Фармакодинаміка.

Лідокаїну гідрохлорид є периферійним місцевим анестетиком амідного типу. Він проявляє поверхневий аналгетичний ефект без затримки проведення нервових імпульсів в місці введення.

Як місцевий анестетик лідокаїн має той самий механізм дії, що й інші препарати цієї групи: він блокує генерацію і проведення нервових імпульсів у чутливих, рухових і вегетативних нервових волокнах. Лідокаїн безпосередньо впливає на мембрани клітин, інгібуючи надходження іонів натрію в нервові волокна через мембрани. У зв’язку з прогресуючим поширенням анестезувального ефекту зростає поріг електричного збудження в периферичних нервах, проведення нервового імпульсу сповільнюється, а відтворення потенціалу дії послаблюється, що в кінцевому підсумку призводить до повного блокування нервового імпульсу. Загалом, місцеві анестетики швидше блокують вегетативні нерви, дрібні немієлінізовані (відчуття болю) і дрібні мієлінізовані (відчуття болю, температура), ніж великі мієлінізовані волокна (відчуття дотику, тиску).

На молекулярному рівні лідокаїн специфічно блокує натрієві іонні канали в неактивному стані, що перешкоджає генеруванню потенціалу дії, запобігаючи проведенню нервового імпульсу при місцевому застосуванні лідокаїну поблизу нерва.

Вплив на периферичні нерви є важливим, якщо лідокаїн застосовується як місцевий анестетик. Співвідношення ефективності та токсичності є сприятливим. Спричинені лідокаїном алергічні реакції спостерігаються дуже рідко.

Хлоргексидин є катіонним антисептиком, який діє на грампозитивні бактерії зокрема на Micrococcus sp., Staphylococcus sp., Streptococcus sp., Bacillus sp., Clostridium sp., Corynebacterium sp.) і меншою мірою на грамнегативні бактерії, переважно вегетативної форми (при кімнатній температурі він неефективний щодо бактеріальних спор). Він також чинить протимікозну дію відносно дерматофітів та грибів. Хлоргексидин швидко блокує інфекційну активність деяких ліпофільних вірусів (наприклад вірусу грипу, вірусу герпесу, ВІЛ). Препарат діє як бактеріостатик в низьких концентраціях, а у високих концентраціях чинить бактерицидну дію.

Хлоргексидин несе потужний позитивний заряд — таким чином, він адсорбується на негативно заряджених ділянках бактеріальної клітинної стінки і на позаклітинних структурах. Абсорбція специфічна і локалізується на відповідних ділянках бактеріальної клітинної стінки, що містять фосфати. Це порушує цілісність клітинної мембрани і призводить до збільшення проникності.

Фармакокінетика

Хлоргексидин

Абсорбція

Після місцевого або перорального застосування хлоргексидин погано абсорбується. Після місцевого застосування на уражену ділянку шкіри хлоргексидин абсорбується зовнішнім шаром шкіри, що спричиняє тривалий бактерицидний вплив на шкіру. Під час фармакокінетичних досліджень виявлено, що приблизно 30% хлоргексидину залишається у ротовій порожнині після промивання, а далі поступово вивільняється у слину. Пацієнти проковтують близько 4% хлоргексидину.

Хлоргексидин адсорбується на негативно заряджених поверхнях зубів, нальоті або слизовій оболонці рота і, таким чином, довше залишається в порожнині рота.

Розподіл

Після перорального застосування зв’язування хлоргексидину з білками плазми є недостатнім.

Метаболізм та виведення

Хлоргексидин не накопичується. Метаболізується тільки незначна частина. 10% адсорбованої діючої речовини виводиться з сечею, а 90% — з калом.

Лідокаїн

Абсорбція

Ступінь системної абсорбції лідокаїну залежить від ділянки та шляху застосування. Він швидко абсорбується із травного тракту, слизових оболонок та через пошкоджену шкіру, однак перед попаданням у системний кровотік більша його частина розкладається. Абсорбція зі слизових оболонок після місцевого застосування залежить від перфузії та загальної дози. Через 30 хвилин після застосування менше ніж 17% від дози може виводитись в незміненому стані із травного тракту та менше ніж 1,5% — з інших тканин.

Анестезувальна дія лідокаїну після місцевого застосування проявляється через 2–5 хвилин та триває від 30 до 45 хвилин. Анестезія є поверхневою та не поширюється на підслизові структури.

Біодоступність лідокаїну після перорального застосування становить 35%.

Розподіл

Лідокаїн добре розподіляється у тканинах (нирках, легенях, печінці, серці, жировій тканині). Лідокаїн проникає через гематоенцефалічний бар’єр та плаценту і виділяється в грудне молоко людини. Зв’язування з білками плазми є змінним і залежить від концентрації.

Метаболізм та виведення

Лідокаїн метаболізується шляхом першого проходження через печінку. Він деалкілується у печінці. Перші два метаболіти (моноетилгліцинексилідид та гліцинексилідид) є фармакологічно активними. У деяких пацієнтів ці два метаболіти чинять токсичний вплив на центральну нервову систему. Обидва метаболіти можуть гідролізуватися до ксилідину, який потім окислюється до 4-гідроксиксилідину — основного метаболіту, що виявляється у сечі. У людини з нормальною функцією печінки лідокаїн в основному метаболізується через фермент CYP1A2. Він виводиться головним чином нирками у формі метаболітів, 10% — у вигляді незміненої субстанції. Біологічний період напіввиведення лідокаїну становить 1,5–2 години у дорослих пацієнтів та 3 години у новонароджених. Біологічний період напіввиведення метаболітів лідокаїну становить 2–10 годин.

Біологічний період напіввиведення пролонгований при застійній серцевій недостатності, захворюваннях печінки та інфаркті міокарда.

Діагнози, при яких застосовують Лідоксан® Полуниця

Діагнози, при яких застосовують Лідоксан^® Полуниця