Гіповолемічний шок

Содержание

У стані шоку симптоматика може бути різноманітною, проте часто першими ознаками є прояви зневоднення. До таких проявів належать зменшення зволоження слизових оболонок, зміна стану шкіри, яка стає сухою та втрачає свою еластичність, а також зростає потреба у рідині — з’являється спрага. Цікаво, що у пацієнтів похилого віку почуття спраги може бути порушено, що ускладнює своєчасне визначення дегідратації.

Крім того, можуть відмічатися зміни у свідомості, особливо в осіб старшого віку, які часом передують зниженню артеріального тиску. Частий пульс, або тахікардія, та зниження тиску при переході у вертикальне положення, відоме як ортостатична гіпотензія, часто виникають до помітного зниження тиску в положенні сидячи або лежачи.

Для виявлення причин шоку важливим є збір анамнезу та проведення ретельного фізичного обстеження. Інформація, отримана під час цих процедур, є ключовою для коректного діагностування та подальшого призначення ефективного лікування.

Лікування

При контролю стану гіповолемічного шоку центральне місце займає відновлення об’єму крові. У цьому контексті початковий етап включає інтенсивну інфузію — вводяться значні обсяги розчинів: близько 1500–2000 мл кристалоїдів або близько 1000 мл колоїдів. Якщо після таких маніпуляцій гіпотензія та гіпоперфузія залишаються, рекомендується застосування вазопресорів, таких як норадреналін або допамін та адреналін у формі безперервної інфузії, продовжуючи при цьому інфузії розчинів.

Важливо розуміти, що першорядним завданням є саме корекція об’єму рідини в організмі, а вазоактивні препарати — лише підтримувальною терапією, що сприяє оптимальному кровопостачанню критично важливих органів. Після завершення активної фази інфузійної терапії слід переходити до помірнішого введення рідини, використовуючи проби навантаження рідиною для оцінки загальної потреби організму у воді.

У паралель з інфузійною терапією важливо приступити до етіологічного лікування основного захворювання, яке може включати комплекс заходів, спрямованих на усунення причин втрати рідини, таких як блювання, діарея, кишкова непрохідність, поліурія або підвищене виділення рідини через шкіру. Це забезпечить не тільки негайне покращання стану пацієнта, але й запобігатиме повторному розвитку шоку, забезпечивши довгостроковий контроль стану.