Імпотенція (еректильна дисфункція) — патологічний стан, при якому чоловік не здатний досягати та підтримувати необхідну для повноцінного сексуального контакту ерекцію. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), імпотенція належить до категорії захворювань, асоційованих з віком. Вона безпосередньо не загрожує життю людини, але є тяжкою психологічною та фізіологічною проблемою.
Епідеміологічні дослідження свідчать про високу поширеність патології. Симптоми імпотенції мають 16–25% усіх дорослих чоловіків працездатного віку.
У дослідженні з вивчення питань старіння чоловіка (Massachusetts Male Aging Study) показник поширеності імпотенції серед чоловіків середнього та літнього віку становив 52%, що підтверджує концепцію ВООЗ про пряму кореляцію патології із віковими змінами в організмі.
У результатах масштабного мультинаціонального дослідження у країнах Європейського Союзу та США з анкетуванням понад 12 тис. чоловіків віком від 50 років виявлено наступне:
Статистика епідеміологічних досліджень останніх десятиріч переконливо доводить, що імпотенція трансформується з медичної на масштабну соціально-демографічну проблему.
Ерекція — це складний нейросудинний процес, необхідний для реалізації репродуктивної функції організму. Іннервація печеристих тіл, губчастого тіла та головки статевого члена здійснюється:
При сексуальній стимуляції (психогенній, рефлекторній) відбувається вивільнення комплексу нейромедіаторних та ендотеліальних біологічно активних речовин. Такі властивості мають:
Паралельно відбувається активне розслаблення гладких трабекулярних м’язів з максимально швидким і об’ємним наповненням кавернозних просторів кров’ю.
Компресія венозних судин, що забезпечує блокування венозного відтоку від кавернозних просторів, реалізується 2 способами:
Зміна тонусу судин відбивається на динаміці об’єму кровотоку в пенісі:
Зниження ерекції виникає на тлі комплексних нейрогуморальних процесів:
Припинення ерекції пов’язане з ферментативним гідролізом цГМФ до гуанозинмонофосфату під впливом фосфодіестерази 5-го типу (ФДЕ-5). Відбувається:
Імпотенція — це багатофакторне порушення репродуктивної функції, основні групи причин якого представлені в табл. 1.
Група причин | Опис |
Причини судинного генезу | Судинна патологія — найпоширеніша причина проблем з ерекцією у чоловіків середнього віку. Ця етіологічна група включає:
|
Лікарські засоби | Еректильна дисфункція належить до побічних ефектів препаратів, серед яких:
|
Психогенні | Імпотенція розвивається на тлі широкого спектру емоційно-психологічних розладів:
|
Неврологічні | Унаслідок захворювань центральної та периферичної нервової систем (черепно-мозкових травм, розсіяного склерозу, хвороби Паркінсона та ін.) порушуються механізми нейромедіаторної передачі та регуляції еректильної функції. |
Гормональні | Дефіцит тестостерону, гіперпролактинемія, гіпотиреоз, порушення функції гіпоталамо-гіпофізарної системи, синдром Кушинга та інші ендокринні хвороби негативно впливають на гормональний гомеостаз та викликають пригнічення репродуктивної активності. |
Метаболічні | Порушення обміну речовин створюють патологічний фон для розвитку судинної та нейроендокринної дисфункції. |
Генетичні | Спадкова схильність до порушень синтезу оксиду азоту, генетичний поліморфізм рецепторів тестостерону, вроджені аномалії розвитку судинної та нервової систем, хромосомні порушення детермінують схильність до репродуктивної дисфункції на молекулярно-генетичному рівні. |
Запальні захворювання передміхурової залози | Хронічний простатит — одна з причин імпотенції. Перманентний запальний процес супроводжується:
Патологічні зміни безпосередньо впливають на нейроваскулярні структури, що забезпечують еректильну функцію. |
Механізми виникнення еректильної дисфункції різняться залежно від етіології захворювання.
У сучасних профільних виданнях з’являється все більше інформації про те, що еректильна дисфункція може сигналізувати про латентний перебіг серцево-судинних захворювань. Дані дозволяють розглядати порушення еректильної функції як важливий інструмент скринінгу для превентивної діагностики кардіоваскулярної патології. За наявними статистичними даними, у чоловіків з імпотенцією протягом 10-річного періоду підвищується відносний ризик розвитку:
Несприятливими прогностичними критеріями при судинному генезі імпотенції є:
Загальним патогенетичним механізмом, характерним для імпотенції, викликаної різними судинними захворюваннями, є прогресуюче зниження перфузії статевого члена. У кавернозних артеріях виявляються:
Еректильна дисфункція розвивається у 50% усіх чоловіків із встановленим діагнозом цукрового діабету протягом 10 років. Її значно частіше діагностують у пацієнтів із вираженими нейропатичними ускладненнями цукрового діабету.
Патогенез формування еректильної дисфункції при цукровому діабеті наступний:
В основі розвитку імпотенції у хворих з метаболічним синдромом лежить атеросклеротичне ураження артерій статевого члена з подальшим суттєвим зниженням кровотоку в органі. Хронічна гіперглікемія викликає:
Жирова тканина впливає на гормональне тло, перетворюючись з пасивного депо енергії на високоактивний ендокринний орган. Вона синтезує:
При вісцеральному ожирінні зменшується продукція адипонектину, який пригнічує апоптоз ендотеліальних клітин та знижує ризик атеросклеротичного ураження судин, знижуючи в судинах експресію молекул адгезії, утворення пінистих клітин та проліферацію клітин гладких м’язів.
У сучасній клінічній практиці чоловікам із психогенною еректильною дисфункцією рекомендовано поглиблену діагностику, оскільки в основі розладів часто лежать органічні захворювання.
Значну роль розвитку «підтвердженої» психогенної імпотенції відіграють особистісні особливості людини, такі як:
Негативний сексуальний досвід, травматичні стосунки, релігійні та соціокультурні настанови — фактори, які формують стійкі психологічні бар’єри, що перешкоджають нормальній сексуальній реалізації.
Психогенна еректильна дисфункція пов’язана з порушенням нейромедіаторної регуляції, активацією стрес-лімітуючих систем та зміною гормонального профілю. Унаслідок хронічного психоемоційного стресу розвивається дисбаланс нейротрансмітерів, відбувається зниження рівня тестостерону та активності симпатичної нервової системи.
Старіння, незважаючи на характерну поліморбідність, є незалежним фактором ризику розвитку імпотенції. Однією з провідних причин виникнення еректильної дисфункції у цієї категорії пацієнтів є підвищення порогового рівня дії тестостерону. Для появи статевого потягу та ерекції необхідний значно вищий рівень циркулювального гормону.
Розлади сексуальної функції із віком прогресують:
Порушення ерекції під час статевого акту відмічаються у близько 50% усіх чоловіків із хворобою Паркінсона. Також у них зазвичай відсутні нічні та ранкові ерекції, що вказує на глибокі нейрофізіологічні зміни в регуляції еректильної функції.
Етіопатогенетичні механізми імпотенції при хворобі Паркінсона вивчені не до кінця. Ймовірні причини порушень статевої функції:
У деяких хворих порушення статевої функції передує маніфестації епілепсії: проблеми з потенцією виникають на 6–9 міс раніше появи судомних нападів. Еректильна дисфункція більш характерна для парціальної епілепсії при ураженні правої скроневої частки.
У пацієнтів з епілепсією відмічаються:
У деяких випадках успішне лікування епілепсії супроводжується поліпшенням у сексуальній сфері, що свідчить про потенційну оборотність нейроендокринних порушень при адекватній терапевтичній корекції основного захворювання. Однак, слід враховувати, що більшість протиепілептичних препаратів знижують рівень тестостерону, створюючи додаткові патогенетичні механізми порушення еректильної функції.
Ушкодження спинного мозку часто супроводжуються імпотенцією, розладами еякуляції та зниженням репродуктивної функції. При травмах верхніх відділів спинного мозку ерекція, як правило, не порушується, при травмах кінського хвоста порушення сексуальної функції фіксуються у 85% усіх випадків.
Нейрофізіологічні механізми еректильної дисфункції при ушкодженнях спинного мозку включають:
Ятрогенну еректильну дисфункцію діагностують у близько 25% усіх пацієнтів, які звернулися по медичну допомогу. Вона є наслідком побічної дії лікарських засобів, що впливають на різні нейротрансмітерні системи. У нормі ці системи забезпечують ерекцію.
Спектр препаратів, здатних викликати еректильну дисфункцію, охоплює різні фармакологічні групи:
Зазначається дозозалежний ефект алкоголю на сексуальну функцію:
При хронічному алкоголізмі в основі стійких порушень репродуктивної функції лежать гіпогонадизм та полінейропатія. Частота статевих розладів таких пацієнтів варіює в інтервалі 8–63%.
Діагноз еректильної дисфункції встановлюється за наявності постійних проблем з ерекцією протягом щонайменше 3 міс. Поодинокі випадки відсутності ерекції або недостатня напруга статевого члена (часткова ерекція) є показниками імпотенції.
Характерні симптоми патології:
Клінічна картина органічної форми еректильної дисфункції розвивається поступово та має прогресуючий характер. Симптоми відмічаються постійно, хоча їхня вираженість варіює. Характерною особливістю є відсутність ранкових ерекцій та нестабільність ерекції під час статевого акту, навіть якщо його вдається розпочати.
Для психогенної форми еректильної дисфункції характерні:
Алгоритм діагностики спрямований на виявлення причин розвитку еректильної дисфункції.
На цьому етапі діагностики слід приділити особливу увагу сексуальному та психосоціальному анамнезу, адже часто хворі не усвідомлюють зв’язку між своїми психологічними проблемами та еректильними порушеннями або ж активно витісняють травматичні переживання. У процесі розмови важливо зібрати інформацію про фактори, які сформували певні патерни сексуальної поведінки у дорослому віці (негативний сексуальний досвід, дитячі психологічні травми, складні стосунки з батьками та ін.).
Для клінічної оцінки патології використовують Міжнародний індекс еректильної функції (International Index of Erectile Function — IIEF). Його обчислюють на підставі відповідей пацієнта на 15 питань про якість ерекції, оргазм, задоволеність статевим актом, лібідо та загальну задоволеність статевим життям. Відповіді цього тесту оцінюються за бальною системою, що дозволяє об’єктивізувати стан пацієнта та відстежувати динаміку на тлі лікування імпотенції.
При огляді грудних залоз важливо виключити гінекомастію, яка свідчить про гормональні порушення. Вивчення зовнішніх статевих органів включає оцінку розмірів, форми пеніса, структури статевих органів, наявності деформацій, аномалій розвитку. Особлива увага приділяється характеру оволосіння, оскільки його порушення свідчить про ендокринні розлади. Пальпація артерій дозволяє оцінити стан периферичного кровообігу, що є особливо важливим для виключення судинних причин еректильної дисфункції. У неврологічне обстеження включають оцінку чутливості в генітальній зоні, промежині та нижніх кінцівках.
До переліку необхідних досліджень, як правило, входять:
Оскільки імпотенція часто є наслідком або проявом системних захворювань, то потрібна тісна міждисциплінарна взаємодія різних фахівців:
Ультразвукове доплерографічне дослідження із проведенням інтракавернозного фармакологічного тесту вважається золотим стандартом діагностики судинних порушень при еректильній дисфункції. Процедура включає введення вазоактивних препаратів безпосередньо в печеристі тіла з подальшою оцінкою кровотоку за допомогою ультразвукового дослідження. Цей метод дозволяє отримати детальну інформацію про стан артеріального та венозного кровотоку, виявити можливі структурні зміни в кавернозній тканині.
Під час ультразвукового дослідження лікар може виявити різні патологічні зміни, які суттєво впливають на еректильну функцію:
При підозрі на неврологічну етіологію еректильної дисфункції використовують:
Чоловіки із зовнішніми ознаками імпотенції часто не звертаються до фахівця, а намагаються самостійно розв’язати делікатну проблему. До цього призводять доступність інформації та різноманітність асортименту в аптеках (лікарські засоби, дієтичні добавки, лікарська рослинна сировина). Проте розглядати еректильну дисфункцію слід не як самостійне захворювання, а як прояв системних порушень в організмі. Спроби самолікування можуть маскувати симптоми цукрового діабету, артеріальної гіпертензії, атеросклерозу, гормональних порушень та інших хвороб.
У зв’язку з різноманітністю етіопатогенетичних механізмів розвитку імпотенції єдиного універсального методу лікування не розроблено, проте сформовано основні напрямки терапії:
Модифікація способу життя (нормалізація маси тіла, фізична активність, відмова від шкідливих звичок, дієта) — важливий компонент у лікуванні імпотенції, особливо у осіб із метаболічним синдромом та супутніми захворюваннями. Зменшення маси тіла навіть на 5–10% від вихідного показника сприяє значним позитивним змінам в організмі:
Доведено позитивний вплив регулярних фізичних вправ на ймовірність виникнення еректильної дисфункції. У чоловіків середнього віку, які підтримують оптимальний рівень фізичної активності, ймовірність розвитку цього розладу знижується на 70% порівняно з тими, хто веде малорухливий спосіб життя.
Відмова від куріння дозволяє сповільнити прогресування атеросклеротичного процесу та збільшити кровопостачання органів малого таза.
Раціон харчування при лікуванні імпотенції має включати велику кількість свіжих фруктів і овочів, продукти, багаті на поліненасичені жирні кислоти (сприяють підвищенню чутливості тканин до інсуліну і мають протизапальні властивості).
Європейська асоціація урологів (European Association of Urology) запропонувала схему лікування імпотенції. Вона складається з 3 ліній, де кожна наступна лінія терапії застосовується за недостатньої ефективності попередньої (табл. 2).
Лінія терапії | Опис |
I | Перша лінія в лікуванні імпотенції — медикаментозна. В її основі — застосування інгібіторів ФДЕ-5. Механізм дії препаратів цієї групи схематично можна описати так:
З особливостей інгібіторів ФДЕ-5 слід виділити такі:
|
II | Друга лінія терапії — комбінована. Застосовують:
|
III | Імплантація пенільних протезів — найбільш радикальний метод корекції еректильної дисфункції. Використовуються різні типи пенільних протезів — від простих напівжорстких конструкцій до складних гідравлічних систем. Кожен тип має свої переваги та недоліки, які необхідно обговорювати з пацієнтом при виборі конкретного варіанта протезування. Напівжорсткі протези вирізняються простотою конструкції та надійністю, але можуть створювати певні незручності в повсякденному житті. Гідравлічні протези забезпечують природний зовнішній вигляд та функціональність, але є технічно більш складними та дорогими.
Реабілітаційний період після імплантації пенільних протезів включає навчання пацієнта правильному використанню пристрою, догляду за ним та дотримання необхідних запобіжних заходів. Важливим аспектом є психологічна адаптація пацієнта та його партнера до нових умов сексуального життя. У цей період може знадобитися підтримка психолога чи сексолога. |
Профілактика еректильної дисфункції неспецифічна. Основні напрямки: