Що таке апалічний синдром?

Апалічний синдром — це розлад, при якому пацієнти не сплять, але не виявляють ознак усвідомленості. Вони можуть розплющувати очі, мати базові рефлекси і прокидатися або засинати з різними інтервалами. Пацієнти з апалічним синдромом також здатні дихати без механічної підтримки, у них зберігається регулярний серцевий ритм.

Апалічний синдром також називається синдромом байдужого неспання і персистувальним вегетативним станом.

В основі лежить тотальний і зазвичай необоротний розлад функцій кори головного мозку. При цьому підкіркові ділянки та стовбур головного мозку забезпечують серцеву діяльність, дихання, обмін речовин, а також роботу кишечнику та сечового міхура.

Апалічний синдром розвивається найчастіше після черепно-мозкової травми. Також можливі інші причини розвитку цього синдрому. Апалічний синдром може розвиватися після виходу хворого з коми, спричиненої різними причинами.

Чинники ризику розвитку апалічного синдрому

Пошкодження мозолистого тіла та дорсолатеральних відділів стовбура головного мозку пов’язані з підвищеним ризиком невідновлення у пацієнтів із посттравматичним вегетативним станом.

Ознаками ризику розвитку апалічного синдрому є порушення:

контакту;
розуміння зверненого та власного мовлення;
усвідомлених рухів;
усвідомлення себе та навколишнього світу;
рефлекторної сфери.

Причини розвитку апалічного синдрому

Черепно-мозкова травма.
Нейродегенеративне захворювання.
Інфекційні ураження головного мозку (енцефаліт, менінгіт).
Тяжка вроджена аномалія центральної нервової системи.
Підвищений внутрішньочерепний тиск, наприклад, при пухлині або абсцесі головного мозку.
Геморагічний чи ішемічний інсульт.
Гіпоксичне пошкодження (критична артеріальна гіпотензія, аритмія, утоплення, а також апалічний синдром можуть розвинутися після зупинки серця).
Токсичне пошкодження головного мозку (уремічна енцефалопатія, печінкова енцефалопатія, інтоксикація етанолом, атропіном, опіатами, свинцем, колоїдним сріблом).
Судоми (постіктальний стан), безсудомний епілептичний статус.
Електролітний дисбаланс (гіпонатріємія, гіпернатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія та гіпокальціємія).
Метаболічні порушення (гіпоглікемія, гіперглікемія).
Постінфекційний стан: гострий розсіяний енцефаломієліт.
Ендокринні захворювання (надниркова недостатність, захворювання щитовидної залози).
Синдром Рейє.
Мітохондріальні захворювання та ін.

Як діагностують апалічний синдром?

Ознаки та симптоми апалічного синдрому

Неврологічні порушення при апалічному синдромі насамперед проявляються розладом свідомості з циклічною зміною сну та неспання. Може відмічатися хронічне неспання.
У фазі неспання очі відкриті. При цьому фіксація погляду, стеження за об’єктом відсутні. Можливий несинхронний, некоординований рух очей.
Реакція зіниць на світ збережена.
Спастичний параліч.
Високі періостальні та сухожильні рефлекси.
Рефлекси орального автоматизму.
Можуть розвиватися судомні напади або міоклонії.
Можуть фіксуватися скрегіт зубами, ковтання, посмішка, сльози, кректання, стогін або крик без видимих зовнішніх стимулів.

Додаткові методи обстеження

Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ).
Функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ).
Електрофізіологічні дослідження (електроенцефалографія).
Ультразвукове дослідження магістральних та периферичних артерій та вен голови, печінки, нирок та регіонарного кровообігу кінцівок.
Електрокардіографія.
Соматичне обстеження.
Неврологічне обстеження.
Реабілітаційне обстеження — оцінка адаптивності серцево-судинної системи до фізичних та емоційних навантажень.
Психодіагностика на предмет виключення психосоматичної етіології захворювання та оцінки впливу реєстрованих та емоційних навантажень на серцево-судинну систему.

Які аналізи потрібні при апалічному синдромі?

Для виявлення причин розвитку цього порушення можуть бути показані біохімічний аналіз крові, визначення рівня електролітів та глюкози у плазмі крові, гормонів щитовидної залози та інші залежно від клінічних підозр.

Апалічний синдром: лікування

Лікування неспроможне гарантувати одужання після стану порушення свідомості.

Для підвищення ймовірності природного поліпшення неврологічних функцій проводиться підтримувальна терапія. Вона може включати:

харчування через зонд;
регулярне переміщення пацієнта для запобігання розвитку пролежнів;
лікувальну фізкультуру;
підтримання чистоти шкіри;
катетеризацію для випорожнення сечового міхура;
контроль функції кишечнику;
підтримку чистоти зубів та порожнини рота.

Слід докладати зусиль для встановлення функціональної комунікації та взаємодії з довкіллям.

Показано сенсорну стимуляцію:

візуальна — показ фотографій друзів та сім’ї чи улюбленого фільму;
слухова — розмова чи прослуховування улюбленої пісні;
нюх — розміщення квітів у кімнаті або розпорошення улюблених парфумів;
дотик — тримання за руку або погладжування шкіри рукою та різними тканинами.

Фармакологічна терапія

трициклічні антидепресанти;
метилфенідат.

За оцінками деяких експертів, також можна застосовувати амантадин, бромокриптин, декстроамфетамін.

Також показано інтенсивну терапію патології, що призвела до розвитку апалічного синдрому.

Хірургічні методи, такі як глибока стимуляція головного мозку, враховуючи їхню інвазивність, призначаються рідко.

Реабілітація після апалічного синдрому тривала, проводиться міждисциплінарною командою.

Прогноз апалічного синдрому

Можливий спонтанний перехід пацієнта з апалічним синдромом до тями протягом кількох тижнів.

Імовірність відновлення після апалічного синдрому залежить від ступеня тяжкості пошкодження головного мозку та віку: у пацієнтів молодого віку шанси на одужання вищі.

Імовірність значного поліпшення функцій в осіб з апалічним синдромом згодом знижується.

Диференційна діагностика

Кома.
Стан мінімальної свідомості.

Апалічний синдром: ускладнення

Стан мінімальної свідомості.
Акінетичний мутизм.
Тяжкі порушення когнітивних функцій.
Пролежні.
Інфекційні ускладнення.