Вірусний гепатит типу А

Вірусний гепатит А є значним ризиком для здоров’я в регіонах з високим рівнем ендемічності. Для запобігання зараженню розроблені спеціалізовані вакцини, які містять інактивовані форми вірусу гепатиту А (HAV) та належать до категорії інактивованих препаратів.

Вакцинація рекомендується наступним категоріям дорослого населення:

• особам, які планують поїздки до країн, де відзначається високий чи середній рівень поширення гепатиту А;
• працівникам харчової промисловості, прибирання сміття, каналізаційних систем та тим, хто займається обслуговуванням предметів, що використовуються в цих галузях;
• пацієнтам із хронічними захворюваннями печінки або діагностованою гемофілією.

Також вакцинація пропонується всім, хто бажає знизити ризик зараження вірусним гепатитом А, включаючи осіб, які ведуть відповідний спосіб життя, наприклад при великій кількості сексуальних контактів або при вживанні наркотиків.

Протипоказання до вакцинації є стандартними для більшості вакцин, проте вакцинація не протипоказана вагітним і жінкам, що годують грудьми, що робить її доступною для широкого кола населення.

План вакцинації проти вірусного гепатиту А включає запровадження двох доз вакцини. Ці дози зазвичай вводяться в дельтовидний м’яз за схемою, де перша доза вводиться відразу, а друга — через 6–12 міс. У випадках, коли у пацієнта діагностовано значну тромбоцитопенію або геморагічний діатез, вакцинація проводиться підшкірно через потенційно слабшу імунну відповідь. Важливо врахувати, що ін’єкції в сідничну ділянку не визнаються дійсними, і в таких випадках необхідно повторити вакцинацію у дельтоподібний м’яз. Якщо між введенням доз минає більше часу, ніж планувалося, необхідно ввести лише пропущену дозу без перезапуску всієї схеми. Ревакцинація зазвичай не потрібна.

Після можливого контакту з людиною, що заразилася вірусним гепатитом А, рекомендується термінова вакцинація для неімунізованих людей, особливо якщо контакт виник протягом останніх 2 тиж. Це особливо критично, якщо контакт стався з членом сім’ї або іншим близьким. Вакцинація повинна бути проведена якнайшвидше, ідеально — протягом 2 тижнів з моменту появи перших симптомів у інфікованого. У осіб віком від 40 років ефективність такої профілактики може бути знижена.

Кір, епідемічний паротит та краснуха

Вакцинація проти кору, епідемічного паротиту та краснухи є важливим заходом профілактики для запобігання цим захворюванням. Для імунізації застосовуються комбіновані вакцини, що містять атенуйовані, тобто ослаблені, здатні до реплікації віруси. Ці вакцини належать до категорії «живих». Також доступна тетравакцина, яка, крім згаданих трьох інфекцій, захищає і від вітряної віспи.

Вакцинація особливо рекомендована наступним категоріям осіб:

• невакциновані в рамках обов’язкової програми імунізації, включаючи медичний персонал, який має бути захищений від кору для безпеки пацієнтів, включаючи немовлят та осіб з імунодефіцитами. Важливо ретельно документувати проведену вакцинацію;
• молоді жінки, які працюють з дітьми або в медичних закладах, щоб запобігти вродженій краснусі. Якщо жінка не була імунізована або остання вакцинація була зроблена більше 10 років тому, необхідно провести вакцинацію, навіть якщо є інформація про перенесену раніше краснуху без підтвердження аналізами;
• молоді чоловіки в рамках обов’язкової вакцинації.

Критерії для визначення статусу імунізації проти кору включають наявність одного з наступних доказів: наявність документа, що підтверджує перенесений кір з лабораторним підтвердженням, наявність антитіл класу IgG проти кору в плазмі крові, наявність документа про вакцинацію двома дозами вакцини проти кору з інтервалом.

Протипоказання до застосування вакцин, зокрема «живих», є універсальними. Особливу увагу варто приділити пацієнтам з історією тяжкої тромбоцитопенії або тромбоцитопенічної пурпури, оскільки вакцини проти кору та краснухи в поодиноких випадках (менше 1 випадку на 10 000 доз) можуть викликати тромбоцитопенію, зазвичай без видимих клінічних симптомів. У разі помилкової вакцинації вагітних на ранніх термінах немає даних про негативний вплив на плід, отже, у таких випадках спеціальні заходи не потрібні, як не потрібне і проведення стандартного тесту на вагітність перед вакцинацією.

Що стосується схеми вакцинації, вона передбачає введення 2 доз, які можна вводити підшкірно або внутрішньом’язово з інтервалом не менше 4 тиж. Для осіб, які в минулому отримали лише одну дозу вакцини, необхідно запровадити другу дозу для завершення курсу імунізації.

Після близького контакту неімунізованої особи з особою, інфікованою вірусом, слід застосувати специфічні постекспозиційні заходи:

1. У разі контакту з хворим на кір важливо розпочати вакцинацію протягом 72 год після експозиції, якщо немає медичних протипоказань. Для вагітних та осіб із серйозними порушеннями імунної системи (навіть якщо вони були раніше вакциновані) рекомендується введення імуноглобуліну якнайшвидше, але не пізніше 6 днів після контакту. Пацієнти, які отримують внутрішньовенне введення поліклональних імуноглобулінів, повинні отримати дозу вище 100 мг/кг маси тіла не пізніше ніж за 3 тиж до експозиції для профілактики інфекції. Пасивно набутий імунітет зберігається протягом 5–6 міс. Після пологів жінку слід негайно вакцинувати.
2. У разі контакту з хворим на краснуху для неімунізованих вагітних у І та ІІ триместр слід розглянути можливість введення імуноглобуліну в дозі 0,55 мл/кг маси тіла. Це може знизити ризик розвитку синдрому вродженої краснухи, хоча повністю виключити не можна. Також важливо провести вакцинацію жінки одразу після народження дитини для забезпечення довгострокового захисту.

Вітряна віспа

Вітряна віспа — це захворювання, що викликається вірусом варицелла зостер (ВГЧ-3), для профілактики якого застосовується жива атенуйована вакцина. Ця вакцина містить ослаблені віруси, здатні до реплікації, і рекомендується для вакцинації всіх дорослих, які раніше не перенесли вітряну віспу та не були проти неї вакциновані.

Вакцинація є особливо важливою для наступних категорій дорослих:

• медичні працівники, оскільки вони перебувають у постійному контакті з пацієнтами та наражаються на високий ризик зараження;
• особи, які перебувають у близькому контакті з людьми, які мають клітинний імунодефіцит, включаючи тих, хто отримує імуносупресивну терапію, наприклад, близькі родичі, співмешканці та соціальні працівники;
• пацієнти з гострим лейкозом у період ремісії. Рекомендується проводити вакцинацію не раніше ніж через тиждень після закінчення курсу хімієтерапії, за умови, що рівень лімфоцитів у крові перевищує 1200/мкл. Хімієтерапію слід проводити протягом тижня після вакцинації;
• особи перед плановою трансплантацією органа для зниження ризику інфекційних ускладнень після операції;
• жінки, які планують вагітність, для запобігання можливості інфікування вірусом вітряної віспи в період вагітності, що може призвести до серйозних наслідків для дитини;
• батьки маленьких дітей, включаючи немовлят та дітей дошкільного та шкільного віку, щоб захистити їх від можливого зараження.

Ця вакцинація є ключовою стратегією для контролю за поширенням вітряної віспи серед дорослого населення та захисту найбільш уразливих груп.

Протипоказання до застосування вакцин, включаючи живі вакцини, зазвичай універсальні та включають системну анафілактичну реакцію на компоненти вакцини, такі як неоміцин, а також низький рівень лімфоцитів у плазмі крові (менше 1200/мкл). У разі випадкової вакцинації жінок на початку вагітності дослідження показують, що це зазвичай нешкідливо впливає на плід, і тому не потрібно вживати будь-яких спеціальних заходів. Також не рекомендується проводити рутинний тест на вагітність перед вакцинацією.

Схема вакцинації включає введення двох доз вакцини підшкірно або внутрішньом’язово з інтервалом 6–8 тиж. Для осіб, які в минулому отримали лише одну дозу, рекомендується ввести другу дозу якомога швидше, при цьому немає необхідності розпочинати вакцинацію заново з першої дози. Це допоможе забезпечити повну імунізацію та оптимальний захист від захворювання.

Після тісного контакту з особою, зараженою вітряною віспою, слід вжити певних постекспозиційних заходів для запобігання поширенню інфекції або зменшення її наслідків:

1. Для неімунізованих осіб без медичних протипоказань рекомендується розпочати вакцинацію в період 72–120 год після контакту. Хоча таке втручання зазвичай не запобігає розвитку захворювання, воно може значно скоротити його перебіг та зменшити вираженість симптомів.
2. Для неімунізованих вагітних та осіб з порушеннями клітинного імунітету необхідно ввести специфічний імуноглобулін проти вірусу вітряної віспи (VZIG). Це слід робити якнайшвидше, переважно протягом перших 4 днів після експозиції, особливо якщо ризик зараження високий. Доза VZIG становить 0,2–1 мл/кг маси тіла (5–25 МО/кг маси тіла, не перевищуючи максимум 625 МО). Також можливе застосування внутрішньовенних імуноглобулінів (IVIG). Після 5 міс після контакту, якщо немає протипоказань, слід розпочати вакцинацію.

Для пацієнтів, які отримують субституційну терапію IVIG, запобігання інфекції забезпечується введенням дози понад 400 мг/кг маси тіла за 3 тиж до передбачуваного контакту. Після пологів жінкам, які були імунізовані, слід якнайшвидше пройти вакцинацію, щоб мінімізувати ризик для новонародженого.

Кліщовий енцефаліт

Кліщовий енцефаліт є серйозним ризиком для здоров’я в певних регіонах, де цей вірус активно поширюється. Для профілактики захворювання застосовується вакцина проти кліщового енцефаліту, яка є культуральною, очищеною та інактивованою. Ця вакцина містить інактивовані віруси та належить до категорії «інактивованих» вакцин.

Вакцинація рекомендована для наступних груп осіб, особливо тих, які перебувають у зоні підвищеного ризику зараження:

• особи, які працюють у лісовій промисловості, включаючи солдатів, пожежників та прикордонників, які через свою професійну діяльність часто стикаються з ризиком укусу кліщів;
• мисливці та землероби, які проводять значний час у лісі або на полях, де можуть мешкати заражені кліщі;
• туристи та молодь, що проводять відпочинок у лісових територіях, а також учасники дитячих таборів та колоній, особливо в тих регіонах, де відомо про високий рівень захворюваності на кліщовий енцефаліт.

Вакцинація стає ключовим способом запобігання захворюванню для людей, які живуть або відвідують місця з підвищеною захворюваністю, допомагаючи знизити ризик розвитку серйозних неврологічних наслідків, пов’язаних із кліщовим енцефалітом.

Протипоказання до застосування інактивованих вакцин, у тому числі вакцини проти кліщового енцефаліту, включають системну анафілактичну реакцію на такі компоненти, як неоміцин, гентаміцин, протамін або білок курячого яйця. Ці речовини можуть викликати серйозні алергічні реакції у чутливих людей, тому наявність такої алергії є абсолютним протипоказанням до застосування цієї вакцини.

Схема вакцинації передбачає введення 3 доз вакцини внутрішньом’язово в дельтовидний м’яз за наступним графіком: перша доза вводиться в початковий момент, друга — через 1–3 міс і третя — через 6–15 міс після першої дози. Після отримання двох доз специфічні антитіла формуються у 90% вакцинованих. Щоб забезпечити найефективніший захист до сезону активності кліщів, рекомендується розпочинати вакцинацію ранньою зимою. Ревакцинація повинна проводитися кожні 3 роки для підтримки імунітету.

Існує також прискорена схема вакцинації, яка може бути використана у випадках, коли необхідно швидко створити імунітет. Ця схема передбачає 2 дози з інтервалом у 2 тиж, за якими слідує 3-тя доза через 5–12 міс після другої. Додатковий варіант прискореної схеми включає введення трьох доз за графіком 0; 7 та 21 день, з наступною 4-ю дозою через 9–12 міс.

Вірус папіломи людини (ВПЛ [HPV])

Вакцини проти вірусу папіломи людини (ВПЛ) є критично важливим інструментом у профілактиці раку шийки матки та інших видів раку, пов’язаних з ВПЛ, а також у запобіганні розвитку бородавок статевих органів. Ці вакцини містять рекомбінантні білки ВПЛ і належать до категорії «інактивованих» вакцин, що робить їх безпечними та ефективними для імунізації.

Існує кілька типів вакцин проти ВПЛ, що відрізняються за складом антигенів:

• 2-валентна вакцина включає антигени ВПЛ 16-го та 18-го типу, які є основними збудниками раку шийки матки, піхви та вульви;
• 4-валентна вакцина містить антигени ВПЛ 6-го і 11-го типу, що викликають появу гострих кондилом (бородавки статевих органів), а також 16-й і 18-й типи, пов’язані з раком;
• 9-валентна вакцина охоплює найбільший спектр типів ВПЛ: на додаток до 6-, 11-, 16- і 18-го типів включає антигени 31-, 33-, 45-, 52- і 58-го типів, які також можуть викликати рак шийки матки та інші види раку репродуктивної системи.

Введення цих вакцин може суттєво знизити ризик розвитку раку у вакцинованих, надаючи захист від найбільш небезпечних та поширених типів ВПЛ. Вакцинація рекомендується як жінкам, так і чоловікам, щоб забезпечити широкий імунізаційний захист та зменшити поширення вірусу.

Вакцинація проти ВПЛ рекомендується як важливий профілактичний захід проти раку шийки матки та інших передракових станів, пов’язаних з інфекціями, викликаними ВПЛ. Оптимальний вік для початку вакцинації — це підлітковий вік, особливо до початку сексуальної активності, виходячи з того, що вакцина найбільш ефективна, якщо вона введена до першого контакту з вірусом. Вакцинація рекомендована дівчатам та молодим жінкам віком до 26 років. Перед початком вакцинації у сексуально активних жінок бажано провести гінекологічне обстеження, включаючи цитологічне дослідження, щоб унеможливити наявність патологічних змін на шийці матки.

Вакцина захищає не тільки від штамів ВПЛ 16-го та 18-го типів, які найчастіше асоціюються з розвитком раку шийки матки, а й від штамів 6-го та 11-го типів, відповідальних за розвиток генітальних бородавок у чоловіків та жінок. Важливо відзначити, що вакцинація не замінює регулярних скринінгових обстежень, таких як цитологічне дослідження, необхідних для раннього виявлення раку шийки матки.

Протипоказання до застосування вакцини є типовими для всіх інактивованих вакцин, включаючи вагітність.

Схема вакцинації для осіб віком від 14 років включає введення 3 доз: 1-ша доза вводиться у вихідний момент, друга — через 1 або 2 міс після 1-ї і 3-тя — через 6 міс після першої дози. Вакцина вводиться внутрішньом’язово в дельтовидний м’яз, що забезпечує оптимальне всмоктування та ефективність препарату.

Поліомієліт

Вакцина проти поліомієліту, що містить інактивований вірус, відіграє ключову роль у запобіганні цьому захворюванню, яке може призвести до серйозних наслідків, включаючи параліч. Ця вакцина класифікується як «інактивована» і часто включається до комбінованих препаратів проти дифтерії, правця та кашлюку, що полегшує процес вакцинації.

Показання до вакцинації: вакцинація рекомендується для осіб, які планують поїздки до країн з ендемічним поширенням поліомієліту, таких як Індія, Пакистан, Афганістан та Нігерія, а також для медичних та лабораторних працівників, які контактують з вірусом поліомієліту.

Протипоказання: як і для багатьох інших вакцин, протипоказання включають системну анафілактичну реакцію на компоненти вакцини, такі як неоміцин, стрептоміцин або поліміксин В. Дорослим також не рекомендується застосування пероральної вакцини, яка містить живі атенуйовані віруси.

Схема вакцинації: для дорослих, які раніше не були вакциновані, рекомендується повний курс основної вакцинації, що складається з 3 доз. Перші дві дози вводяться з інтервалом 1–2 міс, а третя доза — через 6–12 міс після другої. Особам, які раніше пройшли основну вакцинацію в дитинстві та перебувають у групі ризику зараження, слід отримати одну додаткову дозу вакцини. Виробник також рекомендує повторювати додаткову дозу кожні 10 років підтримки імунітету.

Ця вакцинація забезпечує важливий захист від поліомієліту, особливо для осіб, які перебувають у ризикованих зонах або контактують з вірусом через професійну діяльність.

Сказ

Вакцина проти сказу, що містить інактивований вірус, є важливим засобом профілактики цього небезпечного захворювання. Сказ — це смертельне захворювання, яке передається людині від заражених тварин, часто через укус.

Показання до вакцинації: вакцинація рекомендується для осіб, які виїжджають у регіони з високим рівнем ризику поширення сказу, а також для тих, хто зазнав укусів диких або домашніх тварин, підозрюваних у зараженні сказом. Також вакцинація показана професіоналам, діяльність яких пов’язана з ризиком контакту з потенційно зараженими тваринами, такими як лісники, мисливці, ветеринари та спелеологи. Фахівці, які працюють у галузі вакцинації або інфекційних хвороб, повинні ухвалювати рішення щодо необхідності вакцинації.

Протипоказання: у випадках постекспозиційної профілактики (після можливого зараження) протипоказань до вакцинації немає. При плановій вакцинації до можливої експозиції протипоказання відповідають стандартам всіх інактивованих вакцин.

Схема вакцинації: основна вакцинація складається з трьох доз, які вводяться внутрішньом’язово за схемою: 1-ша доза вводиться на день 0, 2-га — на 7-й день, а 3-тя — на 28-й день. Після основного курсу рекомендується введення додаткових доз через рік. Для підтримки імунітету слід проводити ревакцинацію кожні 5 років.

Така вакцинація забезпечує захист від сказу, запобігаючи розвитку захворювання навіть після контакту із зараженою твариною.

Після контакту з потенційно зараженою твариною потрібне проведення негайних заходів постекспозиційної профілактики, щоб запобігти розвитку захворювання, яке може бути смертельним. Правила та критерії постекспозиційної профілактики включають такі кроки:

• для невакцинованих осіб: у разі укусу або іншого серйозного контакту з можливо зараженою твариною невакцинованим особам рекомендується провести повний курс вакцинації, який включає введення 5 доз за наступною схемою: 1-ша доза негайно (день 0), потім дози на 3-й, 7-й, 14-й та 30-й день;
• для раніше вакцинованих осіб: якщо людина раніше була вакцинована проти сказу, після експозиції достатньо ввести лише дві додаткові дози вакцини. Ці дози слід ввести негайно (день 0) і, якщо потрібно за медичними показаннями, повторити введення того ж дня (друга доза також у день 0);
• застосування специфічного імуноглобуліну: у випадках високого ризику зараження на додаток до першої дози вакцини рекомендується введення специфічного людського імуноглобуліну проти сказу. Доза становить 20 МО/кг маси тіла. Імуноглобулін можна ввести того самого дня, що й 1-шу дозу вакцини, і до 7 днів після початку вакцинації.

Ці заходи спрямовані на запобігання розвитку сказу в осіб, які зазнали ризику зараження, і повинні бути виконані якнайшвидше після можливого контакту з інфікованою твариною.

Дифтерія та правець

Вакцини проти дифтерії та правця відіграють ключову роль у профілактиці цих серйозних інфекційних захворювань. Вакцина містить інактивований анатоксин дифтерії в зниженій дозі та правцевий анатоксин, що належать до категорії «інактивованих» вакцин. Існують також комбіновані варіанти, що включають антигени палички кашлюку та вірус поліомієліту, а також моновалентні варіанти вакцини.

Показання до вакцинації:

1. Дорослі, які пройшли основну вакцинацію: рекомендується введення додаткових доз підтримки імунітету. Це особливо важливо для людей, які працюють у сільському господарстві, таких як працівники полів та городники, у яких вищий ризик порізів та травм, потенційно забруднених спорами правця.
2. Дорослі без попередньої вакцинації: їм потрібно проходження повного курсу основної вакцинації. Це особливо актуально для людей похилого віку, в яких початковий імунний захист може бути знижений.
3. Особи, які виїжджають у райони з активним поширенням дифтерії, або у разі епідемії дифтерії на території країни. За таких умов вакцинація може бути обов’язковою.

Постекспозиційна профілактика: цей захід застосовується у випадку, якщо людина зазнала ризику зараження дифтерією або правцем, наприклад після травми або контакту з інфікованим.

Вакцинація — це ключовий метод запобігання розвитку та поширенню дифтерії та правця, двох потенційно смертельних захворювань, які можна ефективно контролювати за допомогою регулярної імунізації.

Протипоказання до застосування вакцин проти дифтерії та правця, що належать до категорії «інактивованих» вакцин, включають стани, такі як тромбоцитопенія та неврологічні порушення, які могли виникнути після попередньої вакцинації анатоксинами. Ці порушення можуть включати серйозні реакції, такі як параліч плечового сплетення, синдром Гійєна — Барре або місцеві гіперреакції, такі як біль, набряк та гіперемія (реакція типу Артюса), особливо якщо вони розвинулися протягом 4–6 тиж після вакцинації.

Схема вакцинації включає проведення основної вакцинації, що складається з трьох доз, які підшкірно вводяться за схемою в момент початку (0 міс), через 1 міс і через 6 міс. Для підтримки тривалого імунітету рекомендується введення додаткових доз кожні 10 років, мінімальний інтервал між дозами проти правця становить 5 років.

Постекспозиційна тактика застосовується у випадках, коли існує загроза захворювання правцем після поранення. У таких ситуаціях проводиться вакцинація, і якщо ризик захворювання високий, одночасно з першою дозою вакцини рекомендується вводити специфічний анатоксин, такий як людський протиправцевий імуноглобулін (HTIG). Доза HTIG становить 250 МО внутрішньом’язово або 500 МО у випадках, коли рана інфікована, містить сторонні тіла, оброблена більш ніж через 24 год після отримання поранення, за наявності гіповолемічного шоку, або якщо маса тіла пацієнта перевищує 90 кг.

Ці запобіжні заходи та схеми вакцинації допомагають запобігти розвитку дифтерії та правця, забезпечуючи ефективний захист у випадках експозиції.

Кашлюк

Вакцина проти кашлюку включає компоненти анатоксину дифтерії та правця, а також один або кілька безклітинних компонентів палички кашлюку. Вакцина належить до категорії «інактивованих». Вона також може бути комбінована з вакциною проти поліомієліту для зручності імунізації.

Показання до вакцинації наступні:

1. Молодь віком 14–19 років: рекомендується введення додаткової дози вакцини як заміна однієї з доз вакцини проти правця та дифтерії, що допомагає посилити захист від кашлюку в цій віковій групі.
2. Дорослі, що перебувають у тісному контакті з немовлятами віком до 12 міс: особливо важливо для батьків, бабусь і дідусів, опікунів, медичного персоналу, включаючи працівників неонатологічних та педіатричних відділень, а також персонал дитячих садків. Вакцинація дорослих допомагає знизити ризик передачі кашлюку немовлятам, для яких захворювання може бути особливо тяжким.
3. Вагітні: рекомендується проводити щеплення у кожній вагітності між 27-м та 36-м тижнем, оптимально — між 28-м та 32-м тижнем, щоб надати пасивний імунітет новонародженому.
4. Медичний персонал та працівники соціальних установ: включаючи лікарні, поліклініки, будинки для людей похилого віку, дошкільні та шкільні заклади, особливо в умовах підвищеного епідеміологічного ризику.
5. Дорослі, які бажають знизити ризик захворювання: особливо ті, хто планує поїздки в райони з високою ендемічністю кашлюку.

Ці рекомендації щодо вакцинації допомагають забезпечити широкий захист від кашлюку, знижуючи ризик його поширення та запобігаючи можливим тяжким наслідкам захворювання у вразливих груп населення.

Протипоказання до вакцинації проти кашлюку включають загальні протипоказання, які застосовуються до вакцин проти правця та дифтерії, а також специфічна умова, пов’язана з попередньою вакцинацією проти кашлюку: розвиток енцефалопатії протягом 7 днів після введення вакцини. Це серйозне ускладнення є рідкісним, але важливим чинником оцінки ризиків перед проведенням імунізації.

Схема вакцинації включає введення однієї дози вакцини внутрішньом’язово кожні 10 років (правець + дифтерія + кашлюк). Ця доза використовується як додаткова доза вакцинації проти правця і дифтерії. Це дозволяє забезпечити тривалий захист від кашлюку, правця та дифтерії одночасно, спрощуючи схему вакцинації та покращуючи дотримання рекомендацій щодо імунізації.

Ця стратегія особливо важлива, враховуючи можливе відновлення захворюваності на кашлюк серед дорослого населення та необхідність захисту вразливих груп, включаючи немовлят і вагітних, від передачі інфекції.

Пневмококи

Вакцини проти пневмококових інфекцій є ключовим інструментом у профілактиці захворювань, спричинених бактеріями Streptococcus pneumoniae. Існують два основні типи вакцин: 13-валентна кон’югована вакцина (PCV-13) та 23-валентна полісахаридна вакцина (PPSV-23).

13-валентна кон’югована вакцина (PCV-13) включає полісахариди 13 серотипів S. pneumoniae, що найчастіше виявляються, кон’юговані з білком, що посилює імунну відповідь. Ця формула дозволяє організму ефективніше і довше реагувати на патоген, забезпечуючи кращий захист.

23-валентна полісахаридна вакцина (PPSV-23) містить полісахариди 23 серотипів S. pneumoniae, що забезпечує ширший спектр захисту. Ця вакцина рекомендується в основному дорослим і людям похилого віку, а також особам з підвищеним ризиком розвитку серйозних інфекцій.

Обидві вакцини належать до категорії «інактивованих», не містять живих бактерій та є безпечними для застосування у широкого діапазону населення. Вакцинація проти пневмококових інфекцій особливо важлива для захисту від пневмонії, менінгіту та сепсису, особливо у вразливих груп, включаючи дітей, осіб похилого віку та пацієнтів із хронічними захворюваннями.

Вакцинація проти пневмококових інфекцій рекомендується для різних груп дорослого населення з метою захисту від захворювань, що викликаються бактерією Streptococcus pneumoniae, яка може призводити до серйозних інфекцій, таких як пневмонія, менінгіт та сепсис. Ось основні категорії дорослих, для яких рекомендується вакцинація:

• особи віком 65 років і старше: у цієї вікової групи підвищений ризик розвитку пневмококових інфекцій через природне зниження імунного захисту з віком;
• усі дорослі курці: куріння сигарет підвищує ризик розвитку інфекцій верхніх та нижніх дихальних шляхів. Важливо не лише проводити вакцинацію, а й надавати ресурси та підтримку для відмови від куріння;
• особи з медичних груп ризику:

• • пацієнти з хронічними захворюваннями серця, легень (включаючи бронхіальну астму, хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та емфізему легень), печінки, цукровим діабетом, нефротичним синдромом або нирковою недостатністю, особливо ті, хто перебуває на перитонеальному діалізі;
  • особи з алкогольною залежністю, які піддаються підвищеному ризику інфекцій;
  • особи з вродженими або набутими імунодефіцитами, включаючи стани, спричинені імуносупресією, та порушення функції фагоцитів;
  • пацієнти, які перенесли спленектомію, або з діагностованою функціональною аспленією. Рекомендується провести вакцинацію за 2 тиж до планованої операції з видалення селезінки;
  • пацієнти онкологічного профілю, включаючи хворих на лімфому, лейкоз та інші типи раку;
  • особи з ліквореєю та ті, хто має імплантований кохлеарний імплант або планує таку операцію;
  • пацієнти після трансплантації органів, у яких імунна система пригнічена для запобігання відторгненню трансплантата.

Усі ці заходи спрямовані на зниження ризику серйозних ускладнень і смерті, пов’язаних з пневмококовими інфекціями, особливо серед найбільш вразливих верств населення.

Протипоказання до застосування інактивованих вакцин, таких як пневмококові вакцини PCV-13 (13-валентна кон’югована вакцина) та PPSV-23 (23-валентна полісахаридна вакцина), включають стандартні обмеження для всіх інактивованих вакцин. Це можуть бути алергічні реакції на компоненти вакцини чи гострі інфекційні захворювання.

Схема вакцинації для PCV-13 та PPSV-23 передбачає наступне:

1. Для PCV-13 та PPSV-23: рекомендується одна доза вакцини, що вводиться внутрішньом’язово або підшкірно. Для осіб, які наражаються на особливий медичний ризик, і осіб віком від 65 років може бути рекомендована додаткова доза PPSV-23.
2. Ревакцинація PPSV-23: для осіб віком до 65 років з особливими умовами, такими як відсутність селезінки або імунодефіциту, і віком старше 65 років, вакцинованих однією дозою до досягнення 65 років, рекомендується ввести одну дозу PPSV-23 не раніше ніж через 5 років після першої дози. Не рекомендується вводити більше двох доз PPSV-23.

Для пацієнтів із груп медичного ризику:

• якщо раніше не вакциновані проти пневмококів: рекомендується спочатку ввести PCV-13, а через щонайменше 8 тиж після цього — PPSV-23, щоб розширити спектр захисту;
• для тих, хто вже отримав одну або більше доз PPSV-23: рекомендується ввести одну дозу PCV-13 не менше ніж через 12 міс після останньої дози PPSV-23. Якщо потрібна додаткова доза PPSV-23, її слід ввести не раніше ніж через 8 тиж після PCV-13 і не менше ніж через 5 років після попередньої дози PPSV-23.

Ця послідовність введення вакцин забезпечує оптимальну імунну відповідь та максимально можливий захист від широкого спектра серотипів пневмококу, що викликають респіраторні та інвазивні інфекції.

Менінгококи

Вакцини проти менінгококової інфекції є важливим інструментом у боротьбі з менінгітом та іншими тяжкими захворюваннями, що викликаються бактеріями Neisseria meningitidis. Існує кілька типів вакцин, кожна з яких спрямована на профілактику інфекцій, спричинених різними групами менінгококів:

• кон’юговані моновалентні вакцини (MCV-C) призначені для профілактики інфекцій, викликаних менінгококами групи C. Ці вакцини містять полісахариди, хімічно пов’язані з транспортним білком, що забезпечує більш сильну та тривалу імунну відповідь;
• 4-валентні кон’юговані вакцини (MCV-4) — захист від 4 груп менінгококів: A, C, Y та W-135. Як і моновалентні, до їх складу входять кон’юговані полісахариди, що посилює імунний захист;
• полівакцини (МЕНІНГО A+C) містять полісахаридні антигени менінгококів груп A і C. Ці вакцини можуть викликати меншу та більш короткочасну імунну відповідь порівняно з кон’югованими вакцинами і зазвичай застосовуються у певних епідеміологічних ситуаціях;
• рекомбінована моновалентна вакцина проти менінгококів групи B (MenB), у її складі рекомбінантні білки для стимуляції імунної системи проти однієї з найпоширеніших і найнебезпечніших груп менінгококів.

Усі ці вакцини належать до категорії «інактивованих», що означає, що вони містять убиті або модифіковані бактеріальні компоненти, нездатні викликати захворювання, але достатні для стимуляції імунної захисної відповіді. Ці вакцини широко застосовуються для запобігання менінгіту, особливо в групах підвищеного ризику, таких як підлітки, студенти гуртожитків, військовослужбовці та мандрівники до регіонів з високою інцидентністю менінгококової інфекції.

Кон’юговані та рекомбіновані менінгококові вакцини є ефективними засобами профілактики інвазивної менінгококової хвороби, спричиненої бактеріями Neisseria meningitidis. Ці вакцини призначені для стимуляції імунної системи та запобігання серйозним захворюванням, таким як менінгіт та сепсис. Особливо рекомендуються наступним групам неімунізованих осіб:

• особи з функціональною чи анатомічною аспленією: наявність цього стану значно підвищує ризик зараження менінгококами. Рекомендується провести вакцинацію як мінімум за 2 тиж до планованої операції з видалення селезінки;
• особи з порушенням гуморального імунітету: особливо це стосується тих, хто має вроджені дефіцити кінцевих компонентів системи комплементу, що робить їх більш уразливими до інфекцій;
• працівники лабораторій: ті, хто регулярно контактує з інфекційними матеріалами, мають бути захищені через високий ризик впливу збудника;
• учні та студенти: ті, хто вперше проживатиме в інтернатах чи студентських гуртожитках, де високий ризик передачі інфекції через тісний контакт з великою кількістю людей;
• солдати та інші службовці: військовослужбовці, які проживають у казармах, також перебувають у групі високого ризику зараження менінгококовою інфекцією;
• діти та молоді люди в епідемічних районах: ті, хто живе в місцях з високим рівнем поширення менінгококів, повинні бути імунізовані для зниження ризику захворювання.

Для осіб, що подорожують до районів, де менінгококова інфекція є ендемічною, також показана вакцинація із застосуванням MCV-4 або полісахаридних вакцин, що сприяє запобіганню розвитку хвороб під час перебування в цих регіонах. Ці запобіжні заходи допомагають забезпечити захист від одного з найбільш небезпечних інфекційних захворювань.

Протипоказання до застосування інактивованих вакцин, таких як менінгококові вакцини MCV-C, MCV-4 та MenB, включають стандартні умови, що застосовуються до всіх вакцин цього типу. Це можуть бути алергічні реакції на компоненти вакцини або серйозні ускладнення здоров’я, які можуть посилитися внаслідок вакцинації.

Схема вакцинації для менінгококових вакцин така:

1. MCV-C та MCV-4:

• • обидві вакцини зазвичай вводяться одноразово внутрішньом’язово. Це базова доза, призначена для захисту від менінгококових інфекцій, що викликаються відповідними групами;
  • для пацієнтів з високим ризиком, наприклад тих, хто не має селезінки, або є діагностований дефіцит компонентів комплементу, рекомендується введення додаткової дози через 5 років після першої вакцинації для підтримки імунітету.

2. MenB:

• • вакцинація проводиться двома дозами, введеними внутрішньом’язово. 1-ша доза — розвиток початкової імунної відповіді, а 2-га доза, що вводиться не раніше, ніж через 4 тиж після 1-ї, посилює та продовжує захист від захворювання;
  • ця вакцина особливо важлива для захисту від менінгококової групи B, яка часто викликає серйозні захворювання у молодих людей та дорослих.

Важливо взяти до уваги індивідуальні медичні особливості кожної людини під час планування вакцинації та враховувати можливі протипоказання. Консультація з медичним фахівцем перед вакцинацією допоможе визначити найкращий підхід до імунізації, ґрунтуючись на особистих ризиках та загальному стані здоров’я.

Вакцинація перед поїздкою до ендемічних районів

Жовта лихоманка є серйозним захворюванням, ендемічним для деяких регіонів тропічної Африки та Південної Америки. У зв’язку з ризиком поширення інфекції багато країн вимагають наявності міжнародного сертифіката вакцинації проти жовтої лихоманки (відомого як «жовта книга») для в’їзду на свою територію, особливо з ендемічних районів або для транзитних пасажирів, які проїжджають через ці райони.

Вакцинація та її дія: вакцина проти жовтої лихоманки містить живі атенуйовані віруси та вводиться підшкірно або внутрішньом’язово. Одна доза вакцини забезпечує багаторічний імунітет протягом 10 років. Сертифікат про вакцинацію стає дійсним через 10 днів після вакцинації та потрібний для підтвердження імунітету при перетині кордонів у регіони, де жовта лихоманка є поширеною.

Ревакцинація: згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ревакцинація рекомендується кожні 10 років, особливо для осіб, які планують поїздки до країн, які потребують доказів вакцинації. Це важливо для підтримки достатнього рівня імунітету та запобігання поширенню інфекції.

Документація: вакцинація має бути занесена до Міжнародної карти щеплень (International Certificate of Vaccination or Prophylaxis). Цей документ є ключовим при міжнародних поїздках до ендемічних регіонів і необхідний для в’їзду до багатьох країн, щоб запобігти поширенню захворювання.

Ефективна вакцинація та дотримання вимог до сертифікації відіграють критичну роль у контролі поширення жовтої лихоманки на глобальному рівні.

Вакцинація проти японського енцефаліту особливо рекомендується тим, хто планує відвідування Азії, Австралії чи Океанії у періоди, коли активність комарів, які є переносниками вірусу, перебуває в піку. Ризик зараження підвищується для тих, хто проводить багато часу на відкритому повітрі, бере участь у кемпінгу, активному туризмі, або працює в сільських районах, де вища ймовірність контакту з комарами.

Вакцина проти японського енцефаліту включає інактивовані віруси, забезпечуючи безпеку та ефективність препарату.

Схема вакцинації для дорослих включає дві дози, що вводяться внутрішньом’язово, з інтервалом 28 днів між дозами. Важливо завершити курс вакцинації як мінімум за тиждень до передбачуваної експозиції вірусу, щоб забезпечити достатній час для формування імунної відповіді.

Ревакцинація рекомендується у таких випадках:

• для дорослих при повторній експозиції: одна доза через 12–24 міс;
• для осіб, які постійно наражаються на ризик зараження (наприклад проживають в ендемічних районах): одна доза через 12 міс після первинної вакцинації;
• для мандрівників: ВООЗ рекомендує бустерні дози кожні 3 роки, щоб підтримувати захист.

Ці рекомендації допомагають мінімізувати ризик зараження японським енцефалітом, особливо в регіонах з високою активністю вірусу, забезпечуючи довгостроковий захист для тих, хто найбільш схильний до ризику.

Вакцинація проти менінгококів є важливим заходом профілактики для мандрівників, які прямують до певних регіонів світу, де високий ризик зараження цим серйозним захворюванням. Особливо це стосується країн менінгококового поясу Африки, що тягнеться від Сенегалу до Ефіопії. У цих регіонах у сухий сезон, з листопада по травень, відзначають циклічне збільшення кількості випадків менінгококової інфекції.

Основні рекомендації для вакцинації наступні:

1. Для мандрівників до країн Сахельської зони Африки: рекомендується вакцинація для тих, хто планує перебування в місцях з великим скупченням людей, особливо в період сухого сезону, коли зростає ризик зараження.
2. Для мандрівників до Саудівської Аравії: необхідна вакцинація від менінгококів груп A, C, Y, W 135 за допомогою 4-валентної вакцини. Ця вимога є особливо актуальною для тих, хто збирається відвідати релігійні заходи в цій країні, де збираються великі маси народу. Щеплення необхідно провести як мінімум за 2 тиж до від’їзду, щоб забезпечити достатній час для формування імунітету.
3. Для мандрівників до інших регіонів з підвищеним ризиком: вакцинація також може бути рекомендована залежно від поточної епідеміологічної ситуації та оцінки ризиків, пов’язаних із майбутньою поїздкою.

Ці запобіжні заходи допомагають мінімізувати ризик зараження менінгококовою інфекцією, яка може швидко прогресувати і призвести до серйозних, іноді летальних наслідків. Вакцинація забезпечує важливий захист для мандрівників, що прямують у високоризикові зони.

Вакцинація від черевного тифу особливо важлива для осіб, які подорожують до регіонів з високим рівнем ризику зараження цим захворюванням. Черевний тиф викликається бактерією Salmonella typhi, і особливе занепокоєння викликають штами, стійкі до антибіотиків, які можуть бути виявлені в деяких країнах Африки, Південної та Південно-Східної Азії, а також Південної Америки.

Основні рекомендації для вакцинації:

• мандрівникам у регіони з високим ризиком: вакцинація рекомендується особливо тим, хто вирушає в місцевості, де є ризик заразитися стійкими до терапії формами S. typhi;
• особам, які планують тривале перебування у країнах, що розвиваються: особливо тим, хто проживатиме більше 1 міс і планує вживання місцевих страв в умовах, які можуть бути санітарно незадовільними, у тому числі в сільських районах.

Склад вакцини та схема вакцинації:

• вакцина містить очищений полісахаридний антиген S. typhi;
• первинна вакцинація складається з однієї дози, яка може бути введена внутрішньом’язово або підшкірно. Ця доза повинна бути введена не пізніше 1 тиж перед від’їздом, щоб забезпечити достатній час для формування імунного захисту;
• ревакцинація необхідна кожні 3 роки для осіб, які продовжують перебувати в умовах ризику зараження або подорожувати до ендемічних районів.

Така вакцинація є ключовим елементом профілактики черевного тифу, допомагаючи запобігти розвитку захворювання у мандрівників та осіб, які мешкають в умовах підвищеного ризику зараження.

Сказ є серйозною загрозою для здоров’я в багатьох частинах світу, особливо в районах Азії, Африки, Південної та Центральної Америки, де захворювання залишається ендемічним. Захворювання викликається вірусом сказу, який передається через укуси чи подряпини від заражених тварин, найчастіше собак. Вірус атакує центральну нервову систему, призводячи до летальних наслідків, якщо не проведено своєчасне лікування.

Показання до вакцинації проти сказу:

• тривале перебування в сільських районах: ризик зараження на сказ підвищується в місцевостях, де вакцинація тварин проти сказу не є загальноприйнятою практикою і де люди можуть частіше контактувати з дикими або бродячими тваринами;
• активний відпочинок та подорожі: особливо при подорожах велосипедом, відвідуваннях печер та інших місць, де можливий контакт з кажанами та іншими дикими тваринами, які можуть бути переносниками вірусу;
• частий контакт з тваринами та місцевим населенням: робота або взаємодія з домашніми та дикими тваринами без достатніх запобіжних заходів може підвищити ймовірність зустрічі з інфікованими тваринами.

Схема вакцинації зазвичай включає серію трьох доз вакцини, що вводяться протягом певного періоду (наприклад, на 0-, 7- і 21- або 28-й день). Для тих, хто регулярно наражається на ризик зараження сказом, наприклад ветеринари або дослідники печер, можуть знадобитися періодичне повторення вакцинації або перевірка рівня антитіл для підтвердження імунітету.

Таким чином, вакцинація проти сказу є критично важливою для запобігання захворюванню серед осіб, які перебувають у зонах підвищеного ризику. Звернення за медичною консультацією перед поїздкою та вжиття запобіжних заходів можуть врятувати життя.

Відповідно до рекомендацій ВООЗ, починаючи з 2014 р., було введено спеціальне зобов’язання щодо вакцинації проти поліомієліту для мандрівників, які виїжджають із країн, де захворювання зберігає ендемічний статус. На червень 2017 р. до таких країн належали Афганістан, Пакистан та Нігерія. Ця вимога стосується осіб, які проживають у цих країнах або перебувають там протягом 4 та більше тижнів.

Важливість вакцинації: вакцинація проти поліомієліту є критично важливим заходом для запобігання поширенню цього вірусу, особливо з регіонів, де він ще активний. Поліомієліт — це вірусне захворювання, яке може спричинити параліч і навіть смерть. Хвороба вражає нервову систему і особливо небезпечна для дітей віком до п’яти років.

Вимоги до ревакцинації: незалежно від зазначених вимог ВООЗ, ревакцинація проти поліомієліту також рекомендується всім дорослим, які планують поїздки до країн Азії та Африки, де існує ризик зараження поліомієлітом. Цей запобіжний засіб допомагає вберегти не тільки самих мандрівників, але й сприяє запобіганню поширенню вірусу на міжнародному рівні.

Процедура вакцинації: вакцинація повинна проводитися відповідно до епідеміологічної ситуації в регіоні призначення. Зазвичай вакцина вводиться у формі інактивованої поліовакцини (ІПВ) або оральної поліовакцини (ОПВ), залежно від доступності та рекомендацій у конкретній країні.

Сертифікація: мандрівникам, які виїжджають з ендемічних регіонів, може знадобитися пред’явити сертифікат про вакцинацію проти поліомієліту при перетині кордонів, щоб підтвердити свій захист від вірусу.

Ці заходи є частиною глобальних зусиль щодо викорінення поліомієліту, спрямованих на зупинення передачі вірусу у всіх країнах світу.

Холера залишається серйозною загрозою для здоров’я в багатьох регіонах світу, особливо в країнах з недостатньо розвиненою санітарною інфраструктурою та гігієнічними стандартами, такими як деякі регіони Південної Америки, Азії та Африки. Захворювання викликається бактеріями Vibrio cholerae, які передаються переважно через забруднену воду та їжу.

Рекомендації щодо вакцинації:

1. Цільові групи для вакцинації: вакцинація проти холери рекомендується для людей, що прямують до районів, охоплених епідемією, або для тих, хто за своєю діяльністю (наприклад медичні працівники) наражається на високий ризик зараження.
2. Схема вакцинації для дорослих: включає прийом двох доз інактивованої пероральної вакцини. 1-ша та 2-га дози приймаються з інтервалом 1–6 тиж. Важливо, щоб 2-га доза була прийнята не менше ніж за 1 тиж до передбачуваного від’їзду в зону ризику, щоб забезпечити достатній час для формування імунітету.
3. Ревакцинація: рекомендується проводити ревакцинацію кожні 2 роки для тих, хто продовжує перебувати в умовах ризику зараження або регулярно відвідує ендемічні регіони.

Ці заходи профілактики мають вирішальне значення для запобігання зараженню та поширенню холери, особливо серед тих, хто найбільш схильний до ризику. Вакцинація допомагає знизити ймовірність тяжких форм захворювання та рятує життя в умовах можливого спалаху інфекції.