Синдром лізису пухлини є серйозним ускладненням, що розвивається через стрімке руйнування ракових клітин, яке призводить до критичних метаболічних порушень. Цей стан найчастіше відмічається в початкові дні проведення хіміотерапії, особливо при лікуванні високопроліферативних та хіміочутливих видів онкопатології, таких як лімфома Беркітта та гострий лімфобластний лейкоз. Синдром може розвинутися спонтанно, хоча це трапляється вкрай рідко. Руйнування пухлинних клітин призводить до вивільнення значних обсягів калію, фосфатів та пуринів у кровотік, що загрожує життю пацієнта.

Клінічна картина

Клінічна картина синдрому лізису пухлини проявляється через низку серйозних ускладнень, спричинених метаболічними порушеннями. Основні симптоми включають гостру ниркову недостатність, зумовлену випаданням в осад кристалів сечової кислоти та фосфату кальцію, порушення серцевого ритму через підвищений рівень калію в плазмі крові (гіперкаліємію) та тетанію, яка разом з іншими проявами вказує на зниження рівня кальцію (гіпокальціємію). Ці порушення можуть бути виявлені на ранніх стадіях виключно в лабораторних аналізах.

Діагностика синдрому лізису пухлини зазвичай починається з виявлення 1 чи кількох з наступних умов у хворого з великою пухлиною: гостра ниркова недостатність, серцеві аритмії або судомні напади. При підтвердженні діагнозу потрібна наявність щонайменше 2 з наступних метаболічних порушень: гіперурикемія з показниками >15 мг/дл (893 мкмоль/л), гіперфосфатемія з показниками >8 мг/дл (2,56 ммоль/л), гіперкаліємія або гіпокальціємія. Додатково діагноз може бути підтверджений змінами рівня сечової кислоти, калію, фосфатів або кальцію на 25% і більше протягом 3 днів до або 7 днів після початку проведення хіміотерапії.

Профілактика

Для профілактики синдрому лізису пухлини рекомендуються такі заходи:

1. Прегідратація та застосування алопуринолу: за 2 або більше днів до початку хіміотерапії хворому призначають алопуринол у дозі 600 мг/добу, щоб знизити рівень сечової кислоти, яка утворюється внаслідок розпаду клітин пухлини. Паралельно здійснюється інтенсивна гідратація — не менше 3 л/метр² площі тіла/добу, що сприяє підтримці діурезу >3 л/добу. Ці заходи допомагають знизити концентрацію метаболітів у плазмі крові та запобігти їх осадженню в нирках.
2. Лейкаферез: для пацієнтів, які лікуються від новоутворень гемопоетичної системи з підвищеним рівнем лейкоцитів (гіперлейкоцитозом), розглядається виконання лейкаферезу. Ця процедура полягає у видаленні надмірної кількості лейкоцитів із плазми крові, що може значно знизити ризик розвитку синдрому лізису пухлини, особливо перед початком інтенсивної хіміотерапії.

Ці профілактичні заходи є важливими для зниження ризику розвитку життєзагрозних ускладнень, пов’язаних із швидким розпадом пухлинних клітин.

Лікування

При терапії синдрому лізису пухлини потрібен комплексний підхід, спрямований на корекцію метаболічних порушень та підтримання нормального функціонування нирок. Нижче представлені основні аспекти лікування:

1. Застосування алопуринолу та гідратація: при розвитку синдрому призначають алопуринол до максимальної дози 500 мг/м², щоб знизити рівень сечової кислоти. Паралельно проводиться інтенсивна гідратація з введенням 4–5 л розчинів на добу та введення петльового діуретика (наприклад фуросеміду в дозі 30–80 мг внутрішньовенно), щоб забезпечити діурез >3 л/добу.
2. Корекція метаболічних порушень:

• • при гіперкаліємії потрібні специфічні заходи, включно з можливістю використання іоннообмінних смол;
  • гіпокальціємія та гіперфосфатемія також повинні бути скориговані згідно з рекомендаціями медичних протоколів з огляду на ризики зниження функції нирок;
  • при підвищених рівнях сечової кислоти (15 мг/дл і вище) може бути рекомендовано застосування расбурикази в дозі 0,2 мг/кг маси тіла/добу, що ефективно знижує рівень сечової кислоти.

3. Контроль за розвитком гострої ниркової недостатності: слід ретельно контролювати обсяг введених рідин та діурез. У разі розвитку гострої ниркової недостатності може знадобитися виконання гемодіалізу, який є ефективним для видалення сечової кислоти та інших токсинів з плазми крові.

Ці заходи спрямовані на мінімізацію ризиків та ускладнень, пов’язаних із швидким розпадом пухлинних клітин, і тому потрібний ретельний моніторинг та адаптація лікування залежно від відповіді пацієнта та змін його стану.