Київ

Сперматоцеле

Содержание

Сперматоцеле — це доброякісне кістозне утворення, локалізоване в придатку яєчка. Воно формується внаслідок порушення відтоку секрету з придаткових залоз репродуктивної системи. Процес може бути тривалим та непомітним для пацієнта: відбувається поступове накопичення сім’яної рідини та збільшення розмірів порожнини.

Анатомічно сперматоцеле є сполучнотканинною порожниною, внутрішня поверхня якої вистелена циліндричним епітелієм. До складу вмісту порожнини входять:

  • сім’яна рідина нейтральної або слаболужної реакції;
  • сперматозоїди;
  • жирові тільця;
  • поодинокі лейкоцити;
  • епітеліальні клітини.

Такий якісний склад вмісту порожнини є ознакою, що дозволяє диференціювати сперматоцеле від сім’яної кісти придатка яєчка та іншої патології органу.

Розміри новоутворення варіюють від кількох мм до кількох см. Найчастіше воно має кулясту або овальну форму, щільну еластичну консистенцію та чіткі контури. При пальпації визначається як безболісне новоутворення, не спаяне з навколишніми тканинами.

Причини сперматоцеле

При уродженому типі патології ключовим етіологічним фактором є порушення внутрішньоутробного розвитку репродуктивної системи. Незарощення вагінального відростка очеревини провокує формування додаткових патологічних порожнин.

Набуті форми сперматоцеле мають більш різноманітну етіологію. Ключові причини:

  • хронічне запалення придатка яєчка (епідидиміт) — рубцеві зміни, що виникають у тканинах унаслідок тривалого запального процесу, суттєво знижують прохідність канальців і перешкоджають нормальному відтоку секрету;
  • травматичні пошкодження калитки — спортивні, виробничі або побутові травми часто супроводжуються порушенням цілісності сім’явивідних проток, що створює сприятливі умови для формування патологічної порожнини;
  • інфекційні захворювання репродуктивної системи (орхіт, уретрит та ін.);
  • гормональний дисбаланс — розглядається як самостійна і вельми значуща причина розвитку набутого сперматоцеле;
  • метаболічні порушення — порушення обмінних процесів на тлі цукрового діабету та інших ендокринних хвороб, створює патологічний фон для розвитку структурних змін у репродуктивній системі: відбувається зниження трофіки тканин, порушення мікроциркуляції та формування застійних явищ у сім’явивідних протоках;
  • професійні фактори — тривала статична напруга, вібраційні впливи, робота в умовах високих або низьких температур здатні провокувати дистрофічні зміни в тканинах репродуктивної системи. Подібні екзогенні дії часто стають тригером розвитку патологічних процесів;
  • спадкова схильність відіграє опосередковану роль у формуванні набутого сперматоцеле. Генетичні особливості будови сполучної тканини, схильність до запальних реакцій та порушень метаболізму створюють передумови для кістозних змін у тканинах придатка яєчка.

Класифікація

Основні класифікаційні критерії та форми патології представлені в таблиці.

Таблиця. Класифікація сперматоцеле
Критерій Форма патології
Структура утворення За морфологічною структурою сперматоцеле розподіляють на 2 варіанти:

  • прості — при візуалізації визначається єдина замкнена порожнина з однорідним вмістом;
  • складні — мають багатокамерну структуру з перегородками всередині порожнини.
Генез патології Форми:

  • вроджена — формується внаслідок незарощення вагінального відростка очеревини, що знаходиться між яєчком та сім’яним канатиком;
  • набута — розвивається на тлі гормональних порушень, запальних процесів репродуктивної системи, впливу зовнішніх факторів.
Розміри За розмірними параметрами виділяють:

  • мікросперматоцеле — <5 мм;
  • малі — у межах 5–10 мм;
  • середні — 10–20 мм;
  • великі — >20 мм.

Розмірна градація має важливе значення для визначення тактики лікування та прогнозування потенційних ускладнень.

Функціональні порушення Цей пункт класифікації базується на характері впливу сперматоцеле на репродуктивну функцію:

  • компенсовані форми — не мають суттєвого негативного впливу на сперматогенез;
  • декомпенсовані — супроводжуються порушенням репродуктивної функції.

Клінічна картина

При незначних розмірах сперматоцеле протікає практично безсимптомно. Відсутність клінічних проявів стає причиною того, що виявлення кісти відбувається переважно випадково під час профілактичних ультразвукових обстежень. У міру прогресування патологічного процесу та збільшення розмірів новоутворення клінічна симптоматика стає помітнішою. Основні симптоми сперматоцеле:

  • відчуття тяжкості в нижніх відділах живота та пахвинної зони, яка варіює від легкого ступеня дискомфорту до вираженого неприємного відчуття, яке збільшується при фізичних навантаженнях;
  • збільшення обсягу калитки — локальні зміни стають більш помітними візуально і супроводжуються деформацією тканинних структур на стороні локалізації кісти. Наростаюча асиметричність калитки — один із діагностичних критеріїв прогресування патологічного процесу.

При великих розмірах новоутворення в клінічній картині на 1-ше місце виходять:

  • больовий синдром — виражений біль при фізичних навантаженнях значно знижує якість повсякденної активності пацієнтів;
  • виражена болісність при ерекції та в процесі сексуальних контактів — симптом сперматоцеле, який часто діагностують у підлітків.

Клінічна динаміка патології характеризується поступовим збільшенням вираженості симптоматики. Від моменту формування незначного новоутворення до розвитку клінічно значущих проявів може пройти значний період (місяці або роки).

При приєднанні вторинного запального процесу легкий перебіг трансформується в гостру патологію, яка проявляється системно:

  • гарячка — підвищення температури тіла до рівня ≥38 °C свідчить про виражену імунну реакцію організму та активну боротьбу з патогенними агентами;
  • загальна слабкість;
  • млявість;
  • виражене нездужання;
  • зниження апетиту;
  • головний біль і міалгія — болісні відчуття носять розлитий характер і не мають чіткої локалізації;
  • локальні зміни в ділянці калитки — шкірні покриви стають гіперемованими, набряклими, при пальпації відмічається болісність та підвищення локальної температури.

Діагностика сперматоцеле

Первинний етап діагностики починається з візуального та пальпаторного дослідження калитки. При значних розмірах сперматоцеле контури новоутворення стають візуально помітними. За допомогою пальпації лікар може визначити характерні особливості сперматоцеле:

  • округлу форму;
  • щільну еластичну консистенцію новоутворення;
  • відсутність спаяності з навколишніми тканинами;
  • відсутність чи незначна болісність при пальпації.

Ультразвукове дослідження — ключовий інструментальний метод діагностики. У сучасних ультразвукових апаратах використовуються високочастотні датчики, що забезпечують мультиплощинне сканування. Під час дослідження лікар оцінює:

  • контури кісти;
  • її однорідність;
  • наявність перегородок;
  • характер вмісту.

За допомогою доплерографічного режиму можливо досліджувати кровотік у прилеглих тканинах, що важливо для диференційної діагностики сперматоцеле та онкологічної патології.

Діафаноскопія — діагностичний метод, заснований на просвічуванні калитки вузьким пучком світла. Методика дозволяє візуально оцінити характер новоутворення, його структурні особливості та відрізнити сперматоцеле від інших патологічних новоутворень. Повне проходження світла через тканини свідчить про його рідинний вміст, що є характерною ознакою сперматоцеле. Часткове чи повне затемнення вказує на наявність щільних включень чи патологічних змін.

Комп’ютерна та магнітно-резонансна томографії — додаткові методи діагностики. Ці методики використовують у складних діагностичних випадках, коли необхідне проведення диференційної діагностики з іншими патологічними процесами. Вони дозволяють виключити гідроцеле, пухлинні процеси яєчка та придатка, дермоїдні кісти. Методики забезпечують тривимірну візуалізацію новоутворення, детальну оцінку його внутрішньої структури, взаємозв’язку з тканинами, що оточують. Використання контрастних препаратів дозволяє оцінити васкуляризацію та метаболічну активність новоутворення.

У загальному аналізі крові можливе збільшення кількості лейкоцитів, підвищення швидкості осідання еритроцитів, що свідчить про активний запальний процес.

У спермограмі характерними ознаками декомпенсованої форми сперматоцеле є:

  • зниження концентрації сперматозоїдів;
  • порушення їхньої рухливості;
  • морфологічні зміни.

Лікування

Тактика терапії насамперед залежить від розмірів новоутворення та його клінічних проявів:

  • при невеликих безсимптомних сперматоцеле, як правило, не потрібне активне хірургічне втручання. Таким пацієнтам рекомендований динамічний нагляд уролога з обов’язковим проведенням ультразвукового дослідження;
  • сперматоцелектомія — основна операція в лікуванні сперматоцеле. Вона переважно виконується відкритим доступом із використанням сучасного оптичного обладнання. Хірургічна техніка передбачає максимально щадне видалення новоутворення з мінімальним ушкодженням прилеглих тканинних структур. Показаннями до оперативного лікування є:
    • новоутворення діаметром >10 мм;
    • багатокамерна структура з високим потенціалом зростання;
    • підвищений ризик розвитку інфекційно-запальних ускладнень;
    • загроза розриву сперматоцеле;
  • лазерне лікування сперматоцеле — сучасний високотехнологічний метод деструкції патологічного новоутворення. Механізм лазерного впливу базується на селективному термолізі. Лазерний промінь з певною довжиною хвилі вибірково поглинається рідинними середовищами кісти, викликаючи локальне нагрівання та подальшу деструкцію патологічної тканини. Сучасні лазерні системи дозволяють контролювати інтенсивність та глибину теплового впливу з точністю до часток міліметра. Переваги лазерного лікування:
    • мінімальна травматизація тканин;
    • відсутність великих хірургічних розрізів;
    • швидке відновлення;
    • більш низький ризик розвитку ускладнень порівняно з традиційною хірургією.

Реабілітація пацієнтів після операції з видалення сперматоцеле

У відновлювальний період після видалення сперматоцеле слід дотримуватися наступних рекомендацій:

  • протягом доби після операції хворий залишається у стаціонарі під наглядом лікаря (моніторинг післяопераційного стану, контроль больового синдрому, оцінка характеру післяопераційної рани, виключення можливих ускладнень);
  • можливий больовий синдром, дискомфорт у ділянці калитки, що є нормальним явищем для перших 2–3 днів після операції. Симптоми зумовлені травматизацією тканин під час хірургічного втручання, активацією місцевих запальних процесів та запуском репаративних механізмів відновлення. При значно вираженому болю рекомендують нестероїдні протизапальні препарати, які не тільки купірують больовий синдром, а й знижують активність запального процесу. Лікарський засіб підбирається індивідуально з урахуванням переносимості, супутніх захворювань та потенційних побічних ефектів;
  • з метою профілактики вторинних інфекційних ускладнень призначаються антибактеріальні препарати широкого спектра;
  • для зменшення набряклості тканин, тривалість якої рідко перевищує 7 днів, можна прикладати до пахвинної зони пакети з льодом. Холод зумовлює звуження кровоносних судин та зменшення вираженості запального процесу;
  • до завершення реабілітаційного періоду необхідно утримуватися від підвищених фізичних навантажень, підйому тяжкості, різких рухів і змін положення тіла. Помірна рухова активність не протипоказана і навіть рекомендується. Вона сприяє профілактиці застійних явищ, покращує кровообіг та стимулює обмінні процеси в організмі;
  • щоб уникнути ускладнень важливо виключити вживання спиртних напоїв як мінімум протягом 48 год після операції. Алкоголь негативно впливає на швидкість репаративних процесів і знижує загальну імунну реактивність організму;
  • секс у перший тиждень після операції може викликати неприємні відчуття, тому потрібно бути обережними при статевих контактах або утриматися від них при появі дискомфорту. Передчасне відновлення сексуальної активності може призвести до розтягування швів, мікротравматизації тканин і уповільнення відновлювальних процесів;
  • контрольний огляд проводиться хірургом протягом 1–3 тиж після операції. Він оцінює якість загоєння рани, визначає подальшу тактику реабілітації.

Ускладнення

Найчастіше ускладнення відмічаються у пацієнтів із комбінованою патологією: сперматоцеле разом із сім’яною кістою придатка яєчка. Анатомічна особливість такого новоутворення полягає у формуванні тонкої ніжки, необхідної для забезпечення кровопостачання та живлення патологічного новоутворення. Ця структура є надзвичайно уразливою за мінімальних зовнішніх впливів (фізичних навантажень, незначної травми та ін.). Відбувається ротація новоутворення навколо власної осі, унаслідок чого порушується нормальний кровотік в ураженій ділянці. Відсутність повноцінного кровопостачання негайно запускає некротичні процеси. Швидкість розвитку тканинної деградації настільки висока, що кожна хвилина лічена.

Для перекруту сперматоцеле характерні:

  • виражений больовий синдром — пацієнти описують біль ріжучого, пульсуючого характеру, що іррадіює в різні ділянки (пах, анальну зону, пеніс). Така поширеність больових відчуттів зумовлена складною іннервацією репродуктивної системи та залученням до патологічного процесу безлічі нервових закінчень;
  • виражений дискомфорт при фізіологічних випорожненнях — дефекація та сечовипускання стають болісними;
  • системна реакція організму — зміни температури тіла (≥38 °C або ≤36 °C), тахікардія, тахіпное та ін.

Також можливі такі ускладнення:

  • азооспермія (повна відсутність сперматозоїдів в еякуляті) — найбільш тяжка форма репродуктивної дисфункції. Чоловіче безпліддя стає не гіпотетичною загрозою, а реальним клінічним результатом тривалої наявності сперматоцеле;
  • інфекційні ускладнення — проникнення бактеріальної мікрофлори в порожнину новоутворення викликає розвиток гнійно-запальних процесів, абсцедування, флегмону яєчка та його придатку;
  • онкологічні ризики — тривалі сперматоцеле здатні трансформуватися в злоякісні новоутворення. Злоякісний потенціал пов’язаний із хронічним запаленням, гормональними порушеннями, генетичними мутаціями клітинних структур;
  • аутоімунні ускладнення — розвиваються при ушкодженні гематотестикулярного бар’єру. Імунна система починає сприймати власні репродуктивні клітини як чужорідні, що провокує аутоагресивні реакції;
  • психоемоційні порушення — непряме, але суттєве ускладнення. У хворого можливі депресивні розлади, тривожність, зниження самооцінки;
  • рецидивування — після хірургічного видалення існує ймовірність повторного формування кісти. Ризик рецидиву пов’язаний з індивідуальними особливостями організму, якістю проведеного лікування, супутніми патологічними процесами.

Профілактика

Профілактичні заходи мають неспецифічний характер. Вони включають:

  • медичний огляд органів репродуктивної системи з частотою не рідше 1 раз/рік — своєчасна діагностика дозволяє виявити початкові стадії патологічних змін та запобігти їх прогресуванню;
  • раціональне харчування — раціон має включати продукти, багаті на цинк, селен, вітаміни E і D, омега-3 жирні кислоти. Такі нутрієнти сприяють підтримці гормонального балансу та нормальному функціонуванню репродуктивної системи. Доцільно вживати продукти з великою кількістю антиоксидантів, які захищають клітини від оксидативного стресу;
  • фізична активність — помірні фізичні навантаження сприяють поліпшенню кровообігу в репродуктивній зоні, стимулюють обмінні процеси, зміцнюють імунітет. Рекомендуються циклічні навантаження середньої інтенсивності: плавання, їзда велосипедом, біг підтюпцем. Необхідно уникати екстремальних фізичних навантажень, які негативно впливають на організм загалом;
  • профілактика інфекційних захворювань, що передаються статевим шляхом; своєчасне лікування запальних процесів у сечостатевій системі;
  • зниження психоемоційної напруги — за необхідності слід проконсультуватися з психотерапевтом;
  • мінімізація ризику травматичного ушкодження калитки під час занять спортом — рекомендують використовувати спеціальне захисне екіпірування;
  • відмова від шкідливих звичок;
  • зниження впливу факторів професійного ризику — особам, які працюють в умовах впливу високих температур, хімічних речовин, радіації, необхідно використовувати засоби індивідуального захисту, проходити регулярні медичні огляди.

Прогноз

Першорядне значення в прогнозуванні має морфологічна характеристика сперматоцеле:

  • невеликі новоутворення розміром <1 см, як правило, не викликають суттєвих порушень репродуктивної функції та мають сприятливий прогноз. За таких новоутворень часто не рекомендовано активне хірургічне втручання, його коригують консервативними методами лікування;
  • у осіб із середніми за розміром сперматоцеле (<2 см) прогноз помірно сприятливий. При своєчасному діагностуванні та правильно підібраній терапії існує висока ймовірність повного відновлення репродуктивної функції. Принципове значення має динамічний нагляд розвитку новоутворення, регулярне проведення ультразвукового контролю;
  • великі утворення (>2 см) ускладнюють репродуктивний прогноз. Вони створюють компресійний ефект, порушують нормальну структуру придатка яєчка, провокують дистрофічні зміни у тканинах. Прогноз у такому випадку стає менш оптимістичним і потребує активної хірургічної тактики.

Важливими факторами, що впливають на прогноз, є:

  • тривалість наявності сперматоцеле — новоутворення, виявлені понад 3 роки тому, з високою ймовірністю викликають незворотні дегенеративні процеси в репродуктивній системі. Тривала компресія викликає порушення сперматогенезу, зменшення кількості та зниження якості сперматозоїдів;
  • вік хворого — у молодих чоловіків (віком молодше 35 років) репаративні процеси протікають інтенсивніше, що підвищує ймовірність повного відновлення репродуктивної функції. Зі збільшенням віку регенеративний потенціал знижується, що погіршує прогноз захворювання;
  • гормональний статус пацієнта — порушення в продукції тестостерону, лютеїнізувального та фолікулостимулювального гормонів суттєво обмежують можливості відновлення. Стійка гормональна дисфункція супроводжується незворотним зниженням фертильності;
  • супутня патологія — наявність хронічних запальних хвороб репродуктивної системи, інфекційних уражень, аутоімунних порушень значно ускладнює клінічну картину та знижує ймовірність сприятливого результату;
  • психоемоційний стан хворого — хронічний стрес, депресивні стани, пов’язані з репродуктивними порушеннями, підвищують тяжкість патологічного процесу;
  • використання мікрохірургічних технологій — малоінвазивні методики дозволяють мінімізувати ушкодження репродуктивної тканини, зберегти структурну цілісність яєчка, що підвищує ймовірність відновлення фертильності.