Мієліт

Содержание

Етіологія та патогенез

Мієліт — це запалення спинного мозку, зумовлене проникненням і активністю різних мікроорганізмів у нервовій тканині. Найчастіше цей процес викликається вірусними агентами, включаючи різноманітні типи ентеровірусів, такі як Коксакі групи А та B, ECHO, поліомієлітні віруси, а також ентеровіруси 70-го та 71-го типів. Крім того, значну роль відіграють віруси із сімейства герпесвірусів, включаючи герпес-симплекс-віруси, вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу, цитомегаловірус та вірус Епштейна — Барр. ВІЛ також може бути причиною розвитку мієліту.

Іноді мієліт може розвиватися на тлі інших інфекційних захворювань, таких як нейроборреліоз, що викликається бореліями, лептоспіроз, сифіліс або туберкульоз центральної нервової системи. Ці захворювання можуть супроводжуватися або викликати розвиток запалення в спинному мозку, посилюючи клінічну картину, тому необхідний складніший підхід до діагностики та лікування.

Клінічна картина

Мієліт — це захворювання, яке може починатися з інтенсивного болю в спині або в люмбосакральній ділянці, передвіщаючи розвиток серйозного неврологічного ураження. Різні форми мієліту мають свої унікальні характеристики:

• запалення передніх рогів спинного мозку: ця форма зазвичай пов’язана з інфекцією, викликаною ентеровірусами. Вона характеризується гострим та прогресуючим паралічем, який може бути несиметричним і уражувати до 4 кінцівок. Параліч супроводжується слабкістю м’язів, що зберігається протягом кількох днів. Додаткові симптоми включають лихоманку та міалгію. Чутливість при цьому зазвичай не порушується, проте при ураженні довгастого мозку можуть виникнути проблеми з ковтанням та диханням;
• запалення білої речовини, поперечний мієліт: ця форма мієліту проявляється у вигляді висхідного в’ялого паралічу, порушень чутливості та функції тазових органів. Поперечний мієліт може призвести до значних та постійних неврологічних порушень, якщо не розпочати лікування своєчасно;
• мієліт при менінгіті та/або енцефаліті: ця форма поєднує симптоми, типові як для менінгіту, так і для енцефаліту, а також може виявлятися через симптоми конкретної вірусної інфекції. Однак їх відсутність не виключає діагнозу мієліту. Найчастіше у пацієнтів залишаються стійкі неврологічні порушення, зокрема сенсорні порушення, парези чи паралічі різного ступеня тяжкості.

Правильна та своєчасна діагностика та лікування критичні для зниження ризику довгострокових неврологічних наслідків та покращення результатів для пацієнтів.

Діагностика

Протокол діагностики мієліту

При діагностиці мієліту потрібен комплексний підхід для точної ідентифікації причини запалення та оцінки ступеня ураження спинного мозку:

• магнітно-резонансна томографія (МРТ): МРТ є критично важливим інструментом у діагностиці мієліту, оскільки за її допомогою можна виявити не тільки запальні зміни у спинному мозку, але й виключити інші можливі причини симптомів, такі як незапальні зміни або стиснення спинного мозку. Це дослідження допомагає візуалізувати структурні та патологічні зміни у тканинах;
• мікробіологічне та серологічне дослідження: ці аналізи необхідні для визначення збудника інфекції. Мікробіологічні дослідження можуть включати аналізи крові, сечі та, в деяких випадках, зразки тканин. За допомогою серологічних тестів можна ідентифікувати антитіла або антигени специфічних збудників, що важливо для діагностики вірусних, бактеріальних та інших інфекцій, подібно до того, як це відбувається при діагностиці енцефаліту та менінгіту;
• аналіз спинномозкової рідини (СМР): загальний аналіз СМР часто виявляє зміни запального характеру. При вірусних інфекціях характерно збільшення кількості мононуклеарних клітин та підвищення рівня білка. При поліомієліті відзначають високий цитоз з нормальним рівнем білка на початкових стадіях, які через 2 тиж змінюються нормалізацією цитозу і підвищенням рівня білка. У разі туберкульозу може бути зафіксовано дуже високий рівень білка.

Ці діагностичні заходи дозволяють лікарям точно визначити наявність та ступінь запального процесу у спинному мозку, що критично важливо для вибору адекватної терапії та мінімізації довгострокових наслідків для пацієнта.

Лікування та профілактика

Лікування мієліту залежить від причини та ступеня запалення, а також від супутніх ускладнень. Основні принципи лікування аналогічні тим, що застосовуються у лікуванні енцефаліту та менінгіту, і включають такі підходи:

1. Протизапальне лікування: застосування стероїдів, таких як дексаметазон, є стандартним підходом до управління запаленням у нервовій тканині. При застосуванні дексаметазону зменшуються вираженість запалення та набряк, що може значно зменшити вираженість неврологічних симптомів та запобігти подальшому погіршенню стану пацієнта.
2. Протинабрякове лікування: крім протизапальної терапії, активне протинабрякове лікування критично важливе для зниження тиску всередині спинного мозку. Це запобігає подальшому стисненню нервових структур та підтримує функціонування нервової системи.
3. Хірургічне втручання при необхідності: у випадках, коли мієліт супроводжується компресією спинного мозку, наприклад, через епідуральну емпієму (накопичення гною між твердою мозковою оболонкою та стінками хребетного каналу), потрібне негайне хірургічне втручання. Декомпресія спинного мозку через хірургічну операцію може швидко знизити тиск, усунути причину компресії та запобігти можливим незворотним пошкодженням нервової системи.

Ці методи лікування спрямовані на мінімізацію запалення, управління симптомами та запобігання довгостроковим неврологічним наслідкам. Оптимальна стратегія лікування має бути індивідуальною та ґрунтуватися на конкретних клінічних симптомах кожного пацієнта.