Володимир — кандидат фармацевтичних наук, мають вчені звання доцентів, створили свої сім’ї.

На жаль, В’ячеслав Олександрович завчасно пішов з життя. Для мене особисто це величезна втрата. Такий друг від Бога даний. Мрію написати книгу про цю благородну людину. Прошу в Бога сил і здоров’я, аби це здійснити.

Я вдячний тобі, друже, за все, за все: за спілкування, за те, що ти доклав багато зусиль, щоб відбулося моє становлення. Слава тобі, Слава!

Серед близьких по духу мені людей був і є Іван Михайлович Венгринюк — начальник торгового відділу, заступник начальника Івано-Франківського обласного аптекоуправління, зараз керівник фармацевтичної фірми «Іва-Фарм» в Івано-Франківську.

Симпатичний, середнього росту, з красивим обличчям, доброзичливим характером, рівним голосом, який іде від щирого серця, ніби зачаровує співрозмовника. Створив прекрасну сім’ю з красунею Галиною, народили вони двоє діток, які вже мають своїх дітей. Іван Михайлович з дружиною Галиною Петрівною є осередком, навколо якого гуртуються їх нащадки: діти та онуки, що є найбільшою цінністю для людини.

Знаю та пам’ятаю Івана Михайловича як надзвичайно грамотного фахівця з організації забезпечення населення і лікувальних закладів лікарськими засобами. Він дійсно мав незаперечний авторитет серед колег у Головному аптечному управлінні, начальників торгових відділів обласних аптекоуправлінь та для керівника Івано-Франківського аптекоуправління. В часи функціонування Головного аптечного управління в Союзі існувала система, яка полягала в тому, що річні замовлення потреби в лікарських засобах складалися на два роки наперед. Тому, щоб визначити потребу області в тій чи іншій позиції лікарських засобів, у фахівця дійсно мала бути надзвичайна інтуїція. У Івана Михайловича така інтуїція, безумовно, була, помножена на його інтелект та професійність, на постійну роботу над собою, його завжди підтримував керівник аптекоуправління Борис Олександрович Зорін, який був серед тих, хто заглиблювався в суть проблеми і допомагав вирішити її найкращим чином.

Принагідно зауважу, що і помічників Іван Михайлович у свій відділ підбирав талановитих. Наприклад, старший товарознавець Шиманський мав надзвичайну пам’ять, знав назви виробників лікарських засобів, щорічну кількість споживання основних виробів медичного призначення. У часи відсутності комп’ютерів такі знання були важливими.

Запам’яталася одна з нарад керівників відділів торгівлі лікарськими засобами під егідою Головного аптечного управління, що відбулася в Києві на аптечній базі Київського міського аптекоуправління, що по вулиці Пшеничній, 16.

Виступи Івана Михайловича та Євгена Кунаха — начальника відділу торгівлі Волинського аптекоуправління відзначалися яскравістю, повчальністю. Їх доповіді, як зараз би сказали, були на європейському рівні: зі слайдами, з конкретними цифрами.

Зараз Іван Михайлович разом із найближчими колегами докладає немало зусиль, щоб в умовах епідемії коронавірусу нормально функціонувала фармацевтична фірма «Іва-Фарм». Нещодавно його обрали головою Івано-Франківської обласної фармацевтичної асоціації. Він  сповнений фізичних і духовних сил, разом з колегами щорічно здійснює походи через гори в Закарпатську обл. Морально і фінансово підтримує видання книг-спогадів із серії «Видатні організатори фармації».

І ще про одну особистість. Мої слова вдячності — Олександру Вікторовичу Новікову, що став для мене надійною опорою на цьому етапі мого життя.

Олександра Вікторовича Новікова в ті молоді, 80–90-ті роки минулого століття, я знав просто на ім’я — Саша Новіков. Ще ну дуже молодий, красивий, стрункий. Уся його фігура випромінювала молодість і здоров’я, а усмішка — доброзичливість. Він не ходив коридором, а ніби бігав будинком Юротат, де ми працювали, щоб встигнути все вчасно виконати.

Справа в тому, що в цьому приміщенні Юротат (скорочене від Южно-русское акционерное товарищество) розміщувалося Київське обласне аптечне управління з аптечним складом та Головне аптечне управління Міністерства охорони здоров’я. В одній частині першого поверху приміщення було розташоване обласне аптекоуправління, а в тій половині, вікна якої виходили на вулицю, — Головне аптечне управління. На другому поверсі частина приміщень належала відділам Головного аптечного управління, а частина — Київському обласному аптекоуправлінню, зокрема, тут розміщувалася контрольно-аналітична лабораторія, фармацевтична фабрика, оргфармвідділ. На третьому поверсі знаходилася зала, закріплена за Головним аптечним управлінням.

Олександра Вікторовича Новікова було призначено на дуже відповідальну посаду заступника генерального директора Київського обласного об’єднання «Фармація» – начальника відділу організації торгівлі і забезпечення населення медикаментами, відразу ж після звільнення попереднього начальника аптекоуправління Є.Ф. Пакриша і призначення на цю посаду В’ячеслава Федоровича Лахна. Засвідчую, що в найкоротший час Олександр Вікторович зумів перебудувати організацію роботи одного з основних відділів аптекоуправління, впровадив комп’ютери, запросив на роботу молодих, грамотних, кмітливих працівників. Я вже не кажу про те, що у нього у відділі працював цілий букет молодих привабливих жінок, що аж страшно було в той бік дивитися, бо, як в гуцульській пісні співається, «чорні брови можуть здурити молоду людину». Я чесно не знаю, як зумів через все це пройти Олександр Вікторович і лишався живим і здоровим. Думаю, що йому допоміг розум, батьківське виховання на високих моральних засадах.

Олександр Вікторович виявився талановитим організатором медикаментозного забезпечення населення Київської області, повною мірою був реалізований його природний талант і знання. Він навів лад у розподілі лікарських препаратів, які в той час надходили від промислових підприємств і імпортувалися в недостатній кількості.

У період розпаду Радянського Союзу, коли були порушені зв’язки між виробниками медичної продукції в Україні, в багатьох обласних аптекоуправліннях склалася складна ситуація з медикаментозним забезпеченням. У той же час завдяки професійності генерального директора об’єднання «Фармація» В’ячеслава Федоровича Лахна, його заступника Олександра Вікторовича, прекрасних фахівців відділу, були завчасно створені необхідні запаси медикаментів і ними раціонально розпоряджалися.

Згадую таку для мене складну ситуацію. Мене як виконувача обов’язків генерального директора УО «Укрфармація» (це в 90-ті роки минулого століття) запрошують на нараду до керівництва Міністерства охорони здоров’я. Мова йде про те, що наш екіпаж літака «Мрія» повертається з Африки, де виявили холеру Ебола. Передбачається обсервація (ізоляція) усього екіпажу, який за завданням нашої держави виконував в Африці певну роботу, і розміщення його в одному із санаторіїв в Пущі Водиці. Кожному керівнику, якого було запрошено на нараду, дають конкретні завдання. Мені особисто доручили через 2 години, бо літак уже повертається з Африки до Києва, підібрати понад 10 найменувань різних лікарських розчинів і готових препаратів і передати в санаторій, де мав розміщуватися екіпаж літака. Я ж занепокоївся, знаю, що вже на нашій аптечній базі в Борисполі немає ніяких запасів, і думаю, як виконати завдання, і розумію, як це потрібно. Повернувшись у Головне аптечне управління, звичайно, дуже схвильованим, у нашому спільному коридорі зустрів Олександра Вікторовича Новікова. На моє запитання, чи є в них ось такі ліки, він відповідає: «Усе в нас є». І вже за годину все було зібрано і відпущено за призначенням. Безумовно, я на все життя запам’ятав цей випадок. Я був надзвичайно вдячний моїм колегам, зокрема, О.В. Новікову за професіоналізм, за допомогу.

Наступали вже інші часи: приватизації всього підряд, у тому числі й аптечної мережі. Олександр Вікторович завдяки своєму інтелекту, професійності разом з сином аптечних працівників Березнякових зумів створити оптову фармацевтичну фірму «Фармако», що недалеко від Києва в м. Вишневе. Крім цього, Олександр Вікторович зміг організувати декілька приватних аптек. Він створив прекрасну сім’ю, уже має внучку, яка ніжно любить свого дідуся Олександра Вікторовича. Це не може його не надихати на подальшу діяльність.

Олександр Вікторович — високодуховна людина, регулярно відвідує церковні богослужіння. Олександр Вікторович є повним кавалером Ордена Нестора літописця, ордена Архистратига Михаїла та двох орденів Почаївської Божої Матері — Української православної церкви. Крім того, на громадських засадах займає посаду начальника медичної служби Козацтва Запорізького в званні генерал-осаула з правом носіння генеральської форми. Нагороджений двома орденами золотого і срібного Козацьких Хрестів. Здійснює можливу спонсорську допомогу. Я особисто вдячний йому за те, що він поряд, а з роками це надзвичайно важливо.

Олександр Вікторович завжди готовий допомогти. На моє прохання безвідмовно доставляє необхідні ліки.

10.06.2017 р. фармацевтична еліта України відзначала 60-річчя від дня народження Олександра Вікторовича, про що засвідчують світлини цього дійства, що вміщені в нашій книзі. Олександр Вікторович має вищу кваліфікаційну категорію — звання заслуженого працівника фармації України. Тож бажаємо, шановний Олександре Вікторовичу, здоров’я Вам на многії літа, сили, натхнення на подальшу роботу в непростий для країни час. Нехай Бог благословляє і береже Вас, шановний мій колего!

Хочу сказати слова вдячності моїм друзям, що працювали завідувачами аптек у нашій столиці. Усі вони високопрофесійні фахівці, особистості високої культури і ерудиції, моральності і порядності. Усі вони зробили неоціненний внесок у розвиток столичної фармації.

Зберігаю пам’ять про Анатолія Петровича і Людмилу Леонідівну Коробко — красивих доброзичливих людей. Керівник Київського обласного аптекоуправління — Ольга Іванівна Шевчук вміла виділяти талановитих фахівців серед тих, хто приїздив на роботу до Києва, створювати золотий фонд кадрів, доручала їм відповідальні посади — відкривати нові аптеки.

Людмила Леонідівна організувала першу в Києві міжлікарняну аптеку, Анатолій Петрович побудував аптеку в Дарницькому районі. Мені пощастило — ми жили в одній із секцій гуртожитку аптекоуправління, що на Муромській.

Я був молодим спеціалістом, а Людмила і Анатолій вже були визнаними й досвідченими керівниками, і, безумовно, вони мене багато чому навчали. Хоча вони були не набагато старшими за мене, але досвідченими, ерудованими.

Окремо хочу відзначити їх надзвичайну доброзичливість. Красива пара молодих людей.

Людмила Леонідівна була надзвичайно красивою, привабливою, по суті, вони для мене стали братом і сестрою. На жаль, Анатолій Петрович в молоді роки загинув в автомобільній аварії, весь тягар виховання двох малолітніх дітей випав на долю Людмили Леонідівни.

Із вдячністю згадую, як у недільні дні Людмила Леонідівна готувала якусь смачну страву, і ми разом з її сім’єю пригощалися. Зазначу, що було відчуття родинності, не тільки вдячності цим прекрасним людям, але якоїсь святковості, що панувала під час нашого спілкування.

Вдячний Вам, Людмило Леонідівно, за все! Зичу Вам здоров’я й радості та уже дорослим дітям і внучці.

Добру пам’ять залишив Корнелій Дмитрович Пушкуце — український молдованин, багаторічний керівник аптеки № 114, що на Печерську в Києві.

Людина невичерпної енергії, фахівець, фізично красивий і привабливий — таким зберігся в нашій пам’яті незабутній Корнелій Дмитрович.

Аптека № 114, яку він очолював, славилася на всю столицю: тут екстемпорально виготовляли всі лікарські форми. Ще задовго до впровадження в роботу аптек Ворошиловградського безвідмовного забезпечення хворих за рецептами лікарів аптека, яку очолював Корнелій Дмитрович, працювала за таким принципом: усі хворі, що зверталися в аптеку за допомогою, її отримували.

Для мене як працівника Головного аптечного управління було надзвичайно важливим бути в добрих взаєминах з керівниками такого рівня. Слід зазначити, що фармацевтична спільнота столиці з вдячністю згадує Корнелія Дмитровича. У той час, коли він очолював міський комітет профспілки аптечних працівників, ним особисто було багато зроблено для щорічного оздоровлення аптечних працівників у санаторіях профспілки, для забезпечення їх житлом.

Його сини, його дружина Тамара Іванівна шанують пам’ять про чудову людину — батька і чоловіка Корнелія Дмитровича.

Для мене особисто це благородна, незабутня людина.

Гордістю фармацевтичної спільноти був Володимир Васильович Семенюк — талановитий професіонал, людина високої духовності і порядності, високої культури. Близько 50 років Володимир Васильович очолював аптеку № 27 по вул. Леніна, 42 (зараз вул. Богдана Хмельницького). Уся культурна еліта столиці підтримувала з ним дружні стосунки.

1965 р. за його ініціативою було створено перший у Радянському Союзі кабінет фармацевтичної інформації при поліклініці Радянського району Києва.

2009 р. було надруковано збірку його нарисів «Мої стежини». Ще за його життя, здається, це було 2015 р., на кафедрі організації і економіки фармації Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика була проведена презентація його книги.

2018 р. Володимир Васильович пішов у вічність.

На його красунь-онучок, Мар’яну і Лесю, покладається місія нести в майбутнє генетичний код свого роду і стверджувати вічність життя на Землі.