Запаморочення — це поширений розлад, що є ілюзією руху самого себе або навколишнього простору. При цьому відчуття хибного руху може стосуватися всього тіла або обмежуватися лише головою.
Периферичне запаморочення — це запаморочення, що розвивається при патології внутрішнього вуха або вестибулярного нерва.
Запаморочення найчастіше розвивається внаслідок доброякісного процесу.
Доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППГ) є найпоширенішою причиною периферичного запаморочення, яке зазвичай проявляється гострими та вираженими епізодами. Вираженість периферичного запаморочення зазвичай збільшується при рухах голови і часто пов’язане з горизонтальним/обертальним ністагмом.
Запаморочення — це симптом, а не діагноз. Більшість із нас у своєму житті зазнавали впливу цього симптому. Часто запаморочення супроводжується нудотою та блюванням.
Близько 80% випадків запаморочення мають периферичне походження, тоді як близько 20% мають центральне походження (таблиця). На ДППГ припадає до 80% випадків периферичного запаморочення. ДППГ на сьогодні є найпоширенішою причиною розвитку периферичного запаморочення.
Етіологія периферичного запаморочення зазвичай зумовлена патологією вестибулярної системи, напівкружних каналів або VIII черепно-мозкового нерва.
| Периферичне запаморочення | Центральне запаморочення |
| ДППГ.
Вестибулярний неврит. Лабіринтит. Невринома слухового нерва. Середній отит. Перилімфатична фістула. Аміноглікозидна токсичність. Вірусні інфекції. Синдром Когана. Локальна травма. Фізіологічне запаморочення (наприклад при заколисуванні). Застосування лікарських засобів (антибіотиків, антикольвульсантів, діуретиків, протипухлинних засобів). |
Ішемія/інфаркт ствола головного мозку.
Крововиливи в головний мозок. Вертебробазилярна недостатність. Об’ємні ураження. Синдроми демієлінізації. Сирингобульбія. Вестибулярна мігрень. Аномалія Арнольда — Кіарі. |
Для ДППГ характерне раптове відчуття обертання, викликане швидким рухом голови або поворотом у ліжку перед вставанням. Біль, шум у вухах чи втрата слуху не характерні. Розвивається внаслідок зміщення отолітів, що знаходяться в задньому півкружному каналі. Цей тип запаморочення діагностують за допомогою маневру Дікса — Холпайка. Основа лікування — маневр Еплі.
Вестибулярний неврит зазвичай є поствірусним запальним синдромом. У пацієнтів найчастіше розвивається швидка та виражена нудота та блювання, запаморочення та нестабільність ходи. Якщо є супутня одностороння втрата слуху, діагностують лабіринтит. Для диференційної діагностики із запамороченням центрального генезу показано проведення магнітно-резонансної томографії (МРТ).
Хвороба Меньєра. Надлишок ендолімфатичної рідини в лабіринті призводить до підвищення тиску та викликає дисфункцію внутрішнього вуха. У пацієнтів відмічають епізодичний односторонній шум у вухах, втрату слуху, нудоту, блювання та запаморочення. При аудіометричному тестуванні виявляють нейросенсорну приглухуватість.
Синдром Когана — це аутоімунний процес, який проявляється симптомами, подібними до симптомів хвороби Меньєра.
Зазвичай периферичне запаморочення зумовлене доброякісним процесом, тоді як центральне запаморочення часто характерне для більш тяжкої форми патології.
Периферичне запаморочення пацієнти зазвичай описують як відчуття обертання. Синдром периферичного запаморочення може проявлятися такими, пов’язаними із запамороченням, симптомами:
Важливо зібрати точний та докладний анамнез, зокрема лікарський (особливо слід звернути увагу на застосування сечогінних, протисудомних, протипухлинних засобів та антибіотиків).
Які ознаки притаманні периферичному запамороченню?
Периферичне запаморочення зазвичай має епізодичний і гострий/тяжкий перебіг. Центральне запаморочення зазвичай триває більш довгий час. Вираженість периферичного запаморочення найчастіше збільшується при рухах голови, і воно у більшості випадків пов’язане з горизонтальним/обертальним односпрямованим ністагмом. При фіксації погляду вираженість запаморочення зменшується, ністагм пригнічується.
Центральне запаморочення — ністагм зазвичай горизонтальний або вертикальний, може супроводжуватися косоокістю. Не характерне зменшення вираженості ністагму при фіксації погляду.
Симптоми ураження інших черепно-мозкових нервів та стовбура головного мозку, зокрема двоїння, оніміння обличчя, слабкість мімічної мускулатури, дизартрія, дисфагія та ін., характерні для центрального запаморочення. Їх не фіксують при периферичному генезі цієї патології.
Тест (маневр) Дікса — Холпайка з поворотом голови та шиї проводиться для виявлення симптомів та провокування прояву ністагму.
Пацієнтам із запамороченням показано консультацію невролога, оториноларинголога, а в деяких випадках — нейрохірурга.
Найчастіше показана терапія основного процесу.
Залежно від етіології периферичного запаморочення можна застосовувати антигістамінні препарати, бензодіазепіни, глюкокортикостероїди (наприклад преднізолон), протиблювальні (наприклад метоклопрамід) та антихолінергічні засоби.
При гострій периферичній вестибулопатії показані препарати, що пригнічують функцію вестибулярної системи, та бетагістин. Також рекомендовані постільний режим, прийом великої кількості рідини.
При ДППГ показано маневр Еплі. Пацієнта укладають у положення на спині й лікар проводить послідовні повороти голови у такий спосіб, що відбувається зміщення отолітів з напівкружних каналів. Інші менш часто використовувані маневри включають маневри Семонта, Лемперта та Хаміда.
При хворобі Меньєра та фістулі лабіринту може бути показане оперативне лікування.
Вестибулярна реабілітаційна терапія включає виконання спеціальних вправ та рухів голови, спрямованих на стабілізацію погляду, ходи та зменшення вираженості запаморочення.
При зверненні пацієнта необхідно встановити, чи відчуває пацієнт запаморочення або:
Надалі необхідно диференціювати центральне та периферичне запаморочення, потім проводиться наступна діагностика конкретної патології, за якої розвинувся цей симптом.