Синдром Шегрена (СШ) — це системне аутоімунне захворювання, що найчастіше проявляється симптомами сухості очей та ротової порожнини. СШ названий на початку 1900-х років на честь шведського лікаря Генріка Шегрена, який вперше описав групу жінок, у яких хронічний артрит супроводжувався сухістю очей (ксерофтальмією) та сухістю у роті (сіалоаденітом).
СШ часто розвивається поєднано з іншими аутоімунними захворюваннями, зокрема ревматоїдним артритом (РА) і системним червоним вовчаком (СЧВ) (Carsons S.E. et al., 2023).
СШ діагностують у 400 тис. — 3,1 млн дорослих. Цей стан може вражати людей будь-якого віку, але симптоми зазвичай розвиваються у осіб віком 45–55 років. Співвідношення захворюваності у жінок та чоловіків становить близько 9:1.
Розрізняють 2 типи СШ:
Точна етіологія СШ невідома. Генетична схильність, що включає головний локус гістосумісності (major histocompatibility — MHC), імовірна, оскільки люди, які мають загальні гаплотипи в ділянці HLA-DQA/DQB, мають підвищений відносний ризик. Передбачається, що ці основні гаплотипи гістосумісності призводять до аберантної імунної відповіді поєднано з певними тригерами навколишнього середовища. У результатах лабораторних досліджень, а також деяких непрямих епідеміологічних даних виявлено вплив вірусів, зокрема вірусу Епштейна — Барр (ВЕБ), у патогенезі захворювання (Carsons S.E. et al., 2023).
Класичними симптомами є:
Діагноз СШ слід запідозрити, якщо симптоми ксеростомії та сіалоаденіту зберігаються щодня протягом 3 і більше місяців.
Крім того, слід звернути увагу на інші симптоми сухості, такі як сухий кашель при сухому трахеобронхіті або симптоми сухості в носоглотці або статевих шляхах, що проявляються підвищеною сприйнятливістю до інфекцій або диспареунії.
У деяких випадках СШ вражає інші тканини та органи і надає ширший вплив на організм і викликає:
У близько 34% пацієнтів із СШ повідомляють про епізодичний або хронічний, зазвичай двосторонній набряк привушних залоз. Тут важливо виключити злоякісну неходжкінську лімфому (НХЛ) В-клітинної лінії, яку діагностують у близько 5% пацієнтів зі склеродермією, які мають значно підвищений ризик розвитку НХЛ порівняно із загальною популяцією.
Найбільш поширеними позазалозистими проявами є артралгії та зазвичай неерозивний поліартрит, які діагностують у близько 50% пацієнтів із СШ. Ураження легень зазвичай проявляється як інтерстиціальне захворювання легень чи фолікулярний бронхіоліт, зазвичай після багатьох років активності захворювання (9–12%). У близько 10% осіб фіксують шкірні ураження, у більшості у вигляді васкуліту з ураженням дрібних та середніх судин нижніх кінцівок. Крім того, можуть розвиватися й інші, менш поширені шкірні прояви, такі як кільцеподібна еритема, уртикарний васкуліт або гіпергаммаглобулінемічна пурпура. Ураження нирок, яке виявляють у близько 5% пацієнтів, зазвичай пов’язано з тубулоінтерстиціальними змінами, які часто супроводжуються нирковим дистальним тубулярним ацидозом з гіпокаліємічною м’язовою гіпотонією.
Також клінічне значення має залучення периферичної нервової системи, особливо на пізніших стадіях захворювання, що зазвичай проявляється у вигляді сенсорної нейропатії (10–25%) (Stefanski A.L. et al., 2017).
Діагноз СШ може бути встановлений особам з об’єктивною ознакою ксерофтальмії та сіалоаденіту, які мають суттєві докази аутоімунної основи екзокринної дисфункції залоз.
Захворювання слід підозрювати в осіб з постійними симптомами ксерофтальмії та сіалоаденіту, збільшенням привушних залоз, незрозумілим збільшенням кількості випадків розвитку карієсу зубів або аномальними результатами специфічних серологічних тестів (наприклад anti-Ro/SSA антитіла, anti-La/SSB антитіла, ревматоїдний фактор і визначити гіперглобулінемію).
Єдиного діагностичного тесту немає. Клінічний діагноз СШ встановлюють за наявності сумісних клінічних та лабораторних ознак та після виключення інших причин ксерофтальмії та сіалоаденіту.
Лікарю рекомендовано звернути увагу на збільшення слинних залоз та ознаки гіпофункції слини, зокрема карієс у пришийковій та ріжучій частинах зубів, на гіпердольковий язик із втратою ниткоподібних сосочків та відсутність скупчення слини під язиком.
Під’язикове скупчення слини можна оцінити так: висушіть під’язиковий простір марлевим тампоном, а потім протягом 1 хв спостерігайте за скупченням слини. Рясне скупчення слини є сильним аргументом проти гіпофункції слини, навіть якщо пацієнт повідомляє про симптоми сухості в роті.
Інші потенційні ознаки СШ включають пальпуючу пурпуру гомілок, периферичну нейропатію і хронічний еритематозний кандидоз порожнини рота.
Офтальмологічна оцінка наявності синдрому «сухого ока» під час офіційного огляду очей включає проведення тесту Ширмера.
Інструментальне дослідження:
Згідно з результатами досліджень, діагноз СШ встановлюють, якщо виключені інші причини ксерофтальмії та сіалоаденіту та дотримані наступні 2 критерії:
Альтернативно пацієнт може мати антицентромерні антитіла (за відсутності системної склеродермії) або комбінацію антинуклеарних антитіл (АНА) ≥1:320 з позитивним ревматоїдним фактором.
Терапія симптомів сухості:
Терапією 1-ї лінії є використання сльозозамінників з наступним використанням протизапальних очних крапель. Препарати розрізняють за в’язкістю та вмістом ліпідів, рівнем гідратації. Часто до складу діючих речовин входять гідроксипропілметилцелюлоза, карбоксиметилцелюлоза, полівініловий спирт, гіалуронова кислота та рідкі поліоли.
Згідно з результатами досліджень, штучні сльози із ліпшими мукоадгезивними властивостями мають кращий ефект у пацієнтів із СШ. Перевага надається препаратам з більшою в’язкістю, які закапують рідше і що діють довше. В’язкіші розчини забезпечують більш тривале зменшення вираженості захворювання, але зумовлюють тимчасову нечіткість зору і дискомфорт.
Рекомендуються штучні сльози, які не містять консервантів. Відомо, що поширений консервант — бензалконію хлорид призводить до нестабільності слізної плівки, змін поверхні ока, апоптозу епітелію, запалення кон’юнктиви та субкон’юнктивального фіброзу.
Здорові природні сльози містять безліч компонентів, таких як поживні речовини, вітаміни, фактори росту та фібронектин, які також є у плазмі крові. Тому у формі очних крапель може бути приготовлена аутологічна плазма крові. Встановлено, що вона пригнічує вивільнення прозапальних цитокінів і збільшує кількість келихоподібних клітин, а також муцину в кон’юнктиві. Очні краплі, отримані з аутологічної плазми, можуть захистити поверхню ока від ушкоджень у пацієнтів із СШ (Bjordal О. et al., 2020).
Загалом прогноз СШ сприятливий, проте якість життя пацієнтів знижується через велику кількість симптомів цього захворювання. Основними причинами летального результату є серцево-судинні захворювання, інфекції, солідні пухлини та лімфоми (Stefanski A.L. et al., 2017).