Визначення

Синдром Айкарді — це рідкісне нейророзвиваюче захворювання з Х-зчепленим домінантним типом успадкування, яке діагностують переважно в осіб жіночої статі (Cuenca N.T.R. et al., 2022).

Синдром Айкарді був вперше описаний 1965 р. (Hopkins B. et al., 2009). Клінічна картина синдрому Айкарді характеризується наявністю класичної тріади ознак, що включає:

агенезію або гіпоплазію мозолистого тіла;
інфантильні епілептичні спазми та/або фокальні судоми у віці 3–4 міс (діапазон 2 тиж — 4 роки);
офтальмологічні аномалії — хоріоретинальні лакуни (білі або жовті плями на очному дні), колобоми, мікрофтальмія (Ha T.T. et al., 2023).

У зв’язку з тяжкістю клінічних проявів та прогресуючим характером захворювання рання діагностика та своєчасний початок терапії мають ключове значення для оптимізації неврологічних результатів та підвищення якості життя пацієнтів (Jakhar S. et al., 2025).

Згідно з результатами дослідження, у всьому світі зареєстровано близько 4 тис. пацієнтів із синдромом Айкарді (Ha T.T. et al., 2023). У США зафіксовано близько 853 випадків синдрому Айкарді (Cuenca N.T.R. et al., 2022).

Причини синдрому Айкарді

Етіологія синдрому Айкарді досі залишається невстановленою, оскільки конкретні гени, відповідальні за його розвиток, не ідентифіковані.

Передбачається Х-зчеплений домінантний механізм успадкування, при якому патологічний варіант торкається однієї з двох Х-хромосом в осіб жіночої статі (46,XX), що зумовлює життєздатність плода. Водночас наявність аналогічного генетичного дефекту в осіб чоловічої статі (46,XY) при ураженні єдиної Х-хромосоми вважається несумісним із життям і, зазвичай, призводить до внутрішньоутробної загибелі плода.

Симптоми синдрому Айкарді

Діагноз синдрому Айкарді ґрунтується на характерному комплексі клініко-морфологічних ознак, які діагностують у пацієнтів з цим захворюванням, що включає вади розвитку кори головного мозку, такі як агенезія мозолистого тіла, внутрішньочерепні кісти, полімікрогірія, вузлова гетеротопія та дисморфізм базальних гангліїв (таблиця) (Ha T.T. et al., 2023).

Таблиця. Генетичні варіанти та клінічні прояви у пацієнтів із синдромом Айкарді

Цитогенетичні дані	Типові ознаки синдрому Айкарді	Атипові ознаки синдрому Айкарді	Діагноз
46,X,t(X;3)(p22;q12)	Сколіоз, аномалії ребер, знижений м’язовий тонус, двобічний птоз, мікрофтальмія, тяжка затримка розвитку	Симблефарон, виразки рогівки, лагофтальм, «скупчення» пігменту сітківки	Ймовірний
46,XX,t(12;21)(q13.3;q11.2)	Хоріоретинальні лакуни, колобома, агенезія мозолистого тіла, інфантильні спазми, гіпсаритмія на електроенцефалографії (ЕЕГ)	—	Підтверджений
Делеція Xp22.2–pter та часткова трисомія 3p	Мікрофтальмія, вентрикуломегалія	Колобома ока, тератома в ділянці зорового перехрестя (хіазми), чітко окреслені хоріоретинальні вади, відсутність агенезії мозолистого тіла, кістково-вертебральні аномалії, інфантильні спазми, внутрішньочерепні гетеротопії	Ймовірний
46,X,t(X;7)(p22.3;p15), порушення гена CDKL5	Гіпоплазія мозолистого тіла, інфантильні спазми	Бліде очне дно, мікроцефалія, хореїформні та міоклонічні дискінезії	Ймовірний
Делеція 1p36–pter	Інфантильні спазми, двобічна папілярна колобома, агенезія мозолистого тіла, дилатація шлуночків, затримка психомоторного розвитку	Брахідактилія, гіпертрихоз, глибоко посаджені очі, відстовбурчені вуха	Фенокопія
Делеція 6q27–qter (включно з DLL1) та дуплікація 12q24.32–q24.33	Затримка нейророзвитку, інфантильні спазми, часткова агенезія мозолистого тіла, вентрикуломегалія, виражена асиметрія головного мозку, інші кортикальні мальформації, колобома, хоріоретинальні лакуни, сколіоз, краніофаціальні аномалії	—	Підтверджений
Делеція 3q21.3–q22.1	Преаксіальна полідактилія, м’язова гіпотонія, аномалії мозолистого тіла, хоріоретинальні лакуни, часткова агенезія мозолистого тіла, дилатація шлуночків, помірне потовщення кори головного мозку, порожнина прозорої перегородки (cavum septum pellucidum)	Ретромікрогнатія, дефект міжпередсердної перегородки, стеноз клапана легеневої артерії	Ймовірний
45,X0 / 46,XX	Дилатація шлуночків, внутрішньошлуночкові кісти, м’язова гіпотонія, колобома, агенезія мозолистого тіла, внутрішньочерепні кісти, поліморфні епілептичні напади, хоріоретинальна атрофія	Коротка шия, крилоподібні складки шиї, телетелія (широка відстань між сосками), бочкоподібна грудна клітка, лімфедема, геміспонділія, відкрите овальне вікно, гідроцефалія, внутрішньочерепна гіпертензія, глухота	Мозаїцизм синдромів Айкарді та Шерешевського—Тернера
TEAD1: c.618G>A; p.Trp206Ter	Хоріоретинальні лакуни, інфантильні спазми, кісти мозочка, перивентрикулярні гетеротопії	—	Підтверджений
OCEL1: c.499G>A; p.Ala167Thr	Часткова агенезія мозолистого тіла, хоріоретинальні лакуни, інфантильні спазми, арахноїдальна кіста задньої черепної ямки	—	Підтверджений
NPAS2: c.2465C>T; p.Pro822Leu	Хоріоретинальні лакуни, інфантильні спазми, агенезія мозолистого тіла	—	Підтверджений
DHX37: c.1145A>G; p.Asp382Gly	Хоріоретинальні лакуни, інфантильні спазми, агенезія мозолистого тіла, колобома, вентрикуломегалія, внутрішньочерепні кісти, полімікрогірія, гетеротопія, тяжка затримка розвитку та інтелектуальна недостатність, дисморфічні риси	—	Підтверджений
Дуплікація Xp22.33 (SHOX)	Хоріоретинальні лакуни, інфантильні спазми, стоншення мозолистого тіла, фронтальна полімікрогірія, шлуночкова дисморфія, судоми	—	Підтверджений

Згідно з результатами дослідження, у 100% пацієнтів із синдромом Айкарді діагностують агенезію мозолистого тіла. Інфантильні епілептичні спазми виявляють практично в усіх хворих (до 99%). Хоріоретинальні лакуни діагностують у 70–90% осіб із синдромом Айкарді.

Скелетні аномалії, включаючи вади розвитку хребта та грудної клітки, реєструють у 40–60% пацієнтів. Найчастішим і клінічно значущим ускладненням захворювання є епілептичні напади, за якими за частотою слідують шлунково-кишкові порушення, у тому числі хронічні запори та порушення прийому їжі, які діагностують у більш ніж 90% хворих (Jakhar S. et al., 2025).

Діагностика синдрому Айкарді

Неврологічне обстеження

У пацієнтів із синдромом Айкарді можна діагностувати мікроцефалію, осьову гіпотонію та патологічний гіпертонус м’язів кінцівок, переважно з одного боку. Також відзначаються глибокі сухожильні рефлекси та геміпарез.

Також при синдромі Айкарді характерна помірна чи тяжка форма затримки психомоторного розвитку та розумова відсталість. В окремих випадках можливі легкі форми когнітивних порушень або їхня відсутність.

Епілептичні прояви маніфестують у перші місяці життя. На ранніх стадіях патології переважають інфантильні спазми, які згодом трансформуються на резистентну до лікування епілепсію з множинними типами нападів. При ЕЕГ діагностують високовольтний поліморфний ритм та дисоціацію активності між півкулями головного мозку.

При магнітно-резонансній томографії (МРТ) головного мозку відзначають характерні структурні аномалії:

дисгенезію мозолистого тіла;
полімікрогірію або пахігірію, переважно в лобових та ділянках біля латеральної борозни (sulcus lateralis);
перивентрикулярну та внутрішньокортикальну гетеротопію сірої речовини;
виражену асиметрію півкуль, папіломи судинного сплетення, вентрикуломегалію та внутрішньомозкові кісти (часто в 3-му шлуночку та судинному сплетенні) (Sutton V.R. et al., 2020).

Офтальмологічне обстеження

Патогномонічними для синдрому Айкарді є хоріоретинальні лакуни, які найчастіше локалізуються в задньому полюсі очного яблука, переважно навколо диска зорового нерва. Сенсорна сітківка над лакунами зазвичай збережена, проте в деяких випадках може бути повністю відсутня.

До інших частих офтальмологічних уражень при синдромі Айкарді належать:

колобома — у 39% очей;
гліальна проліферація — у 19% очей;
тяжка дисплазія зорового нерва — у 17% очей;
псевдоаденоматозна проліферація пігментного епітелію сітківки — у 14% очей.

Усі перераховані ураження можуть бути як одно-, так і двосторонніми, часто з вираженою асиметрією між очима (Sutton V.R. et al., 2020).

При огляді очного дна діагностують міопію, стафілому (патологічне випинання задньої поверхні склери) з хоріоретинальною дегенерацією (Jakhar S. et al., 2025).

Інші особливості синдрому Айкарді

На рентгенографії грудного відділу хребта (передньо-задньої проекції) можна виявити зрощення тіл грудних хребців та його деформацію.

Середні показники росту у віці молодше 7 років та маси тіла у віці молодше 9 років у дівчаток із синдромом Айкарді відповідають нормальним показникам, після чого відзначається уповільнення темпів росту та маси тіла. При синдромі Айкарді можливе як передчасне статеве дозрівання, так і його затримка (Sutton V.R. et al., 2020).

Пренатальне тестування за допомогою молекулярно-генетичного аналізу при синдромі Айкарді неможливе, оскільки патогенні варіанти генів невідомі.

Диференційну діагностику синдрому Айкарді необхідно проводити із синдромом Денді — Вокера (характерна кіста задньої черепної ямки), синдромом Леннокса — Гасто (є епілептичною енцефалопатією, яка проявляється в дитячому віці і характеризується тонічними судомами (Cuenca N.T.R. et al., 2022).

Лікування синдрому Айкарді

На сьогодні специфічної терапії синдрому Айкарді немає. Лікування включає прийом протиепілептичних препаратів (фенітоїну, леветирацетаму), проведення фізіотерапевтичних методів та корекцію харчування (Cuenca N.T.R. et al., 2022).

У випадках рефрактерної епілепсії рекомендована паліативна хірургія у вигляді калозотомії (розсічення) мозолистого тіла та застосування стимуляції блукаючого нерва (Jakhar S. et al., 2025).

Прогноз синдрому Айкарді

Середній вік летального результату при синдромі Айкарді — 18,5 року. Імовірність того, що людина із синдромом Айкарді доживе до 27 років, становить 0,62%. Найчастіша причина летального наслідку пов’язана з респіраторними захворюваннями (Cuenca N.T.R. et al., 2022).