Кіфоз

Содержание

Кіфоз: визначення

Кіфоз являє собою фізіологічний передньо-увігнутий вигин грудного відділу хребта в сагітальній площині поєднано з шийним та поперековим лордозом при фізіологічній формі (будові) хребта (Negrini S. et al., 2020).

У період росту скелета фізіологічні показники кута вигину кіфозу знаходяться в межах від 20–25° до 40–45°.

У разі перевищення кута вигину, що дорівнює 40–45°, кіфоз вважається патологічним.

Кіфоз: коротка характеристика основних видів

Існують 3 основні види кіфозу, що діагностують у людини: постуральний кіфоз, кіфоз Шейєрмана та вроджений кіфоз.

Постуральний кіфоз. Початкові прояви постурального кіфозу вперше діагностують у підлітків. Частота постурального кіфозу в жінок є вищою, ніж у чоловіків.

Сутула поза (сутулість) збільшує вираженість вигину хребта вперед, що, своєю чергою, призводить до розтягування м’язів-розгиначів спини та задніх зв’язок хребта, тим самим послаблюючи його з плином часу.

При постуральному кіфозі зберігається нормальна будова хребта, тому перебіг цього захворювання є доброякісним.

У осіб похилого та старечого віку порушення цілісності м’язів може зумовлювати порушення постави, що згодом може призвести до підвищення компресійного навантаження на грудний та поперековий відділи хребта, наслідком чого є передній клиноподібний перелом тіла (тіл) хребця(ів), який(і) зазвичай діагностують в осіб літнього та старечого віку, особливо за наявності в них супутнього остеопорозу (Keller T.S., 2003).

Кіфоз Шейєрмана (син.: хвороба Шейєрмана – Мау, ювенільний кіфоз, юнацький кіфоз) являє собою структурну деформацію грудного відділу хребта, яка зазвичай розвивається до настання періоду статевого дозрівання.

Вважають, що неузгоджені між собою процеси мінералізації замикальних пластинок тіла хребця й осифікації в процесі росту й розвитку призводять до зміщення тіла хребця вперед.

Хоча механізм розвитку кіфозу Шейєрмана повністю не є вивченим, є повідомлення щодо ідентичних результатів рентгенологічних досліджень, проведених у монозиготних близнюків із кіфозом Шейєрмана, що вказує на наявність спадкового компонента у цього захворювання (McKenzie L., Sillence D., 1992).

Вроджений кіфоз може швидко прогресувати і стати причиною серйозної інвалідизації пацієнта. Наявність у хворого вродженого кіфозу частіше асоціюється з неврологічними ускладненнями, ніж у осіб з іншими видами кіфозу.

Існують 3 типи вродженого кіфозу:

• I тип зумовлений порушеннями формування тіл хребців;
• II тип є наслідком порушення сегментації тіл хребців;
• до III типу належать деформації при змішаних та недиференційованих вадах (Ульрих Э.В. и соавт., 2004).

За наявності I типу кіфозу відбувається порушення формування ≥1 тіла (тіл) хребця(ів), при цьому вони не розвиватимуться, що призведе до розвитку кіфозу, перебіг якого може погіршуватися в міру зростання та дорослішання дитини.

При порушенні сегментації ≥2 тіл хребців не зможуть розділитися. Цей тип деформації зазвичай діагностують після того, як дитина починає ходити.

Окрім туберкульозу, вроджений кіфоз є найпоширенішою причиною компресії спинного мозку в результаті деформації(й) хребта (Winter R.B., 1977).

На додаток до 3 основних перерахованих вище видів кіфозу є безліч інших причин розвитку патологічного кіфозу, такі як старіння, травматичні пошкодження хребта, остеопороз, зміщення міжхребцевих дисків, інфекції та злоякісні новоутворення, що уражують хребці.

Кіфоз: клінічна картина

Найбільш вираженим проявом патологічного кіфозу є косметична деформація хребта, яка проявляється у вигляді «округлої» спини через надмірний вигин хребта вперед. Зазначена деформація починає проявлятися у пацієнтів віком старше 40 років у вигляді вікового кіфозу, у той час як початок надмірного вигину може відзначатися вже в підлітковому віці у вигляді постурального кіфозу з нормальною будовою хребців або кіфозу Шейєрмана, який супроводжується деформацією хребців.

Окрім косметичної деформації, також пацієнти часто скаржаться на біль у спині, ступінь тяжкості якого варіює від легкого до тяжкого; біль, вираженість якого збільшується під час руху; підвищену стомлюваність. Також у осіб з кіфозом фіксується нахилена вперед голова та нерівномірна висота плечей. При більш тяжкому кіфозі пацієнти можуть скаржитися на біль у грудній клітці, задишку, підвищену стомлюваність та/або втрату чутливості, а також енурез / енкопрез.

Фізикальне обстеження зазвичай включає огляд, пальпацію та визначення амплітуди рухів. У тяжких випадках під час огляду в сагітальній площині верхня частина спини матиме округлий вигляд, який часто описують як «горб». У легших випадках «горб» на спині може бути непомітним.

Під час пальпації паравертебральні м’язи, як правило, чутливі. Слід зазначити, що напруження сухожиль задніх стегнових м’язів є пов’язаним із кіфозом Шейєрмана, який, як вважають багато дослідників, є «поперековим компенсатором» та може викликати надкомпенсацію, тим самим підвищуючи ризик порушення рівноваги у цих пацієнтів.

Нормальними показниками амплітуди рухів у грудопоперековому відділі хребта є 90° — для згинання, 30° — для розгинання, бічного згинання та обертання.

При патологічному кіфозі відмічається скутість та втрата амплітуди рухів. Однією з особливостей, яка відрізняє постуральний кіфоз від структурного, такого як кіфоз Шейєрмана, є гнучкий вигин хребта, при якому хребет випрямляється, коли пацієнт лежить на спині, що вказує на причину — проблеми з поставою, а не структурну проблему, коли викривлений хребет був би скоріше жорстким, ніж гнучким.

Також лікарю необхідно вивчити неврологічний статус хворого з патологічним кіфозом. Незважаючи на те що в більшості випадків симптоми ураження нервової системи зазвичай відсутні, найбільш тяжкі форми кіфозу можуть супроводжуватися парестезією, підвищеною стомлюваністю, енурезом та енкопрезом. У цих випадках пацієнту слід призначити магнітно-резонансну томографію (МРТ) для виключення компресії спинного мозку (Lam J.C., Mukhdomi T., 2023).

Кіфоз: діагностика

Золотим стандартом об’єктивної оцінки кіфозу є рентгенографія хребта в бічній проєкції в положенні хворого стоячи з отриманням відповідної рентгенограми. Необхідно зазначити, що для зручності пацієнтів літнього та старечого віку під час виконання рентгенографії хребта в бічній проєкції вони можуть знаходитися в горизонтальному положенні (лежачи).

Під час проведення аналізу бічної рентгенограми хребта для встановлення діагнозу кіфозу визначають кут Кобба. Для цього виявляють верхню замикальну пластинку хребця, яка утворює початок вигину кіфозу, та нижню замикальну пластинку хребця, що утворює кінець вигину кіфозу. Проводять прямі лінії через (уздовж) верхню та нижню замикальні пластинки відповідних хребців, при цьому вимірюваним кутом Кобба буде кут, утворений цими прямими лініями, що перетинаються між собою (Katzman W.B. et al., 2010).

Для встановлення діагнозу кіфозу Шейєрмана, окрім кута Кобба, показник якого має перевищувати 40°, необхідно, щоб значення кута передньої клиноподібності тіл ≥3 суміжних хребців кіфотичного відділу хребта було ≥5°. Для вимірювання кута передньої клиновидності тіла хребця на рентгенограмі проводять прямі лінії через (уздовж) верхню та нижню замикальні пластинки тіла вимірюваного хребця. Кут, утворений при перетині цих 2 прямих ліній, і буде кутом передньої клиновидності тіла хребця (Makurthou A.A. et al., 2013).

Кіфоз: лікування

Курс лікування кіфозу зазвичай починається з використання консервативних методів. Перехід від консервативних методів терапії до оперативного втручання відбувається в крайніх випадках за їхньої неефективності або вираженого викривлення хребта.

Методи консервативного лікування включають динамічне спостереження стану пацієнта, лікувальну фізкультуру та застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).

Показаннями до проведення консервативного лікування є кіфоз із кутом Кобба <60°.

Динамічне спостереження стану пацієнта полягає в регулярному відвідуванні лікаря з метою відстеження процесу прогресування кіфозу або його відсутності згідно із отриманими даними рентгенологічних досліджень (рентгенограми).

Лікувальна фізкультура використовується для зміцнення м’язів спини та живота. Зміцнення м’язів цих зон знижує навантаження на хребет та зменшує відчуття дискомфорту, а також сприяє поліпшенню постави.

Пацієнтам призначають вправи для розвитку гнучкості та кардіотренування, які допомагають зменшити вираженість больових відчуттів у спині та усунути підвищену стомлюваність у пацієнта, тим самим підвищуючи його витривалість.

Можливість носіння підлітком ортопедичного корсета необхідно розглянути в разі наявності у нього патологічного кіфозу з показником кута Кобба ≥50°. Ортопедичний корсет спрямовує ріст хребта в правильному напрямку для його випрямлення. Ортопедичні корсети при кіфозі Шейєрмана зазвичай носять 16–24 год/добу протягом 1 року.

Показаннями до проведення оперативного втручання при кіфозі є:

• біль, вираженість якого не зменшується під час використання консервативних методів лікування;
• прогресування кіфозу;
• наявність неврологічного дефіциту;
• наявність порушень з боку серцево-судинної та/або дихальної системи;
• прогресуюча деформація тулуба (зазвичай у разі кіфозу з показником кута Кобба >75°).

Віковий кіфоз, спричинений остеопоротичними переломами тіл хребців, можливо усунути за допомогою 2 методів хірургічного лікування — кіфопластики та вертебропластики. Зазначені методи хірургічного лікування в основному призначені для усунення рефрактерного болю, виникнення якого зумовлена компресійними переломами тіл хребців.

Для пацієнтів з кіфозом Шейєрмана хірургічне лікування є двоетапним:

• на 1-му етапі проводять ендоскопічний передній реліз поєднано з переднім спондилодезом;
• на 2-му етапі проводять задній спондилодез.

У разі прогресування вродженого кіфозу показано проведення хірургічного лікування, оскільки консервативне  не запобігає розвитку можливого катастрофічного викривлення хребта та неврологічних порушень у цих пацієнтів.

В ідеалі для хворим віком <5 років та з вигином <50° слід виконати задній спондилодез, тоді як для пацієнтів віком ≥5 років та вигином >60° слід виконати як передній, так і задній спондилодез (Lam J.C., Mukhdomi T., 2023).

Кіфоз: прогноз

Фізіологічний кіфоз не обмежує повсякденну життєдіяльність хворого. Наявність патологічного кіфозу може спричиняти розвиток больового синдрому, ускладнення з боку органів дихання та знижувати якість життя пацієнта, яку можна підвищити за допомогою лікувальної фізкультури, а також хірургічної корекції кіфозу.