Риніт — поширене запальне захворювання слизової оболонки носа, яке зазвичай призводить до низки неприємних симптомів, як-от свербіж, нежить, закладеність носа, чхання, а також подразнення або дискомфорт у носі або навколо нього. Риніт впливає на якість життя і може викликати зниження продуктивності праці, зокрема на роботі та у школі, і навіть негативно вплинути на соціальні взаємодії.
Експерти виділяють 2 основних типи риніту: алергічний та неалергічний. Неалергічний риніт підрозділяється на 2 основні категорії: запальний (інфекційний риніт, неалергічний риніт з еозинофілією та риніт, пов’язаний з поліпозом носа) та незапальний (вазомоторний риніт, медикаментозний риніт, гормональний риніт, риніт, пов’язаний зі структурними вадами, і риніт у осіб похилого віку).
Що таке медикаментозний риніт?
Медикаментозний риніт — це запалення слизової оболонки носа, зазвичай спричинене надмірним застосуванням місцевих назальних деконгестантів. Місцеві деконгестанти зазвичай застосовують для зменшення вираженості закладеності носа, спричиненої алергічним ринітом, гострим або хронічним риносинуситом, назальним поліпом або інфекцією верхніх дихальних шляхів.
При застосуванні сучасних вазоконстрикторів, як-от похідні імідазоліну, ризик розвитку медикаментозного риніту вважається незначним.
Найчастіше це захворювання фіксується в осіб молодого та середнього віку, однаково часто (1–9%) у чоловіків та жінок.
Медикаментозний риніт: причини
Медикаментозний риніт зазвичай розвивається при застосуванні назальних судинозвужувальних засобів (фенілефрину, оксиметазоліну, ксилометазоліну) протягом 7–10 днів або довше.
Такий стан може виявлятися при інтраназальному застосуванні кокаїну.
Крім того, низка лікарських засобів пов’язана з підвищеним ризиком розвитку риніту, включно з:
- нестероїдними протизапальними препаратами;
- інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту;
- інгібіторами фосфодіестерази 5-го типу;
- симпатолітиками центральної та периферичної дії;
- агоністами імідазолінових рецепторів;
- діуретиками;
- блокаторами кальцієвих каналів;
- психотропними препаратами;
- антитиреоїдними препаратами та ін.
Фізіологія закладеності носа
Судинна система слизової оболонки носа класифікується на резистивні судини (артеріоли), які переважно регулюються альфа-2-адренорецепторами, та ємнісні судини (венозні сплетення), що регулюються як альфа-1-, так і альфа-2-адренорецепторами. Стимуляція цих рецепторів сприяє вазоконстрикції великих венозних синусоїдів та збиральних вен, що зумовлює зменшення кровотоку і, як результат, зменшення вираженості набряку носа та ринореї.
До факторів, що викликають закладеність носа, належать стимуляція парасимпатичної нервової системи та вивільнення місцевих медіаторів, у тому числі з гладких клітин, еозинофілів і базофілів, що згодом стимулює вивільнення гістаміну, триптази, кінінів, простагландинів і лейкотрієнів, викликаючи загальну зміну. Відзначається ексудація плазми через поверхневі капіляри та збільшення продукції муцину бокалоподібними клітинами.
Місцеві назальні деконгестанти
Похідні бета-фенілетиламіну імітують ефекти стимуляції симпатичної нервової системи, викликаючи вазоконстрикцію за допомогою активації блокаторів альфа-1-адренорецепторів. Рикошетна вазодилатація може розвиватися через слабку спорідненість до бета-адренорецепторів.
Імідазоліни діють переважно через альфа-2-адренорецептори. Ця різниця в чутливості адренорецепторів робить імідазолінові препарати більш ефективними у зменшенні кровотоку в слизовій оболонці носа завдяки їх вазоконстрикторному ефекту як на ємнісні, так і резистивні судини. Імідазоли мають порівняно більш потужну і тривалу дію, при цьому ризик розвитку медикаментозного риніту при їх застосуванні невисокий.
Важливо, що бензалконію хлорид — найпоширеніший антимікробний консервант, який використовується в складі місцевих назальних препаратів, зумовлює підвищення ризику розвитку медикаментозного риніту, спричиняючи набряк слизової оболонки.
Чому розвивається медикаментозний риніт?
За оцінками експертів, хронічна вазоконстрикція призводить до ішемії слизової оболонки носа, що спричиняє інтерстиціальний набряк.
Імовірно, також відбувається виснаження констрикторних механізмів, що призводить до реактивної гіперемії та закладеності. Це згодом корелює зі зниженням чутливості до ендогенних катехоламінів, при якому адренорецептори стають рефрактерними до назальних деконгестантів, що передбачає призначення вищих доз лікарських засобів, тобто розвивається тахіфілаксія.
Зміна вазомоторного тонусу призводить до підвищеної проникності судин та набряку.
Активність бета-адренорецепторів може перевищувати дію альфа-адренорецепторів, що призводить до рикошетної вазодилатації.
Діагностика медикаментозного риніту
Медикаментозний риніт: симптоми
Пацієнт зазвичай відзначає рецидив закладеності носа, частіше без ринореї, і натомість тривалого застосування інтраназального деконгестанту. Виражена закладеність носа може призвести до орального дихання, сухості в роті та хропіння.
Також можуть фіксуватися:
- свербіж у носових ходах;
- нежить;
- чхання.
Важливо, що при медикаментозному риніті відзначається закладеність носа чи нежить, але відсутні інші симптоми застуди, грипу чи алергії.
Медикаментозний риніт: ознаки, що виявляються під час огляду:
- набряк слизової оболонки носа;
- еритема та зернистість слизової оболонки носа;
- також може фіксуватися блідість слизової оболонки;
- атрофія слизової оболонки;
- кірки на слизовій оболонці.
Тому для встановлення точного діагнозу дуже важлива ретельна оцінка симптомів, анамнезу та огляду. Також важливо враховувати, що медикаментозний риніт може супроводжуватися іншими захворюваннями придаткових пазух носа.
Медикаментозний риніт: лікування
Насамперед при виявленні медикаментозного риніту слід припинити застосування місцевого деконгестанту.
Вираженість закладеності носа може тимчасово збільшитися після скасування місцевого деконгестанту.
Пацієнтів слід попередити, що повторне короткочасне застосування інтраназального деконгестанту навіть після року припинення може призвести до рецидиву медикаментозного риніту.
Дуже важливо інформувати як медичних працівників, так і пацієнтів про ускладнення, пов’язані із надмірним застосуванням назальних деконгестантів.
Чим лікувати медикаментозний риніт?
Для зменшення вираженості симптомів рецидиву закладеності носа можна порекомендувати інтраназальні глюкокортикостероїди (наприклад мометазон). Також можуть бути призначені препарати, що стабілізують функцію гладких клітин (кромогліцієва кислота), антигістамінні препарати. Крім того, можна призначити пероральні деконгестанти, сольові назальні спреї.
У тяжких випадках може бути показано застосування коротких курсів пероральних кортикостероїдів (наприклад преднізолону, 0,5 мг/кг маси тіла протягом 5 днів) та ін’єкцій глюкокортикостероїдів у нижні носові раковини, перорального аденозину.
Диференційна діагностика
- Алергічний риніт.
- Гострий інфекційний риніт (при гострих респіраторних інфекціях).
- Хронічний синусит.
- Риніт, пов’язаний із CPAP-терапією.
- Риносинусит.
Як довго усувається медикаментозний риніт?
Повне одужання за тривалого надмірного застосування назальних деконгестантів займає близько року.
Чим небезпечний медикаментозний риніт?
Можливі ускладнення включають:
- хронічний етмоїдит;
- атрофічний риніт;
- перфорація перегородки носа;
- хронічний риносинусит;
- гіперплазія носових раковин.