Парагангліома

Содержание

Парагангліома (гломусна пухлина) — це рідкісна та високоваскулярна пухлина, яка формується з симпатичних або парасимпатичних позанадниркових автономних парагангліїв.

Параганглії — це групи нейроендокринних клітин (клітини нервового гребеня), що класифікуються як надниркові або позанадниркові.

Парагангліоми зазвичай є однією доброякісною односторонньою пухлиною, але в 1% усіх спорадичних і 20–80% усіх сімейних випадків можуть відзначатися множинні пухлини. Випадки злоякісності та метастазування рідкісні. Раннє виявлення та повна хірургічна резекція мають сприятливий прогноз (Ikram A. et al., 2024).

Югулотимпанальні парагангліоми знаходяться в ділянці яремної цибулини та барабанних парагангліїв, пухлини каротидного тільця — в ділянці біфуркації сонної артерії.

Югулотимпанальні парагангліоми і парагангліоми каротидного тільця становлять 80% всіх парагангліом ділянки голови і шиї. Югулотимпанальні парагангліоми уражують жінок віком 50 років. У 10–16% всіх випадків югулотимпанальні парагангліоми є двосторонніми.

У США лікарі діагностують 500–1000 парагангліом щорічно.

У більшості осіб спорадичні парагангліоми діагностують у віці 30–50 років, середній вік встановлення діагнозу становить 47 років. Пухлини, локалізовані в основі черепа та шиї, як правило, діагностують в осіб похилого віку. Навпаки, новоутворення черевної порожнини частіше виявляють в осіб молодшого віку, близько 36 років. Пацієнти зі спадковими парагангліомами зазвичай звертаються до лікаря приблизно на 10 років раніше, ніж ті, хто має спорадичне захворювання.

Більшість парагангліом доброякісні. Частота злоякісних парагангліом становить близько 90–95 випадків на 400 млн осіб. Серед хворих зі спадковою парагангліомою співвідношення чоловіків та жінок приблизно рівне. Навпаки, спорадичні пухлини набагато більш поширені серед жінок, із співвідношенням жінок та чоловіків 3:1 (Ikram A. et al., 2024).

Класифікація парагангліом

Типи парагангліом:

• симпатичні парагангліоми — формуються вздовж симпатичного ланцюга від основи черепа до сечового міхура та передміхурової залози. Найчастіше їх діагностують у місці з’єднання нижньої порожнистої та лівої ниркової вени або біфуркації аорти біля місця відходження нижньої брижової артерії, відомої як орган Цукеркандля (скупчення нейроендокринних клітин);
• парасимпатичні парагангліоми — зазвичай безсимптомні і неактивні, локалізуються в ділянці шиї та основи черепа вздовж розподілу блукаючого та язикоглоткового нервів. Більшість парасимпатичних парагангліом формується з каротидного тільця, але деякі — з югулотимпанальних та вагальних парагангліїв. Рідко парасимпатична парагангліома розвивається з гортанних парагангліїв.

Близько 86% усіх парагангліом, локалізованих за межами голови та шиї, є симпатичними та секретують норадреналін. Тільки близько 5% пухлин у ділянці шиї та основи черепа секретують катехоламіни.

Існують схеми класифікації парагангліом для встановлення операбельності, особливо в ділянці голови та шиї.

Схема класифікації Гласскока — Кексона:

• тип I: невелика пухлина, що уражує яремну цибулину, середнє вухо та соскоподібний відросток;
• тип II: парагангліома поширюється під внутрішній слуховий прохід, може мати внутрішньочерепне розширення;
• тип III: поширюється на верхівку petrous apex скроневої кістки; може мати внутрішньочерепне розширення;
• тип IV: поширюється за верхівку petrous apex у схил або підскроневу ямку, може мати внутрішньочерепне розширення.

Схема класифікації Фіша:

• клас A: пухлини, що виникають вздовж барабанного сплетення згори равлика у вусі;
• клас B: новоутворення з інвазією в гіпотимпанум, кортикальна кістка над цибулиною яремної вени недоторкана;
• клас C1: пухлини з проникненням у каротидний отвір, але без проникнення в сонну артерію;
• клас C2: новоутворення з руйнуванням вертикального каротидного каналу;
• клас C3: пухлини, що проникають у горизонтальну частину каротидного каналу, але не досягають рваного отвору;
• клас C4: новоутворення з зростом у рваний отвір і вздовж сонної артерії та печеристого (кавернозного) синуса;
• клас De ¹/₂: пухлини з інтракраніальним, але лише екстрадуральним поширенням; De ¹/₂ відповідно до зміщення твердої мозкової оболонки (De₁ = <2 см, De₂ = >2 см);
• клас Di_1/2/3: новоутворення з інтракраніальним та інтрадуральним поширенням; Di _1/2/3 залежно від глибини проникнення в задню черепну ямку (Di₁ = <2 см, Di₂ = від 2 до 4 см, Di₃ = >4 см).

Причини парагангліом

Параганглії — це хромафінні нейросекреторні клітини, що походять із клітин нервового гребеня. До симпатичних парагангліїв належать мозкова речовина надниркових залоз, паравертебральні симпатичні ланцюги та нерви, які іннервують заочеревинні та тазові органи. Парасимпатичні параганглії знаходяться вздовж шийно-грудних гілок язикоглоткового та блукаючого нервів.

Типи парасимпатичних гангліїв:

• югулотимпанічний;
• орбітальний;
• блукаючий;
• гортанний;
• підключичний;
• сонні та аортальні тільця.

Парагангліоми переважно спорадичні, у 30–50% випадків є сімейними. Деякі сімейні форми можуть бути пов’язані з генетичними синдромами, такими як варіації в генах, що кодують різні субодиниці ферменту сукцинатдегідрогенази, діада Карнея — Стратакіса, нейрофіброматоз I типу (NF1), синдром фон Хіппеля — Ліндау (von Hippel — Lindau — VHL) і багатовузлова ендокринна неоплазія типів 2A та 2B (multiple endocrine neoplasia types 2A and 2B — MEN2).

Пов’язані з розвитком парагангліом генетичні варіації:

• комплекс SDH — виконує центральну роль в енергетичному метаболізмі, функціонує як фермент циклу трикарбонових кислот та як комплекс II мітохондріального дихального ланцюга. Гени SDHx, включаючи SDHA, SDHB, SDHC і SDHD, спільно кодують 4 субодиниці (A, B, C і D) SDH. Патогенні мутації SDHx призводять до розвитку парагангліоми;
• MEN2A проявляється раком щитоподібної залози, феохромоцитомою або парагангліомою та первинною гіперплазією паращитоподібних залоз. Основна генетична причина — успадкований варіант у RET, протоонкогенез;
• нейрофіброматоз І типу — проявляється плямами кольору «кави з молоком», периферичними нейрофібромами, нейрокогнітивними відхиленнями, пухлинами центральної нервової системи (ЦНС), саркомами м’яких тканин та іншими пухлинами, включаючи феохромоцитому або парагангліоми. Нейрофіброматоз виникає внаслідок патогенної варіації в гені-супресорі новоутворень NF1;
• синдром фон Хіппеля — Ліндау характеризується наявністю доброякісних та злоякісних пухлин, включаючи гемангіобластоми мозочка і хребта, ангіоми сітківки, світлоклітинний рак нирок, феохромоцитоми / парагангліоми та нейроендокринні пухлини підшлункової залози. Основною причиною синдрому фон Хіппеля — Ліндау є патогенні варіанти в гені-супресорі пухлин VHL;
• діада Карнея — Стратакіса — це аутосомно-домінантне захворювання з неповною пенетрантністю, що характеризується шлунково-кишковими стромальними новоутвореннями та парагангліомами. Багато випадків зумовлені патогенними варіантами зародкової лінії SDHB, SDHC або SDHD;
• патогенні варіанти гена SDHB можуть бути пов’язані з проживанням на високих висотах;
• вроджена вада серця з право-лівим скиданням крові може бути причиною патогенних варіантів підвищення функції EPAS1, який кодує індукований гіпоксією фактор-2α;
• якщо в сімейному анамнезі була діагностована феохромоцитома, у пацієнта можуть діагностувати патогенні варіанти втрати функції в гені MAX (MYC-асоційований фактор X).

Крім генетичної схильності, такі фактори, як гіпоксія (у жителів високогір’я) або наявність вродженої вади серця з право-лівим скиданням крові та хронічної обструктивної хвороби легень, підвищують ризик розвитку парагангліом каротидних тілець.

Згідно з результатами дослідження, парагангліоми у певних випадках можуть індукуватися гіпоксією (hypoxia-inducible factors — HIFs). Ці фактори транскрипції, активовані гіпоксією, запускають гени, які підвищують адаптацію та виживання в умовах низького вмісту кисню, тим самим регулюючи енергію, метаболізм заліза та еритропоез. Гіпоксія спричиняє підвищення внутрішньоклітинних рівнів HIFs.

В осіб з варіантами в генах VHL та SDHx діагностують псевдогіпоксичну реакцію, що призводить до стабілізації, порушення регуляції та надекспресії HIFs. Пухлини з патогенними варіантами в гені VHL дуже схожі на новоутворення з варіантами в генах SDHx. Загальні характеристики варіантів VHL та SDHx — ангіогенез, гіпоксія та знижена окисна реакція, що передбачає загальний молекулярний шлях розвитку цих пухлин.

Більшість югулотимпанальних парагангліом є спорадичними, близько 10% — з аутосомно-домінантним типом успадкування. У пацієнтів із сімейними типами югулотимпанальної парагангліоми діагностовано зв’язок з аномаліями в 11-й хромосомі.

Патофізіологія парагангліом

Первинна патофізіологія, що лежить в основі парагангліоми, включає або надмірну секрецію катехоламінів (дофаміну, норадреналіну та адреналіну), або ерозію кісток через ефект маси (патологічного новоутворення). При парагангліомі часто діагностують епізодичну секрецію катехоламінів, що призводить до симптомів надлишку катехоламінів.

У симпатичній нервовій системі адреналін та норадреналін стимулюють рецептори симпатичної нервової системи (адренергічні рецептори) — α₁, α₂, β₁ та β₂. Вони пов’язують та вивільняють норадреналін.

Стимуляція цих рецепторів призводить до таких процесів, як:

• α₁: скорочення гладких м’язів та стимуляція ЦНС, які викликають вазоконстрикцію. Результатом є скорочення сфінктерів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) зі зниженням моторики та перистальтики. Сфінктер сечового міхура та матка скорочуються, зіниці розширюються, а печінка піддається глюконеогенезу;
• α₂: вазодилатація;
• β₁: підвищення скоротливості серця та частоти серцевих скорочень разом із вивільненням реніну з нирок;
• β₂: розслаблення гладких м’язів та розширення кровоносних судин, які викликають бронходилатацію в легенях, зниження моторики ШКТ, глюконеогенез та розслаблення матки.

Парасимпатичні парагангліоми, що в основі черепа, зазвичай несекреторні, менше 5% секретують катехоламіни і стають симптоматичними. Ці несекреторні парагангліоми часто проявляються симптомами, пов’язаними з їх масовим впливом на навколишні структури, а не з надлишком катехоламінів.

Симптоми парагангліом

Парагангліоми зазвичай є доброякісними гіперваскулярними пухлинами, які ростуть повільно. Симптоми залежать від їхньої локалізації.

Найбільш поширеними проявами всіх парагангліом є мас-ефект і надлишок катехоламінів. Інші новоутворення можуть бути безсимптомними, що діагностуються випадково при рентгенологічному дослідженні.

Можливі клінічні ознаки парагангліом:

• кровотеча із верхніх відділів ШКТ;
• біль у спині чи грудному відділі;
• кашель, задишка;
• нудота та блювання при фізичному навантаженні;
• параліч голосових зв’язок, що викликає захриплість;
• параліч черепних нервів;
• занепокоєння;
• тахікардія;
• підвищене потовиділення;
• неконтрольована епізодична артеріальна гіпертензія;
• холодна та липка шкіра;
• мідріаз;
• сухість у роті;
• іноді пілоерекція;
• при синдромі каротидного синуса — брадикардія та непритомність;
• при синдромі верхнього венозного синуса — кровохаркання, дисфагія чи біль у грудях.

Надлишок катехоламінів

Найбільш поширеною особливістю надлишку катехоламінів є епізодична артеріальна гіпертензія. Ці епізоди зазвичай супроводжуються симптомами головного болю, серцебиття та підвищеного потовиділення, відомими як «класична тріада». Якщо всі три елементи «класичної тріади» виявляються одночасно, лікар може діагностувати пухлину, що секретує катехоламіни, з 90% специфічністю. Однак ймовірність одночасного прояву всіх 3 симптомів становить 40%, якщо пухлину діагностують в основі черепа або шиї.

На наявність катехоламінової парагангліоми можуть вказувати переривчасті епізоди артеріальної гіпертензії поряд з іншими класичними симптомами, особливо коли вони спричинені зміною постави, занепокоєнням, застосуванням лікарських засобів, фізичними вправами, які підвищують внутрішньочеревний тиск. Рідко у пацієнта з мутацією, пов’язаною з SDHB, може секретуватися дофамін з нормальним артеріальним тиском або гіпотензією.

Додаткові симптоми надлишку катехоламінів включають такі, як:

• сухість у роті;
• почервоніння обличчя;
• мідріаз;
• занепокоєння;
• закреп;
• втома;
• тремор;
• панічні атаки;
• загальна слабкість через виснаження;
• ортостатичний колапс через невеликий об’єм плазми крові;
• набряк диска зорового нерва;
• нечіткий зір;
• запаморочення;
• поліфагія;
• полідипсія;
• афективні розлади;
• гіперглікемія;
• зменшення маси тіла.

Ознаки парагангліоми сечового міхура: артеріальна гіпертензія, гематурія та додаткові симптоми надлишку катехоламінів при сечовипусканні чи сексуальній активності. Відмінною ознакою парагангліоми сечового міхура при сечовипусканні є непритомність.

Парагангліоми голови та шиї

Парагангліоми, локалізовані в ділянці голови та шиї, зазвичай є невеликими пухлинами (Sandow L. et al., 2023).

Ознаки парагангліоми каротидного тільця:

• зазвичай безболісні;
• поступово збільшуються;
• верхня частина шиї нижче кута щелепи;
• «гумова» безболісна маса в бічній частині шиї;
• позитивний симптом Фонтейна (новоутворення більш вільно переміщається в горизонтальній площині, ніж у вертикальній);
• наявність каротидного шуму або маса може бути пульсуючою;
• у міру збільшення розміру пухлини у пацієнтів можуть розвинутися дисфагія, дефіцит черепних нервів VII, IX, X, XI та XII, осиплість голосу або синдром Горнера.

Ознаки югулотимпанальних парагангліом:

• повільний ріст парагангліом;
• супроводжуються пульсуючим шумом у вухах з або без кондуктивної приглухуватості;
• параліч лицьового нерва;
• запаморочення;
• охриплість голосу;
• параліч нижніх черепних нервів;
• блакитнувата пульсуюча маса за барабанною перетинкою.

Ознаки парагангліоми блукаючого нерва:

• найбільш поширене місце парагангліоми — нижній вузлуватий ганглій;
• залежно від розташування можливі різні симптоми;
• запаморочення;
• затуманений зір;
• опущення обличчя (птоз обличчя);
• дисфагія;
• пухлини шиї;
• біль;
• дефіцити черепних нервів;
• синдром Горнера.

Рідко шийну парагангліому можна виявити в щитоподібній залозі або твердій оболонці головного мозку (характерні симптоми неврологічної компресії, що відповідають місцезнаходженням пухлини).

Діагностика парагангліом

Діагностика новоутворень, що секретують катехоламіни, охоплює комплексне біохімічне тестування, візуалізаційні дослідження та генетичне тестування для встановлення спадкової схильності.

Лабораторні аналізи

• Аналіз плазми крові на катехоламіни (дослідження рівня фізіологічно активних речовин адреналіну, норадреналіну та дофаміну);
• аналіз сечі на катехоламіни;
• аналіз на метанефрин (у добовій сечі);
• аналіз плазми крові на метанефрин;
• тест на пригнічення клонідину (пацієнт повинен утриматися від їжі протягом нічного часу доби. Через 30 хв після встановлення внутрішньовенного катетера береться плазма крові для визначення базового рівня катехоламінів. Потім пацієнт приймає перорально клонідин 0,3 мг, а повторні зразки плазми крові для встановлення рівня катехоламінів збираються через 2 год).

Трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, антипсихотики та леводопа, ймовірно, призведуть до хибнопозитивних результатів аналізу на катехоламіни та метанефрин. Тому для забезпечення точних результатів рекомендовано припинити прийом цих лікарських засобів за 2 тиж до тестування.

Інструментальні дослідження

• Ультразвукове дослідження (УЗД) голови та шиї, грудної та черевної порожнини та таза — діагностується гіперваскулярна, тверда, чітко окреслена, гіпоехогенна пухлина. При пухлинах сонної артерії на УЗД можливе розширення біфуркації сонної артерії;
• контрастна комп’ютерна томографія (КТ) голови та шиї, грудної та черевної порожнини, таза (для КТ-сканування необхідно використовувати неіонний контраст, щоб запобігти катехоламіновому кризу);
• магнітно-резонансна томографія (МРТ) голови та шиї, грудної та черевної порожнини, таза, радіоізотопна візуалізація — для виявлення пухлин, невидимих на КТ або МРТ, або для виявлення множинних новоутворень, коли результати КТ або МРТ позитивні — рекомендовано метайодобензилгуанідин (MIBG)-сканування з використанням іобенгуану (I-123). При використанні I-123 необхідно приймати калій йодид перорально для запобігання поглинанню радіофармпрепарату щитоподібною залозою. При MIBG-скануванні можливі хибнопозитивні результати;
• позитронно-емісійна томографія (ПЕТ) — сканування міченої галієм 1,4,7,10-тетраазациклододекан-1,4,7,10-тетраоцтової кислоти або Ga 68 DOTATOC (ПЕТ-КТ, мічена 68Ga-дотататом), 18F-флудезоксиглюкозою (ФДГ) або 18F-фтор-L-дигідроксифенілаланіном (ПЕТ-КТ, мічена 18F-ДОПА). ПЕТ рекомендована для виявлення будь-якої прихованої феохромоцитоми або парагангліоми;
• чудову точність локалізації пухлини забезпечує ПЕТ-КТ, мічена 68Ga-дотататом, проте її доступність обмежена.

Результати КТ, пов’язані з парагангліомою, включають:

• однорідну масу з непосиленими одиницями Хаунсфілда в діапазоні 40–50;
• інтенсивне посилення пухлини після введення внутрішньовенного контрасту та відстроченого вимивання;
• кістозні зміни, некроз та внутрішні кальцифікації;
• пацієнтам з підозрою на парагангліоми югулотимпанальної ділянки слід пройти КТ для оцінки можливого руйнування скроневої кістки.

Результати МРТ, що вказують на парагангліому, включають:

• на T₁-зважених зображеннях — новоутворення, що відображає проміжну щільність сигналу з розсіяними ділянками відсутності сигналу, що вказує на наявність кровоносних судин зі збільшеним кровотоком;
• на T₂-зважених зображеннях — виражений гіперваскулярний малюнок, що характеризується зовнішнім виглядом «сіль і перець».

Генетичне тестування

При стандартному тестуванні лікар оцінює патологічні варіанти в RET, VHL, NF-1, SDHD, SDHC, SDHB, SDHA, SDHAF2, TMEM127 і MAX. У випадках, коли патологічний варіант парагангліоми ідентифікований, важливо повідомити та рекомендувати тестування всім родичам першого ступеня спорідненості.

Усі носії патогенного варіанта SDHx повинні проходити щорічний скринінг на фракціоновані метанефрини.

Усім носіям SDHB, SDHC і SDHD або SDHAF2 рекомендовано КТ або МРТ основи черепа, шиї, грудної та черевної порожнини, таза кожні 2–3 роки, а також сцинтиграфію I-123, MIBG-сканування або ПЕТ-КТ з маркуванням 68Gа-дотату кожні 5 років.

Пацієнти з генетичним варіантом SDHB, секреторною пухлиною черевної порожнини мають найвищий рівень злоякісності. Таким чином, для подальшого обстеження щодо метастатичного захворювання рекомендовано радіоізотопне сканування з використанням сканування MIBG, 111-In пентетреотиду та ПЕТ-сканування. Переважними тестами є ПЕТ-КТ із міченням 68Ga-дотататом або фтордезоксиглюкозою.

Хірургічна біопсія

Золотим стандартом на підтвердження діагнозу парагангліом є біопсія уражених ділянок. Однак за результатами біопсії неможливо диференціювати феохромоцитоми та парагангліоми. Тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія малоефективна для встановлення діагнозу.

Враховуючи високу васкуляризацію парагангліом та ризик катехоламінового кризу, біопсія та резекція зазвичай проводяться одночасно. Слід уникати біопсій до резекції, якщо немає біохімічних доказів секреції катехоламінів або пацієнт не проходить α-адренергічну блокаду.

Лікування парагангліом

Лікування першої лінії для парагангліом — хірургічна резекція.

Для невеликих безсимптомних несекретуючих парагангліом голови та шиї розміром <1 см можливе контрольне спостереження у лікаря (проведення контрастної МРТ або КТ через 6 міс з моменту встановлення діагнозу та з повторними скануваннями щорічно, якщо пухлина залишається стабільною). У багатьох парагангліом середня швидкість зростання становить 1 мм/рік. При парагангліомах інших локалізацій рекомендовано хірургічне втручання.

Передопераційна підготовка пацієнта:

• для запобігання гіпертонічному кризу, аритміям та поліорганній недостатності під час операції;
• призначення прийому антигіпертензивних препаратів (феноксибензаміну або доксазозину) за 7 днів до операції;
• перед операцією рекомендована дієта з підвищеним вмістом натрію та підвищене споживання рідини для усунення зменшення об’єму крові, тим самим запобігаючи тяжкій формі артеріальної гіпотензії після видалення пухлини;
• можлива передопераційна емболізація (показана при пухлинах голови та шиї розміром >3 см).

Інтраопераційно при артеріальній гіпертензії можна вводити внутрішньовенно нікардипін, нітропрусид або лабеталол. При артеріальній гіпотензії показано введення внутрішньовенних рідин, фенілефрину, норепінефрину або вазопресину.

Хірургічні методи лікування:

• для пацієнтів з парагангліомами черевної порожнини можливі лапароскопічний та ретроперитонеоскопічний хірургічні підходи. Показники переходу на відкриту операцію зазвичай становлять <1%;
• для резекції парагангліом у грудній клітці необхідний відкритий підхід хірургічного втручання;
• при резекції пухлини каротидного тільця хірурги часто використовують трансцервікальний доступ;
• при парагангліомах сечового міхура показані радикальна або часткова цистектомія, оскільки при трансуретральному доступі можливі рецидиви;
• для парагангліом барабанної перетинки використовують тимпанопластику;
• для резекції яремних парагангліом часто необхідний підскроневий або навколовиростковий доступ.

Показання до хірургічної резекції яремних парагангліом на основі рекомендацій Британського товариства основи черепа (British Skull Base Society):

• кровотеча із вушного каналу або постійні виділення;
• пульсуючий шум у вухах;
• кондуктивна втрата слуху;
• артеріовенозне шунтування;
• секретуючі пухлини;
• значне стиснення стовбура головного мозку;
• злоякісне захворювання;
• нездатність променевої терапії призупинити ріст новоутворення (Lloyd S. et al., 2020).

Значимі ризики резекції парагангліом голови та шиї: кровотеча, інсульт та дисфункція черепних нервів.

Променева терапія

Променева терапія призначена для пацієнтів з невеликими несекретуючими доброякісними пухлинами в основі черепа та шиї, коли видалення новоутворення призведе до пошкодження критично важливих судинних або нервових структур. Вона також показана для осіб з яремними парагангліомами та складними тимпанальними парагангліомами за умови, що у хворого відсутні симптоми, пов’язані з секрецією катехоламінів або об’ємом новоутворення. Променева терапія також показана при рецидивуючих пухлинах після хірургічної резекції.

Променева терапія може включати:

• стереотаксичну радіохірургію — доза становить 12–18 Гр, яку доставляють за 1 фракцію. Також доступні спеціальні стереотаксичні радіохірургічні системи, такі як гамма-ніж (gamma knife) або Cyber Knife, лінійний прискорювач (linear accelerator — LINAC), стереотаксична радіохірургія та стереотаксична радіотерапія тіла;
• стереотаксичну радіотерапію тіла — доза становить 25–30 Гр, що доставляють за 5 фракцій, або 21 Гр за 3 фракції;
• традиційне фракціоноване опромінення — опромінення протягом декількох тижнів з цільовою дозою в діапазоні 45–54 Гр (1,8–2,0 Гр на фракцію) (Gigliotti M.J. et al., 2018).

Прогноз парагангліом

Близько 20% усіх позанадниркових парагангліом і 10% усіх феохромоцитом є злоякісними. Усі парагангліоми в ділянці голови та шиї є доброякісними.

Частота місцевих рецидивів після операції становить 6,5% через 5 років, 16,1% через 10 років та 17,1% через 15 років. Для яремних парагангліом частота рецидивів становить 14% протягом 7 років після загальної резекції та 31% протягом 6 років після субтотальної резекції. З підвищеним ризиком рецидиву парагангліом пов’язані такі фактори, як розмір пухлини, сімейна генетична мутація та молодший вік на момент встановлення діагнозу (Parisien-La Salle S. et al., 2022).