Фармакодинаміка.

Механізм дії

Акалабрутиніб — це селективний низькомолекулярний інгібітор тирозинкінази Брутона (ТКБ). ТКБ є сигнальною молекулою антигенних рецепторів В-клітин (ВКР) та рецептора цитокінів. У B-клітинах передача сигналів за допомогою ТКБ сприяє виживанню та проліферації B-клітин та необхідна для клітинної адгезії, міграції та хемотаксису.

Акалабрутиніб та його активний метаболіт АСР-5862 формують ковалентний зв’язок із цистеїновим залишком в активному центрі ТКБ, що призводить до необоротної інактивації ТКБ з мінімальними нецільовими взаємодіями.

Фармакодинамічний ефект

У пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями при отриманні акалабрутинібу у дозі 100 мг двічі на добу медіана зв’язування ТКБ у рівноважному стані в периферичній крові ≥ 95% зберігалася понад 12 годин, що призводило до інактивації ТКБ протягом рекомендованого інтервалу між прийомом доз лікарського засобу.

Електрофізіологія серця

Вплив акалабрутинібу на інтервал QTc був оцінений у 46 здорових чоловіків та жінок у рандомізованому подвійному сліпому поглибленому дослідженні QT із застосуванням плацебо і позитивного контролю. У надтерапевтичній дозі, яка в 4 рази перевищувала максимальну рекомендовану дозу, Калквенс не призводив до клінічно значущого збільшення інтервалу QT/QTc (наприклад, не перевищував або дорівнював 10 мс) (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Клінічна ефективність та безпека

Пацієнти з раніше не лікованим хронічним лімфоцитарним лейкозом ХЛЛ

Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Калквенс для лікування раніше не лікованого ХЛЛ були оцінені в рандомізованому мультицентровому відкритому дослідженні фази 3 (ELEVATE-TN) за участю 535 пацієнтів. Пацієнти отримували лікарські засоби за такими схемами лікування: Калквенс + обінутузумаб, Калквенс як монотерапія або обінутузумаб + хлорамбуцил. У дослідження ELEVATE-TN були включені пацієнти віком від 65 років або пацієнти віком від 18 до 65 років із супутніми захворюваннями, при цьому 27,9% пацієнтів мали КК < 60 мл/хв. У 16,1% пацієнтів віком до 65 років середній бал за шкалою CIRS-G становив 8. Учасникам дослідження дозволялося приймати антитромботичні лікарські засоби. З дослідження були виключені пацієнти, які потребували отримання антикоагулянтної терапії варфарином або аналогічними антагоністами вітаміну К.

Пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 1:1:1 на 3 групи і отримували:

Калквенс + обінутузумаб (Калквенс + О): Калквенс приймали в дозі 100 мг двічі на добу, починаючи з дня 1 циклу 1, до прогресування захворювання або виникнення неприйнятної токсичності. Обінутузумаб приймали, починаючи з дня 1 циклу 2 протягом максимум 6 циклів терапії. Обінутузумаб приймали в дозі 1000 мг у дні 1 та 2 (100 мг у день 1 та 900 мг у день 2), 8 та 15 циклу 2, а потім 1000 мг у день 1 циклів 3–7. Кожний цикл тривав 28 днів.
Калквенс як монотерапія: Калквенс приймали в дозі 100 мг двічі на добу до прогресування захворювання або виникнення неприйнятної токсичності.
Обінутузумаб + хлорамбуцил (О + ХЛ): обінутузумаб і хлорамбуцил застосовували протягом максимум 6 циклів терапії. Обінутузумаб приймали в дозі 1000 мг у дні 1 та 2 (100 мг у день 1 та 900 мг у день 2), 8 та 15 циклу 1, а потім 1000 мг у день 1 циклів 2–6. Хлорамбуцил у дозі 0,5 мг/кг отримували в дні 1 та 15 циклів 1–6. Кожний цикл тривав 28 днів.

Пацієнти були стратифіковані за мутаційним статусом делеції ділянки 17p хромосоми (за наявністю або відсутністю), функціональним статусом за шкалою ECOG (0 або 1 проти 2) та географічним регіоном (Північна Америка та Західна Європа проти інших регіонів). Після підтвердження прогресування захворювання 45 пацієнтів, які були рандомізовані для отримання комбінації О + ХЛ, перейшли на Калквенс як монотерапію. У таблиці 1 наведено основні демографічні дані та характеристики захворювання досліджуваної популяції.

Таблиця 1

Вихідні характеристики пацієнтів із раніше не лікованим ХЛЛ (у дослідженні ELEVATE-TN)

Характеристика	Калквенс + обінутузумаб N = 179	Калквенс як монотерапія N = 179	Обінутузумаб + хлорамбуцил N = 177
Медіана віку в роках (діапазон)	70 (41–88)	70 (44–87)	71 (46–91)
Чоловіки,%	62	62	59,9
Представники європеоїдної раси,%	91,6	95	93,2
Функціональний статус за шкалою ECOG 0–1,%	94,4	92,2	94,4
Медіана часу з моменту діагнозу (місяці)	30,5	24,4	30,7
Генералізована лімфаденопатія з вузлами ≥ 5 см,%	25,7	38	31,1
Цитогенетичний профіль/ хромосомна аномалія, досліджена методом флюоресцентної гібридизації in situ,%
Делеція ділянки 17p хромосоми	9,5	8,9	9
Делеція ділянки 11q хромосоми	17,3	17,3	18,6
Мутація гена TP53	11,7	10,6	11,9
Немутований ген варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну	57,5	66,5	65,5
Складний каріотип (≥ 3 аномалій)	16,2	17,3	18,1
Стадія ХЛЛ за Rai,%
0	1,7	0	0,6
I	30,2	26,8	28,2
II	20,1	24,6	27,1
III	26,8	27,9	22,6
IV	21,2	20,7	21,5

Первинною кінцевою точкою була виживаність без прогресування (ВБП) пацієнтів, які отримували Калквенс + О, у порівнянні з пацієнтами, які отримували О + ХЛ, за оцінкою незалежної експертної комісії (НЕК) відповідно до критеріїв Міжнародного семінару з хронічного лімфоцитарного лейкозу (IWCLL), проведеного у 2008 році, із включенням роз’яснення щодо лімфоцитозу, пов’язаного з лікуванням (Cheson 2012). При медіані подальшого спостереження 28,3 місяця ВБП пацієнтів із раніше не лікованим ХЛЛ за оцінкою НЕК у групі, яка отримувала Калквенс + О, показала статистично значуще зниження ризику прогресування захворювання або смерті на 90% порівняно з групою, яка отримувала комбінацію О + ХЛ. Результати оцінки ефективності наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Ефективність застосування для лікування пацієнтів із ХЛЛ за оцінкою НЕК (у дослідженні ELEVATE-TN)

	Калквенс + обінутузумаб N = 179	Калквенс як монотерапія N = 179	Обінутузумаб + хлорамбуцил N = 177
Виживаність без прогресування^*
Число подій (%)	14 (7,8)	26 (14,5)	93 (52,5)
ПЗ, n (%)	9 (5)	20 (11,2)	82 (46,3)
Летальні наслідки (%)	5 (2,8)	6 (3,4)	11 (6,2)
Медіана (95% ДІ), місяці	н. д.	н. д. (34,2, н. д.)	22,6 (20,2, 27,6)
ВР^† (95% ДІ)	0,10 (0,06, 0,17)	0,20 (0,13, 0,30)	-
P-значення	< 0,0001	< 0,0001	-
Розрахунок за 24 місяці, % (95% ДІ)	92,7 (87,4, 95,8)	87,3 (80,9, 91,7)	46,7 (38,5, 54,6)
Загальна виживаність^a
Летальні наслідки (%)	9 (5)	11 (6,1)	17 (9,6)
Відношення ризиків (95% ДІ)^†	0,47 (0,21, 1,06)	0,60 (0,28, 1,27)	-
Найкраща загальна частота відповіді^* (ПВ + ПВн + ЧВn + ЧВ)
ЧОВ, n (%) (95% ДІ)	168 (93,9) (89,3, 96,5)	153 (85,5) (79,6, 89,9)	139 (78,5) (71,9, 83,9)
P-значення	< 0,0001	0,0763	-
ПВ, n (%)	23 (12,8)	1 (0,6)	8 (4,5)
ПВн, n (%)	1 (0,6)	0	0
ЧВn, n (%)	1 (0,6)	2 (1,1)	3 (1,7)
ЧВ, n (%)	143 (79,9)	150 (83,8)	128 (72,3)

ДІ — довірчий інтервал; ВР — відношення ризиків; н. д. — не досягнуто; ПВн — повна відповідь із неповним відновленням параметрів крові; ЧВn — часткова нодулярна відповідь; ЧВ — часткова відповідь.

^*За оцінкою НЕК.

^†На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.

^aМедіана ЗВ не була досягнута в обох групах.

Результати ВБП для схем лікування, що включають Калквенс з обінутузумабом або без нього, були аналогічними у всіх підгрупах, включно з підгрупами з ознаками високого ризику. У популяції ХЛЛ із високим ризиком (з делецією 17p, делецією 11q, мутацією гена TP53 та немутованим геном варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну) ВР для ВБП для схем лікування, що включали Калквенс з обінутузумабом або без нього, становило 0,08 [95% ДІ (0,04, 0,15)] порівняно з 0,13 [95% ДІ (0,08, 0,21)] для схеми обінутузумаб + хлорамбуцил.

Таблиця 3

Аналіз ВБП у підгрупах (у дослідженні ELEVATE-TN)

	Калквенс як монотерапія			Калквенс+О
	N	Відношення ризиків	95% ДІ	N	Відношення ризиків	95% ДІ
Усі	179	0,20	(0,13; 0,30)	179	0,10	(0,06, 0,17)
пацієнти
Делеція 17P Так	19	0,20	(0,06; 0,64)	21	0,13	(0,04, 0,46)
Ні	160	0,20	(0,12, 0,31)	158	0,09	(0,05, 0,17)
Мутація гена TP53 Так	19	0,15	(0,05, 0,46)	21	0,04	(0,01, 0,22)
Ні	160	0,20	(0,12, 0,32)	158	0,11	(0,06, 0,20)
Делеція 17P та/або мутація TP53 Так	23	0,23	(0,09, 0,61)	25	0,10	(0,03, 0,34)
Ні	156	0,19	(0,11; 0,31)	154	0,10	(0,05, 0,18)
Мутація гена варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну з мутацією	58	0,69	(0,31, 1,56)	74	0,15	(0,04, 0,52)
Без мутації	119	0,11	(0,07, 0,19)	103	0,08	(0,04, 0,16)
Делеція 11q Так Ні	31 148	0,07 0,26	(0,02, 0,22) (0,16, 0,41)	31 148	0,09 0,10	(0,03, 0,26) (0,05, 0,20)
Складний каріотип Так Ні	31 117	0,10 0,27	(0,03, 0,33) (0,16, 0,46)	29 126	0,09 0,11	(0,03, 0,29) (0,05, 0,21)

За довгостроковими даними медіана спостереження становила 58,2 місяця для групи Калквенс + О, 58,1 місяця для групи Калквенс як монотерапія та 58,2 місяця для групи О + ХЛ. Медіана ВБП за оцінкою дослідника для групи Калквенс + О та Калквенс як монотерапія не була досягнута, та становила 27,8 місяця у групі О + ХЛ. На момент останнього припинення збору даних усього 72 пацієнти (40,7%), які спочатку були рандомізовані для отримання комбінації О + ХЛ, перейшли на Калквенс як монотерапію. Медіана загальної виживаності не була досягнута в жодній групі, загальна кількість смертей становила 76: 18 (10,1%) у групі Калквенс+О, 30 (16,8%) у групі монотерапії Калквенс і 28 (15,8%) у групі О + ХЛ.

Таблиця 4

Результати виконаної дослідником оцінки ефективності у пацієнтів з ХЛЛ
(у дослідженні ELEVATE-TN)

	Калквенс + обінутузумаб N=179	Калквенс як монотерапія N=179	Обінутузумаб+ хлорамбуцил N=177
Виживаність без прогресування
Число подій (%)	27 (15,1)	50 (27,9)	124 (70,1)
ПЗ, n (%)	14 (7,8)	30 (16,8)	112 (63,3)
Летальні наслідки (%)	13 (7,3)	20 (11,2)	12 (6,8)
Медіана (95% ДІ), місяці*	н.д.	н.д. (66,5, н.д.)	27,8 (22,6, 33,2)
ВР^† (95% ДІ)	0,11 (0,07, 0,16)	0,21 (0,15, 0,30)	-
Загальна виживаність
Летальні наслідки (%)	18 (10,1)	30 (16,8)	28 (15,8)
Відношення ризиків (95% ДІ)	0,55 (0,30, 0,99)	0,98 (0,58, 1,64)	-

ДІ — довірчий інтервал; ВР — відношення ризиків; н.д. — не досягнуто, ПЗ — прогресування захворювання.

* 95% довірчий інтервал на основі оцінки за методом Каплана — Мейєра.

^†Оцінка на основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса для відношення ризиків (95% ДІ), стратифікованої за статусом делеції 17p (так чи ні).

Рисунок 1. Крива Каплана – Мейєра для ВБП за оцінкою дослідника у пацієнтів із ХЛЛ (ITT-популяція) (у дослідженні ELEVATE-TN)

Час від рандомізації (місяців)

Місяць	0	3	6	9	12	15	18	21	24	27	30	33	36	39	42	45	48	51	54	57	60	63	66	69	70
Калквенс	179	167	163	158	156	155	153	150	149	146	142	141	137	135	133	130	129	124	120	93	63	39	22	6	1
Калквенс+О	179	175	170	168	164	163	160	157	156	156	153	152	151	146	144	141	140	138	133	99	65	39	27	7	1
О+ХЛ	177	163	156	153	139	125	110	100	86	82	67	66	56	49	44	40	38	31	30	20	13	8	7	2	0

Пацієнти з ХЛЛ, які отримали принаймні один курс терапії

Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Калквенс для лікування рецидивуючого або рефрактерного ХЛЛ були оцінені в рандомізованому мультицентровому відкритому дослідженні фази 3 (ASCEND) за участю 310 пацієнтів, які отримали принаймні один курс терапії, що не включав інгібітори BCL-2 або інгібітори рецепторів В-клітин. Пацієнти отримували лікарські засоби за такими схемами лікування: Калквенс як монотерапія або іделалісиб + ритуксимаб чи бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника. Учасникам дослідження дозволялося приймати антитромботичні препарати. З дослідження були виключені пацієнти, які потребували отримання антикоагулянтної терапії варфарином або аналогічними антагоністами вітаміну К.

Пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 1:1 та отримували:

Калквенс у дозі 100 мг двічі на добу до прогресування захворювання або неприйнятної токсичності або
На вибір дослідника:

Іделалісиб у дозі 150 мг двічі на добу в комбінації з ритуксимабом у дозі 375 мг/м² внутрішньовенно у день 1 першого циклу, потім у дозі 500 мг/м² внутрішньовенно кожні 2 тижні до отримання 4 доз, а потім кожні 4 тижні до отримання 3 доз, що загалом відповідає 8 інфузіям.
Бендамустин у дозі 70 мг/м² (у дні 1 та 2 кожного 28-денного циклу) у комбінації з ритуксимабом (375 мг/м²/ 500 мг/м²) у день 1 кожного 28-денного циклу протягом періоду до 6 циклів.

Пацієнти були стратифіковані за мутаційним статусом делеції ділянки 17p хромосоми (за наявністю або відсутністю), функціональним статусом за шкалою ECOG (0 або 1 проти 2) та кількістю отриманих курсів терапії (1–3 проти ≥ 4). Після підтвердження прогресування захворювання 35 пацієнтів, які були рандомізовані на вибір дослідника для отримання комбінації іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб, перейшли на Калквенс як монотерапію. У таблиці 5 наведено основні демографічні дані та характеристики захворювання досліджуваної популяції.

Таблиця 5

Вихідні характеристики пацієнтів із ХЛЛ (у дослідженні ASCEND)

Характеристика	Калквенс як монотерапія N = 155	Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N = 155
Медіана віку в роках (діапазон)	68 (32–89)	67 (34–90)
Чоловіки,%	69,7	64,5
Представники європеоїдної раси,%	93,5	91,0
Функціональний статус за шкалою ECOG,%
0	37,4	35,5
1	50,3	51,0
2	12,3	13,5
Медіана часу з моменту діагнозу (місяців)	85,3	79,0
Генералізована лімфаденопатія з вузлами ≥ 5 см,%	49,0	48,4
Медіана кількості отриманих курсів терапії ХЛЛ (діапазон)	1 (1–8)	2 (1–10)
Кількість отриманих курсів терапії ХЛЛ,%
1	52,9	43,2
2	25,8	29,7
3	11,0	15,5
≥ 4	10,3	11,6
Цитогенетичний профіль/ хромосомна аномалія, досліджена методом флюоресцентної гібридизації in situ,%
Делеція ділянки 17p хромосоми	18,1	13,5
Делеція ділянки 11q хромосоми	25,2	28,4
Мутація гена TP53	25,2	21,9
Немутований ген варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну	76,1	80,6
Складний каріотип (≥ 3 аномалій)	32,3	29,7
Стадія ХЛЛ за Rai,%
0	1,3	2,6
I	25,2	20,6
II	31,6	34,8
III	13,5	11,6
IV	28,4	29,7

Первинною кінцевою точкою була ВБП за оцінкою НЕК відповідно до критеріїв Міжнародного семінару з хронічного лімфоцитарного лейкозу (IWCLL), проведеного у 2008 році, із включенням роз’яснення щодо лімфоцитозу, пов’язаного з лікуванням (Cheson 2012). При медіані подальшого спостереження 16,1 місяця ВБП показала статистично значуще зниження ризику смерті або прогресування захворювання на 69% у групі пацієнтів, які отримували Калквенс. Результати оцінки ефективності наведено в таблиці 6. Криві Каплана — Мейєра для ВБП наведено на рисунку 2.

Таблиця 6

Ефективність застосування для лікування пацієнтів із ХЛЛ за оцінкою НЕК (у дослідженні ASCEND)

	Калквенс як монотерапія N = 155	Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N = 155
Виживаність без прогресування^*
Число подій (%)	27 (17,4)	68 (43,9)
ПЗ, n (%)	19 (12,3)	59 (38,1)
Летальні наслідки (%)	8 (5,2)	9 (5,8)
Медіана (95% ДІ), місяці	н. д.	16,5 (14,0, 17,1)
ВР^† (95% ДІ)	0,31 (0,20, 0,49)
P-значення	< 0,0001
Розрахунок за 15 місяців,% (95% ДІ)	82,6 (75,0, 88,1)	54,9 (45,4, 63,5)
Загальна виживаність^a
Летальні наслідки (%)	15 (9,7)	18 (11,6)
Відношення ризиків (95% ДІ)^†	0,84 (0,42, 1,66)	-
Найкраща загальна частота відповіді^* (ПВ + ПВн + ЧВn + ЧВ)**
ЧОВ, n (%) (95% ДІ)	126 (81,3) (74,4, 86,6)	117 (75,5) (68,1, 81,6)
P-значення	0,2248	-
ПВ, n (%)	0	2 (1,3)
ЧВ, n (%)	126 (81,3)	115 (74,2)
Тривалість відповіді (ТВ)
Медіана (95% ДІ), місяці	н.д.	13,6 (11,9, н.д.)

^*За оцінкою НЕК.

^aМедіана ЗВ не була досягнута в обох групах. P-значення для ЗВ становило < 0,6089.

**ПВн та ЧВn становлять 0.

^†На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.

Рисунок 2. Крива Каплана – Мейєра для ВБП у пацієнтів із ХЛЛ (ITT-популяція) за оцінкою НЕК (у дослідженні ASCEND)

Час від рандомізації (місяців)

			Кількість пацієнтів у групі ризику
Місяць	0	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23
Калквенс	155	153	153	149	147	146	145	143	143	139	139	137	118	116	73	61	60	25	21	21	1	1	1	0
На вибір дослідника	155	150	150	146	144	142	136	130	129	112	105	101	82	77	56	44	39	18	10	8	0

Результати ВБП для лікарського засобу Калквенс були аналогічними у всіх підгрупах, включно з підгрупами з ознаками високого ризику. У популяції ХЛЛ із високим ризиком (з делецією 17p, делецією 11q, мутацією гена TP53 та немутованим геном варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну) ВР для ВБП становило 0,27 [95% ДІ (0,17, 0,44)].

Таблиця 7

Аналіз ВБП за оцінкою НЕК у підгрупах (у дослідженні ASCEND)

	Калквенс як монотерапія
	N	Відношення ризиків		95% ДІ
Усі пацієнти	155	0,30		(0,19, 0,48)
Делеція 17p
Так	28	0,21		(0,07, 0,68)
Ні	127	0,33		(0,21, 0,54)
Мутація гена TP53
Так	39	0,24		(0,11, 0,56)
Ні	113	0,33		(0,20, 0,57)
Делеція 17p або мутація TP53
Так	45	0,21		(0,09; 0,48)
Ні	108	0,36		(0,21, 0,61)
Мутація гена варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну
З мутацією	33	0,32		(0,11, 0,94)
Без мутації	118	0,32		(0,19, 0,52)
Делеція 11q
Так	39	0,28		(0,11, 0,70)
Ні	116	0,31		(0,19, 0,53)
Складний каріотип Так	50		0,32		(0,16, 0,63)
Ні	97		0,23		(0,12, 0,44)

При остаточному аналізі з медіаною спостереження 46,5 місяця для лікарського засобу Калквенс та 45,3 місяця для комбінації ІР/БР, зниження ризику прогресування захворювання або смерті, оціненого дослідником, на 72% спостерігалося у групі пацієнтів, які отримували Калквенс. Медіана ВБП за оцінкою дослідника не була досягнута в групі Калквенс, і становила 16,8 місяця у групі ІР/БР. Результати виконаної дослідником оцінки ефективності наведено в таблиці 8. Криві Каплана — Мейєра для ВБП за оцінкою дослідника наведено на рисунку 3.

Таблиця 8

Результати виконаної дослідником оцінки ефективності при остаточному аналізі у пацієнтів з ХЛЛ (у дослідженні ASCEND)

	Калквенс як монотерапія N=155	Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N=155
Виживаність без прогресування*
Число подій (%)	62 (40,0)	119 (76,8)
ПЗ, n (%)	43 (27,7)	102 (65,8)
Летальні наслідки (%)	19 (12,3)	17 (11,0)
Медіана (95% ДІ), місяці	н.д.	16,8 (14,1, 22,5)
ВР^† (95% ДІ)	0,28 (0,20, 0,38)
Загальна виживаність^a
Летальні наслідки (%)	41 (26,5)	54 (34,8)
Відношення ризиків (95% ДІ)^†	0,69 (0,46, 1,04)	-

ДІ — довірчий інтервал; ВР — відношення ризиків; н.д. — не досягнуто; ПЗ — прогресування захворювання.

^*За оцінкою дослідника.

^a Медіана ЗВ не була досягнута в обох групах. P-значення для ЗВ становило 0,0783.

^†На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.

Рисунок 3. Крива Каплана – Мейєра для ВБП за оцінкою дослідника у пацієнтів із ХЛЛ (у дослідженні ASCEND)

Час від рандомізації (місяців)

Місяць	0	3	6	9	12	15	18	21	24	27	30	33	36	39	42	45	48	51	54
Калквенс	155	151	143	139	133	128	121	117	111	110	100	94	85	80	79	52	21	4	0
Вибір дослідника	155	147	138	118	95	76	66	62	52	42	35	32	28	26	23	12	5	0

Результати ВБП для лікарського засобу Калквенс при остаточному аналізі були аналогічними у всіх підгрупах, включно з підгрупами з ознаками високого ризику, та відповідали результатам первинного аналізу.

Педіатрична популяція

Європейське агентство з лікарських засобів відмовилося від зобов’язання надавати результати досліджень лікарського засобу Калквенс у всіх підгрупах педіатричної популяції при ХЛЛ (інформацію щодо застосування дітям див. у розділі «Спосіб застосування та дози»).

Фармакокінетика

Фармакокінетика акалабрутинібу та його активного метаболіту АСР-5862 була вивчена в дослідженнях за участю здорових осіб та пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями. Для акалабрутинібу характерна дозозалежність, при цьому фармакокінетичні показники як акалабрутинібу, так і ACP-5862 є майже лінійними в діапазоні доз від 75 до 250 мг. За даними популяційного фармакокінетичного моделювання фармакокінетика акалабрутинібу та АСР-5862 є подібною у пацієнтів із різними B-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями. У пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями (у тому числі в пацієнтів із ХЛЛ) середнє геометричне площі під кривою «концентрація–час» при досягненні рівноважного стану в розрахунку за добу (AUC_24h) для акалабрутинібу та АСР-5862 становило 1679 нг × год/мл і 438 нг/мл, а максимальна концентрація акалабрутинібу в плазмі (C_max) — 4166 нг × год/мл і 446 нг/мл відповідно при прийомі лікарського засобу в рекомендованій дозі 100 мг двічі на добу.

Абсорбція

Час досягнення максимальної концентрації акалабрутинібу та АСР-5862 в плазмі (Т_max) становив 0,5–1,5 години і 1 годину відповідно. Абсолютна біодоступність лікарського засобу Калквенс становила 25%.

Вплив їжі на акалабрутиніб

У здорових осіб прийом одноразової дози 75 мг акалабрутинібу з їжею з високим вмістом жирів та калорій (приблизно 918 ккал, 59 г вуглеводів, 59 г жирів та 39 г білків) не впливав на середнє значення AUC у порівнянні з прийомом лікарського засобу натще. При цьому С_max зменшилася на 69%, а Т_max збільшився на 1–2 години.

Розподіл

Зворотне зв’язування з білками плазми людини становило 99,4% для акалабрутинібу та 98,8% для АСР-5862. Середнє співвідношення концентрацій у крові та плазмі in vitro становило 0,8 для акалабрутинібу та 0,7 для АСР-5862. Середній об’єм розподілу акалабрутинібу в рівноважному стані (V_ss) становив приблизно 34 л.

Біотрансформація/метаболізм

In vitro акалабрутиніб переважно метаболізується за участю ферментів CYP3A та меншою мірою — шляхом кон’югації з глутатіоном і гідролізу амідів. АСР-5862 є основним метаболітом у плазмі крові, який надалі метаболізується переважно за рахунок CYP3A-опосередкованого окиснення і середнє геометричне експозиції (AUC) якого приблизно в 2–3 рази більше, ніж акалабрутинібу. АСР-5862 приблизно на 50% менш ефективно пригнічує ТКБ, ніж акалабрутиніб.

Результати досліджень in vitro свідчать про те, що акалабрутиніб не інгібує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, UGT1A1 або UGT2B7 у клінічно значущих концентраціях і навряд чи вплине на кліренс субстратів цих CYP.

Результати досліджень in vitro свідчать про те, що ACP-5862 не інгібує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4/5, UGT1A1 або UGT2B7 у клінічно значущих концентраціях і його вплив на кліренс субстратів цих CYP є малоймовірним.

Взаємодія з транспортними білками

Результати досліджень in vitro свідчать про те, що акалабрутиніб і ACP-5862 є субстратами P-gp і BCRP. Однак малоймовірно, що супутнє застосування з інгібіторами BCRP призведе до клінічно значущих взаємодій з іншими лікарськими засобами. Супутнє застосування з інгібітором OATP1B1/1B3 (600 мг рифампіцину, одноразова доза) призводило до збільшення C_max і AUC акалабрутинібу в 1,2 і 1,4 раза (N = 24, здорові добровольці) відповідно, що не є клінічно значущим.

Акалабрутиніб і ACP-5862 не інгібують P-gp, OAT1, OAT3, OCT2, OATP1B1, OATP1B3 та MATE2-K у клінічно значущих концентраціях. У клінічно значущих концентраціях акалабрутиніб може інгібувати BCRP у кишечнику, тоді як ACP-5862 може інгібувати MATE1 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Акалабрутиніб не інгібує MATE1, а ACP-5862 не інгібує BCRP у клінічно значущих концентраціях.

Виведення

Після одноразового перорального прийому акалабрутинібу в дозі 100 мг період його напіввиведення (t_1/2) становив 1–2 години. t_1/2 активного метаболіту ACP-5862 становив приблизно 7 годин.

Середній уявний пероральний кліренс (CL/F) у пацієнтів із B-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями становив 134 л/год і 22 л/год для акалабрутинібу та АСР-5862 відповідно.

Після одноразового прийому здоровими добровольцями 100 мг акалабрутинібу, міченого радіоактивним ізотопом [¹⁴С], 84% прийнятої дози виводилося з фекаліями, 12% — з сечею; менше 2% виводилося в незміненому вигляді.

Особливі категорії пацієнтів

За даними популяційного фармакокінетичного аналізу, вік (> 18 років), стать, раса (європеоїдна раса, афроамериканці) і маса тіла пацієнта не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику акалабрутинібу та його активного метаболіту АСР-5862.

Педіатрична популяція

Фармакокінетичні дослідження лікарського засобу Калквенс за участю пацієнтів віком до 18 років не проводилися.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Акалабрутиніб виводиться із сечею у мінімальному об’ємі. Дослідження фармакокінетики за участю пацієнтів із нирковою недостатністю не проводилися.

За даними популяційного фармакокінетичного аналізу не було виявлено клінічно значущих відмінностей щодо фармакокінетики між 408 пацієнтами з легкою нирковою недостатністю (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ) від 60 до 89 мл/хв/1,73 м²), 109 пацієнтами з помірною нирковою недостатністю (рШКФ від 30 до 59 мл/хв/1,73 м²) та 192 пацієнтами з нормальною функцією нирок (рШКФ більше або дорівнює 90 мл/хв/1,73 м²). Фармакокінетика акалабрутинібу не вивчалась у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (рШКФ <29 мл/хв/1,73 м²) та пацієнтів з нирковою недостатністю, які потребували проведення діалізу. У клінічні дослідження не включалися пацієнти з рівнем креатиніну у 2,5 рази більшим за встановлену ВМН (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти з печінковою недостатністю

Акалабрутиніб метаболізується у печінці. У спеціальних дослідженнях фармакокінетики акалабрутинібу у пацієнтів з легкою (n = 6, клас А за класифікацією Чайлда — П’ю), помірною (n = 6, клас В за класифікацією Чайлда — П’ю) та тяжкою (n = 8, клас С за класифікацією Чайлда — П’ю) печінковою недостатністю (ПН) було відзначено збільшення AUC відповідно у 1,9, 1,5 і 5,3 рази порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки (n = 6). Проте не було виявлено значущих змін з точки зору виведення лікарського засобу у пацієнтів з помірною ПН, тому її вплив, імовірно, був недооцінений у цьому дослідженні. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу не було виявлено клінічно значущих відмінностей між пацієнтами з легкою (n = 79) або помірною печінковою недостатністю (n = 6) (з концентрацією білірубіну в 1,5–3 рази більшою за ВМН при будь-якій активності ACT) та пацієнтами з нормальною функцією печінки (n = 613) (з концентрацією загального білірубіну та активністю ACT в межах ВМН) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Аналоги Калквенс