Визначення та етіопатогенез постгеморагічної анемії
Гостра постгеморагічна анемія розвивається внаслідок швидкої втрати крові. Найчастішими її причинами є травматичні пошкодження, кровотечі із шлунково-кишкового тракту, сечовидільної або статевої системи, а також крововтрати, пов’язані із застосуванням антитромботичних препаратів. У дорослої людини організм здатний тимчасово компенсувати втрату до 20% об’єму крові завдяки рефлекторному звуженню судин та перерозподілу кровотоку, тому виражені ознаки анемії можуть бути відсутніми. Однак при більш значній та швидкій крововтраті — близько 1,5–2 л — різко підвищується ризик розвитку гіповолемічного шоку.
Хронічна постгеморагічна анемія формується при тривалій, часто непомітній крововтраті. Найчастіше її джерелом є захворювання шлунково-кишкового тракту чи органів репродуктивної системи. Поступова втрата крові призводить до виснаження запасів заліза в організмі та, як наслідок, розвитку залізодефіцитної анемії.
Клінічна картина постгеморагічної анемії
Вираженість симптомів при постгеморагічній анемії визначається декількома факторами — швидкістю крововтрати, її об’ємом, а також віком пацієнта та його вихідним станом. Чим швидшою і значнішою є втрата крові, тим важчою буде клінічна картина.
При гострій крововтраті симптоми розвиваються швидко і відображають першочергово порушення гемодинаміки та зменшення доставлення кисню до тканин. У таких ситуаціях на перший план виходять прояви гіповолемії та тканинної гіпоксії, ступінь яких безпосередньо залежить від обсягу втраченої крові та компенсаторних можливостей організму.
Діагностика постгеморагічної анемії: допоміжні дослідження
Для підтвердження діагнозу та оцінки тяжкості стану використовуються лабораторні та інструментальні методи.
У загальному аналізі крові при гострій крововтраті зазвичай виявляється нормоцитарна та нормохромна анемія. Слід враховувати, що рівень гемоглобіну починає знижуватися не відразу, а через кілька годин після втрати крові, що пов’язано з компенсаторним збільшенням об’єму плазми крові; мінімальні показники нерідко фіксують за кілька днів. Характерною ознакою є ретикулоцитоз, що досягає максимуму на 7–10-й день. Також часто фіксують лейкоцитоз (близько 10 000–30 000/мкл) з переважанням нейтрофілів, при цьому в периферичній крові можуть з’являтися незрілі форми — метамієлоцити та мієлоцити, особливо при вираженій гіпоксії та шоковому стані. Після масивних крововтрат і трансфузій еритроцитарної маси можливий розвиток тромбоцитопенії.
Дослідження системи гемостазу дозволяє виявити коагулопатію, що розвивається внаслідок значної крововтрати, витрачання факторів згортання та їх розведення після переливання компонентів крові та інфузійної терапії. Типовими ознаками є зниження рівня фібриногену та підвищення показників згортання, включно з протромбіновим часом (ПТЧ) та активованим частковим тромбопластиновим часом (АЧТЧ).
Додаткові методи обстеження підбирають залежно від передбачуваної причини крововтрати. Наприклад, за підозри на шлунково-кишкову кровотечу використовуються ендоскопічні дослідження, за допомогою яких можливо візуалізувати джерело крововтрати та оцінити його характер.
Лікування постгеморагічної анемії
Навіть після зупинки кровотечі значна крововтрата може призвести до виснаження запасів заліза в організмі. Унаслідок цього розвивається вторинна залізодефіцитна анемія, яка зберігається чи прогресує, незважаючи на усунення джерела крововтрати.
У таких ситуаціях потрібна корекція дефіциту заліза. З цією метою призначають препарати заліза, що дозволяє відновити його запаси, нормалізувати процеси кровотворення та поступово підвищити рівень гемоглобіну.